1.3. Економічна безпека підприємництва як структуроутворюючий елемент теорії детінізації економіки 1.3.1. Організаційно-правові основи безпеки підприємництва, її співвідношення з економічною безпекою державиБезпека підприємництва є однією із складових частин економічної безпеки держави. Остання складається з багатьох напрямів організаційно-управлінської діяльності держави, в тому числі і зі створення сприятливого клімату для розвитку підприємницької діяльності, і на цій основі забезпечення різноманітних потреб суспільства, різних верств населення та окремого громадянина. Найпершою потребою особи, різних груп населення та суспільства в плані економічної безпеки є захист від кримінальних економічних посягань на їх свободу, майно та інтереси.Необхідно усвідомити, що всі види ризиків і загроз настільки між собою пов’язані, що іноді відділити їх один від одного неможливо. Наприклад, економічна експансія, яка проявляється через надмірний імпорт товарів та інші загрози економічному розвитку країни, призводить до зниження виробництва, згортання галузей народного господарства країни, підвищує залежність її економіки від поставок з інших держав, зменшує кількість робочих місць, пригнічує власне виробництво, розвиток продуктивних сил, створює сприятливе середовище для виникнення різноманітних загроз як для підприємництва, так і для економічної безпеки держави в цілому. Сюди ж можна віднести демографічні, енергетичні, сировинні та інші загрози.Наприклад, демографічна загроза у вигляді збільшення кількості громадян інших країн (демографічна експансія) чи зниження природного приросту корінного населення збільшує залежність економіки держави від наявності трудових ресурсів інших країн, створює загрозу розвитку продуктивних сил, старіння населення держави, що через певний строк зробить її державою пенсіонерів з усіма негативними наслідками, які відзначені при загрозах економічної експансії. Таким чином, ми встановили, що безпека підприємництва є невід’ємною частиною економічної безпеки держави. Вони тісно пов’язані між собою і впливають одна на одну. Разом із тим, об’єктно-технологічний зміст підприємницької безпеки, в тому числі в контексті побудови організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, має свій, до певної міри декілька вужчий, відособлений предмет та методи вирішень проблем безпеки підприємницької діяльності. Виходячи з цього, сформулюємо поняття безпеки підприємства.Безпека підприємництва – це сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов для забезпечення ефективного функціонування суб’єктів підприємницької діяльності відповідно до їх цілей та завдань.За джерелом походження загрози безпеці підприємництва можна поділити на внутрішні та зовнішні.До зовнішніх загроз у сфері підприємницької діяльності можна віднести:- роботу спеціальних служб іноземних держав щодо здобуття інформації про економічні процеси у сфері підприємництва з метою здійснення антиконкурентних заходів;- роботу служб безпеки суб’єктів підприємницької діяльності, як вітчизняних так і зарубіжних, з метою подавлення конкурентів, заволодіння ринками збуту чи майном конкурентів;- протиправну діяльність організованих злочинних формувань та окремих осіб з метою заволодіння майном суб’єктів підприємницької діяльності.До внутрішніх загроз безпеці підприємництва слід віднести:- протиправні чи інші негативні дії персоналу суб’єкта підприємницької діяльності, що загрожують функціонуванню та розвитку підприємництва;- порушення встановленого режиму захисту інформації з обмеженим доступом для сторонніх осіб;- порушення порядку використання технічних засобів;- інші порушення правил режиму безпеки, діловодства тощо, які створюють передумови для реалізації протиправних цілей злочинних елементів чи інших зацікавлених фігурантів;низький рівень кадрового, організаційно-правового, інформаційно-аналітичного забезпечення управління потенційними ризиками як у контексті внутрішніх, так і зовнішніх загроз.За напрямами роботи ризик потенційних загроз можна умовно поділити ще на дві великі групи – економічні та режимно-охоронні.Розподіл загроз у сфері підприємницької діяльності за джерелами походження та напрямами роботи допоможе нам у подальшому на системному рівні визначити їх джерела, потужність загроз, а також розробити притаманні їм системи та методи своєчасного виявлення, попередження та усунення.Перед переходом до детального аналізу наведених класифікаційних груп загроз слід визначити завдання системи економічної безпеки підприємництва. Вони спрямовані на:- захист законних прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та їх співробітників;збір даних, їх аналіз, оцінка і прогнозування оперативної обстановки та різноманітних ризиків на підприємстві, в організації, установі;- вивчення та перевірка партнерів, клієнтів і конкурентів;- своєчасне виявлення можливих посягань на об’єкт чи його співробітників з боку джерел зовнішніх загроз безпеці;- недопущення проникнення на об’єкт структур промислового шпіонажу, злочинних формувань чи осіб із
виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності фінансово-кредитної дисципліни, встановленого порядку бухгалтерського обліку, сплати податків та внесення інших платежів до бюджету;– ...вимагати від... підприємств, установ, організацій усіх форм власності інформацію щодо виконання ними рішень і рекомендацій Координаційного комітету;– ...безперешкодного відвідування (як членами Координаційного комітету, так і уповноваженими ним особами) підприємств, установ і організацій усіх форм власності, знайомитися в установленому порядку і в межах своїх повноважень з відповідними документами”.Відповідно до ст. 2 Закону України “Про аудиторську діяльність” аудиторські фірми і аудитори мають право:– п. 2 – “отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб.Треті особи, що мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмета перевірки, зобов’язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником”.Права Національного банку України визначені Законом України “Про банки і банківську діяльність”. У ст. 16 Закону вказано, що ”Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до його повноважень. Нормативні акти Національного банку, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для всіх юридичних та фізичних осіб і набирають чинності у визначений ним термін”.У ст. 48 Закону міститься таке положення: “Національний банк здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів”.Відповідно до ст. 24 Закону України “Про страхування” у разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку.Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикам на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.Закон України “Про державну статистику” у ст. 10 надає органам державної статистики право “одержувати у встановленому порядку безкоштовно від усіх, на кого розповсюджується цей Закон, включаючи фінансові, банківські, митні та інші відомства і служби, і використовувати державну статистичну звітність та інші необхідні для проведення державних статистичних досліджень дані (на будь-якій стадії їх розробки), а також пояснення, що додаються до звітності”.Указом Президента України від 18.06.1993 р. № 219/93 “Про порядок виконання Державного бюджету України” Міністерству фінансів України надано право “одержувати від установ банків відомості щодо стану поточних бюджетних рахунків підприємств, організацій і установ”.У ст. 13 Закону України “Про ціни і ціноутворення” вказано, що “господарські суб’єкти повинні в установленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін”.Відповідно до Закону України “Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” місцеві ради самоврядування мають право складати територіальні зведені фінансові баланси. Відповідні державні і громадські органи, підприємства (об’єднання), організації і установи надають раді народних депутатів, її виконавчим і розпорядчим органам відомості, необхідні для їх складання.У Законі України “Про зайнятість населення” у п. 2 ст. 19 сказано, що “державна служба зайнятості має право: одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників”.Відповідно до ст. 9 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України здійснює контроль за додержанням усіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України.Відповідно до ст. 20 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” до компетенції Міністерства охорони навколишнього природного середовища в Україні і його органів на місцях належить “... одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань”.Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” встановлює (ст. 13), що “господарюючі суб’єкти (підприємці), органи влади і управління та їх службові особи зобов’язані на вимогу державних уповноважених, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України подавати документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію, необхідну для здійснення Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями завдань, передбачених чинним законодавством”.Необхідність надання всім переліченим органам інформації сумніву не викликає, оскільки без цього їх функціонування неможливе. Але, як бачимо, неузгодженість положень одного нормативного акта з положеннями іншого, як і в разі взаємовідносин органів внутрішніх справ із власниками відомостей, що складають банківську і комерційну таємниці, є й у взаємовідносинах останніх з іншими державними органами. Це істотно знижує ефективність їх роботи щодо протидії тінізації суспільно-економічних відносин.Вихід із становища, що склалося, бачиться, передусім, в утворенні комплексної нормативної бази, яка регулює дані правовідносини (і не тільки стосовно правоохоронних органів), у створенні єдиного банку даних, в який відповідні органи, установи, організації в обов’язковому порядку і в установлені терміни надавали б точно визначені відомості, у тому числі конфіденційного характеру, і могли б у нормативно закріпленому порядку одержувати інформацію, відповідну завданням і повноваженням того чи іншого органу.