Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1. Методологічні принципи планування.
2. Підприємство як об’єкт та предмет планування.
3. Методи прийняття планових рішень.
4. Система показників, що використовуються в плануванні.
1. Методологічні принципи планування
Планування - це не тільки одна з найважливіших функцій управління підприємством, а й наука, що базується на певних методологічних принципах (правилах).
Принцип єдності передбачає, що всі окремі плани підприємства, а також плани його окремих підрозділів повинні бути тісно пов’язані один з одним та із загальним комплексним планом соціально-економічного розвитку підприємства. Цей зв’язок передбачає, що будь-яка зміна показників окремих планів повинна бути відображена в загальному плані, будь-які зміни в планах одного з підрозділів знаходять своє відображення в планах інших підрозділів.
Принцип безперервності передбачає, що процес планування повинен здійснюватися постійно та безупинно в межах виробничо-господарського циклу. Планування здійснюється безупинно, коли розроблені плани приходять на зміну один одному (річні плани, плани виробництва нової продукції) або здійснюється поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних та їх взаємопогодження.
Принцип гнучкості полягає в плануванні певних резервів, що дозволять корегувати планові завдання при виникненні непередбачених обставин під впливом змін внутрішніх та зовнішніх умов. З фінансової точки зору величина запланованих резервів має бути оптимальною, тобто достатньою для досягнення поставлених цілей.
Принцип точності передбачає, що плани мають бути максимально наближені до існуючих виробничих можливостей. У планах, розрахованих на короткі проміжки часу та для окремих підрозділів організації, конкретність і детальність повинні стати обов’язковими рисами, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів щодо реалізації планів.
Принцип участі передбачає активну участь усього персоналу в плановій діяльності підприємства. Реалізація даного принципу фактично дозволяє кожному працівнику приймати участь в управлінні підприємством, а через це усвідомити роль своєї діяльності в загальному успіху організації, а також значення ефективної роботи всього підприємства для його особистих інтересів.
Принцип необхідності передбачає обов’язкову розробку планів при здійсненні будь-якої діяльності. Це дозволить підприємству використати майбутні сприятливі умови та запобігти можливим перешкодам; покращити координацію дій персоналу та окремих підрозділів; забезпечити досягнення бажаних результатів, раціонально розподілити ресурси, здійснювати контроль за роботою підприємства та ін..
Принцип альтернативності передбачає здійснення декількох альтернативних планових розробок, з яких у подальшому обирається найкращий .варіант.
Принцип пріоритетності передбачає вибір пріоритетних напрямів при плануванні, що обумовлено обмеженістю ресурсів та невідкладністю вирішення найважливіших проблем у першу чергу.
Принцип комплексності вимагає, щоб був розглянутий всебічно не лише об’єкт планування, а також його зв’язки з іншими процесами та явищами (економічними, соціальними, психологічними (технології й організації виробництва, мотивації праці, використання виробничих ресурсів, платоспроможності та ін.).
Принцип науковості означає, що при розробці планів необхідно дотримуватися вимог об’єктивних законів розвитку суспільства, використовувати науковий інструментарій та світовий досвід.
Принцип оптимальності передбачає вибір такого варіанту плану, який сприятиме підвищенню ефективності виробництва, задоволенню потреб споживачів, раціональному використанні наявних ресурсів. Критерієм оптимальності може бути трудомісткість, матеріаломісткість, собівартість продукції, прибуток.
Принцип збалансованості передбачає встановлення необхідної відповідності між взаємопов’язаними розділами й показниками плану, між потребами в ресурсах та їх наявністю.
Принцип адекватності об’єктивним закономірностям розвитку передбачає виявлення стійких тенденцій розвитку об’єкту планування та його взаємозв’язків. Ринкове середовище зумовлює постійну зміну внутрішніх і зовнішніх факторів підприємства внаслідок чого методи планування, показники та розділи планів, організація процесу їх розробки підлягають постійному перегляду та вдосконаленню.
Принцип ефективності передбачає розробку такого варіанту плану, який при використанні обмежених ресурсів забезпечив би отримання найбільшого економічного ефекту. Оцінка ефекту підчас планування відбувається шляхом порівняння очікуваних результатів з обраною метою, плановим нормативом доходності. Визначити остаточний ефект при розробці плану не завжди можливо, але планувати його необхідно.
2. Підприємство як об’єкт та предмет планування
Об'єктом планування на підприємстві є всі напрями його діяльності:
маркетингова;
інноваційна;
комерційна;
економічна;
соціальна;
виробнича.
В свою чергу виробничий процес складається з основних, допоміжних й обслуговуючих процесів, що також є окремими об'єктами планування.
