НАУКОВІ КОМУНІКАЦІЇ 21 СТОЛІТТЯ: ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ ДЛЯ НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ (РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОЕКТУ INTAS)
Ярошенко Тетяна Олександрівна
Національний університет «Києво-Могилянська академія», Наукова бібліотека
Київ, Україна
Розглянуто актуальні питання інформаційного забезпечення вчених та освітян України, зокрема через міжнародні та вітчизняні проекти; загальні проблеми сучасного етапу творення основ для розбудови Інформаційного Суспільства та Суспільства Знань. Окреслено тенденції розвитку наукового журналу як важливої моделі наукової комунікації, в тому числі акцентовано увагу на нову форму журналу – електронну. Розглянуто окремі аспекти нових моделей наукової комунікацій (Відкритий Доступ та ін.), трансформації ролі бібліотек з огляду на необхідність розбудови колекцій електронних ресурсів.
Сучасний етап розвитку цивілізації називають постіндустріальним, глобальним, відкритим, мережевим, суспільством третьої хвилі технологій, інформаційним (це тільки кілька з багатьох назв для тієї форми суспільного життя, що народжується в останні десятиліття), і все частіше Суспільством Знань (Knowledge society), тобто суспільством, заснованим на знаннях. Дійсно, ми є свідками того, як масове виробництво і розповсюдження знань, масове використання засобів роботи з інформацією обіцяє змінити його за історично короткий період, ймовірно за життя кількох поколінь. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як потужних інструментів для роботи з інформацією та знаннями суттєво прискорює такі зміни.
Розбудова Інформаційного Суспільства, а відтак Суспільства Знань є особливо актуальними для України, яка потребує інтелектуального забезпечення у всіх сферах життя людини, суспільства, економіки, держави з огляду на світові тенденції. Відомо, що освіта й наука — надзвичайно важливі інструменти суспільної трансформації. В останні роки в Україні прийнято цілий ряд документів, що мали би сприяти розвитку науки, освіти, виконанню Національної програми інформатизації тощо, в березні 2006р. Верховна Рада України навіть затвердила Національну стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні до 2015 р. Здавалося б, створені всі умови? Проте це далеко не так. І хоч ніхто не заперечує, що науково-технічний потенціал України є головним ресурсом виходу країни з кризи, що тільки спираючись на науку, освіту, технології та інновації, країна може вийти на європейський рівень прогресу, що без розвитку інноваційного потенціалу відставання України від розвинених країн стане надалі катастрофічним, але ситуація залишає бажати кращого. Слід зазначити також, ще одну важливу складову необхідності посиленої уваги України до проблем науки та освіти - процес об’єднання Європи, що супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту: Болонський процес, до якого приєдналася й Україна в травні 2005 р. Серед пріоритетів інтеграції України у єдиний європейський простір вищої освіти безумовною складовою також є проблема інформатизації, створення належного інформаційного освітньо-наукового забезпечення.
Дійсно, нашій країні потрібні рішучіші заходи для посилення життєздатності інтелекту, уваги до розвитку науки, освіти та культури, підтримки і нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, як того потребує загально цивілізований поступ людства. Дійсно, всі усвідомлюють залежність рівня розвитку науки та освіти від рівня впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та формування інформаційної культури. Дійсно, наука та освіта як ніякі інші сфери людської діяльності потребують оперативної, своєчасної та достовірної інформації; вченому, досліднику, викладачеві, студенту, професіоналу потрібні потужні інформаційні ресурси, і вітчизняні, і світові: швидкий, зручний, багатоаспектний доступ до світової наукової інформації через бази даних, наукову періодику, наукову літературу. Разом тим, як відомо, стан інформаційного забезпечення вітчизняної науки та освіти далекий від ідеального, чи хоча б бажаного. Наукові інститути та вищі навчальні заклади України, що давно майже змирилися з фактичним існуванням в умовах постійного бюджетного дефіциту, вчені й освітяни вже багато років майже відірвані від інформації про розвиток світової науки через журнали, монографії, бази даних, особливо закордонні. Стан забезпечення комп’ютерним обладнанням та мережевими технологіями більшості академічних установ і навчальних закладів теж бажає кращого. В усьому світі для оцінки діяльності ученого використовують індекс цитування, головні ж журнали визначають за імпакт-фактором — відношенню числа посилань на статті з даного журналу до числа опублікованих у ньому статей. Публікація статей у peer-reviewed (рецензованих, академічних) журналах із хорошим імпакт-фактором вводить дослідника до світового наукового співтовариства. Отже, шлях до визнання міжнародним науковим співтовариством — публікація в журналах із високим імпакт-фактором. З метою підвищення міжнародного престижу країни такі публікації мають заохочувати, ВАК України ж такі публікації, як відомо, науковими не вважає, принаймні при врахуванні публікацій до захисту дисертацій. Чи не в цьому причина того, що за даними Thomson Scientific (ISI), академічні вчені України публікують лише близько 1500 наукових статей на рік, що становить приблизно третину продуктивності одного лише Манчестерського університету? Звичайно, тут є багато питань, пов’язаних також доглибинно із якістю Наукових Досліджень та Освіти в України загалом, у кваліфікації кадрів вищої школи та Академії наук, у невизначених, здебільшого, пріоритетах та реальних механізмах інтеграції науки та освіти, у небажанні (а часто невмінні) дослідників інтегруватися до більш широкої світової наукової співдружності (бодай за причиною незнання іноземних мов та інформаційних технологій) тощо.
