1. Основні протиріччя економічного розвитку.
Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? За якими законами управляють товар-ним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть ґрунтовному розгляду проблем сучас-ного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.
Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинив-шись до економічної системи, якій не властивий такий тип вироб-ництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему.
проби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.
Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між кон-кретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживчою вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару.
Протиріччя, втілені в товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення супереч-ностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.
Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини - споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язання суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.
Протиріччя, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність - грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага "товару" визначає споживач.
Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару до-сить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.
Перетворення споживної вартості в свою протилежність - вартість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через по-середництво ціни - грошового вираження вартості, втіленої в то-варі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються суперечності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересічними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.
Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами від-шкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок - прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товарови-робники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідни-ми та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробники розорюються.
Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку - мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.
Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворену форму її - ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері ви-робництва та реалізації товарів.
Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільне необхід-них витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрак-тною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуаль-ною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар - золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента - грошей.
Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару "робоча сила". Перетворення споживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми.Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія - працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтова-ного ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорен-ня науково-технічного прогресу.
Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення ба-гатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умовпродажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними со-ціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.
Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, осно-вою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.
2. Закон середнього прибутку
Закон середнього прибутку: на рівновеликі витрати (капітал), повинен бути отриманий рівновеликий прибуток.
Прибуток буває: індивідуальна, галузева і середня (загальна).
Індивідуальний прибуток - це прибуток, який отримує кожен окремий підприємець.
Галузева - це прибуток, утворений усередині галузевої конкуренції за вигідніші умови виробництва і збуту товарів за отримання додаткового прибутку.
Третій том “Капіталу” (1894р.) досліджує процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому.
На поверхні явищ капіталістичного суспільства, на думку К.Маркса, економічні закони і категорії виступають у змінних і спотворених формах (прибуток, заробітна плата, процент і земельна рента), тому завдання полягає в поясненні об’єктивної зумовленості саме цих форм.
Починається текст з дослідження прибутку як найзагальнішої конкретної форми додаткової вартості, з’ясовується механізм перетворення додаткової вартості в прибуток і норми додаткової вартості – в норму прибутку, а також прибутку – в середній прибуток і вартості – в ціну виробництва.
К.Маркс аналізує закон тенденції норми прибутку до зниження, поглиблюючи характеристику основної суперечності капіталізму – між суспільним характером праці і приватним характером привласнення, показує конкретні форми його прояву.
3. Основні форми й системи заробітної плати
Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.
Почасова заробітна плата — оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.
Для визначення рівня оплати робочої сили з'ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці.
Денна вартість робочої силиЦіна робочої сили = .
Середня тривалість робочого дня
Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили.
Відрядна або поштучна заробітна плата — оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.
Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за неї вимірюються кількістю й якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників. Першою найраціональнішою формою відрядної заробітної плати, що ґрунтується на хронометруванні робочого дня і встановленні норм виробітку для фізично найсильніших, найвитриваліших і найкваліфікованіших робітників, була система Тейлора (початок XX ст. у США). Почасова заробітна плата переважала на перших етапах розвитку капіталізму. Відтак її змінила відрядна. В сучасних умовах панівною формою знову стала почасова заробітна плата (у США майже 80% робітників отримують заробітну плату залежно від кількості відпрацьованого часу). Це зумовлено широким впровадженням у виробництво конвеєрів, напівавтоматів і автоматів з примусовим ритмом роботи, де інтенсивність праці задається швидкістю руху конвеєра.
У сучасній економічній системі застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. їх вибір залежить від трьох основних факторів: 1) ступеня контролю робітником кількості й якості виробленої продукції; 2) ретельності, з якою продукція може бути врахована; 3) рівня витрат, пов'язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.
Для ретельного вивчення якості робочої сили застосовують систему оцінювання заслуг, згідно з якою для кожного фактора, що оцінюється (якість праці, продуктивність, виробіток, професійні знання, здатність пристосовуватися, надійність, ставлення до роботи та ін.), складається шкала оцінок робітників у балах. До оцінки заслуг вносяться такі показники, як відданість фірмі, готовність до співробітництва, що прирівнюються до фактора кваліфікації. Процес праці характеризується тут виснажливим ритмом руху автоматизованого конвеєра.
Преміальні системи заробітної плати пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна й виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи робітників (наприклад, в електротехнічному або транспортному машинобудуванні США). Поточний контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування преміальних форм оплати праці ґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати.
Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменший можливий обсяг виробітку, який поширюється на більшість робітників. Ця система передбачає інтенсифікацію праці, поліпшення морального й соціального клімату на підприємствах.
В умовах стимулювання, що ґрунтується на погодинних формах заробітної плати, за норму беруть обсяг роботи, що її виконує, як правило, робітник середньої кваліфікації за одну годину. За перевиконання цієї роботи на 1% заробітна плата зростає також на 1%, але загальний розмір надбавок не перевищує 15—20% загального заробітку. Така система стимулює переважно кількість праці, а перевірку якості покладено на контролерів і майстрів. Повторний брак є підставою для вжиття дисциплінарних заходів, а неодноразові випадки браку — для звільнення робітника.
Більшість преміальних систем передбачає застосування технологічної надбавки, розмір якої залежить від тривалості режимної частини робочого часу, устаткування або від часу ручної праці, бо вона стимулює зацікавленість робітників у скороченні ручної праці. Спеціальні премії призначаються за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або за підтримання устаткування в належному стані. Преміальні системи заробітної плати розроблені таким чином, що стимули, пов'язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнюють один одного, а розміри одноразових підвищень тарифних ставок і окладів для промислових робітників і конторських службовців не менші 3% основної заробітної плати, для майстрів і техніків — не менші 5%. Якщо розміри разових підвищень нижчі, вони перестають відігравати стимулюючу роль.
Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршенням якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем заробітної плати, вимогами трудящих. Одна із систем колективної оплати праці у СІНА — система Скенлона. Представники адміністрації та профспілок заздалегідь визначають норматив частки прямих витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Якщо підприємство працює успішно і наявна економія витрат, то на суму цієї економії утворюється спеціальний фонд, з якого 25% зараховується до резерву для можливих перевитрат фірми на робочу силу в майбутньому, а із суми, що лишається, виплачують премії (25% — адміністрації, 75% — робітникам). Премії розподіляються між робітниками відповідно до тарифних ставок. Застосування цієї системи призводить до збільшення армії безробітних, посилення експлуатації, оскільки виробіток робітників зростає такими темпами, які значно випереджають темпи зростання доплат.
Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система «участі у прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати. Премії нараховуються за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премій робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик (стаж роботи, раціоналізаторська діяльність, відсутність запізнень і прогулів, відданість фірмі, схильність до співробітництва та ін.). Виплати з преміального фонду можуть бути частиною додаткової вартості, а також певною часткою валової заробітної плати, яку підприємці видають робітникам залежно від рівня прибутків, від успішної роботи компанії. Такі виплати не оподатковуються, що стимулює впровадження цієї системи.
У межах системи «участі у прибутках» робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі цінних паперів (акцій). Натомість від робітників вимагають відмови від страйків. У разі погіршення кон'юнктури розміри виплат скорочуються, і вони повністю припиняються. Водночас робітники не можуть вільно розпоряджатися акціями підприємства, на якому вони працюють. При переході на інше підприємство аби виході на пенсію їм сплачують ринкову вартість акцій.
Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата — грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили.
її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальної заробітної плати.
Реальна заробітна плата — кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків.
Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділять на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін .
4. Теоретичні погляди на роль держави в економіці
Активна участь держави в соціально-економічному розвитку країни є атрибутом соціально орієнтованої ринкової економіки. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість забезпечувати реалізацію соціально-економічних цілей розвитку суспільства: досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку і соціальної справедливості.
Історичні особливості й різноманітність практики господарювання зумовили існування різних поглядів щодо ролі держави у вирішенні соціально-економічного розвитку країни. Ці погляди знайшли своє відображення в основних економічних течіях. На рис. 1 показано еволюцію теоретичних уявлень про роль держави в економічній системі.
Наведені у схемі теорії були науковою базою формування економічної політики держави, виконання нею своїх функцій .

Рис. 1. Еволюція теоретичних уявлень про роль держави в економіці

Список використаних джерел
Базилевич В. Д. Економічна теорія. Політекономія: Підручник. – К.: „Знання – Прес”, 2004. - 615 с.
Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 652 с.
Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ: Либідь, 1995 – 220 с.
Ватаманюк З.Г. та інші Економіка: Посібник. – К.: Либідь, 1999. - 384 с.
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб./ 2-е вид. К.: Вища школа, 2002. – 543 с.
Кривенко К. Т., Бєляєв О.О. та інші Політична економія: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.
Менеджмент організацій: Підручник / За заг ред.. Л.І. Федулової. – К.: Либідь, 2003. – 448 с.
Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерного: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 472 с.
Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003. — 520 с.