Розділ 3 Геодезичні роботи при розпаюванні земель с.Луг.
3.1. Порядок виконання геодезичних та землевпорядних робіт пов(язаних з виділенням земельних часток (паїв) в натуру.
3.1.1. Підготовчі роботи.
Збирання, систематизація та вивчення земельно-кадастрових, статистичних і планово-картографічних документів:
плани землекористування колишнього господарства в масштабах 1:10000, 1:25000;
матеріали проекту землеустрою на території колишнього господарства;
матеріали проекту встановлення меж місцевих рад та меж населених пунктів;
матеріали проекту роздержавлення і приватизації земель; технічна документація з паювання земель;
матеріали перед проектних та прогнозних розробок по підприємству, а також регіональних розробок, які можуть вплинути на рішення щодо передачі громадянам у власність сільськогосподарських угідь у розрізі земельної частки (паю);
матеріали ґрунтових обстежень та їх наступних корегувань;
шкали бонітувань ґрунтів орних земель, багаторічних насаджень та природних кормових угідь.
Польове обстеження сільськогосподарських угідь, які підлягають паюванню на земельні частки (паї) з метою встановлення їх використання.
Аналіз зібраних документів з врахуванням результатів польового обстеження.
Прийняття рішення про порядок подальшого виконання робіт з урахуванням інтересів окремих власників, їх об(єднань та дотримання вимог щодо природоохоронних заходів та раціонального використання земельних ресурсів.
На підготовчому етапі у встановленому порядку перевіряються списки громадян, які мають право на земельну частку (пай). З метою розробки проекту формування землеволодінь і землекористування виявляються бажаючі працювати на землі самостійно, а також ті хто має намір здавати свої земельні ділянки в оренду.
3.1.2. Геодезичні роботи.
Виконавець підготовчих робіт та виконавець геодезичних робіт разом здійснюють обстеження на місцевості в ході яких уточнюють межі земельних масивів, які підлягають поділу на земельні частки (паї), що будуть трансформовані в земельні ділянки. Одночасно визначається місце, де будуть встановлені постій межові знаки з прив(язкою до державної геодезичної мережі. Ці місця підбираються з таким розрахунком щоб встановлені знаки могли зберегтися протягом багатьох років та відповідали вимогам щодо виконання польових землевпорядних робіт. Встановлення кожного межового знаку супроводжується оформленням картки-закладки межового знака з зазначенням не менш як трьох лінійних прив(язок до чітких контурів місцевості з точністю 0,1 м, або до нечітких контурів х точністю до 1 м.
Кількість пунктів закріплених постійними межовими знаками повинна бути достатньою для виконання на їх основі робіт з винесення в натуру меж будь-якої земельної ділянки згідно з схемою поділу земель на земельні частки (паї). При цьому кількість таких знаків повинна бути не менше 4 на 100 га земель. Межові знаки довжиною не менше 1 м виготовлені з бетону або металу заглиблюються на 0,7-0.8 м в землю і окопуються канавою з курганом у центрі діаметром 2-2,5 м.
В залежності від характеру місцевості, розмірів земельних ділянок, наявних технічних можливостей та розташування вихідних геодезичних пунктів, створення опорної геодезичної мережі виконують одним із таких методів:
За допомогою системи GPS;
Методом прокладання системи ходів полігонометрії;
Методом створення аналітичної лінійно-кутової сітки.
Результати виконання польових геодезичних робіт опрацьовуються на комп(ютері.
У випадку виявлення розбіжностей між площами земельних ділянок, визначеними в натурі, та даними документів минулих років, в документацію вносять відповідні зміни у встановленому порядку.
Результати виконаної інвентаризації земель служать вихідними матеріалом для проведення оцінки земель і розрахунку вартості земельної частки (паю) та розробки схеми поділу земель на земельні частки (паї) у кадастрових гектарах.
3.1.3. Проектні роботи.
Результати виконаних геодезичних робіт є основою для складання схеми поділу земель на земельні частки (паї). Схема розробляється, виходячи з інтересів окремих громадян чи їх об(єднань (груп), а також інтересів суспільства у забезпеченні еколого-економічної стабілізації землекористування, раціонального використання та охорони земельних ресурсів.
Проектні роботи можуть виконуватися з використанням планового матеріалу в різних масштабах, зокрема у масштабі 1:2000 – за відсутності комп(ютерів та відповідного програмного забезпечення, у масштабі 1:5000 та 1:10000 – за наявності комп(ютерів та відповідного програмного забезпечення.
На схемі повинні бути показані:
Система природних територій в агро ландшафтах.
Система захисних і охоронних лісонасаджень у числі суцільних, які створюються внаслідок консервації малопродуктивних і деградованих угідь.
3.2. Основні вимоги до створення вихідної планової основи.
Геодезичні мережі згущення створюють на стадіях виробництва топографо-геодезичних робіт при інженерних вишукуваннях та інженерно-геодезичних розбивочних роботах при виносі проекту в натуру. Головною геодезичною основою для зйомки є пункти Державної геодезичної мережі 1,2,3,4 класів. Геодезичні мережі згущення на забудованих та незабудованих територіях міст, селищ, промислових підприємств проектуються з врахуванням виконання топографічної зйомки. Геодезичні мережі згущення 1 і 2 розрядів будують будь-яким з наступних методів: тріангуляція, полігонометрія, трилатерація.
При створенні мережі на порівняно великих територіях часто використовують мережі 4 класу та 1 і 2 розряду. Проектування мережі згущення 1 і 2 розрядів виконується на топографічних картах в масштабі 1:10000 – 1:25000. Перед виконанням проектування мережі необхідно зібрати усі матеріали, що відносяться до опорних геодезичних мереж.
Мережами полігонометрії згущують Державну геодезичне мережу, забезпечують прокладання зйомочних ходів. Полігонометричні мережі 4 класу, 1 та 2 розряду будують у вигляді системи чи окремих ходів, що опираються на один вихідний пункт і висячих ходів не допускається.
Ходи полігонометрії проектують по дорогам, вулицям і проїздам з сприятливими умовами для кутових та лінійних вимірів. В місцях перелому ходу проектують передачу дирекційного кута на сторону, яка дотикається до точки перелому. Не рекомендовано поєднувати довгі та короткі сторони, що призводять до пониження точності вимірів кута.
