Духовна культура скандинавів епохи вікінгів
План
1. План
2. Скандинавська міфологія та релігія.
3. Мистецтво вікінгів.
4. Висновок
5. Література.
Вступ
Скандинавська міфологія – це, перш за все міфологія вікінгів, воїнів, військових вождів, конунгів. На протязі століть вона створювалась саме ними та носила, в основному, бойвий характер. Військові походи були одним із основних джерел поповнення багатства та процвітання країни. Кліматичні умови не сприяли розвитку землеробства та скотарства. Тому боги в них ділилися, в основному, на дві великі групи: покровителі війни, битв та покровителі плодороддя.
Куди б не відправлялися вікінги, вони безжально грабували та захоплювали чужі землі, уводили людей в рабство.
Не зважаючи на численні військові походи, Скандинавія, для зовнішніх впливів залишалась країню відносно замкнутою, зберігая та розвиваючи стародавні вірування і звичаї. Перехід до християнства пройшов піздно. Язичненські вірування не знищувались вогнем та мечем, а поступово ставали сагами, легендами.
Скандинавська міфологія та релігія
Майже всі відомості про дохристиянську релігію в Скандинавії містятся в християнських писемних джерелах, а найбільш повні з них з’явились лише через багато століть після запровадження християнства. Самим важливим джерелом є вірші про богів в “Старшій Едді”, створенній в 1200-х роках, а також книга Сноррі Стурлусона про мистецтво складання віршів, що відноситься приблизно до 1220-м рокам. Тут зібрана вся скандинавська міфологія, якою вона могла бути записана через 200 років після введення християнства. Деякі відомості, що належать дохристиянському періоду, містяться в описах арабських мандрівників, в розповідях західноєвропейських християн, в піснях скальдів, а також в написах на рунічних каменях. Окрім цього, данні про язичні традиції та звичаї можно почерпнути з древніх законодавчих актів та поміщених там заборон. За допомогою археології можна дізнатися про обряди захоронення, про язичні пам’ятки, про символи богів і жертвоприношення. Уявлення про церемонії та ритуали часів язичництва дають маюнки та зображення, які далеко не в усіх випадках піддаються точному толкуванню, хоча й підтверджують деякі історії про богів. Географічні назви можуть повідати про популярність тих чи інших богів в різних місцях Скандинавії. Таким чином, картина дохристиянських вірувань та форма їх вираження в значній мірі складається з відомостей почерпнутих з різних джерел і повідомлених людьми зовсім іної релігійної орієнтації. Вірогідно саме цим і пояснюється факт, що отримані знання є декілька протиречимими, розпливчастими та примітивними.
Згідно “Молодшій Едді”, на початку була Світова Безодня – Гінунгагап (Ginungagap). Всередині її на півночі знаходилась, студена, туманна, пустинна країна під назвою Нільфхейм (Nilfheimr, “темний світ”); на півдні – спекотна країна Муспелльсхейм (Muspellsheimr, “вогняна країна”), де правив вогняний велетень Сурт (Surt, “чорний”), озброєний пламеніючим мечем. Посередині Нільфхейма било велике джерело всіх рік Хвергельмир (Hvergelmir, “киплячий котел”). Найпівнічніша частина Ніфльхейму, скована страшним холодом представляла сбою льодові поля і гори, що виникли з вод Елівагара (Elivgar, “бурні хвилі”) – ріки, що протікала там з початку світу. Води Елівгара були отруйними, і, коли вони застигли, отрута інеєм виступила на поверхню. Там, де димний жар Мспелльсхему зустрічався з отруйною стужею Ніфльхейму, іней підтаяв, і виник велетень, за подобою схожий з людиною. Звали його Імір (Ymir) або Аургельмир (Aurgelmir). Імір почав потіти, і під його лівою рукою виросли чолвік та жінка; одна нога зачала з другою сина: так з’явилося плем’я інеїстих велетнів. Іміра викормила молоком первозданна корова Аудумла (“кормилиця”), також виникша із інею. Корова лизала льодові брили, на смак солоні: к кінцю першого дня з льоду в тому місці , яке вона лизаза, виросло людське волосся; на другий день – голова; на третій день виникла людина. Це був Бурі (Bri, “родитель”) вродливий собою, високий, могучий. Сином його був Бор (Borr, “народженний”), який взяв в дружини велетеньшу Бестлу (Bestla), дочку Бельторна (Bltorn). Синами Бора та Бестли були Одін, Вілі та Ве. Сини Бора посварились з древнім велетнем Іміром, і троє синів Бора вбили його. З рани хлинув такий потік крові, що в ньому потонули всі інші інеїсті велетні, окрім Бергелмира ( Bergelmir, “ревучий як ведмідь”) та його дружини. Одін, Вілі і Ве жбурнули тіло Іміра в найбільш глибоке місце Гінунгагапу і зробили з нього землю: з крові велетня – море і всі води; з плоті – саму землю, з кісток та зубів – гори, валуни та каміння. Немов черв’яки, виповзли з земляної плоті карлики-цверги, схожі на маленьких людей. З черепа Іміра сини Бора зробили небесний звід, кути якого підтримували чотири карлика, - сторони світу. Земля була округла, заключена в кільце океану. По берегам океана сини Бора відвели землі велетням (Єтунхейм, “країна велетнів”), а весь світ в глубині суші відгородили стіною з повік Іміра та назвали цю цитадель Мідгард (Migarr, “средизем’я”).
