Тіньова економіка
Тіньова економіка об'єктивно існує з часу, коли отримувані від злочинної діяльності доходи набували відтворювально-криміногенного характеру, а вона почала використовувати тіньовий або легальний формат економічної діяльності.
Йдеться про існування різних видів соціальне негативних, протиправних, у тому числі й злочинних, діянь. Запроваджені державою заборони на ті чи інші види протиправних діянь економічного характеру мали жорсткий характер методів протидії, наприклад, кримінальна відповідальність. Але за інші діяння закон передбачав слабку відповідальність (різні види цивільної, адміністративної), а за деякі взагалі ніяких санкцій не передбачалось. З часом характер джерел доходів змінювався, а разом з ним змінювався зміст ставлення держави до обох видів джерел доходів («неформального» та «підпільного» секторів тіньової економіки). Як свідчить дослідження, зміст і потенціал тіньових доходів формується залежно від зміни пріоритетів у державній політиці та, відповідно, в законодавстві стосовно тих чи інших джерел тіньової економіки. Продумана і глибоко виважена економічна політика протидії тіньовим виявам звужувала джерела таких доходів, а також знижувала їхній відтворювальний потенціал. І навпаки, непродумана, «поспішна» лінія держави з економічних питань породжує нові, додаткові джерела накопичення тіньових капіталів, які, у свою чергу, працюють для відтворення потужного кримінального потенціалу. Це призводить до зростання «тінізації» економіки.
Тіньовий сектор економіки значно зріс у період соціально-економічних реформ внаслідок відсутності нормативних умов, насамперед у сфері оподаткування, для здійснення легальної підприємницької діяльності.
Криміногенна дія такого економічного чинника полягає в тому, що він зумовлює виникнення цілої низки соціальних і соціально-психологічних процесів, які сприяють криміналізації суспільства. Саме нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, різні види розкрадань, «відмивання» доходів злочинного походження тощо несуть у собі криміногенний потенціал і негативно впливають на стан злочинності. Функціонування тіньової економіки поряд з легальною призвело до суттєвого скорочення в структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що поставило під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недоїмки до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку.
Сьогодні найперспективніший напрям розширення доходів - залучення тіньових оборотів до сфери легального бізнесу. Але всі намагання вирішити цю проблему, зокрема й за рахунок удосконалення системи оподаткування, упорядкування пільг, посилення контрольних функцій за збором податків, не дали очікуваних результатів. Тіньова економіка все ще займає провідні позиції.
Сутність та структура тіньової економіки
1.1. Поняття тіньової економіки
Термін “тіньова економіка” використовується для забезпечення сукупності неврахованих, нерегламентованих (що відрізняються від зафіксованих у нормативних документах і правилах господарювання) і протиправних видів економічної діяльності.
Тіньова економіка є складним, суперечливим соціально-економічним процесом. Вона охоплює основну частину суспільних структур і господарства. До зазначеної економіки належить неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, грошей, послуг. Це все те, що приховується від органів державного управління, громадськості, зокрема соціально-економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами по використанню державної і недержавної власності, власності громадян у корисливих інтересах, які вбирають у себе невраховані та нерегламентовані види економічної діяльності. Тобто тіньова економіка розуміється як сукупність неконтрольованих і неврегульованих законних або протиправних видів економічної діяльності.
Тіньова економіка виросла та розвивалася в умовах наявності прогалин у законодавстві, в економіці і фінансово-кредитній сфері, за обставин зростання фінансових можливостей криміналітету, зрощування корумпованих представників різних влад, державного апарату і злочинного світу, маючи єдину ціль – надмірне збагачення та одержання влади. Пояснення даного явища, насамперед, слід шукати в площині відсутності уміння кваліфіковано, професійно управляти господарством.
