Міністерство освіти і науки в Україні
Національний університет водного господарства
та природокоростування
Кафедра «Економіка підприємства»
Реферат
З дисципліни «університетська освіта»
На тему:
«Ринкове середовище господарювання підприємств»


Зміст.
1. Вступ. 3
2. Цілі та завдання створення та розвитку підприємства. 4
2.1. Ціль функціонування підприємства. 4
2.2. Конкуренція та підприємство. 5
3. Ринкова модель та конкурентноздатність підприємства. 6
3.1. Ринок та ринкова система. 6
3.2. Типи ринкових відносин. 9
3.3.Механізм функціонування підприємства…………………….……….12
4. Основні напрями підвищення ефективності виробництва. 14
5. Висновки. 16
6. Використана література…………………………………………………....17
1. Вступ.
Докорінні зміни в економіці України, зумовлені переходом її до ринку, визначили необхідність створення такого господарського механізму, який дасть змогу підприємствам реалізувати принципи ринкових відносин, сприятиме підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічний розвиток.
В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства. Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї продукції.
Задоволення потреб споживача – основна мета ринкової економіки. Але фірми, які виробляють певні товари чи надають послуги, у своїх бажаннях далекі від альтруїстичних мотивів. Кожне підприємство прагне мати прибуток, одержання якого потребує знань та досвіду з економіки підприємства.
Підприємство як суб’єкт господарювання водночас є основною ланкою народного господарства, отже, від результатів його діяльності залежить і загальний стан економіки країни, добробут її населення. Вивчення економіки підприємства дає можливість з’ясувати основні принципи формування і використання його виробничого потенціалу, опанувати форми і методи господарювання і на цьому ґрунті розробити конкретні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства в сучасних ринкових умовах. Досягти позитивних результатів господарської діяльності можна за допомогою правильної організації виробничих відносин на підприємстві, а також оптимального розподілу матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
В умовах ринкової системи господарювання підприємство стає основним ланцюгом усієї економіки. Справа у тому, що воно не тільки виробляє продукцію, яка користується попитом на ринку, але і створює робочі місця, забезпечує зайнятість населення, нараховує заробітну плату та ін. Сплачуючи податки, воно бере участь в утриманні державних органів та підтримці соціальних програм (освіта, культура та ін.).
Кожне підприємство самостійно приймає рішення щодо того, скільки і як виробляти товарів (надавати послуг), де і як їх реалізувати та як розподіляти доход. По усіх цих питаннях вони приймають рішення у відповідності зі своїми інтересами, відповідаючи своїм майном за помилки або неправильно вибрані дії.
Інтересами підприємства є забезпечення достатнього рівня життя (у формі заробітної плати та задоволення соціальних потреб) для своїх робітників, а також динамічний стабільний розвиток виробничої бази підприємства та виплати відповідних податків.
2. Цілі та завдання створення та розвитку підприємства.
2.1. Ціль функціонування підприємства.
На усіх етапах розвитку економіки основним ланцюгом є підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв’язок робітника з засобами виробництва. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускає, отриманим прибутком, який залишився у його розпорядження після уплати податків та інших обов’язкових платежів.
В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Статус підприємця здобувається через державну реєстрацію підприємства. При цьому суб’єктом підприємницької діяльності може бути як окремий громадянин, так і об’єднання громадян.
Таким чином, підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, створений підприємцем або об’єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг в цілях задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.
З цього визначення зрозуміло, що ціль діяльності підприємства – задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. Основна ціль підприємництва – отримання прибутку, але не будь-якою ціною. Цивілізовані ринкові відносини потребують розумного поєднання обох цілей. Звичайно, бізнес – це економічна діяльність підприємців, їх мистецтво та здатність отримувати усе більший прибуток, забезпечувати високий рівень рентабельності. Разом з тим розвиток бізнесу в умовах відкритої економіки сприяє насиченню споживацького ринку товарами та послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює упровадження науково-технічних досягнень, сприяє всесвітньому підвищенню ефективності виробництва – все це і складає задоволення суспільних потреб.
