І. Природні ресурси і їх вплив на життя суспільства На всіх етапах історичного розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людини з природою. В сучасних умовах посилюється взаємозалежність господарства і природи. Розвиток продуктивних сил в умовах ринкової економіки пов’язаний з включенням у господарство краю дедалі більшої кількості природних ресурсів та природних умов і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Природні умови елементи природного середовища, що не беруть безпосередньо участі в суспільному виробництві, але важливі для життя і діяльності людського суспільства. Природні ресурси – такі елементи природного середовища, які можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства і підвищення якості життя і беруть участь як у матеріальному виробництві, так і в невиробничій сфері. Продуктивні сили – це єдність засобів виробництва, які своєю працею приводять їх в дію. Серед факторів продуктивних сил ми ознайомилися з природно-географічними, які включають якісну і кількісну характеристику мінерально-сировинних, водно-ресурсних, земельно-ресурсних, лісоресурсних, фауністичних, природно-рекреаційних та природних умов Коломийщини. Обґрунтування розміщення продуктивних сил потребує врахування можливостей природних умов і природних ресурсів, або інакше природно-ресурсного потенціалу краю. Поняття “природно-ресурсний потенціал” складає сукупність усіх природних умов і ресурсів, які можуть бути використані в економіці певної території. Враховуючи це, поняття природно-ресурсний потенціал (ПРП) поширене в навчальних дисциплінах, які вивчають господарство певних територій. В географії – це “Економічна і соціальна географія”, а в економіці – “Розміщення продуктивних сил”. Географічний аспект вивчення ПРП стосується як груп ресурсів, так і рівнів природно-ресурсних комплексів у межах певних територій. Природно-ресурсний комплекс (ПРК) – це природно-ресурсний потенціал певної цілісної території [ 9]. Так, доктор географічних наук В.П.Руденко виділяє на Україні 6 рівні природно-ресурсних комплексів [ 11]. Що стосується Коломийщини, то дана територія відноситься у відповідності класифікації Руденка до третього рівня природно-ресурсних комплексів – зосередження багатьох видів природних ресурсів (включаючи групу родовищ корисних копалин) з підвищеною частотою потенціалу, яке виступає основою формування промислового центру і низового сільськогосподарського району [7; 25]. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу за доктором економічних наук Качаном Є.П. стосується критерію оцінки кожного виду ресурсу як сукупного ефекту від певного джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції в розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу [ 66]. Територія, яка характеризується в посібнику – Коломийщина – це історико-географічне поняття, що включає у себе цілісну адміністративну територію Коломийського району і міста Коломиї, яке є районним центром і одночасно містом обласного підпорядкування Івано-Франківської області України. Географія рідною краю. Коломийський район Розділ 1. Особливості географічного положення 1.1. Загальні відомості. Коломийський район – один із 14 районів Івано-Франківської області – розташований в її південно-східній частині. Межує з районами: Тисменицьким, Тлумачським (на півночі), Городенківським, Снятинським (на сході), Косовським (на півдні), Надвірнянським (на заходів). Центр району – місто Коломия з географічними координатами 48о31´ пн. ш., 25о02´сх. д., одночасно це одне з п’яти міст обласного підпорядкування. Площа району 1026 кв. км. Район утворений в 1940 році. Саме місто Коломия розташоване на р.Прут (притоці Дунаю) на важливому перехресті автомобільних за залізничних шляхів з Львівської і Тернопільської в Закарпатську і Чернівецьку області. Протяжність району з півночі на південь по меридіану 25о сх.д. – 36 км, із заходу на схід по паралелі 48о32´ пн. ш. приблизно 36 км. Річка Прут, протікаючи по території району із північного заходу на південний схід, поділяє район на дві частини: 2/3 площі займає горбисте передгір’я і 1/3 – запрутська підвищена місцевість та низькогірні хребти. В рельєфі переважає підвищена полого хвиляста рівнина, розділена річками, що теж позитивно впливає на економіко-географічне положення. В даний час Коломийщина включає в себе місто обласного підпорядкування Коломию, яка є одночасно центром даного адміністративного району, а також 3 селища (Гвіздець, Фотинію, Печеніжин) та 82 сільскоих населених пунктів. На 2000 рік на Коломийщині проживало ____ тис. населення. В Коломиї ___ тис. жителів, районі _____тис. жителів.
