Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів та економіки природокористування
Реферат
з дисципліни: «Страхування»
на тему:
« Фінансова безпека убезпечення життя
та її значення »



План
Вступ
1. Поняття фінансової безпеки убезпечення життя.
2. Основні загрози фінансовій безпеці.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Діяльність, покликану забезпечити отримувача страхової виплати тим доходом (у формі одноразової або періодично накопичуваної страхової суми), що дасть змогу забезпечити умови його життя на певному рівні, правильніше іменувати „убезпечувальною". Це більше відповідає змістовній, економічній та юридичній суті фінансової послуги. Водночас, використання цього терміну підкреслить відмінність убезпечення життя від майнового страхування дає змогу відшкодувати або попередити збитки, і від ризикового особового страхування, покликаного певним чином компенсувати шкоду, заподіяну здоров'ю та працездатності застрахованого.
Коли ми говоримо „убезпечення життя", то розуміємо, що життя застрахувати не можна, бо страхуванню підлягають лише майнові інтереси, пов'язані з певними життєвими обставинами конкретної фізичної особи (смерть, вихід на пенсію, весілля, народження дитини). Тому убезпечення життя, з одного боку, — найважливіший інструмент соціально-економічного захисту майнових інтересів громадян, пов'язаний з потребою в одержанні додаткової грошової допомоги у зв'язку з такими ймовірними обставинами в їхньому житті, як шкода здоров'ю або втрата його, втрата годувальника, дожиття до непрацездатного віку та інші. З іншого боку, убезпечення життя — це досить тривалі фінансові відносини між страхувальником і страховиком, які регулюються державою.
Як зазначають фахівці Інституту США, у найбільш загальному вигляді економічно ефективно біржа — це держава, що відстоює свої національні інтереси та забезпечує свою національну економічну безпеку в певний час і за конкретних обставин в умовах необмеженої міжнародної конкуренції. Фінансова безпека —найважливіший елемент економічної безпеки країни в сучасних умовах.
1. Поняття фінансової безпеки убезпечення життя
Економічна безпека — це фундаментальна основа економічно ефективної держави в цілому. Як зазначають фахівці Інституту США, у найбільш загальному вигляді економічно ефективно біржа — це держава, що відстоює свої національні інтереси та забезпечує свою національну економічну безпеку в певний час і за конкретних обставин в умовах необмеженої міжнародної конкуренції.
Наша країна також не залишилась осторонь цього проблемного питання. Зокрема, стаття 17 Конституції України проголошує, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності найважливішою функцією держави, справою всього українського народу є забезпечення її економічної безпеки. Крім цього, в Законі України
Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року зазначається, що одним із принципів забезпечення національної безпеки є своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам. Серед пріоритетних національних інтересів проголошено створення конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення.
Серед основних напрямів державної політики національної безпеки України в економічній сфері у вищезазначеному законі названо поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів, подолання „тінізації" економіки шляхом реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси, захист інтересів вкладників, фінансового ринку та інше.
На думку О. І. Барановського, до основних напрямів державної політики національної безпеки України в економічній сфері необхідно додати підвищення ефективності фінансової системи на основі підтримання державних видатків відповідно до наявних ресурсів і бюджетних асигнувань при дотриманні таких пріоритетів, як цільове інвестування у сферу наукоємного і високотехнологічного виробництва, проведення дієвої грошово-кредитної, валютної, антиінфляційної політики, стимулювання іноземних інвестицій у виробничу сферу.
У сучасних умовах вплив геофінансів, світових фінансових систем на окремо взяту державу переходить на якісно інший рівень. Як справедливо зазначає Ю. М. Осипов, з урахуванням панівного становища, яке займає фінансова складова у сучасній економіці, ми вправі характеризувати останню як економіку, керовану в своїй основі фінансовим чином, через фінансові механізми, за допомогою фінансових важелів, фінансових стимулів і в фінансових цілях. А глобалізм, який демонструє у цей час економічна цивілізація, створює умови для встановлення особливої фінансової влади, що за допомогою володіння світовими грошима, управління фінансовими потоками дає змогу впливати як на весь світовий господарський простір, так і на окремі держави.
М. Воропай, Г. Славін і М. Чельцов підкреслюють, що економічна безпека складається з загальноекономічної, фінансової, нинішньо економічної, технологічної, енергетичної, сировинної, продовольчої, працересурсної, водогосподарської, протистихійної безпеки.