Приступаючи до створення підприємства, підприємець, або група підприємців повинні мати перед собою чітку і ясну ціль. Ця ціль повинна бути підкріплена системою постійного отримання замовлень на їх продукцію та послуги. Намічений випуск продукції або надання послуг повинні бути забезпечені усіма необхідними матеріальними ресурсами. Врешті, починаючи нову справу, треба обміркувати можливості постійного поповнення капіталу. Усі ці питання необхідно достатньо докладно відобразити в основному документі – підприємницькому бізнес-плані.
Сучасне підприємство – складна організаційна структура. В умовах ринкової економіки збільшується значення трьох основних напрямів організації промислового підприємства:
наукової організації виробництва;
наукової організації праці;
наукової організації управління.
2.2. Конкуренція та підприємство.
Найважливішим фактором ринкової економіки є дух суперництва. Найбільш яскраве виявлення суперництва – конкуренція.
Конкуренція – економічне змагання виробників однакових товарів на ринку за прилучення як можна більшого числа покупців та отримання дякуючи цьому максимальної вигоди.
Конкуренція – важливий засіб контролю у ринковій системі. Ринковий механізм пропозиції та попиту доводить бажання споживачів до підприємств – виробників продукції, а через них – і до постачальників ресурсів. Однак, саме конкуренція змушує підприємство-виробника та постачальників ресурсів належним чином задовольняти бажання споживачів. Конкуренція викликає розширення виробництва та зниження ціни продукту до рівня, відповідного витратам виробництва.
Конкуренція змушує підприємства найбільш повно сприймати науково-технічні досягнення, використовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації виробництва та праці.
На скільки конкурентно здатні малі підприємства? На думку багатьох закордонних економістів, основаної на практичному досвіді, малі підприємства мають багато позитивних якостей, яких не мають крупні компанії.
Малі фірми діють по принципу орієнтації на потреби. Їм необхідно пропонувати ринку щось нове, реально діюче. Треба відмітити, що більшість нових товарів породжується на мілких фірмах.
Малі фірми здатні мислити перспективно. У них відносно не високі витрати виробництва на початковому етапі інноваційного процесу, оскільки, як правило, довжина цього етапу може подіяти на освоєння та випуск нової продукції. При невдачі у одній сфері діяльності вони можуть швидко переключитись на іншу, більш ефективну. Крім того, малі фірми, як правило, працюють над декількома ідеями одночасно, тобто здійснюють множинний конкурентний підхід.
Малі фірми вміють працювати з вкладниками капіталу у ризиковані підприємства. Тут вкладник знає, що один успіх може окупити одразу багато невдач, а на крупній фірмі одна невдача може серйозно підірвати усе її благополуччя.
Таким чином, переваги малих фірм підтверджуються: вони можуть успішно вести конкурентну боротьбу.
3. Ринкова модель та конкурентноздатність підприємства.
3.1. Ринок та ринкова система.
