83. Поняття вибірки у соціологічному дослідженні, її види.
Соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.
Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини. Існують такі види вибірок: випадкова, районована, «гніздова», серійна, квотна та стихійна вибірки.
Випадкова вибірка є досить поширеною в соціологічних дослідженнях. Сутність її полягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, наприклад, працівників підприємства фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих генеральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності.
Поширеною є стратифікаційна (районована) вибірка, яка передбачає попереднє групування одиниць генеральної сукупності за певними критеріями, які повинні впливати на досліджуване явище. Але одиниці сукупності повинні істотно відрізнятися. Наприклад, при вивченні кар'єрних стратегій молоді з вищою освітою можна передбачити, що форма навчання (державна, приватна) буде впливати на їх погляди щодо працевлаштування, професійної кар'єри. Відомо, що частка студентів, які навчаються у приватних вищих навчальних закладах, значно менша, ніж тих, хто здобуває вищу освіту у державних вищих навчальних закладах. Тому ймовірність їх потрапити у вибірку за механічного відбору досить низька. У такому разі всі вищі заклади поділяють на групи залежно від форми навчання, а потім з кожного типу відбирають респондентів пропорційно чисельності всього контингенту. У більшості опитувань громадської думки, що проводять за національними вибірками, первинна стратифікація здійснюється за географічною локалізацією, звідси й назва принципу — районування.
«Гніздова» вибірка є протилежною до районованої. У ній за одиницю відбору для суцільного обстеження беруть групи, колективи. Якщо при районуванні дослідник виокремлює різнотипні підсукупності, то при гніздовій вибірці генеральну сукупність розбивають на однотипні групи («гнізда»), всередині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. Наприклад, досліджуючи колективи навчальних закладів, за одиницю можна взяти певні учнівські класи, студентські групи тощо.
Застосовуючи цей метод, дослідник повинен усі одиниці генеральної сукупності розподілити між гніздами, подбати про максимальну ідентичність за параметрами основних характеристик гнізд. Зручність, доступність і простота виокремлення гнізд роблять цей метод раціональним та економним. Але формальний підхід до виокремлення гнізд може призвести до спотворення реальної картини досліджуваного об'єкта.
Серійну вибірку використовують з метою розбити генеральну сукупність на однорідні частини (серії) за певними ознаками. Вважаючи серією сукупність статистично відмінних одиниць, дослідник може будувати вибірку з урахуванням детальних ознак структурної організації об'єкта.
Квотна вибірка застосовується тоді, коли до початку дослідження відомі статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найважливіші пропорції генеральної сукупності, а на підставі цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інформацію, яка утворює квоти, одержують з документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше використовують показники за статтю, віком, освітою, типом поселення тощо.
Прикладом стихійної вибірки є поштове опитування читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод «снігової кулі». Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських організацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо кожен з них погодиться повідомити про своїх знайомих, які належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кількості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка, формується поступово, як «снігова куля».
84. Методи збирання соціологічної інформації.
Існує 5 методів збирання соціологічної інформації, аналіз документів, спостереження, опитування, соціальний експеримент, аналіз результатів трудової діяльності.
Аналіз документів — це збирання первинної соціологічної інформації з різних документальних джерел з допомогою оцінки й аналізу їх змісту.
Соціологічне спостереження — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систематичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій.
У процесі спостереження отримують інформацію про зовнішні властивості об'єктів, що вивчаються.
У науковому спостереженні (на відміну від буденного) планується наперед його організація, з'ясовуються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.
Об'єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.
Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти, проте вони здебільшого поверхові і стосуються досить вузького кола індивідів. Тому спостереження частіше використовуються спільно з іншими методами.
Спостереження можна класифікувати залежно від місця спостерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й епізодичне); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням спостереження (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкрите й інкогніто)
Опитування — найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до окремого індивіда чи групи з питаннями, спрямованими на розкриття змісту досліджуваної проблеми. За допомогою опитування одержують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Існує 5 способів опитування: анкетування, інтерв'ю, соціометрія, експертиза, тести.
Соціальний експеримент у соціології — метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників соціальної діяльності та поведінки під впливом заданих і керованих чинників. Його проводять з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм соціальної діяльності, нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та набутого досвіду стосовно конкретних соціальних умов. Крім того, соціальний експеримент як ефективний метод вивчення соціальних явищ використовують у соціологічному дослідженні для розробки робочих гіпотез.
Соціальний експеримент як складова дослідження й управління має дві взаємозв'язані функції: прикладну — досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну — перевірка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку соціальних процесів і здобуття нових знань.

