ТИРАВСЬКИЙ В.Л. ЕП-21
ТЕМА 25. ПОЛІПШЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ І ЙОГО СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ
1. Теоретичні засади поліпшення використання основних виробничих фондів
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення
1.2. Поліпшення використання основних виробничих фондів як економічна категорія
1.3. Механізм впливу використання основних виробничих фондів на ефективність виробництва
1.4. Шляхи поліпшення використання основних виробничих фондів
1.1.Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення.
Процес виробництва на підприємстві здійснюється при наявності факторів виробництва, серед яких важливе місце займають засоби праці та предмети праці або ж це засоби виробництва. Виражені у грошовій (вартісній) формі вони утворюють виробничі засоби підприємства. У процесі виробництва здійснюється їх споживання (кругооборот), в результаті чого створюються матеріальні блага. В залежності від характеру їх споживання (кругообігу), тобто перенесення своєї вартості на готову продукцію, у процесі виробництва виробничі засоби поділяються на основні й оборотні.
Основні виробничі фонди промисловості - це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих процесах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування.
Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах народного господарства складає більш 48%.
Основні фонди (засоби) на підприємстві представлені засобами праці. Характер їх споживання (кругообороту) у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу (більше одного року), зберігаючи при цьому свою натуральну (речову) форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають на готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва (собівартості) підприємства. Речовим змістом основних фондів є будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструмент. До основних фондів не відноситься спеціальний одяг, спеціальне взуття незалежно від їх вартості, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощуються.
Засоби праці становляться основними фондами тільки тоді, коли вступають у виробничий процес. Засоби праці, які знаходяться у стадії встановлення, монтажу представляють собою недіючі основні фонди, адже вони не виконують своєї ролі засобів праці та не служать засобом впливу на предмет праці, а навпаки, самі є предметом праці.
Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці тощо.
Первісне формування основних засобів на підприємстві залежить від форми його власності. Державні підприємства і організації одержують основні засоби від держави і обліковують як частину статутного капіталу. Підприємства, що приватизуються, основні засоби викуповують у держави або створюють шляхом акціонування. Заново створювані товариства з повною і обмеженою відповідальністю формують основні засоби за рахунок пайових внесків замовників. Окремі пайовики можуть вносити як пай будівлі, машини, обладнання або право користуватися ними, інші вносять гроші, за рахунок яких купуються основні засоби. Заново створювані акціонерні товариства купують основні засоби, головним чином, за рахунок виручки від реалізації акцій.(1 ст.83-90)
Для правильного обліку і планування відтворення основні фонди підприємств розподіляють на групи і види відповідно до терміну їх використання і призначення в виробничому процесі.
Згідно з типовою класифікацією основних фондів, їх розподіляють на такі групи.
Виробничо-технічні споруди. До цієї групи належать споруди, в якихвідбуваються процеси основних, допоміжних і підсобних виробництв, адміністративні будинки, господарські споруди. У вартість цих об'єктів, крім вартості будівельної частини, включається вартість систем опалення, водопроводів, електроарматури, вентиляції та ін.
Споруди і передавальні пристрої — це інженерно-будівельні об'єкти, необхідні для здійснення процесів виробництва: нафтогазові свердловини; дороги, естакади, тунелі, мости, гідротехнічні споруди (канали, водоймища).
Передавальні засоби — водопровідні й каналізаційні споруди, електропередавальні мережі, теплові й газові мережі, паропроводи, тобто об'єкти, які здійснюють передачу різних видів енергії від машин-двигунів до робочих машин.
Силові машини й устаткування: теплотехнічне устаткування, силові йробочі машини та устаткування, технологічні лінії, які впливають на предмети праці, вимірювальні та регулювальні прилади і пристрої, лабораторне устаткування (прилади й апаратура для автоматичного управління, вимірювання, регулювання і контролю швидкостей, тиску, температури, складу речовин, пульти управління, засоби диспетчерського контролю, комп'ютерно-обчислювальні машини тощо).
Транспортні засоби — весь рухомий транспорт, що належить підприємству (залізничний, водний, автомобільний транспорт, а також внутрізаводські транспортні засоби: автокрани, автонавантажувачі, вагонетки, передавальні візки та ін.).
Інструменти і пристрої — інструменти всіх видів, термін використання яких більший як один рік (незалежно від їх вартості).
Виробничий інвентар та приладдя. До цієї групи належать предмети призначені для зберігання матеріалів, інструменту, полегшення праці - стелажі, столи, контейнери тощо.
Господарський інвентар — предмети службового та господарського призначення (меблі, сейфи, розмножувальні апарати, предмети протипожежного призначення та ін.).
В аграрному секторі до основних фондів включають: робочу і продуктів; худобу; багаторічні насадження; капіталовкладення в земельні ділянки для поліпшення їх врожайності; лісові і водні угіддя тощо.
