Світова організація торгівлі (СОТ) є міжнародною міжурядовою організацією, заснованою в 1994 р. згідно з угодою, укладеною в м. Марракеш (Марокко) під час Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Відповідно до угоди, країнами-засновницями СОТ стали всі сторони-учасниці ГАТТ. Правовою основою СОТ є Генеральна угода з тарифів і торгівлі у редакції 1994 р., включно із низкою нових угод, домовленостей та рішень, Генеральна угода з торгівлі та послуг (ГАТС), Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС), а також інші правові акти і міжнародні домовленості.
У сучасних умовах абревіатура СОТ має подвійне значення: по-перше, СОТ є організацією, по-друге, СОТ — це комплекс правових документів, який визначає права та обов'язки урядів у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами. Отже, серед основних завдань СОТ — підтримка та розвиток «певних правил гри» руху товарів і послуг, за якими працюють уряди країн-членів СОТ.
Сучасна СОТ — провідна міжнародна організація, членами якої є 149 країн світу, на долю яких припадає близько 96% обсягу світової торгівлі. Останнім часом сфера діяльності СОТ розширюється і передбачає не тільки регулювання торговельних потоків, а й міжнародне економічне регулювання капіталу та робочої сили. Членство в цій організації стало практично обов'язковою умовою для будь-яких країн, які прагнуть інтегруватися у світове господарство.
Україна бере участь у процесі приєднання до Світової організації торгівлі від грудня 1993 року, коли була подана заява уряду нашої країни про намір приєднатися до ГАТТ. Відтоді розпочинається тривалий процес багатосторонніх переговорів щодо вступу України до СОТ, який триває і нині й має своїх прихильників та опонентів.
Членство в СОТ передбачає узгодженість нормативно-правової бази, яка в Україні сформована недостатньо. Необхідно зазначити, що останній термін вступу України до СОТ передбачений на лютий 2007 року. До цього періоду необхідно переглянути або запровадити десятки євростандартів, які наблизять Україну до загальноприйнятих норм. Нині існує ще багато запитань щодо переваг та недоліків такого вступу, майбутніх перспектив розвитку економіки України як на макро-, так і мікрорівнях. Невирішеними залишаються питання стратегії і тактики розвитку економіки після вступу до СОТ, розвитку національних переваг, пріоритетів та можливостей діяльності вітчизняних товаровиробників.
Використовуючи власні дослідження, дослідження Національного інституту стратегічних досліджень, періодичну спеціальну літературу, дані Державного комітету статистики України зробимо деякі узагальнення та висновки.
Прагнення України інтегруватися у світову економіку вимагає гармонізації сучасної системи макроекономічного регулювання, і насамперед нормативно-правової бази, виробничо-технологічної та зовнішньоекономічної політики України з відповідними системами країн-членів Світової організації торгівлі. Вимогою сьогодення для українських виробників та менеджерів є вивчення й застосування міжнародних і європейських стандартів, технічних регламентів, процедур оцінювання відповідності та ринкового нагляду, які сприятимуть обміну товарами та послугами з торговими партнерами, підвищенню ефективності, якості та конкурентоспроможності на всіх рівнях: від виробництва до споживання продукції.
Рішуча лібералізація зовнішньоекономічної діяльності України, що відбулася у середині 90-х років ХХ століття, дала змогу досягти динамічного зростання товарообігу. Все ж до сьогодні не відбулося якісних змін у товарній структурі експортно-імпортних операцій України. На жаль, основними статтями українського експорту залишаються товари з відносно невеликою часткою кінцевої продукції. Так, за даними Державного комітету статистики України в 2005 році, 40,9% українського експорту припадає на чорні метали та вироби з них, 13,8% — мінеральні продукти, включаючи нафтопродукти, руди металів, природний газ тощо, 8,7% — продукція хімічної промисловості. Машинобудівна продукція становить лише близько 13% експорту (табл.).
Повільність модернізації та розширення якісних показників експорту призводить до втрати принципово важливих ринків збуту. Аналіз зазначених показників засвідчує, що українська економіка в глобалізаційних процесах посідає у міжнародному поділі праці місце, яке притаманне сировинно-орієнтованим низькотехнологічним країнам. Це суттєво звужує можливості вітчизняних суб'єктів господарювання скористатися перевагами економічної глобалізації, а також обмежує траєкторію економічного розвитку країни. Тому назріла нагальна необхідність формування нової стратегії зовнішньоекономічної політики України, яка передбачає зміну спеціалізації на світовому ринку товарів і послуг, застосування нових методів пристосування до вимог сучасного світового ринку.
