№10 Охарактеризувати типи та функції культури
Культура – водночас історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у матеріальних і духовних цінностях, створених самою людиною.
Визначається певна типологія культури відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету. Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури – українську, російську, французьку та ін. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок – різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими. Світова культура – феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегральний процес. Національні ж мають диференційований характер. У відповідності з носіями виділяють також культуру соціальних суб’єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну). Головною функцією
культури, на думку багатьох вчених, є людинотворча, або гуманістична. Всі інші функції так чи інакше пов'язані з нею і навіть випливають з неї. Однією з найважливіших функцій будь-якої культури є передача соціального досвіду. Тому її називають інформаційною. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Іншою провідною функцією є пізнавальна. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприятливі умови для його пізнання і засвоєння. Регулятивна функцій культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. Семіотична, або знакова функція також досить важлива для розвитку культури. Являючи собою певну знакову систему, без оволодіння якою досягнення культури стають неможливими. Ціннісна (ціннісно-орієнтаційна) функція відображає важливий якісний стан культури.
№11 Козацтво та його роль у культурному поступі українського народу
Вперше козаки згадуються в письмових джерелах кінця 15 століття. Поява козаків відіграла визначну роль в історичній долі України. Козаки були представниками соціального класу вільних людей, які охороняли свою землю та захищали її кордони від турецько-татарської агресії.
Козацтво, уособлюючи легендарне минуле українського народу, завжди було синонімом свободи, людської й національної гідності, лицарської доблесті, винахідливості та високого благородства. Протистояння зовнішній агресії та виховання гідних членів суспільства – це дві винятково важливі функції, які козацтво здійснювало в житті українського народу, завдяки піднесенню особистої та національної гідності забезпечивши у свій час його історично – духовний поступ. Саме відродження найкращих козацьких традицій, таких як лицарська доблесть, побратимство, здобуття козацьких прав і вольностей, любов до Вітчизни, готовність до самопожертви заради суспільних інтересів, загострене почуття справедливості, історичної спадкоємності тощо, здатне рішуче протистояти негативним явищам нинішнього суспільного буття, сприяти виходу сучасного суспільства з тривалої духовно – моральної кризи. Козацький рух в Україні – одна з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну і державну незалежність. Саме козацтву належала важлива роль у відродженні та утвердженні національної гідності українського народу, визріванні державницької ідеї та її наступної реалізації. Призначенням козацького лицарського стану було давати лад у суспільстві, творити державу. Саме боротьбу за власну державу цей стан і демонстрував у всі періоди свого розквіту. Козацькі думи, історичні пісні, легенди і перекази дають досить виразний, сповнений гідності образ козацтва, усталений як у військових справах, так і в мирному побуті. Звертання до найкращих духовно-моральних традицій козаччини сприятиме відновленню в масовій свідомості історично притаманних українському народові високих моральних і духовних цінностей, зокрема відродженню почуття особистої і національної гідності, вихованню патріотизму, високої політичної культури, утвердженню соціального оптимізму в світогляді молодого покоління.
№12 Освіта та просвіта в Україні у 14 – першій половині 17 ст
Народ України веде рішучу боротьбу проти унії. Багато українських міст стали важливими центрами опору проти наступу католицизму. Центрами боротьби проти католицизму в Україні стають братства.
Братства ставили перед собою перш за все релігійно-благодійні завдання: дбали про храми та їх обслуговування, влаштовували громадські богослужіння, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам тощо.
З кінця 16 ст. братства розгорнули культурно-освітню працю, відкриваючи школи, бібліотеки і друкарні.
При братських школах створювалися бібліотеки. У бібліотеці Львівської братської школи було 9 різних видань творів Аристотеля, повна збірка творів Платона, інші філософські трактати.
Пересопницьке євангеліє - визначна пам'ятка староукраїнської мови. Переклад євангелія "простою мовою". Розпочате 1556 в монастирі на Львівщині, закінчене 1561 у давньоруському місті Пересопниця (тепер село Ровенської обл.). В цьому євангелії виразно відбито фонетичні, граматичні та лексичні риси живої української народної мови 16 ст. зберігається в Національній науковій бібліотеці ім.Вернадського. Після утворення незалежної України застосовується при прийнятті присяги нового президента України після його обрання. Зараз розглядається питання про його масове репринтне видання.
