1. Об’єкт та предмет соціології
Об’єктом соціології виступає певна сфера суспільного життя, а саме – вся сукупність властивостей, зв’язків та відносин, що мають назву соціальних. Соціальне визначають як сукупність властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільнотами в процесі спільної діяльності в конкретних соціальних умовах. Соціальне явище або соціальний процес виникають тоді, коли поведінка навіть одної людини опиняється під впливом іншої людини чи групи людей, незалежно від їх присутності. Саме в процесі взаємодії одного з одним індивіди здійснюють взаємні впливи, кожен з них стає носієм певних соціальних якостей. Таким чином, соціальні зв’язки, соціальна взаємодія, соціальні відносини та спосіб їх організації є об’єктом соціології.
Об’єкт науки конкретизується у її предметі. Предметом соціології є такі соціальні явища і процеси , які відбуваються у міжособистісній взаємодії, а також групах, спільнотах. По-перше – соціальні зв’язки, по-друге – соціальні відносини, по-третє – соціальна взаємодія
2. Категорії й закони соціології
Соціологія оперує законами і категоріями
Соц. закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соц. явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій. Поділяються:
1) За ступенем спільності:
- закони, які характеризують розвиток соц. сфери в цілому
- закони, які описують розвиток окремих елементів соц. сфери
2) За способом вияву:
- динамічні
- статичні
3) За формами зв’язку:
- закони, які відображають інваріантне існування соц. явищ
- закони, які встановлюють імовірність зв’язку між явищами
4) Закони, які встановлюють функціональну залежність:
- закони, які відображають тенденції розвитку
- закони, які фіксують причинний зв’язок між явищами
Категорії соціології – загальні, універсальні поняття, якими оперує наука. Виділяють три групи категорій соціології:
- загальнонаукові (соц. система, суспільство)
- безпосередні соц. категорії (соц. статус, соц. стратифікація, соц. інститути)
- категорії дисциплін суміжних із соціологією (сім’я, особистість, економічна соціологія)
Ключовою категорією має сенс визнати категорію “соціальне” .Соціальне як співвідношення у свідомості соціальних індивідів особистих уявлень з типами загально соціального рівня є складовою таких понять, як соц. система, соц. організація, соц. інституція, соціальна спільнота, соціальна група, соціальна норма, соціальний контроль тощо. В системі соц. категорій необхідно відокремити такі категорії, як соц. взаємодія, соц. зв’язки, соц. відносини, що визначають сутність соц. процесів. Соціальна взаємодія – це система взаємних впливів соц. індивідів, груп, спільнот для досягнення певних цілей. Соціальні зв’язки – залежності, що встановлюються між суб’єктами соціальної взаємодії. Соціальні відносини – система соц. зв’язків між суб’єктами соц. взаємодії. Таким чином, означені категорії соціологічної науки дають можливість описувати, аналізувати та систематизувати як соціальні явища статичного, так і процесуального планів.
Категорії соціології відбивають суттєві сторони науки, глибинні зв’язки між ними виражають соціологічні закони, такі як закон взаємодії суспільства, соціальних спільнот, груп, закон соціальної диференціації та інтеграції, закон соціальної мобільності, закон інтернаціоналізації, закон соціалізації індивідів, закон урбанізації суспільства та інші. Дія законів має практичне втілення у вигляді тенденцій розвитку певних соціальних явищ та процесів.
3. Соціологія в системі суспільства наук
Соціологія, як і багато інших наук, вийшла з філософії. Протягом тривалого часу соціологічне знання накопичувалося в надрах філософії. І навіть після того, як соціологія в особі Конта та Є.Дюркгейма проголосила свою незалежність від філософії як справжню науку про суспільство, філософія продовжувала відігравати помітні роль у соціологічних вишукуваннях. У соціальної філософії соціології дуже широка область збігу об’єкта вивчення. Їхнє розходження більш виразно виявляється в предметі дослідження. Предметною сферою соціально-філософських міркувань є дослідження громадського життя, насамперед, з погляду рішення світоглядних проблем, центральне місце серед яких займають проблеми смислу життя. Самостійний розвиток соціології саме і пов’язане з тим, що вона почала активно освоювати при аналізі соціальних процесів кількісні методи з застосуванням складних математичних процес, у тому числі теорію імовірності, збір і аналіз емпіричних даних, установлення статистичних закономірностей, виробила певні процедури емпіричного дослідження. При цьому соціологія спиралася на досягнення статистики, демографії, психології та інших дисциплін, що вивчають суспільство та людину.