Формування і адміністративний поділ району ....????? Перша літописна згадка про Коломию датується 1240 роком в Іпатіївському літописі. Це одно з найдавніших галицьких міст і на думку дослідників є всі підстави рахувати вік міста значно більшим. Коломия починалася саме як місто-воїн, як військова фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію на південному заході Давньоруської держави. Тоді на берегах Пруту стояли 4 головні військові фортеці – у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях. Коломия історично прив’язана до Берладської дороги, що вела з Галича на Волощину і Дунай. Вперше фортеця була спалена в 1259 році під час монголо-татарської навали. В середині ХІV століття галицькі землі захопила Польща і з того часу чужинці не покидали коломийських земель. В 1405 році Коломия одержала Магдебурзьке право. В межах території Коломийщини зберігався політико-адміністративний поділ, що існував у Галицько-Волинському князівстві, а в 1434 році було утворене Руське воєводство. Територія ввійшла до складу Галицької землі цього воєводства. Покуття, а рівно і Коломия, стояла на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини і постійно була ареною міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів. В 1411 році місто з усім Покуттям було продане на 25 років молдавському господареві Олександрові. В 1490 році Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи. Напади чужинців почалися на початку ХVI ст. В 1498, 1502, 1505, 1513, 1520, 1531, 1589, 1594 роках – горіло місто і довколишні села, населення було або забране в ясир, або знищене. В 1612 р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 р. – чотири рази, в 1621 та 1624 роках – по два рази. Найбільше терпів Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази. Сама Коломия тоді тричі була спалена і зруйнована. Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію. Таким чином, розвиток Коломиї в першу чергу залежав від торгового транзиту. Місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Купцям строго заборонялося обминати місто. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, добування якої з соляних “вікон” було найважливішим заняттям міщан в передгірних селах поблизу Коломиї. В 1722 році після першого поділу Польщі покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. За новим адміністративним поділом 1781 року Коломия були включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. В 1811 році створюється Коломийська округа, межі якої і колишнього повіту практично співпадали. Основним заняттям населення було млинарство, ґуральництво, винокурство, а також гончарство. Новий етап в розвитку округи відіграла збудована в 1866 році залізниця Львів-Чернівці, а в 1876 році – Львів-Бухарест. В Слободі Рунгурській знайшли нафту, а в Мишині, Стовп чатові і Джурові – буре вугілля. У 1885 році в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку. В Коломиї і в навколишніх селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло лісопильне та цегельне виробництво, нових висот досягла торгівля. 1 листопада 1918 року на уламках Австро-Угорської імперії була утворена незалежна Західно-Українська Народна Республіка (ЗУРН). Але польські війська розпочали проти молодої республіки війну. 15 грудня 1918 року Коломия урочисто провела на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні Коломия пішли добровольцями в Українську Галицьку Армію. Та період існування вільної суверенної Української держави був коротким. І знову окупація Східної Галичини польськими військами. У вересні 1939 року територія Західної України була приєднана до Радянського Союзу. 4 грудня утворена Станіславська область з районним адміністративним поділом. В 1940 році утворений Коломийський район. Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав та розстрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили місто і район. Коломия і навколишні села поступово змінювали своє обличчя. Поруч з легкою, харчовою і деревообробною промисловістю в місті з’явилися машинобудівна, металообробна та будівельна галузі. Тепер в місті і районі працює понад 60 промислових, будівельних, транспортних та торговельних підприємств, діють понад 70 кооперативів і малих підприємств. Коломийщина в числі інших районів області включилася в побудову незалежної Української держави, проголошеної урочисто Декларацією про державний суверенітет України. В даний час Коломийський район поділений на 3 селищних і 39 сільських Рад. В районі селища міського типу Гвіздець, Отинія, Печеніжин та 81 сільських населених пунктів. Коломия – місто обласного підпорядкування.
