Особливостями сучасного безробіття є: нерівномірнють розподілу між розвинутими країнами ринкової економіки (на кінець XX ст. рівень безробіття становив у Північній Америці (США і Канада) 7 відсотків, у Європейському Співтоваристві та Океанії (Австралія і Нова Зеландія) - - 10 у.
-11%, в Європейській асоціації вільної торгівлі - - 8%, у Японії - - близько 3 відсотків; зростання його масштабів; збереження високого рівня безробіття навітъ тоді, коли має місце зростання економічної активності й зайнятості;
найбільш інтенсивне скорочення попиту на некваліфіковану працю як наслідок зростання техшчної озброєності виробництва, переходу галузей до інформаційних технологій; підвищення серед безробітних частки найбідніших верств населення, особливо представників неповних сімей; зрушення у соціально-професійній структурі безробітних (безробітними стають не тільки робітники, а й спеціалісти, управлінці); зрушення у статевовіковій структурі безробітних (серед незайнятого населения більше жінок, ніж чоловіків, більше молоді, ніж людей зрілого віку); підвищення частки вимушеної часткової зайнятості та добровільної незайнятості; збільшення тривалості безробіття.
Досвід соціального захисту населения за кордоном.
За рівнем безробіття Україна вже перевищила не тільки середньоєвропейські показники, а і показники окремих країн з перехідною економікою. За наявними даними у 1999 р. кількість безробітних досягла 2,08 млн. осіб, в 2001 р. - 2,7 млн. осіб. На початок 2003 р. чисельність офіційних безробітних становила понад 1,1 млн. осіб. ще більш значним є приховане безробіття (вимушена неповна зайнятість) - близько 5 млн. осіб .Безробіття -це важкий іспит не тільки для людини, що залишилася без роботи, а і для членів її Сім'ї. Безробітні втрачають почуття власної гідності, почуваються винними перед своїми близькими, впадають у стан дезадаптації, що призводить до психічних розладів, самогубств, інших видів девіантної поведінки.
Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття самотності та непотрібності призводять до занепаду моральних основ особистості, суспільства, до розпаду сім'ї, погіршення фізичного і психологічного стану людини, поширення алкоголізму, наркоманії, злочинності, суспільно-політичних потрясінь. Дослідники зі США стверджують, що зростання безробіття на 1 відсоток призводить до таких показників сощальної патології: збільшення смертності на 2 відсотки, кількості самогубств на 4,1 відсотка, вбивств на 5,7 відсотка, потрапляння до тюрми — на 4 відсотки, кількості психічних захворювань - на 4 в!дсотка.
Всі ці чинники підштовхують безробітних до політичної активності: участі у демонстраціях і мітингах, інших акціях протесту. Проблема безробіття в Україні виникла і загострилась під час переходу економіки на ринкові рейки. В процесі переважно неефективного розпродажу державних підприємств уряд самоусунувся від ролі головного суб'єкта системи соціального захисту, зокрема від надання гарантій зайнятості населенню. На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спеціальні фонди допомоги безробітним. У 1905-1908 рр. у Франції, Данії і Бельгії програми з надання допомоги безробітним стали розроблятися на державному рівні.А у Великій Британії У. Черчілль, на той час міністр торгівлі, з метою підвищення ефективності допомоги безробітним домігся від законодавчих органів права для Міністерства торгівлі відкрити біржу праці. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такі методи допомоги безробітним, котрі і повинні застосовуються у структурах страхування віід безробіття. У Німеччині система обов'язкового страхування від безробіття була запроваджена у період найбільш високого безробіття у 1927 р., у Швеції - у 1932 р. у період правління соціал-демократів. Після інфляційвої кризи 1973 р. безробіття стало типовим явищем для всіх промислово розвинених країн якщо наприкшщ 1960-х років у Великій Британії дестабілізуючим фактором, що призвів до зміни політичного курсу и відставки Кабінету Міністрів, був рівень безробіття, який доі!внював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробітних), то на початку 70-х років мова йшла вже про один мільйон, а наприкінці 1970-х років - 1,5 млн. На початку 1990 р. кількість безробітних коливалася на рівні 10% (близько 3 млн. ос!іб). I така ситуація стала характерною для всіх промислово розвинених країн. 3 1978 по 1998 рр. кількість безробітних у країнах, що належать до Організації
