РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Огляд навчальної літератури стосовно методів аналітичної роботи на підприємстві
Ефективне господарювання і стійкий фінансовий стан тісно пов’язані з обґрунтованістю, своєчасністю і доцільністю управлінських рішень, що приймаються за результатами економічного аналізу. Однак успішне проведення аналітичної роботи залежить від ретельно продуманої її організації, яку можна умовно розділити на наступні елементи:
планування аналітичної роботи (визначення і уточнення об’єктів, напрямів, цілей і завдань аналізу);
розробка системи показників для характеристики об’єкту аналізу і визначення джерел інформації;
підготовка матеріалів для аналітичних досліджень (підбір інформації та її аналітична обробка);
дослідження підібраної економічної інформації абстрактно-логічними, економіко-логічними і математичними методами;
виявлення динамічних змін економічних показників, розкриття та вимір причинно-наслідкових зв’язків і оцінка використаних можливостей їх покращення;
формулювання висновків за результатами аналізу;
обґрунтування і прийняття управлінських рішень та організація контролю.
Аналітична обробка економічної інформації дуже трудомістка і потребує великого обсягу різноманітних обчислень. В умовах ринку потреба в аналітичній інформації постійно зростає, що пов’язано з необхідністю розробки і обґрунтування бізнес-планів, комплексної оцінки ефективності управлінських рішень та забезпечення стійкого фінансового стану [1, с.76].
Методи фінансового аналізу—це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. В економічній теорії та на практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.
Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.
Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємо залежностях. Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика. До формалізованих методів належать ті в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності [2, с.286].
За ознакою предмета методи фінансового аналізу традиційно поділяються на такі: аналізи вертикальний, горизонтальний, коефіцієнтів (відносних показників) і факторний [3, с.17].
Вертикальний (структурний) аналіз спирається на структурне розкладання окремих показників фінансової звітності підприємства. У процесі аналізу визначається питома вага окремих структурних складових агрегованих фінансових показників.
Горизонтальний фінансовий аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі. При здійсненні такого аналізу розраховуються темпи зростання окремих показників фінансової звітності за кілька періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни [4, с.27].
Горизонтальний і вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці складають аналітичні таблиці, де одночасно використовують прийоми вертикального і горизонтального аналізів [3, с.18].
Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) спирається на розрахунок співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. При використанні цієї системи аналізу визначають різні відносні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності та рівень фінансового стану підприємства. При проведенні такого аналізу найбільшого аналізу набули такі групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:
коефіцієнти відносної фінансової стійкості підприємства;
коефіцієнти оцінки платоспроможності (ліквідності) підприємства;
коефіцієнти оцінки оборотності активів;
коефіцієнти оцінки оборотності капіталу;
коефіцієнти оцінки рентабельності та ін.
Факторний аналіз –це аналіз впливу окремих факторів на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження [4, с.28].
Крім вище вказаних методів фінансового аналізу виділяють також порівняльний та інтегральний аналізи.
У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні статистичні методи (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математично-статистичні методи (порівняльний аналіз, дисперсійний, метод головних компонентів) [2, с.286].
Наявність таких даних дозволить ефективно управляти бізнесом у напрямку інтенсивного використання всіх наявних на підприємстві видів ресурсів [4, с.28].
Огляд монографічної літератури щодо методів аналітичної роботи на підприємстві
Метод –це шлях дослідження, вчення. У широкому розумінні метод означає шляхи, способи і засоби пізнання дійсності, сукупність взаємопов’язаних принципів і способів дослідження процесів, явищ, предметів у природі та суспільстві.
Метод фінансового аналізу—це системне, комплексне дослідження, взаємопов’язане вивчення, опрацювання і використання інформації фінансового характеру з метою виявлення і мобілізації резервів кращого використання фінансових ресурсів і встановлення оптимальної структури їх джерел [5, с.22].
Реалізація наукового методу фінансового аналізу, його методологія найтіснішим чином пов’язані із сукупністю технічних прийомів, які дають змогу на практиці вивчати економічні явища, що аналізуються: за допомогою цих прийомів забезпечується ефективність самого методу аналізу. Йдеться про методику аналізу. Вона, зокрема, передбачає застосування традиційних прийомів і показників статистичного вивчення економічних явищ. Крім того, ця методика дозволяє виявити фактори, які впливають на економічні явища як об’єкти аналізу, розрахунки ефективності мобілізації резервів, пошук оптимальних управлінських рішень.
Серед традиційних статистичних методів, за допомогою яких здійснюється аналітична обробка, найпоширенішими є такі:
використання абсолютних і відносних показників;
використання середніх величин;
порівняння;
побудова рядів динаміки;
групування;
балансовий метод;
індексний метод [6, с.63].