Розділ 3. Характеристика природних умов і ресурсів 3.1. Рельєф Північна частина Коломийського району лежить у Передкарпатті, південна – у межах Покуття. Поверхню Передкарпаття займає підвищена полого хвиляста рівнина, значно розчленована. Покутську частину складають низькогірні хребти з пологими схилами, куполоподібними вершинами, розділені річковими долинами. Переважаючі абсолютні висоти в долині р.Прут – 200-300 м, Передкарпаття і Покуття – 300-400 м. Найвищі ділянки району – на південно-західній окраїні району на границі з Надвірнянським і Косовським районами 600-800метрів над рівнем моря (передгір’я Покутсько-Буковинських Карпат, найвища точка – 775 м). Весь район розташований у Передкарпатській височинній фізико-географічній області та в Зовнішніх Карпатах. Рельєф міста Коломия – рівнинно-терасний, загальний похил поверхні району – на схід. Абсолютна висота міста Коломия – 288,2 м над рівнем моря, абсолютні відмітки урізу води р.Прут (с.Корни) – 262,3 м. 3.2. Тектонічні структури Територія району лежить у межах двох великих тектонічних структур: південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи (Волино-Подільської плити) і Передкарпатського передового прогину. Платформенна ділянка займає північно-східну окраїну району (приблизно третю частину), південь і захід займають Зовнішня і Внутрішня зони Передкарпатського передового прогину. Волино-Подільська плита являє собою схил Українського кристалічного щита. Її кристалічний фундамент занурений під потужну товщу (до 3000 м) палеозойських і мезозойських відкладів, що мають нахил пластів усього 1-2 градуси. Передкарпатський крайовий прогин є частиною Карпатської геосинкліналі. Внутрішня зона (запрутська, південний схід району) вкрита потужною товщею (до 7000 м) відкладів крейдового, палеогенового і неогенового періодів. Як правило, всі вони морського походження, в окремих місця зімнуті в пологі лінійні складки. Зовнішня зона прогину відокремлена від попередньої (Внутрішньої) лінією розломів. Вона має платформ енну структуру з характериними куполоподібними складками і блоковою будовою, що спричинена тектонічними розломами і скидами. Товщина осадочних порід сягає 3000 м. Обидві зони зверху вкриті неогеновими моласами, що складаються з пісковиків, конгломератів, глин, рідше мергелів і вапняків. 3.3. Корисні копалини. Заслуговують на увагу невеликі і забуті нафтові промисли Слободи Рунгурської та буровугільні родовища Ковалівки, Спасу, приурочені до Зовнішньої зони прогину. З метасоматичними вапняками тиранської свити (верхній тортон) пов’язані промислові поклади самородної сірки Назірної, які залягають в покрівлі гіпсів та ангідритів або переверстуються ними. Є поклади газу. В достатній кількості є будівельні матеріали (пісковики, гравій, галечник), в багатьох місцях виходять глини, придатні для виробництва цегли та черепиці. Під час глибоких розвідкових пошуків нафти та газу на території с.Коршів виявлено сірководневі води близькі Мацестинського родовища на Кавказі. Є кухонна сіль, торф, озокерит. 3.4. Геологічна будова. Територія плити та Зовнішньої зони складена породами неогенового періоду кайнозойської ери (верхній міоцен): глини, пісковики, гіпси, ангідрити, солі, алевроліти; Внутрішньої зони – породами неогенового періоду (нижній і середній міоцен): конгломерати, пісковики, глини, солі, аргіліти. В кінці палеогену (25±2 млн. років тому) почалося підняття Карпат. Одночасно відбувалося опускання Передкарпатського крайового прогину, що почав заповнюватися потужними товщами (5-7 км) осадових порід, які називаються мол асами. Це продукти руйнування гір, складені конгломератами, пісковиками, мергелями, що виносились у прилеглий морський басейн. Опускань разом з Передкарпатським крайовим прогином зазнавала і Волино-Подільська плита, частина якої відкололася і утворила Зовнішню зону названого прогину. Море, що затопило в неогені згаданий простір, називають Сарматським, яке в зв’язку з підняттям Поділля і Карпат поступово перетворилось у вузьку лагуну і почало відступати