Поява і специфіка тіньової економіки пов'язана з багатьма чинниками. У сферу її діяльності втягнуто:
Основні капітали(рухомість і нерухомість, ресурси та засоби виробництва);
Фінансові засоби та цінні папери (акції, векселі, електронні карти, приватизаційні, компенсаційні сертифікати тощо);
Особисті капітали структур тіньової економіки (будинки, земля, автомашини, яхти, дачі, літаки тощо);
Демографічні ресурси (особи, задіяні в тіньових економічних видах діяльності).
Існування даної економіки зумовлює розвиток й існування організованої злочинності, сприяє “відмиванню” злочинно одержаного капіталу через малі підприємства, асоціації і комерційні банки, за допомогою акції, приватизації.


1.2. Сутнісні характеристики, структура та типологізація тіньової економічної діяльності
Розвиток до індустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, «розпорошена» мануфактура) становили «підпільну» противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в ХVI–ХVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Певною мірою тіньова ділова активність була реакцією на наступ влади вельмож, яка ще не мала належного інституційного оформлення. Капіталізм у власному розумінні слова міцно вкоренився лише після того, як «протестантська етика» санкціонувала гонитву за багатством у формі «чесного бізнесу», що допускала конкуренцію і не заперечувала насильства. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності – колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп’ютерним піратством, корупцією тощо).
Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається у другій половині ХХ ст., що пов’язується з глобальною трансформацією світового господарства. У розвинених країнах і ллегалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства. У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-пСеред найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів аллокації ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно і слабко корпоратизовані «сектори». У першому з них сконцентровані:
підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й інституціональному відношеннях;
володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів;
корпоративно-бюрократична влада.
До цього сектора відносять ПЕК, фінансово-торговий комплекс і частина промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).



2. Основні чинники тінізації економічної діяльності
2.1. Проблеми ефективності державного регулювання економічних процесів
 
Основна причина поширення тіньової економіки в Україні полягає в непослідовності процесів системної трансформації. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, у тому числі незадовільним станом господарського законодавства.
Труднощі, які виникають у результаті внутрішньої неузгодженості регуляторно-правового механізму та беззмістовної зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і взаємних обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторної політики.
За умов, коли регуляторна політика держави йде у супереч з інтересами вагомих груп економічних суб’єктів, тіньова економіка поширюється на галузі та сфери діяльності й набуває масштабного вияву. Керуючись інтересами власного відтворення, економічні суб’єкти ведуть пошук сприятливіших шляхів використання доступних їм ресурсів, у тому числі – виходячи за межі чинного законодавства. Це спонукає їх до стихійного встановлення нових правил здійснення господарських операцій, в яких регулююча та контролююча роль держави поступово заміщується неформальними угодами між ними.
В тіньовій економічній діяльності досить поширені зловживання, що ґрунтуються на суперечностях законодавчої бази, яка допускає різне тлумачення положень закону навіть професіоналами. Замість того, щоб бути головним чинником прогресивних перетворень у суспільстві, законодавство стало помітним гальмом його реформування.
Законодавчий процес залишається недосконалим і останніми роками. Класичним прикладом невідповідності законодавства потребам цивілізованої господарської діяльності стала взаємна суперечливість чинних з 1 січня 2004 р.  Цивільного і Господарського кодексів України, внаслідок якої суди, керуючись нормами чинного законодавства, приймають протилежні рішення з одного й того ж питання.
Не викликає подиву, що на цьому тлі поступово, але неухильно зростало зневажливе ставлення підприємців та інших суб’єктів господарювання до державної влади, у суспільстві поглиблювалося явище правового нігілізму. Значна кількість справ в економіці вирішується поза правовим полем. Аргументами як у малому, так і у великому бізнесі часто-густо стають адміністративний тиск, погрози і так звані «наїзди».
