Стихун Ірини Володимирівни
студентки факультету фінансів
та банківської справи
групи ФБДі-11
Науковий керівник
Зайцева Інна Веніамінівна,
кандидат пед.наук, доцент,
завідувач кафедри української
словесності та культури
Національного університету
державної податкової служби України
Смертна кара як моральна проблема
Жодна кара не може руйнувати невід'ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері, відчинені для каяття та реабілітації, мають бути завжди відчиненими.     З послання Івана Павла ІІ на День миру в 1997 р.
Сьогодні, на порозі третього тисячоліття, людство переживає період гуманізації всього суспільного життя. На перший план дедалі більше виходить людина, її життя, самобутність, неповторність, унікальність. І з цих позицій лунає дедалі більше голосів і за, і проти смертної кари. Адже будь-яке явище не можна судити однобоко, необхідно керуватися не тільки юридичними мірками, але й нормами моралі.
Актуальність теми, у першу чергу, обумовлена тим, що саме вирішення проблем інституту смертної кари є ключовим не тільки в процесах гуманізації пенітенціарної системи, але й суспільства в цілому. Саме з відмовою від такого виду покарання як смертна кара значною мірою пов’язані незалежний статус та визначення місця і ролі України в системі міжнародних відносин.
І тут доречно нагадати про те, що саме Україна ще в 1989 році була одним із ініціаторів прийняття Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй другого факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який направлений на скасування смертної кари. Готовність України йти політичним курсом реального виконання міжнародно-правових зобов’язань у галузі дотримання прав людини обумовила скасування в Українській державі у 2000 році такого виду покарання, як смертна кара.
Смертна кара – інститут загальнолюдський, а не запозичений одним народом у іншого. Прообразом смертної кари була кривава помста. Вона і смертна кара знаходяться у тісному генетичному зв’язку: ці інститути є відплатою за діяння. Перехід від кривавої помсти до смертної кари здійснювався шляхом встановлення інституту грошової пені. В ХІ – ХV ст., по мірі розвитку держави і права, відбулось юридичне закріплення смертної кари. Превалювання в ХVІ – ХVІІ ст. в правовій політиці держави цілей відплати і залякування розширило сферу її законодавчого закріплення і збільшило об’єм застосування на практиці. Загальне пом’якшення моралі, розвиток науки і гуманітарних вчень, негативний досвід практики залякувальних репресій і усвідомлення користі помірних покарань привели в ХVІІІ – ХІХ ст. до поступового обмеження сфери застосування смертної кари.
По мірі усвідомлення світовим суспільством того факту, що зневажливе ставлення до людського життя – це досить поширене явище, яке реально загрожує самим основам цивілізованого суспільства, проблема смертної кари перестала бути тільки питанням внутрішньої юрисдикції держав і набула міжнародного значення.
Протягом всього періоду свого розвитку міжнародне суспільство розробило й прийняло ряд міжнародно-правових норм, які містять мінімальні стандартні правила для держав, що зберігають у своїх правових системах смертну кару і застосовують її на практиці (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., його Другий факультативний протокол 1989 р., Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., її Шостий протокол 1983 р. та ін.). Врешті-решт, ці, а також інші міжнародно-правові норми і стандарти, основна увага в яких відводиться проблемі конституційності смертної кари визначають ту планку, нижче якої цивілізовані країни не повинні опускатись. Вони формують фундаментальну правову доктрину інституту смертної кари і утворюють реальний захисний механізм для осіб, які засуджуються до виняткової міри покарання.
Кожна епоха мала свою точку зору на проблему смертної кари, але майже будь-яка державна влада намагалася зберегти цю міру покарання у своєму каральному механізмі, відстоюючи безумовне право використовувати її на свій розсуд.
При розробці нової Конституції України були враховані положення щодо гарантій прав людини, зафіксовані у міжнародно-правових актах, що стосуються цієї проблеми, – Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., міжнародних пактах про громадянські та політичні, а також економічні, соціальні та культурні права.
Уперше в Основному Законі оголошено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, що головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав та свобод людини.
