ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСАХ
Н А К А З
N 56 від 15.05.2000 Зареєстровано в Міністерстві м.Київ юстиції України 20 червня 2000 року vd20000515 vn56 за N 361/4582
( Наказ втратив чинність на підставі Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах N 170 ( z0585-03 ) від 27.06.2003 )
Про розвиток ринку землі в Україні
( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 165 ( z0006-01 ) від 18.12.2000 )
Відповідно до Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1996 року N 340/96 та Указів Президента України від 19 січня 1999 року N 32/99 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення", від 3 грудня 1999 року N 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", від 4 лютого 2000 року N 168 ( 168/2000 ) "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення" та з метою забезпечення реалізації прав власності на землю громадян, юридичних осіб і держави, запровадження ринкового механізму ціноутворення, розвитку конкурентних засад щодо набуття і реалізації прав на землю, підвищення обсягів надходження коштів до Державного бюджету України та місцевих бюджетів від продажу земельних ділянок, забезпечення прозорості продажу, запобігання корупційним проявам на ринку землі, формування інфраструктури ринку землі та використання при цьому сучасних інформаційних технологій Н А К А З У Ю:
1. Республіканському комітету Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням земельних ресурсів за згодою сільських, селищних, міських рад або уповноважених ними органів (щодо земель комунальної власності), районних, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (щодо земель державної власності), юридичних осіб і громадян з 1 серпня 2000 року забезпечити здійснення організаційних заходів, пов'язаних з продажем земельних ділянок, які перебувають у їх власності, та прав на них на конкурентних засадах. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 165 ( z0006-01 ) від 18.12.2000 )
2. Республіканському комітету Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням земельних ресурсів:
2.1. За погодженням із сільськими, селищними і міськими радами або уповноваженими ними органами (щодо земель комунальної власності) та районними, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим (щодо земель державної власності) визначити земельні ділянки із земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення та права на них - для продажу на конкурентних засадах.
2.2. Залучити громадян та юридичних осіб, які виявили бажання відчужити земельні ділянки, що перебувають у їх власності, та права на них, для їх продажу на конкурентних засадах. ( Пункт 2.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 165 ( z0006-01 ) від 18.12.2000 )
2.3. Створити бази даних та забезпечити інформування населення регіону щодо попиту та пропозицій на земельні ділянки різних форм власності та призначення, а також на права на них. ( Пункт 2.3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 165 ( z0006-01 ) від 18.12.2000 )
3. Організувати купівлю-продаж земельних ділянок та прав на них шляхом проведення регіональних аукціонів (відкритих торгів) та всеукраїнських "електронних" аукціонів через спеціалізовані організації, визначені на конкурентних засадах. ( Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 165 ( z0006-01 ) від 18.12.2000 )
3.1. Управлінню державного земельного кадастру (Лихогруд М.Г.) у двомісячний термін на конкурентних засадах визначити перелік спеціалізованих організацій щодо ринкового обігу земельних ділянок і прав на них. ( Пункт 3.1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 165 ( z0006-01 ) від 18.12.2000 )
4. Управлінню земель несільськогосподарського призначення (Хвесик М.А.) та Управлінню державного земельного кадастру (Лихогруд М.Г.) до 30 червня 2000 року розробити та подати на затвердження в установленому порядку Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу земельних ділянок та прав на них на конкурентних засадах.
5. Управлінню державного земельного кадастру (Лихогруд М.Г.) до 30 червня 2000 року розробити Положення про створення та ведення баз даних ринку землі та до 1 серпня 2000 року забезпечити розробку відповідного програмного забезпечення з використанням існуючих корпоративних комп'ютерних мереж та засобів глобальної мережі Internet.
6. Управлінню земель несільськогосподарського призначення (Хвесик М.А.) та Управлінню державного земельного кадастру (Лихогруд М.Г.) з 1 серпня 2000 року запровадити оперативну звітність щодо ринкового обігу земельних ділянок та прав на них.