Середня густота пунктів планової геодезичної мережі повинна бути не менше одного пункту на 30 км2. Подальше згущення планової геодезичної мережі обґрунтовується розрахунками, виходячи з конкретних завдань топографо-геодезичного забезпечення території.
Вимірювання сторін полігонометричного ходу виконується світловіддалемірами, безпосереднім виміром, паралактичним та відстанемірно-базисним методами. Метод і програму вимірювань встановлюють у технічному проекті у відповідності з вимогами до довжин і точності вимірювання сторін і технічними можливостями.
У ходах полігонометрії 1-го розряду довжиною до 1 км і в ходах полігонометрії 2-го розряду довжиною до 0,5 км допускається абсолютна лінійна нев’язка 10 см. Кількість кутових і лінійних нев’язок, близьких до граничних, не повинна перевищувати 10 %.
3.3. Створення планової мережі для розпаювання земель.
Для виконання великомасштабного знімання або розмічувальних робіт на будівельних майданчиках проектують полігонометрію 4-го класу,1-го розряду та 2-го розрядів. Технічні характеристики наведені в таблиці 1.
При вимірюванні сторін полігонометрії слід уникати переходу від дуже коротких сторін до найдовших .Як виняток, у ходах полігонометрії 1-го розряду довжиною до 1 км і в ходах полігонометрії 2-го розряду довжиною до 0,5 км допускається абсолютна лінійна нев(язка 10 см. Кутових і лінійних нев(язок кількість близьких до граничних ,не повинна перевищувати 10%.
Полігонометричні ходи розрізняються не тільки за розрядами, але й за виглядом і формою. Залежно від мети , умов місцевості та обсягів робіт полігонометрію створюють у вигляді окремих ходів або системи ходів, які опираються на вихідні пункт вищого класу (розряду). Ходи можуть бути розімкнутими або зімкнутими. Розімкнутий хід не тільки опирається кінцями на вихідні пункти , але й прилягає до сторін з відомими дирекцій ними кутами. Розрізняють ламані та витягнуті ходи.
Зімкнутий хід (полігон) може опиратись на одний вихідний пункт і одну вихідну сторону з відомим дирекційним кутом. Прокладання висячих ходів не дозволяється.
Системи ходів можна умовно поділити на системи ходів з вузловими точками і системи полігонів.
Системи полігонів поділяються на незалежні (вільні) , які опираються на одний вихідний пункт і одний вихідний напрямок, і залежні , які опираються не менше , як на два вихідні пункти , і вихідні напрямки від них. Проект мереж складають на топографічній карті великого масштабу (1:10000-1:25000) . Після складання проекту його необхідно уточнити на місцевості , в процесі чого положення ходів може суттєво змінитись.
Оцінку точності полігонометричних ходів виконується з метою визначення очікуваних помилок в положенні пункту ходу в найбільшому його місці та відносних помилок ходів. На засаді цього роблять висновок про відповідність запроектованого ходу відповідному класу або розряду полігонометрії, розраховують точність кутових і лінійних вимірювань.
Оцінку точності проектів доцільно робити після рекогностування ходів на місцевості, під час якої їх розташування може суттєво змінитись.
3.4. Оцінка точності проектів полігономеричних ходів.
Оцінка точності полігонометричних ходів виконується з метою визначення очікуваних помилок в положенні пункту ходу в найбільшому його місці та відносних помилок ходів. На засаді цього роблять висновок про відповідність запроектованого ходу відповідному класу або розряду полігонометрії, розраховують точність кутових і лінійних вимірювань.
При побудові інженерно-геодезичних мереж особливо на забудованих територіях досить важко дотриматися всіх вимог до того чи іншого розряду полігонометрії. Прикладом цьому може бути необхідність прив`язки запроектованої мережі до понктів вищого класу, які знаходяться на значній віддалі від об`єк робіт. При цьому можуть збільшуватись довжини сторін прив`язаного ходу, що може призвести до зниження точності прив`язки. Щоб цього несталос, потрібно розрахувати для цих конкретних умов точність кутових і лінійних вимірювань.
Оцінку точності проектів доцільно робити після рекогностування ходів на місцевості, під час якої їх розташування може суттєво змінитись. Оцінку точності виконують за відповідними формулами. Так, дляламаного (зігнутого) ходу, який спирається на дві вихідні сторони і в якому попередньо розподілена кутова нев`язка, очікувана середньо квадратична помилка розраховується за формулою:
М²=µ² [S] + ?²L² + m²? / ?² [D²ц,і] (1)
Для витягнутого ходу застосовують формулу:
М²=µ² [S] + ?²L² + m²? / ?²[S]² n+9 / 12 (2)
у цих формулах:
µ - коефiцiснт впливу випадкових помилок вимiрювання лiнiй;
? - коефiцiент впливу систематичних помилок вимiрювання лiнiй;
[S] - довжина полiгонометричного ходу;
L - довжина замикаючоъ лiнiї ходу;
m ? - середня квадратична помилка вимiрювання кутів;
n - кiлькiсть сторін в ході;
Dц,і - вiддалi мiж центром ваги ходу i пунктами ходу.
Xід вважається витягнутим, якщо дирекцiйнi кути окремих сторін вiдрiзняються вiд дирекцiйного кута замикаючої сторони не бiльше нiж на 20º, окремі точки ходу вiдхиляються вiд замикаючої сторони в той чи iший бiк не бiльше нiж на 1/10 її довжини. 3начення коефiцiента µ знаходять за допомогаю рiзниць подвiйних вимiрювань лiнiй в полiгонометричних ходах. Для оцiнки проектiв полiгонометричних ходiв (мереж) використовують значення µ, отриманi на пiдставi узагальнених матерiалiв.
Значення Dц,і визначають як аналітичним ток і графічним способами. Для визначення Dц,і аналітичним способом необхідно, перш за все, знайти координати центру ваги ходу, які визначаються як середнє арифметичне із координат усіх точок ходу. Для цього зєднують початкову та кінцеву точки ходу. Цю лінію приймають за вісь абсциз, а першу точку ходу за початок координат. Вісь ординат буде перпендикулярна до цієї лінії.
Графічно визначають координати всіх точок ходу. Після цього вираховують координати центра ваги ходу.
Хц=[Хі] /п ; Уц=[Уі]/ п,
де п- кількість точок ходу.
За цими значеннями координат на карту точку Ц наносять на карту і від неї графічно визначають Dц,і до кожної точки ходу, включаючи початкову і кінцеву точки ходу.
Розрахунок очікуваної помилки полігонометричного ходу за формулами (1), (2) широко використовується у геодезичній практиці, але в окремих випадках точність цих обчислень недостатня, дуже наближена, а може бути і помилковою. Це обумовлюється тим, що в цих формулах не використовується ступінь впливу систематичних помилок на середні та кінцеві точки ходу і майбутній метод вирівнювання ходу.
таблиця 1
Технічні характеристики полігонометричних ходів.

