Обьектом науки є просторова організація ПС на різних рівнях від населеного пункту до країни в цілому. Предметами вивчення науки “РПС” є елементи територіальної організації ПС – природні ресурси, трудові ресурси та їх науковий потенціал, а також трудоресурсний потенціал, галузеві комплекси, територіальні с-ми господартсва, інфраструктура. Головна мета науки – всебічне обгрунтування перспективного РП, а також удосконалення його сучасного характеру, що грунтуеться на підвищені ефективності соціально-економічних затрат праці. Основне завдання – розробка теоретичних положень необхідних для практичного вирішення проблем раціонального ррозміщення вир-ва і населення. Наука про розміщення ПС є галуззю економ. і тісно взаемодіє з іншими науками, зокрема, географіяними, технічними, математичними. Провідною метою курсу РПС та РЕ є озброєння студентів – майбутніх економістів – теоретичними положення про РПС Укр. та вироблення практичних вмінь і навичок щодо обгрунтування доцільності розміщення населення і в-ва з урахуванням конкретної економічної ситуації.
2.
Економ. Наука почала досліджувати питання РПС наприкінці 19 ст. Теорії РПС на той час не було. Одна розвиток економ. Науки відбувався не тільки завдяки аналізу і узагальненням, а й через створення основ ринкової теорії розміщення виробництва, основоположниками якої є У. Тюнен, А. Вебер, А. Льош, І. Ізард та ін. Слідн зазначити, що проблеми РПС біли в центрі уваги укр. Науки, вченних-економістів і економіко-географ. Вагомий внесок у розвиток науки про РПС зробили К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, Н. Панапарчик, Н.Д. Пістун, О. І. Шаблій та ін. Засновники теорії розміщення виробництва А. Вебер і Тюнен фактично вперше довели, що саме розміщення окремого підприемства може забезпечити, при однаковіх умовах, індивідуальному власникові найбільший прибуток. Тюнен в 19 ст. Показав як можна розміщювати с\г виробництво у відповідності до існуючих ринків збуту, започаткував РПС. В першу половину 20 ст. Вебер і Льошо заклали теоретичні основи науки про РПС, розробили основні закономірності і фактори розміщення. Методи просторової ек. Були закладені нім. Економ. на основі розроблених теорій ринкової економіки. Це Тюнен, Вебер, Льош. Спільним в їх методах – вибір простору для розміщення конкретного виробництва. Тюнен на основі емпіричних досліджень створив теорію концентричних кілец в розміщенні с\г виробн-ва. Обгрунтував виділення 6 зон с\г спеціалізації. Вебер заснував “теорію штандорту”. Він показав можливості розміщення одного конкретного пром п-ства враховуючи такі фактори як: - наявнісь роб. сили; -транспортний фактор; - наявність агломерацій. Головна ідея – мінімум затрат. Льош обгрунтував розміщення різних за спеціалізаціею підприемств в межах всіеї країни виходячи з мети мах ТR. У Льоша ек. Простір представленнй багатокутниками я єдиної с-ми ринків збуту. Фактори які впливають: якості менеджера, наявність сировини і транспорт. Хагерт, Чорні, Ізард обгрунтували регіонально-цільовий підхід до РПС. 2 пол. 20 – поч 21 століття – спрямований на вивчення основних принципів РПС укр. В умовах переходу до ринкової економіки.
3.