4. Структура соціологічної науки
На сучасному етапі соціологія має розгалужену структуру, у межах якої відокремлюються такі її складові:
- теоретична соціологія;
- спеціальні галузеві соціологічні теорії
- прикладна соціологія.
Теоретична соціологія розглядає всю сферу соціального життя – соціальні спільноти, соціальні відносини, соціальні процеси, особливості інституціоналізації суспільного життя. Її ознаками є високий рівень абстрагування, аналіз причинних зв’язків у розвитку соціальних явищ, опис соціальних взаємозв’язків у загальному вигляді. Теоретична соціологія тісно зв’язана із соціальною філософією, яка є розділом філософії, що вивчає якісну своєрідність суспільства, відмінності суспільних процесів від природних. У соціальної філософії та соціології широка галузь спів падіння об’єкту вивчення, їх розбіжності чітко проявляються у предметі дослідження. Теоретична соціологія на сучасному етапі – це значна кількість течій, шкіл, напрямків, які з певних позицій пояснюють специфіку розвитку соціальних спільнот. Серед таких напрямків відокремлюють соціологію еволюціонізму, функціоналізму, матеріалістичну, емпіричну, соціологію, конфліктологічні теорії, символічний інтеракціонізм тощо.
Спеціальні галузеві соціологічні теорії – це галузі соціологічного знання, які мають предметом свого дослідження відносно самостійні, специфічні підсистеми суспільного цілого і соціальних процесів. В цьому плані відокремлюються соціологія освіти, сім’ї, політики, культури, праці та управління, економічна соціологія, соціологія молоді тощо.
Прикладна соціологія – практична частина соціологічної науки, яка містить конкретні соціологічні дослідження, розроблені на підставах спеціальних соціологічних теорій. Прикладна соціологія має свої категорії, методи дослідження. Самостійний розвиток соціології пов’язаний з тим, що вона почала активно освоювати в аналізі соціальних процесів кількісні методи з використанням математичних процедур, теорії ймовірності, статистичних розрахунків. В цьому плані соціологія спирається на досягнення статистики, демографії, психології тощо. Тому питання про розрізнення соціології та інших емпіричних наук про суспільство, особистість є дуже складним. Ця проблема є в значній мірі невирішеною відносно конкретних соціальних наук і галузевих соціологій, наприклад, демографії та соціології шлюбу та сім’ї, економічної соціології та економічної теорії, соціології та соціальної психології. Можна зазначити, що в тій мірі, в якій вчений вивчає особистість, суспільство як суб’єкти і як об’єкти соціальних зв’язків, він виступає як соціолог.
5. Функції соціології
Соціологія як самостійна наука виконує у суспільстві конкретні функції. Функції соціології визначають не тільки задачі, але й місце соціології в системі наук. Поділяють такі функції:
- теоретично-пізнавальна (гносеологічна) – концентрація, роз’яснення, збагачення існуючого соціального знання, розробка законів і категорій на основі дослідження соціальної дійсності. Це основна функція соціології, яка дає оцінку пізнання світу з позиції інтересів особистості
- описова – систематизація, опис, накопичення дослідницького матеріалу
- критична – реалізовуючи її соціологи диференційовано підходять до дійсності
- прогностична – науково обґрунтоване прогнозування соціальних процесів, розвитку соціальної ситуації в майбутньому
- перетворювальна – містить висновки, рекомендації, пропозиції, оцінки стану соц. суб'єкта, який слугує основою для відпрацювання та прийняття рішень
- інформаційна – зводиться до збирання, систематизації та накопичення інформації, яка отримана внаслідок дослідження
- світоглядна – соціологія приймає активну участь у соціальному та політичному житті суспільства та своїми дослідженнями сприяє суспільному процесу
6. Завдання соціології у вирішенні проблем реформування українського суспільства
Функції соціології конкретизуються у завданнях, які має вирішувати ця наука у суспільстві.
1. Розповсюдження соц. знань, роз’яснення соц. процесів, що відбуваються в суспільстві.
2. Здійснення соц. контролю над соц. процесами.
3. Визначення тенденцій розвитку соц. процесів.
4. Здійснення соц. планування як життєдіяльності св. спільноти, окремих регіонів, так і окремих міст, населених пунктів, підприємств, колективів.