Створення роду людей: в Молодшій Едді сказано: “Йшли сини Бора берегом моря й побачили два дерева. Взяли вони ті дерева й зробили з них людей. Перший (Одін) дав їм життя та душу; другий (Вілі) – розум й рух; третій (Ве) – тіло й мову, слух і зір. Дали вони їм одежу та імена: чоловіка нарекли Ясенем (Askr), а жінку – Вербою (Embla). І від них-то й пішов рід людський, поселений богами в стінах Мідгарда”.
Світ уявлявся скандинавам, як ясень Іггдрасиль (Yggdrasill). Гілки Іггдрасиля простерті над усіма світами й піднімаюсться вище неба. З трьох його коренів один – в світі богів, другий – в світі інеїстих велетнів, третій в Нільфхеймі. Під останнім коренем знаходиться виток всіх рі, Хвергельмир, а дракон Нідхьогг (Nihggr) підгризає цей корень знизу. Під коренем, котрий зміїться до інеїстих велетнів, журчить джерело Міміра, названий так по його стражу, надприродним створінням Міміром (Mmir) – архетипу мудрості. Під тим коренем ясеню, що закінчується в небесах, є ще одне джерело, священний – Урд (Urr). Біля нього живуть три сестри-норни, богині долі. Білка на ім’я Рататоск (Ratatoskr, “гризозуб”) снує вверх-вниз по стовбуру, переносячи бранні слова від орла, що живе на верхівці, дракону Нідхьоггу. Чотири олені – Даін (Dinn), Двалін (Dvalin), Дунейр (Duneyrr) і Дуратор (Dratrr) – бігають по суччям ясеню, об’їдаючи листя й кору. Рани, які наносять Іггдрасілю олені, дракон Нідхьогг й інші змії, заліковують норни: черпаючи з джерела Урд воду, змішану з багном, і поливають ясеня, щб гілки його й корні не зачахли й не засохли.
Важливу згадку можна знайти в еддичній пісні “Пророцтво Вельви”: “ . І дев’ять знаю земель – всі дев’ять від древа рубіжу корня земного .” “Дев’ять земель” – це світи асів, ванів, світлих альвів, темних альвів, людей, велетнів, синів Муспелля, мертвих та, вірогідно, карликів-цвергів.
Іггдрасіль треба розглядати як структурну основу матерії Всесвіту. Коли Іггдрасіль зідрогнеться – гряне кінець світу, Рагнарок (Ragnark). По міфу, Іггдрасіль є опорою дев’яти світів, аналог різноманітних стовпів і колон, фігуруючих в міфах багатьох нерідственних народів – від стародавніх єгиптян до південноамериканських племен.
Якщо вірити Сноррі Стурлусону, порядок творіння був таким: після вбивства Іміра сини Бора створили землю, моря, небо, країну велетнів, Мідгард, хмари, людей та, нарешті Асгард, житло богів. Це висока цитадель в середині Мідгарда, стіни й башні якої досягають хмар, цитадель захищена від велетнів високими бастіонами й крутими скелями, але коріння її все ж в землі. Всі боги (окрім Тора, бога-громовика) по райдужному мосту Біврьост (Bifrst), який іноді називають Мостом Асів, кожний день з’їзжаються до джерела Урд, де вершать суд.