Теоретичними основами РПС є закони, закономірності , принципи і фактори. Закон економії сусп. праці згідно з яким найвища ефективність вир-ва досягаеться завдяки зменшенню просторових розривів між елементами ПС (між сировиною, споживачем і виробником). Закон СПП проявляеться через ТПП. Закономірності –це суттєві обьективно існуючі зв*язки між економічними явищами, що повторюються в просторі і часі. Цими закономірностями є: Раціональне РПС – регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між рас-и видобутку, виробницства і споживання продукції. 2. Комплексне РПС проявляеться через створення на тер країни територіально-виробничих комплексів. ТВК дають можливість економити транспорт, ресурси, територію. 3. Пропорційне РПС – проявляется через збалансований розвиток господарства країни. Принципи – це динамічні явища які часто змінюються залежно від рівня економічного розвитку країни чи якогось регіону. Під принципами розуміеться правила або коротко сформульовані положення які виробляє собі суспільство для здійснення економ. діяльності. Пріоритетними принципами є: 1. Соц захист населеня, боротьба з бідністю. 2. Збереження екологічної рівноваги забезпечення здорових умов життя і діяльності населення. 3. Принцип раціонального використання усіх природніх ресурсів. 4. Диверсифікація виробництва. 5. Вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів. 6. Забезпечення обороноздатності країни. 7. Інтеграція Укр економіки в світовий економічний простір. Фактори РПС – це конкретні умови які необхідно обов*язково враховувати при розміщенні конкретного підприемства. 1 группа – природно-географ фактор. 2 группа – демографічні. 3 группа – Техніко-економічн: транспортний чинник, науково технічний розвиток країни, вир. потенціал, форми органів виробництва. 4 группа - Соцекономічні фактори: наявність і рівень розвитку соц інфраструктури, національно історичний, геграфичний.

5. Сучасне РПС спираеться на такі закони як закон економії суспільної праці і закон суспільного поділу праці. Останній проявляеться через ТПП. Суть ТПП полягає в спеціалізації окремих т-рій на виробництві певних товарів і послуг і виникнення товарного обміну. Між цими товарами і послугами які в районах спеціалізації виробляються з порівняно меншими витратами. ТПП є обьективним незворотнім процессом виробничої спец. Окремих економічних регіонів і сприяе посиленню міжрегіональної кооперації, обміну спеціальною продукціею і послугами. Ступінь ТПП залежить від ступеня сус. Поділу праці в конкретній країні и тому може слугувати побічним показником рівня розвитку її продуктивних сил ТПП і вибір спеціалізаціїї т-рії може бути зумовлений економ, соц, природно-ресурс, істор, особливості территор и її географ. Положенням. При цьому чим більший вибір взаемодіючих чинників і передумов може використати та чи ін. Територія або країна вцілому тим більш її моливості у ТПП. Так транзитне географ положенння т-рії україни між Зх і Сх Європою є одним з основних чинників такої спеціалізації нашої країни як надання транзитних послуг транспортування нафти і газу, а наявність необхідних сировинних рес. На сх сприяла розвитку мет промисловості. Рушійним моментом ТПП є економічна вигода, яка досягаеться тим що ціна товару в районі реалізації повинна бути вищою за ціну товару в місці його виробництва з урахуванням транспотртних витрат. Удосконалення ТПП передбачае розробку і впровадження противитратних заходів оптимізацію виробничих зв*язків між обьектами виробничого процессу, що сприяє рац. РозміщеннюРПС. За маштабом ТПП поділяеться на: всесвітній – охоплюе всі держави світу, міжнародний – розвиваеться між группами країн , міжрайонний – діе в межах одниієї країни відрізняеться найб постійністю, внутрішньорайонний – формуеться в середині району між його складовими (обл), внутрішньообласний – виникае між субьектами обл, локальний – охоплюе незначні т-рії, наприклад, відбуваються між містом і селом що знаходятся поблизу.
6. Принципи розміщення ПС – це динамічні явища, які часто змінюються залежно від рівня економ розвитку країни чи якогось регіону. Розуміють під принципами такі правила або короткосформульовані положення, які виробляє собі сусп для здійснення економ діяльності. Пріорітетними принципами є: а) соц захист насселення , боротьба з бідністю; б) збереження екологічної рівноваги, забезпечення здорових умов життя і діяльності населення; в) раціональне використання усіх природних ресурсів; г) диверсифікація виробництва (з великих міст до малих або селищ); д) вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів; е) забезпечення обороноздатності країни; є) інтеграція укр економіки в світовий економічний простір. Важливість кожного принципу визначаеться стратегіею і завданнями, конкретизованими у відповідні концепції. Напр, на сучасному етапі РПС вУкр пріорітетними можеть бути соц спрямовані принципи, ті що сприятимуть розв*язання соц проблеми.
