Тема: Основні поняття міжнародної інформації.
Предмет, поняття і структура МІ.
Міжнародна інформаційна політика. Концепція, інституційні основи і засоби здійснення. Основи нацональної інформиційної політики.
Джерела МІ. Структура і характеристика джерел. Джерела інформації для фірм.
Література:
Фред Вайн Гарнер. Основи федеральної інформаційної політики. Огляд конгресу Сполученів Штатів. 1996 р. “Програма сприяння парламенту України “.
Ермішина Є.В. Международній обмен информацией. Москва-89. (Інституціональні основи).
Законодавтво України про інформацію. К-98. Джерела : а) Конституція; б) Закон про інформацію.
Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск-3, частина 2. С. 58-63. (Національна інформаційна політика України).
Концептуальные подходы и основные направления по формированию информационного пространства государств-учасников СНГ. Минск-95.
Вашингтон Плетт. Информационная работа стратегической разведки. М-97. (раздел «Источники информации»).
Україна: свобода слова і інформиуії.
Міжнародні інформаційні відносини мають визначені інформаційними процесами мають суб”єкти і об”єкти міжнародного співробітництва. Тому виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об”єкти і суб”єкти таких відносин. До основних понятьміжнародної інформації відносять саме поняття “міжнародна інформація” і його складові компоненти:
Міжнародноінформаційні ресурси;
Інформаціний потенціал;
Національний інформаційний продукт;
Міжнародний інформаційний простір;
Міжнародна інформаційна політика.
На сьогодні терміном “Міжнародна інформація” позначають 3 поняття:
МІ – це процес глобальної комунікаціі між суб”єктами міжнародних відносин, які виникають у всіх сферах життедіяльності держави і суспільства при одержанні, зберіганні та використанні інформації.
МІ – це докоментовані або публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному товаристві (міжнародному інформаційному просторі) зафіксоні на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості. Коли ми говоримо про сукупність якихось явищ , то ці явища можуть стаівати суб”єктами міжнародного права. Та коли вони зафіксовані на матеріальних носіях, то вони будуть ставати предметами речового, майнового міжнародного права. Тобто вони можуть оскаржуватися, їх можна подавати в арбітражний суд, з ними можна працювати як із звичайними матеріальними речами. Тому з одного боку ми говоримо, що інформація – це не матерія, а з іншого боку інформація може бути об”єктом міжнародного права. Незважаючи на приватний характер власності інформації, на те що є фірми, є приватні особи, які володіють тими чи іншими масивами інформаціі, відповідальність, за міжнародним правом, на міжнародній арені несе держава. І тому держава в спеціальному законодавстві контролює ті інформаційні масиви, які перебувають на території певної країни. Це стосується як фінансової інформації, а також інформації яка має конфіденційний або закритий характер. Є такі масиви інформації. Які відносять до державної таємниці. Тому в міжнародних економічних відносинах є 5 пунктів, за якими інформація яка надається підлягає кримінальному переслідуванню, або належить до такої інформації, яка захищається законодавством держави. Наприклад, такю інформацією може бути інформація про найнищій рівень цін, за якими може бути проданий той чи інший товар.
МІ визначається як сукупність відомостей про систему міжнародних відносин, а також про структуру, загальні властивості інформації і питання, пов”язані з пошуком, збиранням. Аналізом та розповсюдженням інформації у системі міжнародниж відносин.
Міжнародна інформація є складовою глобальної комунікації, мета якої з”ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. Міжнародна інформація орієнтована на забезпечення зовнішної та внутрішньої політики держав. Економічної стратегії країн, на забезпечення національної безпеки, прогресивний розвиток міжнародних відносин та міжнародного права. Кожна країна формує свою стратегію інформаційної політики. В якій визначаються усі аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад, в США інформаційна політика держави спрямована на забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, вона входить до воєнної доктрини США та американської стратегії безпеки. Це зовнішній аспект. Внутрішній аспект інформаційної політики США орієнтована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, на забезпечення прав інтелектуальної власності та авторських прав, а також на забезпечення інтелектуальних прав певних верств суспільства.
Функції міжнародної інформації полягають в узагальненні та професійній оцінці інформації, в прогнозуванні міжнародних правових та економічних наслідків прийняття рішень у створенні обгрунтованих рекомендацій для їх реалізації. Через обмін та інтерпретацію інформацію аналізуються і плануються політичні дії.
Країни Європи та Америки розглядають міжнародні інформаційні процеси як об”єктивну реальність і шукають можливості співпраці з монопольними інформацйними центрами, які володіють 85% міжнародної інформації.