До основних фондів можуть належати й інші види матеріальних цінностей які мають визначену цінову вартість.(2 ст.45-55)
1.2. Поліпшення використання основних виробничих фондів як економічна категорія
Матеріальною основою і технічною базою кожного суспільного виробництва є, насамперед, засоби праці, які відіграють визначну роль у розвитку суспільства. Засоби праці, що використовуються в процесі виробництва як елемент продуктивних сил , самі по собі не є економічною категорією. Економічною категорією є спосіб використання засобів праці, характер застосування яких визначається власністю на засоби виробництва і являє собою одне з відношень економічного ладу. Тому економічна природа засобів праці в повних суспільних формаціях різна. Як технічна категорія засоби праці у всіх формаціях виступають у ролі виробничого апарату.
Участь основних фондів у виробничому процесі має деякі особливості:
1. Повністю беручи участь у виробничому процесі, засоби праці лише частково споживаються у кожному його циклі. Вартість основних фондів переноситься на продукти поступово, протягом усього строку їх служби.
2. Перенесена на виготовлений продукт частина вартості основних виробничих фондів, які брали участь у процесі виробництва, втілюються у вигляді вартості виготовленої продукції. Отже, вартість основних фондів у процесі використання їх набуває подвійного існування: одна її частина продовжує функцію вати у споживній формі засобів праці, а друга – входить у створений ними продукт.
У відтворенні основних фондів визначального створення являється відтворення їх споживної вартості. В цьому також проявляється єдність відтворення основних фондів.
На основі руху споживної вартості основних фондів базується рух їх вартості. Тільки в останній рік служби основних фондів, коли вони вибувають із сфери виробництва та заміняються новими, загальна сема кругообігу вартості приймає вигляд: зношування – амортизація – повне відшкодування. В періоди проведення модернізації і капітального ремонту рух вартості основних фондів протікає за стадіями: зношування – амортизація – часткове відшкодування. В іншій рік життя основних фондів, рух вартості здійснюється за стадіями: зношування і амортизація.
Використання основних виробничих фондів на підприємстві характеризується натуральними і вартісними показниками.
До натуральних показників відносяться:
рівень продуктивності
коефіцієнт змінності використання
коефіцієнт використання внутрішнього часу
коефіцієнт використання календарного часу
До вартісних показників відносяться:
фондовіддача, характеризує обсяг продукції в грошовому виразі, що припадає на одиницю основних виробничих фондів
фондоємкість, характеризує обсяг основних виробничих фондів, що припадає на одиницю обсягу виробленої продукції.
Відтворення основних фондів в рамках окремого підприємства характеризується послідовною зміною різних стадій. Ця сторона відтворення припускає вивчення як одиничного так і сукупної споживчої вартості основних фондів.
1.3. Механізм впливу використання основних виробничих фондів на ефективність виробництва
Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, передпідприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних фондів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних фондів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.
Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників та інженерно-технічних працівників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних і зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств; широке застосування лізингових операцій.
Практична реалізація окреслених заходів на підприємствах позначиться на їх економічній діяльності і сприятиме підвищенню інтенсивності виробництва. Зокрема, складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів. Поряд з тим, поліпшення інтенсивного використання основних засобів підприємства є важливою передумовою збільшення обсягів випуску продукції, яка користується попитом на ринку без додаткових капітальних вкладень, що особливо важливо в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів.
Інтенсифікація використання основних фондів підприємств дає змогу значно знизити витрати, пов'язані з моральним зносом машин і устаткування, сприяє прискоренню їх оновлення, що в кінцевому результаті позитивно позначається на фондоозброєності праці працюючих та зростанні її продуктивності. А в кінцевому підсумку зростає і фондовіддача на підприємствах.
Серед напрямів підвищення використання ОВФ на підприємствах особливе місце повинне належати заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв'язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.
Підвищення коефіцієнтів змінності роботи устаткування підприємства може бути досягнуто шляхом розширення зони багатоверстатного обслуговування, суміщених професій. Можливості для розширення зони обслуговування створюються в результаті технічного удосконалення устаткування, підвищення рівня комплексної механізації і автоматизації виробництва.
Підвищенню змінності роботи устаткування повинно сприяти удосконалення його структури, тобто зменшення в його складі тих машин і верстатів, які за своїми технологічними можливостями лише частково завантажені роботою протягом зміни.
Значного підвищення змінності роботи устаткування можна домогтися шляхом розширення сітки госпрозрахункових організацій, покликаних здійснювати прокат машин і устаткування та інших елементів основних фондів. Такі госпрозрахункові організації скуповують у підприємств зайве устаткування, здійснюють у випадках необхідності їх ремонт і модернізацію і віддають на прокат підприємствам, споживачам. Від такої діяльності економічну вигоду отримують всі її учасники: підприємства, які продали зайве у них устаткування такій госпрозрахунковій організації, мають змогу отримувати суму коштів значно більшу, ніж у випадку, коли такс устаткування демонтується і підготовлюється для здачі його на металобрухт. В той же час, підприємства, яким необхідні відповідні види машин і устаткування на свої кошти мають змогу оперативно його придбати і залучити до використання у виробничому процесі, оскільки значна частина таких машин і верстатів перебуває в доброму технічному стані.
Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних фондів мають соціальні фактори. Так, проведені соціологічні дослідження на ряді підприємств дали змогу виявити низку причин, які негативно впливають на організацію використання активної частини основних фондів в другу зміну. Насамперед, мова йде про незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливість ефективно використовувати нову техніку.
Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних фондів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних фондів.
Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних фондів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.
1.4. Шляхи поліпшення використання основних виробничих фондів
Покращення використання основних фондів промисловості має велике народногосподарське значення. Вона забезпечує ріст виробітки продукції без додаткових капітальних вкладень, збільшення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції.
Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів різноманітні. Основними з них є збільшення тривалості роботи обладнання, більш повне використання і вдосконалення основних виробничих фондів.
Для збільшення часу роботи обладнання необхідно: ліквідувати надпланові простої обладнання за рахунок його поточного обслуговування, підвищення якості ремонтів, покращення організації та планування виробництва і матеріально-технічного обслуговування виробництва; скоротити тривалість планових ремонтів при одночасному підвищенні їх якості шляхом впровадження передових методів ремонту, широкого використання деталей та вузлів, які виготовляються на спеціалізованих заводах, чіткої організації ремонту; скоротити витрати робочого часу на підготовчо-заключні та допоміжні операції (підготовку робочого місця, догляду за ним, установку та зняття інструменту тощо); підвищити змінність роботи, якщо це доцільно по умовам виробництва в даній галузі промисловості; можливо повніше використовувати парк обладнання; підвищити інтенсивність використання обладнання.
Більш повне використання основних виробничих фондів досягається за рахунок вводу в дію невстановленого обладнання, реалізації надлишкового обладнання, більш повного використання виробничих площ. В ряді випадків виробничі потужності на підприємствах і в народному господарстві недостатньо пов’язані кількісно і якісно; одних потужностей надлишок, других -недолік, наприклад, до потужних тракторів не випускаються відповідні плуги, возики тощо. Більш повному використанні основних фондів сприяє також збільшення в їх складі ваги активних фондів – засобів праці, що безпосередньо створюють продукцію.
Технічне вдосконалення основних виробничих фондів припускає використання прогресивних технологічних процесів, застосування більш ефективних технічних рішень, модернізацію обладнання, реконструкцію підприємств на базі нової техніки та технології, розвиток раціоналізаторського руху.
Реконструкція підприємств в наш час – основне направлення розвитку виробництва. В ряді держав на протязі більше двох десятиріч не будують нові підприємства; виробництво розвивається за рахунок того, що достатньо часто змінюється “начинка” підприємств – техніка та технологія. Реконструкція в порівнянні з новим будівництвом забезпечує економію капітальних вкладень (частина засобів праці м
отже використовуватись на протязі строку, що залишився до виводу їх з експлуатації). Звичайно на реконструкцію уходить менше часу, ніж на нове будівництво, так що вона забезпечує певний виграш в часі. Аналогічний ефект приносить модернізація техніки та обладнання. При визначенні економії ефективності модернізації треба врахувати, що витрати на модернізацію повинні окупитися до моменту списання модернізованих станків, машин тощо. Ця обставина іноді находить своє вираження у вимозі, щоб модернізація окупилась в строк не більше 1-2 роки.
Значний економічний ефект може принести скорочення строків служби засобів праці, більш швидка зміна їх новою технікою та технологією. Це дозволяє швидше впровадити у виробництво досягнення НТП, скоротити витрати на ремонт, час, що витрачається на очікування ремонту та ремонт, підвищити за рахунок цього фондовіддачу та продуктивність праці. Нова техніка забезпечує більш високу якість продукції, ритмічність виробництва, скорочення об’єму капітальних ремонтів. Робітники, що раніше зайняті ними, тепер зможуть робити на сучасних підприємствах, в кращих умовах, з значно більш високою продуктивністю. Однак прискорення зміни засобів праці потребує значне збільшення об’єму виробництва в першому підрозділі, перш за все в машинобудуванні, витрат енергії, збільшує екологічне навантаження. Воно потребує збільшення витрат на перевивчення робітників. Зменшує потребу в основних виробничих фондах використовування вторинної сировини. Кращому їх використанні сприяє організація чіткого обліку, контролю, аналіз використання, нормування та інші міри організаційно-економічного характеру.
Література
Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб.—2-ге вид., доп.—К.: А.С.К., 2005.—400 с.:іл.—(Унів.б-ка).
Гордійчук А.С., Стахів О.А. Економіка підприємства,—Навчальний посібник.–Рівне, РДТУ, 1999-247 с.
Економіка підприємства: Навч. посіб./ За ред. А.В.Шегди. – К.: Знання, 2005. – 431 с.
Економіка підприємства: Підручник / За загальною редакцією Й.М.Петровича. – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2004. – 680 с.
Економіка підприємства: Підручник / За загальною редакцією С.Ф.Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.