7. Закономірності – це обьективні сталі зв*язки між окремими економ явищами. 1. Раціональне розміщення ПС (Е еф = Е ефект/ В( С+К); 2. Комплексне розміщення ПС; 3. Пропорційне розміщення ПС: а) Ефект (прибуток): с – собівартість пробукту; к – капвталовкладення. б) створення на тер країни ТВК; в) Збалансований розвиток всіх елементів ПС в межах території веде до вирівнювання рівнів економічного розвитку територій. Принципи розміщення ПС на відміну від закономірностей, швидкозмінні, динамічні і розглядаються як керівні положення або правила, які застосовують люди у своїй госп діяльності: 1. Соц захист населення, боротьба з бідністю. 2. Збереження екологічної рівноваги і забезпечення здорових умов життя і діяльності людей. 3. Раціональне використання усіх природних ресурсів. 4. диверсифікація виробництва (з великих міст до малих або селищ); 5. вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів; 6. забезпечення обороноздатності країни. 7. інтеграція укр економіки в світовий економічний простір. Фактори розміщення ПС – це конкретні цмови які безпосередньо впливають на територіальну організацію ПС: 1. Природно-географічні фактори; 2. Демографічні; 3. Техніко-економічні (наявність і рівень розвитку соц інфраструктури, екологічний, національний, геополітичний).

8. Територіальна структура ПС – це їх приналежність до певної території. Територіальна організація ПС – грунтуеться на концепціях територіальних можливостей і територіальних обмежень. На основі цих концепцій виділяються 3 основні територіальні структури ПС: 1. Компонентна, яка розглядає приналежність кожної прод. Сили до певної території (розміщення населення). 2. Ф-но-управлінська – вона представла впорядкованою системою адміністративно-територіальних одиниць країни. 3. Просторова – складаеться з різних за конфігураціею і формами просторових виробничих одиниць. Цими одиницями є: а) пункт – крапкове РПС; б) Центр – населений пункт в якому діє кілька підприемств різної спеціалізації, які взаемозв*язані між собою виробничою інфраструктурою; в) Вузол – населений пункт в якому діє багато підприемств зв*язаних між собою не тільки інфраструктурою, а й виробничими зв*язками. Це всі обласні центри.; г) Економічний район – це цілісна частина території країни, що відрізняеться від сусудніх територій своею спеціалізаціею і є керованою територіею. Головне – спеціалізація. Макрорайони: 1. Зх Укр (3 мезо, 3 обл); 2. Центр Укр (2 мезо, 5 обл); 3. Пн-Сх (3 обл); 4. Донецко-Придніпровський (2 мезо, 4 обл); 5. Причорноморський (2 мезо, 3 області АРК). Територіальна організація ПС передбачає зв*язки виробництва з природним середовищем і економ зв*язки. Економ зв*язки є багатоплановими і відображають ці взаємовідносини у виробничій і невиробничій сферах.
9. Залежно від рівня економ розвитку країни і мети ф-ння її господаства виникли різні форми просторової організації ПС. Форми РПС – це стійкі т-но-економ утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігураціею, складністю і взаеморозміщенням структурних елементів. Ці властивості залежать від конкретних ф-й данної форми. Елементарними компонентами т-ної організації ПС є окремі пром. Пункти, що х-ть крапкове РПС. Тобто пункти передбачають наявність наявність одного п-ства в нас пункті з певною с-мою поселення людей. Пром. Центр – населений пункт в якому діє кілька підприемств різної спеціалізації, які взаемозв*язані між собою виробничою інфраструктурою; Пром Вузол – населений пункт в якому діє багато підприемств зв*язаних між собою не тільки інфраструктурою, а й виробничими зв*язками. Це всі обласні центри.; Економічний район – це цілісна частина території країни, що відрізняеться від сусудніх територій своею спеціалізаціею і є керованою територіею. Головне – спеціалізація. Об*ективну основу економічного району складає ТВК. ТВК – це взаємообумовлене поєднання підприемств на певній території за яким ефект доягаеться завдяки вдалому добору п-ств, що відповідають природним і економ. умовам різновидом ТВК є Потрово-промислові комплекси. ППК – це поєднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморьких поселень, соц-вироб інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні забезпечує зовн. Економ і ін види діяльності. Складовими ТВК є галузі спец-ті галузі, розміщення яких в даному регіоні дае найбільший економічний ефект. Основою ТВК є ЕВЦ. ЕВЦ – це типова, стійка, існуюча сукупність ви-чих процесів цо виникають навколо головного процесу для даного виду енергії і сировини. Найб. Поширеними ЕВЦ в Україні є: а) пірометалургійний цикл чорних і кольорових металів; б) нафтоенергохімічний; в) газоенергохімічний; г) вуглеенергохімічний; д) гірничо-хімічний: е) лісохімічний; є) машинобудіний тощо.