Протокол № 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікований Верховною Радою України 22 лютого 2000 р., встановлює повне скасування смертної кари.
Майже всі роки від проголошення України незалежною  були насичені суперечками щодо застосування смертної кари.Проблема скасування смертної кари багато в чому ускладнюється  тим, що, поки що не знайдений прийнятний вид заміни цієї міри покарання, який був би в достатній мірі суворим та разом з тим гуманним.. Смертна кара – необоротне покарання, а довічне ув’язнення, виключаючи подібну необоротність, дає можливість у будь-який час виправити судову помилку. Саме це і є найсерйозніший аргумент в обгрунтуванні необхідності введення довічного ув’язнення.
Соціально-правове значення найсуворішого виду покарання полягає в тому, що воно відбиває правосвідомість суспільства. Це не стільки реакція на структуру та динаміку злочинності, скільки характеристика самого суспільства. Ця виняткова міра покарання – вкрай жорстока та необоротна. Які б докази не наводилися при виправдовуванні застосування смертної кари, які б способи не використовувалися для виконання цієї міри, проблема смертної кари невід’ємна від проблеми прав людини. Смертна кара як міра, що підриває основні права людини, не може бути виправдана, навіть, якщо вдасться довести, що вона створює унікальну ситуацію, коли задовольняється деяка важлива суспільна потреба. Саме те, що нікому ще не вдалося продемонструвати особливу спроможність смертної кари задовольнити справді значну суспільну потребу, і робить проблему смертної кари ще більш актуальною.
Застосування смертної кари пов’язане з рядом негативних впливів на громадську свідомість. Існування смертної кари сприяє закріпленню у правовій та моральній свідомості відсталих моральних норм і знижує в цілому рівень правової та моральної культури суспільства.
Смертна кара все ще залишається невід’ємною частиною американського правосуддя[2]. Навіть попри те, що в самій країні існує потужний рух проти. Важливим днем для противників та прихильників смертної кари у США стало 16 квітня 2008 року. У цей день Верховний суд країни постановив, що покарання шляхом смертельної ін’єкції – суміші медикаментів, що спричиняє сильні страждання та зупинку серця – не суперечить американській конституції. Однак, як зауважує керівник інформаційного центру зі смертних покарань Ричард Дітер:«Дивним чином, кількість страт після такого вироку цього року не лише не зросла, а навіть зменшилася на 12 відсотків і таким чином є найнижчою за останні 14 років. Також кількість страт через повішання скоротилася. Тобто це така загальна тенденція».37 людей стратили цього року в США, майже половину з них – у штаті Техас. Крім того, суди засудили до смертної кари ще 111 осіб – це найнижча цифра з часу повторного введення смертної кари у США 1976 року. Американська громадськість ставиться до цієї проблеми двояко: з одного боку, більшість американців підтримують смертну кару як вид покарання, з іншого – у них починають з’являтися сумніви, коли діло доходить до практики. Насамперед через побоювання, що до смерті можуть засудити невинних – цього року, приміром, чотирьох кандидатів на смерть у США на повторному судовому процесі визнали невинними.
Засуджений має цілий комплекс специфічних прав, що властиві тільки йому як засудженому до страти. Йдеться про право оскаржити вирок у касаційному, а в передбачених законом випадках і в порядку нагляду, написати і направити клопотання про помилування, мати побачення з адвокатом без обмеження їхньої тривалості і кількості.
Усі дослідники даного виду покарання відзначають, що страта викликає страждання. Засуджений до смертної кари відчуває страждання в момент винесення йому вироку і очікування результатів розгляду поданих ним скарг, клопотань про помилування. У цій ситуації більшість засуджених відчувають страх смерті, що нерідко поєднується з усвідомленням безвихідності свого становища, іноді з усвідомленням провини, муками совісті і т. ін.
