Вступ
I. Що представляє собою соціальна організація?
1. Термін „соціальна організація“ та основні його інтерпритації.
2. Типологія соціальних організацій.
3. Елементи соціальної організації.
II. Що представляє собою соціальний інститут?
1. Підходи до визначення терміну „соціальний інститут“.
2. Типологія соціальних інститутів.
3. Структурні елементи основних соціальних інститутів.
4. Функції та дисфункції соціальних інститутів, явні та латентні функції.
III. Інституціоналізіція організацій.
Висновки


Вступ
Що упорядковує соціальні дії акторів і стає перешкодою на шляху до хаосу війни всіх проти всіх, дає змогу зберігати форми колективного жипя та соціальний порядок? Які соціальні суб'єкти продукують правила гри, дотримання яких у певному сенсі робить з автономних індивідів соціальну групу, громаду, суспільство взагалі? Такими суб'єктами є соціальні організації і соціальні інституції. Саме вони задовольняють потреби людей в інтеграції суспільствава, підтримують його цілісність, створюючи для цього відповідні умови, регулюють використання матеріальних і духовних ресурсів, необхідних для задоволення соціальних потреб.
Часто у повсякденній мові, а інколи і у наукових виданнях терміни „соціальний інститут“ і „соціальна організація“ використовують як синоніми. Справа в тому, що зміст цих понять значною мірою збігається, але вонине є тотожніми. На цю обставину звернув увагу польський соціолог Антоні Камінський, який зазначав, що кожний соціальний інститут є організацією, але не кожна соціальна організація є інститутом. Соціологія, як і будь-яка інша наукова дисципліна повинна мати чітко визначену термінологію. Дуже важливо, щоб завжди чітко обумовлювався сенс, в якому використовується той чи інший термін, його зміст. Адже загальновідомо, що поняття – це ті „цеглини“, з яких будуються всі теорії, незалежно від їх рівня.
Термін „соціальна організація“ та основні його інтерпретації
Термін „організація“ в одному розумінні тлумачиться як цільова група, яка створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їхніх дій за допомогою керівних органів. На думку Й. Смелзера, організація - це велика соціальна група, сформована для досягнення визначених цілей.
Термін „організація“ у іншому розумінні розглядається як комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, гармонізації зусиль, спрямованих на досягнення визначених цілей більшості індивідів, які виконують окремі завдання.
А токож, під організацією розуміють сам процес регуляції соціальних дій, спрямованих на реалізацію певних цілей, тобто підкреслюється поведінковий аспект процесу.
Надати соціологічного визначення змісту поняття організації спробував польський соціолог Ян Щепаньський. На його думку, соціальна організація будь-якої спільноти - це така сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя.
Отже, соціальна організація - це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.
Організація спільноти людей, наприклад соціальної групи,
виявляється у:
· розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;
· взаємодоповненні цих диференційованих дій;
· стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;
· відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія повинна відбуватися навіть тоді, коли повністю або частково змінюється склад групи;
· факті, що певні відхилення від встановлених дій викликають негативні санкції, а деякі - позитивні або взагалі не беруться до уваги. Негативні санкції - це осудження, іронія, догана, позбавлення волі, страта, виключення з групи. Позитивною санкцією може бути визнання, похвала, нагорода та ін.
Всі ці прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її мохах зумовлена нормами і певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми становлять систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі і в суспільстві взагалі. Оскільки в своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як систему нормативне обумовлених і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи і груповими цінностями і, нарешті, між ним та представниками інших груп і їхніми цінностями.
Типологія соціальних організацій
Найвідомішою типологією соціальнийх організацій є їх поділ на формальні та неформальні організації.
Формальна організація - це система формалізованих приписів, статусів, ролей, яка встановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дій індивідів, а неформальна організація - це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв. Неформальна організація упорядковує повсякденне життя поза межами формальних орга нізацій або ж доповнює і компенсує кодифіковані зразки поведінки; в ній функціонують переважно моральні санкції.
Одним з критеріїв, за якими формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все легальне, встановлене розпорядженнями чи за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Інший критерій - незалежність організаційної структури від конкретних індивідів, які виконують регулюючі функції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв не можна ясно і виразно визначитися, де формальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, взаємно доповнюють одна сдну.
Організації, які регулюють соціальне життя, можна також поділити на такі, що сформовані .свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, нагромадження соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль.