Тепер вже можна констатувати про завершення етапу лібералізації експорту внаслідок здійснення відносно м'якої політики селективного протекціонізму в дозволених нормами СОТ межах. Проте назріла необхідність переходу до державної політики широкомасштабної підтримки та стимулювання експорту продукції з високою часткою доданої вартості, високотехнологічної продукції та товарів із тривалим циклом виробництва. Для реалізації активної експортної політики необхідно, спираючись на досвід інших країн, створювати відповідні інструменти її реалізації, і передусім систему державної кредитно-страхової підтримки експорту.
Зовнішньоекономічна політика повинна постійно розглядатися у нерозривній єдності з соціально-економічними процесами країни. Таке поєднання дасть змогу аналізувати вплив зовнішньоекономічних тенденцій щодо конкурентоспроможності національної економіки, виявляти «вузькі» місця й запроваджувати відповідні заходи.
Без членства в СОТ, за сучасних умов, неможливо використати переваги світової торгівлі й гарантувати вітчизняним товаровиробникам міжнародно-правовий захист від недобросовісної конкуренції на світовому і регіональному ринках. Так, на думку експертів, цифра щорічних втрат українських виробників унаслідок антидемпінгових розслідувань у різних країнах світу сягає 8 млрд дол. США.
Які ж основні принципи ГАТТ/СОТ стосовно торговельної політики країни-члена СОТ:
по-перше, вона має бути позбавлена будь-якої дискримінації, — країна не повинна упереджено ставитися до тих чи інших торговельних партнерів, так само не потрібно проводити різницю у політиці щодо національних та іноземних виробників товарів і послуг;
Таблиця
Товарна структура зовнішньої торгівлі України за 1996–2005 роки, % *
* Моніторинг макроекономічних і галузевих показників. — 2006. — Жовтень. — Вип. 10(78).
по-друге, торговельна політика має бути передбачуваною, — іноземні компанії, інвестори та уряди повинні бути впевнені, що торговельні бар'єри не застосовуватимуться без узгодження з торговельними партнерами;
по-третє, відкритою для чесної конкуренції, — через попередження використання «нечесних» прийомів (експортні субсидії, продаж товарів за демпінговими цінами для завоювання ринків збуту);
по-четверте, сприятливою для слаборозвине-них країн, — надання перехідного періоду на пристосування до нових умов, використання спеціальних пільг для пом'якшення цього переходу.
Торговельна система ГАТТ/СОТ побудована на кількох основних правилах:
1)    захист вітчизняної промисловості лише за допомогою тарифів. Тарифний захист упроваджується одночасно з забороною країнам-членам використовувати кількісні обмеження імпорту;
2)    тарифні ставки мають бути зменшені та зв'язані проти подальших підвищень. Відповідно до угод ГАТТ/СОТ тарифи та інші заходи, які країни застосовують із метою захисту внутрішнього виробництва, потрібно зменшити і, де можливо, скасувати після проведення переговорів з іншими країнами-членами. Тарифні ставки, погоджені під час переговорів, і інші зобов'язання, які беруть на себе країни, наводяться у Розкладах поступок;
3)    торгівля на основі положень режиму найбільшого сприяння. Якщо країна-член СОТ надає одній країні будь-які переваги стосовно будь-якого товару, то вона повинна одразу ж надати такий режим аналогічним товарам інших країн. Зобов'язання щодо надання режиму найбільшого сприяння не обмежується лише тарифами, а стосується також будь-яких зборів, що накладаються у зв'язку з імпортом чи експортом; правил та формальностей, пов'язаних з імпортом чи експортом; внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж; застосування кількісних обмежень тощо;
4)    національний режим. Вимагає, щоб імпортному товару, який перетинає кордон після сплати мита й інших зборів, надавались умови, не менш сприятливі, ніж аналогічним товарам, виробленим вітчизняними товаровиробниками.
Серед основних переваг, які зумовлюють рішення країни приєднатися до СОТ, виділяють полегшення доступу до міжнародних ринків, скасування щодо країни дискримінації і нета-рифних бар'єрів, доступ до багатосторонніх механізмів вирішення суперечок та можливість впливати для захисту національних інтересів на умови регулювання світової торгівлі. Членство в СОТ трактують як системний фактор розвитку національної економіки, створення прозорого та прогнозованого конкурентного і сприятливого інвестиційного середовища.