Говорячи про страждання, які спричиняє засудження до страти, слід мати  на увазі також страждання рідних та близьких засудженого. Якщо страждання останнього припиняються в момент приведення вироку  в дію, то близькі розстріляного особливо гостро починають відчувати свою втрату саме в цей час. Страта є найсуворішим покаранням. Це, в першу чергу, визначається тим, що засуджений позбавляється найціннішого блага людини – життя.
В Сполучених Штатах Америки 28.11.2005р. виконали 1000-й смертний вирок. Охоронець в’язницi забирає ув’язненого з камери, проводить його по коридору до камери виконання вироку, де у присутностi свiдкiв в’язневi вводять смертельну iн’єкцiю. Свiдки iдуть додому, багато з них сьогоднi отримали травму на все життя. Таку ж травму отримали i працiвники в’язницi, що безпосередньо брали участь у стратi. Журналiсти напишуть статтi про людину, яку щойно стратили у них на очах. Камеру виконання вироку приберуть до наступного разу.
В Сполучених Штатах Америки подiбна сцена стала вже рутинною. Починаючи з 1976 року, коли смертну кару було вiдновлено рiшенням Верховного Суду США, близько 1000 чоловiкiв i жiнок в країні були вбитi в iм’я справедливостi.
З наближенням 1000-ної смертної кари в США, Мiжнародна Амнiстiя, разом з багатьма правозахисними органiзацiями, групами та небайдужими громадянами, закликає органи влади штатiв i федерації негайно покласти край смертнiй карi.
«Смертна кара за своєю природою є неефективною, деспотичною та не зупиняє злочинiв. Навпаки, смертна кара створює бiльше жертв та принижує все суспiльство», говорить Мiжнародна Амнiстiя.
Непропорцiйно велику кiлькiсть серед страчених в США за минулi три декади складають економiчно незахищенi люди, кольорове населення та тi, хто не має достатнього доступу до квалiфiкованого захисту. Багато страчених страждали на затримку розумового розвитку або були неповнолiтнiми злочинцями, якi звiльненi вiд найвищої мiри покарання за міжнародними стандартами прав людини. Iншi страждали на серйознi психiчнi розлади. Багатьох людей було страчено, незважаючи на вагомi сумнiви щодо iхньої вини – за даними 122 людини було випущено з камери смертникiв на пiдставi невiрного звинувачення.
Бiльш того, 80% всiх страт було виконано на пiвднi країни, вони зосередженi лише в кiлькох штатах. Близько половини з 1000 страт, проведених в США, мали мiсце в двох штатах – Техасi та Вiрджинiї. Нью Йорк, Iллiнойс та Нью Джерсi все ще залишають смертну кару як найвищу мiру покарання. Багато питань постає в країнi щодо справедливостi та ефективностi системи застосування вищоi мiри покарання. За останнi роки Верховний Суд США заборонив страту психiчно неповноцiнних та дiтей. «Це показує, що в майбутньому можливе покiнчення зi смертною карою в Сполучених Штатах. Полiтичнi лiдери на всiх рiвнях влади – мають продемонструвати вiдвагу, мудрiсть та бажання покiнчити зi смертною карою зараз та назавжди».
«Жертви жорстоких злочинiв заслуговують на повагу, спiвчуття та справедливiсть. Смертна кара не забезпечує жодної з цих речей. Це iлюзорне вирiшення болючої соціальної проблеми, воно лише показує неспроможнiсть полiтичного бачення», говорить Мiжнародна Амнiстiя.