Основними є процеси виготовлення продукції (надання послуг, виконання робіт), що формують виробничу програму підприємства чи план виготовлення продукції.
Допоміжні процеси передбачають виготовлення продукції для потреб основного виробництва (інструмент, обладнання і т.п.). Вони плануються у тісному взаємозв'язку з основними процесами підприємства.
Обслуговуючі процеси – це надання послуг основному вирибництву (транспортні послуги, складування, збереження напівфабрикатів, сировини, матеріалів і т.п.).
Предметом планування на підприємстві є його ресурси.
При плануванні розглядають наступні групи ресурсів:
персонал – це сукупність постійних працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, що входять до спискового складу підприємства, вкладають свою працю, знання і навички в проведення господарсько-фінансової діяльності підприємства;
виробничі фонди – це засоби (основні фонди) та предмети (оборотні фонди) праці, що використовує підприємство для здійснення всіх напрямків своєї діяльності. До засобів праці відносять: будівлі, обладнання, транспортні засоби, комп'ютерну техніку. Предметами праці є сировина, матеріали, паливо тощо;
інвестиції – це фінансові, матеріальні та інші види ресурсів, які вкладені в об'єкти діяльності підприємства з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту;
інформація – це сукупність даних наукового, технічного, виробничого, управлінського, економічного, комерційного та іншого характеру;
час – всі планові процеси на підприємстві пов'язані з визначенням часу на їх виконання, дати початку та закінчення. Економія часу свідчить про ефективне використання його як будь-якого ресурсу підприємства.
3. Методи прийняття планових рішень
Методи планування – це способи, прийоми, процедури за допомогою яких здійснюється розробка планів підприємства. Частіше використовується не один , а комплекс методів, що сприяє забезпеченню якості розроблених планів.
Методи прийняття планових рішень:
Нормативний метод – розрахунок потреб підприємства у необхідних ресурсах на плановий період здійснюється на основі системи прогресивних норм і нормативів.
Норма – це абсолютна максимально допустима величина використання ресурсів (сировини, матеріалів, палива) для виготовлення одиниці продукції (послуг).
Норматив – це відносна величина, що визначає ступінь використання ресурсів.
Розрахунково-аналітичний метод – за основу береться досягнутий рівень показників за минулий період для виявлення тенденцій і проблем майбутнього стану підприємства. Розрахунок показників планового періоду базується на експертній оцінці можливих змін.
Балансовий метод – планування здійснюється на основі балансів, що відображають потребу підприємства у певних видах ресурсів та джерела їх надходження. Завдяки балансам забезпечується взаємоузгодження потреб підприємства у засобах виробництва та можливостей для їх досягнення.
Програмно-цільовий метод – передбачає досягнення підприємством поставлених цілей (отримання величини прибутку, реалізація нової ідеї і т.п.) шляхом розробки відповідних програм та проектів. На основі цього методу досягається узгодженість програм підприємства з його цілями та ресурсним забезпеченням.
Факторний метод – планові показники обчислюються на основі їх фактичних величин у попередньому періоді під впливом відповідних зовнішніх та внутрішніх факторів підприємства. Даний метод дає можливість визначити роль окремих факторів у зміні планових показників(наприклад, регресійний аналіз).
Граничний аналіз – суть полягає у співставленні граничних витрат і граничних доходів підприємства. Даний метод може використовуватися для встановлення цін на продукцію, визначення обсягів виробництва, «точки беззбитковості» підприємства.
Норма прибутку на вкладений капітал – визначається доцільність капітальних вкладень у реалізацію певного виробничого проекту. Середньорічна норма прибутку визначається як відношення середньорічного прибутку від запровадження заходу до річного обсягу капіталовкладень.
Метод дисконтування – у плануванні застосовується для оцінки інвестиційних проектів шляхом приведення майбутніх доходів підприємства до їх теперішньої вартості.
Методи оперативно-календарного планування – пов’язують у часі виконання окремих робіт (операцій, процесів) шляхом розробки оперативного плану-графіку.
Метод сценаріїв – передбачає розробку декількох сценаріїв майбутнього розвитку підприємства.
Сценарій – це модель майбутнього, яка відтворює можливий хід подій при реалізації плану і містить показники основних чинників впливу на діяльність підприємства.
Аналіз чутливості – полягає в оцінці зміни запланованих результатів діяльності підприємства при відхиленні від запланованої величини одного з вихідних параметрів його діяльності. У результаті з декількох альтернативних планових проектів обирається найменш чутливий.
Перевірка стійкості – суть методу полягає в розробці базового сценарію реалізації плану та сценаріїв найбільш небезпечних варіантів розвитку подій у майбутньому періоді. Дозволяє передбачити і запобігти можливим несприятливим наслідкам, створити необхідні запаси і резерви на стадії планування.