Г. Костенко зазначає, що економічна безпека „повинна гарантувати розвиток суспільства на основі науково-технічного прогресу, окрім цього:
— забезпечити збереження або швидке відтворення виробництва в умовах припинення зовнішніх поставок чи внутрішньої кризи;
— забезпечувати стійку роботу всієї фінансової системи за несприятливих внутрішніх і зовнішньоекономічних умов".
За визначенням В. Шлемка та І. Бінька, основними складовими економічної безпеки є сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, мої ішо-економічна, технологічна, продовольча, зовнішньоекономічна (експортна й імпортна) безпека.
У Концепції економічної безпеки України серед складових економічної безпеки виділяються енергетична, технологічна, військово-економічна, продовольча і фінансова безпека, а у методичних рекомендаціях щодо оцінки рівня економічної безпеки України виділяються такі складові економічної безпеки, як інвестиційна, інноваційна, фінансова, енергетична, зовнішньоторговельна, соціальна та демографічна.
Як вважають автори аналітичної доповіді «Проблеми економічної безпеки в Україні», підготовленої Українським центром економічних і політичних досліджень, економічна безпека включає в себе промислово-технологічну, воєнно-економічну, паливно-енергетичну, продовольчу, зовнішньо-економічну безпеку і безпеку валютно-фінансової сфери.
До внутрішніх складових економічної безпеки також відносять фінансову такі науковці, як Д. Ловцов і Н. Сергеєв, В. Мунтіян, А. Городецький ( у залежності від конкретних сфер і секторів економіки, видів загроз), Г. Пастернак-Таранушенко (виділяє фінансово-грошову безпеку). О. Барановський вважає, що бурхливий період післявоєнного розвитку економіки багатьох країн світу, науково-технічний прогрес та інформатизація всіх сфер життя суспільства, формування транснаціональної економіки дають змогу виділити нові контури чотирьох базових системоутворюючих структур, у рамках яких вирішуються проблеми економічної безпеки: держава; регіональне об'єднання економічних структур; достатньо автономна світова економіка грошей, кредиту та інвестицій; різного роду транснаціональні підприємства™.
Таким чином, фінансова безпека — найважливіший елемент економічної безпеки країни в сучасних умовах.
Як зазначають італійські фахівці Карло Жан і Паоло Савона, геофінанси є головною складовою частиною геоекономіки, оскільки саме в цій сфері найбільш відчутно підривається державний суверенітет.
Необхідність дотримання фінансової безпеки ринку страхових послуг, на думку О. І. Барановського, зумовлена тим, що, по-перше, створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, господарюючих суб'єктів, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування цього ринку. По-друге, як свідчить світовий досвід, страховий ринок — це неабияке джерело довгострокових інвестицій в економіку держави. По-третє, необхідність подальшого розвитку ринку страхування обґрунтовується також тим, що кошти від нього можуть стати одним із джерел фінансування бюджету.
За визначенням Ю. Панкова, в рамках економічної безпеки фінансова безпека залишається досить актуальною проблемою. На його думку, в сучасній страховій культурі фінансова безпека є таким станом фінансів страховика, за якого показники, що його характеризують, не перевищують припустимих меж, забезпечуючи не лише нормативне, але й ефективне та доцільне функціонування.
При цьому він вважає, що фінансова безпека — це фундаментальна основа економічно ефективного страховика. У найбільш загальному вигляді під економічно ефективною страховою компанією розуміються та, яка відстоює інтереси як засновників, так і страхувальників і забезпечує свою фінансову безпеку в певний час і за даних обставин в умовах необмеженої агресивної конкуренції.
За визначенням Ю. Панкова, загалом сутність проблеми фінансової безпеки страховика полягає у здатності останнього забезпечити стійкість економічного розвитку страхової компанії, платіжно-розрахункових відносин (зобов'язань) і основних фінансово-економічних і триметрів; нейтралізувати вплив зовнішніх кризових ситуацій і навмисних дій агресивних акторів (держав, компаній, угрупувань тощо), тіньових структур на фінансову стійкість страхової компанії; запобігати виходу капіталів за межі впливу страховика (з-під контролю) та конфліктам між засновниками (учасниками) різних рівнів з приводу розподілу й використання ресурсів страхової компанії; найбільш оптимально залучати і використовувати кошти іноземних і вітчизняних партнерів; запобігати злочинам і адміністративним правопорушенням у фінансових правовідносинах.