10. Новими формами просторової структури ПС виступають: 1) Технополіси; 2) Наукові технопарки; 3) Науково-технологічні зони; 4) вільні економічні зони. Технополіси це велике місто, в якому на базі наукоао-дослід. Інституту (НДІ), технічно-навчальному закладу і певного п-ва досліджуетьс і впроваджуеться в практику нові (цноваційні) технології в-ва здійснюетьс наукові винаходи і відкриття (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк). Наукові технопарки – це обьеднання зусиль близько розташованих технополісів щодо науково-технічних технополісів щодо науково-технічних розробок але певної спец або певного наукового спрямування (Харків-Кийв –авіац-наукове устаткування і т.д.) Науково-технологічні зони – це велика територія, яка охоплює к-ка технополісів і обов*язково включає наукових центр міжнародного значення, великі виробничі підприємства, ВНЗ і працює на венчурномуц капіталі (США – “силіконова долина”). Вільні економічні зони – це територія в межах країни з особливим правовим статусом, яка самостійно визначає свою економічну політику, спеціалізацію, користуеться пільговими кредитами і додатковими інветиціями і не сплачує податку на додану вартість. (Сивашська, Євробук, Яворівська, Трускавецька, Славутичцька (науковий туризм)).


12. ЕГР – це науково-обгрунтований поділ країни або окремого її регіону на економ.-георгафічні райони. ЕГР – це засіб просторового впорядкування ук. Географічної інфо і одночасно результат обробки ціеї інфо – складання певної схеми районів. Ек райони не можуть існвати без певної території. Спільність території – одна з основних ознак економ району. Головний районоутворюючий процес – ТПП. Процес районоутворенн відбуваеться під впливом багатьох факторів ТПП, ек і природних ресурсів, адміністративного поділу країни, розселення людей різної національності . На формування економічних районів суттево впливає людська праця. Важливим районоутворюючим фактором є матерільнотехнічна база. Основні фонди істотно впливають як на обсяги виробництва так і на внутрішню структуру економічних районів. Ек район – це господарька територія яка вирізняетьс явсередині країни спеціалізаціею і структурою виробництва, природ і людськ ресурсів, а також ек-географ положенням. За Поповкіним в Україні виділяють галузеві і інтергальні райони. Галузеві райони існують в усіх країнах світу. Вони є наслідком просторової концентрації виробництва даної галузі пром або с\г в певних частинах країни. При визначенні галузевих ек. Районів використовують одну або кілька головних ознак, що х-зують тер поширення однієї з галузей або якогось виробництва пром, с\г, будівницьтва тощо. В Україні набули розвитку такі пром галузеві спец р-ни, як машинобудування – Київський, Львівський, Харківський, Одський, металургійні – Донецький, Прикарпатьсякий. Виокремлення галузевих спец районів має практичне і наукове значення для розвитку і РПС, сприяє удосконалення т-ної організації виробництва. Інтегральні ек район – територ цілісна частина народного господартсва країни, що охоплює як і соц сфери і їх георгаф середовище в межах певної території. Ознаки такого р-ння – наявність ТВК відповідного рангу і економічного тяжіння території до ядро району.
