Міністерство освіти і науки, сім'ї, молоді та спорту
Національний університет “Львівська політехніка”
Інститут економіки і менеджменту
Реферат на тему :
“Ринок праці та його регулювання”
ПОНЯТТЯ РИНКУ ПРАЦІ, ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ і ФУНКЦІЇ 
Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.
Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці.
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.
У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:
особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.
Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.
Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.
Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.
Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.
Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.
Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна.
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.
Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.
Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).
Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.
Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.
Індивідуальний попит на робочу силу— це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:
попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми організації;
стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;
якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.
Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.
Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.
Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.
Кон 'юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.
Виділяють три типи кон'юнктури:
трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;
рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.
Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні
Ринок праці виконує такі функції:
узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;
забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.
Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.
Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.
Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.
Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.
Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.
В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією. 
Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.
Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.
На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.
Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.
Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.
Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.
Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.
Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії — добре організований внутрішній ринок.
Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.
На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.
До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.
Ринок праці підрозділяється па окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.
Сегментація ринку праці— це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.
Ознаками сегментації можуть бути:
територіальне положення — регіон, місто, район тощо;
демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;
соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;
економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;
психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;
поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін. Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.
Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.
Гнучкість ринку праці передбачає:
оперативне реагування на зміни кон'юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;
територіальну та професійну мобільність працівників;
гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;
різноманітність форм наймання і звільнення;
різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;
гнучкість диференціації заробітної плати;
гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;
гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;
різноманітність методів і форм соціальної допомоги;
різноманітність методів і форм зайнятості.
На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників.
РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
Чисто конкурентні (засновані на вільній конкуренції) і чисто регульовані ринки праці існують тільки в теоретичних моделях. В різних країнах реально існують ринки праці, що знаходяться на межі цих двох крайностей, переходячи з одного стану в інший залежно від діючої економічної системи, а на різних підприємствах — залежно від стилю керівництва (демократичного або авторитарного).
Регулюючий вплив має різний характер: захисний (для окремих груп населення); заохочувальний (для адміністрації, населення); обмежений; директивний; контрольний; організований. Об'єктами регулювання виступає поведінка як найманої робочої сили, так і роботодавців.
Цілеспрямоване регулювання процесів на ринку праці вимагає відповідних коригувань в законодавчих актах, в інвестиційній, ціновий, фінансово-кредитній, соціальній політиці, врахування регіональних особливостей розвитку суспільного виробництва.
Отже, регулювання ринку праці — це взаємоузгоджена робота уряду, територіальних органів влади, спілки роботодавців, профспілок і керівників підприємств.
Регулювання ринку праці здійснюється за двома напрямами: пасивним, коли об'єктом уваги є робоча сила, яка активно шукає роботу, тобто розроблені заходи спрямовані в основному на безробітних та їх працевлаштування або перепідготовку; активним — спрямованим на попередження безробіття, тобто за ходи мають попереджувальний характер.
Регулююча функція держави здійснюється через: законодавство, норми державного, трудового та адміністративного права; встановлення рівних можливостей прийняття на роботу, відбору кадрів, їх оцінки; соціальний захист незахищених верств населення та звільнених працівників; контроль за рівнем безробіття; організацію системи підготовки та перепідготовки населення; державну програму зайнятості; встановлення мінімальної зарплати; регулювання тривалості робочого часу; забезпечення безпеки здоров'я людей; інтеграцію в міжнародний ринок праці і міграційну політику.
Безпосередньо регулювання ринку праці здійснюється державною службою зайнятості, Міністерством праці України, Міністерством сім'ї та молоді України, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи.
Сучасний механізм регулювання ринку праці — це поєднання ринкового механізму саморегулювання економічних процесів і системи заходів державного сприяння зайнятості. Державне регулювання зайнятості, забезпечуючи зміни у ті рівні та структурі, повинне, по-перше, створити умови для послідовних переміщень трудових ресурсів з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорції в їх розподілі і, по-друге, покласти в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання. Такий підхід передбачає розроблення конкретних механізмів І важелів державної системи регулювання ринку праці. В основу заходів щодо державного регулювання зайнятості населення повинно бути покладено заохочення економічного зростання, підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримки і створення ефективної зайнятості. Надання всебічної допомоги вітчизняному виробнику, підтримка власних інвестицій і залучення іноземних є довготерміновими напрямами державного регулювання зайнятості.








Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:
забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;
сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;
підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують соціального захисту;
забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається Дійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.
ОСНОВНІ ЗАХОДИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні та пасивні.