Важливою подією в культурному та політичному житті Європи в середині 15-го століття була поява книгодрукування. Перший друкарський станок було винайдено німцем І.Гутенбергом у 1450 році. Перші книги він надрукував в Празі та Кракові.
Перша слов'янська книга була надрукована глаголицею і з'явилася у Венеції в 1483 році. Кількома роками пізніше у 1491 р. у Кракові з'явилися книги надруковані кирилицею. Видав їх також німець - Швайпольд Фіоль. Обидві книги були церковного змісту. У середньовічній Європі доля першодрукарів була нелегкою. Фіоля заарештувала краківська інквізиція, з якої йому пощастило з великим трудом звільнитися. Але друкарську працю йому заборонили, а надруковані книги спалили.
Внаслідок занепаду культурного процесу в Україні в 13-16 ст. безслідно зникло багато творів літератури княжої України і збереглися у списках лише на півночі. Це дало підстави деяким дослідникам стверджувати, що вся література цього часу тільки великоросійська.
В 14-16 ст. гальмом для розвитку української літератури стала візантійська спадщина, яка на цей час догматизувала ідеї і форми літературних творів. Після падіння Константинополя (1453) візантійський вплив зникає. Але за 2 століття в Україні не було створено жодного літературного твору, який би заслуговував на увагу. Натомість інтенсивно розвивається фольклор, зокрема історичні думи та пісні, яких до цього часу український народний епос не знав. Тематика цих дум та пісень (турецько-татарський полон, втеча з неволі, смерть козака в степу, жорстокість турок) підтверджує, що створювалися вони саме в ІІ половині 14 - І половині 15 ст.
В полемічній літературі можна виділити:
1. Науково-теологічні трактати та історико-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути.
2. Художня література практично вся також носить полемічний характер і спрямована проти католицизму.
3. Твори ораторського мистецтва, легенди, байки, поезія також має полемічний характер.
№13 Історичні та політичні умови формування культури у 14 – першій половині 17 ст
№14 Загальна характеристика мистецтва Стародавнього Єгипету
На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було носієм життя вічного, головним засобом забезпечити безсмертя. Тому праця художників вважалася священодією, вони займали високе положення, часто були жрецями. Першу піраміду побудував Імхотеп, він був. Разом з тим, свобода індивідуальної творчості була обмежена, художник насамперед був охоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігало єдність художнього стилю. У Єгипті вже на початку III тис. до н. е. складається монументальна архітектура.Першою похоронною спорудою, для якої камінь був основним будівельним матеріалом, була піраміда фараона Джосера, зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою була вирубана скельна гробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів з всілякими приміщеннями). Піраміда Джосера — ступінчаста, згодом же стали будувати геометрично правильні піраміди. У Древньому царстві вони були основною формою царських поховань. Недалеко від сучасного Каїра, в Гізе знаходяться найбільші з них — піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена окрім піраміди і храму входить гігантська фігура Сфінкса. Потім їм на зміну приходять скельні гробниці і гробниці в «Долині мертвих». У часи Нового царства були зведені найвідоміші храмові комплекси — храми Амона-Ра в Карнаке і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнаку веде пряма двокілометрова дорога — алея сфінксів. Ще одне справжнє чудо древньоєгипетської архітектури — скельний храм фараона Рамзеса II в Абу-Симбеле. При вході в храм висічені чотири фігури двадцятиметрової висоти, що зображають самого фараона і головних богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Як і архітектура, весь стиль древньоєгипетського образотворчого мистецтва виражає ідею постійності, вічності. Суворо визначені були типи статуй: що стоїть — фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; що сидить — руки встановлені на коліна або одна рука зігнена в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований вдаличінь. Протягом Древнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств, фараонів, жреців повторювали ці пози. Особливий канон був прийнятий для зображення фігур на площині — рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, а торс і очі — в анфас. Вся фігура обмальовувалася однією лінією. Розміри зображень передавали систему цінностей: чим більш значним вважався предмет або людина, тим більшого розміру він зображався. Найбільшим зображався фараон (рівним богам), потім — члени його сім'ї, найменшими — раби. Теми композицій були різними — придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Зародилося разюче портретне мистецтво Древнього Єгипту. Один з найвідоміших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві — портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора Ехнатона.