16. Метод – система практичних дій або операцій які необхідно виконати для досягнення поставленої наукової мети. Систему методів про РПС складають: 1) Географічні (картографічний, метод геогр районування, територ і галуз структури господарства); 2) Математичні (статистичний, метод розв*язання транспортної задачі, складання вормалізованих і граф моделей процесів і явищ); 3) Техніко-економічнію. Це методи суто економічні (метод просторової економіки, балансовий, розрахунковий, складання моделей економічних процесів і явищ). За допомогою системного аналізу можна порівняти різні варінти розв*язання проблем удосконалення розміщення в-ва і вибирати для практичного використання кращі з погляду інтересів регіонів і держави в цілому. Він робить мождивим рац ви-ння різноманітної інфо, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету і вибрати найефективніший методи розв*язання її. Техніко-економ розрахунки застосовубться на проектній стадії обгрунтування розміщення п-ств і т-гого розвитку виробництва. При виборі місць розміщення враховують показники матеріально-, енерго, фондо-, трудо-, водомісткості, транспортабельності продукії. Аналіз т-ної організації господарства передбачає використання економ-статистичних методів. Найпоширенішими є обчислення індексів і середніх величин групування тощо. До трад. Методів аналізу РПС належать порівняльний спосіб вивчення економ і економ-географ явищю Картографічний метод є конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв*язку предметів і явищ. Особливе занчення має вимірбвання економ відстані густоти населення. Суть економ-мат методів полягае у описі економ явищь і процесів у вигляді систем мат рівнянь. Найчастіше використовують 2 вида е-м моделей: балансові і оптимізаційні. До балансових моделей належать баланси витра і випуску продукії, капітальних вкладень, труд витрат і пр рес оптимізайійні моделі Є вищою формою техніко-економ розрахунків. Їх основне призначення – вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприемтсв і галузей, а й ТВК.
13.Ефективність регіональної політики залежить від чіткого визначення теріторії
регіону ,його мети, природно – ресурсного та соціально - економічного стану. Адже регіон - це об’єкт регіональної політики , тому велике значення має економічне районування країни ,тобто , відокремлення на її території самостійних регіонів , які представляють економічні райони. Існує багато визначень поняття економічний регіон.
За П.А.Лаптевим :“Економічний район - це географічно –суцільна. Територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв’язки та нерозривно пов’язано з іншими частинами суцільним територіальним поділом праці. Є.Алаєв визначає економічний район , як територіальну суцільну частину народного господарства країни, що має таки ознаки: спеціалізацію, комплексність ,керованість. Об’єктивною основою економічного району є:
територіально – виробничий комплекс. Концентроване визначення економічного району дає В.Половін: це територіальна частина народного господарства країни, який органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність.
Економічні райони підрозділяються на галузеві та інтегральні. Галузеві райони характеризуються зосередженням непевній території підприємств окремих галузей. Інтегральні райони характеризуються загальністю внутрішніх економічних зв’язків, територіальною адміністративною цілісністю.
За своїм масштабом, розміром території і місцем у територіальному поділі праці виділяють мікрорайони , мезо райони та макрорайони.
Існує 5 макроекономічних районів, які виділив Половкин :центрально -український, донецько - приднепровський, північно- східний, причорноморський ,західноукраїнський.

14.Донедавно економічне районування в Україні ґрунтувалося на інтересах колишнього союзу. Тоді територія нашої держави була поділена на 3 економічних райони: донецько – придніпровський, південно – західний та п.д. Останнім часом з оригінальною думкою про районування виступив О.І.Шаблій. Він виділив на території України 6 соціально – економічних районів. Під соціально – економічним районом він розумів великій регіон України, територія якого тісно пов’язана з найбільш розташованим на ньому населеним пунктом. Він виділив такі соціально- економічні регіони, як західний, центральний, центрально-східний ,північно-східний, південний та східний. В Україні здійснюється так зване генеральне районування території для прогнозування вироблення і реалізації комплексних програм , опрацювання територіально виробничих програм окремих територій. Необхідно взагалі враховувати певні перспективи подальшого розвитку розміщення економіки. Тому перегляд мережі економічних районів у період періходу до ринку потребуватиме формування не тільки наявних , а і перспективних економічних районів. До того ж . концепція виділення мережі економічних районів.