РИНОК — механізм формування і руху відтворювальних зв'язків, що базується на товарно-грошових відносинах і конкуренції економічно самостійних суб'єктів господарювання (у широкому змісті); сукупність актів купівлі-продажу, місце, де відбуваються угоди між продавцями і покупцями конкретного товару (у вузькому змісті). Ринок виконує ряд важливих соціально-економічних функцій:
-     він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням через механізм прямих і зворотних зв'язків. Інструменти ринку (ціни, динаміка попиту та пропозиції, процентні ставки, валютний курс, курс цінних паперів і т.д.) служать найважливішим джерелом економічної інформації, відбивають ситуацію в різних галузях і сферах господарської діяльності й одночасно роблять активний зворотний вплив на зміну цієї ситуації. формування основних економічних пропорцій;
-    виявляє суспільну корисність тих чи інших видів товарів і послуг, дозволяє реально оцінити їхню вартість, визначити, якою мірою витрати виробництва кожного товаровиробника корелюються із суспільно необхідними витратами;
- ринкова конкуренція служить ефективним інструментом регулювання обсягів виробництва, дозволяє точно визначити лідерів і аутсайдерів серед суб'єктів, що хазяюють, забезпечує споживачу можливість вибору, змушує фірми використовувати науково-технічні нововведення, поліпшувати якість товарів і послуг для того, щоб зайняти й удержати міцне положення на ринку. У той же час сучасний рівень суспільного поділу праці, об'єктивні переваги великомасштабного виробництва, величезна кількість високотехнологічних і неоднорідних товарів і множинність форм економічних зв'язків між товаровиробниками модифікують модель конкуренції на ринку. "Зроблена" (чи вільна) конкуренція, при якій цілком виключається можливість змов, контролю за цінами і кількістю товарів з боку окремих індивідів чи їхніх груп, стає практично неможливою. Крім того, у ряді випадків регулююче вплив Ринку через вільні ціни і конкуренцію об'єктивно утрачає своє значення. Так інструменти "чистого" саморегулюючого ринку не можуть використовуватися як виняткові стосовно до т.зв. "колективного" товару, чи товару загального користування, які не можна купити чи продати індивідуальному споживачу. До їхнього числа відносяться, зокрема, продукція оборонних галузей, енергетика, дороги й ін. Так, ринкова і макроекономічна оцінка витрат на захист навколишнього середовища, освіту, охорону здоров'я, культуру та ін. можуть істотно відрізнятися. Наприклад, одержання освіти важливо тільки для окремого члена суспільства. Ринкова система включає приватні і територіальні ринки. Приватні ринки поділяються по основних видах товарів (засобу виробництва і споживчих товарів) і факторів виробництва (ринок робочої сили, ринок капіталів, ринок природних ресурсів). Виходячи з територіальних границь виділяють ринки місцевого, національного і світового рівня.
Разом з тим ринок — нерозривна єдність його складових, розроблена Урядом Програма поглиблення економічних реформ націлена на відкриття простору для ефективної дії ринкових сил і механізмів, їхнє використання в інтересах економічного проста і підвищення добробуту населення.
  РИНКОВА СИСТЕМА
  Розрізняють місцевий (у межах села, міста, регіону), національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) ринки.
Спочатку, при простому товарному виробництві, виникають місцеві ринки, де збуваються переважно предмети повсякденного споживання. Через слабкий розвиток суспільного поділу праці ринки не відрізнялися значною розмаїтістю асортименту товарів (їхнім набором по різних видах, найменуванням і призначенням).
У Древній Греції і Древньому Римі, а потім у середньовічних містах Європи ринком називали торгову площу. Вона звичайно розташовувалася в центрі міста і з усіх боків була оточена будинками (там містилися ремісничі майстерні, торгові крамниці, державні установи й ін.). Продавці різних видів продуктів розташовувалися на ринковій площі звичайно у визначених, традиційно закріплених за ними місцях. Цим і обмежувалася диференціація (розчленовування) ринку.
Зовсім інакше виглядає сучасний ринковий простір у високорозвинених країнах. По-перше, торгівля фактично захопила весь простір міських і інших поселень людей. По-друге, неимовірно розширився перелік, обсяг і асортимент (набір видів) товарів. Предметом купівлі-продажу стали духовні блага і послуги, кінцеві результати наукових досліджень і багато чого ін. По-третє, що підсилилося, особливо в другій половині XX в., суспільний поділ праці вийшов за межі виробництва і поширилося на ринкову сферу. У результаті цього сформувалася система (єдина сукупність) ринків .