у південно-східному напрямку (9-14 млн. років тому). Вслід за відступаючим морем побігли паралельно одна до одної річки. Кінець неогену ознаменувався і другою фазою карпатської складчастості, утворенням розломів у Внутрішніх Карпатах. У результаті горизонтальних стискань Зовнішня антиклінальна зона Карпат була зірвана по поздовжніх розломах і насунута на внутрішню зону крайового прогину. Насуви в окремих випадках сягають 16-20 км (південний захід району). В четвертому періоді відбулося кілька етапів материкового зледеніння, що позначилося на розвитку рельєфу регіону. Тектонічні рухи привели до зміни напрямків річкових долин карпатських річок. В даний час Карпати продовжують рости, зазнаючи вертикальних піднять (до 5-11 мм на рік) і горизонтальних переміщень у північно-східному напрямку. Про молодість Карпат свідчать і землетруси, епіцентри яких розміщені далеко за межами України у масиві Вранча (Румунія). Останні сильні землетруси відчувались у межах Коломийського району в 1977, 1986, 1999 та 2000 роках. 3.5. Геоморфологічне районування. Рельєф Коломийського району генетично та історично дуже різноманітний і входить до складу таких геоморфологічних областей і районів (за К.І.Геренчуком): І. Область Придністровського Покуття, де панує рівнинно-пластовий рельєф з поширенням долинно-балочних форм. Отинія-Коршівський акумулятивний район з поширенням терас середнього рівня (п’ята і четверта тераси) з олинно-балочними формами; Прутський (Коломийсько-Снятинський) район, який представлений терасами нижнього ярусу, акумулятивний, рівнинний. ІІ. Передакарпатська область. Тут є акумулятивний тип рельєфу різного ступеня і глибини ерозійного розчленування на Передкарпатському передовому прогині. Переніжин-Рожнівський район зі скульптурно-зсувними та ерозійними формами на глинисто-піщаних відкладах дашавської свити Зовнішньої зони прогину. ІІІ. Підгірська область структурно-ерозійних низькогір’їв, які утворені на піднятих складках Внутрішньої зони прогину. Слободо-Рунгурське структурно-ерозійне низькогір’я. 3.6. Клімат На клімат району найбільше впливає географічна широта, а також абсолютна висота над рівнем моря, віддаленість від океану, рельєф, що оточує територію області, характер підстилаючої поверхні. Район одержує 100-105 ккал/см2 сонячної радіації і лежить в двох кліматичних зонах – теплій (східна рівнинна частина) і помірній (західна, північна і південна передкарпатська частина). Середні температури січня місяця –5о, липня +18 +19оС. Середньорічна кількість опадів на сході – до 700 мм, на решті території – 700-800 мм (крім південного заходу в підгірській області, де кількість опадів максимальна і становить 800-1000 мм). Мінімальні і максимальні температури для Коломиї відповідно –39о і +38оС. Переважають вітри – північно-західні і східні. Вітри переважно слабкі і помірні зі швидкістю 0-5 м/с, взимку інколи 6-10 м/с. В окремі роки спостерігались ураганні вітри до 20-25 м/с. Таблиця 1. Температура повітря по місцях (в градусах): Станція 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 За рік
Таблиця 2. Середньомісячна кількість опадів по місяцях (в мм): Станція 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 За рік
Отинія 22 26 30 49 69 96 102 85 52 46 39 33 655
Коломия 22 22 24 49 72 98 101 82 51 40 36 24 621
Таблиця 3. Суми опадів, випаровуваності та коефіцієнт зволоження: Станція Опади (мм) Випаровуваність за рік, мм Коефіцієнт зволоження для року
11-3 4-10 За рік
Коломия 128 498 621 530 1,17
