Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економічної теорії
Реферат
з дисципліни
“Політична економія”
на тему:
«»
Зміст
Вступ
Продуктивні сили як матеріально-речова основа економічної системи….ст4
Екологічний фактор розвитку продуктивних сил…………………………..ст7
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
З метою отримання засобів існування людина повинна постійно взаємодіяти з природою і навколишнім середовищем. Так, вона обробляє землю, вирощує різноманітні сільськогосподарські культури, видобуває корисні копалини тощо.Тобто,для того , щоб жити людина повинна їсти,пити,мати одяг та інші блага. Але перш ніж їх отримати,їх потрібно створити. Тому, людина почала виробляти – створювати блага, необхідні для її існування і розвитку.
Моя робота є дуже актуальною, адже тут досліджується як з розвитком суспільства,зростання їхніх потреб розвивалися продуктивні сили,які не призвели не лише до позитивних наслідків,а й до негативних.
Проблему екологізації продуктивних сил цікавилося багато дослідників.
У своїй роботі я використала авторів Мочерного С. та Чепіногу В.Г. Маніва З.О.,які описують сутність розвитку продуктивних сил , їх еволюцію та структуру. І також я використала статтю Добрянської Л.О, у якій розповідається як саме еволюційно розвиток продуктивних сил влинув на середовище існування суспільства,на екологію.
Дана робота є дуже актуальною,адже у ній розглядається, який вплив має розвиток продуктивних сил на життя суспільства, на екологію,на середовище існування суспільства,адже саме екологія впливає на стан здоров’людей,на продуктивність праці і найголовніше на подальший розвиток людства.
Авжеж,розвиток та розширення підприємств забезпечили робочі місця,розвиненість економіки країн, це призвело до покращення соціально-економічного життя людей,до задоволення все більшої кількості потреб суспільства.
Але, впровадження досягнень НТР у виробництво, розвиток хімічної промисловості,розширення підприємств за рахунок вирубування лісів, загарбання ними значних площ родючих земель під виробництво,що призводить до деградації грунтів ,а також значні викиди шкідливих речовину атмосферу та забруднення річок і т.д. - значно погіршує стан здоров’я суспільства, знищується природа, - і це призвело до виникнення глобальних екологічних проблем,які потребують негайного вирішення.
Тому,мета даної роботи – аналіз того який вплив має розвиток продуктивних сил на життя суспільства, на екологію.
Екологізація продуктивних сил є еволюційним кроком, а запровадження принципів екологізації в державі створить підґрунтя для подолання кризових явищ, на основі використання новітніх підходів до управління та нормативно-правового забезпечення соціально-економічного розвитку, покращення іміджу держави як основи для залучення інвестицій.
1.Розвиток продуктивних сил
До складу продуктивних сил усіх суспільно-економічних формацій входять засоби виробництва і люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил і використовуються як джерела енергії. До продуктивних сил належать також сили природи: вітер, сонце, вода, які використовуються людьми.Природне середовище визначає кліматичні та ґрунтові умови господарювання, кількість населення, спадковість та ін.
Водночас сама людина є продуктом і частиною природи. Тому в ній виділяють біологічну сутність. Належність людини до природи та її здатність бути основною продуктивною силою означає, що й інші елементи продуктивних сил, створені людиною, теж певною мірою втілюють взаємодію людини з природою.
Отже, продуктивні сили відображають ставлення людей, зайнятих індивідуальною, колективною і суспільною працею, до природи.Як продукт природи, люди рівні між собою, що означає біологічну рівність. За умови рівності кількості та якості праці людини вона є матеріальною основою ідеалу рівності, який в соціальній сфері (в тому числі економічній, правовій, політичній та ін.) повинен втілюватись у принципі соціальної справедливості.Чому ж людина є основною продуктивною силою? Адже представники інституційного напряму в економічній теорії стверджують, що вирішальними чинниками економічного розвитку є техніка (синонім засобів праці), науково-технічний прогрес. Належність людини до основної продуктивної сили зумовлена тим, що, по-перше, вона — творець усіх інших елементів продуктивних сил; по-друге, без праці людини ці елементи не перетворюються на фактори виробництва (наприклад, найновіша техніка без людини перетворюється на купу металу та електронних компонентів); по-третє, потреби та інтереси людини — основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства.Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії.На початку XX ст. окремим елементом продуктивних сил стають форми і методи організації виробництва і праці.
У сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку, форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили - це складна система, що включає матеріальні й духовні, об'єктивні й суб'єктивні, суспільні й природні елементи.
В процесі історичного розвитку продуктивні сили загалом, як і окремі їх елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. Наприклад, до використовуваних сил природи нині належить і ядерна енергія. Інформація стала окремим елементом продуктивних сил в останні півтора-два десятиліття.Взаємодіючи між собою, елементи продуктивних сил перебувають у єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Так, винахід нової техніки вимагає відповідної зміни якості сировини, перекваліфікації працівників та ін.Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення робочих функцій від людини до техніки (засобів праці). Якщо у XIV—XV ст. ремісник використовував простий ручний інструмент, у» XVIIІ—XIX ст. працював на окремому верстаті, то сучасний працівник на автоматизованому виробництві приводить у дію десятки одиниць машин і устаткування. В Японії існують навіть "безлюдні виробництва", на яких 3—4 працівники лише контролюють роботу техніки. Розвиток продуктивних сил зумовлює все повніше підпорядкування людині стихійних сил природи і зростання продуктивності людської праці, що веде до збільшення багатства суспільства і становить основу суспільного прогресу. [1]
Розвиток продуктивних сил відбувається під впливом ряду факторів. Це, по-перше, рівень матеріально-речових елементів продуктивних сил. Чим потужніші технічні засоби виробництва, чим досконаліші технології, тим більший обсяг створюваних з їх допомогою благ. Еволюційний розвиток людського суспільства зумовлений насамперед змінами в засобах та методах виробництва. Перехід від ручного до машинного виробництва, науково-технічний прогрес - ось основні передумови розвитку продуктивних сил та їх піднесення до нинішнього рівня. Саме застарілість технічних засобів та технологічних процесів в Україні є одним із чинників, що стримують розвиток продуктивних сил.
Важливим фактором розвитку продуктивних сил є рівень прогресування людини як головної продуктивної сили. Як уже зазначалось, від рівня знань людини, її працездатності, виробничого досвіду значною мірою залежить як використання об'єктивних факторів виробництва, так і його результативність. Особливого значення набуває людський фактор у сучасних умовах, коли різко підвищується рівень технічної оснащеності виробництва в результаті науково-технічної революції. Новації в технологічному базисі виробництва під впливом НТР приводять і до зміни ролі людини у виробництві, зокрема, посилюється роль розумової праці. Підтвердженням інтелектуальної насиченості праці, що дедалі зростає, є суттєве підвищення загальноосвітнього та професійного рівня працівників. Так, у США мінімальна тривалість освіти робітників після одержання середньої освіти досягла 14,5 років. У сучасних умовах вважається, що інвестиції в людину (людський фактор) є одними з най вигідніших.
Ще одним фактором розвитку продуктивних сил є рівень організації виробництва. Остання виступає організаційно-економічною формою, через яку реалізується суспільна продуктивна сила людини. Вона виникла в результаті проявів усуспільнення виробництва на основі поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. На сучасному етапі розвитку людського суспільства роль цього фактора суттєво збільшується. Це проявляється насамперед у щоразу більшій ролі управління виробництвом, підтвердженням чого є широкий розвиток і розповсюдження таких наук управління виробництвом, як менеджмент і маркетинг.
