Вища освіта в Україні і Болонський процес
Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.
Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.
Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.
Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.
Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.
На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських:
Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року.
Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 46 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.
Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:
учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;
привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;
Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.
Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей.
БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект "взаємного міжнародного тиску" не можна недооцінювати.
БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередені БП повинен слугувати полегшенню "трансляції" однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі.
Правова документація щодо Болонського процесу
Європейська культурна конвенція
Велика Хартія Університетів, Болонья, 18 вересня 1988 року
Lisbon Convention on the Recognition of Qualifications concerning Higher Education in the European Region, Lisbon, April 11, 1997
Countries that have ratified the convention
Sorbonne Joint Declaration on harmonisation of the architecture of the European higher education system by the four Ministers in charge for France, Germany, Italy and the United Kingdom, Paris, the Sorbonne, May 25, 1998
Спільна декларація міністрів освіти Європи "Європейський простір у сфері вищої освіти" Болонья, 19 червня 1999 року
Список Міністрів освіти, які підписали Болонську декларацію, Болонья, 19 червня 1999 року
Communique of the meeting of European Ministers in charge of Higher Education in Prague on May 19th 2001
Комюніке конференції міністрів вищої освіти "Створюючи Зону вищої освіти Європи", Берлін, 19 вересня 2003 року
Комюніке Конференції Міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти "Загальноєвропейський простір вищої освіти - Досягнення цілей", м. Берген, 19-20 травня 2005 р. (Неофіційний переклад)
Комюніке Конференції Міністрів країн Європи, повідальних за сферу вищої освіти, м. Лондон, 17-18 травня 2007 р.
Аналіз Болонського процесу (Лондон, 2007)
До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком "Болонські семінари". На них обговорюються різноманітні документи щодо БП, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці. Ви зможете знайти оновлений календар подій на веб-сайті Болонського Секретаріату у Бенелюксі (Benelux Bologna Secretariat). Результати Болонських семінарів та інших подій, що вже відбулися можна переглянути на сайті Болонья-Берген (2003 - 2005), на сайті Берлінської конференції міністрів (2001 - 2003) та веб-сайті Болонського Секретаріату у Великобританії (UK Bologna Secretariat).
Кожні два роки організовується Конференція міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Наступна конференція буде відбуватися у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції проводилися у Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005), Лондоні (2007).
На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.
На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультеті та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Проте важливо відзначити, що без впровадження на інституційному рівні, мало чого можна досягти у БП.
Болонською декларацією передбачено реалізацію багатьох ідей та перетворень, а саме:
-   формування єдиного, відкритого європейського простору вищої освіти; впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів;
-   стимулювання мобільності студентів і викладачів у межах європейського регіону; прийняття системи освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка складається з двох циклів;
-   спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників на європейському ринку праці;
-   розвитку європейської співпраці в сфері контролю за якістю вищої освіти;
-   підсилення європейського виміру освіти.
Організація навчально-виховного процесу в НУВГП і на ФЕіП
Національний університет водного господарства та природокористування належить до вищих навчальних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, має право готувати фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Для того, щоб приєднатись до Болонського процесу, у вищих навчальних закладах України, які мають ІІІ-ІV рівень акредитації, має бути впроваджена кредитно-модульна система навчального процесу (КМСОНП).
У принципі для запровадження КМСОНП було достатньо підстав. Передусім, це - інтеграція до Європейського простору вищої освіти, також і входження до Болонського процесу, реалізація дистанційної форми вищої освіти і вступ до Світової організації торгівлі.
Організація навчального процесу здійснюється навчальними підрозділами вищого навчального закладу: факультетами, кафедрами, відділеннями.
Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.
Основними видами навчальних занять є: лекція; лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття; консультація.
Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно при консультуванні викладачем і можуть мати форму реферату, розрахункової, графічної, курсової та дипломної роботи.
Самостійна робота студента є основним способом оволодіння навчальним матеріалом з використанням підручників, навчальних посібників, наукової та фахової літератури, періодичних видань, комп’ютерних баз даних у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Така робота може виконуватися у бібліотеці, навчальних аудиторіях, комп’ютерних лабораторіях, а також в домашніх умовах. Час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 загального обсягу навчального часу, відведеного на вивчення конкретної дисципліни. Для студентів денної форми навчання він коливається в межах 30-70%, залежно від навчальної дисципліни. Для заочної форми – складає близько 90% часу, відведеного на вивчення дисципліни.