ПОКАЗНИК
4 кл.
1 р.
2 р.

1. Гранична довжина окремого ходу, км
14,0
7,0
4,0

2. -//- між вихідною та вузловою точками, км
9,0
5,0
3,0

3. -//- між вузловими точка, км
7,0
4,0
2,0

4. Граничний периметр полігону, км
40
20
12

5. Довжина сторони: найбільша
3,00
0,80
0,50

Найменша
0,25
0,12
0,08

Оптимальна
0,50
0,30
0,20

6. Кількість сторін в ході, не більше
15
15
15

7. Гранична відносна помилка ходу
1:25000
1:10000
1:5000

8. СКП вимірювання кута
3”
5”
10”

9. Кутова нев’язка ходу, n- кількість сторін





3.4.1. Оцінка точності кутових та лінійних вимірів.
Основним критерієм для розрахунку точності полігонометрії є граничні помилки в положенні точки в найслабшому місці вирівняного ходу або мережі. Вони не повинні перевищувати допустимих значень відповідного розряду полігонометрії або технічних вимог до побудови мережі. Це виражається відповідною залежністю:
або , де
М – СКП в положенні кінцевого пункту ходу;
L – довжина ходу;
Т – знаменник граничної відносної помилки ходу.
СКП в положенні кінцевого пункту ходу обчислюється за формулою:

де ,
n – кількість сторін в ході;
ms – СКП вимірювання лінії (ms =15 мм);
mb – СКП вимірювання кут ();
L – довжина полігонометричного ходу.
Для розрахунку точності лінійних та кутових вимірювань використовують формулу:

приймаючи, що помилки лінійних вимірювань призводять до повздовжнього зсуву кінцевої точки ходу – mt, а помилки кутових вимірів до поперечного зсуву – mu, тобто

Для попередніх розрахунків використовують принцип однакового впливу помилок кутових та лінійних вимірювань на положення кінцевої точки ходу, тобто

або