Серед організаційних факторів розвитку продуктивних сил важливе місце посідає суспільний поділ праці. Це процес диференціації трудової діяльності, що приводить до відособлення і співіснування різних її видів. Поділ праці виступає такою формою організації суспільної праці, за якої окремі групи виробників закріплюються на тривалий період часу за певними видами виробничої діяльності. За економічним критерієм виділяють загальний, частковий та одиничний поділ праці. Загальний поділ праці - це розмежування суспільного виробництва на такі його сфери, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, сфера послуг. Поділ праці між підприємствами - це частковий поділ, всередині підприємства між його структурними підрозділами - одиничний, або технологічний поділ праці. За територіальною ознакою виділяють такі рівні поділу праці: у межах підприємства, між різними підприємствами, між різними регіонами країни і між різними країнами (міжнародний поділ праці).
Формами поділу праці виступають спеціалізація та кооперування виробництва. Під спеціалізацією виробництва розуміють відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Вона полягає в уніфікації створюваної продукції і посиленні технічної однорідності виробництва. Розглядають три види спеціалізації: предметну, подетальну (агрегатну) та технологічну (стадійну). При предметній спеціалізації виробництво окремих видів продукції зосереджується на окремих підприємствах чи галузях. Подетальна спеціалізація передбачає зосередження на виготовленні окремих деталей та вузлів (наприклад виробництво шин). А виконання окремих технологічних процесів (наприклад, виготовлення поковок), є технологічною спеціалізацією.
Другою формою суспільного поділу праці є кооперування виробництва. Це встановлення постійних економічних зв'язків між спеціалізованими виробниками, які спільно виробляють певну продукцію, але зберігають економічну самостійність. Відповідно до видів спеціалізації розглядають предметне, подетальне та технологічне кооперування виробництва. Слід зазначити, що на основі кооперування в сучасних умовах виробляється більшість продукції.
Значення поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил полягає в тому, що такий поділ дає змогу ефективніше, раціональніше використовувати ресурси, бо суттєво підвищує продуктивність праці. З одного боку, поділ праці дає змогу людині зосередитись на якомусь виді праці і в ньому удосконалюватись, що сприяє підвищенню результативності її діяльності. З іншого - поділ праці дає змогу використовувати переваги, що створюються природно-кліматичними умовами. Слід зазначити, що одним із перших в економічній теорії роль поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил обгрунтував Адам Сміт.[2]Отже, продуктивні сили — єдність особистісних і матеріально-речових факторів виробництва, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці. Оскільки продуктивні сили виражають відношення людини до природи, то однією стороною вони повернуті до сил природи, географічного середовища, а другою - до системи економічних відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. [1]
2. Екологічний фактор розвитку продуктивних сил.
Продуктивні сили є однією з невід'ємних частин системи господарювання та життєдіяльності населення, які з одного боку впливають на навколишнє природне середовище та соціум, з іншого – розвиваються під їх впливом. Продуктивні сили є однією з невід'ємних частин системи господарювання та життєдіяльності населення, які з одного боку впливають на навколишнє природне середовище та соціум, з іншого – розвиваються під їх впливом. Екологізація цих процесів є закономірним результатом сучасних світових політичних, наукових та ринкових тенденцій. Сучасні продуктивні сили виступають у двох формах: 1) безпосередніх органів матеріального виробничого процесу; 2) духовно-соціальних продуктивних сил. Перша форма продуктивних сил є первинною, тобто базою, на якій здійснюється розвиток духовно-соціальних продуктивних сил. Друга форма забезпечує духовне оволодіння світом, а саме розвиток знань, виробництво духовних багатств, науковий прогрес. У передових країнах відбувається процес формування загальноінтелектуалізованих продуктивних сил. Тобто таких, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку продуктивних сил виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація виробничих процесів, масове використання електронно-обчислювальних машин, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.
Можна зазначити, що еволюція сприйняття у науковій думці та практиці продуктивних сил виводить на перший план екологічну складову їх розвитку та функціонування. Наведене вище доводить, що екологізація розвитку продуктивних сил є закономірним еволюційним процесом. З іншого богу – поштовхом до екологізацію стають сучасні кризові явища.
Протиріччя між кількісними та якісними параметрами продуктивних сил та суспільними умовами розвитку на різних етапах розвитку людства характеризувались різним ступенем гостроти та формою вирішення. Узагальнено антологію таких конфліктів можна представити докапіталістичною епохою, проблемами індустріального розвитку та сучасного етапу розвитку.