Початок зими прийнято відраховувати від часу, коли середньодобові температури опускаються нижче 0оС. На рівнинній території цей період наступає в кінці листопада. Переважає хмарна погода із снігопадами, які приносять західні вітри. Часті відлиги з денними температурами 0о+6о. Східні вітри бувають досить сильними і приносять великі морози. Найхолодніший місяць – січень. Проте для останнього десятиліття характерна нестабільність зим, а саме надзвичайно холодна – тривалістю 5 місяців у 1996-1997 роках, з історичним мінімумом - 39оС, дуже тепла близько до історичного максимуму в 2000-2001 роках. Весна починається в першій декаді березня. Середньодобові температури піднімаються вище 0о С, тане сніговий покрив. Погода дуже мінлива, з частими заморозками, які приносять північні або східні вітри. В третій декаді починається вегетаційний період, коли середньодобові температури переходять через +10о С. Для травня характерна велика ймовірність сухих днів. Літній період настає в кінці травня, коли середньодобові температури перевищують +15о С. Велика тривалість дня і висота сонця зумовлюють високі температури і малі контрасти їх протягом сезону. Найтепліший місяц2ь липень, для якого ймовірні дні з середньодобовими температурами понад 25о С. Для літніх місяців характерна значна кількість опадів, які приносять вітри з Атлантичного океану. В червні часті зливові дощі. В другій половині літа спостерігаються посушливі періоди. Осінь починається після 11-14 вересня, коли середні температури опускають нижче +15о С. Поступово знижується температура, одна к у 20-х числах вересня часто спостерігається так зване “бабине літо”, зумовлене південними вітрами, тобто діяльністю Азорського максимуму. У жовтні вже бувають перші приморозки. Поступово починає переважати хмарна, з незначними дощами і туманами, погода. Інколи випадає мокрий сніг, а в листопаді вже бувають морози, що знаменують кінець осені. 3.7. Внутрішні води Достатнє, а в гірських районах надмірне зволоження території району, значне розчленування рельєфу визначили утворення в її межах густрої річкової сітки. Територія району лежить в басейні річки Прут та її приток. Більшість річок малі і течуть по території району середньою або нижньою течією. Рельєф визначає гірський характер течії річок Пруту та його правих гірських приток Пістиньки, Брустурки, Лючки, Сопівки і інших. Дно цих річок кам’янисте й порожисте, часто зустрічаються водоспади. Виходячи в межі Передкарпаття, ці річки, легко розмиваючи пухкі гірські породи, виробляють широкі долини, розгалужуючись на численні рукави. Ліві ж притоки Пруту – Коломийка, Турка, Козачівка, Товмачик, Чорнява, Добровідка і інші мають рівнинний характер, спокійну течію, але долини, як правило, глибокі і порівняно вузькі. У живленні річок найбільша роль дощових вод, меншу частку становлять снігові і підземні. Для гірських (правобережних) приток Пруту дощове живлення становить приблизно 44%, підземна – 6%, а 50% припадає на снігове. Для лівобережних рівнинних річок 50% води дають дощі, 13% - підземні джерела, а решту 37% - снігове живлення. За режимом річки району можна віднести до двох типів. Прут зі своїми правими притоками належать до річок з паводковим режимом, ліві притоки – до річок з весняною повінню. Для перших характерні весняні повені (квітень-травень), але час від часу повторюються катастрофічні літні паводки, викликані випаданням тривалих і сильних дощів у Карпатах. Для річок з весняною повінню характерні повені у березні-квітні, пов’язані з таненням снігу, а також значні підняття рівня під час літніх дощів чи зимових відлиг. У роки із сухим літом на цих річках спостерігається межень. Загалом, на річках району 60-70% річного стоку припадає на весняно-літній період. Малий стік взимку зумовлений тим, що на більшості річок утворюється льодовий покрив. Як правило, він не стійкий і триває на рівнинних річках 2-2,5 місяця, а на гірських – 3-3,5 місяця. Формуватися льодостав починає в кінці листопада, стаючи порівняно стійким в третій декаді грудня. Скресають річки в кінці лютого – на початку березня. Льодохід триває 2-5 днів. Як вже сказано, територія району лежить у басейні Прута. В межах району Прут має довжину близько 32 км. Виходячи з передгір’я поблизу Делятина, він круто повертає на схід і тече в південно-східному напрямку по широкій терасованій долині, яка розділяє Передкарпаття і Покутську височину. На всьому протязі від Ланчина до Заболотова дно долини плоске і широке, русло розбивається на густу сітку рукавів, приток. Є багато стариць. Правий берег ріки крутий, часто