В Асгарді величезна кількість дивних палат, але самий знаменитий чертог зветься Вальхалла (Valholl), тобто “чертог вбитих мужів”, що героїчно загинули на полі брані. Доступ в Вальхаллу перегороджує ревуча ріка Тунд (Tundr) і заперті ворота Вальгрінд (Valginr). Сам чертог величезний, в ньому 540 дверей, в кожну з яких плечем до плеча можуть пройти 800 героїв. Вбиті воїни без складнощів пізнають ці палати, тому-що стропила їх – списи, стеля з шоломів й щитів, а скамьї покриті кольчугами.
Люди, які населяли північний-захід Європи в епоху переселення народів, називали підземний світ, царство мертвих, словом halja, яке спочатку тлумачилось як “місце потаємного схову”, тобто могила. В стародавньонорвежському це слово стало звучати як hel, і норвежці уявляли собі Хель як обитель туману й холоду. Згідно легендам епохи вікінгів, ті хто не обраний для Вальхалли, уходять в Хель, де ведуть жалке життя до самого Рагнарока; в цей день легіони мертвих вийдуть з Хеля і під проводом Локі (Loki) виступлять проти богів.
Описи Хеля доволі бідні. Вхід в Хель – похмура печера серед скель та прірв. По деяким легендам, стереже цю печеру жахливий пес на ім'я Гарм (Garmr), до настання Рагнарока, що сидить на ланцюзі. Далі по дорозі в Хель тече річка Гьелль (Gjll, «жахлива»). Міст через Гьелль охороняє діва Модгуд (Mgur). За мостом – брами Хеля; господиня тамтешніх палат – виродок Локі – теж зветься Хель. Етунхейм (Jtunheimr), країну велетнів, різні джерела поміщають в різні місця, хоча в епоху вікінгів домінують два варіанти: або «на сході», або на берегах океану, що оточує землю. Не випадково Етунхейм називається ще Утгард (Utgarr, «зовнішня межа»), тобто землі по берегах океану, відведені велетням синами Бору. Етунхейм вважався країною високих лісів, могутніх річок, величезних печер, велетенських гір і гігантських відстаней – іншими словами, все там було як в Скандинавії, тільки багато більше. Мідгард – це світ людей, розташований між Асгардом і Хелем, серед океану, в якому мешкає Світовий Змій. Шлях з Мідгарда в Асгард лежить через райдужний міст Біврест.
У епоху переселення народів стародавні мешканці півночі називали своїх богів асами (слово «ас» – ss – і означає «бог»). У Пролозі до Молодшої Едди Сноррі Стурлусон намагається звести слово «аси» до «Азії», можливо, грунтуючись на традиції, згідно якої культ деяких богів прийшов до Скандинавії з півдня, точніше – з Малої Азії. Мабуть, що боги дійсно прийшли з тих країв, тільки не аси, а інше божественне плем'я, в обох Еддах іменоване «ванами». Пришестя нових богів описане в міфології як війна асів і ванів, в якій не було переможця. У результаті дехто з асів (Мімір, Хенір) відступає в безвісність, тоді як божества-вани (Ньерд, Фрейр і Фрейя) входять в скандинавський пантеон нарівні з асами.
Одін (Odinn) – глава богів і отець асів. [“Один, – пишет Снорри, – знатнее и старше всех асов . Одина называют Всеотцом .” (“Старшая Эдда”, древнеисландские песни о богах и героях. – Перевод А. Корсуна, под ред. Стеблин-Каменского. М.1963.)]. Як патрон вікінгів, Одін носив золотий шолом. Як суддя в битвах, він був озброєний списом Гунгнір (Gungnir), який ніколи не пролітав мимо цілі. Другим з чудових скарбів Одіна було золоте кільце Драупнір (Draupnir), виковане карликами – Брокком (Brokkr) і Синдрі (Sindri). Кожну дев'яту ніч воно народжувало вісім нових кілець. Одін поклав Драупнір на груди своєму синові Бальдру, коли цей світлий бог лежав на похоронній ладді Хрінгхорні (Hringhorni). Одін – батько усіх богів, владика дев'яти світів, сидів в сторожовій башті Хлідськьяльв (Hliskjalf), де від його погляду ніщо не могло сховатися. На плечах Одіна сиділи два ворони: Хугін (Huginn, “думка”) і Мунін (Muninn, “пам'ять”), нашіптуючи йому на вухо всі новини, які чули, облітаючи світ. Свою їжу Одін ділить з двома вовками – Гері (Geri, “жадібний”) і Фреки (Freki, “ненажерливий”).