Значна кількість, складність, заплутаність, а іноді й суперечливість та невідповідність Конституції України законодавчих і нормативних актів підштовхує суб’єктів господарювання мінімізувати спілкування з державою шляхом подання мінімального обсягу інформації про свою діяльність. Протиправні дії такого роду «виправдовуються» дискримінаційним характером державної регуляторної політики. Це надає виявам тіньової діяльності стійкого характеру, а масовість цих явищ робить правоохоронну систему нездатною чинити належний опір. Більше того, без усунення на цій основі матеріальних передумов виникнення розбіжностей між інтересами суб’єктів господарювання та держави, посилення каральних заходів лише надає виявам тіньової економіки більш витончених, завуальованих форм. Тривале існування тіньових форм відтворення неминуче веде до криміналізації економіки, поширення корупції, зниження ефективності економічної політики держави.
Безумовно, тіньова економіка є хворобливою реакцією на усю сукупність обставин, які складаються в державі, суспільстві й економіці. Однак не можна не помітити значного впливу на поширення тіньових явищ саме необміркованих державних рішень в економічній сфері, необґрунтованості у багатьох аспектах політики переходу до нових економічних відносин, загального зниження авторитету органів державної влади, недосконалості чинного законодавства.
Одним з найвагоміших чинників тінізації економіки є її надмірна зарегульованість, численні випадки невиправданого втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарську діяльність.[
Окрім зазначених вище недоліків у нормативно-правовому регулюванні, суттєвими перешкодами на шляху здійснення економічної діяльності залишаються:
-     великі податки та   значна їх кількість;
-     ускладнена система обліку та звітності, часті її зміни;
-    надмірна кількість ліцензованих видів діяльності та складна процедура отримання дозвільних документів;
-    складна процедура реєстрації підприємств;
-    часті перевірки підприємств, які здійснюються державними органами;
-    тиск з боку місцевих органів влади;
- недостатня професійна кваліфікація багатьох керівників підприємств, спеціалістів з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;
-   дефіцит якісної ділової інформації тощо.
Слід зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні характерні не лише суто сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:
-   вузькість ринків збуту;
-   нерозвиненість ринкової інфраструктури;
-    нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;
-    криза платежів;
-   дефіцит інвестиційних ресурсів;
-    висока ціна кредитних ресурсів тощо.
Наведені вище  обмеження ускладнюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у тіньовій сфері.
Комплексним результатом тривалого періоду неефективного державного управління економічними процесами стало руйнування інституційного механізму, який обумовлює основні норми поведінки суб’єктів господарювання та населення щодо інших суб’єктів, партнерів, постачальників та споживачів, а також державних регуляторних органів.
3.2. Стан і проблеми тінізації ринку праці України
 
Економічні проблеми в Україні, незважаючи на зростання ВВП протягом останніх років, призвели до значного рівня безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, дедалі більшого розшарування населення за рівнем доходів. Відбувається суттєвий відплив кваліфікованої робочої сили з легального сектору економіки в нелегальний, оскільки останній пропонує значно кращі умови оплати праці.
Вивчення причин тіньової економіки в Україні дозволило встановити, що на її поширення впливали:
1) короткострокові чинники (прорахунки в реформуванні відносин власності; фіскальний тиск; відсутність стабільного й ефективного законодавства; відставання правового поля від практики здійснення тіньової діяльності; низька платоспроможність населення; нерозвинена ринкова структура);
2) середньострокові чинники (деформованість структури виробництва; висока витратомісткість виробництва; надмірне втручання держави в економічні процеси, монополізм влади і її майже повна безвідповідальність; низький рівень розвитку продуктивних сил і конкурентоспроможності вітчизняних товарів; низькі стандарти якості життя людей);
3) довгострокові чинники (тривала ізольованість української економіки від розвинутої світової і відсутність адаптаційного періоду входження в світогосподарську економічну систему; відсутність у підсвідомості людей демократичних традицій, які формуються десятиліттями і впливають на так зване чесне підприємництво, виконання своїх обов'язків перед державою; історичні традиції народу, формування патерналістичної ідеології реалізації соціальних відносин, висока залежність народу від державної політики; відсутність механізмів відповідальності влади за дії або бездіяльність у разі порушення національних інтересів держави) .