лісистий, лівий – довгий, пологий, покритий луками і полями. Швидкість течії сягає ще до 1 м/с. На території району озер мало, зустрічаються заплавні (стариці), які часто в сухі періоди року висихають або перетворюються в болота. В районі 29 ставків загальною площею водного дзеркала ______ га. 3.8. Грунти. Рослинність і тваринний світ На просторах Передкарпаття, утворених різновіковими терасами, найбільш поширеними є дерново-підзолисто-глейові і дернові грунти. Як правило, вони безструктурні, перенасичені вологою, вміст перегною 1-2.5%. На алювіальних відкладах заплав та нижніх терас, днищах балок усієї рівнинної частини переважають лучні і лучно-болотичні грунти. В перших вміст перегною становить 3,1%, а в другий – до 8%, тобто потенціальна родючість їх висока, але вони потребують осушення. В східній частині району зустрічаються чорноземи опідзолені з вмістом гумусу 3,4-4%. В процентному відношенні грунти розподіляються так: дерново-підзолисті – 47%, буроземи опідзолені – 10%, опідзолені, в т.ч. опідзолені чорноземи – 33%, лучні – 10%. Рослинний покрив різноманітний. В рівнинній частині чергуються плями степів і широколистяних лісів, переважно дубових з домішкою граба, рідше бука. В межах Прикарпаття степи поступово зникають, з’являються ділянки з лучною рослинністю у низовинах, а височини зайняті лісами, де переважає бук. Широколистяні ліси Покутської частини району мають в основному два яруси. В першому найчастіше зустрічаються ясен, явір, клен польовий. В другому, крім лісоутворюючих дуба і граба, поширені також липа, берест, осика, черемха, береза, черешня, горобина. У підліску представлені брусниця, ліщина, калина, глід, крушина, терен, шипшина, кизил. Травяний покрив формують осоки лісна і волосиста, тонконіг, копитень, гребінник, фіалка лісова, анемона дібровна, маренка запашна та ін. У лісах передгір’я значно рідше зустрічається дуб, частіше бук і смерека. Зберігся тут в окремих місцях зникаючий тис ягідний – релікт неогенового періоду (ботанічний заказник Княж двір та 9 заповідних урочищ). На заболочених заплавах поширені вільхові ліси з переважанням чорної вільхи та вільхи сірої. Поруч з ними ростуть чорна бузина, верба, крушина, хміль, паслін. У букових лісах Прикарпаття трав’яний покрив бідніший і представлений квасиницею, весняним білоцвітом, під сніжником, воронцем. В цілому ліси на рівнині займають до 15%, а в передгір’ї – що 30%. Луки поширені у заплавах рік, характеризуються трав’яним покривом, в якому домінують вівсяниця лугова і червона, тонконіг, конюшина. Великі площі зайняті культурною рослинністю – сільськогосподарськими землями та після лісовими луками, що в значній мірі розорані. До Червоної книги України занесені такі рослини, що зустрічаються в нашій місцевості і потребують повсюдної охорони: тис ягідний, підсніжник звичайний, Шафран Палласа, первоцвіт дрібний, латаття біле, дзвіночки карпатські, пізньоцвіт осінній, Венерині черевички звичайні, а також яловець високий, сосна кедрова європейська, первоцвіт весняний, купальниця, горицвіт весняний, роман карпатський, відкасник, хвощ великий тощо. Він відноситься до Лісостепової зоогеографічної провінції та Карпатського зоогеографічного округу України (табл. ). Тваринний світ різноманітний. На території району зустрічаємо понад 50 видів ссавців, біля 150 видів птахів, 9 видів плазунів, 15 видів земноводних, понад 40 видів риб. Передкарпаття має видовий склад тварин, перехідний між Поділлям і Карпатами. Цікавими є рідкісні для району види тварин, такі як: ящірка лучна, полоз лісовий, веретінниця, черепаха грецька і черепаха болотна (з плазунів), пугач, лебеді дикі, сови, сичі, чаплі, яструби, жовна чорна, лунь болотний, сойка, одуд, кібчик, сокіл (з птахів), кажани, зубри, кутора мала, сліпаки, вовчки, лосі, борсуки, видри (ссавці), дуже рідко зустрічаються земноводні – тритон гірський та саламандра, які занесені до Червоної книги України; дуже рідкісні і потребують охорони деякі види риб, особливо лосось дунайський і вугор річковий. В лісах району