85. Опитування: види та вимоги до проведення.
Опитування — найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до окремого індивіда чи групи з питаннями, спрямованими на розкриття змісту досліджуваної проблеми. За допомогою опитування одержують як фактичну інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі.
Запитання в опитуванні — це висловлювання, розраховане на здобуття інформації (відповіді), яка б давала змогу тлумачити ознаки соціального об'єкта, що вивчається.
Формулювання запитання має враховувати такі загальні вимоги:
відповідати темі та завданням дослідження;
вимагати точної й обґрунтованої відповіді і не містити в собі ще запитання;
ураховувати інтелектуальний рівень респондента і бути йому зрозумілим;
бути нейтральним, не показувати особистого ставлення реципієнта;
передбачувати всі можливі відповіді, урівноважуючи кількість можливих варіантів «за» і «проти», щоб перевага тих чи тих не вплинула на відповідь респондента.
Кількість запитань має бути мінімально необхідною. Розміщують їх за принципом ускладнення від початку до середини і полегшення від середини до кінця, щоб респондент поступово втягувався у розмову з реципієнтом і при цьому не стомлювався.
. Існує 5 способів опитування: анкетування, інтерв'ю, соціометрія, експертиза, тести.
Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища.
Інтерв'ю — різновид усного опитування, що ґрунтується на безпосередньому контакті спеціально навченого реципієнта з респондентом.
Тест — завдання стандартної форми (вербального характеру чи у вигляді символів, спеціального малюнка тощо), результат виконання якого дозволяє виміряти деякі психофізичні й особистісні характеристики, а також знання, уміння, навички випробовуваного.
Соціометрія — метод дослідження малих груп, організацій з допомогою опису системи міжособистісних відносин їх членів. За Дж. Морено соціометрія — це набір прикладних методик вивчення структури та динаміки «неформальних» взаємовідносин між індивідами, структури груп і соціальних дистанцій між членами груп щодо їх особистісних уподобань, симпатій.
Експертиза — спеціальне компетентне дослідження будь-якого питання, що потребує спеціальних знань і подання мотивованих исновків.
86. Анкетування: типи запитань, структура анкети, вимоги до проведення.
У вітчизняній практиці найбільш поширеною формою опитування є анкетування.
Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Анкетування може застосовуватися в дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.
Анкета — це впорядкований за змістом і формою набір запитань, кожне з яких логічно зв'язане з тою чи тою гіпотезою. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної» (див. табл.).
У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як використовуватимуться його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету.
В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.
«Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.
Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослідженні.
Вимоги до проведення:
Зацікавити респондента, стимулювати його до відвертих відповідей.
Пояснити, хто проводить дослідження, його цілі, де буде використано результати.
Наголосити на важливості й значущості особистої участі респондента в опитуванні, його відвертості і правдивості.
Викласти порядок заповнення та повернення анкет.
Гарантувати анонімність опитування
Запитання в опитуванні — це висловлювання, розраховане на здобуття інформації (відповіді), яка б давала змогу тлумачити ознаки соціального об'єкта, що вивчається.
За спрямованістю вирізняються запитання результативні (змістові), за допомогою яких реципієнт збирає інформацію щодо наявності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.
Виходячи з найбільш суттєвих ознак розрізняють:
запитання за змістом: про факти, про поведінку, про знання або поінформованість,про установки, про мотиви..
За виконуваними функціями: контактні, буферні, «фільтри», підбадьорюючі, провокуючі, контрольні, уточнювальні, проективні, «кермачі», тлумачні.
За структурою: Відкриті, закриті, напівзакриті.
Закриті запитання у свою чергу поділяють на: дихотомічні, альтернативні.
Крім того, за формою запитання поділяють на: прямі запитання, запитання-індекси, запитання-тести.
87. Поняття інтерв’ю: види та вимоги до проведення.