На тлі “первинних цінностей» ринкового суспільства (свобода підприємництва, легалізація джерел доходів, обмеженість державного контролю і впливу на діяльність суб’єктів підприємництва, майнове розшарування суспільства на багатих і бідних, збагачення за будь-яку ціну) зародилися такі негативні явища, як розчарування більшості населення у майбутньому, зневіра у спроможність влади захистити людей від злочинності, деградація і розлад моральних норм поведінки, агресивність тощо.
Існуючі форми тінізації економічних процесів обумовлюють наявність в Україні значних обсягів тіньової зайнятості. Поширеними видами тіньової зайнятості є вулична торгівля, послуги населенню з будівництва, ремонтні роботи, зокрема ремонт автомобілів, приватне репетиторство, різного роду посередницька діяльність, дрібнотоварне виробництво у сільській місцевості тощо. Усі ці види діяльності здійснюються зазвичай без патентів, ліцензій, контрактів і не декларуються у податкових органах.
З метою розробки заходів щодо покращення ситуації у сфері зайнятості і підвищення рівня захищеності працівників розрізняють поняття “неформальної» і “нелегальної (тіньової) зайнятості».
Термін “неформальний сектор економіки» вперше з’явився у доповіді, підготовленій Міжнародною Організацією Праці (МОП) з питань зайнятості (Кенія, 1972 р.). У доповіді зазначалося, що проблемою зайнятості є не безробіття, а наявність значного прошарку трудящої бідноти, яка працює у дуже важких умовах, виробляє товари та послуги, але не визначається, не реєструється та не регулюється державними органами влади. Саме це явище отримало в доповіді назву “неформальний сектор економіки». При цьому деякі види діяльності неформального сектору за наявності мінімальної підтримки та правового захисту можуть забезпечити зайнятість ширшому колу осіб.
Неформальний сектор поглинає певну частину вивільнених або неповністю зайнятих працівників, що частково пом’якшує напруження на ринку праці – забезпечує додатковими робочими місцями, підвищує доходи населення та розширення виробництва товарів і послуг.
Результатом діяльності неформального сектору є переважно товари і послуги, виробництво і розподіл яких є легальними. Діяльність у неформальному секторі необов’язково здійснюється з навмисним ухиленням від сплати податків і внесків на соціальне страхування, порушенням трудового законодавства тощо.
Зниження рівня безробіття серед населення працездатного віку пояснюється переважно скороченням пропозиції робочої сили: зменшилася кількість осіб, які тривалий час не могли знайти роботу та залишили ринок праці України через поневіряння.
Динаміка тінізації економіки свідчить, що на її рівень у період соціально-економічних перетворень впливає ціла низка чинників, а саме:
-          нестабільність податкового законодавства, високий податковий тиск і нерівномірність податкового навантаження на суб’єктів господарювання, низький рівень податкової дисципліни;
-          надмірне регулювання підприємницької діяльності;
-          низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки;
-          корупція в державних органах та органах місцевого самоврядування;
-          правова незахищеність суб’єктів господарювання від зловживань з боку посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування;
-          недостатня «прозорість» процедури приватизації державного майна.
3.3 Напрямки зниження рівня тінізації економіки в Україні
Одним із негативних явищ, з якими стикнулась економіка України в процесі трансформації в ринкову систему господарювання, є стрімке зростання тіньової економіки. На теперішній час тіньову економіку можна вважати не тільки реальним, але й суттєвим фактором, який впливає на розвиток суспільства.