Інформаційно-методичне забезпечення навчального процесу в університеті та науково-дослідницька робота студентів
Центром інфорфамаційно-методичного забезпечення навчального процесу є унікальне універсальне книгозібрання - бібліотека, яка також є методичним центром всіх вузівських бібліотек області. В університеті існує 3 відділи бібліотеки, яки мають абсолютно різні призначення:
1-й відділ – це Відділ обслуговування читальних залів, який має підсобні фонди по профілю університету, проводить інформаційне обслуговування користувачів, працює з каталогами на свої фонди й допоміжними картотеками, обслуговує студентів, викладачів та співробітників в читальних залах і також там проводяться тематичні виставки та виставки нових надходжень.
2-й відділ – це Інформаційно-бібліографічний відділ, в першу чергу обслуговує студентів, викладачів та співробітників в читальних залах та організовує, доповнює і редагує картотеку журнальних статей, картотеку рефератів, тематичні і допоміжні картотеки як на традиційних, так і на електронних носіях, також він здійснює довідково-бібліографічне та інформаційне обслуговування всіх категорій користувачів, виконує всі види бібліографічних довідок (тематичні, адресно-бібліографічні, уточнювальні та фактографічні), організовує для студентів заняття з основ інформаційної культури, бібліотекознавства та бібліографії, створює електронні бази даних на допомогу науковій та навчально-виховній  роботі університету, організовує у відділі тематичні книжкові виставки, відкриті перегляди, огляди довідкових і бібліографічних видань, тощо.
3-й відділ – це Відділ інформаційних технологій, який підтримує службові бази даних бібліотечних підрозділів, забезпечує програмно-технологічне супроводження відповідних автоматизованих робочих місць (комплектування, систематизації, каталогізації тощо), здійснює навчання роботі з програмним забезпеченням " УФД/Бібліотека", координує роботу з фахівцями в галузі комп'ютерних технологій, які знаходяться в штатах інших структурних підрозділів та проводить дослідження за тематикою автоматизації технологічних процесів інших бібліотек України.
Для допомоги користувачам, були створені каталоги, які бувають різної форми. Залежно від способу групування карток каталоги поділяються на алфавітні, систематичні та предметні..
Отже, каталог - покажчик друкованих видань, які зберігаються у бібліотечному фонді. Він є в кожній бібліотеці. Каталог складається з карток, в яких занотовані основні характеристики книги: шифр, який позначає місце зберігання книги в бібліотечному фонді і використовується для швидкого знаходження книги працівниками бібліотеки; автор, назва, підзаголовочні дані та інша інформація.
В алфавітному каталозі картки групують в алфавітному порядку (прізвища авторів або назви творів відповідно до літерного складу початкових слів у бібліографічному описі літературних джерел).
Систематичний каталог розкриває фонд бібліотеки за змістом. У ньому всі описи друкованих видань розставляють за певною логічною системою знань (за таблицями УДК - універсальною десятковою класифікацією або ББК - бібліотечно-бібліографічною класифікацією), а всередині цих розділів - за алфавітом прізвищ авторів або назв книжок.
Художня література не відноситься ні до якого підрозділу УДК і, відповідно, бібліографічні картки розміщуються в алфавітному каталозі.
У предметному каталозі картки з бібліографічним описом різних видів друкованої продукції групують за змістом, але не за галузями знань, як у систематичному каталозі, а за предметами, питаннями, яким присвячені книжки, журнальні та газетні публікації. До предметного каталогу звертаються в тому випадку, коли потрібно знайти літературу з конкретної теми, але назви книг і автори невідомі. Цей вид каталогу є необов'язковим для всіх бібліотек.
Генеральна систематична картотека (ГСК) - це картотека статей, у якій відображено статті з газет, журналів, збірників, книжок у систематично-алфавітному порядку (за таблицями УДК або ББК)..
Дослідницька робота студентів є складовою частиною КМСОНП. В процесі навчання студенти можуть бути залучені до виконання науково-дослідних робіт на кафедрах, друкувати статті, виступати з доповідями на наукових конференціях, що сприяє їх становленню як фахівців, підвищує рівень конкурентоспроможності на ринку праці.