Деякі вчені зазначають, що система "машина–людина–машина", що була характерною для індустріальних продуктивних сил, поступово заміщується системою "машина–машина". Умовно людина знаходиться ззовні технологічного ланцюга, долаючи таким чином фізичні межі робочої сили – одного з лімітуючи факторів розвитку продуктивних сил. Втім такі "необмежені" можливості розвитку сучасних продуктивних сил реалізуються в рамках різних за рівнями розвитку та соціальної організації підсистем світового господарства в умовах природо-ресурсних обмежень. Технологічні зрушення впливають на соціальні умови відтворення капіталу, динаміку та структуру інвестицій, форми концентрації та централізації капіталу, зміни у якості та кількості робочої сили тощо. Сьогоднішній технологічний та науковий розвиток, який є планетарним, глобальним процесом, призводить до розвитку та загострення екологічних, продовольчих, енергетичних та іншого спектру здебільшого ресурсного характеру проблем, водночас опосередковано впливаючи на їх вирішення.
Вчені відмічають, що більшість кризових явищ породжено домінуванням витратного підходу до виробництва, який у підсумку вичерпує не тільки обмежені планетарні запаси сировини та енергії, але й позитивний організаційно-управлінський потенціал основних продуктивних сил перетворюючи їх на руйнівні Основа виробництва знищується на рівні зв’язків людини та природи, тому для подолання кризи слід змінити як форму продуктивних сил (зокрема технологій), так і спрямованість процесів виробництва, а також їх розміщення у просторі.
Інша причина сучасних кризових явищ – штучність, "відчуженість" технології від природних процесів, у антропогенних порушеннях, що вносяться у природні системи. Для оцінки впливу на навколишнє природне середовище зазвичай аналізують значення показників, що характеризують ланку відносин "продукція-відходи", у динаміці. Отриманні бальні оцінки характеризують ступінь прийнятності, а результатом оцінки є встановлення норми забруднення. За таких умов особливого значення набувають узагальнені показники. [4]
До половини XX століття розвиток виробництва і його продуктивних сил, як правило, здійснювався за рахунок екстенсивного господарювання. Цей процес просувався повільно і в більшості випадків він не впливав на стан навколишнього середовища. Однак, починаючи з другої половини XX століття вплив людини на природу різко посилився. Високими темпами стало розвиватись промислове виробництво, транспортні засоби, галузі важкої промисловості, паливо-енергетичний комплекс, хімічна промисловість. Це призвело до значного зменшення лісових масивів, родючих земель, забруднення навколишнього середовища. Небезпечними стали викиди в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими тепловими електростанціями, хімічними комбінатами та нафтопереробними заводами, транспортними засобами та відходами господарської діяльності.
Найбільший вплив на забруднення атмосферного повітря України займає енергетична та вугільна промисловість (46% шкідливих речовин від загального обсягу витоків). Металургійна промисловість в загальному обсязі становить 30,7%, хімічна і нафтохімічна - 5%, причому на ці галузі припадає понад 40% всіх викидів вуглеводнів'. На сьогодні в багатьох промислових регіонах рівень забруднення атмосфери залишиться ще високим. Це, зокрема, в Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Кривому розі, Маріуполі тощо.
За останні роки набуває загрозливих розмірів пошкодження і використання земельних ресурсів. Із-за непродуманої політики землекористування мільйони га продуктивних земель сьогодні не використовуються для сільськогосподарського виробництва і знаходяться в занедбаному стані, втрачають свою родючість. Нині площа еродованих угідь становить майже 30%.
В значних кількостях земля вилучається з сільськогосподарського обороту під міське, промислове, транспортне та інше будівництво.
Напруженою залишається ситуація із станом водних ресурсів, які на сьогодні є дифицтними як для розвитку промисловості, так і сільськогосподарського виробництва. У зв'язку із зростанням безпосереднього водоспоживання з'являються складності з водопостачанням міст, населених пунктів, промисловості і сільського господарства.