7. Хід запровадження масового ринкового обігу земельних ділянок і прав на них на конкурентних засадах щоквартально розглядати на засіданнях колегій регіональних органів Комітету (Кулініч В.В.). Узагальнену інформацію доповідати на колегіях Комітету один раз у півріччя.
8. Через засоби масової інформації запровадити постійну агітаційну та роз'яснювально-освітню роботу серед населення щодо умов набуття прав на землю на ринковій основі та щодо переваг перебування земельних ділянок на праві приватної власності та купівлі-продажу їх на конкурентних засадах (Жмуцький В.В.).
9. Структурним підрозділам Комітету (Хвесик М.А., Лихогруд М.Г., Волошин Г.О., Юрченко А.Д.) до 1 серпня 2000 року розробити Концепцію формування інфраструктури ринку землі, передбачивши діяльність земельних бірж, земельних банків та інших фінансово-кредитних установ, страхових компаній - зі страхування трансакцій з земельними ділянками та ін.
10. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника голови Комітету Кулініча В.В.
Голова Комітету А.С.Даниленко
Ринок землi в Українi: Проблеми та перспективи
2006-11-24
Українське земельне законодавство важко назвати цiлiсним i послiдовним, зважаючи на велику кiлькiсть протирiч мiж окремими законодавчими i нормативними актами. Можливiсть неоднозначного трактування тих чи iнших норм законодавства, ускладненiсть рiзноманiтних процедур, значна тривалiсть процесу оформлення прав на землю призводять до того, що iнтереси iнвесторiв, мiсцевих громад i окремих громадян не забезпечуються повною мiрою. Для бiльшостi iнвесторiв можливiсть реалiзацiї права на землю в Українi залишається обмеженою, а результатом цього стає те, що iноземнi iнвестори, якi би хотiли iнвестувати кошти в економiку України, наштовхуються на штучно створенi перепони й обирають в якостi об'єктiв iнвестування iншi країни. Народний депутат України, Голова пiдкомiтету з питань зов нiшнiх запозичень та державного боргу комiтету ВРУ з питань фi нансiв та банкiвської дiяльностi, член депутатської фракцiї "Блок Юлiї Тимошенко" Олег Лукашук спецiально для журналу "Нерухо мiсть Києва" проаналiзував нор мативнi акти земельного законо давства України. - Олеже Григоровичу, недосконалiсть земельного законодавства стала однiєю з найбiльших перешкод на шляху до залучення iноземних iнвестицiй в Україну. Наразi зе мельне питання є одним iз най гострiших, у Верховнiй Радi й досi бракує порозумiння щодо нього. Якими, на Ваш погляд, мають бути першочерговi за ходи з його врегулювання? - Необхiдно привести у вiдповiднiсть усi закони та ре шту нормативних актiв у сферi земельних вiдносин, а також докорiнно змiнити пiдхiд до вста новлення норм i процедур, аби забезпечення державних iнте ресiв не вступало в протирiччя з iнтересами iнвесторiв та мiсцевих громад. Iнтереси держави повиннi ототожнюватися не з iнтересами чиновника, який має мiнiмум вiд повiдальностi i максимум повно важень при вирiшеннi будь-якого питання, а з iнтересами народу, який згiдно з основним законом України i є власником землi. Вiд повiдно, функцiї держави мають полягати не тiльки у встановленнi заборон та обмежень, а й у ство реннi нормальних умов у сферi земельних вiдносин та сприяннi їхньому ефективному розвит ковi. Важливим кроком на шляху удосконалення правового регу лювання земельних правовiдно син стало прийняття 25 жовтня 2001 року Земельного кодексу України (Закон України №2768-Ш), що сприяло залученню iно земних iнвестицiй на ринок неру хомостi, зокрема до виробничого його сегменту. Разом iз тим через брак