5. Ефективність використання економічного потенціалу підприємства та резерви її підвищення

Велика роль економічного потенціалу у вдосконаленні визначає необхід-ність управління процесом його використання, що, у свою чергу, потребує оцінювання ефективності використання економічного потенціалу.
Загалом ефективність функціонування економічного потенціалу визначає ступінь досягнення деякого потенційного результату діяльності підприємства за визначений період часу. Допустимі і недопустимі відхилення від потенційного результату виробничо-господарської діяльності підприємства, перевищення якого є в принципі неможливим внаслідок дії тих чи інших технологічних або економічних причин, відображають поняття „низька” і „висока” ефективність. А отже, ефективність потенціалу можна розглядати принаймні у двох вимірах – технологічному та економічному.
Оскільки основним критерієм ефективності функціонування підприємства є
досягнення максимального кінцевого результату діяльності при оптимальному ви-користанні виробничих і фінансових ресурсів, то, відповідно, основне завдання управління виробничим потенціалом полягає передусім у раціональному розподілі ресурсів із метою досягнення найвищих показників. Під досягненням найвищих показників діяльності розуміються найкращі результати стосовно кінцевих цілей діяльності і стратегій розвитку загальноекономічної стратегії розвитку промислових підприємств.
Основна проблема економічного потенціалу промислових підприємств полягає в тому, що всі його елементи функціонують одночасно і в сукупності. Тобто економічний потенціал є системою, причому складною і динамічною, оскільки саме взаємозв'язки між окремими складовими потенціалу здійснюють безпосередній вплив на його елементи, модифікуючи вихідні властивості і закономірності їх функціонування, сприяючи тим самим переходу потенціалу у новий якісний стан як єдиного цілого, тобто системи вищого порядку. Таким чином, лише з відомих особливостей і закономірностей функціонування окремих елементів неможливо вивести особливості і закономірності функціонування економічного потенціалу як системи загалом.
Динамізм економічного потенціалу промислових підприємств обумовлений впливом інновацій, нестабільністю зовнішніх чинників господарювання, кон'юнктурними умовами виробництва. Внаслідок впливу цих чинників постійно відбуваються певні структурні зрушення всередині виробничого потенціалу, а також якісні та кількісні зміни техніко-економічних показників, які його характеризують.
Одним із альтернативних підходів до вимірювання ефективності є метод оцінювання стохастичних меж виробництва і собівартості продукції, призначений для розрахунку реальної ефективності економічного потенціалу підприємства в контексті двох її основних складових: технологічної та економічної. Названий метод дозволяє відображати ефективність використання потенціалу підприємства у вигляді багатомірної величини і значно точніше ідентифікувати взаємозв'язки між його елементами. Визначення відхилень від рівня використання економічного потенціалу за допомогою стохастичних методів дає можливість порівнювати (у т. ч. статистично) ступінь ефективності функціонування підприємства з чинниками, які його обумовлюють, що відкриває нові можливості для вирішення проблеми управління ефективністю на рівні підприємства [21].
Синтез нормативних і стохастичних методів оцінки ефективності може здійснюватися шляхом введення в нормативну модель виробництва ймовірнісних характеристик. Це особливо актуально для побудови технологічних матриць і проведення різноманітних оцінок виробничих запасів. А отже, застосування запропонованих методичних підходів дозволяє отримувати значно достовірніші результати вимірювання ефективності функціонування економічного потенціалу, які можуть бути використані для вдосконалення управління діяльністю промислових підприємств.
Є. В. Лапін виділяє наступні показники оцінки використання економічного потенціалу підприємства (таблиця 1.5) [22, с. 310-312].
Таблиця 1.5
„Класифікаційні групи і склад показників оцінки використання економічного потенціалу підприємства”
Оскільки основним критерієм ефективності функціонування підприємства є
досягнення максимального (або заданого) кінцевого результату діяльності при оптимальному використанні виробничих і фінансових ресурсів, то, відповідно, основне завдання управління економічним потенціалом полягає передусім у раціональному розподілі наявних ресурсів із метою досягнення найвищих показників. Під досягненням найвищих показників діяльності розуміються найкращі результати стосовно кінцевих цілей діяльності і стратегій розвитку загальноекономічної стратегії розвитку промислових підприємств [23].
Резерви підвищення ефективності використання економічного потенціалу формуються у результаті дії багатьох взаємопов’язаних чинників, що являють собою систему матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних та інших умов, які визначають рівень використання економічного потенціалу прямо чи опосередково. Тож для дослідження шляхів формування резервів і розробки механізмів їх використання слід мати класифікацію резервів.