№15 Розвиток української освіти у 14 – першій половині 17 ст
Народ України веде рішучу боротьбу проти унії. Багато українських міст стали важливими центрами опору проти наступу католицизму. Центрами боротьби проти католицизму в Україні стають братства.
Братства - релігійно-національні товариства, що їх створювали при церковних парафіях члени ремісничих та цехових організацій по містах України в 15-17 ст., продовжуючи традицію середньовічних релігійних братств Західної та Східної Європи. Братства ставили перед собою перш за все релігійно-благодійні завдання: дбали про храми та їх обслуговування, влаштовували громадські богослужіння, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам тощо.
З кінця 16 ст. братства розгорнули культурно-освітню працю, відкриваючи школи, бібліотеки і друкарні.
Львівське братство при церкві Успіння Богородиці, відоме з 1439 р., наприкінці 16 ст. відкрило першу в Україні друкарню, запросивши до праці І.Федорова. В 1586 р. воно організувало Львівську братську школу. Її ректором був Іван Борецький (майбутній київський православний митрополит Іов - з 1620 і до смерті у 1631 р.). Тут викладали або вчилися майбутній київський митрополит П.Могила, письменник, церковно-освітній діяч та друкар-видавець Кирил Транквіліон Ставровецький (пом. 1646), релігійний письменник Стефан Зизаній (1570-1605) та його брат педагог, церковний діяч та перекладач Лаврентій Зизаній Тустановський (пом. 1633), майбутній митрополит київський часів Визвольної війни Сильвестр Косів та ін.
Київське братство. У 1615 р. в Києві на Подолі, на землі, яку подарувала дружина мозирського маршалка Лозки Гальшка Гулевичівна засновано Київське братство.
Київська братська школа. Цього ж року була створена і Київська братська школа. Першим ректором школи був: колишній ректор Львівської братської школи І.Борецький (1615-1618), згодом Мелетій Смотрицький (1618-1620), Касьян Сакович (1620-1624) та ін.
Програми братських шкіл мали релігійний характер і передбачали вивчення мов (грецької, латинської, польської, старослов'янської), філософії, риторики, граматики. Викладачі школи стояли на обороні православ'я і вели боротьбу з католицизмом.
Острозька колегія. Вища освіта мала в Україні давні традиції. В 1578 р. в Острозі було створено Острозький греко-слов'янський колегіум. В літературі існують різні точки зору щодо категорії освіти, яку давала Острозька колегія. Деякі дослідники вважають, що це був середній навчальний заклад, інші називають його першим вищим навчальним закладом в Україні. Але серед вчених немає суперечок відносно високого рівня викладання.
Заснована Острозька колегія була відомим меценатом української культури і захисником православ'я князем Костянтином Острозьким. Першим ректором був письменник і педагог Герасим Смотрицький (пом.1594). Він брав активну участь у виданні І. Федоровим Острозької біблії. Професорами колегії були греки Діонісій Палеолог та Кирил Лукаріс, математик і астроном, професор Краківського університету Ян Лятос, письменник Іов Княгинецький (друг Івана Вишенського), брат Северина Наливайка Дем'ян Наливайко. Острозьку колегію закінчило чимало видатних людей тодішньої України: П.Конашевич-Сагайдачний, Іван Борецький, С.Наливайко та ін. Програма колегії передбачала заняття з граматики, діалектики, риторики, арифметики, геометрії, астрономії, музики, грецької, латинської та старослов'янської мов. В історії української освіти Острозька колегія мала непересічне значення: вона готувала викладацькі кадри для братських шкіл, підготувала значний прошарок української еліти, яка потім посідала значні керівні пости в церковній ієрархії, Запорозькій Січі, у культурному житті України. Занепад Острозької колегії почався після смерті князя К.Остозького у 1698 р. Онука князя віддала приміщення колегії єзуїтам, які створили в її приміщеннях єзуїтську колегію.