У сучасній системі ринків досить виразно виділяються наступні великі галузі торгової діяльності (вони, у свою чергу, поділяються на відповідні підгалузі і види):
ринок споживчих продуктів (продовольчих і непродовольчих товарів, житла і т.п.);
- ринок засобів виробництва (машин, устаткування, транспортних засобів, палива, сировини, електроенергії й ін.);
З тих пір як ринок став багатоланковою системою, він дуже активно впливає на усі великі галузі матеріального і нематеріального виробництва. Ринкова торгівля забезпечує їхніми постачаннями всіх людських, необхідних матеріальних, науково-технічних, інтелектуальних і фінансових умов розвитку. Не випадково національне господарство одержало у визначеному змісті назву ринкової економіки. Правда, цим зовсім не заперечується роль і значення товарного виробництва. У такій назві лише відбивається той новий стан економічного організму, коли майже всієї його клітинки випробують вплив ринкових відносин.
3.2. Типи ринкових відносин
Ринкові відносини розрізняються по характеру поводження учасників торгових угод.
Покупець має економічну свободу, якщо він:
а) за бажанням вибирає продукт із безлічі пропонованих благ;
б) відшукує продавця з числа тих, хто краще обслужить і реалізує товар при подібних умовах.
Для продавця свобода полягає в наступному:
а) виборі найбільш придатного покупця;
б) можливості розпоряджатися грошима) вирученими від продажу товарів, за своїм розсудом.
Для покупця і продавця свобода складається в необмеженому виборі умов торгової угоди. Не потрібно, мабуть, доводити, що ступінь ринкових воль зростає в міру збільшення багатства продавців і покупців.
За рівнем розвиненості цих і інших господарських воль ринки можна підрозділити на три типи: вільний, нелегальний і регульований.
Вільний ринок має максимум свобод. Тут суб'єкти ринку мають повну незалежність. Вони вільні від утручання держави в справи власників.
Нелегальний ринок включає два види: а) тіньову торгівлю і б) чорний ринок. Тіньова торгівля ведеться з порушенням правил купівлі- продажу звичайних благ (несплати ринкових зборів і податків, відсутність необхідних ліцензій — дозволів державних органів на збут визначених товарів і ін.).
На чорному ринку підпільно торгують речами, які заборонено робити і продавати.
Якісно відмінною від вільного і нелегального ринку є регульована торгівля.
Регульований ринок підлеглий визначеному порядку, що закріплений у правових нормах і підтримується державою.
Сучасний ринок включає наступну сукупність соціальних інститутів.
По-перше, сюди входить правова система, що організує правове регулювання ринку й охороняє інтереси учасників ринкових відносин. Основу цієї системи складає Цивільний кодекс, що виконує роль економічної конституції.
По-друге, у розглянуту совокупность інститутів входять органи державного контролю і регулювання. Тут маються на увазі установи по санітарному, епідеміологічному й екологічному контролі; податкова система; органи фінансово-кредитної політики держави.
По-третє, до соціальних інститутів відносяться асоціації (об'єднання), союзи споживачів, підприємців і працівників (професійні союзи). Вони підвищують ступінь організованості, цивілізованості й ефективності дій учасників ринкових угод.
По-четверте, для нормальної діяльності сучасного ринку необхідна інфраструктура — загальний пристрій господарського життя. Сюди відносяться торгові підприємства, біржі, банки і т.п.
Вони зв'язують виробників, торгових посередників і покупців у єдине ціле.
Підсумовуючи усе викладене про історію розвитку і сучасний стан ринкового господарства, приходимо до наступного узагальнення.
1. В міру кількісного зростання товарного виробництва ринок має тенденцію (напрямок розвитку) до просторового розширення. Він пройшов історичний шлях від місцевої до внутрішньої і міжнародної торгівлі.
2. В другій половині XX сторіччя досягнутий настільки глибокий поділ праці в товарному виробництві, що сучасний ринок перетворився в багатоланкову систему галузей і під галузей торгівлі. У результаті різко підсилилася залежність всього економічного організму від розвитку ринкової системи.
3. Типи ринкових зв'язків істотно змінювалися протягом всієї історії товарно-ринкового господарства. Для Заходу спочатку й аж до XIX в. включно була характерна перевага вільного ринку. Тоді був досягнутий найбільший ступінь економічних воль товаровласників. В другій половині XX в. у результаті активного втручання держави в національне господарство розвився тип регульованого ринку.