МІ концентруються в міжнародних інформацйних потоках з беспрецендентним рівнем контролю над проходженням інформації, пропагандою ідей і створення іміджів. Цей контроль дає можливість формувати зміст МІ: добирати інформацію за певними напрямками і впливати на міжнародну громадську думку, культивуючи певні ідеї.
Найбільші корпорації:
CNN
RCA
Ascett
DPA
BBC
RTL
Rater
Франспрес
Acosiatiol Press
МІ має такі складові як:
Інформаційні ресурси
Інформаційний потенціал
Інформаційний продукт
Інформаційні ресурси – це запаси, засоби, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають сторони показником національного багатства країни. Так, наприклад, в Конституції Ураїни та у Законі про інформацію написано: “ Інформація є національною цінністю”.
До поняття “інформаційні ресурси” входять:
Фундаментальна інформація
Поточна інформація
Документована і зафіксована на документальних носіях
Новітня інформація або ноу-хау.
Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, які включають інфоінфраструктуру, тобто:
Інформаційні і комп”ютерні мережі і системи
Національну систему інформації
Сукупність різних видів інформації
Інформаційноаналітичну структуру
Інформаційні служби та засоби масової комунікації
Електронну інформацію
Національний інформаційний продукт – це матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, який має синтезований характер, оскільки поєднує в собі результати інформаційної інтелектуальної діяльності суспільства та технічні засоби інформаційного забезпечення. кОмпонентами національного інформаційного продукту є:
Технічні засоби зв”язку (обчислювальна техніка та інші новітні технології)
Супутникові форми забезпечення передачі інформації
Кабельні мережі
Бази і банки даних
Аудіовізуальне забепечення передачі інформації
Новітні оптоволоконні мережі
Традиційні засоби передачі інформації.
На сьогодні 200 ретрансляторів України передають міжнародну та національну інформацію безпосередньо у пам”ять електронно обчислювальних машин, що сприяє концентрації інформації, розвитку національного інформаційного продукту. В результаті створюється новий вид національного продукту, який може бути використаний, як матеріальне мацно і як інтелектуальна власність.
Міжнародний інформаційний простір визначається як:
Система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності;
Сума складних інформаційних технологій які є основою промислово економічного комплексу транснаціональних спільнот;
Система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої іншої системи в тому числі системи міжнародних інформаційних відносин.
Міжнородний інформаційний простір характеризуєтьсятакими чинниками:
Територія розповсюдження інформації за доп глобальної системи комунікацій.
Інфраструктура або технологічні засоби і можливості зберіганн, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі.
Наявність міжнардноїта національної їнформаційної політики комплексу норм і принципів, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації.
Наявність міжнародних угоду галузікомунікацій, які базуються на розумінні світової ролі інформаційних процесів і ії впливу на розвиток цивілізацій.
Доступ ло інформації світової громадськості і участь суб” єктів міжнародних відносин у загальній системі зв”язку.
Джерела інформації – це всановлені законом база і банки даних із широким типом представництва, які використовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організіцій, у врегулюванні міжнародних кофліктів, у передачі особистої інформації.
Усі джерела інформації поділяються на:
Відкриті;
Закриті.
До (1) відносять:
Міжособистісні джерела;
Опосередковані джерела.
Міжособистісні – це джерела інформації, до яких належать міжособисті контакти на різних рівнях представництва, тобто міжочобисті контакти представників завнішньої політики, відомств, керівництв відповідних відомств за усіма напрямками співробітництва, а також дипломатичні контакти і контакти представлені в держав в рамках міжнародних форумів (організацій). Міжособисті джерела виконують спеціальні структури для одержання конфіденційної інформаціії.
Опосередковані – це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інформації та суб”єктами міжнародних відносин.
До них відносять:
Засоби масової комунікації;
Електронні засоби комунікації;
Інформаційні центри;
Архіви;
Бібліотеки та інши джерела збереження інформації.
Опосередковані джерела в свою чергу поділяються на:
Офіційні;
Неофіційні.
Опесередковані офіційні джерела – це органи державної влади, спеціалізовані науково-розслідні інститути та відомчі установи (МЗС), силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору.
Джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є 2 особи:
Президент.
Міністр закордонних справі.
До офіційних джерел відносять також:
Органи державної статистики;
Інформаційно-аналітичні стуктури із окремих сфер міжнародного співробітництва;
Установи соціальної політики і праці;
Демографічні відомства;
Промислові концерни (представництва);
Окремі відомства, які відносяться до джерел конфіденційної інформації.