Абсолютні величини показують кількісні розміри економічного явища в одиницях міри, ваги, обсягу, площі, вартості тощо без відповідно до розміру інших явищ [5, с.22]. Без використання даних про ці величини аналіз найчастіше не може бути повноцінним, проте вони служать головним чином для розрахунку відносних і середніх величин. Відносні величини—це величини, які встановлюються шляхом порівняння з будь-якими іншими [6, с.63]. Ці величини одержують при визначенні співвідношень між абсолютними величинами і застосовують у розрахунках рівня виконання плану, координації, структури, інтенсивності змін за певний період [5, с.23]. Тільки відносні величини дають точне і наочне уявлення про розвиток того чи іншого економічного явища. Середні величини—це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних сукупностей типових, однорідних явищ, процесів, показників [6, с.63].
Порівняння—це один із способів, за допомогою якого людина досліджує всі предмети та явища у природі, суспільстві, в економіці. Кожен показник, отримуваний в аналітичному дослідженні, має значення лише у порівнянні із відомими показниками. Без порівняння взагалі не може бути аналізу. Ряди динаміки—це ряд чисел, що характеризують зміну величин у часі. Аналіз динаміки показників дає можливість виявляти і досліджувати закономірності, тенденції розвитку явищ. Групування—це невід’ємна частина практично будь-якого економічного дослідження. Воно потребує визначення класифікації явищ і процесів, а також причин і факторів, що їх обумовлюють. Це виділення із сукупності досліджуваних явищ якісно однорідних типів, груп з істотними ознаками. Балансовий метод застосовується у випадках, коли необхідно дослідити співвідношення двох груп взаємопов’язаних економічних показників, підсумки яких рівні між собою. Індексний метод базується на відносних показниках, що виражають співвідношення рівня даного явища і рівня аналогічного явища, прийнятого в якості бази. Будь-який індекс обчислюється зіставленням досліджуваної величини з базисною [5, с.26,29-31,46].
Необхідність визначення орієнтирів діяльності підприємства на віддалену перспективу, прогнозування його майбутнього розвитку обумовила виникнення та становлення окремого напрямку аналізу—перспективного. Перспективний аналіз є аналітичною основою перспективного планування, до якого належать стратегічне планування та прогнозування .Стратегічний аналіз включає: аналіз зовнішнього оточення та внутрішнього середовища підприємства з метою визначення його стратегічного потенціалу, стратегічної позиції та перспектив розвитку стратегічних зон господарювання. Стратегічний аналіз спрямований на оцінку перспективного стану ресурсів підприємства і ринкових сегментів і тому має прогнозний характер. Порівняльна характеристика видів перспективного аналізу за певними аспектами дає можливість більш чіткого визначення характерних рис стратегічного аналізу та SWOT-аналізу [7, с.113,117].
Оскільки фінансовий аналіз є складовою аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства, то він практично повністю використовує його методику [5, с.22]. Методика фінансово-господарської діяльності—це сукупність аналітичних процедур, що використовуються для визначення фінансового стану підприємства. Деталізація процедурної сторони цієї методики залежить від поставленої мети і різних факторів інформаційного, методичного, кадрового і технічного забезпечення [8, с.29-30]. Практичним додатком до методу фінансового аналізу як науки виступає його методика—сукупність прийомів вивчення та опрацювання фінансової інформації [5, с.22].
Серед сучасних форм інформаційного забезпечення фінансового механізму організації економіки потрібно виділити ті, які безпосередньо відображають кількісні та якісні фінансові потоки в державі. Це можуть бути звіти підприємств, а також одноразові чи суцільні обстеження, статистичні збірники. Вагомими формами інформаційного забезпечення фінансового механізму є засоби масової інформації (радіо, телебачення, а також преса, монографії, підручники, посібники, періодична преса: журнали, газети, вісники і т. п.) та Інтернет.
Огляд періодичної літератури стосовно методів аналітичної роботи на підприємстві
Показники оцінки фінансової стійкості підприємства для вивчення об’єднують у групи. У зв’язку з цим опубліковано низку методик у яких представлено різні погляди. Наявність великої кількості методик передбачає і широкий спектр показників, які використовуються для оцінки фінансової стійкості підприємства. Це призводить до певних труднощів та розбіжностей у намаганнях встановити фінансові позиції підприємства, що відбивається на характері відносин підприємства з різними фінансовими інститутами [10, с.113-117]. Відобразити всі показники і їх динаміку можна як у числовій формі, зручній для подальшого використання у розрахунках і прогнозах, так і у діаграмах, при чому вид відображення і спосіб використання, а також вибір необхідних показників повністю залежить від бажання користувача [11, с.197-202]. Моделі оцінок показників діяльності підприємств мають дещо звужений характер. Так, типова модель для аналізу малих і середніх підприємств враховує лише чинники прибутку, виручки, зобов’язань, матеріальних та оборотних активів. Такий вибірковий підрахунок визначає тільки деякі ключові показники підприємств [12, с.133]. Для правильної оцінки фінансового стану підприємства необхідне поєднання трьох складових:
Чого хочемо досягти у конкретному випадку, визначаючи фінансовий стан підприємства.