вiдповiдних процедур ок ремi положення Кодексу не зна ходять належної реалiзацiї. Так, досi не розроблений єдиний для всiєї України Порядок проведен ня земельних торгiв та органiзацiї аукцiонної дiяльностi, що пос прияв би змен шенню корупцiї та забезпечен ню прозоростi процесу про дажу земель, а також унеможли вив би зло вживання з боку органiв держав ної влади i мiсцевого самовряду вання. Такий Порядок необ хiдно розробити та прийняти як за кон. - Порядок от римання в оренду вiль них земельних дiлянок для розмiщення об'єктiв є дуже складним. Пiдготовчий процес у цьому разi може тривати вiд восьми мiсяцiв до двох рокiв. Це, своєю чергою, тiльки спри яє поширенню хабарництва i бюрократичної тяганини. Яким, на Вашу думку, може бути вирi шення цiєї проблеми? - Необхiдно спростити про цес видiлення в оренду земель них дiлянок, для чого слiд скасу вати порядок вибору земельної дiлянки для розмiщення об'єктiв, встановлений Земельним кодек сом України (передовсiм 151-ю його статтею) i Постановою Кабiнету Мiнiстрiв №427 вiд 31 березня 2004 року. Дану поста нову можна, зокрема, доповнити пунктом про обмеження про цесу виготовлення акту вибору земельної дiлянки вiдповiдним органом влади строком у один мiсяць. Необхiдно також ухвалити постанову Кабiнету Мiнiстрiв, яка би створила чiткi критерiї оцiнки проекту iнвестора з точки зору доцiльностi його реалiзацiї рiзни ми органами влади. Це потрiбно для уникнення необґрунтованих вiдмов у наданнi погодження на розмiщення об'єкта на визначенiй земельнiй дiлянцi. Крiм того, слiд запровадити обов'язкову експер тну оцiнку проектiв землевпорядку вання вiдповiд но до Закону України "Про державну експертизу землев порядної докумен тацiї" №1808-IV вiд 17 червня 2004 року, де сказано, що про екти зем леустрою пiдлягають обов'язковiй експертизi в орга нах iз питань земель них ресурсiв. Стаття 34 даного Закону передбачає, що експертиза може тривати що найбiльше 20 робочих днiв вiд дня реєстрацiї об'єкта експерти зи. Цей термiн можна зменшити до семи робочих днiв з метою прискорення процесу видiлення землi та викорiнення хабарництва i бюрократизму в цiй сферi. До корiнно змiнити ситуацiю допо може внесення вiдповiдних змiн до статтi 34 Закону України "Про державну експертизу землевпо рядної документацiї". - Проблеми цiльового при значення земельних дiлянок i змiни цього цiльового призна чення на теренах України i досi актуальнi. Як сформульованi цi поняття у законодавствi? - На мою думку, необхiдно чiтко визначити на законодавчо му рiвнi такi поняття, як "основне цiльове призначення", "цiльове призначення", "категорiя зе мель". Тут було би доцiльно ви користати пiдхiд, розроблений Державним комiтетом по земель них ресурсах. Зокрема, необхiдно розмежувати поняття основного цiльового призначення земель, яке вiдповiдає категорiям земель, i цiльового призначення землi, що вiдповiдає цiльовому призначен ню земельної дiлянки. Українсь кий класифiкатор цiльового ви користання землi, затверджений Листом Державного комiтету України по земельних ресурсах №14-1-7/1205 вiд 24 квiтня 1998 року, має стати основою для пiд готовки змiн до Земельного ко дексу України. Необхiдно розро бити спрощений порядок змiни цiльового призначення земельної дiлянки, враховуючи, що змiна цiльового призначення в межах однiєї категорiї земель має бути максимально простою. Чiткий по рядок iз детальним описом про цедури i строкiв змiни має визна чити для кожної категорiї земель єдиний уповноважений орган влади, який матиме право прий мати рiшення про змiну