План
ВСТУП
ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМIНIВ
ОСОБИСТI ПРАВА ГРОМАДЯН
ПОЛIТИЧНI ПРАВА
ЕКОНОМIЧНI ПРАВА
СОЦIАЛЬНI ПРАВА
ЕКОЛОГIЧНI ПРАВА
КУЛЬТУРНI ПРАВА
КОНСТИТУЦIЙНI ГАРАНТIЇ ПРАВ ГРОМАДЯН
ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН
Список літератури

ВСТУП
На відміну від глави VI Конституції України від 20 квітня 1978 року розділ II нової Конституції України має назву "Права, свободи та обов'язки людини i громадянина". Такий акцент не випадковий. Адже перелік конституційних прав та свобод в Конституції 1996 року значно розширений, конституційне закріплення отримали давно визнані світовим та європейським співтовариством права людини на життя, на демократичну процедуру затримання, група інформаційних прав, заборона примусової праці, право на приватну власність, на підприємництво та iншi.
Отже, в Конституції України закріплені основні права людини, які за визначенням П.М.Рабиновича, є певними можливостями, що необхідні для існування людини та її розвитку в конкретно-історичних умовах.
Вони об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства i мають бути загальними i рівними для всіх людей.
Права людини закріплень, перш за все, в таких міжнародно-правових актах:
1. Загальна Декларація прав людини (10 грудня 1948 р.)
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (16
грудня 1966 р.)
3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16 грудня
1966 р.)
4. Факультативний протокол до Пакту про громадянські та політичні
права (16 грудня 1966 р.)
5. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (
4 листопада 1950 р.)
6. Європейська соціальна хартія (18 жовтня 1961 р.) Права людини як категорія міжнародного права практично стають правами громадянина в конкретній державі тоді, коли вони визнаються та закріплюються внутрішнім законодавством певної країни.
ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМIНIВ
Основне право громадянина - це встановлена державою та закріплена в Конституції можливість, яка дозволяє кожному обирати вид i міру певної поведінки, використовувати надані йому блага, як в особистих, так i в суспільних інтересах.
В Конституції та законах України вживається вислав "права та свободи людини", "права та свободи громадянина".
Як співвідносяться категорії "права" i "свободи", чи є між ними принципова різниця?
Більшість авторів, які досліджували це питання, схиляються до думки, що принципових відмінностей між цими поняттями немає.
Порівняйте, наприклад, свободу наукової, технічної творчості та право на творчість, право на вибір професії i свободу вибору професії.
Ці та iншi приклади свідчать, що одну i ту ж правову можливість розглядають як право, i як свободу. Історично склалося так, що деякі права іменують свободами: свобода думки i слова, свобода світогляду та віросповідання, свобода мітингів, походів i демонстрацій.
Крім прав та свобод в Конституції та законах України зустрічається поняття "законні інтереси", "інтереси громадян"
(ст.36, 44 Конституції України).
Законні інтереси - це інтереси особи, які безпосередньо не охоплюються змістом встановлених законом прав i свобод, але залишаються державою та законом.
Закріплюючи в Конституції права та свободи громадян, держава вимагає вад них правомірної поведінки, яка має відповідати еталонам, зафіксованим у юридичних нормах. Держава формулює свої вимоги до громадян у системі обов’язків та встановлює юридичну вiдповiдальнiсть за їх невиконання.
Основний обов'язок - це встановлена державою в інтересах усіх членів суспільства та закріплена в Конституції необхідність, яка приписує кожному громадянину вид i міру певної поведінки та вiдповiдальнiсть в разі її невиконання.
В юридичній літературі права, свободи та обов'язки входять до поняття "правовий статус".
Правовий статус особи - це сукупність всіх прав, свобод та обов’язків, що належать громадянину i визначають його правове положення у суспільстві.
В юридичній літературі зустрічається така класифікація видів
правового статусу.
Загальний правовий статус розповсюджується на усіх громадян i закріплений в Конституції та законах України.