Другим по значущості після Одіна “стоїть Тор, який зветься також Аса-Тора або Эку-тор (“Тор з колісницею”). Він сильний з богів і людей. Трудвангар (Trvangar, “поля сили”) звуться його володіння, а чертог його називається Більськирнір (Bilskirnir, “незруйновний” або “освітлюваний тільки на мить”) . У Тора є два козли – той що Скреготить Зубами (Tanngnjostr) і Скрипучий Зубами (Tanngrisnir) – і колісниця, на якій він їздить; козли ж везуть цю колісницю . Є у нього і ще три скарби. Одне з них молот Мьелльнір (Mjllnir, “блискавка”). Інєїстиє велетні і гірські велетні чують молот, як тільки він занесений . І іншим безцінним скарбом володіє Тор – Поясом Сили. Як тільки він їм опояшеться, удвічі прибуде божественної сили. Третій його скарб – це залізні рукавиці. Не обійтися йому без них, коли хапається він за молот!” Тор – бог грому. Молот його – гроза, спалах блискавки, удар грому; блискавка і грім – іскри і гуркіт його колісниці, що тягнеться по небу козлами. Кинутий молот завжди повертається в руки Тора. Головне завдання Тора – захищати Асгард і Мідгард від велетнів. Згодом зовнішність цього бога деколи набуває комічних рис, і він сам стає схожий на простакуватого, упертого, рудобородого велетня. У Рагнарок він гине, б'ючись, пліч-о-пліч з Одіном, – вбиває Світового Змія, і сам гине від його отрути.
“Другий син Одіна – це Бальдр, – говорить Сноррі. – Про нього можна сказати тільки добре. Він кращий за всіх, і все його прославляють. Так він прекрасний особою і такий світлий, що віходить від нього сяйво. Він наймудріший з асів, самий солодкомовний і милостивий. Він живе в місці, що зветься Брейдаблік (Breiablik, “широкий блиск”), на небесах. У цьому місці не може бути ніякого пороку”. Бальдр (що означає “повелетиль”) – один з найпривабливіших богів скандінавського пантеону. Вікінги високо ставили люб’ячого, прекрасного бога Бальдра. Він бог, “що кровоточить”, “повелетиль”, пов'язаний з родючістю і хлібоділлям.
Пантеон скандинавських богів був великий. Були і інші боги: Тюр, Фрей, Хеймдалль, вани Ньерд, Фрейр і Фрейя, а також Ідунн, Хед, Відар, Улль, Хенір, Лодур, Мімір.
Негативний персонаж скандинавської міфології – бог Локі (аналог християнського Люцифера). Отець Локі – велетень Фарбауті (Fаrbauti, “грізний напастник”), а мати – Лаувейя (Laufey, “листяний острів”, тобто дерево), що наводить на думку про те, що спочатку Локи був уособленням грізної пожежі, що виникає від удару блискавки в лісове дерево. Він “пригожий і красивий собою, але злобний вдачею і дуже мінливий. Він перевершив всіх людей тією мудрістю, що зветься підступністю, і хитрий він на всякі прийоми”. Локі вхожий в Асгард, але серед асів і ванів тримається осібно, він ним не друг, його єдина мета – погубити богів і весь всесвіт. Дружину Локі звуть Сигюн (Sigyn), а синів його – Нарі (Nari), або Нарви (Narfi), і Вали (Vli). Коли підступи Локі привели до загибелі Бальдра, боги схопили Локі, зв'язали кишками Нарі, розірваного братом Вали в образі вовка, і ув'язнили в Хель, де на обличчя йому капає зміїна отрута. Вірна Сигюн, прагнучи полегшити муки чоловіка, збирає зміїну отруту в чашу. Коли чаша наповнюється і Сигюн потрібно спорожнити її, отрута потрапляє на обличчя Локі, і він б'ється в судомах, викликаючи землетруси. Таке ув'язнення цілком підстать злому духу вогню. Було у Локі і інше потомство – жахливі діти велетки Ангрбоди (Angrboa, що “обіцяє горе”), зачаті дивовижним способом. Локи з'їв серце Ангрбоди, яке запліднило його, і народив три хтонічних чудовисьок: Фенріра Вовка, Світового Змія Ермунганда і Хель. Андрогенна натура Локі виявляється в міфах не один раз, адже Локі, що обернувся кобилою, народив і коня Одіна – восьминогого Слейпніра.