цiльового призначення дiлянки, i запропону вати зрозумiлi критерiї прийняття таких рiшень щодо земель однiєї категорiї (примiром, при пере твореннi дiлянки, призначеної для ведення особистого i селянського господарства, на майданчик для спорудження житлового будин ку для особистого проживання). Недосконалiсть державних актiв про право власностi на земельну дiлянку не дає можливостi вно сити до них данi про змiну площi земельної дiлянки. Вiдтак у разi вiдчуження частини земельної дiлянки в продавця залишається оригiнал державного акту, однак у ньому не вiдображаються данi про змiну площi дiлянки. Пiсля но тарiального засвiдчення договору купiвлi-продажу частини земель ної дiлянки продавцевi доводить ся звертатися до землевпоряд ної органiзацiї, яка має дозвiл на виконання вiдповiдних робiт, iз метою пiдготовки технiчної до кументацiї для видання нового державного акту з урахуванням змiни площi земельної дiлянки. Таким чином, питання переофор млення державного акту про пра во власностi на земельну дiлянку, котрий залишився у продавця при вiдчуженнi її частини, цiлковито залежить вiд добропорядностi продавця i фактично ставить пiд сумнiв можливiсть iснування вто ринного ринку землi як такого. - Пане Олеже, окремої уваги потребує питання цi ноутворення на первинному ринку земель несiльськогос подарського призначення. Ад мiнiстративне втручання у про цес цiноутворення, на жаль, стало звичним явищем, а це призводить до повного цiно вого хаосу. Як, на Вашу думку, повинен формуватися цивiлi зований ринок землi в Українi? - Свого часу в рамках проек ту пiдтримки приватизацiї землi було проведене детальне дослiд ження рiвня реальних цiн продажу земельних дiлянок пiдприємс твам. Результати дослiдження засвiдчили, що цiни на земельнi дiлянки рiзняться в залежностi вiд статусу та рiвня економiчного розвитку населеного пункту, фак тичного використання дiлянки, способу продажу та iнших фак торiв. Натомiсть державнi орга ни не покидають спроби звести оцiнку землi до застосування унiверсальної формули, яка на справдi означає адмiнiстративне регулювання цiн на первинному ринку. Зокрема, вже не вперше пропонується встановити мiнi мальну цiну продажу земельних дiлянок державної та комунальної власностi. Беручи до уваги, що рiвень запропонованих мiнiмаль них цiн на порядок вищий за ре альнi цiни продажу дiлянок навiть на вторинному ринку, можна з упевненiстю прогнозувати, що iз запровадженням таких обмежень первинний ринок землi у переваж нiй бiльшостi регiонiв країни буде повнiстю паралiзовано. Бажання держави отримати щонайбiльший зиск вiд продажу землi є цiлком зрозумiлим, та слiд ураховувати i реальний стан речей. Неможливо змусити пiдприємця платити за землю бiльше, нiж вона того вар та, iнакше вiн просто вiдмовиться її купувати. Єдиним результатом таких дiй стане збiльшення обсягу тiньових операцiй iз земельними дiлянками. Слiд завважити, що окремi мiсцевi ради вже мають негативний досвiд адмiнiстратив ного втручання у цiноутворення на ринку земель шляхом додавання незрозумiлих пiдвищувальних ко ефiцiєнтiв до результатiв оцiнки дiлянок. Такi дiї призвели до того, що в окремих населених пунктах практично перестали викупати земельнi дiлянки, а це, своєю чер гою, спричинилося до виведення нових пiдприємств i органiзацiй за межi проблемних територiй. Вiдтак необхiдно вiдмовитися вiд адмiнiстративного регулювання цiн на землю. Формування цивiлi зованого ринку землi в Українi має вiдбуватися не пiд впливом командно-адмiнiстративних методiв, а з використанням вiд повiдних