Спеціальний (родовий) статус поширюється на певні групи громадян, закріплений в окремих законах (наприклад, Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р., Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та ін.).
Індивідуальний (приватний) правовий статус - поширюється на конкретних осіб.
В законодавстві України також розрізняють правовий статус громадян України, основи якого закріплені у ст. 21-25 Конституції України, правовий статус осіб без громадянства (апатридів) та правовий статус іноземних громадян.
У статті 26 Конституції України закріплено принцип рівності прав та обов’язків іноземних громадян та апатридів з громадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України. Більш конкретно це положення закріплено у Законі України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р., де проголошується право іноземців на інвестиційну та підприємницьку діяльність, працю та відпочинок, на охорону здоров'я, на житло, на соціальний захист, освіту, використання досягнень культури, участь у об'єднаннях громадян, на звернення до суду за захистом своїх прав. Але є й певні обмеження:
іноземці не можуть бути членами політичних партій, обирати та бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, приймати участь в референдумі, на них не поширюється загальний військовий обов'язок. У Законі також передбачений порядок в'їзду в Україну та виїзду іноземців з України, а також випадки обмеження цього права (в інтересах безпеки та здоров'я громадян України).
В зв'язку з прийняттям Конституції України у пресі обговорювалося питання щодо класифікації прав, свобод та обов’язків громадян.
Конституція України 1978 року поділяла права на соцiально-економiчнi, політичні та особиста. Ця класифікація зазнала критики як неповна (немає культурних, екологічних прав, хоча вони i були закріплені).
В деяких проектах нової Конституції за взірець були взяті міжнародні Пакти з прав людини та розподіл прав на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні.
Доцільною здається класифікація прав особи за П.М.Рабиновичем (див, підручник "Правознавство" за ред.М.Настюка, Л., 1995), який класифікує права за змістом потреб людини, що забезпечуються цим правом. Це фізичні, особисті, культурні, економiчнi, політичні права.
Крім того, в літературі права та свободи поділяють: за значенням їх для носія на:
- основні (безумовно необхідні для існування людини, наприклад, право на життя);
- неосновні (не є життєво необхідними, наприклад, право на участь у профспілках);
* за способом здійснення на:
- активні (вимагають активних дій, наприклад, право на освіту);
- пасивні (не вимагають активних дій особи, наприклад, свобода
світогляду);
* за суб'єктами здійснення на:
- iндивiдуальнi (здійснюються одноособовими діями, наприклад, право на свободу переконань);
- колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань);
* залежно від ролі держави на:
- "негативні права" (для їх здійснення державі досить утриматись від втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дітей);
- "позитивні права"(для їх здійснення необхідно прийняття певних заходів з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захистом).
Щодо діючої Конституції, то вона не містить класифікації прав та свобод.
На думку авторів серед прав та свобод громадян, закріплених у Конституції, можливо виділити такі групи:
1) особисті (ст. 27-35, 51-52),
2) політичні (ст. 36-40),
3) економічні (ст. 41-45),
4) соціальні (ст. 46-49),
5) екологічні (ст. 50),
6) культурні (ст. 53-54).
ОСОБИСТI ПРАВА ГРОМАДЯН.
Вперше в Україні офіційно закріплене невід’ємне право кожної людини на життя (ст.27), хоча в міжнародних актах, ратифікованих Україною, воно існувало. На жаль, ні ці акти, ні Конституція не містять юридичного визначення цього права. Не зафіксовано, коли воно виникає: з моменту народження дитини чи раніше.
В той же час у діючому законодавстві України регулюються такі аспекти цього права:
по-перше, заборона здійснення медичними працівниками еутаназiї - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань (Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р., ст. 52);
по-друге, наявність кримінальної вiдповiдальностi за позбавлення життя, зараження вірусом імунодефіциту людини та за iншi злочини проти життя громадян (Розділ III Кримінального кодексу України).