Великої шкоди водним ресурсам завдається скиданням забруднених і не очищених стоків у головні водні басейни і річки (у ріки України щорічно скидається біля 2,7 млрд. м3 забруднених стоків). Основна їх кількість скидається в річки Донецького та Придніпровського районів (близько двох третин). За таких обставин головною екологічною проблемою залишається збереження якості води в усіх джерелах.
Тривога за наслідки забруднення природного навколишнього середовища вимагає невідкладних заходів щодо скорочення надходження забруднювачів, особливо в сферу життєдіяльності людини. Тут гармонійно має поєднуватись система виробництво - природа. Сьогодні необхідно забезпечити таку взаємодію компонентів цієї системи, при якій високі темпи економічного зростання та задоволення потреб населення поєднувались із збереженням та відновленням якості навколишнього середовища. Однак розширення природокористування у процесі подальшого розвитку продуктивних сил супроводжується вичерпанням природних ресурсів і накопиченням у навколишньому середовищі відходів виробництва и споживання. А це призводить до деградації географічного середовища й скорочення її соціальних функцій та погіршення умов життєдіяльності суспільства. Щоб уникнути цього, необхідно провести ряд заходів з метою раціоналізації природокористування й екологізації виробничо-господарської діяльності. Ці заходи мають стати програмним документом комплексу взаємопов'язаних робіт, що здійснюються за спеціальною довгостроковою програмою. Ця програма має сприяти максимальному збереженню природних компонентів у зоні техногенного впливу. Це є головним і найскладнішим завданням екологізації виробництва, яке безпосередньо пов'язане з розміщенням продуктивних сил.[3]
Отже, продуктивні сили є однією з невід'ємних частин системи господарювання та життєдіяльності населення, розвиток новітніх технологій і впровадження їх у виробництво значно підвищили продуктивність праці, підприємства таким чином підвищують свій капітал , розширюють територію продуктивних сил,впроваджують новітні досягнення різних галузей науки,при цьому ,з одного боку збільшуються робочі місця,розвивається економіка,покращуються умови життя суспільства, але з іншого боку,значне вирубування лісів для розширення території або розміщення підприємства,засмічення річок,викиди шкідливих речовин,випарів у атмосферу та вироблення в більшості синтетичних продуктів,які не є абсолютно безпечними для людини – погіршує екологію,стан здоров’я людей, і тої ж самої робочої сили,знищується природа і це все може призвести до глобальних наслідків.
Тому,врахування екологічного фактору в розміщенні продуктивних сил також повинно передбачати:
недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах і регіонах з високою концентрацією населення;
потрібно враховувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови, враховуючи розу вітрів та -основні потоки повітряних мас;
в районах з шкідливим виробництвом створювати санітарні зони, лісові смуги, не допускати будівництва жилих масивів та об'єктів соціально-побутового призначення.[3]
Найбільш ефективним засобом запобігання руйнівному техногенному впливу переробних виробництв є створенням маловідходних і безвідходних технологій та використання відходів виробництва. Тому в екологізації переробної фази велике значення має розвиток спеціалізації, що може стати ефективним засобом зниження матеріаломісткості продукції та глибокої послідовної переробки сировини і використання відходів.