На погляд О. І. Барановського, під фінансовою безпекою ринку страхових послуг в цілому і конкретної страхової організації зокрема слід розуміти такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені договорами страхування збитки своїх Клієнтів і забезпечити ефективне функціонування. Крім того, він вважає, що доцільно вести мову й про фінансову безпеку страхувальників, окремих сегментів страхового ринку і конкретних страхових продуктів.
Фінансова безпека ринку страхових послуг, що залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних, внутрішніх і зовнішніх факторів, визначається, насамперед, станом його розвитку, фінансовою результативністю та ефективністю діяльності й, на думку О. І. Барановського, безумовно, переліком та якістю страхових продуктів.
За В. Степановим, на фінансову безпеку страхового ринку впливає ступінь його інтеграції у світовий страховий простір. Страховий бізнес в Україні, Росії та Західній Європі пов'язаний грошовими потоками, неначе кровоносними судинами. Десь підвищився тиск, ми негайно його відчуваємо.
Важливу особливість розвитку страхових відносин у сучасних умовах виділяє Е. С. Гребенщиков, зазначаючи, що страхування обслуговує загальноекономічні процеси, розвиваючись разом з економікою, але не синхронно з нею. „У період спаду та уповільнення економічного розвитку зростає інтерес до певних видів страхування (автомобіля, від втрати джерела доходу та від безробіття), кризи та низька ділова активність, невпевненість у майбутньому змушують більше відкладати, купуючи поліси довгострокового страхування з інвестиційним доходом". Демографічна ситуація, яка неухильно погіршується, служить потужним стимулом для розвитку приватного пенсійного страхування, що перебуває на підйомі у всіх головних центрах світової економіки.
У таких умовах проблему фінансової безпеки страхової діяльності, на думку Ю. Панкова, важко переоцінити. Тому особливу актуальність має завдання розробки державної стратегії фінансової безпеки страхової діяльності з урахуванням культурологічної складово.
2. Основні загрози фінансовій безпеці
Під фінансовою безпекою убезпечення життя, з урахуванням його функцій та ролі в економіці, в т. ч. недержавному пенсійному забезпеченні, слід розуміти фінансову безпеку відносин, що виникають на ринку убезпечення життя й можуть завдати шкоди убезпеченим (вигодонабувачам, страхувальникам), страховикам, перестраховикам, страховим посередникам, акціонерам, кредиторам, позичальникам, а також державі. При цьому загрози фінансовій безпеці зазначених суб'єктів можна поділити на внутрішні і зовнішні (табл. 1.5), вплив яких на ринку убезпечення життя важко переоцінити.
Таблиця 1.5.
Основні загрози фінансовій безпеці убезпеченого, страховика та держави
Учасник ринку
Внутрішні загрози
Зовнішні загрози

Убезпечений
Втрата(недостатній обсяг) доходу для сплати страхових платежів. Низький рівень страхової культури.
Політична нестабільність в державі.
Високий рівень інфляції.
Спад економічного розвитку країни (зменшення дохідності інвестицій).
Погіршення системи оподаткування страхових платежів та виплат.
Зниження платоспроможності (банкрутство) страховика. Відсутність дієвих гарантій у разі банкрутства чи ліквідації страховика.
Страхове шахрайство з боку страховика та страхових посередників.
Монополізація ринку.

Страховик
Неадекватна фінансово-економічна політика. Прорахунки органів управління. Залежність від акціонерів щодо розміщення активів. Страхове шахрайство з боку працівників страховика. Безгосподарність. Кумуляція ризиків. Слабкий фінансовий моніторинг. Прорахунки в актуарних розрахунках.
Політична нестабільність у країні.
Високий рівень інфляції.
Спад економічного розвитку країни (зменшення дохідності інвестицій).
Недовіра населення до послуг убезпечення життя. Погіршення системи оподаткування страхових платежів та виплат.
Неадекватні зміни законодавства.
Збільшення тривалості життя убезпечених.
Стрімкий розвиток процесу глобалізації (транснаціоналізації фінансово-економічних зв'язків, інтернаціоналізація світового ринку страхових послуг). Високий ступінь концентрації фінансових ресурсів на міжнародних страхових ринках та інтеграції в сфері перестрахування. -"розмаїття фінансових інструментів і високий ступінь їх динаміки.
Страхове шахрайство з боку клієнтів.

Держава
Політична нес-
табільність.
Інфляція.
Спад економічного
розвитку країни
(зменшення дохід-
ності інвестицій).
Неадекватні зміни
законодавства.
Відсутність стратегії
розвитку ринку.
Слабкість страхового
нагляду.
Втрата контролю над страховими резервами та інвестиційними коштами.