Як же забезпечити вчених та освітян нашої країни сучасною науковою інформацією?
Важливим джерелом у системі наукової комунікації, найбільш успішним та вдалим засобом наукової комунікації в усій історії науки є науковий журнал як першоджерело для опублікування наукових ідей, теорій, результатів досліджень, місце для критичного розгляду нових ідей. Саме науковий журнал впевнено вважається серцем системи наукової комунікації, в той час як монографії, огляди, реферати та бібліографічні огляди, а наразі і сучасні бази даних – грають лише допоміжну роль. Науковий журнал - найбільш ефективна та низьковартісна модель публікації наукової інформації, коли дослідники періодично надсилають результати своїх досліджень до видання, що влучно збирає, проводить експертизу і періодично публікує ці статті. Особливо в природничих та технічних науках саме наукові журнали є основою для опублікування результатів досліджень та нових ідей, наукового спілкування взагалі. Нині нараховують від 19 до 45 тисяч наукових часописів (залежно від того, який тип видань вважати такими). Це означає близько 1,5-2 млн. відрецензованих статей щороку, у яких понад 12 мільйонів науковців Гутенбергової ери прагнуть поділитися результатами своїх досліджень і засвідчити авторство свого наукового доробку. Ідеться саме про якісні дослідження, які витримали незалежне рецензування через систему peer review.
За останні кілька десятиліть, і особливо з часів появи Web, увага фахівців всього світу прикута до унікального явища – новій формі наукового журналу – електронного, що спричинило цілу низку змін власне і у самій системі наукової комунікації, в усіх складових ланцюга „автор – наукова праця - публікація – видавництво – бібліотека – читач”. Термінологічно, найпростіше тлумачення електронного журналу (ЕЖ) – це будь-який журнал, що доступний он-лайн, включаючи і оригінальні (ті, що існують лише в електронному просторі), і паралельні (що мають друкований аналог), і інтегровані (гібрідні) (що доповнюють один одного). Слід зазначити, разом з тим, що окремі дослідники вважають ЕЖ лише той, що створений в електронному середовищі, і доступний лише в цьому електронному середовищі. Тотожними для ЕЖ є поняття „електронний”, „он-лайновий”, „Веб-„ , ,,мережевий”. Стрімкий розвиток електронних журналів (від перших в кінці 1980-х років, від 27 назв в 1991 році та понад 25 тисяч на сьогодні), безумовні переваги, що несуть електронні журнали, спричиняють навіть прогнози щодо припинення вже в недалекому майбутньому видання традиційних (паперових) журналів („криза серіальних видань”)1. Нові технології спричинили й подальші дискусії у фахових колах навколо моделей наукової комунікації взагалі, і запропонували альтернативні моделі, серед найбільш відомих наразі “Відкритий Доступ” (2 складові цієї ініціативи: Відкритий Архів чи Інституційний Репозитарій та Журнали Відритого Доступу). Для українських науковців, які особливо потерпають від браку доступу до інформації та мають ускладнення (фінансові, мовні, організаційні) у публікаціях в закордонній науковій періодиці особливо привабливою, здається, виглядає ця нова модель. Ініціатива Відкритого Доступу2 “стартувала” в 2001 році як альтернативна модель наукової комунікації, що забезпечує безкоштовний доступ читачів до якісної (рецензованої) наукової літератури у публічному інтернеті з правом читати, завантажувати, копіювати, поширювати, роздруковувати, посилатися на повнотекстові статті. Директорія часописів відкритого доступу3 станом на початок квітня 2006р налічує 2172 фахових електронних наукових часописів відкритого доступу (92943 статей). Для читачів вони безкоштовні, вартість рецензування й публікації сплачується науковою інституцією, у якій працює автор, чи самими авторами. Модель Відкритого архіву4 - відкритих інституційних репозитаріїв — публічно доступних архівів науково-освітніх організацій, у яких дослідники архівують свої друковані статті та інші дослідницькі матеріали – також популярна наразі в світі, і вже нараховує