ринкових механiзмiв. Держава повинна не тiльки забез печувати контроль над додержан ням законностi з боку учасникiв ринку, а й створювати сприятливе середовище для успiшного фун кцiонування всiх елементiв ринку як цiлiсного механiзму. Спроби держави регулювати ринок не ринковими методами лише галь муватимуть його розвиток. - Недосконалiсть системи реєстрацiї прав на землю i не рухомiсть призводить до черг на мiсцях, зловживань iз боку посадовцiв i значних непоро зумiнь, пов'язаних iз чиннiстю документiв, що не були пере реєстрованi. Якi законодавчi акти регулюють цi важливi пи тання? - Протягом останнiх двох рокiв в Українi було прийнято низ ку нормативно-правових актiв, спрямованих на реформування наявної системи реєстрацiї прав на землю та нерухомiсть, зокре ма Закону України "Про державну реєстрацiю речових прав на не рухомiсть та їх обмежень". Вихо дячи з тексту Закону, до Єдиного державного реєстру, котрий мiс титиме iнформацiю про земель нi дiлянки та iншу нерухомiсть (будiвлi, споруди, їхнi частини тощо), має бути перенесена iн формацiя з Державного земель ного кадастру, що його веде Де ржавний комiтет по земельних ресурсах, i з Державного реєстру прав на нерухоме майно, котрий належить до компетенцiї бюро технiчної iнвентаризацiї. Проте, на жаль, у Законi не передбачена iнтеграцiя Державного реєстру з такими базами даних, як Єдиний реєстр заборон на вiдчуження нерухомого майна (введений у дiю Наказом Мiнiстерства юсти цiї України "Про затвердження Положення про Єдиний реєстр для реєстрацiї заборон вiдчужен ня об'єктiв нерухомого майна" №41/5 вiд 27 травня 1997 року), Державний реєстр правочинiв (введений у дiю Постановою Ка бiнету Мiнiстрiв України "Про за твердження Тимчасового порядку державної реєстрацiї правочинiв" №671 вiд 26 травня 2004 року), Державний реєстр iпотек (введе ний у дiю Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України "Про затверд ження Тимчасового порядку де ржавної реєстрацiї iпотек" №410 вiд 31 березня 2004 року) та Єди ний реєстр застав рухомого май на (введений у дiю Законом Украї ни "Про внесення змiн до Закону України "Про заставу" вiд 21 жов тня 1997 року; мiстить iнформа цiю про права на рухоме майно, а також про податковi застави). Залишається вiдкритим i питання щодо необхiдностi перереєстра цiї ранiше зареєстрованих прав на землю та iншу нерухомiсть. Iз змiсту пункту 3 роздiлу V Закону (Прикiнцевi положення) випливає, що власники нерухомостi повиннi самостiйно здiйснити перереєст рацiю прав власностi на об'єкти, якi були зареєстрованi в порядку, встановленому рiшенням органiв виконавчої влади. Також у Законi не визначена подальша доля пра вових титулiв, зареєстрованих у БТI, адже, окрiм прописаного у ньому автоматичного передання даних iз Реєстру прав власностi на нерухоме майно, що його веде БТI, може постати потре ба у самостiйнiй перереєстрацiї власниками об'єктiв нерухомостi правовстановлювальних доку ментiв. На практицi така ситуацiя призведе до хаосу та багатьох не порозумiнь. Натомiсть створення ефективної, прозорої та чiткої системи реєстрацiї прав на зем лю дозволить уникнути багатьох проблем. Необхiдно органiзувати автоматичне передання даних iз реєстрiв прав на нерухоме май но, котрi ведуть органи державної влади та мiсцевого самовряду вання, до Єдиного державного реєстру, а також чiтко визначити умови та порядок проведення перереєстрацiї правовстановлю вальних документiв. Уведення в дiю налагоджених законодавчих механiзмiв дозволить сформува ти в Українi цивiлiзований ринок землi.