4. Сучасна структура ринкових зв'язків включає три їхні типи: а) вільний ринок (частково зберігся в секторі одноособових господарств); б) нелегальний ринок і в) регульоване ринкове господарство (розвите переважно в секторі акціонерних об'єднань і державному секторі).
3.3. Механізм функціонування підприємства.
Соціально-економічна роль підприємства в умовах ринку істотно міняється по ряду напрямків:
основні вимоги, що висуває ринок підприємству, - працювати так, щоб результатом діяльності був не тільки випуск продукції чи послуг, але й одержання прибутку, тобто завжди повинне бути перевищення доходів над витратами, що витрачаються ресурсами, і чим більше це перевищення, тим прибутковіше працює підприємство;
на зміну вимозі випуску як можна більшої кількості продукції приходить вимога не тільки зробити продукцію, але і збути її, реалізувати. Подальше нарощування обсягів доцільно тільки в умовах гарантованого збуту останньої;
на зміну вимогам обмеження, що існували, з боку вищих органів приходить самостійність підприємств по багатьом питанням його діяльності, але як плата за цю самостійність – можливість неспроможності і банкрутства.
Отже, поведінка підприємства в умовах ринкового господарювання видозмінюється, і ця зміна стосується багатьох питань діяльності підприємства. Будь-яке підприємство є відкритою економічною системою.
В умовах ринку підприємство вирішує дві задачі – зробити продукцію і реалізувати її. У залежності від рішення цих задач воно буде процвітати чи буде неспроможним. Для того, щоб знати, що необхідно робити – який асортимент, у якій кількості – підприємство повинне вивчити ринок, перш ніж почне витрачати ресурси на виготовлення конкретної продукції, тобто зайнятися маркетингом. Причому маркетингом необхідно займатися постійно – як до запуску продукції у виробництво, так і після, у процесі реалізації.
Для прийняття рішень необхідно зібрати і проаналізувати достовірну інформацію, що включає:
характеристику товарів;
загальну характеристику ринку: велике чи мале число споживачів, способи покупки товарів, відношення покупців до товарів, умовам і термінам постачання, умови продажу і конкурентів;
канали поширення товарів;
конкретний стан ринку: чи існує конкуренція між виробниками товарів і який її рівень;
законодавчі обмеження;
рівні управлінської діяльності в області маркетингу;
фінансові, матеріальні й інші ресурси, необхідні для досягнення цих цілей;
перспективні цілі фірми, що виникають при цьому задачі і забезпеченість їхніми необхідними ресурсами;
оперативні, поточні цілі і задачі, висунуті конъюктурою ринку, не суперечним довгостроковим стратегічним цілям.
У виробництві продукту і здійсненні маркетингової політики необхідно враховувати життєвий цикл продукту на ринку, що включає ряд стадій:
упровадження, що вимагає великих витрат, тому торгівля товаром на цій стадії, як правило, збиткова;
ріст як результат визнання покупцем товару і швидкого збільшення попиту на нього. При рості обсягу продажу і відповідно прибутку стабілізуються витрати на рекламу;
зрілість характерна тим, що більшість покупців товар уже придбали, тому темпи росту продажів, досягши максимуму, починають падати, прибуток також починає знижуватися в зв'язку зі збільшенням витрат на рекламу й ін. маркетингові заходи;
насичення: у цьому періоді, незважаючи на вжиті заходи, ріст продажів більше не відбувається. Прибуток від торгівлі продовжує збільшуватися через зниження витрат на виробництво;
спад являє собою період різкого зниження продажів, а потім і прибутку.
Як працює підприємство – прибуткове, чи збитково в рамках самооплатності – в істотній мері залежить від форм і методів перетворення і може бути визначено цілим рядом як приватних, так і загальних показників ефективності.
4. Основні напрями підвищення ефективності виробництва.