№16 Вплив Візантійської імперії на розвиток культури Київської Русі
Київська держава одержала від Візантії чимало надбань світової культури. Вона синтезувала в собі і культуру Сходу і культуру Заходу. Освоєння цих культур Україною та внутрішня еволюція культурних надбань поставили культуру держави на провідне місце в Європі. У християнства на той час була монополія на писемність, освіту, архітектуру, живопис, музику. Прогрес цих галузей пов’язаний з оформленням культу і культових відправ (будівництво храмів, богослужебна література). Храми, монастирі стали осередками освіти, науки, мистецтва. Одним з таких осередків стала Києво-Печерська лавра (міська вулиця, квартал — з грецької), заснована в 1051 р. ченцями Антонієм і Феодосієм. Назву «лавра» монастир отримав у XII ст. Видубицький монастир засновано в другій половині XI ст.Уже Володимир Великий біля Десятинної церкви збудував школу і брав у бояр дітей, велів вчити їх грамоті, книжним наукам. Відповідно до християнських канонів Бог недоступний до пізнання, але він відкриває себе людям, і це одкровення міститься у Святім Письмі, Біблії, тлумачення якої і є основним шляхом богопізнання. У період Київської Русі існувала вища школа. Перша бібліотека (близько 1000 томів) Софійського собору заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим (1019—1054). Потім з’явилась бібліотека в лаврі. Однією з найдавніших пам’яток є «Ізборник Святослава» 1073 р. Розвивалась школа в Києві і за Ярослава Мудрого. Учили писати і читати. Була і світська вища школа. Чернігівська княжна Єфросинія вчилася в боярина і, як сказано в її житії, «хоч вона вчилась не в Афінах, але вивчила афінську премудрість, глибоко знала філософію, риторику, граматику».У вищій школі поряд з літургійними книгами вивчались історичні, філософські збірники висловлювань античних авторів, географічні і природничі праці, арифметика, граматика, історія, грецька мова. У київському аристократичному середовищі широко вивчались іноземні мови. Освіту могли отримати і дівчата, і юнаки. Анна Ярославна, королева Франції — відома своєю етикою, мораллю, грамотністю. Вона підписувала державні документи підписом, коли вельможі Франції ще ставили під ними хрестики. За короткий час після прийняття християнства культура Київської Русі-України досягла свого розквіту, особливо за часів Ярослава Мудрого. Київ став одним з великих культурних центрів Європи, виникло багато інших культурних центрів. Значного розвитку набули ремесла, іконопис, дерев’яне та кам’яне будівництво. З християнством була тісно пов’язана державна, князівська влада і її адміністративний апарат. Християнські текстологічні, іконографічні канони виконувались безумовно.
№17 Охарактеризувати тенденції розвитку сучасної української культури
Пануючим стилем у творчому житті стає авангардизм, який імперативно насаджується творчими угрупуваннями, як свого часу партія насаджувала соцреалізм. Високий рівень політизації суспільства привів до того, що в галузі літератури найбільшого поширення набула публіцистика.
Література. З'явилися нові молоді літератори, які намагаються по-новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом. Це - дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, К.Москалець, Є.Пашковський та ін. Жанр історичної романістики розвивають, Юрій Мушкетик, Роман Федорів. Роман Р.Іваничука "Орда" продовжує традиції П.Куліша, А.Кащенка, Б.Лепкого. Поет М.Вінграновський написав яскравий роман "Наливайко". Повертаються в Україну твори українських емігрантів - Є.Маланюка, У.Самчука (Волинь), В.Барки, І.Багряного("Сад Гетсиманський", "Тигролови"), Юрія Тарнавського та ін.
Музика. Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів ім Горовіца, який засновано в Києві.
Живопис. Отримала визнання творчість одного з засновників нового напрямку в монументальному живописі Г.Синиці, ("українська національна колористична школа"), яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.
Театр. Розвиток театрального мистецтва пов'язаний з новаторськими пошуками режисерів Романа Віктюка, Бориса Шарварка, які отримали світове визнання. Р.Віктюк починав у Львові, згодом створив власний театр у Москві (спектаклі "Мадам Батерфляй" за п'єсою американського драматурга Хуанга та "Лоліта" за романом Володимира Набокова).
Негативні тенденції. Стара тенденція фінансування культури за залишковим принципом набула всеохоплюючих розмірів. В декілька разів скоротилися тиражі періодичних видань. Випуск українських книжок знизився до рівня, якого він не досягав у найгірші часи сталінізму. Брак коштів веде до перепрофілювання або закриття багатьох культосвітніх установ. Під загрозою повного знищення опинився український кінематограф. Загрозливих форм для української духовності набуло поширення західної, особливо американської поп-культури (зокрема через телебачення) з її розгулом насильства, сексу, аморальності, бездуховності, саме те, проти чого вже багато років ведуть боротьбу громадськість та уряди багатьох європейських країн. Для молодої української держави, яка фактично заново створює власну політичну та економічну систему, національні моральні цінності та пріоритети, зрештою державну українську націю, таке неконтрольоване поширення низькопробної іноземної (сучасної американської та російської) культурної продукції становить серйозну загрозу для національної безпеки.