«Ресурси витраченi на цi страти, могли бути iнвестованi в комплексну реабiлiтацiю, значну допомогу жертвам та iншi програми попередження злочинiв, або використанi для укрiплення iснуючих запобiжних заходiв». 121 краiїа вже вiдмiнила смертну кару законодавчо, або на практицi. «Страта 1000 чоловiкiв i жiнок - величезна цiна, сплачена країною, як для жертв тяжких злочинiв, сiмей засуджених та страчених, так i для тих, хто брав участь у цих санкцiонованих урядом убивствах. Прийшов час для Сполучених Штатiв усвiдомити абсолютну безглуздiсть смертної кари та наслiдувати свiтову тенденцiю щодо вiдмiни смертної кари». Суперечки «за» і «проти» смертної кари почались ще в кінці XVIII століття. В епоху, яка передувала буржуазним революціям в Європі кінця XVIII століття, смертна кара була в багатьох державах основним способом боротьби із кримінальними злочинами будь-якого характеру.В багатьох країнах Європи і Америки протягом декількох століть за вироками трибуналів інквізиції публічно спалювали на вогнищах чи іншим методом страчували сотні і тисячі єретиків та «відьом». Нерідко смертна кара слугувала і головним способом «розправи» після придушення революційних виступів селян, ремісників,учасників національно-визвольних рухів. Царюючі в ту епоху закони – наприклад, кримінальний звід «Кароліна»,виданий імператором Карлом V в середині XVI століття, який продовжував діяти в багатьох європейських країнах мало не до кінця XVIII століття, - переписували, щоб смертні вироки приводилися в дію по більшій мірі особливо жорстокими методами: спалюванням, четвертуванням, утопленням, похованням заживо і т.і.
Тому і не дивно, що в центрі уваги філософів, письменників та юристів, які виступали в епоху просвітництва XVIII ст. з нищівною критикою свавілля і жорстокості феодальної системи правосуддя, виявилась і проблема смертної кари, зокрема її необхідності в арсеналі методів кримінального покарання на майбутнє і, насамперед, питання про те чи взагалі допустимо використовувати кваліфіковані види смертної кари. Кримінально-правові погляди цього кругу мислителів найбільше представлені в працях Монтеск’є, Беккаріа та Вольтера, які формують самостійний «просвітницько-гуманістиний» напрям в історії кримінального права XVIII ст.. Прихильники цього напряму закликали заборонити катування підозрюваних в злочинах і відмінити «членовредительские» покарання для засуджених. Вони вимагали відмінити смертну кару або ж звести до мінімуму кількість злочинів, за які вона могла бути призначена.
Отже,сме?ртна ка?ра (вища міра покарання) — страта злочинця, засудженого на смерть за скоєння особливо тяжких злочинів, визначених державою [8].
Майже всі суспільства людства застосовували смертну кару до кримінальних і політичних злочинів. В багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Смертна кара вважається недопустимою на території Ради Європи. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як, наприклад, зраду під час військових дій. В інших країнах смертна кара була скасована на практиці, але законодавчо все ще залишається вищою мірою покарання. Такі держави, як Китай, США та інші зберегли смертну кару за злочини, окремо визначені законодавством.
У країнах, які практикують смертну кару, метод страти визначається законодавчо. Традиційно найпоширеніші види смертної кари: повішення, розстріл, обезголовлення. У США з 20-го століття стали широко поширеними також електричний стілець і смертельна ін'єкція. Питання «за» і «проти» смертної кари гостро стоїть перед членами суспільства[1].          Захисники смертної кари вважають її ефективним засобом попередження особливо жорстоких злочинів, захисту суспільства від злочинців та справедливою відплатою за скоєне насильство. На їхню думку, страхітливий приклад такої кари стримує потенційних злочинців від скоєння злочинів набагато більше, ніж перспектива довічного ув'язнення. Крім того, захист спільного блага суспільства іноді може вимагати фізичного знешкодження тих, хто йому загрожує. Особи, що позбавляють життя інших, заслуговують на найвищу кару, бо своїм злочином позбавляють себе права жити. Часто цей останній арґумент прибічники смертної кари підкріплюють біблійними словами "око за око, зуб за зуб".
     Але ці арґументи не є дуже переконливими для тих, хто наполягає на скасуванні смертної кари. Спираючись на статистичні дані, вони доводять, що часто рівень злочинності у країнах, де смертна кара є узаконеною, значно перевищує рівень злочинності у країнах, де її заборонено. Отже, смертна кара не є ефективним засобом "залякування".
    Смертна кара волає до найтемніших кутків нашої душі про необхідність відплати. Можливо, вона вдовольняє жадобу суспільства до помсти, але не стримує кримінальну поведінку в суспільстві.