майже 500 архівів з 41 країни світу, де окрім друкованих статей архівуються статті ще недруковані, бакалаврські, магістерські, докторські дисертації тощо. Такі наукові цифрові колекції дають змогу оперативно працювати з різним цифровим контентом, швидко підготувати онлайнові навчальні матеріали, електронні часописи й книжки. Протокол обміну метаданими Ініціативи Відкритих Архівів (ОАІ) робить архіви сумісними один з одним і користувачі можуть знайти матеріали таких архівів не знаючи про їхнє існування, розташування й зміст. За даними досліджень статті, що друкуються у відкритому інтернет-доступі (наприклад, у відомому фізичному архіві ArXiv), цитуються набагато частіше (для прикладу: у 89 разів частіше у біомедичних дисциплінах, у 35 разів частіше у фізичних дисциплінах) від статей, що друкуються тільки у режимі передплати часопису.5 . Серед інших переваг — здобуваємо широкий і вимірювальний доступ читачів, легкість пошуку потрібних текстів, потужну читацьку аудиторію, інтеграцію до глобальних наукових баз даних, зменшення наукової ізоляції та нові можливості для спільних наукових проектів. Модель Відкритого Архіву видається найліпшою у справі організації вітчизняних наукових інформаційних ресурсів, зокрема публікацій університетських громад України. Адже незважаючи на певні зусилля, зокрема, НБУВ у створенні БД «Україніка наукова», сьогодні навіть реферативну обробку проходить лише частина (біля 300) періодичних та продовжуваних видань України, тоді як згідно відповідного Переліку ВАК в Україні видається близько 1300 журналів та продовжуваних видань. Система поширення університетських наукових часописів в Україні, здебільшого, лишається загадкою, та й наклади рідко становлять більше 200-500 прим. Саме тому, модель Відкритого Архіву публікацій науковців університетів України, видається найбільш вдалою для нас, вже на часі, і відповідні пілотні проекти наразі, вже виконуються різними інституціями.
І все ж, журнал на сьогодні як форма наукової комунікації, засіб публікації наукової інформації (точніше, джерело першопублікації наукової ідеї: правило Франца Інгельфінґера, колишнього редактора The New England Journal of Medicine, що відстоює виключне право першої публікації результатів дослідження у часописах) – модель, що з’явилась більше 350 років тому, і була і залишається ефективною, пріоритетною та вдалою моделлю у письмовій науковій комунікації, серцем наукової комунікації, в основі якої лежить рецензування6. Отже, функціями наукового журналу є реєстрація авторства, сертифікація якості дослідження (шляхом незалежного рецензування), наукове спілкування та збереження результатів досліджень через видання (в т.ч. електронне).
До переваг Електронних Журналів (ЕЖ) для користувача слід віднести: оперативність підготовки та поширення публікацій (стаття доступна відразу після схвалення редакційною радою, інколи на 3-4 місяці раніше, ніж в друкованому варіанті журналу); доступність 24 години на добу 7 днів на тиждень 365 днів на рік з будь-якого робочого місця в Інтернет (досліднику не має потреби витрачати час в бібліотеках); надзвичайно широкий спектр пошукових можливостей, яких просто не могло бути в друкованих журналах; можливість налагодження інтерактивного зв'язку "автор — користувач"; можливість "зкачування" публікації, електронний текст зручний для подальшої роботи (копіювання, замітки, конспект, реферат тощо); навігація від цитованих робіт до їх повних текстів (стандартний та найбільш поширений метод пошуку інформації у науковців є через цитування, а технології Веб мають ідеальну платформу для цього); зміст ЕЖ, як правило, включає додатковий матеріал, якого немає в друкованому ( в т.ч. через мультимедіа, що дозволяє не лише прочитати, а й побачити і почути результати дослідження); система персонального налаштування дозволяє користувачеві налагодити будь-які персональні запити на пошук та отримання інформації, потрібної лише йому; важливою функцією ЕЖ є також їх включення до засобів Дистанційної Освіти.