№18 Охарактеризувати Західно – Європейську культуру епохи Просвітництва
У Західній Європі почався загальний прогрес знань. Розвивається раціональний спосіб пізнання. Учені стверджували, що раціональні висновки повинні спиратися на досвід, факт, йти від реального світу речей. XVІІ ст. – це століття науки, це час видатних наукових відкриттів у різних галузях науки. Було здійснено величезну роботу у сфері наукового мислення і пізнання законів природи, зроблено великий внесок у становлення таких наук, як біологія, фізика, математика, медицина тощо. Це вік, що приніс європейським народам упорядкованість державного життя, припинення релігійних воєн, осмислення високого поняття громадянськості і громадянського обов’язку. Це “золоте століття” театру. Значних успіхів досягають медицина, астрономія, механіка, філософія. Німецький астроном Іоганн Кеплер (1571–1630) відкрив закони руху планет; англійський лікар Уільям Гарвей (1578–1657) першим відкрив кровообіг і став засновником фізіології та ембріології як науки; італійський фізик і математик Еванджеліста Торічеллі (1608–1647) винайшов барометр і дав основу науці метеорології; наприкінці ХVІ – у першій половині ХVІІ ст. англійський астроном і геофізик Галілео Галілей (1564–1642) рух зірок, вичислив орбіти більше двадцяти комет, винайшов телескоп; нідерландський натураліст Антоні ван Левенгук (1632–1723) винайшов мікроскоп з однією лінзою, що давала ефект 150–300-кратного збільшення; англійський експериментатор Роберт Гук (1635–1703) відкрив клітинну будову тканин, а також ртутні термометри, вдосконалив мікроскоп. Учені вдосконалили компас і годинник. Підсумком у науковій революції ХVІІ ст. стали відкриття великого англійського фізика, астронома і математика, засновника класичної і небесної небесної механіки Ісаака Ньютона (1643–1727). Він був яскравим представником математичного природознавства. Вченому випала доля підбити підсумок попередніх наукових відкриттів. Ньютон зробив вагомий внесок у розроблення диференціального та інтегрального обчислення, описав дисперсію світла в оптиці, побудував дзеркальний телескоп, теоретично обгрунтував закони Й.Кеплера, пояснив обертання планет навколо Сонця, припливи в океанах, ініціював створення єдиного підходу до вивчення фізичних явищ на базі механіки, заклав основи механіки суцільного середовища та акустики. Для ефективної організації наукових досліджень в країнах Західної Європи разом з навчальними закладами почали створюватися перші товариства вчених. У 1575 р. іспанський король Філіп ІІ заснував у Мадриді академію математичних наук. У 1635 р. Арман Жан Дюплесі, герцог Рішельє, заснував Французьку академію – об’єднання вчених, переважно філологів. У 1666 р. офіційно оформляється
№19 Становлення і сутність предмету етики
Етика як наука має свій понятійно-категоріальний апарат. У ній змістовно розкриваються такі поняття, як «вчинок», «моральний принцип», «моральна норма», «моральний ідеал», «моральні цінності» тощо. До етичних категорій належить «добро» і «зло», «обов'язок» і «совість», «честь» і «гідність», «справедливість» і «відповідальність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо.
Етику іноді називають моральною філософією. Відомо, що в різних філософських системах минулого і сучасності акцент ро¬биться на різні галузі філософії залежно від історико-культурних, суб'єктивних, іншого роду обставин. У цілому ряді філософських шкіл (Епікур, Сократ, стоїки, релігійна філософія) акцент робився саме на моральну філософію, що, як небезпідставно вважалося, вінчає життєву мудрість. М. Бердяєв відзначав: «Етика є завершальною частиною філософії духу, в ній пожинаються плоди філософського шляху життя».