Перший тип організації виникає як результат узагальнення в нормах і санкціях більш або менш раціонального аналізу соціальної дійсності, умов вирішення життєво важливих для спільноти завдань.
Другий тип створюється поступово і немовби несвідомо. Він містить у собі, як стрижень, такі норми і санкції, які певний час вже функціонували і визнавалися індивідами, але не були зафіксовані у кодексах, правилах чи загальних регламентах. Взагалі більшість таких норм не формулюється однозначно, хоча на практиці реалізується в діях індивідів - членів групи. Про це свідчать санкції, негативні для тих, хто відхиляється у своїй поведінці від визнаної більшістю норми.
В залежності від того якими шляхами відбувається формування організаційних структур виокремлюють добровільну і тотальну (примусову) організації. Прикладом добровільних організацій є професійні і релігійні об'єднання, політичні партії (за умов демократії), різні асоціації типу наукових товариств, клуби за інтересами, самодіяльні колективи тощо.Смелзер наводить три головні ознаки добровільних організацій:
ü вони створені для захисту спільних інтересів їхніх членів;
ü членство в організації є добровільним -люди можуть вільно входити до них і вільно залишати їх;
ü організації цього типу не пов'язані з державними органами. Щодо останньої ознаки, то вона властива далеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно від специфіки тієї чи іншої країни.
Протилежний тип організації - організація тотальна, або примусова. Це таке об'єднання, входити до якого людей примушують, навіть якщо вони цього не бажають. Смелзер зазначає, що якщо добровільні організації створюються для захисту певних інтересів своїх членів, то примусова організація формується для „загального“ суспільного блага, сутність якого формулюється державою, церквою, іншими організаціями, що мають право уособлювати загальний інтерес. До них можна віднести такі організації, як шпиталі, будинки і санаторії для немічних людей, тюрми, виправні табори, різні типи примусових робіт для людей, небезпечних для суспільства, обов'язкову (не професіональну) армію, обов'язкову школу тощо.
Елементи соціальної організації
Незважаючи на те, що організації це доволі мінливі та складні соціальні утворення їх структурні елементи утворюють доволі просту модель:

Соціальна структура
учасники
Зовнішнє оточення
технологія
цілі
організація
мал. 1. Принципова схема організації
Коротко розглянемо дані елементи:
§ соціальна структура, яка включає в себе сукупність взаємопов’язаних ролей, а також впорядкованих взаємовідносин між між членами організації, в першу чергу відношення влади і підпорядкування;
§ цілі розглядаються як бажаний результат або ті умови, яких прагнуть досягнути ,викориятовуючи свою активність, члени організації для задоволення колективних потреб;
§ члени органвзації або учасники – сукупність індивідів, кожний з яких має володіти необхілним набором якостей і навичок, які дозволятимуть йому займати певну позицію у структурі організації та грати відповідну соціальну роль.
§ технологія. Організація з точки зору технології – це місце, де виробляється певний вид праці, де енергія учасників застосовується для трансформації матеріалів або інформації.
§ зовнішнє оточення. Кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному і соціальному середовищі і немає самодостатніх, абсолютно закритих організацій. Щоб існувати та досягати своїх цілей організація повинна мати числені зв’язки з зовнішнім світом.
Підходи до визначення терміну „соціальний інститут“
У сучасній соціології існують матеріальні, формальні і функціональні підходи до визначення й аналізу соціальних інститутів і соціальних організацій. Узагальнюючи зміст численних дефініцій, Я. Щепаньський зводить їх до чотирьох найбільш загальних:
I. Інститути - це групи осіб, покликані для вирішення справ, важливих для всієї спільноти, для виконання публічних функцій. Наприклад, Рада народних депутатів є інститутом як група людей, обраних мешканцями для управління містом, районом тощо.
II. Інститут - це форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються деякими членами групи від імені спільноти, тобто в цьому розумінні не депутати Ради є інститутом, а організація Ради, що надає їй право діяльності ї забезпечує можливість презентувати жителів міста.
III. З- Інститут - комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким членам групи виконувати публічні функції, спрямовані на задоволення потреб і регулювання поведінки цілої групи. В цьому значенні для Ради як інститута істотні такі засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони роблять Раду інститутом.
IV. Інститут – певна соціальна роль деяких осіб, особливо важлива для життєдіяльності групи. Наприклад, соціальна роль голови Ради, членів її президії, депутатів, технічного персоналу тощо.
Узагальнюючи зміст цих чотирьох підходів до визначення інститутів, Я.Щепаньський вважає, що інститут - це комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання публічних та імперсональних дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів групи.