Без уваги не повинні залишитись і самі суб’єкти фінансово-господарських відносин, оскільки попередити заподіяння їм збитків, а відповідно і запобігти шахрайству або іншому корисливому злочину вони зможуть лише при отриманні інформації про імідж, платоспроможність і надійність свого партнера за фінансовою чи господарською угодою.Створення такої комплексної інформаційно-аналітичної системи позитивно вплине на попередження зловживань між суб’єктами підприємницької діяльності, а відповідно на детінізацію економіки. 1.3.5. Роль системи взаємообміну інформацією в інфраструктурі детінізації економікиПеред тим, як перейти до висвітлення організаційних та правових основ створення системи взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності, відповідними державними органами необхідно здійснити аналіз об’єктивних і суб’єктивних факторів, що гальмують таку взаємодію.Об’єктивні фактори виражаються насамперед у тому, що структура та зміст ринкових відносин передбачає конкуренцію між суб’єктами фінансово-господарської діяльності. У конкурентному середовищі ринкових відносин різноманітна конфіденційна інформація стає об’єктом економічного шпигунства, підкупу, шантажу та інших протиправних засобів, спрямованих на заволодіння нею з метою використання для придушення конкурентів, а також для неправомірного заволодіння грошовими коштами, іншими цінностями учасників підприємницької діяльності. Виходячи з цього, захист від розголошення ділової економічної та іншої конфіденційної інформації в умовах зростання корупції, організованої злочинності та різкого загострення оперативної обстановки є серйозним і часто важко здійсненим завданням служб економічної безпеки.Поряд з цим, юридичний аналіз відповідних законодавчих актів свідчить, що нечіткість формулювання норм, які регулюють дану проблему, обумовлює суб’єктивний підхід при віднесенні інформації до категорії конфіденційної. Це певною мірою гальмує взаємодію суб’єктів фінансово-господарської діяльності у сфері економічної безпеки.Зроблена спроба конкретизувати досить широке визначення комерційної таємниці в розглянутих законах у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”. Кабінетом Міністрів України установлено, що комерційну таємницю не становлять:– установчі документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;- дані, необхідні для перевірки, перерахування та сплати податків та інших обов’язкових платежів;- відомості про чисельність та склад працюючих, їх заробітну плату в цілому, за фахом та посадами, а також наявність вільних робочих місць;- документи про сплату податків та обов’язкових платежів;- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, про реалізацію продукції, що завдає збитки здоров’ю, а також про інші порушення законодавства України і розміри завданих при цьому збитків;- документи про платоспроможність;- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;- відомості, що відповідно до діючого законодавства підлягають оголошенню.Оскільки згадана постанова Кабінету Міністрів у правовій ієрархії стоїть нижче Закону і не може його обмежувати, то на практиці при виконанні цих та інших нормативних актів, що регулюють доступ до тієї чи іншої інформації, дуже часто виникає конфліктна ситуація. Це неминуче, коли таку проблему регулює біля тридцяти законів і підзаконних актів. Різні інтереси суб’єктів інколи були поштовхом для ініціативної розробки і прийняття тієї чи іншої норми, що й призвело до протиріч, які гальмують сумісну скоординовану роботу зацікавлених сторін щодо створення комплексної інфраструктури системи економічної безпеки у сфері фінансово-господарської діяльності.Юридичний аналіз розглянутих вище нормативних актів показує, що суперечливість інтересів і неконкретність норм дають можливість тлумачити Закон кожній стороні так, як їй вигідно в тій чи іншій ситуації. Все залежить лише від того, наскільки той чи інший учасник цих відносин володіє нормативною базою. Наприклад, відповідно до ст. 52 Закону України “Про банки та банківську діяльність” відомості щодо операцій, рахунків і вкладів клієнтів і кореспондентів банків складають банківську таємницю. Але при прийнятті рішення про надання кредиту платоспроможність клієнта більш повно і вірогідно можна перевірити, набувши відомості про рахунки і операції позичальника кредитних коштів. Банк-кредитор зацікавлений в одержанні такої інформації. У той же час банк, що обслуговує позичальника коштів, не завжди бажає її надати. Внаслідок таких колізій запобігання кредитним ризикам, пов’язаних із неплатоспроможністю позичальників коштів, стає дуже проблематичним.Між іншим, у викладеній ситуації стикаються різні інтереси суб’єктів однієї й тієї ж (банківської) системи, де є почуття солідарності та розуміння необхідності встановлення контактів для вирішення своїх аналогічних проблем у майбутньому. При цих чинниках запит служби безпеки банка-кредитора має певні перспективи щодо його виконання. У взаємовідносинах інших суб’єктів фінансово-господарських відносин такі чинники відсутні.