зустрічаються борсук, ласка, заєць, дикий кабан, козуля, білка і ін. Сільськогосподарські землі значно бідніші: кріт, лисиця, заєць-русак, миші, ящірка, вуж, жаби. Багато птахів: польовий горобець, ворони, синиці, сороки, дятли, одуд, пугач,шишкар ялиновий і інші типові осілі, а також багато перелітних і кочових: жайворонок польовий, зозуля звичайна, ластівка, лелека білий, соловейко, стриж, чапля сіра тощо. В річках водяться щуки, коропові, в’юни, окуні, верховодка, головень (клень), лин, марена, окунь, а в гірських притоках Пруту зустрічаємо форель струмкову і райдужну. В ставках вирощують коропів (лускатого, дзеркального, голого) та акліматизованих білого ашура і товстолобика (Табл. ) З історії заселення району Археологічні та історичні дослідження свідчать, що Прикарпаття було заселене ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок давнього, середнього і нового кам’яного віку (палеоліту, мезоліту і неоліту). Найдавніші з них мають вік близько 100 тисяч років. Населення в район Передкарпаття зайшло із південно-східного напрямку, рухаючись вверх за течією Дністра і Пруту. В кінці кам’яного віку на початку ІІІ тисячоліття до н.е. тут оформилася культура давніх землеробів, широко відома під назвою трипільської. Трипільські племена зайняли вигідні для землеробства рівнинні території. У передгір’ї основу господарської діяльності найдавніших племен складали мисливство і скотарство. В кінці існування трипільської культури спостерігається перехід до перед скіфських, а пізніше слов’янських етнічних утворень, які поклали початок давньоукраїнській народності. Східонослов’янські племена, що жили в передгір’ях Карпат і прилеглих рівнинах, відомі під назвами дулібів і тиверців, а схили Карпат заселяли білі хорвати. У IV-VIII століттях Прикарпаття було досить густо заселене, особливо у межиріччі Дністра і Пруту. В цей період починають зароджуватись перші державні утворення, масово будуються укріплені поселення. На теренах Прикарпаття до середини ІХ століття існувала така значна кількість міст, що цю територію у ряді скандинавських джерел називали Гардарікою, тобто країною міст. Але ці міста з часом зникли, або перетворилися у сільські поселення. У кінці ІХ століття значна частина Прикарпаття мала настільки міцні зв’язки з Києвом, що сучасники вважали його складовою Київської Русі. Остаточно ж приєднані до цієї землі дулібів і карпатських хорватів були в 981 році в результаті походу князя Володимира Святославовича. Отже, ці племена взяли участь у формуванні давньоукраїнської (давньоруської) народності. Мова князів і всього населення тодішньої Київської Русі, як довів у своїй праці М.Максимович, була українською і дуже мало відрізнялася від тієї, якою розмовляли селяни Київщини у ХІХ столітті. 2. Населення і трудові ресурси За кількістю населення серед областей України Івано-Франківщина займає 16 місце. На Україні станом на 1.01.1996 року проживало 51334 тис. чол., з них в нашій області – 1467,1 тис. чол., що складає 2,86% населення України. Населення Коломийського району (без м.Коломия) становить 103,6 тис. чол., у тому числі міського – 12,9 тисячі чоловік (на 1.01.1996 р.). Населення міста Коломия станом на 1.01.1996 р. становило 68,7 тис. чол. Таблиця 5. Середня густота населення, міське і сільське населення на 1.01.1996 року Кількість населення (тис. чол.) Частка міського населення (в %) Кількість міського населення (тис. чол.) Кількість сільського населення (тис. чол.) Середня густота населення (чол./км2)
Україна 51 334 67 3 4221 17 113 85,03
Івано-Франківська область 1 467,4 43,8 642,1 825,0 105,5
Коломийський район (без м.Коломия) 103,6 46,0 12,9 90,7 172,3
м.Коломия 68,7 100 68,7 -
Чисельність населення селищ міського типу Коломийського району станом на 1.01.1996 року становить: смт. Отинія – 5,3 тис. чол., смт. Гвіздень – 2,1 тис. чол., смт. Печеніжин – 5,5 тис. чол. Кількість населення найбільше залежить від природного приросту, але наклали свій відбиток епідемії, війни, міграції населення. На протязі Х-ХХ століть .... ????