Характер торговельних відносин у світі свідчить, що принципи та правила, проголошені СОТ, не завжди виконуються через об'єктивні та суб'єктивні причини. Зокрема за умов розвитку транснаціоналізації капіталу впливовість провідних транснаціональних корпорацій світу перевищує рівень впливовості багатьох національних урядів. Ураховуючи те, що угода ГАТТ/СОТ має міждержавний характер і поширюється на державне регулювання зовнішньої торгівлі, вона не є обов'язковою для виконання великими корпораціями.
На цьому етапі вступ країни до СОТ можна розглядати як необхідну передумову лібералізації режиму торгівлі між Україною і ЄС, створення зони вільної торгівлі та забезпечення поступової інтеграції України до Євросоюзу.
Поряд із позитивними чинниками вступу України до СОТ необхідно звернути увагу на суттєві перешкоди щодо реалізації позитивних очікувань вступу. Наприклад:
1)    вітчизняним товаровиробникам необхідно реально оцінити свій виробничий і науково-технічний потенціал та оволодіти сучасними конкурентними перевагами;
2)    внаслідок цінової конкуренції, вимог міжнародних стандартів слід очікувати скорочення традиційних ринків збуту для українського експорту;
3)    існують проблеми неузгодженості українських національних стандартів якості продукції міжнародним нормам;
4)    існування антидемпінгових процесів проти України є фактично основною метою недопущення небажаних партнерів на ринки збуту;
5)    зниження рівня тарифного захисту внаслідок зв'язування тарифних ставок;
6)    визнання України як держави з ринковою економікою не дає певних переваг у перехідний період вступу до СОТ.
Вступ України до цієї організації блокує також деякі традиційні інструменти державного регулювання:
1.  Приєднання до СОТ вимагає скасування надання національним виробникам більшості пільг, звільнень від оподаткування, мита, платежів.
2.  Угода про субсидії і компенсаційні заходи забороняє пряме списання заборгованості державі чи надання коштів для погашення заборгованості.
3.  Угода про державні закупівлі СОТ (1994 р.) запроваджує обмеження щодо державних закупівель, які мають здійснюватися лише на тендерній основі, причому з забезпеченням рівноправної участі у цих тендерах як національних, так і іноземних виробників. Це в свою чергу обмежує можливості стимулювання національних виробників засобами державних закупівель, зменшується дієвість бюджетної політики.
4.   Лібералізація фінансових послуг може призвести до активізації спекулятивного капіталу. Це зменшує контрольованість фінансового сектору. Лібералізація фінансових потоків у комплексі з обмежувальними заходами щодо українських фінансових структур у межах запобігання «відмиванню» грошей (вимоги FAT F ) створює несприятливі конкурентні умови для українських банків, страхових компаній, інвестиційних фондів.
5.  Угода ТРІМС (про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи) обмежує висування вимог до іноземних інвесторів щодо використання ними національних комплектуючих, регулювання імпорту комплектуючих та частки експорту у виробленій продукції. Це зменшує підконтрольність діяльності іноземних інвесторів, перешкоджає регулюванню галузевої і регіональної структури іноземних інвестицій.
Отже, держава виявляється обмеженою в своїх інструментах реалізації економічної політики, забезпечення конкурентоспроможності виробництва. Зміна регуляторного середовища відчуватиметься на становищі галузей економіки, щодо яких застосовувалися свого часу певні важелі державного регулювання, а після їх скасування збільшуватимуться витрати та зменшуватиметься прибуток. До таких галузей належать сільське господарство, сільське машинобудування, автомобіле-, авіа-, суднобудування, електронна промисловість, легка і деякі підгалузі харчової промисловості та ін.
Економічна політика України щодо мінімізації негативних наслідків приєднання до СОТ має забезпечувати такі напрями:
    модернізацію системи захисту внутрішнього ринку відповідно до вимог СОТ;
    підтримку експортних виробництв та вдосконалення структури експорту;
    структурну перебудову національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності відповідно до вимог міжнародної конкуренції.
Для ефективного входження України на міжнародні економічні ринки уряду необхідно терміново розробити систему захисту внутрішнього ринку, вміло використовувати наявний економічний потенціал країни, підвищувати конкурентоспроможність як вітчизняного товаровиробника, так і вітчизняного споживача. Адже відсутність цілісної стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки не лише обумовлює гальмування національного економічного розвитку, а й призводить до значних ускладнень у міждержавних торговельних стосунках України з іншими державами.