Інтерв'ю — різновид опитування, що грунтується на безпосередній соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента згідно з поставленою метою. Залежно від «ступеня свободи» співрозмовника інтерв'ю поділяють: - а вільне — бесіду, що триває кілька годин за загальною програмою, але без жорсткої деталізації. Інтерв'юер може задавати запитання, які вважає за необхідні, у будь-якому формулюванні та послідовності; - напівстапдартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий провідник інтерв'ю з переліком як обов'язкових, так і можливих запитань; -стандартизоване, яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються. Вільне інтерв'ю характеризується великою гнучкістю, стандартизоване — забезпечує більшу порівнянність інформації та швидкість опрацювання її. Крім того, перевагою стандартизованого інтерв'ю є можливість залучити до його проведення осіб без спеціальної соціологічної підготовки. Соціологічні служби розробляють спеціальні опитувальні листки, користуючись якими працівник будь-якого виробничого підрозділу може зібрати необхідну інформацію.Залежно від способу спілкування інтерв'юера й респондента інтерв'ю може бути особистим і телефонним (швидкість отримання інф-ї,тривалість 5—10 хв;недолік опитати можна лише тих осіб, що мають телефон) За частотою проведення інтерв'ю може бути одно- і багаторазовим (панельним). Панельне інтерв'ю передбачає збирання інформації від тих самих осіб за допомогою тих самих запитань кілька разів через певні проміжки часу з конкретною пізнавальною метою: перевірити зміну думок досліджуваних осіб щодо проблеми або виявити нові елементи в їхній свідомості та поведінці. Залежно від його тривалості інтерв'ю буває клінічним (глибоким, тривалим) та фокусованим (короткочасним).
88. Спостереження: види та вимоги до проведення.
Важливий метод соц. досліджненя - спостереження. У соц. досл. під спост. мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованоу, безпосередньому сприйнятті й регістрації соц. фактів, які можна проконтролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спост. є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші методи збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспективних судженнях індивідів. Спостереження можна класифікувати залежно від місця спостерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й випадкове); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкрите й інкогніто); за кількістю об’єктів (суцільне та часткове).
Вимоги: 1. Вичленувати в програмі дослідження ті завдання і гіпотези, що будуть звужуватися й улаштовуватися даними спостередженнями.
2. Визначити в загальній програмі дослідження чи спец програмі спостереження: - обєкт спостереження; - предмет спостереження; - категорії с-ння; ситуації; - умови с-ння; - одиниці с-ння.
3. Підготувати інструментарій дослідження: - щоденник с-ння; - картки для реєстрації одиниць с-ння; - протокол с-ння, тощо.
4. Скласти план і/чи сітковий графік виконання.
5. Розробити інструкціцю спостерігачам.
6. Здійснити комплекс операцій безпосередньогго спостереження в повній відповідності з зазначеними вимогами і рекомендаціями.
89. Методи обробки та аналізу емпіричних даних.
Мета опрацювання і аналізу зібраної первинної інформації полягає в кількісній оцінці впливу різних чинників на розвиток соціальних процесів у сфері праці. Первинну соціологічну інформацію можна опрацювати вручну і за допомогою ЕОМ з використанням різних методів ек-мат статистики: простих і комбінаційних групувань, розрахунків середніх величин, регресивного, кореляційного і факторного аналізу. Опрацьована інф може бути подана в таблицях, графіках, діаграмах, рисунках, схемах, які дають змогу інтерпретувати зібрані дані, аналізувати й виявляти певні залежності, робити висновки, розробляти рекомендації.
Однак статистичне опрацювання можливе лише за умови кількісного вимірювання ознак досліджуваного явища. У більшості ж соціальних явищ, за винятком таких ознак, як вік, стаж роботи, кваліфікаційний розряд кількісна визначеність відсутня. як виміряти сумлінність, ініціативність, відповідальність? соціологу важливо знати не тільки про наявність чи брак таких, а й про інтенсивність вияву. Для цього використовують соціологічне вимірювання. Соц вимірювання – це процедура, за допомогою якої якісні ознаки соціального явища чи об’єкта, що вивчається, порівнюють з певним еталоном і отримують числовий вираз у пеному масштабі. Еталоном виміру є шкала, яку створює сам соціолог у процесі дослідження. Шкала – це система індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кіль кісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники. Надання кількісної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією. Квантифікація – це кількісне вираження, вимір якісних ознак. Кількість градацій визначає так звану чутливість шкали – здатність її виявляти ставлення респондента до різних аспектів досліджуваного соціального явища з відповідною мірою диференціації.
Відтак шкала виконує три функції: класифікації, ранжирування і запровадження материки – вимірювання інтенсивності вияву соціальних ознак, що вивчаються визначення різниці такої інтенсивності. У зв’язку з цим утворюються 3 види шкал: номінальна, рангова та інтервальна.
Узагальнення інф поч. з групування респондентів за обраним показником. Використ комбінат груп дає можл поглибити аналіз. Груп може бути структурним (за об’єкт показником), типологічне (створеним) та аналітичне (за 2 і біл показниками)
90. Процедура інтерпретації результатів соціологічних досліджень.
Велике знання в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація понять соціологічного дослідження — процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дослідження.
На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації:
- теоретичн;
- емпірична;
- операційна;
з допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.