Аналізуючи процеси становлення і розвитку тінізації в сфері підприємництва в Україні на етапі формування ринкових механізмів господарювання , слід відзначити наступне:
1. В умовах соціалістичної системи господарювання існували певні види тіньової економічної діяльності. Практично всі директори підприємств , а також лінійні керівники на рівні начальників цехів, майстрів регулярно здійснювали тіньові операції з бартерного обміну матеріально-технічними ресурсами , реалізації продукції та послуг поза межами встановлених планів, надання послуг за хабарі.
У кінці 70-80 років тіньова економіка набула настільки широкого розмаху, що її можна вважати економічним елементом радянського суспільства. Про існування таких структур знали практично всі, але офіційно робився вигляд , що тіньової економіки в радянському суспільстві не існує. Однак саме через них просувались дедалі більші грошові потоки і формувалась економіка, паралельна офіційній.
2. На етапі переходу до ринкової економіки більшість видів тіньової діяльності радянського суспільства було легалізовано. Були легілізовані права на приватну власність і різні форми організації виробництва, з'явились можливості відкривати нові підприємницькі структури в сфері торгівлі, наданні посередницьких послуг. Відпала потреба в різних проштовхувачах продукції , вибивачах матеріально-сировинних ресурсів.
3. Розвиток підприємництва в Україні здійснювався хаотично і непослідовно, без належних обгрунтувань держави і визначень пріоритетних напрямків в різних сферах діяльності.
4. Одним із основних напрямків посилення тінізації в сфері легальнонго підприємництва є ухилення від податків, зниження результатів господарювання з метою заниження податків, високий рівень бартерних операцій, що також знижує загальну величину відрахувань в бюджет.
Необхідно розробити державну програму зниження тінізації економіки України, в якій обґрунтувати мету, завдання державних адміністративних установ з вирішення проблеми, форм і методів їх досягнення, а також механізмів їх реалізації, втому числі і фінансового забезпечення.
В залежності від впливу на суспільство тіньову економіку підприємницької діяльності доцільно розділити на три групи:
- формування нелегальних підприємницьких структур;
- заниження результатів господарювання, ухилення від податків;
- заборонені чинним законодавством види підприємницької діяльності.
Таким чином, державна програма щодо зниження тінізації української економіки повинна формуватися на багатокритеріальній основі. Механізми зниження тіньової економіки повинні будуватись з врахуванням позитивних і негативних результатів її впливу на населення та національну економіку.
ВИСНОВКИ
 
Виникнення і функціонування тіньової економіки в Україні обумовлене низкою політичних, економічних і соціальних причин, які витікають з неналежного методологічного, законодавчого та нормативного забезпечення економічної трансформації суспільства, що створило сприятливі умови для отримання окремими групами населення надприбутків, завдання значних економічних збитків державі, призвело до послаблення державних функцій контролю та регулювання у багатьох галузях фінансово-господарської діяльності.
Подолання тіньової економіки та корупції є необхідною умовою входження України до Європейського Союзу. Вирішення проблем корупції, нелегальної міграції та розширення кримінального сектору визначаються Європейською Комісією як одні з пріоритетних напрямів співробітництва між ЄС та кандидатами на членство в цій організації.
1. Відсутність повноцінного ринкового середовища. Уповільнене здійснення економічних перетворень, незавершеність впровадження ринкових механізмів призводять до ситуації неузгодженості державної економічної політики з інтересами значної кількості господарюючих суб’єктів. Учасники економічних відносин змушені самостійно розбудовувати механізми взаємної співпраці. Стихійно виникають нові правила здійснення господарських трансакцій, в яких регулююча і контролююча роль держави поступається місцем вимогам неформальних угод.
2. Недостатність інституційного забезпечення економічної політики. Силові й адміністративні заходи, які реалізуються державою для протидії тінізації економіки, не приносять очікуваного позитивного результату внаслідок збереження несприятливого підприємницького клімату в Україні.