Для налагодження рівноправних партнерських відносин з іншими країнами, уряд у найближчі часи повинен:
     удосконалювати повноцінний ринок факторів виробництва та банківської системи (кредитування, страхування, інвестиційно-інноваційні проекти);
     поліпшувати інвестиційний імідж країни;
     здійснити якісні зміни спеціалізації України у світовому поділі праці за допомогою впровадження комплексної експортної стратегії, орієнтованої на підвищення частки в експорті інноваційної та традиційної української продукції з високим рівнем доданої вартості, збільшення надання високотехнологічних послуг;
     активізувати роль міжнародної науково-технічної кооперації, передусім на стадіях комерціалізації розробок;
      підвищувати конкурентоспроможність національної економіки на основі формування високотехнологічної економіки;
      переорієнтувати імпортну стратегію з комплексним вирішенням проблем модернізації національної промисловості та активної політики імпортозаміщення (обмеження ввезення в країну імпортних товарів, які можуть вироблятися в нас);
       нарощувати експортні можливості вітчизняної транзитної системи.
Ураховуючи існуючі унікальні природно-кліматичні умови України, не можна не використовувати цей потенціал для сучасного розвитку сільського господарства, агропромислового комплексу, «зеленого» туризму.
Практична реалізація орієнтирів зовнішньоекономічної стратегії України вимагає реалізації конкретних заходів державного регулювання вже у коротко- та середньостроковому періодах:
1.   Впровадження заходів щодо підтримки експортерів, зокрема, спрощення митних процедур; упровадження спеціалізованої системи експортного кредитування; спрощення процедури надання дозволів на експорт капіталу з метою створення за кордоном збутових та сервісних мереж вітчизняних товарів.
2.   Забезпечення інформаційної підтримки експортної діяльності, зокрема посилення практичної роботи торговельно-економічних місій за кордоном щодо розширення можливостей збуту продукції українських виробників, запровадження виробничої кооперації, захисту їхніх інтересів на зовнішніх ринках.
3.   Впровадження інструментів заохочення інвестиційного імпорту, зокрема імпорт технологічного обладнання та технологій, що вносяться у статутний капітал підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних підприємств не повинен обкладатися податком на додану вартість.
4.   Сприяння діяльності стратегічних іноземних інвесторів.
5.   Розробка стратегічної програми адаптації та реалізації існуючого потенціалу економіки України до членства в СОТ, зокрема оволодіти інструментарієм захисту внутрішнього ринку, що передбачений документами СОТ; проаналізувати умови та терміни системного захисту пріоритетних галузей економіки, максимально використовуючи механізми, дозволені СОТ; розробити спеціальні заходи, спрямовані на компенсацію очікуваних короткострокових негативних наслідків від вступу до СОТ; підготувати спеціалістів, здатних використовувати правові норми СОТ і діючу систему вирішення суперечок для відстоювання інтересів України на зовнішніх ринках.
Використовуючи досвід країн, нових членів СОТ, слід модернізувати політику просування України до отримання членства, спрямувавши її на пріоритетне використання переваг від членства задля зміцнення конкурентоспроможності національної економіки. Така політика повинна включати:
1.  Здійснення інвентаризації та предметне вивчення можливостей використання в умовах України всіх захисних засобів, дозволених системою ГАТТ/СОТ. Збір інформації про торговельну політику країн-партнерів у цій сфері. Визначення напрямів інституційних та економіко-правових змін, необхідних для їх застосування в повному обсязі.
2. Гармонізація системи стандартів у суворій відповідності до вимог технологічної, екологічної безпеки і безпеки життєдіяльності, а також технологічної й економічної доцільності.
3. Оновлення термінів перехідних періодів для реструктуризації неконкурентоспроможних та «проблемних» нині галузей і виробництв.
4. Нівелювання негативного соціального ефекту.
СОТ є потужною міжнародною організацією. Послідовна та системна реалізація стратегічних і тактичних заходів сучасної економічної політики України сприятиме адаптації та входженню національної економіки до Світової організації торгівлі, що буде певною гарантією прозорості економічних та політичних механізмів. Затримка й зволікання зі вступом до цієї організації може призвести до торговельно-економічної ізоляції України від міжнародного співтовариства, втрати певних ринків продукції, зниження конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.
Література
1. Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв'язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році».
2. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників. Міністерство економіки України. — 2006. — Жовтень. — Вип. 10 (78).
3. Гончаров Ю., Петін Ю., Сальник О. Застосування системи рейтингових оцінок як засіб ефективного управління процесом євроінтеграції // Економіка України. — 2005. — № 11. — С. 73–82.
4. Дюмулен И. И. Международная торговля услугами. — М.: Изд-во «Экономика», 2003.
5.  Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін. — К.: НІСД, 2005.