Є цілий ряд міфічних істот, яких важко зарахувати до богів, проте ж вони щось більше, ніж персонажі світського фольклору. Велетні північних міфів не однакові: це інєїсті велетні хрімтурси (hrimturs) і пізніші єтуни (jtunn), яких можна назвати істотами хтонічними, і велетні вогненні, такі, що утілюють руйнівну силу вогню. Виглядом велетні схожі на людей величезного зросту. По їх милості відбуваються всі природні явища і катаклізми: каменепади, обвали, лавини, лісові пожежі, північне сяйво, морози і таке інше.
Норни (nornir) – стародавні, могутні богині долі, імена їх –Урд (Urr, “доля”), Верданді (Verandi, “становлення”) і Ськульд (Skuld, “борг”). Вони пряли нитки людських доль і в урочну годину обривали їх. Ще їх називали хранительками матерії всього творіння, адже вони зрошували Світове Древо Іггдрасіль водою джерела Урд, змішавши її з багном, щоб ясен не гнив. Навіть Одін підвладний був норнам; ці божества стародавніше Одіна, а можливо, стародавніше і самого індоєвропейського Небесного Отця. На думку ряду учених, походження норн пов'язане з фазами Місяця. Під кінець кожного дня тьма поглинала Небесного Отця, віддаючи мир у владу однієї з трьох іпостасей Місяця – місяця (Урд), що росте, повного місяця (Верданді) або місяця того, що убуває (Ськульд).
Валькірії. Древнєїсландськоє слово “валькирія” (valkyrja) означає та що “вибирає мертвих, убитих”, і в епоху вікінгів валькірій зображали як дів-воїнів: виблискуючи зброєю, вони мчалися на летючих конях над полями битв, вершивши долі війн і відносячи у Вальхаллу полеглих смертю хоробрих, а потім прислужуючи їм на бенкетах в Вальхаллі. Іноді валькирій називають дівами Одіна.
Ейнхерії (einherjar), або вибрані мертві воїни, живуть у Вальхаллі. Подолавши річку Тунд і увійшовши до брам Вальгрінд, “люди, убиті зброєю”, вступають у Вальхаллу, де кухар Андхрімнір (Andhrmnir) варить невичерпне м'ясо вепра Сехрімніра (Shrmnir) в казані Ельдхрімнір (Eldhrmnir). П'ють воїни невичерпне медове молоко кози Хейдрун (Heidrn), яка щипає голки з гілок дерева Лерад (Lerar), чертога, що росте поряд. Ейнхерії або бенкетують, або б'ються один з одним в нескінченній битві, причому в кінці дня всі поранені чудовим чином зціляються, а мертві оживають, готові вранці продовжити відважну битву. Так продовжуватиметься до Рагнарека, коли, підняті криком півня Гуллінкамбі, ейнхерії виступлять на допомогу богам в їх битві з силами зла. –
[«Старшая Эдда». Древнеисландские песни о богах и героях. М. – Л., 1963; «Младшая Эдда». Л., 1970.]
Мистецтво вікінгів
Мистецтво вікінгів було самобутнім, сповненому життя і фантазії. Воно було загальнийскандинавським і володіло тільки йому властивими рисами. Це в рівній мірі відноситься як до орнаментики, так і до образотворчого мистецтва і поезії.
Як вид мистецтва найбільш довговічною виявилася поезія. Її дуже цінували в кругах знаті в Скандинавії вже в першій половині 1200-х років, але культ її особливо процвітав в Ісландії. Близько 1220 року Сноррі Стурлусон, який сам був поетом, створив свою книгу “Молодша Едда”, присвячену мистецтву поезії. Його праця дає ключ до розуміння складних правил поезії скальдів. Без пояснень Сноррі значна частина змісту поезії скальдів залишилася б сьогодні для нас незрозумілою.