До активних заходів належать:
створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;
профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;
організація громадських робіт;
посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
розвиток служби зайнятості тощо.









МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ПРАЦІ
Міжнародний ринок праці - це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.
Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у багатьох напрямах. Головні серед них:
умови праці, способи найму і звільнення працівників;
оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;
надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;
соціальне страхування;
надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання, відпочинку і т. д.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн о середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.
Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.
Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво.
Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є ступінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має територіальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'язане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищенням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей
ВИСНОВОКФінансово-економічна криза, що супроводжується руйнацією продуктивних сил села, у поєднай ні з негативними тенденціями його соціально-економічного розвитку (масова міграція населення, зниження його зайнятості, зростання безробіття та заборгованості із заробітної плати тощо), поставили під загрозу не лише добробут, а й узагалі виживання селян. Так, станом на 1 січня 2008 р. в Черкаській області, за даними Державного комітету статистики, проживає 594,7 тис. осіб, або 44,8% усього населення регіону. При цьому динаміка чисельності населення, у тому числі сільського, за останні роки від'ємна, а демографічна ситуація у країні характеризується вітчизняними вченими як кризова. Прогресуюче зменшення чисельності сільських мешканців також призводить до занепаду сільської місцевості, збитковості й закриття закладів соціальної сфери, порушень транспортного сполучення і, як наслідок, — до масового виїзду селян репродуктивного віку.[8;83] Сьогодні, внаслідок різних причин, у тому числі через недосконалість законодавства, селянам вигідно бути «безробітними». Сільські мешканці здають землю в оренду, а в центрі зайнятості реєструються як безробітні. При цьому отримують допомогу з безробіття, соціальні виплати на дітей, субсидії на комунальні послуги. Складається ситуація, коли працюючі сім'ї, які не одержують соціальних виплат, мають значно менші грошові доходи, ніж ті, хто стоїть на обліку в центрі зайнятості. Тому в багатьох працездатних селян зусилля спрямовуються не на поліпшення ефективності праці, а на «вибивання» державних соціальних виплат і допомог.[9;47] Із постійного сільського населення Черкащини віком 15-70 років понад третина припадає на економічно неактивне населення. У 2006 р. економічно неактивне сільське населення становило 167 тис. осіб., а у 2007 році – 157,4 тис. осіб. Із зазначеної чисельності 47,4% становили пенсіонери за віком, за інвалідністю та на пільгових умовах, 21,4% - учні та студенти, 14,6% - особи, зайняті в домогосподарствах, 3% - особи, які зневірилися. Низький рівень пенсійного забезпечення осіб старшого віку в сільській місцевості спонукає їх працювати, у тому числі в особистих селянських господарствах, для отримання додаткових засобів існування. Нині статус самозайнятих селян — власників майнових паїв та особистих підсобних господарств залишається законодавчо не врегульованим, що ускладнює для таких громадян відносини із центром зайнятості та призводить до безпідставної виплати допомоги з безробіття. За попередніми розрахунками, виплати з безробіття громадянам, які мешкають у сільській місцевості і мають у приватній власності або користуванні земельну ділянку, по Україні становитимуть цього року до 527 млн. грн.[9;49] Безумовно, це потребує створення робочих місць не лише в сільськогосподарському виробництві, але і на підприємствах із ремонту техніки, переробки сільськогосподарської продукції, в цехах промислових підприємств, у мисливстві та рибництві, обслуговуючих культурно-побутових службах, майстернях з виготовлення предметів народного мистецтва тощо. Необхідні фінансові і матеріальні витрати на влаштування й закріплення працездатної частини сільського населення. Тому державна міграційна політика має ґрунтуватися на балансовій потребі в робочій силі, відповідати вимогам основного виробництва й обслуговуючої сфери, так необхідної сільської інфраструктури й бути достатньо гнучкою для вчасного реагування на зміну суспільно-політичних обставин у галузі та державі. Отже, ринок праці сільського населення має проблеми у функціонуванні, серед яких слід назвати зменшення кількості сільського населення, його старіння, зростання економічно неактивного населення та збільшення осіб старше працездатного віку, які продовжують працювати. При цьому відбувається зростання зайнятості у неформальному секторі за рахунок збільшення самозайнятості селян на власних земельних ділянках без державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності. Водночас більша частина селян стоять на обліку в державній службі зайнятості як безробітні та користуються відповідними пільгами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ :
1.http://kimo.univ.kiev.ua
2.http://ukrref.com.ua
3.http://www.refine.org.ua
5.http://web.znu.edu.ua