Перехід до ринкових відносин вимагає глибоких зрушень в економіці – найважливішій сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинний бути забезпечений перехід до економіки вищої організації й ефективності з усебічно розвитими продуктивними силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом.
Найважливішими факторами і напрямками підвищення економічної ефективності виробництва є: науково-технічний прогрес, режим економії, підвищення рівня використання основних виробничих фондів, удосконалювання структури економіки, оптимальна інвестиційна політика й ін.
Найважливіший фактор підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення високої його ефективності – науково-технічний прогрес.
Надзвичайно важливу роль грає також автоматизація виробництва – швидкий розвиток робототехніки, роторних і роторно-конвеєрних ліній, гнучких автоматизованих виробництв, що забезпечує високу продуктивність праці; створення і використання нових видів металлопродукции, пластичних мас, композитів, металевих порошків, кераміки й інших прогресивних конструкційних матеріалів.
Одним з важливих факторів інтенсифікації і підвищення ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження повинне перетворитися у вирішальний джерело задоволення зростаючих потреб у паливі, енергії, сировині і матеріалах.
Необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий потенціал, домагатися ритмічності виробництва, максимального завантаження устаткування, істотно підвищувати змінність його роботи і на цій основі збільшувати знімання продукції з кожної одиниці устаткування, з кожного квадратного метра зробленої площі.
Один з факторів інтенсифікації виробництва – удосконалювання структури економіки.
Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці. Найважливіші показники економічної ефективності суспільного виробництва – трудомісткість, матеріалоємність, капиталоемкость, фондоемкость.
В умовах ринкової економіки основні критерії оцінки господарської діяльності підприємств і фірм – прибуток і рентабельність стосовно фондів.
У результаті всього цього сформується регульоване, цивілізоване ринкове господарство, що буде діючим засобом, що стимулює ріст продуктивності праці, підвищення ефективності всього суспільного виробництва, збільшення суспільного багатства в інтересу підвищення добробуту народу.
5. Висновки.
В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки всієї економіки – підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, виявляються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені найбільш кваліфіковані кадри. Тут зважуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки і технології. На підприємстві домагаються зниження до мінімуму витрат виробництва і реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне керування – менеджмент.
Усе це вимагає глибоких економічних знань. В умовах ринкової економіки виживе лише те підприємство, що найбільше грамотно і компетентно визначить вимоги ринку, створить і організує виробництво продукції, що користається попитом, забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.
Функціонування підприємств в умовах ринку передбачає пошук та розробку кожним з їх особистого шляху розвитку. Іншими словами, щоб не тільки утриматись, алі і розвиватись у ринку, підприємство винний покращувати стан своєї економіки: мати завжди оптимальне співвідношення між витратами та результатами виробництва, шукати нові форми прикладення капіталу, шукати нові, більш ефективні засоби доведення продукції до покупця, проводити відповідну товарну політику.
6. Використана література.
Економіка підприємства: посібник для вузів/ Під ред. проф. В. Я. Горвінкеля, проф. В. А. Швандара.-М.: ЮНІТА-ДАНА, 2001.
Агаєв В. С. Конкуренція: аналіз, стратегія, практика.-М., 1996.
Брєддик У. Менеджмент організації.-М.:Інфра-М, 1997.
Герасименко В. В. Цінова політика фірми.- М.: Фінстатинформ, 1995.
Грузінов В. П. Економіка підприємства і підприємництва.-М.:СОФІТ,1999.
Пелих А. С. Бізнес-план. – М.: Ось-89, 1997.
Прокушев Е. В. Внутрішньоекономічна діяльність. – М., 1998.
Економіка підприємства: Пер. с нім. – М.: Інфра-М., 1999.
Ворст І., Ревентлоу П. Економіка фірми: Підр.. – М.: Вища школа, 1994.
Прилуцкий Л. Н. Фінансовий лізинг. – М.: Ось-89, 1997.
http://wikipedia.org.ua