Проте тут актуальною є проблема співвідношення невід’ємного права на життя i існування в Україні смертної кари (ст.24 Кримінального кодексу України). Скасування цього виду покарання було однією з умов вступу України до Ради Європи. Питання це складне, у суспільстві існують різні точки зору щодо цього. Але так званий "мораторій на застосування смертної кари", по-перше - незаконний, а по-друге, не є засобом вирішення проблеми. Як відомо, змінювати або відміняти закони (у тому числі, i Кримінальний кодекс) має право виключно Верховна
Рада України, яка відповідного рішення ще не прийняла.
Частина 2 статті 28 Конституції закріпила положення про недопустимість катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання. Зазначена норма враховує вимоги відповідної Конвенції, що була підписана 10 грудня 1984 року i яка діє в Україні. Ст. 11 Конвенції вимагає від держав – учасниць систематично розглядати правила, інструкції, методи та практику допитів, умови утримання під вартою, поводження з арештованим для того, щоб не припускати застосування тортур.
Згідно з частиною 3 статті 28 Конституції України "жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам". Більш детально це положення розкрито в Основах законодавства України про охорону здоров'я, де у статті 45 забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду.
Значну кількість особистих прав людини охоплює поняття "недоторканість особи, яке розглядається, з одного боку, як право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29), а з другого, як право на охорону особистого та сімейного життя (ст. 32). Право на свободу включає такі аспекти, як гарантії від незаконного арешту та затримання, свободу пересування, вільний вибір міста проживання, право залишати Україну та повертатись в Україну. Детально процедури i порядок в'їзду та виїзду закріплені в Законі України "Про порядок в'їзду з України та виїзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 р.
Недоторканість особистого життя означає, що ніхто без згоди громадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати його подружні, родинні, інтимні та iншi прояви індивідуальної активності.
Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, слід окремо виділити такі.
1. Недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її зголи, право громадян знайомитися із відомостями про себе та гарантування судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім’ї (ст.32 Конституції України). Це положення Конституції деталізується Законом України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, відповідно до статті 23 якого забороняється збирання відомостей про особу, якщо немає її попереднього погодження. А ст. 31 названого Закону передбачає наступні права громадян:
- знати під час збору інформації, які відомості про них, з якою метою збираються, як, ким, з якою ціллю використовуються;
- заперечувати достовірність, повноту, доречність інформації.
Згідно зі статтею 41 Закону України "Про телебачення та радіомовлення в Україні" від 21 грудня 1993 року не припускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які здійснили злочин, про злочини щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікувати особистість.
2. Забезпечення таємниці всиновлення (стаття 112 Кодексу про шлюб та сім’ю України) шляхом зміни місця, дати народження дитини (не більш ніж на 6 місяців). Розголошення цієї таємниці тягає вiдповiдальнiсть за статтею 115-1 Кримінального кодексу України.
3. Право на збереження лікарської таємниця (Основи законодавства України про охорону здоров'я, ст. 40), за яким медичні працівники та iншi особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну i сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. Окремо право на збереження лікарської таємниці щодо осіб, які інфіковані ВIЛ, закріплено у Законі України "Про запобігання захворюванню на СНIД та соціальний захист населення" від 12 грудня 1991 р. вiдповiдальнiсть про розголошення інформації про цю категорію хворих передбачена статтею 108-4 Кримінального кодексу України.
4. Адвокатська таємниця. Статтею 9 Закону України "Про адвокатуру" від 18 грудня 1992 р. передбачено, що предметом адвокатської таємниці є питання, з якими особа звертається до адвоката, зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, які адвокат отримав при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату забороняється розголошувати ці відомості, а також використовувати їх у власних інтересах та в інтересах третіх осіб.
5. Дотримання таємниці здійснення нотаріальних дій нотаріусами та іншими посадовими особами (Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р., стаття 8).
6. Недоторканість житла (ст. 30 Конституції України). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців. Вiдповiдальнiсть за порушення цього права передбачена статтею 130 Кримінального кодексу України.
7. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31 Конституції України, ст.131 Кримінального кодексу України). Конституція закріплює свободу думки i слова, світогляду i віросповідання (ст. 34-35). Свобода слова - це вільне вираження поглядів та переконань. Свобода думки передбачає відсутність державної ідеології, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок.
Ці права зв’язані з правом громадян на збирання, зберігання, використання інформації, яке врегульовано ст.34 Конституції та Законом України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992. Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Обмеження права на отримання відкритої інформації забороняється законом. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та секретну. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні та розпорядженні фізичних та юридичних осіб та поширюються за їх бажанням та умовами. Секретна інформація - це інформація, яка містить відомості, що складають державну та іншу таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, державі. Доступ до такої інформації регулюється Законом України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р.
Право на свободу віросповідання, крім ст.35 Конституції України, регулює Закон України "Про свободу совісті та релігійної організації в Україні" від 23 квітня 1991 р. В законі, зокрема, передбачені й такі права, як право батьків за взаємною згодою виховувати дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії, навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту та iншi.
Слід також зазначити, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.
ПОЛIТИЧНI ПРАВА.
Політичні права надають громадянам можливість брати участь у суспільному та політичному житті країни.
До них, перш за все, слід віднести право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації та право на участь у професійних спілках (ст.36-37 Конституції України), які в міжнародних Пактах з прав людини об'єднуються в поняття "право на свободу асоціацій".
Політичні партії та громадські організації діють на підставі Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., за яким створювати політичні партії можуть громадяни, якi досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності i не тримаються в місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав та апатриди, якi досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-рiчного віку.
Членами політичних партій можуть бути громадяни з 18 років, громадських організацій - з 14 років, дитячих та молодіжних за iх статутом.
Громадяни мають право браги участь у виборах i референдумах. Громадяни України мають право на доступ до державної служби (ст. 38 Конституції), яке більш детально закріплено в Законі України "Про державну службу" вiд 16 грудня 1993 р. Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, якi займають посади в державних органах та iх апараті щодо практичного виконання завдань i функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Право на державну службу мають громадяни України, якi одержали відповідну освіту i професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.
Право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мітинги, походи i демонстрації (ст.39) дозволяє громадянам виражати колективний погляд на різні питання суспільного та державного життя, привертати до них увагу населення, державних органів, висувати певні вимоги або підтримувати соціальні ініціативи. Вимогами до проведення таких заходів в світовій практиці є:
1. не порушення прав i свобод інших,
2. переслідування мирних цілей,
3. проведення цих заходів без зброї. Право громадян звертатись до органів державної влади та місцевого самоврядування та вчасно отримувати відповідь, крім ст.40 Конституції України, врегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р.
Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) i скарги. У зверненні має бути визначене прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладено на особистому прийомі) або письмовим, вiд окремої особи чи групи осiб (колективне). Якщо ці вимоги порушені, звернення не пізніше як через 10 днів повертається особі з роз'ясненнями.
При розгляді заяви чи скарги громадянин має право:
знайомитися з матеріалами перевірки,
бути присутнім при розгляді звернення, - одержувати письмову відповідь,
- висловлювати вимоги щодо дотримання таємниці розгляду,
- вимагати відшкодування збитків в разі порушення порядку розгляду звернень.
Звернення розглядаються i вирішуються у термін не більше одного місяця вiд дня надходження, а тi, якi не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше 15 днів. Якщо місячного терміну для розгляду недостатньо, встановлюється необхідний термiн, про що повідомляється особi. Загальний термін розгляду не може перевищувати 45 днiв. Звернення громадян розглядаються без стягнення плати, але якщо витрати були зроблені при перевірці завiдомо неправдивих відомостей, вони можуть бути стягнутi за рішенням суду.
ЕКОНОМIЧНI ПРАВА.
Новим для Української Конституції є закріплення права приватної власності, яке є непорушним, та його гарантій (ст.41 Конституції України). Закон України "Про власність" вiд 7 лютого 1991 року передбачає, що право власності - це врегульовані законом відносини щодо володіння, користування i розпорядження майном.
Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Держава проголошує в Конституції захист прав усіх суб’єктів права власності, але й вимагає, щоб власнiсть не використовувалась на шкоду людинi i суспільству (ст.13 Конституції України). Відчуження об’єктів приватної власності відбувається:
1) у випадку реквізиції - коли відчуження супроводжується попередньою i повною виплатою вартості майна за умов суспільної необхідності або з наступними повним відшкодуванням в умовах воєнного чи надзвичайного стану;
2) у випадку конфіскації - без усякого відшкодування виключно за рушенням суду.
Стаття 42 Конституції України закріплює право громадян на підприємницьку діяльність, підприємництво, за Законом України "Про підприємництво" вiд 7 лютого 1991 року, це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції, захищає вiд недобросовісної конкуренції, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку.
На рiвнi Основного Закону зафіксований i захист прав споживачів, контроль держави за якiстю i безпечнiстю продукцiї, послуг, робiт.
Одними з найважливiших прав людини є право на працю та вiдпочинок (ст.43,45 Конституцiї України). За Мiжнародним пактом про економiчнi, соцiальнi та культурнi права вiд 16 грудня 1966 року право на труд включає право кожної людини на отримання можливостi заробляти собi на життя працею, яку вона вiльно обирає, право на справедливi та сприятливi умови працi, оплату працi, вiдпочинок та обмеження робочого часу. Всi цi положення вiдображенi у чиннiй Конституції України. Крiм того, її 44 стаття передбачає право на страйк, як засiб захисту своiх економiчних i соцiальних прав.
СОЦIАЛЬНI ПРАВА.
Стаття 46 Конституцiї України проголошує право на соцiальний захист, тобто систему державних гарантiй для реалiзацiї прав громадян на працю i допомогу на час безробiття, пiдтримання життєвого рівня населення через перегляд мiнiмальних розмiрiв основних соціальних гарантiй за умов зростання цiн, надання державної допомоги, пiльг та iнших видiв соцiальної пiдтримки малозабезпечених громадян, матерiальне забезпечення при досягненнi пенсiйного вiку, тимчасової або постiйної втрати працездатностi, втрати годувальника.
Стаття 47 передбачає для громадян, якi потребують соціального захисту, пiльгове (безоплатне або за доступну для них плату) надання житла.
Стаття 48 закрiплює право на достатнiй життевий рiвень, який включає достатнє харчування, оляг i житло. Міжнародні документи вiдносять до цього права i свободу вiд голоду. В Українi для здiйснення адресної допомоги малозабезпеченим був прийнятий Закон України "Про межу малозабезпеченностi" вiд 4 жовтня 1994 р., за яким право на одержання грошової допомоги мають непрацездатні громадяни, якi отримують пенсiю i середньодушовий сукупний дохiд яких не перевищує величини вартостi межi малозабезпеченностi. Призначення допомоги здiйснюють органи, що призначають пенсiю за мiсцем проживання особи за її особистою заявою.
Кожна людина має природне невiд'ємне i непорушне право на охорону здоров'я. Стаття 49 Конституцiї України передбачає також право на медичну допомогу та медичне страхування. Згiдно з Основами законодавства про охорону здоров'я, здоров'я - це стан повного фiзичного, душевного i соцiального благополуччя, а не тiльки вiдсутнiсть хвороб i фiзичних дефектiв.
Охорона здоров'я - система заходiв, спрямованих на забезпечення, збереження i розвиток фiзiологiчних i психологiчних функцiй, оптимальної працездатностi та соцiальної активностi людини при максимальнiй бiологiчно можливiй iндивiдуальнiй тривалостi життя.
Згiдно iз Статтею 14 Основ реалiзацiя полiтики охорони здоров'я в Українi покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту вiдповiдальнiсть за це несе Президент України, який виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я.
ЕКОЛОГIЧНI ПРАВА.