5. Забезпечення процесу покращення взаєморозуміння між людьми, вдосконалення соц. відносин
7. Основні етапи розвитку соціологічної науки
В процесі становлення соціологічної науки виділяють три основні етапи.
Перший етап характеризується науковою діяльністю О.Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін. Як наслідок, вже на даному етапі виникають самостійні напрямки соціологічних знань, такі як позитивна соціологія, соціологія еволюціонізму, матеріалістична соціологія. Вихідним у розвитку соціології на даному етапі став позитивізм О. Конта. Він називав соціологію соціальною фізикою і вважав, що вона має запозичувати у природничих наук об’єктивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Саме точність, практичне використання даних стали відправними ознаками розвитку соціологічної науки
Другий етап характеризується домінуванням ідеї про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання. Цю думку відстоювали на зламі 19 і 20 сторіччя М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм.
Третій етап починається з другої половини 20 сторіччя. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії і практики, розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на даному етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та ін.
8. Сутність позитивізму Конта
Відокремлення соціології в самостійну науку відбулося в другий половині 19 сторіччя. У 1839 році в третьому томі “Курсу позитивної філософії” Огюст Конт вперше вживає термін “соціологія”, обґрунтовує завдання вивчення суспільства на науковій основі. Саме О. Конта вважають засновником соціології.
Аналіз праць О. Конта дозволяє відзначити наступні основні положення, які суттєво вплинули на розвиток соціологічної науки.
1. Виникнення соціології як самостійної науки відбувається за законом стадій інтелектуального розвитку людини. На першій стадії, теологічній, індивід пояснює всі явища на підставах релігійних уявлень, оперуючи поняттям надприродного. На другій стадії, метафізичній, людина намагається все пояснити за допомогою сутності, причин та інших філософських абстракцій. І третя стадія – позитивна, або наукова. На цій стадії людина спостерігає за явищами, фіксує результати, встановлює закономірні зв’язки, здобуває позитивне знання. Саме позитивне знання є науковим, на відміну від спекулятивного, метафізичного, абстрактного, аморфного, неконструктивного.
2. Поява соціології в системі позитивного знання зумовлена розвитком науки і залежністю однієї науки від іншої. О.Конт вводить лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки згідно з історією їх виникнення і розвитку: математика – астрономія – фізика – хімія – фізіологія – соціальна фізика (соціологія).
3. Вчений розробляє систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру науки, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки. У відповідності до своїх уявлень щодо розвитку вчений розподіляє соціологію на дві частини: соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови і закони функціонування суспільної системи, досліджує основні соціальні інститути: сім’ю, державу, релігію з точки зору їх функцій, ролі у встановленні злагоди в суспільстві. В соціальній динаміці О. Конт розглядає теорію суспільного прогресу. Вирішальним фактором прогресу суспільства виступає, на його думку, духовний, розумовий розвиток людства. В суспільному процесі діють певні закони, такі як закон розподілу та кооперації праці. На підставах розподілу праці з’являються в суспільстві соціальні та професійні групи, суспільство структурується, кооперація веде до зростання матеріального добробуту населення. Але ці ж фактори можуть руйнувати суспільство (концентрація багатства у певних верств населення, експлуатація людей, вузька фахова спеціалізація тощо). Виникають корпорації та внутрішня корпоративна мораль, які здатні підірвати єдність суспільства. Саме соціологія, на думку О.Конта, має сприяти встановленню солідарності між членами суспільства.
4. Розвиток соціологічної науки О.Конт пов’язує із вирішенням методологічних проблем. Він вважає, що віднаходити, систематизувати соціальні факти, досліджувати їх соціологія може за допомогою таких методів як спостереження, експеримент, порівняння, історичний аналіз.
Таким чином, роботи О. Конта заклали основи такого напрямку соціологічної науки як позитивна соціологія, визначили шляхи розвитку соціології, її структуру, методологію.
9. Соціологічна теорія Спенсера
На розвиток соціології суттєво вплинули роботи Герберта Спенсера. Його соціологічну систему вчені визначають як соціологію еволюціонізму. Структурно ця система складається із трьох елементів: еволюційної теорії, органіцизму, вчення про соціальну організацію.
Еволюційна теорія містить наступні характеристики:
- в природі та суспільстві провідною ідеєю розвитку є еволюція;
- еволюція визначається як поступовий процес інтеграції, що перетворює масу елементів на визначену однорідність (так, суспільство виникає як об’єднання людей у зв’язку із зростанням їх чисельності чи поступовим злиттям маленьких володінь у провінції, губернії, королівства, імперії тощо);
- природний процес еволюційного розвитку порушується соціальними революціями і навіть радикальними реформами, що може призвести до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя.