Коли ми говоримо про доступність до тієї чи іншої інформації, не йдеться про безмежний допуск до неї всіх, кому це забажається. Наприклад, суворо конфіденційною повинна бути така банківська інформація, внаслідок втрати якої може бути викликане ажіотажне зняття клієнтами коштів з рахунків. З іншого боку, при вкладенні в банк коштів клієнт повинен мати право на об’єктивну інформацію щодо надійності банківської установи. Подолати ці суперечності можливо тільки усвідомивши необхідність створення колективної системи економічної безпеки учасників фінансово-господарських відносин. Практично це можна здійснити, якщо перейти від епізодичного, договірного обміну інформацією до системного рівня взаємодії на підставі централізованого поповнення певних баз даних.Враховуючи ключові позиції банківської системи у сфері підприємництва, а також те, що найбільш істотні збитки найчастіше завдаються банкам, до розуміння цих завдань повинні прийти насамперед відповідні посадові особи банківських установ, створивши на часткових (пайових) засадах міжбанківську службу безпеки, делегувавши їй щоденний централізований збір інформації з таких основних напрямів:про неплатоспроможні підприємства, банкрутів, псевдобанкрутів, небажаних партнерів (як внутрішньодержавних, так і зарубіжних, визнаних комітетом валютного контролю);– про підприємства, які припустили нанесення збитків партнерам, у тому числі що не повернули кредит, які ухилялись від сплати податків шляхом здійснення угод і оборудок поза балансом підприємства, неправомірними діями призвели до настання страхових випадків тощо;- про підприємства, що припустили опротестування векселів, псевдогарантів, розтратників предметів застави;- про осіб, що очолюють або раніше очолювали перелічені чи інші ненадійні підприємницькі структури.Це основні бази даних. При необхідності їх можна доповнити відомостями про інших потенційних порушників, що можуть створити загрозу нанесення збитків партнерам. При цьому треба пам’ятати, що в цих умовах банк, який передав таку інформацію про клієнтів, ризикує втратити не тільки клієнтів-порушників, але й платоспроможних клієнтів, які з різних причин також не бажають розголошення інформації про стан своєї фінансово-господарської діяльності. Коли дане питання буде вирішуватися на загальних законних засадах у всій банківській системі, це не стане причиною відтоку клієнтів від одного банку до іншого, оскільки вимоги про надання таких відомостей у централізовану базу даних будуть обов’язковими для всіх.Такий підхід підвищить захист конфіденційної інформації законослухняних суб’єктів підприємницької діяльності та забезпечить економічну безпеку всіх учасників фінансово-господарських відносин від посягань несумлінних партнерів.Наявність таких баз даних стане основою для більш високого рівня взаємодії української та зарубіжної міжбанківських служб економічної безпеки. При цьому з’являються широкі можливості для укладання контрактів щодо взаємного інформаційного обслуговування на взаємовигідних засадах, що дуже складно досягнути при епізодичному обміні інформацією.При створенні системи інфраструктури економічної безпеки, що пропонується, змінюється також тип і рівень взаємодії з правоохоронними і судовими органами. Служби економічної безпеки (СЕБ) перестають бути прохачами щодо перевірки несумлінного позичальника або іншого учасника кредитної угоди. Володіючи у повному обсязі зазначеними даними, вони можуть попередити угоду, що може завдати збитків, на стадії її укладання. У випадку, коли рекомендації СЕБ не виконані і угода укладена, можна оперативно зібрати повні дані про подібні угоди як на позичальника, так і на банківського службовця, який проігнорував рекомендації СЕБ. Це дасть можливість аргументовано ставити питання про розслідування обставин укладання угоди та причини неповернення позичених коштів. Оперативність і повнота зібраних матеріалів підвищить також рівень арбітражного чи судового відшкодування збитків.У контексті наведеного необхідно порушити також питання вдосконалення взаємодії СЕБ з іншими підрозділами банку. Якість, оперативність і повнота інформації, що надається внутрішньобанківськими службами економічної безпеки, підвищить їх роль в управлінні кредитними й іншими фінансовими ризиками. Вивільнений час, що раніше витрачався на різноманітні пошукові заходи та перевірку “випадково” здобутої та не завжди достовірної інформації, можна буде використати на вивчення й оцінку ступеня і типу концентрації ризиків кредитного портфеля, вироблення рекомендацій щодо їх диверсифікацiї, вибір менш небезпечного виду кредитної операції, визначення всього спектра можливих фінансових ризиків з урахуванням оперативних обставин у будь-якому сегменті ринку банківських послуг. На цій підставі СЕБ зможе рекомендувати відповідним підрозділам банку оптимальне рішення за конкретною фінансово-господарською операцією. Безсумнівно, усунення протиріч у законодавстві, створення запропонованих баз даних полегшить отримання документів і збір інформації правоохоронними органами щодо скоєних зловживань, висвітить тенденції з питань тінізації економіки, підвищить економічну безпеку фінансово-господарських відносин у цілому і стане інструментом профілактики і попередження корисливих злочинів на ранній стадії укладання підприємницьких угод.