Монополізація ринку.
Труднощі при здійсненні державного нагляду щодо відповідальності філії страховика-нерезидента перед споживачами.
Посилення конкуренції та конфліктів між державами щодо податків в сфері страхування.
Надмірна залежність системи недержавного соціального забезпечення від іноземного капіталу, що робить фінан-
сову безпеку страхової діяльності особливо уразливою.

Серед заходів фінансової безпеки на страховому ринку Ю. Панков виділяє:
1. Протидію:
— незаконній конкуренції на шкоду національним страховикам;
— нелегальним комерційним операціям іноземних конкурентів;
— ворожим придбанням „стратегічних" страхових компаній; дезінформації, що завдає збитків національним страховикам.
2. Моніторинг:
— зарубіжних технологічних досягнень, що можуть негативно позначитися на конкурентоспроможності вітчизняної страхової галузі в цілому та окремих страхових компаніях;
— міжнародних фінансових ринків з метою прогнозування фінансових операцій або ситуацій, здатних дестабілізувати національну страхову галузь.
3. Спостереження:
— за ринками злиття та поглинань страхових компаній;
— за джерелами статутних і залучених капіталів з метою запобігти неочікуваним перебоям з фінансовим забезпеченням страхових зобов'язань;
—за поведінкою великих мультинаціональних страхових компаній.
З точки зору убезпеченого фінансова безпека зумовлює наявність або відсутність для нього дієвих гарантій у разі банкрутства чи ліквідації страховика. У свою чергу, багато в чому такі гарантії визначаються наявністю або відсутністю системи гарантування страхових виплат. Початком створення такої системи можна вважати 1989 рік, коли в США був створений Американський трастовий фонд, заснований лондонським „Ллойдс" для здійснення страхових виплат за страхові випадки у період Другої світової війни.
В усьому світі існують дві моделі гарантійних фондів захисту отримувачів страхових виплат. Перша — створення фондів за певним видом страхування, друга — так звані загальні фонди, у яких гарантії поширюються на всі договори страхування, укладені страховими компаніями, що беруть участь у ньому. При цьому загальні фонди, як правило, охоплюють широкий спектр договорів як з обов’язкового, так і з добровільного страхування. Традиційно існують гарантійні фонди, що працюють лише стосовно убезпечення життя або загального страхування, що пов'язано із практикою поділу страховиків за цими двома напрямками діяльності. Крім того, є ряд галузей, які взагалі не охоплюються гарантійними фондами захисту отримувачів страхових виплат; до них, наприклад, підноситься морське страхування.
Існує різний підхід до визначення розміру виплат з гарантійних фондів. У деяких країнах установлено максимальний ліміт виплат. Зокрема, у Франції ліміт компенсацій за договорами убезпечення життя у разі банкрутства страховика становить 70 тис. євро. У ряді країн, наприклад, у Японії та Великобританії, такого ліміту немає. Замість цього вони обмежують компенсацію 90% від вимог. Також є розходження й щодо охоплення отримувачів страхових виплат, які миють право на одержання гарантійних виплат. У деяких країнах право на виплати мають тільки фізичні особи.
В. Ратна зазначає, що у США фонд гарантування страхових виплат забезпечує виплати власникам страхових полісів у розмірах, набагато більших, ніж аналогічний фонд, що виплачує кошти вкладникам банківських установ. Наприклад, якщо в разі банкрутства банку максимальна сума повернення за депозитами становить 100 тис. дол., то за банкрутства страховика — 250 тис. дол.
У Канаді власники договорів убезпечення життя, здоров'я та ануїтетних договорів захищені "Canadian Life and Health Insurance Compensation Corporation". Ця неприбуткова організація гарантує виплати у разі банкрутства компанії з убезпечення життя у розмірі до 200 тис. дол.
В Європейському Союзі обговорюється питання щодо гарантування страхових виплат. Зокрема, пропонуються такі варіанти: залишити сферу гарантування страхових виплат такою, яка є; встановити основні принципи гарантування для всіх країн; усім країнам дотримуватися принципу мінімального гарантування (мінімальна гармонізація); повністю гармонізувати цей ринок (повна гармонізація).
Найбільш розвинена система гарантування функціонує в Іспанії. В цій країні Комісія з ліквідації страхових компаній ("Comision Liquidadora de Entidades Aseguradoras" (СLЕА)) була заснована в 1984 році як громадська організація для захисту кредиторів за договорами страхування. її учасниками є всі страхові компанії, що працюють всередині країни та за її межами. Комісія фінансується за рахунок внесків в залежності від розмірів надходжень страхових платежів, за винятком убезпечення життя та страхування експортних кредитів, які гарантуються державою.