Мистецтво епохи вікінгів прагнуло до контрастності, фарбам і до гармонії руху. Це було яскраве, виразне мистецтво, і його мова зрозуміла і оціненна. У кращих роботах образотворчого мистецтва деталі відтворюються так само ретельно, як і весь твір в цілому. Часто орнаментика настільки мілка, що її сприйняття дається лише шляхом пильного вивчення зблизька. Краще всього збереглися зразки прикладного мистецтва, яке виявляється на різних предметах функціонального призначення: одязі, кораблях, зброї, санях, збруї, будовах, пам'ятних каменях, килимах, посуді і багато чому іншому. Тривимірне зображення тут, перш за все, виявляється в передачі голів. Як правило, це голови тварин, які завершують і відзначають важливі конструктивні ланки на невеликих предметах. Найчастіше для зображення декоративного орнаменту використовувалися, ймовірно, тканини і дерево, хоча подібних зразків збереглося небагато. Судити про те, що часто безповоротно втрачено, ми можемо по узорах тканин з Усебергського поховання, по орнаментиці дерев'яних речей, по дерев'яному різьбленню другої половини 1000-х років, Західної Норвегії, що збереглася в церквах.
За винятком рунічних каменів з острова Готланд, решта пам'ятних каменів стала прикрашатися орнаментом лише з середини 900-х років. Зразком може служити камінь, споруджений в Йеллінгу королем Харальдом Синьозубим. З того часу все частіше зустрічаються камені, прикрашені орнаментом. Частина з них збереглася в Данії і Норвегії, але більшість знаходиться в Швеції. Тут вони відносяться до пізнього періоду епохи вікінгів.
На металі, особливо в похованнях і заритих кладах, у великих кількостях зустрічається дрібний орнамент. Він був поширений на всьому протязі епохи вікінгів всюди в Скандинавії. Ковальські роботи по золоту і сріблу цінувалися особливо високо, і ймовірно по цьому вони вражають своєю особливою вишуканістю. Поширено було також різьблення по кістці, для якої використовувалися моржевий зуб, китова кістка і лосині роги. Прекрасними зразками різьблення з використанням цих матеріалів є скриньки Бамберг і Каммін, які збереглися як реліквії в церквах Німеччини і Польщі. Виконувалися рельєфні роботи, використовувалися контрасти між матеріалами і фарбами, між тінню і світлом на гладкій і орнаментованій поверхні.
Було виявлено багато слідів фарби: на щитах, меблях, шатрових штангах, рунічних каменях, колодах будинків. Нерідко це поєднувалося з вирізаним і таким, що створює об'ємну поверхню декором. Крім цього, вірші скальдів і письмові джерела часто згадують забарвлені предмети. Сліди фарби, виявляються і на фрагментах одягу і тканинах.
У зображеннях найчастіше зустрічаються стилізовані зображення звірів, і цей мотив можна прослідкувати в розвитку, ще починаючи з 300 – 400-х років. Потім він, поступово розвиваючись, простежується впродовж всієї епохи вікінгів. Іншим важливим мотивом є стрічкове плетіння і стрічкова вязь, а з фауни тут представлені змії і птахи. Рослинний орнамент зустрічається рідше. Зображення людей збереглися лише в окремих випадках і, в протилежність сильній стилізованій тваринній і рослинній орнаментиці, для них характерна натуралістична зображенність. Людей ми бачимо в сценах на пам'ятних каменях, зокрема, на мальованих каменях Готланда, і тут вони, як і на Усебергських тканих килимах, беруть участь в якомусь релігійному дійстві. Одним з популярних мотивів на мальованих каменях Готланда є корабель, що мчить з натягнутими вітрилами, з щитами уздовж бортів, з дружиною воїнів на борту. Іноді ми бачимо зображення битви, люди б'ються один з одним мечами, витягнутими з піхов.
Деякі сюжети вельми важко розшифрувати, але деякі сцени з життя богів або ілюстрації до відомих саг можна розпізнати, завдяки літературним описам, що дійшли до нас. Це стосується знаменитого сюжету про рибалку бога Тора, а також сюжетів про життя і подвиги героя Зігфріда, переможця дракона Фафніра. Легко розпізнаються сюжети про Ісуса Христа, по характерному розп'яттю.