Разом з цим в період академічного навчання студенти мають виконувати і певні обов’язкові дослідницькі роботи, до яких відносять:
     Реферат-стислий виклад у письмовій формі суті певного питання або наукової проблеми, що включає огляд відповідних інформаційних джерел.
  Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) - вид позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідницького та проектно-конструкторського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу навчальної дисципліни, що завершується складанням заліку чи підсумкового екзамену.
Метою ІНДЗ є самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення  та  практичне застосування  знань студента  з  навчального курсу та розвиток навичок самостійної роботи.
Зміст ІНДЗ - завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька модулів або зміст навчального курсу в цілому.
Водне господарство – важливий напрямок фахового спрямування НУВГП
Раціональне використання природних ресурсів, охорона навколишнього середовища та взаємовідносини людини з природою сьогодні є найбільш актуальними проблемами, оскільки ці питання стосуються кожного жителя планети, від їх вирішення залежить майбутнє всього людства.
Водне господарство тісно пов’язане з усіма галузями економіки і впливає на розміщення продуктивних сил.
На сучасному етапі в системах водного господарства України при щорічному збільшенні кількості споживаної води та підвищенні вимог до її якості відбувається зниження запасів прісних вод та їх прогресуюче забруднення стічними водами.
Тому проблема збереження, відтворення та раціонального використання водних ресурсів сьогодні є надзвичайно актуальною.
Галузь водного господарства в Україні сформована як державна структура, що в національному масштабі виконує такі важливі функції:
- соціальну – життєзабезпечення населення;
-екологічну – підтримання водних ресурсів як невід’ємної складової природи;
- економічну – вода як продукт виробництва.
Водогосподарська система – це гідравлічно та організаційно пов’язана сукупність джерел водних ресурсів, водокористувачів, засобів управління водними ресурсами для їх раціонального використання, відтворення, збереження і охорони від забруднення. Водогосподарська система складається з множини елементів, призначених для задоволення господарських, соціально-екологічних, естетичних та інших потреб суспільства у воді потрібної кількості та якості.
Крім забезпечення потреб виробництва і суспільства водою в потрібному об’ємі, режимі та якості, водогосподарська система призначається також для підтримання екологічної рівноваги на території басейну і захисту навколишнього середовища від шкідливої дії вод.
Задача раціонального , тобто розумного використання водних ресурсів полягає в задоволенні господарських потреб споживачів при забезпеченні вимог їхньої охорони і відновлення.
Наш національний університет водного господарства та природокористування є одним із закладів, які не тільки готують фахівців для галузі водного господарства, а й виконує багато наукових розробок.
Водні ресурси України і створені на їх основі водогосподарські об’єкти (водноресурсний потенціал країни) – об’єкт управління, яке на верхньому рівні ієрархії здійснюється управляючою структурою – Державним комітетом України по водному господарству - суб’єктом управління.
Державний комітет України по водному господарству ( Держводгосп України) є спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Положення про Державний комітет України по водному господарству було затветверджене Указом Президента України від 14 липня 2000 року №898 (зі змінами, внесеними Указами від 26 квітня 2002 року №403, від 5 березня 2004 року №280 та від 31 грудня 2005 року №1898).
Основні завдання комітету:
- підготовка пропозицій щодо формування державної політики в галузі водного господарства та меліорації земель;
- встановлення режимів роботи водоймищ комплексного призначення і водогосподарських систем;
- регулювання і перерозподіл водних ресурсів;
- попередження та усунення шкідливого впливу вод;
- ведення радіологічного і гідрохімічного моніторингу водних об’єктів комплексного призначення;
- ведення державного обліку використання вод;
-проектування, будівництво і експлуатація водогосподарських систем та об’єктів;
- міжнародне співробітництво в галузі використання і охорони природних вод;
- здійснення контролю за раціональним використанням водних ресурсів і вирішення інших питань у галузі водного господарства.
Всі ці завдання комітет виконує з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки країни у водних ресурсах за умови збереження навколишнього середовища.
Водний кодекс України встановив компетенцію Держводгоспу України в галузі управління і контролю за використанням і охороною та відтворенням водних ресурсів. Комітет здійснює єдину технічну політику у водному господарстві, впроваджує в галузі досягнення науки, техніки, нових технологій і передового досвіду, а також здійснює заходи щодо екологічного оздоровлення поверхневих вод та догляду за ними.