У той же час, слід відзначити, що запропоновані заходи не є простими і не можуть бути реалізовані достатньо швидко. На першому етапі вирішення нагальних проблем щодо протидії поглибленню тінізації економіки регулювання порядку отримання правоохоронними органами інформації від суб’єктів господарювання можливе шляхом внесення змін і доповнень до деяких нормативних актів.Зокрема, на нашу думку, ефективним заходом щодо протидії тінізації економіки України на мікрорівні може бути встановлення адміністративної, а в певних випадках і кримінальної відповідальності за злісне ухилення від ведення та порушення строків зберігання фінансово-господарських документів. Тобто в поле правового впливу необхідно включити діяння щодо здійснення угод з використанням готівкових розрахунків за межами їх балансового врахування суб’єктом підприємницької діяльності.Така відповідальність, з одного боку, може стати запобіжним заходом протидії тінізації економіки, з іншого – засобом викриття і розслідування вже скоєних фактів відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом. Ці два питання, на наш погляд, не можна розглядати окремо одне від одного.
аних з неефективною науково-промисловою політикою держави чиформуванням несприятливого зовнішнього середовища, і здатність дойого відтворення. Для промислових підприємств оцінка економічної безпекиважлива, у першу чергу, тому, що їх активно задіяний потенціал євизначальним стабілізуючим фактором антикризового розвитку,гарантом економічного росту і підтримки економічної незалежності ібезпеки країни. Його втрата сполучена з важко передбачуваниминаслідками деіндустріалізації держави, у якій багатогалузевависоко інтегрована індустрія є одним з найдужчих засобів зміцненняйого єдності. З усіх можливих видів погроз економічної безпеки підприємства— катастрофічних (природних і техногенних), інформаційних,конкурентних, кримінальних, зв'язаних з некомпетентністю власникау виробничо-фінансових і інституціональних питаннях,організаційних і ряду інших — нами особливо виділяються ірозглядаються ті, що безпосередньо спрямовані на руйнування чиослаблення зазначеного потенціалу під впливом зовнішніх(екзогенних) факторів, обумовлених недоліками або слабістю науково-промислової політики держави в реальному секторі економіки. Інші погрози економічній безпеці, перераховані вище, у томучислі і неефективні науково-виробнича і маркетингова стратегії,некомпетентний менеджмент, що також мають незаперечний вплив напотенціал підприємства, нами не розглядаються в силу їхньоговнутрішньосистемного походження. Якщо науково-промислова політикатака, що умови господарювання неминуче штовхають підприємство добанкрутства, змушують його іти в тіньовий сектор економіки,використовувати бартерні технології взаєморозрахунків на ринкуготової продукції замість природних кредитно-грошових відносин,позбавляють його оборотних коштів, засобів не тільки на розширене,але і на просте відтворення, тобто свідомо “заганяють”підприємство в небезпечну зону підвищеного економічного ризику,оцінювати стан економічної безпеки по іншим, також істотнихкомпонентах безпеки (інформаційна, кримінальна, екологічна і т.д.)не має практичного змісту. На мій погляд, важливіше досліджуватифактори, що впливають на створення такого зовнішнього економічногосередовища, що сприяє позитивним тенденціям розвитку потенційнихможливостей виробництва і відповідає його інтересам. РОЗДІЛ 3. Оцінка і напрямки забезпечення відповідного рівня економічної безпеки підприємства 3.1 Стратегія економічної безпеки підприємства Стан і тенденції розвитку, що забезпечують економічну безпекупідприємства, виключають чи мінімізують збиток не тількипотенціалу цього окремого підприємства, але й економіці в цілому.У цьому і полягає основна функція забезпечення економічноїбезпеки. Очевидно, що економічна безпека підприємства має прямийпричинно-обумовлений зв'язок із системою і результатамистратегічного планування свого розвитку в залежності від цілейвиробництва, засобів і можливостей їхнього досягнення,конкурентного середовища, умов господарювання і т.д. У зв'язку з цим одним з визначальних вимог до стратегічногопланування підприємства на сучасному кризовому етапі розвитку є нетільки необхідність техніко-економічного обґрунтуванняефективності керування ресурсами (в умовах надмірності виробничихпотужностей цей комплексний критерій перестає бути самодостатнім іголовним), але і забезпечення критеріїв і параметрів економічноїбезпеки, визначення заходів для збереження створеного потенціалу,насамперед, пошук додаткових джерел ресурсного (фінансового)забезпечення, а також способів конкурентної боротьби і завоюванняміцних позицій у різних сегментах внутрішнього і зовнішньогоринків конкурентноздатної продукції.Стратегія економічної безпеки, формулюючи цілі і вказуючи об'єктистратегії, повинна включати: характеристику зовнішніх і внутрішніхпогроз економічній безпеці підприємства; визначення і моніторингфакторів, що зміцнюють чи руйнують стійкість його соціально-економічного положення на корот