Ремісники і майстри називалися одним загальним словом “smidr”, що часто уживався у поєднанні із словом, позначавшим матеріал, з яким вони працювали або характер виробу, що виготовлявся ними. Хороші зброярі або кораблебудівники цінувалися особливо високо. У епоху вікінгів різьбярі рун, були єдиними, хто підписували свої роботи. Спадщина деяких різьбярів рун достатня обширно, і їх роботи зустрічаються на великій території.
Разом із стилізованим мистецтвом, відома також деяка кількість мальованих граффіті. Графіка ця є нашвидкоруч обкресленими набросками. Так само, як і руни, вони могли зображатися на самих різних матеріалах і предметах. Це були живі, імпресіоністські наброски всього, що попадалося художникові на очі. Одним з улюблених мотивів було зображення елегантних контурів корабля.
Руни епохи вікінгів представляють чисто скандінавську писемність, хоча походження її пов'язане з рунічною писемністю стародавніх германців. Найстародавніші, відомі нам рунічні написи на території Скандинавії відносяться, приблизно, до 200 року після н.е. Рунічна писемність налічує 24 знаки, конфігурація яких є поєднанням прямих вертикальних і косих ліній, які було особливе зручно вирізувати на дерев'яній поверхні. Приблизно з початком епохи вікінгів в скандінавській писемності число рун скорочується до 16 знаків. При цьому зазнає зміни і графіка деяких рун. Вони спрощуються для легшого нанесення їх на різні поверхні. Цей рунічний алфавіт називається «futhark» - по перших його шести знакам. Судячи з усього, в кругах знаті руни могла читати більшість. Адже численні рунічні написи були розраховані на те, щоб на них дивилися і їх читали. Руни можна знайти на самих різних предметах. Їх вирізували на бортах кораблів, на обшивках, збруї, на ткацьких верстатах і гребенях, найчастіше на предметах з дерева і кістки. Написи мали магічне значення, або ж позначали ім'я власника речі, на яку наносилися, або назву самого предмету. Наприклад, kabr, що означає “гребінь”.
Висновок
В цілому ж скандінавська міфологія справляє суворе, піднесене і вельми похмуре враження. Основна її ідея – неминуча загибель миру і богів. Згідно “Проріканню Вельви”, ясен Іггдрасіль починає здригатися, колись усмирені богами чудовиська вириваються на свободу, з'являється корабель мертвяків, створений цілком з їх нігтів (у Ісландії до цих пір існує повір'я, що у мертвих треба обрізати нігті, що б їх не використали злі сили). Жахливий пес Гарм ковтає сонце. Боги б'ються з чудовиськами і програють їм. Земля переживає потоп, а на довершення всього велетень Сурт, що з'явився з вогненної країни, спалює все те, що залишилося після потопу. Світ повертається до початкового стану і знову повинен буде виникнути.
Очевидно, що така міфологія належала суворим і мужнім людям, що не боялися дивитися в обличчя смерті. Весь хід подій веде до загибелі світу, і всі учасники знають, що вона неминуча, але чесно і стійко виконують свій борг. Подібний світогляд був викликаний способом життя і соціальним положенням скандинавських ярлів і їх дружини. Щоб підтримати своє високе положення в суспільстві, вікінг – воїн повинен був без страху кидатися назустріч небезпеці, іноді свідомо знаючи, що це може привести до загибелі. Весь лад скандинавської міфології покликаний утвердити в ньому рішучість не відступати, й безстрашно виконувати свій борг. Те ж саме стосується й мистецтва, як образотворчого, так і літературного.
Література
1. Исландские саги. / Под ред. М. И. Стеблин-Каменского. М. 1956.
2. «Младшая Эдда». / Под ред. О. Смирницкой, М. И. Стеблин-Каменского. Л. 1970.
3. «Старшая Эдда», древнеисландские песни о богах и героях. / Перевод А. Корсуна, под ред. Стеблин-Каменского. М.1963.
4. Гуревич А. Я. – История и Сага (О произведении Снорри Стурлусона «Хеймскрингла») М. 1972.
5. Гуревич А. Я. – «Эдда» и сага. М. 1979.
6. Гуревич А. Я. – Норвежское общество в раннее средневековье: Проблемы социального строя и культуры. М. 1977.