Типологія соціальних інститутів
Всі соціальні інститути зазвичай розділяють на основні та неосновні. Другі приховуються в середині перших і представляють собою більш дрібніші утворення. Окрім поділу інститутів на основні і неосновні, їх класифікують за іншими ознаками. Наприклад, інститути розрізняють за часом виникнення та тривалістю існування, жорстокістю застосованих санкцій за порушення правил, умовами існування, наявністю чи відсутністю бюрократичної системи тощо.
Р.Мілс нараховував у сучасному суспільстві п’ять інституційних порядків, маючи на увазі головні інститути:
1. Економічний – інститути, які організовують господарську діяльність.
2. Політичний – інститути влади.
3. Сімейний – інститути, що регулють статеве життя, народження та соціалізацію дітей.
4. Військовий – інститути, які організовують законне наслідування.
5. Релігійний – інститути, що організовують колективне вшанування богів.
Більшість соціологів погоджуються з Мілсом у тому, що головних інститутів у людському супільстві лише п’ять. Їх призначення – задовільняти життєвонеобхідні потреби колективу або суспільства в цілому. Комбінація цих потреб у кожної людини різна, але їх лише п’ять, стільки ж, скільки соціальних інститутів:
потреба у продовженні роду (інститут сім’ї та шлюбу);
потреба у безпечності та соціальному порядку (політичні інститути, держава);
потреба в отриманні знань, соціалізації підростаючого покоління, підготовці кадрів (інститути освіти, включаючи науку та культуру);
потреба у вирішенні духовних проблем, смислу життя (інститут релігії);
Структурні елементи основних соціальних інститутів
Елементи
структури
Інститути
Сім’я
Держава
Церква
Промисловість
Цілі та задачі,
що проголо-шуються
Продовження роду, нащадки, соціальний статус та ін.
Захист прав, забезпечення занятості и політичної безпеки та ін.
Встановлення зв’язку між світом природнього та надприроднього
Забезпечення прибутку
Взірці поведінки, включаючи
установки
Любов, прив’язаність, вірність, лояльність, повага до старших і т.д.
Законність, повага, підкорення
Набожність, ствердження вшанування, страху, благоговіння
Правила ринкової конкуренції, економія, любов до праці, майстерність
Символічні риси
Обручки, фата, весільне вбрання, придане тощо
Державні флаг, герб та гімн
Хрест, ікони, ідоли, церковні співи і т.д.
Торгівельна марка, дизайн, реклама
Утилітарні риси
Шлюбне ложе, ЗАГС тощо
Державні споруди, громадські місця, міліція та ін.
Храм, дзвін, сповідальня тощо
Фабрики, заводи, залізні дороги, станки та ін.
Усна та письмова традиції
Шлюбний контракт, генеалогія тощо
Конституція, законодавство, історія і т.п.
Біблія, катехізис тощо
Контракти, кооперативні угоди та ін.
табл. 1.структурні елементи основних соціальних інститутів

Явні та латентні функції, функції та дисфункції соціальних інститутів
Явні функції інститутів є очікуваними та необхідними, вони формуються та декларуються у кодексах і закріпленів системі статусів і ролей. До явних функцій перш за все слід віднести:
функцію закріплення та відтворення суспільних відносин, яка забезпечує ствйкість соціальної структури суспільства;
регулятивну функцію, яка полягає у тому, що функціонування соціальних інститутів забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства шляхом вироблення шаблонів поаедінки;
інтегративна функція, яка включає в себе процеси ущільнення, взаємозалежності та взаємовідповідності членів соціальних груп, яке відбувається під впливом інституціональних норм, правил, санкцій та систем ролей;
транслююча функція, без якої було б неможливим передавати соціальний досвід;
комунікативна функція, характер якої у зрізі соціальних інститутів має специфіку формальних зв’язків, що здійснюються в системі інституціоналвзованих ролей;
Латентні функції виражаються у непередбачених результатах діяльності інститутів, наслідки діяльності яких не усвідомлюються учасниками та носять ненавмисний характер. Латентні функції виступають у якості побічного ефекту діяльності соціального інституту. І вони можуть бути як позитивними, так і негативними, тобто дисфункціями.
Функції та дисфункції є відносними, а не абсолютними. Кожна з них має два види – явний та латентний. Функція може бути явною для одних членів суспільства і латентною для інших. Латентні функції тим відрізняються від дисфункцій, що вонине наносять шкоди. Вони показують, що можна отримати користь від будь-якого інституту набагато більшу, ніж про це офіційно заявляється.