    Кожна людина має право на життя, і руйнувати його через смертну кару означає руйнувати те, що захищаєш. "Амнесті Інтернешнл", одна з найвідоміших організацій, що виступає за скасування смертної кари, вважає її нападом на людську гідність і грубим порушенням прав людини. Саме тому часто від захисників цієї позиції можна почути гострі звинувачення у використанні "подвійного стандарту" США, які захищають і використовують смертну кару у себе вдома, критикуючи разом з тим порушення прав людини за кордоном.
   Сьогодні смертна кара є забороненою або не застосовується у понад 100 країнах світу. Європейський Союз вважає її несумісною із членством, адже смертна кара як справедлива відплата є раціоналізованою помстою і не гідна цивілізованого суспільства.
Крім того, однією з функцій будь-якої кари є реабілітація - шанс каяття, виправлення і реабілітації своєї людської природи. Очевидно, що смертна кара позбавляє людину цієї можливості.
  Якщо до всіх цих арґументів додамо ще ймовірність помилки при винесенні вироку, а отже, загрозу життю невинної жертви, позиція contra(проти) здається набагато сильнішою за pro(за).
    A що говорить Церква?
  Століттями Церква впевнено підтримувала право держави карати злочинців, котрі загрожують гармонії чи спільному благу суспільства. Тому як Римський катехізис 1566 року, так і новий Катехізис визнають соціальну леґітимність смертної кари (Катехізис № 2266).
  Разом з тим новий Катехізис Католицької Церкви встановлює певні умови застосування смертної кари. За словами кардинала Шонборна, вони є настільки вимогливими, що реально не існують у наші дні: адже має бути виключено будь-яку ймовірність помилки судді й вичерпано всі інші засоби захисту людського життя і блага. Більш того, Ватикан приєднується до Комісії ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари. Папа звертається до урядів країн з проханням простити тих, хто чекає на смерть. Святий Престол називає смертну кару "знаком відчаю" і вважає її скасування "інтеґральною частиною захисту життя людини на кожній стадії її розвитку".
   Отже, бачимо, що сьогодні Церква запрошує нас переосмислити смертну кару, виходячи з поняття гідності людини, розкритій в енцикліці Івана Павла ІІ "Євангеліє життя" (Evangelium Vitae). Саме гідність є джерелом прав людини, найпершим з яких є право на життя. Чи злочинець втрачає свою гідність внаслідок злочину? Чи може злочин відібрати невід'ємне право людини на життя?
   Як християни ми маємо завдання розкрити велич, до якої покликані люди. Маємо прагнути будувати "цивілізацію справедливості й любові", аби в ній покарання - будь-яке покарання - приймало б таку форму, в якій прощення, здобуте Ісусом Христом, могло б відкритися злочинцю.     Смертна кара пов'язана з культурою смерті і є маніфестацією застосування смерті як способу вирішення проблем. Отже, на думку Івана Павла ІІ, скасування смертної кари допоможе нам розірвати коло насильства, пригнічуючи насильницьку тенденцію в нас самих і в наших правових системах, допоможе принести в наші суспільства культуру життя - культуру, яка відповідає гідності людини.
     Ще й досі багато питань щодо смертної кари залишаються відкритими: в чому полягає її моральна леґітимність? чому б сьогодні не оголосити її морально неприйнятною? Однак пам'ятаймо: наш Бог є Богом Життя, а Його Євангеліє - Євангелієм Життя. І тому люди цього Євангелія завжди стоять на боці життя, навіть тоді, коли це важко і непопулярно.
Використані джерела
http://www.socium.org.ua/Socium.files/pages/nov_dec2002/smertna_kara
http://www.dw-world.de/dw/article/0,,3874686,00
Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. - М., 1954
Уголовный кодекс Украинской СРСР, научно-политический комментарий. Киев. Издательство полит.лит. Украины ,1978
Юридична Енциклопедія 5т.Київ.Видавництво «Укр.енциклопедія» ім.М.П.Бажана,2003