17.Метод просторової економіки був закладений нім. економістами на основі розробки теорії ринкової економіки( Тюнен, Вебер, Льоси). Спільним в їх методах є вибір простору для розміщення конкретного виробництва. Тюнен – на основі еленіричних досліджень створив теорію, консервативних кілець в розміщенні сільсько-господарчого виробництва. Тюнен обґрунтував виділення 6-х зон с-г спеціалізації. Вебер- свої території штандарту показав можливості розширення одного конкретного підприємства , враховуючи такі фактори як : наявність робочий сили, транспортний фактор, наявність спеціалізації. Леон- обґрунтував розміщення різних за спеціалізацію підприємств в межах всієї країни ,виходячи з мети прибутку. У Леона представлений економічний простір багатокутниками, як єдина система взаємопов’язаних регіонів збуту. Серед факторів які випливають на виробництво Леон ставить :якості менеджера , особливості розвитку торгівлі, наявність сировини і транспорту. Територія географічного детермінізму, яка представлена в усіх країнах розглядає РПС залежно від наявності природніх ресурсів і сприятливих природних умов.
18.Визначення економічної ефективності є одним із найважливіших методів економічного дослідження . Так ефективність виробництва є районом конкретного виробничого процесу в порівнянні з витратами на досягнення вказаного результату, тобто ефективність виробництва розраховується як відношення економічного ефекту до витрат: Е = е / в , де
Е- ефективність, е – ефективність виробництва – витрати , під якими розуміються усі необхідно можливі вкладання у уречевленої живої праці. Отже у формулі розрахунку ефективності основним елементом є визначення витрат. Ефект- може бути представлений або як загальний результат виробничого процесу , або як та його частина яку відображає створена вартість .Згідно з формулою ефект максимум можливий при мінімальних витратах. Економічний ефект проявляється у збільшенні обсягів
виробництва , прирості прибутку , національному доходу вцілому. Розрізняють ефективність загальну і порівняльну. Загальна – визначається шляхом відношення одержаного приросту національного доходу до втрачених капіталовкладень.
Порівняльна – обчислюється при виборі найвигіднішого варіанту , розташуванню об’єктів з усіх , що є .При цьому витрати складаються з собівартості продуктів – С із капіталовкладень –К. Оскільки часто окупність капіталовкладень не є миттєвою, щоб звести витрати до річної розмірності запроваджується коефіцієнт ефективності – К.
Е = 1 / Т , де Е – частина К, к окупиться протягом року. Нормативний показник ефективності – ЕП . Для різних галузей він неоднаковий. Загальна формула витрат при врахуванні нормативного показника ефективності приймає такий вигляд
Ві = Сі+ Ен* Кі. Ця формула витрат зведена до регіональної розмірності і є однією з основних при розрахунках так званої порівняльної економічної ефективності. Порівняльна ефективність обчислюється при виборі з варіантів такого, ефект досягався б за найменших витрат. Коли витрати розраховуються для певної території, необхідно враховувати її видатки на транспортування сировини і паливо і готової продукції.
Ві = Сі + ( Ен * Кі ) * Ті , Ті – питомі витрати проізводства на перевезення сировини , палива, готової продукції.