Бібліотеки всього світу переживають зараз перехідний етап, змушені справлятися з колекцією друкованих журналів, і одночасно працювати з журналами електронними, як і взагалі з електронними ресурсами (е-книгами, е-бібліотеками, е-журналами, базами даних тощо). Досить складний перехідний період особливо для університетських бібліотек, що покликані забезпечити науковою інформацією всю академічну спільноту, налаштувати відповідний кваліфікований, оперативний сервіс доступу до електронних ресурсів для своїх користувачів в межах не лише бібліотеки, а й усього університетського містечка. До переліку переваг ЕЖ додамо і вирішення спектру бібліотечних питань: практично відсутні витрати на процеси обробки, збереження та циркуляції, а також необхідність оправлення, зберігання тощо, дефіциту площ у книгосховищах, можливість відстежувати статистику використання, що дозволяє більш кваліфіковано проводити політику комплектування, можливість одночасного використання того ж числа журналу в той же час багатьма користувачами, ЕЖ не може бути загублений, зіпсований, пошкоджений тощо. Бібліотеки, що добре вміють управляти змінами, повинні добре управляти колекцією ЕЖ. Це досить складне завдання, що потребує змін чи не в усіх технологічних процесах, причім змінах постійних, адже одна справа управляти колекцією е-ресурсів з кількох десятків назв до сотен чи навіть тисяч. Бібліотеками України накопичений вже майже семирічний досвід роботи з ЕЖ, починаючи з 1999 року, коли за грантом МФВ було організовано річний доступ до ЕЖ видавництва Springer для 98 бібліотек7. З 2000 року бібліотеки України мають можливість доступу до баз даних EBSCO за проектом "Електронна інформація для бібліотек" - (Electronic Information For Libraries), який є спільною ініціативою Інституту Відкритого Суспільства (Будапешт) і найбільшого у світі видавництва періодики та компанією EBSCO Publishing. Координатором цього проекту в Україні є Асоціація “Консорціум -Інформатіо”8, який крім баз даних EBSCO пропонує цілий спектр електронних інформаційних ресурсів. За досить невеличку суму, що може собі дозволити кожна академічна установа, можна отримати доступ до 10 баз даних EBSCO (майже 10 тисяч назв повнотекстових академічних електронних журналів, довідників тощо).З вересня 2002 року в Україні реалізується проект INTAS “«Доступ до електронних журналів для вчених Нових Незалежних Держав". Проект забезпечує науковців України (через бібліотеки) оперативною науковою інформацією з електронних журналів відомих європейських видавництв Springer (включаючи Kluwer) (понад 1200 назв) та Blackwell Science (понад 400 назв колекції “Наука, техніка, медицина”), бази даних (Zentralblatt Mathematik) та сервісу доставки документів. Проект діятиме до кінця 2007 р., і станом на березень 2006 р. до проекту приєдналось 239 бібліотек України. Координатором цього проекту є Національна Бібліотека в галузі Науки та технологій в Ганновері (Німеччина), та наукова бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Слід зазначити досить високу активність університетських та академічних бібліотек у використанні електронних ресурсів, засвідчену статистикою використання. І все ж таки для бібліотек України залишаються невирішеними багато питань, пов’язаних із середовищем світових інформаційних ресурсів: можливість отримання необхідних, вирішення фінансових, організаційних та технічних проблем, майже повна відсутність технологій управління колекціями електронних ресурсів. Не впорядкована інформація про сукупність вітчизняних електронних журналів. Майже відсутні спроби по упорядкуванню та представленню користувачам пошукових засобів по існуючим електронним журналам. Безумовно, все ще слід відзначити технічні проблеми: канали Інтернет, мережеві проблеми, недостатня кількість комп’ютерів та іншого обладнання, програмного забезпечення тощо. Ми запрошуємо бібліотеки України до співпраці у цій важливій для всіх нас справі через участь у Консорціумі „Інформатіо”, що є добровільним об”єднанням бібліотек для спільного придбання, упорядкування, використання електронних ресурсів. Консорціум „Інформатіо”, що є членом Міжнародного Консорціуму eiFL.net та Міжнародної Коаліції Бібліотечних Консорціумів (ICOLC), постійно працює над розширенням діапазону видів електронних інформаційних ресурсів, веде переговори про підключення нових систем інформаційного сервісу і запрошує бібліотеки України до активної співпраці у забезпеченні користувачів сучасною світовою науковою інформацією.