3. Неефективність управління державною власністю і захисту прав власників. Швидкоплинна приватизація відсунула на другий план вирішення питання захисту прав власників та ефективного управління державним та комунальним майном. Серед акціонерних товариств, пакети акцій яких знаходяться в управлінні держави, збиткових набагато більше, ніж в середньому по Україні. Тіньовий сектор найчастіше експлуатує промислові потужності державних підприємств, зумовлюючи їх некомпенсоване прискорене зношування і позбавляючи державу належних доходів. Недостатньо захищені права власників та інвесторів таких підприємств. Внаслідок цього держава і приватні власники не отримують належних доходів від інвестованого капіталу.
4. Системні вади податкової системи. Чинна податкова система фактично зосереджена на максимальному залученні надходжень до бюджету, без урахування можливих негативних наслідків надлишкового фіскального тиску на суб’єктів господарювання та громадян. Надмірний податковий тиск призводить до того, що прагнення держави легалізувати тіньові капітали та залучити їх у реальну економіку виявляються неефективними.
5. Незбалансованість державної регуляторної політики. Формування масштабного тіньового сектору протягом перших років незалежності України значною мірою супроводжувалось послабленням управління економічними процесами з боку держави, наявністю суттєвих недоліків економічної політики, у тому числі незадовільним станом господарського законодавства. До цього часу хронічними недоліками законодавства залишаються надмірна множинність нормативних актів, неузгодженість їх між собою, часті й не завжди виправдані зміни, значні прогалин у регулюванні тих чи інших господарських відносин. Бюрократична тяганина у прийнятті рішень місцевими та центральними органами виконавчої влади, нечітка визначеність прав і взаємних обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності відштовхують учасників ринкових відносин від контактів з державними органами і закріплюють їх прагнення до нелегальної діяльності.
6. Недосконалість бюджетної політики. Особливо небезпечним явищем є тінізація бюджетної сфери. Формування бюджетних показників на основі застарілої податкової бази призводить до суттєвих розбіжностей між прогнозованими і фактично досягнутими макроекономічними показниками. Тінізацію бюджетної системи посилює також відсутність належного контролю за виконанням видаткової частини держбюджету, його недостатня прозорість, численні випадки порушень бюджетної дисципліни та зловживань державними коштами.
7. Деформація структури зайнятості. У тіньовому секторі відсутні гарантії працевлаштування, оплати праці й соціального страхування, безпеки праці, створюються додаткові умови для втягування значної частини населення у кримінальні відносини.
8. Недоліки у діяльності судової влади. Особливо важливою в цьому контексті є неефективність механізму виконання судових рішень. А останніми роками посилилася тенденція щодо протиправного використання механізмів судових рішень для перерозподілу ресурсів.
9. Корупція. Унаслідок непрозорості системи взаємовідносин між суспільством та державою формуються та ефективно діють корупційні ринки державних послуг та суспільних благ, зокрема ринок адміністративно-господарських рішень, ринок державних посад, неформальна кадрова політика, ринок державних привілеїв, тінізація виборчої системи, ринок державного захисту прав та свобод громадян, ринок державної освіти і охорони здоров’я.
Очевидним є висновок, що економічне зростання і обмеження процесів "тінізації" стануть можливими лише тоді, коли політична влада створить необхідні умови для легальної економічної самоорганізації. Сьогодні державна політика ще не сприяє по-справжньому самореалізації економіки переважно на легальному, а не на "тіньовому", нелегальному рівні. Сприяти легальній самоорганізації для держави означає значне і швидке скорочення формально-адміністративного контролю за діяльністю приватного підприємництва та перехід до "гри" за твердими правилами. До тих пір, поки держава буде кон'юнктурне підходити до цих правил і сама їх порушувати, добитись відчутних зрушень щодо реального обмеження процесів "тінізації'" навряд чи вдасться. Тому необхідно насамперед забезпечити сприятливі правогосподарські умови для бізнесу, пов'язані із суттєвим вдосконаленням податкової, приватизаційної, зовнішньоекономічної, інвестиційної політики.