19.До узагальнених показників розвитку ПС належить вартісні показники, що характеризують процес суспільного виробництва . Зокрема , це- показники обсягу валової товарної, реалізованої продукції, розмір ВМП , національного доходу та іншого. Так , виробництво національного доходу на душу населення (НД) можна обчислити за формулою: НД=Vng / N , де Vng – обсяг виробленого національного доходу, N- кількість населеного регіону. Продуктивність суспільної праці (ПП) .ПП= Vng / N ,де N – кількість працюючих у сфері матеріального виробництва, сукупний фонд споживання населенням регіону матеріальних благ і послуг на душу населення (ФС) .ФС= (Пі + Бі ) / N , де і – особи які споживають однакову продукцію або вид послуг; П – вид послуг; Б –вид матеріальних благ ; N – кількість населення .Виробництво національного прибутку поточних витрат ( Ep) : Ep = Vng / ( M+A+ З) , де М- матеріальні витрати, А- амортизаційні витрати, З- зарплата. Крім вартісних показників визначаються і якісні показники , які характеризують рівень розвитку певного економічного процесу, ступень використання суспільних праць , природних і виробничих ресурсів зростання продуктивності праці тощо. Велику роль у визначенню стану продуктивності сил відіграють конкретні показники яки характеризуються абсолютні розміри об’єктів .Це обсяги виробництва , перевезень...Якісні і конкретні показники обґрунтовують за допомогою такіх фактів розміщення виробництва, як праце -, матеріально- ,енерго-, водомісткість, траспортабілність сировини і готової продукції. Обсяг виробництва національного доходу в регіоні характеризують кінцевий результат відтвореного процесу , а також цього ресурсний потенціал для розв’язання соціальних завдань . Тому для порівняння рівнів економічного розвитку регіонів використовуються показники виробництва національного доходу на душу населення і на одного зайнятого у матеріальному виробництві.
27.Економічна оцінка – це вартісний вираз природних умов і ресурсів. Вона виникла з потреб господарства, в якому необхідні не лише знання про кількість та якість ресурсів , а й вираження їх у вартісних показниках , котріможна використовувати у розміщенні та управлінні господарством. Для економічної оцінки , природних ресурсів застосовують два основні методичні підходи- витратний і рентний. При рентному підході природний ресурс моде оцінюватися двома способами:1) за ефектом(прибутком),що можна отримати від використання цього ресурсу в народному господарстві.;2) за додатковими затратами на компенсацію витрат прибутку в разі влучення певного ресурсу з даного природокористування(компенсаційна рента). На практиці і при проведенні економічних оцінок , природних ресурсів використовуються такі критерії : для с/г земель – розмір річної ренти з даною ділянки, для родовищ корених копалин – максимально можлива вартість виробленої річної продукції.
31. У комплексі передумов РПС демографічні є найважливішою складовою частиною, трудові ресурси- головна продуктивна сила. Населення формує і споживає ринок ,і ринок праці , тому демографічні факторі доречно розглядати в різних аспектах. Серед яких основними виступають кількість населення країни або регіонів, динаміка статева і вікова структура, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їх класифікації, якість, ринок праці.
Демократичні передумові можна поділити на такі основні структурні блоки:
чисельність населення країни ( регіону), його динаміка, характер відтворення
- розміщення населення на території, цільність населення, форми розселення, міграфії
- статево вікова структура населення, чисельність, динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації
- структура зайнятості населення
національний склад населення
демографічна політика населення.
Чисельність населення найбільш найбільш впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Першою мірою вона визначає й розмір ВВП країни. Проте країни з великою кількістю населення, як правило має чи малий ВВП. Аналізіруючи демографічні передумови РПС, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі.
Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності, при рісі населення – це ризниця між кількістю народжених і померлих за повний період.
39.Існують два види економічних факторів розміщення продуктивних сил України: техніко- економічних та соціально- екологічні.
Технико- економічні фактори і науково технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес, його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних факторів. Впровадження результатів.науково технічного процесу, особливо нових передових трудо- і ресурсозберігаючих технологій,знизує трудо-, матеріально-, фондо- і капіталомісткість, а це в свою чергу створює відносно однакові умови для прикоренного розвитку ПС економічних регіонів, сприяє рівномірному розміщенню їх.
Істотний вплив на характер розміщення виробництва мають форми його суспільної організації, кооперування і комбінування.
Соціально-економічні фактори мають велике значення в розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціально-екологічних відмінностей селом і містом, промисловістю і с/г-м, раціональну зайнятість населення. В охорону природи, поліпшення умов праці і життя людей, розвиток освіти, охорони здоров`я , житлово комунального господарства, сфери послуг. З розвитком науки і техники дія окреми факторів розміщення послаблюється.