економічного співробітництва і розвитку, збільшилася з 10 млн. до майже 35 млн. осіб. Подібні обставини сприяли тому, що європейські країни нагромадили досвід у боротьбі з безробіттям і пом'якшенням його наслідків. Наприклад, у сучасній Швеції держава проводить активну політику в сфері зайнятості, спрямовану на зниження безробіття. Характерною рисою цієї політики є попередження безробіття, а не боротьба з його наслідками. Уряд Швеції у соціальній політиці особливу увагу приділяє розробці заходов, спрямованих на забезпечення професійної підготовки і перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення нових робочих місць, в основному в державному секторі економіки; координує міграції населения і робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей із районів з надлишком робочої сили до районів, де є вакантні місця; забезпечує доступ населения до інформації про наявні вакантні місця тощо. Як свідчить практика, у 1998 р. майже всі нові робочі місця у країнах ОЕСР були створені у приватному секторі. Водночас державний сектор продовжує забезпечувати робочі місця для значної частини населения промислово розвинених країн. У середині 90-х років збільшення зайнятості відбувалося за рахунок створення нових робочих місць з неповним робочим днем, а в деяких країнах - за рахунок скорочення тих, хто працював повний робочий тиждень. Так, наприклад, відповідно до програми, розробленої в Данії, робітники мають право на одержання повністю або частково оплачуваної відпустки терміном до одного року для здобуття додаткової освіти, по догляду за дитиною, через особисті обставини. Вивільнені таким чином робочі місця тимчасово надаються безробітним. Важливу роль у захисті безробітних відіграє ефективна система допомоги по безробіттю. Вдповідно до законодавства Іспанії безробітний у перші 180 днів одержує допомогу, що дорівнює 80-100% мінімальної міжгалузевої заробітної плати, у подальшому протягом 181-360 днів розмір допомоги скорочується до 70% і шсля 360 днів - до 60%. Новий Основний закон про зайнятість від 1994 р. передбачає також виплату 75% міжгалузевої заробітної плати сімейним робітникам, зареєстрованим на біржі праці. Допомога по безробіттю фінансується за рахунок надходження до системи соціального страхування внесків від підприємств і трудящх (відповідн 60 і 40%) .
Аналізуючи регулюючу роль і вплив безробіття на економічні процеси, слід пам'ятати, що надмірне безробіття призводить до великих негативних соціально-економічнихнаслідків.
Так, за офіційними даними, в США підвищення рівня безробіття лише на 1 відсоток порівняно з показником "повної зайнятості" призводить до збільшення дефіциту федерального бюджету на 16 млрд дол., з яких 14 млрд дол. становлять втрати прибуткового податку, 2 млрд дол. федеральні витрати на виплату допомоги у зв'язку з безробіттям.
У науковій літературі ще на початку XX століття робилися спроби систематизувати заходи, які застосовувалися для подолання наслідків безробіття. Віднялося три таких групи як : самодопомога; піклування про бідних; соціальна реформа.
Перша полягає у наданні грошової допомоги безробітним за рахунок коштів, які збирають робітничі спілки. При цьому безробітний має самостійно і активно шукати роботу. Фактично - це прообраз соціального страхування, але без участі у ньому держави, лише за рахунок власних коштів. Піклування про бідних здійснюється державою, але рівень допомоги дуже низький. Соціальна реформа є організацією громадських робіт, а також створення системи інформування про вакансії. Надання безробітному роботи маеєбути тимчасовою, щоб вш міг повернутися до попереднього заняття. При цьому важливо, щоб кожному безробітному надавати підходящу роботу. Але головним завданням держави у справі подолання безробіття все ж визнавалося створення обов'язкового страхування промислових робітників від наслідків безробіття. Його виникнення відбулось в результаті надання державою грошової підтримки робітникам.