Соціологічна система знань має спиратися, на думку Спенсера, на принцип органіцизму, за яким соціальна система уподібнюється живому організмові, але біологічний та соціальний організми мають суттєві відмінності. Так, суспільство не може бути чітко окресленим за формою, суспільство виступає несталою цілісністю, здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства. Крім того, в біологічному організмові складові елементи підпорядковані цілому, існують заради нього; у суспільстві не індивіди існують заради суспільства, а суспільство – заради блага кожного.
Вчення про соціальні організації розвиває ідею еволюції суспільства. Спенсер доводить, що на фазі над органічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані “соціальні органи”, які він називав соціальними інститутами. Саме сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Вчений відокремлює і аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні (сім’я, шлюб), обрядові (церемоніальні), політичні, церковні, професійні, промислові. Завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбувається еволюція стосунків між людьми внаслідок еволюції знань, мови, моралі, зростання інтелектуального потенціалу суспільства тощо.
Таким чином, в працях Г. Спенсера зазнали розвитку ідеї суспільного прогресу, структурування суспільного життя.
10. Матеріалістична соціологія Маркса
На першому етапі відокремлюється ще один напрямок соціологічних знань – матеріалістична соціологія. Засновником даного напрямку вважається Карл Маркс (1818 – 1883). Марксизм є не лише напрямком розвитку теоретичної соціологічної думки, а й впливовою суспільно – політичною течією, яка тісно пов’язана з масовими соціальними рухами. Критично сприймаючи зміст марксизму, вчені не заперечують наукових заслуг К. Маркса у формуванні та розвитку соціологічної думки, її матеріалістичного напрямку.
Теоретичні розробки К.Маркса можна представити у трьох основних положеннях:
- положення про базис – надбудову;
- положення про органічну цілісність суспільства;
- положення про діалектичний розвиток суспільства.
Згідно з матеріалістичним розумінням суспільних процесів першооснову, базис суспільства становить система матеріально – виробничих відносин, на ній ґрунтуються всі інші стосунки між людьми: правові, політичні, ідеологічні. Матеріально – економічна сфера проголошується Марксом незалежною константою щодо інших соціальних явищ і процесів.
В теорії Маркса суспільство розглядається як єдиний соціальний організм, соціальна цілісність, здатна до перетворень. Важливу роль у розвитку суспільства, на думку К. Маркса, відіграє принцип діалектичного розвитку, за яким процеси суспільної динаміки представляють певні фази. Динамізм, еволюційність суспільної системи діє на підставі створення гармонійних зв’язків, вони, в свою чергу можуть порушуватися дисонансами та конфліктами. Розв’язання конфліктів створює умови для відновлення гармонії на якісно новому рівні.
Окреме місце у вченні Маркса займає ідея про діалектичне поєднання об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного розвитку. Він пропонує розглядати історію як діяльність людини, яка досягає своїх цілей. Процес соціальних змін здійснюється не сам по собі, а лише внаслідок людської діяльності, шляхом цієї діяльності.
Матеріалістична соціологія Маркса дозволила зробити крок вперед у тлумаченні деяких соціальних явищ та процесів, але багато соціальних передбачень вченого практика поставила під сумнів.
11. Соціологічна концепція Дюркгейма
Значний внесок у розробку соціологічної галузі знань зробив Е. Дюркгейм (1858 – 1917). Вихідним моментом у наукових пошуках вченого стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. Такою соціальною реальністю він вважає соціальний факт. Ознакою соціального факту є незалежне від індивідів буття і здатність чинити на людей вплив. Соціальний факт є реальністю вищого типу, проявом колективного. При цьому, колективні уявлення, вірування, почуття не зводяться до індивідуального. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані свідомості індивідів. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства, але суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в індивідах і завдяки індивідам. В своїй роботі “Правила соціологічного методу” Дюркгейм викладає основні вимоги до соціальних фактів:
- соціальні факти є зовнішніми для індивідів, вони матеріальні, їх можна спостерігати і розрізняти; відносини причинності між соціальними фактами є підставами дії законів функціонування суспільства;
- соціальні факти мають розглядатися неупереджено, без ідеологічних та особистих уподобань;
- джерело соціального факту знаходиться в суспільстві, а не у мисленні, свідомості, поведінці певних індивідів, тому суспільство є автономною системою, що управляється власними законами, які не можна зводити до свідомості або до дії кожного індивіда.