Неофіційні опосередковані джерела – це громадські організації та рухи, політичні партії, політичні стуктури, соціологічні установи, альтернативні засоби масової комунікації, а також незалежні інформаційно-аналітичні центри, які створюють суб”єктивні оцінюючі прогнози.
Офіційні і неофіційні джерела поділяються на:
Джерела загального характеру (політичні, економічні, військові джерела інформації, які використовують для оцінки економічного та політичного потенціалу держави, їх використання для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні економічних, політичних та воєнних відомств).
Джерела спеціальної інформації. Ці джерела стосуються конкретної сфери економічних відносин. Вони призначені для вузького поля спеціального моделювання та прогнозування окремих стратегій та економічних кроків.
Джерела персональної інформації – особливо важливі для усіх міністерств та відомств, а також розвідки. Ця інформація збирається за допомогою відкритих способів, а також неконституційних методів ( підслуховування, стеження, різні технічні засоби).
До закритих джерел належать:
Дипломатичні джерела;
Розвідувальні;
Військово-стратегічні;
Статистичні.
До закритої інформації у сфері МЕВ належать:
Інформація, що міситься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з питаннь зовнішньої політики. Розголошення такої інформації переслідується в кримінальному порядку і віднесено до статей карного кодексу країни.
Інформація про стратегію та планування зовнішньої політики.
Відомості про номенклатуру.
Обсяги фінінсування лперацій з експорту та імпорту озброєння, військової техніки, стратегічних видів сировини, а також інформація про військово-технічне співробітництво з іншими державами.
До закритої інформації у сфері зовнішньо-економічних відносин належить інформація про:
Обсяги фінансування
Формування рівня індикативних цін
Формування валютних надходжень
До закритої інформації відносяться також:
Інформація про майно воєнного призначення
Маршрути, час руху військово-транспортних засобів
Місця розташування військової техніки
Відомості про діяльність, маршрути і завдання депешної служби (дипкур”єри, перевезення цінностей і т.д.)
Кожна країна встановлює закони для регулювання інформаційних потоків і захисту державної інформації, що становить державну таємницю. Додаток до таких законів публікуються в офіційних органах, звіт відомостей віднесених до держаної таємниці, такий перелік оновлюється кожного року відповідно до приорітету і інтересів держави.
Конфіденційні джерела йнформації – це джерела спеціального призначення, які захищаються законом і охороняються засобами держави.
Під конфіденційними джерелами розуміють:
Технічні носії інформації
Документовані
Інформаційні продукти
Технічні засоби обробки інформації
Джерела розвідки і закриті джерела специфічних міністерств та відомств
Є три режими секретності. Конфіденційні джерела розкриваються лише у випадку судового слідства і санкцією прокурора, або у випадку коли конфіденційна інформація свідчить про екстремальні ситуації, які стосуються життєдіяльності людства.
Ще один різновид інформації – дезінформація. Є специфічні прийоми розповсюдження інформації – “пробні шари” для з”ясування суспільної реакції на політичні рішення. Дезінформацію використовують для з”ясування напрямків діяльності військово-промислових вдомств або інших вдомств для з”ясування важливих проблем.
Всі джерела використовуть для вплива на громадську думку для свідомого перекручення інформації.
Для вивчення діяльності фірми використовують різні джерела інформації, за якими визначать фірми-кокурентів, їх стратегію і тактику, розробляють оптимальну стратегію бізнесу, проводять оптимальний набір контр-агентів, визначають фірми-нейтрали.
Вимоги до таких джерел:
Достовірність інформації
Повнота інформації
Актуальність змісту
Точність даних.
Джерела інформації про фірми класифікують наступним чином:
Інформація про фірми, яка подається міжнародними організаціями та установами ООН. Цю інформацію можна одержати в міжнародних організаціях системи ООН із спеціальних досьє, які складаються економічними організаціями системи ООН. Такою організацією є ЮНІДО (організація об”єднаних націй з промислового розвитку), ПРООН, Департамент економічної та соціальної інформації (ЕКОСОС). ЮНІДО має 200000 досьє, які постійно оновлюються за допомогою спеціальної системи. Досьє ЮНІДО включає:
Юридичний статус
Фінансовий стан
Напрямки діяльності
Кількість співробітників
Наявність дочірніх компаній та філіалів
Членство в міжнародних економічних організаціях
Відомості про професійний рівень і компетентність співробітників
Дані про досвід фірми у бізнесі
Про послуги, які нею надаються
Про об”єм і характер проектів
Місця їх виконання
Інформація про фірми, яка надається спеціалізованими організаціями. До них відносяться:
Кредитно-інформаційні бюро
Банківські установи
Спілки підприємців
Торгово-промислові палати держав
Спеціалізовані державні організації
Найбільш вартісною інформацією про фірми є та, що надається спеціалізованими кредитно-інформаційними бюро.