У системі ринкових відносин зайнятість є одним із факторів соціально-економічного розвитку держави, але тенденції, що спостерігаються на ринку праці, дають підстави зробити висновок про недосконалість регулювання зайнятості в Україні та недостатній рівень розвитку трудового потенціалу ( у 2008 році рівень безробіття становив 7.2%, тоді як за методологією Міжнародної організації праці оптимальним визначено рівень безробіття до4%). Указом Президента України від 11 липня 2005 року „ Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятост!інаселення та ринку праці в України" визначено, що одним із пріоритетних напрямів сприяння виконанню державної та регюнальних програм підвищення рівня зайнятості є вдосконалення освітньої і професійної підготовки населення.
У контексті зазначеного професійне навчання безробітних - це не тільки соціальна послуга, ефективний інструмент реагування на поточині та перспективи потреби ринку праці, а і активний захід, спрямований на працевлаштування цієї категорії громадян на основі підвищення їх конкурентоспроможності, соціальної професійної мобільності. Водночас це не інструмент компенсацоії втрат кадрового потенціалу, зумовлених відсутністю в державі цілісної системи професійної підготовки кваліфікованих працівників у професійних навчальних закладах та безпосередньо на виробництві. Місія навчання безробітних полягає відновленні професійного розвитку частини трудових ресурсів та створенні умов для підвищення потенціалу особистості, а мета - у сприянні працевлаштуванню безробітних громадян на основі надання їм широкого спектра освітніх послуг відповідно до прогнозів розвитку ринку праці, вимог роботодавців та індивідуальних потреб у самореалізації. Актуальність розвитку професійного навчання безробітних у системі державної служби зайнятості підтверджується зростанням кількості громадян, які потребують цілої послуги?)із усіх особ зареєстрованих як безробітні в 2005 році 50.5% потребують професійної підготовки. Збільшується також кількість громадян, які потребують професійного навчання у зв'язку із змінами вимог роботодавців до рівня їх професійної компетентності, профілю знань і умінь. Опитування 861 роботодавця в різних регіонах показало, що основними критеріями, за якими вони обирають працівника на вакантне робоче місце, є рівень професіоналізму (відзначили 67.4% опитаних), спрямованість на професійний розвиток (відзначили 25.7 % опитаних), усвіломлення кола професійних обов'язків (30.6%), готовність до неперервного підвищення свого професійного рівня (28.9%).
Найголовнішим соціальним наслідком безробіття є бідність населення. Бідність— проблема, яку успадкує і нове тисячоліття. В 2002 р., за даними Світового банку, 1,5 млрд.чоловок на нашій планеті існувало лише на один долар в день. Здається, що проблема бодності є вічною - —вона завжди існувала і завжди існуватиме. Правда, були часи, які сціалісти-утопісти називали "золотим воком", коли, як вони вважали, не було бідних і багатих. Але утопісти помилялись - - бідность існувала і тоді, хоча вона і не була персоніфікована. У первісному суспільстві теж страждали від голоду. Тільки тод!іне було розшарування на класи, поділу на заможних і незаможних, не існувало "соціальної" бідності, яка породжує почуття несправедливості.
Сучасні держави використовують різні засоби для вирішення проблеми бідності. Найбільших успіхів в боротьбі з бідністю досягла так звана соціальна держава, яка бере на себе турботу про матеріальне становище своїх громадян, проводить сучасну соціальну політику.Така держава сприяє збереженню стабільності, суспільної злагоди, попереджає гострі соціальні конфлікти. Поняття "соціальна держава" з'явилось у першій половині XIX ст. В 1848 році у Франції обговорювалась можливість такого визначення держави. Пізніше це поняття використовували паризькі комунари. Але конституційне закріплення це поняття дістало лише теля Другої світової війни в ряді країн Європи --Франція, ФРН, Іспанія. Сьогодні в конституціях деяких найбідніших країн Африки записано, що вони є соціальними державами. Хоча проголошення держави соціальною не означає, що вона така насправді. США є соціальною державою, хоча це не записано в Конституції країни. Соціальна держава постає як продукт тривалого розвитку. Потрібні певні передумови для виникнення. До чинників, що обумовили виникнення соціальної держави, відносяться достатньо високий рівень економічного розвитку, що є результатом суспільної модернізації; громадянське суспільство; .