Інституціоналізіція організацій
Спорідненість між соціальною організацією і соціальним інститутом проявляється не тільки в тому, що їхні функції спрямовані на упорядкування поведінки людей, а й у тому, що практично завжди наявні тенденції до інституціоналізації організацій, надання їм культурного змісту. Так було і на ранніх етапах історії людства, коли не існувало різниці між організацією і інститутами. Як було з'ясовано антропологами, що досліджували так звані традиційні суспільства, всі зразки поведінки в них виходили з культурної традиції, а вся організація суспільного життя мала інституціональну форму.
Яскравим прикладом інституціоналізації є історична доля ринкової економіки. Якщо звернутись до класиків соціології, то на думку М.Вебера, саме культурний чинник - протестантська етика - зумовила інституціоналізацію сучасного ринкового господарства, надавши йому сенсу в категоріях релігії. У своїй роботі „Протестантська етика і дух капіталізму“ Вебер докладно проаналізував процес „акультурації“ ринкового господарства, а тим самим - його інституціоналізації, завдяки впливу кальвіністського різновиду протестантської релігії. Кальвінізм стверджував віру в те, що Бог заздалегідь вирішує долю людини в потойбічному світі. Доля одних людей - спасіння і вічне блаженство, інших -муки пекла. На грунті такого віровчення виникла певна психологія. Віруючі хотіли знати, за яких умов можна потрапити до „обранців“ Бога. Протестантизм стверджував, що божа благодать знаходить свій прояв у матеріальних благах, успіху у професійній діяльності за умови працьовитості, дисциплінованості, самоконтролю. На цьому грунті створювалася протестантська трудова етика, яка, на думку Вебера, надавала організації ринкової економіки культурного змісту, 3 цього, однак, не випливає, що тільки релігійний культурний чинник зумовлював інституціоналізацію ринкової економіки. Сам Вебер враховував такі фактори, як зростання попиту на товари та послуги, підвищення ролі військового бюджету, модернізація підприємств тощо, які безумовно стимулювали зростання виробництва. Крім того, Вебер вважав, що, хоча протестантська етика і відіграла суттєву роль у XVI ст., пізніше вплив її на економіку згасає, а інституціоналізованість підтримується і розвивається під впливом секуляризованих культурних цінностей.
Процеси інституціоналізацїї сучасних формальних організацій досліджував Ф. Селзнік. На його думку, інституціоналізація відбувається на певному етапі існування організації внаслідок нагромадження традицій, а також під впливом свідомих зусиль керівників. Завдяки інституціоналізацїї організація забезпечує діяльність персоналу, індентифікацію індивідів з організаційними цілями, стабільність і злагоду своїх структурних елементів. Добрим прикладом у цьому відношенні став досвід сучасних фірм і корпорацій.
Інституціоналізація сучасних формальних організацій передбачає формування певної ідеології, яка надає цілям і самій організації характеру суспільної місії. На грунті організаційної ідеології створюються зразки поведінки членів організації, певні ритуали і символи, її соціальний образ. - все це набуває символічного значення. Організаційні символи і ритуали створюють образ організації, яка інституціоиалізується, її культурне обличчя. Разом з тим всі ці процеси мають і суто функціональний характер. За умов сучасного поділу праці, особливо у галузі економіки, робітник лише фрагментарно бере участь у виробничому процесі, кінцевим результатом якого є деякий продукт або послуга. Сама праця на робочому місці не створює психологічних умов для того, щоб пишатися результатами окремих трудових операцій. Такою умовою є усвідомлення належності до певної організації, підприємства, фірми. Отже, інституціоналізація організацій, набуття ними культурної легітимності стають стимулом для підвищення продуктивності праці, ефективності їхньої діяльності.
Висновки:
І соціальні інститути, і соціальні організації створюються для того, щоб регулювати процес задоволення потреб індивідів і груп, слугувати реалізації соціальних інтересів. І це їх об’єднує. Існує певна ієрархія цих потреб та інтересів, соціальних чинників, від яких залежить збереження соціального порядку на глобальному рівні.
Соціальні організації – це соціальні групи, які створені для виконання визначених цілей, характеризуються формальнолю структурою і відрізняються розподілом праці, гласністю відносин, обмеженим членством та прийомом
Соціальні інститути – стійкі комплекси формальних та неформальних правил у різноманітних сферах, які організовані у систему статусів та ролей.