Кредитно-інформаційні бюро збирають інформацію за різними напрямками і надають таку інформацію тільки за умов перевірки запиту для уникнення шантажу, превокацій і недобросовісної конкуренції. У довідках на фірми, які видаються кредитно-інформаційними бюро, містяться неопубліковані відомості про фінінсовий стан фірми, її обороти, аукціонерний капітал, характер та основні напрямки діяльності, а також короткі біографічні довідки всіх керівників.
На сьогодні існують 2 фірми-монополісти:
Dun and Bracdsreet corporation (має 75% інформації про усі фірми світу, 10 млн ростерів по фірмам США)
Kredischutzverband.
Міжнародна база даних цих двох компаній перевищує 25 млн ростерів. В 1 ростері може бути інформація про декілька фірм.
До найбільших власників інформації про фірми відносять торгово-промислові палати і спеціалізовані інформаційно-аналітичні організації.
Інформація, яка надається спеціалізованими банками даних.
Інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової комунікації.
Фірмова інформація (інформація, яка надається самою фірмою.
Неформалізована особиста інформація.
Джерела інформації, якими є міжнародні організації. До них відносять:
Міжнародні економічні організації системи ООН, які створюють банки і бази даних на фірми на основі новітніх інформаційних технологій. В досьє (або ростери) включають інформацію:
Про промисловий розвиток регіонів
Про економічну та науково-технічну допомогу країнам, що розвиваються
Про обороти торгівлі (експорт-імпорт)
Можливості країн в економічному співробітництві
За міжнародним правом інститут відповідальності покладається на державу.
До міжнародних спеціалізованих установ, що є джерелами інформації про фірми відносять:
Організацію ООН по промисловому розвитку – ЮНІДО
Програму розвитку ООН – ПРООН
Організацію з торгівлі і тарифів, яка має скорочену назву ГАТТ/GATT
Світову торгову організацію СОТ/UTO
Одне з найбільших джерел інформації про фірми у складі ООН є організація ЮНІДО, яка на сьогодні має понад 1 млн ростерів на фірми різного профілю. Структура і склад ростерів розроблені спеціалістами в галузях маркетингу і банки даних ЮНІДО формуються на основі анкет-запитів, які організація направляє фірмам, які становлять міжнародний інтерес.
В досьє ЮНІДО входять такі запитання:
Базові дані:
Адреса фірми
Імена відповідальних співробітників
Юридичний статус фірми
Фінансове становище
Банк, з яким працює фірма
Напрямки діяльності фірми
Кількість зайнятих у фірмі співробітників
Наявність дочірніх компаній в країні і за кордоном
Залежністьфірми від інших фірм у фінансовому становищі
Членство в міжнародних спеціалізованих асоціаціях і організаціях
Додатково в досьє включається інформація про:
Професійний рівень персоналу фірми в будьяких відділеннях (основних, дочірніх)
Основну спеціалізацію фірми
Дані про виробничо-технічний досвід
Консультаційні послуги фірми
Обсяг і характер проектів, які здійснювала фірма
Місця, де ці пректи були здійснені
Маркетинг фірми та технології PR.
Інформація, яка зберігається в ЮНІДО постійно оновлюється відповідно до стратегій. Найбільш достовірні відомості можна взяти з спеціалізованих джерел. До них належать:
Державні організації
Торгово-промислові палати
Спілки підприємців
Консультаційні фірми
Банки
Кредитно-довідкові бюро
Найбільш конфіденційною і вартісною є інформація, яка надається кредитно-довідковими бюро. Ця інформація не підлягає публікації та розголошенню, є найбільш повною і достовірною і оформляється у вигляді аналітичних довідок, інформатичних добірок, аналітичних бюлетнях. Найбільше кредитно-довідкове бюро у світі – аметиканська компанія Dan and Bradstreet corporation. Ця корпорація заснована в ХІХ ст має найбільшу приватну базу даних. У 70-х рр ХХ ст ця фірма придбала німецьку компанію з усіма дочірніми філіалами, кредитне бюро Італії, англійське кредитно-довідкове бюро, інформаційні фірми скандинавських країн. Ця фірма збирає інформацію через мережу дочірніх компаній, через усі наявні потоки зв”язку. Ця фірма публікує щорічно понад 60 видів міжнародних і національних довідників по фірмах і є монополістом у сфері прграмного забезпечення довідок про країну. Фірма надає фінансову інформацію по галузях високих технологій, аналіз стану ринків та інформацію про страхування фірми. Міжнародна база даних складається з 14 млн ростерів. Окремо фірма має базу даних по США, яка включає понад 10 млн довідок. На сьогодні представництво діє территорії СНД. Другим монополістом в цій галузі є кредитно-довідкова організація Creditshutverband. На вищезгадані дві фірми припадає 85% світового ринку інформації про фірми.