3 кінця 30-х 1 по 90-ті роки включно державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу постійно зростали. Так, у США в 1938 р. ці витрати становили 16,9% від ВВП, у 1975 - - 34,6%, а в 1993 - - 38,7%. У ФРН, державі з соціальною ринковою економікою, теж спостерігалось зростання витрат у ті ж роки відповщно 43,6%, 48,9%, 50,8%. У Великобританії в 1993 р. Державно соціальні витрати становили 54,8% від ВВП. В умовах кризи деякі соціальні програми були скорочені, зменшились темпи зростання витрат на соціальні потреби, але основні надбання соціальної держави -соціальне страхування, соціальний захист, соціальне партнерство - - були збережені. Нині в США, наприклад, існує багато різних напрямків соціальної роботи: допомога бездомним, сім'ям з неповнолітніми дітьми, тим, хто втратив рідних і т. д. Передбачена навіть психологічна допомога (когнітивна терапія), яка надається тим, хто перебуває у критичній ситуації, тим хто втратив роботу.
Це стосується України, то стан боротьби з бідністю тут не можна вважати задовільним. При цьому становище на Україні гірше, ніж в інших колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи. Проведені вибіркові опитування населення України, а також Угорщини, Словена, Словаччини, Болгарії, Румунії, Чехії в рамках дослідження "Новий барометр демократії показали, часто або іноді відмовляють собі в придбанні продуктів харчування 52% україннців (середній показник по семи країнах - 19%); в придбанні одягу, взуття відмовляють собі 66% наших співгромадян (середній показник - 32%). Нині доволі складно визначити ступінь соціального неблагополуччя людей. Існує таке явище, як "суб'єктивне зубожіння". С. Головаха вважає, що це феномен кризової свідомості. На його думку, дані про середньомісячну заробітну плату, розмір офіційних доходів громадян сьогодні є абсолютно непридатними для об'єктивного вимірювання бідності через те, що реальні доходи приховуються. Хоча надзвичайно висока частка витрат на продукти харчування в Україні у загальній структурі споживання є безсумнівним доказом бідності: більшість населения просто живе впроголодь. Голод позначається не тільки на фізичному здоровї людей, але і на їх психічному стані. 3 цією проблемою стикались не тільки економічно відсталі, але и розвинуті країни.
Рекомендаціями спрямованими на зниження безробіття є:
макроекономічна політика, що сприяє скороченню бюджетного дефіциту, стримує інфляцію і підтримує попит:
- удосконалення системи освети і підготовки кадрів;
ліквідація бар'єрів, що заважають створенню чи розширенню підприємств, особливо малого бізнесу, розвитку форм само зайнятості;
- удосконалення системи заходів щодо створення і поширення нової технології;
- гнучкість у питаннях заробітної плати;
- зміни в законодавстві, які б не перешкоджали вільному найму на роботу;
- гнучкість у питаннях вільного часу;
- розробка політики, спрямованої на підвищення рівня зайнятості, а не на підтримку безробітних, тобто надання переваги активним методам
боротьби з безробіттям над пасивними;
- зміни системи соціального забезпечення в напрямі стимулювання
працевлаштування.
Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:
- розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості,
професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки підвищення
кваліфікації кадрів;
- надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на
скорочений робочий день;
- державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;
- стимулювання підприємств до навчання, перекваліфікація до
подальшого працевлаштування додаткової робочої сили;
- залучення приватного (як вітчизняного, так и іноземного) капіталу в райони зі стійким високим рівнем безробіття;
- регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;
- стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;
- збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти;
- введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіціента змінності його в цілому;
- заходи щодо квотування робочих місць для представників
найуразливіших труп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;
- організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.