Як виміряти фінансовий стан підприємства.
Як його оцінити [13, с.117-128].
Важливу роль відіграє система аналітичних показників у реалізації концепції збереження власного капіталу. Саме вони дають можливість своєчасної реалізації функції захисту капіталу кредиторів, забезпечуючи при цьому безперервність господарської діяльності [14, с.43-53].
Однією з найважливіших складових аналізу та ефективного управління є забезпечення ліквідності підприємства і його платоспроможності, тобто з позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємств характеризується структурою джерел коштів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів [15, с.36-40]. Платоспроможність розглядається як невід’ємне поняття ринкової економіки, котре визначає спроможність своєчасно виконувати зобов’язання лише за рахунок абсолютно ліквідних активів [16, с.30-42]. Платоспроможність є зовнішнім виявом фінансового стану підприємства і об’єктивною характеристикою його стійкості. За допомогою показників ліквідності і платоспроможності оцінюється фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи [17, с.87-94].
Виявлення причин недостатку або надлишку грошових активів, визначення джерел їх надходження і напрямку використання є головною ціллю аналізу руху грошових коштів. Для здійснення управління грошовими потоками необхідна об’єктивна і повна оцінка не тільки поточної, але й потенціальних можливостей підприємства формувати грошові ресурси. Також важливо вивчення основних напрямів використання грошових коштів, що можуть бути досягнуті у результаті проведення глибокого аналізу [18, с.108-116]. Фінансове управління підприємством з позиції управління грошовими потоками відображає динамічний процес функціонування операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства та дозволяє досягнути поєднання контролю за фінансовою рівновагою підприємства і забезпечення його економічного зростання [19, с.14-17].
В умовах становлення ринкової економіки забезпечення стабільності розвитку, в першу чергу, обумовлюється стабільністю функціонування окремих підприємств. Передбачити негативні тенденції, що означає—передбачити і запобігти порушенню стабільності, або навіть банкрутству, певною мірою можна шляхом аналізу фінансового стану підприємств [20, с.2-4]. Головною причиною незадовільного фінансового стану підприємства є проблема його збитковості. Наслідком є збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованостей. Через наявність прострочених боргів значна кількість суб’єктів господарювання є неплатоспроможними [21, с.111-114]. Управління дебіторською заборгованістю, що пов’язано з проблемою неплатежів, нині є найскладнішим питанням. Реалізація управлінських функцій підприємством щодо дебіторської заборгованості зумовлює необхідність вирішення таких завдань, як дослідження економічної сутності дебіторської заборгованості та її виникнення у сучасних умовах господарювання, доповнення її класифікації й обґрунтування критеріїв визначення, удосконалення нинішньої методики обліку заборгованості та її рефінансування, удосконалення обліку простроченої і безнадійної заборгованості, здійснення аналізу і внутрішнього контролю дебіторської заборгованості спеціальним структурним підрозділом підприємства із проблемної дебіторської заборгованості [22, с.2-4].
У процесі діагностики банкрутства на основі побудови матриць фінансової рівноваги заслуговує на увагу не тільки поточне місцезнаходження, а й динаміка напрямку руху положення підприємства у межах окремих квадратів матриці [23, с.56-63]. Слід зазначити, що важливим здобутком досліджень українських вчених-економістів є ряд спроб застосування факторних моделей діагностики кризового стану, розроблених зарубіжними науковцями, при вивченні кризових явищ у діяльності підприємств [24, с.85].
Огляд законодавчо-нормативної бази, що регулює фінансово- господарську діяльність комунальних підприємств
В своїй діяльності суб’єкти підприємницької діяльності повинні керуватися нормативно-правовими актами, що регулюють різні сторони господарювання. Комунальні підприємства функціонують у правовому полі, яке охоплює загальнодержавне і галузеве законодавство.
Стаття 24 Господарського кодексу України визначає особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки. Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб’єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Суб’єктами господарювання комунального сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів [25, с.20]. Стаття 52 цього кодексу визначає, що суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки здійснюється некомерційна діяльність[25, с.34].
Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю визначає стаття 19 Господарського кодексу України. Зокрема, усі суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом [25, с.15]. У статті 145 зазначається, що суб’єкти господарювання зобов’язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів [25, с.90].
Пункт 2 статті 149 Господарського кодексу України визначає, що Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що належать до державної та до комунальної власності і можуть використовуватися у господарській діяльності [25, с.92].
Згідно зі ст.9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” №1775-ІІІ від 1.06.00р. централізоване водопостачання і водовідведення підлягає обов’язковому ліцензуванню. У ст.10,11,14 визначений порядок видачі ліцензії, а у ст.21 – підстави і порядок її анулювання [26].
Згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” №0280 від 21.05.97р. зі змінами і доп., комунальна власність територіальної громади є матеріальною, економічною основою самостійності місцевого самоврядування. В ст.16,17,18,25 і 60 конкретизовано права місцевих Рад як суб’єктів комунальної власності. Зокрема ст.16. передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з комунальними підприємствами будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності і підконтрольності цим органам. Ст.60 п.1 визначено, що територіальним громадам право власності на рухоме і нерухоме майно, підприємства і ін. [26].
В Законі України “Про систему оподаткування” №809-24 від 02.07.99 зі змінами і доп. подано принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі), а також права, обов'язки і відповідальність платників. Зокрема, у ст.6. міститься визначення об'єкту оподаткування, яким є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування. Ст.9,10 визначені відповідно обов’язки і права платників, ст.13– види податків і зборів [26].
Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” №2918-ІІІ від 10.01.02р. визначає правові, економічні і організаційні засади системи питного водопостачання, спрямовані на забезпечення населення якісною і безпечною питною водою. Ст.14 передбачає здійснення діяльності у цій сфері підприємствами будь-якої форми власності. У ст.15 міститься перелік видів господарської діяльності у цій сфері. Згідно із ст.17 надання послуг з питного водопостачання споживачам відбувається на підставі договору. Розділом ІІІ регулюються повноваження органів державної влади, зокрема центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, до повноважень якого належать з ліцензування діяльності в цій сфері, підготовка і оприлюднення порядку розрахунку тарифів, тощо. Права та обов’язки споживачів і підприємства визначені відповідно ст.22 і 23 [26].
Постанова КМУ “Про схвалення Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки на період до 2010року” №139 від 14.02.02р. прийнята з метою підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунальних систем життєзабезпечення населення, поліпшення якості житлово-комунальних послуг з одночасним зниженням нераціональних витрат. Відповідно до п.5 формування фінансово-кредитної системи модернізації та розвитку житлово-комунального господарства на території місцевого самоврядування має базуватися на механізмі залучення та повернення короткострокових і довгострокових кредитів та інвестицій. Основними важелями, які створять достатній рівень фінансування підприємств забезпечення 100-відсоткової оплати споживачами вартості послуг; забезпечення цільового використання складових тарифу реструктуризація заборгованості [26].
Постанова КМУ “Про вдосконалення системи державного регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги” №1168 від 28.10.97р. передбачає проведення заходів для поліпшення умов для забезпечення господарювання підприємств комунального господарства на принципах самофінансування, стимулювання енергозбереження та зниження витрат, упровадження конкурсних засад у наданні послуг і підвищенні їх якості [26].
В Указі Президента України “Про прискорення реформування житлово –комунального господарства” №1351 від 19.10.99р. визначено, що основними напрямами прискорення реформування житлово-комунального господарства, спрямованими на здешевлення вартості та підвищення якості житлово-комунальних послуг, забезпечення прозорості встановлення тарифів на ці послуги, збільшення джерел їх фінансування при забезпеченні гарантій для соціально незахищених верств населення [26].
В Указі Президента України “Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності” №0906/2000 від 15.07.00р. подано перелік заходів для ефективного використання можливостей підприємництва для розвитку національної економіки, прискорення економічних реформ, затверджено порядок проведення перевірок діяльності суб'єктів підприємництва, встановлено належний контроль за додержанням законодавства і т.д. [26].
Наказ Держкомстату України “Про затвердження річних і поточних форм державної статистичної звітності промислової діяльності підприємств” №238 від 18.07.00р. був прийнятий з метою удосконалення форм державної статистичної звітності щодо промислової діяльності підприємств і затверджує форми звітності [26].
Наказ Держкомбуду України “Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення” №139 від 27.06.2001р. і зареєстрований 23.08.01р. №8/5939 визначає механізм розрахунку тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення та стимулювання ресурсозбереження. Формування базових тарифів підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства здійснюється на підставі виробничої програми підприємства на плановий рік, планових витрат визначених на підставі галузевих нормативів витрат, державної статистичної звітності і розрахунків підприємств та розміру податку на прибуток [26].
Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (Відомості Верховної Ради України) N1829-ІІІ від 22.06.00, зокрема у статті 8: Організація бухгалтерського обліку на підприємстві, зазначено, що підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; стаття 11. Загальні вимоги до фінансової звітності—визначає, що на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства [26].
Отже, фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичного здійснення аналітичної роботи на підприємстві, тобто аналізу важливих фінансових показників та порівнянь, включно з підсумковими дослідженнями відхилень та взаємозв’язків. Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані. У ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші методи. Їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.
Зведений огляд нормативно-літературних положень щодо методів проведення аналітичної роботи на підприємстві подано у Додатку А.