У вирішенні своїх завдань етика взаємодіє не тільки з філософією, а й з психологією, особливо тоді, коли йдеться про аналіз моральних почуттів, їх роль у духовних пошуках людей. Традиційним є зв'язок етики з богослов'ям і релігійною філософією, які специфічно розглядають практично всі проблеми моральної теорії. Походження моралі неможливо пояснити без звертання до Історії, СОЦІОЛОГІЇ, певною мірою — до біології. Без звертання до педагогіки і психології неможливо детально розібратися в моральному світі людської особистості, виявити справжні мотиви тих чи інших вчинків, дати корисні рекомендації.
Таким чином, відзначаючи, що багато наук розглядають ті чи інші аспекти морального життя, ми повинні констатувати, що саме етика виявляє сутність моралі і, відповідно, координує дослідження моралі іншими науками.
Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які пояснюють природу, закономірності розвитку, функції моралі, здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.
№20 Структура етики і її основна проблематика
Структура етики як науки складається з таких розділів:
1. Емпірична, або описова, етика, яка описує та аналізує звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і спільнот.
2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики.
Тут розглядаються походження моралі, її сутність, структура, специфіка, поняття і категорії тощо.
3. Нормативна етика — це зведення вимог, принципів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.
4. Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.
5. Професійна етика, яка описує і обґрунтовує особливості моралі різних професійних груп виходячи зі специфіки їх діяльності.
6. Історія етичної думки, яка аналізує, як поглиблювалося розуміння природи моралі, її призначення, суспільних функцій, закономірностей її розвитку і функціонування протягом історії людства.
У вирішенні своїх завдань етика взаємодіє не тільки з філософією, а й з психологією, особливо тоді, коли йдеться про аналіз моральних почуттів, їх роль у духовних пошуках людей. Традиційним є зв'язок етики з богослов'ям і релігійною філософією, які специфічно розглядають практично всі проблеми моральної теорії. Походження моралі неможливо пояснити без звертання до Історії, СОЦІОЛОГІЇ, певною мірою — до біології. Без звертання до педагогіки і психології неможливо детально розібратися в моральному світі людської особистості, виявити справжні мотиви тих чи інших вчинків, дати корисні рекомендації.
Таким чином, відзначаючи, що багато наук розглядають ті чи інші аспекти морального життя, ми повинні констатувати, що саме етика виявляє сутність моралі і, відповідно, координує дослідження моралі іншими науками.
Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які пояснюють природу, закономірності розвитку, функції моралі, здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.
№21 Міжпредметні зв*язки етики
У вирішенні своїх завдань етика взаємодіє не тільки з філософією, а й з психологією, особливо тоді, коли йдеться про аналіз моральних почуттів, їх роль у духовних пошуках людей. Традиційним є зв'язок етики з богослов'ям і релігійною філософією, які специфічно розглядають практично всі проблеми моральної теорії. Походження моралі неможливо пояснити без звертання до Історії, СОЦІОЛОГІЇ, певною мірою — до біології. Без звертання до педагогіки і психології неможливо детально розібратися в моральному світі людської особистості, виявити справжні мотиви тих чи інших вчинків, дати корисні рекомендації.
№22 Розкрийте суть категорії етики «добро і зло»
Добро — універсальне поняття й етична категорія, що означає, у самому загальному змісті, прагнення до щастя. Протилежність злу. Добро і Зло — найбільш загальні поняття моральної свідомості, категорії етики, які характеризують позитивні і негативні моральні цінності. У широкому змісті цей термін відноситься до всього, що одержує в людей позитивну оцінку, або сприймається ними як щастя, сяйво, радість і світло. У багатьох релігіях вважають, що добро і зло протистоять один одному і ведуть споконвічну боротьбу за право панувати у світі. Традиційно, самим головним представником добра є Бог. Зло — універсальне поняття й етична категорія, яка означає, у самому загальному змісті, прагнення до заподіяння страждань. Протилежність добру. У широкому змісті цей термін відноситься до всього, що одержує в людей негативну оцінку, чи засуджується ними з якої-небудь сторони. У цьому змісті і неправда, і неподобство підходять під поняття зла. У більш вузькому змісті зло означає страждання живих істот і порушення ними морального порядку. Питання про перевагу чи зла добра у світі складає предмет суперечки між песимістами й оптимістами. Добро повноцінне, коли, роблячи його, особа справді забуває про мораль і замість докорів і самовиправдань переймається реальними турботами, стражданнями й радощами своїх ближніх. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов'язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії,, безкорислива радість спілкування. Чи значить це, що мораль як така непотрібна, що сама ідея добра має вмерти в людській душі? Зовсім ні! Навпаки: особа має пройнятися духом моральності настільки, щоб він міг жити й утілюватися в найглибших її почуттях, мимоволі й невимушене даватися взнаки в найтонших проявах її суб'єктивності. Мораль чогось варта тоді, коли вона живе, оскільки живе людина. Коли людина, забувши про те, що мусить творити добро, залишається доброю.