Визначення об’єктивної дійсності соціальних фактів є провідною ідеєю соціологічного методу.
Соціологічна концепція Дюркгейма розроблялась в умовах глибокої соціальної кризи, коли посилювалися соціальні конфлікти, зростала соціальна напруга, переглядалися моральні цінності. Саме цим можна пояснити коло проблем, що розглядає Дюркгейм у своїх роботах:
- проблема соціальної норми і соціальної патології (правила щодо розмежування нормального і патологічного);
- проблема злочинності;
- проблема солідарності людей у суспільстві, формами якої є родинна, професійна, релігійна, національна солідарність тощо;
- проблема самогубств в суспільстві.
Теоретична спадщина Дюркгейма знаходиться і по сьогоднішній день в центрі гострих дискусій.
12. Вебер та розвиток гуманістичної соціології
В роботах німецького вченого М.Вебера (1864 – 1920) представлений ще один напрямок розвитку соціологічної думки – гуманістична соціологія. В основі його концепції лежить уявлення про те, що існує два типи соціального знання, а саме: науки про природу і науки про культуру. Соціологія переймає у природничих наук прагнення до точності, причинно – наслідкове роз’яснення реальності, у гуманітарних наук – метод розуміння і віднесення до цінностей.
Предметом соціології має бути соціальний індивід, який є носієм свідомості, його дії мотивовані, поведінка раціональна. Спостерігаючи ланцюг реальних дій людини, соціолог повинен їх пояснити на основі розуміння мотивації діяльності. Підставами такого аналізу є знання того, що у подібних ситуаціях більшість людей робить однакові вчинки, керуючись аналогічними мотивами.
Головним інструментом пізнання у Вебера виступає “ідеальний тип”. Ідеальні типи, на думку вченого, не мають емпіричних прообразів у реальності. Вони є конструкціями мислення, що створюються науковцями. Ці конструкції формуються за допомогою відокремлення певних рис реальності, найбільш типових. Ідеальні типи – це поняття, які використовуються з метою співвіднесення і порівняння з ними соціальної історичної реальності. Соціальні факти, за Вебером, пояснюються ідеальними типами. Саме ідеальні типи дозволяють зробити історичний, соціальний матеріал усвідомленим. Соціологія визначається вченим як наука, що намагається пояснити соціальну дію, тобто вчинок людини, на основі розуміння.
Крім зазначених вище проблем Вебер звертається до аналізу наступних:
- політичні та правові відносини минулого й сучасного;
- соціологія релігії;
- культурологічні аспекти.
Внесок М. Вебера у розвиток соціології є значним. На його ідеях базується та розвивається “розуміюча” соціологія, теорія соціальної дії. Ідеї Вебера використовуються в сучасних концепціях соціології культури, науки, релігії, управління тощо.
13. Соціологія розуміння Зіммеля
Близькими за змістом до веберівських поглядів є ідеї Георга Зіммеля (1858 – 1918) щодо соціології. Аналіз його робіт дозволяє дещо доповнити розглянуті вище положення.
Г.Зіммель визначає систему принципів соціологічної галузі знань:
- визнання принципових відмінностей між соціальною теорією і реальним життям;
- необхідність роз’яснення причин певних соціальних подій;
- проголошення неприпустимості інтелектуального свавілля дослідників соціальних фактів;
- віднесення різних емпіричних даних до загально людських цінностей, що спрямовують усвідомлення соціальних фактів;
- зумовленість зміни цінностей соціально – історичними обставинами.
Г.Зіммель вважав, що над світом конкретного буття є світ ідеальних цінностей, який існує за власними законами. Метою соціології є вивчення цінностей як чистих форм. Психологічні аспекти людської діяльності мають бути відокремлені від їх об’єктивного змісту, сфера цінностей – це ідеальне, на її основі може бути побудована геометрія соціального світу. Такий підхід дозволяє виділити суспільство, побудувати таку систему, в якій соціологічні знання звільнялись би від суб’єктивізму, моралізаторських оцінних суджень.
М.Вебер та Г.Зіммель зробили суттєвий внесок в розвиток соціологічної науки, визначивши нові напрямки дослідження.
14. Загальна характеристика сучасних соціологічних концепцій