Метод екстраполяції – суть методу полягає у поширенні тенденцій розвитку підприємства у минулому на його діяльність у майбутньому.
Тенденція – це довгострокова закономірність у розвитку виробничого процесу.
Основу методів екстраполяції складають динамічні ряди, що представляють собою множину спостережень, які отримані послідовно в часі.
Метод експертних оцінок – основу складають висновки експертів, що ґрунтуються на їх професійному, науковому, практичному досвіді у певній галузі, а також вмінні вірно оцінити важливість та значущість параметрів досліджуваного виробничого процесу.
Кореляційний аналіз – встановлює у процесі виробництва наявність та ступінь зв’язку двох або декількох чинників на результуючий показник.
Методи теорії ігор – використовується для прийняття рішень в умовах невизначеності та конфлікту, коли два учасника процесу мають різні та протилежні цілі. Для аналізу не беруть до уваги незначні та другорядні чинники, а будують спрощену модель, яку називають грою.
Метод теорії розкладів – використовується для розробки змінно-добових завдань при оперативно-календарному плануванні, визначенні транспортних маршрутів, черговості обслуговування робочих місць.
Метод «дерево рішень» – це модель у вигляді схеми, на якій зображаються: можливі варіанти подій (рішень) для вирішення проблеми або досягнення мети, послідовність етапів вирішення завдання, умови та наслідки кожного етапу, вузли рішень. На кожному етапі для кожного вузла розраховується його значення як добуток ефекту можливої події на ймовірність її настання. Після проведення обчислень обирається найкраще рішення, решта гілок відсікається.
Методи математичного програмування – суть полягає в оптимізації планових рішень на основі економіко-математичних розрахунків. Методи математичного програмування виділяють: лінійне програмування (коли існує лінійна залежність між показниками), нелінійне програмування (коли лінійну залежність встановити неможливо), динамічне програмування (коли необхідно визначити оптимальну послідовність певних робіт у часі).
Імітаційне моделювання – на етапі планування передбачення можливих наслідків здійснюється не реальних об’єктах, а на математичних моделях.
Імітація – це створення моделі реальної господарської ситуації (поломки обладнання, майбутній попит на продукцію, потреби у фінансових ресурсах) та маніпулювання нею з метою отримання інформації для обґрунтування планового рішення.
Сіткові методи планування – передбачають графічне зображення певного комплексу робіт, їх логічну послідовність, взаємозв’язок та планову тривалість з метою подальшої оптимізації.
Сіткова модель – це орієнтований граф , що являє собою поєднану між собою множину елементів з метою визначення залежності окремих видів робіт та етапів майбутніх проектів.
Обсяги ресурсів в сіткових моделях можуть вимірюватися у вартісних і натуральних показниках.
Висновки:
Кожен метод має свої слабкі і сильні сторони, тому ефективність планових рішень багато у чому залежить від їх правильного вибору і системного використання.
4. Система показників, що використовуються в плануванні
Показник – це конкретне значення кількісних або якісних параметрів явищ та процесів, що відбуваються в конкретних умовах протягом визначеного часу.
Система показників – це сукупність взаємопов’язаних між собою показників.
Класифікація показників:
1) Натуральні показники – характеризують матеріальне виробництво, вимірюються в одиницях, які відображають основні фізичні властивості продукту та його призначення.
2) Вартісні показники – відображають грошову оцінку результатів діяльності підприємства, виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.
3) Кількісні показники – використовують для виміру кількісної сукупності певних об’єктів, визначають обсяг, розміри, масштаби виробництва, руху товарів, виконання робіт.
4) Якісні показники – характеризують рівень розвитку явищ, процесів, їх якісні особливості, закономірності.
Кількісні та якісні показники плану розробляються в натуральному і вартісному виразі.
5) Абсолютні показники – характеризують абсолютні величини чинників процесу виробництва. При плануванні з використанням абсолютних планових показників визначають планові завдання, які обчислюються як в натуральному, так і вартісному вимірі.
6) Відносні показники – характеризують міру співвідношення двох показників і визначаються як результат від ділення однієї величини на іншу, яка використовується як базова, основна. Відносні показники показують динаміку, структуру відповідних величин, вимірюються у відсотках, питомій вазі.
7) Затверджені показники – відрізняються своїм конкретно адресним характером і являють собою форму доведення планів розвитку підприємства до виконавців.
8) Розрахункові показники – носять інформаційний або аналітичний характер. В більшості випадків вони використовуються для визначення, обґрунтування, аналізу та характеристики показників при їх затвердженні.