ИСТОЧНИК: Нерухомість Києва
Оцінка землі
Земля є унікальним товаром, відносно якого завжди існує суперечність щодо його вартості: між власником землі та місцевими органами влади - коли мова йде про оподаткування; між покупцем та продавцем - коли здійснюються майнові операції; між місцевими органами влади та землекористувачем - коли визначається розмір компенсації тощо. Саме тому чи не найголовніше місце в економічному регулюванні земельних відносин посідає земельнооціночна діяльність. Визначення реальної, справедливої ціни землі становить найбільшу практичну складність. В багатьох країнах існують загальновизнані принципи та методи оцінки, а з поширенням діяльності міжнародних фінансових інститутів та інтеграції національних ринків були створенні єдині міжнародні стандарти оцінки. Слід підкреслити, що земельнооціночна діяльність має важливе значення не тільки для оподаткування міських земель, але й для здійснення майнових угод з землею та правом їх оренди на вторинному ринку. Крім того, оцінка є обов’язковою складовою усіх інвестиційних процесів. Тому від стану земельнооціночної діяльності, рівня розвитку її теоретичної та методичної бази залежать темпи здійснення не тільки земельної, але й економічної реформи в цілому. Здійснювана в Україні земельна реформа спрямована саме на створення умов для розвитку інституту приватної власності на землю, приватизації землі, переведення земельних відносин на ринкові засади. Починаючи з 1992 року, в Україні формування ринку землі здійснюється шляхом приватизація земельних ділянок громадянами України для індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, ведення особистого підсобного господарства, селянського (фермерського) господарства та інших потреб. Станом на початок 2001 року 11 млн. громадян, або 85% загальної кількості громадян, що мають на те право, вже приватизували свої земельні ділянки загальною площею більш ніж 3,3 млн. гектарів. З 1993 року започатковано продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, переважно для будівництва автозаправних станцій, а також тих, на яких знаходяться об’єкти незавершеного будівництва. Процес приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення значно активізувався після видання Указу Президента України від 19 січня 1999 року № 32 “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”. Станом на 01.01.05 органи місцевого самоврядування прийняли рішення про продаж 19,7 тис. земельних ділянок несільськогосподарського призначення загальною площею понад 9,1 тис.га на загальну суму 1245,7 млн.грн., середня вартість 1 м2 проданих земельних ділянок становила 13,7 грн. Слід підкреслити, регіональну нерівномірність процесу продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Досить сказати, що в м.Києві було продано лише 1,1% від загальної кількості проданих земельних ділянок, площа яких склала 0,8%, а загальна вартість проданих земельних ділянок становила 27,4% від загалу. Однак процес становлення ринкових земельних відносин просувається досить повільно. Тричі переносились граничні строки завершення приватизації. У деяких регіонах, зокрема у містах, інших населених пунктах, органи місцевого самоврядування ігнорують виконання законів України та указів Президента України з питань приватизації земельних ділянок, що не сприяє залученню інвестицій та кредитних ресурсів в економіку країни, підтримці підприємництва та житлового будівництва, сталому розвитку населених пунктів. Лише 3% земельних ділянок, на яких знаходяться приватизовані суб’єктами підприємницької діяльності об’єкти, перебувають у власності цих суб’єктів.
Основною причиною, що стримує розвиток ринку землі, як підкреслюється в Основних напрямах розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення, схвалених Указом Президента України від 4 лютого 2000 року № 168/2000, є недосконале правове забезпечення безоплатної приватизації І продажу з державної власності земельних ділянок, зокрема суб’єктам підприємницької діяльності - юридичним особам України, реєстрації земельних ділянок та прав на них, захисту прав власників землі, необгрунтовані обмеження щодо категорій земель, які можуть бути безоплатно приватизовані громадянами чи продані з державної власності юридичним особам. Крім того, відсутнє чітке визначення правового режиму земель несільськогосподарського призначення у населених пунктах та за їх межами. На сьогоднішній день недостатньо розвинуті фінансово-правові механізми придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та забезпечення прозорості операцій із земельними ділянками на вторинному ринку. Не ефективно функціонують ринкові інституції (земельні біржі, земельні банки, земельні аукціони тощо) через відсутність чітких організаційно-правових умов забезпечення їх діяльності, що унеможливлює розвиток і функціонування вторинного ринку землі. Недосконалим є інформаційне забезпечення для проведення експертної оцінки земельних ділянок: відсутня достовірна та доступна інформація про земельні ділянки, їхню