На жаль, ця група прав в Конституцiї вiдображена лише в статті 50, де закрiплюється право громадян на безпечне довкiлля, вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди, та права на iнформацiю про стан довкiлля, якiсть харчових продуктiв та предметiв побуту.
Екологiчна безпека за Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" вiд 25 червня 1991 р. є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погiршення екологiчної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологiчна безпека передбачає здiйснення комплексу взаємопов'язаних полiтичних, економiчних, технiчних, органiзацiйних та державно-правових заходiв.
3 метою охорони громадян вiд шкiдливих продуктiв у Статтi 18 Закону України "Про захист прав споживачiв" передбачено, що виготовлювач, продавець зобов'язаний довести до покупця вiдомостi про товари, якi за певних обставин створюють небезпеку для життя, здоров'я споживача та його майна, а також про можливi наслiдки їх впливу.
Покупець має право вимагати вiд продавця iнформацiю щодо товару та його якостей.
КУЛЬТУРНI ПРАВА.
Стаття 53 Конституцiї України закрiплює право кожного на освiту, у тому числi на отримання безоплатної освiти у державних i комунальних навчальних закладах.
За Законом України "Про освiту" в ред. вiд 23 березня 1996 р. освiта в Українi базується на засадах гуманiзму, демократiї, нацiональної свiдомостi, взаємоповаги мiж нацiями i народами. Зазначений Закон регламентує питання управлiння, системи та структури освiти, права та обов'язки педагогiчних працiвникiв, батькiв та учнiв, державнi гарантiї працiвникам закладiв освiти та iншi.
4 листопада 1966 року на Генеральнiй конференцiї ЮНЕСКО була прийнята Декларацiя принципiв мiжнародної культурної спiвпрацi, яка проголосила, що для пiдтримання гiдностi людини необхiдне глибоке розповсюдження культури та освiти серед усiх людей на засадах справедливостi, свободи та миру. Iншi мiжнароднi акти пiдкреслюють також право кожної людини вiльно брати участь у культурному життi, науковому прогресi, а також захищати авторськi права. Цi та iншi положення вiдображенi у статтi 54 Коiiституцiї України.

КОНСТИТУЦIЙНI ГАРАНТIЇ ПРАВ ГРОМАДЯН.
Як вiдомо, забезпечення прав i свобод громадян - головне завдання демократичної держави. Дiяльнiсть держави щодо реалiзацiї цієї функцiї складається з забезпечення гарантiй прав громадян, створення умов для реалiзацiї прав громадян, повсякденної організації вiдповiдних процесiв у суспiльствi.
Статтi 55-64 Конституцiї України мiстять гарантiї забезпечення та захисту прав громадян.
Слiд зазначити, що передбачається захист прав i свобод в органах суду, право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та в мiжнароднi органи. Окремо зафiксований порядок обмеження прав i свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а також права, якi взагалi не можуть бути обмеженi.
ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН.
Стаття 23 Конституцiї України, закрiплюючи право людини на вiльний розвиток своєї особистостi, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язкiв усiма членами суспiльства. Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).
За Законом України "Про оборону" вiд 6 грудня 1991 р., оборона України - справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України "Про загальний вiйськовий обов'язок та вiйськову службу" від 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невiйськову) службу" від 12 грудня 1991 р.
Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов'язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов'язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.
Бiльш докладно взаємнi обов'язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм'ю.
Хотiлося б зазначити, що другий роздiл Конституцiї України "Права, свободи та обов'язки людини i громадянина" в цiлому вiдповiдає свiтовим та європейським стандартам з прав людини. Але не слід забувати, що потрібне не тальки проголошення прав i свобод, але й наявність механізму їх реалізації, який існує сьогодні далеко не для всіх закріплених в Конституції прав.
Список літератури
1. Конституція України вад 28 червня 1996 // Відомості ВР України
№ 30, 1996.
2. М.Г.Коваль, В.О.Євченко "Конституція України: вивчаємо Основний
Закон" // Миколаїв, 1997