Екологізація виробництва є складовою частиною екологічної політики держави, яка передбачає проведення комплексу заходів правового і економічного регулювання. До них належить, в першу чергу, плата за користування природними ресурсами й за забрудненість навколишнього середовища, а також формування спеціальних фондів охорони навколишнього середовища, які формуються за рахунок обов'язкових платежів та добровільних внесків.[3]
Екологізація продуктивних сил є багатогранною, ємною та різнобічною компонентою оновлення подальших реформ, зміст якої полягає у наповненні економіки інноваційними процесами, спрямованими на ефективність економічного зростання та підвищення добробуту народу в цілому. Потреба встановлення екологічно безпечної моделі ринкових відносин в Україні, з одного боку, а з другого – необхідність формування, впровадження і вдосконалення мотиваційних механізмів реалізації моделі ефективного еколого-врівноваженого економічного зростання на всіх рівнях господарювання об’єктивно зумовлюють активізацію еколого-орієнтованої адаптації вітчизняних реформаційних зусиль через відповідну модернізацію процесу суспільного відтворення
Висновок
Отже, продуктивні сили є однією з невід'ємних частин системи господарювання та життєдіяльності населення, які з одного боку впливають на навколишнє природне середовище та соціум, з іншого – розвиваються під їх впливом. Продуктивні сили є однією з невід'ємних частин системи господарювання та життєдіяльності населення, які з одного боку впливають на навколишнє природне середовище та соціум, з іншого – розвиваються під їх впливом.
Продуктивні сили — єдність особистісних і матеріально-речових факторів виробництва, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці. Оскільки продуктивні сили виражають відношення людини до природи, то однією стороною вони повернуті до сил природи, географічного середовища, а другою - до системи економічних відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. [1]
До половини XX століття розвиток виробництва і його продуктивних сил, як правило, здійснювався за рахунок екстенсивного господарювання. Цей процес просувався повільно і в більшості випадків він не впливав на стан навколишнього середовища. Однак, починаючи з другої половини XX століття вплив людини на природу різко посилився. Високими темпами стало розвиватись промислове виробництво, транспортні засоби, галузі важкої промисловості, паливо-енергетичний комплекс, хімічна промисловість. Це призвело до значного зменшення лісових масивів, родючих земель, забруднення навколишнього середовища. Небезпечними стали викиди в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими тепловими електростанціями, хімічними комбінатами та нафтопереробними заводами, транспортними засобами та відходами господарської діяльності.
Продуктивні сили є однією з невід'ємних частин системи господарювання та життєдіяльності населення, розвиток новітніх технологій і впровадження їх у виробництво значно підвищили продуктивність праці, підприємства таким чином підвищують свій капітал , розширюють територію продуктивних сил,впроваджують новітні досягнення різних галузей науки,при цьому ,з одного боку збільшуються робочі місця,розвивається економіка,покращуються умови життя суспільства, але з іншого боку,значне вирубування лісів для розширення території або розміщення підприємства,засмічення річок,викиди шкідливих речовин,випарів у атмосферу та вироблення в більшості синтетичних продуктів,які не є абсолютно безпечними для людини – погіршує екологію,стан здоров’я людей, і тої ж самої робочої сили,знищується природа і це все може призвести до глобальних наслідків.
Тому,врахування екологічного фактору в розміщенні продуктивних сил також повинно передбачати:
недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах і регіонах з високою концентрацією населення;
потрібно враховувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови, враховуючи розу вітрів та -основні потоки повітряних мас;
в районах з шкідливим виробництвом створювати санітарні зони, лісові смуги, не допускати будівництва жилих масивів та об'єктів соціально-побутового призначення.[3]
Найбільш ефективним засобом запобігання руйнівному техногенному впливу переробних виробництв є створенням маловідходних і безвідходних технологій та використання відходів виробництва. Тому в екологізації переробної фази велике значення має розвиток спеціалізації, що може стати ефективним засобом зниження матеріаломісткості продукції та глибокої послідовної переробки сировини і використання відходів.
Список використаних джерел
Електронні ресурси:
1.Мочерний С. Основи економічних знань(2001).Предмет «Основи економічної теорії),2001.-
2.Чепінога В.Г. Економічна теорія ,2011.-( ч.1,тема 2.2)[Електронний ресурс]
3.Манів З.О. Регіональна економіка,2011-( 13 ч.10) [Електронний ресурс]
Стаття з журналу:
4.Добрянська Л.О. Еволюційний розвиток продуктивних сил як основа екологізації економіки / Л.О. Добрянська // Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону : тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 6-7 травня 2010 року) / Редкол.: О.В. Прокопенко та ін. — Суми : СумДУ, 2010. — С. 79-81.