вартість, ринкову історію (інформація про динаміку зміни в часі вартості земельної ділянки) й обмеження щодо їх використання. Недосконалою є організація проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Обтяжливими є процедури попереднього погодження з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування умов спорудження об’єктів на земельних ділянках несільськогосподарського призначення, оформлення та затвердження проектної документації і одержання дозволів на забудову цих земельних ділянок. Серед основних напрямів розвитку, стабільного функціонування та регулювання розвиненого ринку землі особливе місце займає розвиток земельнооціночної діяльності в ринкових умовах, що потребує:- запровадження незалежної системи оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення, прав на них, в тому числі в комплексі з об’єктами нерухомості;- створення механізмів забезпечення прозорості операцій на ринку землі та вільного доступу до визначення ринкової вартості земельних ділянок несільськогосподарського призначення та прав на них;- надання державної підтримки щодо підготовки та діяльності спеціалістів з експертної грошової оцінки земельних ділянок для обслуговування ринку землі;- організації державного регулювання діяльності фізичних та юридичних осіб, що проводять експертну грошову оцінку земельних ділянок (ліцензування, сертифікація, атестація тощо);- здійснення моніторингу ринку земельних ділянок. Значно звужували масштаби застосування експертної грошової оцінки земельних ділянок постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 року № 1050 “Про експертну грошову оцінку земельних ділянок несільськогосподарського призначення” та відповідний “Порядок експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення”, затверджений Наказом Державного комітету по земельних ресурсах України від 8 липня 1999 року № 72). Зазначеними нормативними документами не передбачалося застосування експертної грошової оцінки для земельних ділянок:- наданих у користування та переданих у власність громадянам України із земель, що перебувають у державній або комунальній власності, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будівництва, садівництва;- громадянам І юридичним особам України - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;- що перебувають у державній або комунальній власності і не можуть бути передані у приватну власність відповідно до частини 4 статті 4 “старого” Земельного кодексу України. Нового поштовху набув розвиток інститут оцінки земельної власності після прийняття 25 жовтня 2001 року нового Земельного Кодексу України, який вступив в дію з 1 січня 2002 року. Відповідно до Земельного кодексу України обов’язковим є проведення експертної грошової оцінки земель при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. На виконання прикінцевих положень Земельного кодексу України (розділ IX п.4, “є”) Кабінетом Міністрів України постановою від 11 жовтня 2002 року № 1531 була затверджена “Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок” та Держкомземом України розроблено і затверджено наказом від 9 січня 2003 року № 2 “Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 травня 2003 року № 396/7717). Саме цими документами було знята зазначена вище заборона та уточнена сфера застосування експертної грошової оцінки земельних ділянок, а саме: при укладанні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок у тому числі для цілей справляння державного мита, крім угод оренди, дарування та довічного утримання. Очікуване підвищення попиту на земельнооціночну діяльність потребує, з одного боку, збільшення спеціалістів-оцінювачів та рівня їх професійної підготовки, а з іншого - посилює вимоги до державних органів, органів місцевого самоврядування та саморегулівних організацій оцінювачів щодо регулювання оціночної діяльності. Саме на це спрямований Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, прийнятий 12 липня 2001 року № 2658, оскільки ним визначаються правові засади забезпечення здійснення оцінки нерухомості, майнових прав та професійної оціночної діяльності в країні, її державного та громадського регулювання, захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів Відповідно до статті 9 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 № 1440 затверджено Національний стандарт № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, а також постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 № 1442 затверджено Національний стандарт № 2 “Оцінка нерухомого майна”, які є обов’язковими для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб’єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу. Таким чином слід зазначити, що на протязі останніх років в Україні значно укріплена та розширена нормативно-правова база оціночної діяльності, хоча, як показує аналіз, прийняті нові законодавчі та нормативні акти не завжди узгоджені між собою, а в деяких випадках прослідковується їх пряме протиріччя.
  2009 Киев. Украина. Независимая оценка