Коли врахувати усі особливості утворення, виявлення та використання резервів, то їх можна згрупувати та такими ознаками:
за місцем утворення: регіон, підприємство, структурний підрозділ;
за часом виникнення та використання: оперативні, поточні, перспективні (стратегічні);
за часом дії: постійні, короткочасні;
за можливістю виявлення: поверхневі (явні), глибинні (приховані);
за формою впливу на ефективність виробництва: прямі, побічні;
за мірою впливу на процес виробництва: інтенсивні, екстенсивні;
за внесеними капіталовкладеннями: інвестиційні чи капіталоємкі, безінвестиційні чи некапіталоємкі;
за проявом у процесі виробництва: реальні, потенційні;
за зв’язком із виробництвом: внутрішньовиробничі, позавиробничі.
Резерви, як правило, обмежені фазою виробництва. Але значна їх частина утворюється поза виробництвом. Без обліку територіальних чинників їх формування неможливо максимально використати поверхневі резерви. Тож резерви групуються за місцем їх утворення на регіональні підприємства та їх структурних підрозділів.
Оскільки повне використання резервів пов’язане з чинником часу, особливе значення має розподіл їх на групи за часом утворення та використання — на оперативні, поточні, перспективні (стратегічні).
Оперативні резерви — це потенційні можливості вдосконалення процесу залучення до виробництва ресурсів, дозволяючи перебороти відхилення у ході їх використання від норми та нормативів і безперервно проводити у стан, відповідний оптимальному. У часи оперативних резервів, обмежених проміжком технологічних операцій, змін, доби, декад, їх реалізація не потребує будь-яких капіталовкладень.
Поточні резерви — це резерви, що протягом звітного періоду виникають під впливом можливостей удосконалення організації праці, ефективнішого використання наявного обладнання, вдосконалення технології, зниження трудомісткості продукції. Вони використовуються протягом місяця, кварталу, року та не потребують значних капіталовкладень.
Перспективні резерви для свого використання потребують значних проміжків часу і матеріальних витрат. Вони пов’язані із запровадженням нових досягнень науки і техніки, передового досвіду, реконструкцією підприємств. Поточні та перспективні резерви органічно взаємозв’язані, оскільки в міру реалізації довгострокових проектів перспективні резерви переходять до категорії поточних.
Поширений у практиці господарювання поділ резервів за можливістю виявлення на поверхневі та глибинні.
До поверхневих або наявних відносять невикористані в даний період можливості у відповідних ланках виробництва. У більшості випадків вони пов’язані з можливостями запровадження у виробництво створеної техніки і відпрацьованої технології, випробуваної з одержанням ефекту на інших підприємствах організації виробництва та праці. Використання поверхневих резервів не потребує тривалих проміжків часу і значних фінансових витрат.
Глибинні резерви — різноманітні. Переважно вони полягають у проектах нової техніки, новітньої технології, науково-технічних відкриттях і т. ін.
Залежно від форм впливу на ефективність виробництва резерви поділяються на прямі та побічні. Прямі резерви безпосередньо впливають на ефективність виробництва, а побічні — виконують ту саму функцію опосередковано.
Окрім того, за мірою впливу на процес виробництва резерви доцільно поділяти на інтенсивні й екстенсивні. Інтенсивні можливості пов’язані з підвищенням продуктивності технологічного устаткування, сукупності підвищення професійних, фізичних та духовних здібностей людини тощо. Екстенсивні резерви являють собою можливості підвищення ефективності сукупної тривалості роботи працівників. Використання екстенсивних резервів пов’язане з розширенням кількісного складу виробничого персоналу, установлення додаткового устаткування. Чітко розподілити екстенсивні та інтенсивні резерви важко. Але слід пам’ятати, що інтенсивні резерви мають якісний характер, а екстенсивні — кількісний.
З метою вибору варіантів капіталовкладень резерви поділяються на інвестиційні та безінвестиційні.
Інвестиційні резерви потребують суттєвих капіталовкладень і пов’язані із запровадженням таких дій, що призведуть до піднесення продуктивності роботи працівників через удосконалення технології, устаткування, умов праці і т. ін.
Безінвестиційні резерви закладені у виведення з виробництва зайвого устаткування, ущільнення робочого часу тощо.
За проявом у процесі виробництва резерви поділяються на реальні та потенційні. Резерви, які можливо використати в даний час за неявних виробничих ресурсів, являють собою реальні можливості підвищення ефективності використання робочої сили. Потенційні резерви — це наявні можливості, які використовуються у звітному періоді.
Наукове та практичне значення має поділ резервів за зв’язками з виробництвом на внутрішньовиробничі і позавиробничі. Перші пов’язані з невикористаними технічними, технологічними, організаційно-технічними та соціальними можливостями піднесення ефективності виробництва. Позавиробничі резерви формуються за межами виробництва, але максимально виявляються безпосередньо у виробництві. Вони пов’язані з необхідністю зміни загальноосвітньої та спеціальної підготовки працівників, структури зайнятості, мобільності населення, трудової і виробничої активності [25].
Ефективне використання економічного потенціалу промислових підприємств значною мірою обумовлює стан економічного і соціального розвитку держави в цілому та її місце на світовій зовнішньоекономічній і політичних аренах.