№ 23 Розкрийте суть категорії етика «моральність»
Серед якостей, якими визначається цінність людини одне з перших місць посідають її моральні якості: доброта, милосердя, чесність, скромність, доброзичливість сміливість та ін. Й справді, чи не найбільше диво в людині - її духовність, здатність у своїх думках, поняттях та ідеях " виходити" за межі свого безпосереднього існування, носити в собі всесвіт, створювати у своїх мріях "ідеальний" підпорядковувати свої дії не тільки елементарним
Принципам , але й моральним нормам і з позицій цих норм оцінювати (твої вчинки як справедливі чи несправедливі, гідні чи не гідні, добрі чи злі тощо.
У кожному суспільстві існують норми, які регулюють взаємовідносини між людьми відповідно до їх спільних інтересів. Усі релігійні й філософські вчення були так чи так спрямовані на вироблення та обгрунтування цих норм, на доведення доцільності й необхідності їх дотримання. Як правило, всі ці норми спрямовували дії людей на те, щоб вони не заподіювали шкоди іншим людям, ставилися з любов'ю й повагою до своїх батьків і близьких, допомагали бідним і скривдженим, не були злостивими, заздрісними та жадібними, дбали не тільки про себе, а й про інших, творили тільки добро. І Опановуючи ці норми, свідомо підпорядковуючи їм свої вчинки, почуття й думки, керуючись ними у своєму ставленні до світу та інших людей, людина стає високоморальною істотою. Вона відчуває себе відповідальною за наслідки своїх дій не тільки перед іншими, а й перед самою собою. Тільки їй властиві почуття сорому, честі й гідності, докори сумління, які теж підносять людину над усіма Іншими істотами. Ці "внутрішні охоронці" є одним з найбільших надбань культури, вони, як засвідчують учені, формувалися впродовж тисячоліть і саме завдяки їм може існувати й саме суспільство. Тому рівень морального розвитку людини є одним з найважливіших критеріїв людськості взагалі. Водночас людина, позбавлена моральних переконань і почуттів, називається неморальною.
№24 Розкрийте суть категорії етика «совість»
Совість (сумління) — вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків. Джерелом саморозвитку людини як особистості є боротьба протилежностей у її внутрішньому, духовному світі. В її свідомості представлене минуле (власний життєвий досвід) і майбутнє (ідеал). Ці чинники впливають на кожну мить буття людини. Здійснюючи вибір, зокрема й моральний, вона орієнтується або на минуле, відповідні цінності і звички, або на майбутнє, на ідеал, уявлення про який ґрунтується на вічних, абсолютних вселюдських цінностях. Совість є представником ідеалу. За австрійським психоаналітиком Зігмундом Фройдом (1856—1939), вона становить собою “ідеальне Я”, Super-Ego, яке протистоїть “реальному Я”. Муки совісті свідчать про поразку ідеалу, переживання цієї поразки, що сталася в акті морального вибору чи відповідного вчинку, а спокійна совість і відповідне моральне вдоволення — про перемогу ідеалу. Кожна така перемога позитивно впливає на життєвий досвід людини, який виявляється в актах вибору та вчинках. Совість вважають і своєрідним суддею в людині, який часто знає те, що недоступне громадській думці, насамперед суперечність між помислами, намірами, переконаннями людини і її безпосередньою реальною діяльністю.
Як категорія етики “совість” виражає нерозривний зв'язок моралі й людської особистості, характеризує здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки і вимагати від себе їх виконання, оцінювати свої вчинки. Будучи формою осягнення особистістю моральних вимог суспільства й людства, совість безпосередньо переживається як обов'язок і відповідальність людини перед собою. Керуючись совістю, людина бере на себе відповідальність за свої уявлення про добро і зло, за ті критерії, послуговуючись якими, вона здійснює моральний вибір і відповідні вчинки. Тому совість часто називають моральним компасом особистості.