Спеціалізовані банки даних створюються консультативними видавничими фірмами, комп”ютерними фірмами, які спеціалізуються на виробництві і поширенні прграмних продуктів. Такі фірми обслуговують кілька банків даних і відповідають за достовірність і своєчасність оновлення інформації. До спеціалізованих джерел відносять Бази Даних. База даних – це архів інформації яка функціонує як комп”ютерний довідник і розповсюджується різними шляхами. Існують дві групи бази даних:
Традиційна. Включає в себе понад 500 баз даних, лідером серед яких є система Dialog.
Електронна пошта. Найбільша база даних E-mail є організація American line, яка працює постійно в режимі електронних конференцій.
Спеціалізовані засоби масової комунікації – це журнали, газети, радіо- телепродукція, електронні засоби масової комунікації, які надають інформацію про поточну діяльність фірм. Найбільша корпорація, яка розповсюджує інформацію є ДоуДжонс. Публікує інформацію про капіталовкладення, стан замовлень, призначених співробітників, вартість акцій, рівень ділової активності і т.д.
Фірмова інформація – це річні звіти про діяльність фірми, презентативна або представницька діяльність фірми.
Особиста – неформалізована інформація, яка є найбільш достовірною і конфіденціальною. Ця інформація поділяється на 2 види:
Інформація отримана під час ділових контактів, ділових переговорів або зустрічей. Така інформація систематизується у формі довідки на фірму.
Інформація на фірму, яка отримується з інших джерел (від представництв влади, торгово-промислових палат, від аналітиків, представництв оптово-роздрібної торгівлі або від конкурентної фірми.
Міжнародний обмін інформацією здійснюється на основі міжнародної правової бази, яка регулює виконання та обмін різних видів інформації. В міжнародних правових документах зазначені такі особливості інформації як належність її до специфічного ринку товарів або віднесені до прогресивного розвитку інформаційного бізнесу. Міжнародні відносини в галузі інформації підпадають під регулятивні дії загальновизначених принципів міжнародного права, які конкретизовані в міжнародних документах різної юридичної сили. Міжнародні правові документи, які регулюють інформаційні відносини:
Документи, які розглядають загальні принципи і норми у сфері обміну інформацією.
Документи, які забезпечують свободу слова, плюралізм тощо.
Документи, які розглядають інформацію, як продукт.
Пакет документів “міжнародні договори при інформаційну власність”.
Документи, головні в міжнародних відносинах щодо інформації є:
Міжнародна конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру (1932р).
Конвенція про запобігання обігу порнографічних видань та торгівлі ними (1923р – найстаріша міжнародна конвенція в галузі інформації. Вона закликає держави до знищення та запобігання обігу порнографічних видань).
Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими матеріалами освітнього та наукового характеру (1948р).
Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958р).
Конвенція про обмін урядовими документами та офіційними виданнями між державами (1958р).
Регламент міжнародного союзу електроннного зв”язку (1972р)
Міжнародна конвенція електренного зв”язку (1982р).
Прблеми використання і передачі інформації регламентовані також в міжнародних документах, які мають рекомендаційну силу:
Декларація ЮНЕСКО про принципи супутникового зв”язку (1972р).
2й розділ заключного акту МБСЄ (1975р).
принципи телевізійного мовлення (1982р).
резолюція ООН про інформацію на службі людству (1996р)
права людини на інформацію записані в :
загальна декларація прав людини (ст. 19)
міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 20).
Європейська конвенція про права людини.
Американська конвенція про права людини.
Стосовно обігу інформації як товару були прйняті такі документи:
Конвенція ООН про договори куплі-продажу (1980р).
Принципи міжнародних комерційних контрактів.
Звіт положень європейського договорного права.
В рамках міжнародних організацій була приінята Міжнародна конвенція про співробітництво та транскордонної передачі даних (1982р). А в рамках ЄС була прийнята Конвенція про захист персональної інформації у зв”язку з автоматизованою обробкою даних. В рамках СНД у статуті, а також в угоді про інформацію забезпечено право співробітництва в галузі систем зв”язку та вільного обміну інформації в рамках СНД.