Наприклад, у 2000 році СЬЕА здійснила виплати 84 762 кредиторам за договорами страхування ЗО ліквідованих страхових компаній на загальну суму 66,2 млн. євро. За 17 років існування СЬЕА було зроблено 638 430 пропозицій щодо викупу боргів кредиторів за договорами страхування, з яких 531 088 було прийнято. У грошовому вираженні було запропоновано 363,3 млн. євро, кредитори прийняли 337,7 млн. євро й понад 200 компаній було ліквідовано.
У Франції існує єдина система гарантій фінансової платоспроможності страховика за ризиками, пов'язаними лише з фізичною особою (убезпечення життя, страхування від хвороб та нещасних випадків). Орган, що забезпечує гарантування страхових виплат, є приватною установою, діяльність якої регулюється органом страхового нагляду. Грошовий фонд системи гарантування формується за рахунок внесків страхових компаній у розмірі 0,05% від страхових резервів.
У Великобританії гарантуються страхові виплати за договорами убезпечення життя та загального страхування, а також інвестицій та депозитів, за винятком перестрахування кредитів, морського, авіаційного транспорту та полісів „Ллойдс". Зазначена система покриши незароблені премії. "Financial Services Compensation Scheme" (FSCS) — приватна компанія з обмеженою відповідальністю. Для її Фінансування запроваджено збір у двох формах внесків:
1. Видатки на управління.
2. Компенсаційні витрати. При цьому до фонду убезпечення життя внески здійснюються в розмірі 1% від страхових брутто-платежів, а із загального страхування — 1% від страхових нетто-платежів.
Британська система гарантування включає всі страхові компанії, що працюють у цій країні, і всіх власників страхових полісів країні (за винятком випадків, коли ризики перебувають в інших державах). За останні п'ять років зареєстровано банкрутство п'яти страховиків, що спричинило виплати на суму близько 200 млн. євро.
У Нідерландах немає загальної системи гарантування, однак для убезпечення життя існує механізм, за яким загальні страхові зобов'язання страховика, котрий має фінансові проблеми, можуть переводитися до іншого страховика „спеціального призначення" на час забезпечення умов для власника страхового поліса. У грудні 2001 року в цій країні було створено "Early Intervention Arrangement Life Assurers" (ЕIALA), який є механізмом, що дає змогу органу страхового нагляду вживати різних заходів для запобігання банкрутству страховиків.
У Латвії Фонд захисту страхувальників був створений в 1999 році. Його активи формуються з відрахувань страховими компаніями сум, що становлять 1% від валових страхових платежів за видами страхування, передбачених законодавством, в т. ч. убезпечення життя. Гарантовані компенсаційні виплати здійснюються лише після початку процедури банкрутства страхової компанії та можуть бути отримані тільки убезпеченим (вигодонабувачем) — фізичною особою за договором убезпечення життя в розмірі 100% страхової виплати, але не більше ніж 3,3 тис. дол.
У Республіці Білорусь відповідно до Постанови Ради Міністрів «Про встановлення порядку створення гарантійних фондів з обов'язкових видів страхування та з добровільного страхування життя і використання їхніх коштів" № 731 від 22 травня 2001 року, компаніями з убезпечення життя на випадок втрати ними платоспроможності або визнання їх економічно неспроможними створюється гарантійний фонд. Кошти фонду формуються в розмірі 1% від надходжень страхових платежів, не підлягають вилученню та використовуються тільки для надання допомоги неплатоспроможному страховикові. Крім цього, страховик може створити фонд страхувальника, який формується з прибутку страховика, що залишається після сплати податків, і витрачається тільки на виплату компенсації згідно з правилами убезпечення життя.
Наприклад, лідер ринку, найстаріша компанія з убезпечення життя та страхування додаткової пенсії ВАТ „Білоруський народний страховий пенсійний фонд", створена 5 квітня 1993 року, формує гарантійний фонд страхувальника у розмірі 50% від чистого прибутку.
Зазначений фонд формується страховиками в білоруських рублях, а також у російських рублях або іноземній валюті, у якій страховик одержав страхові платежі та прийняв зобов'язання зі страхування життя або перестрахування, шляхом щомісячних відрахувань від отриманих страхових внесків у розмірі, встановленому страховиком за узгодженням з Міністерством фінансів Республіки Білорусь, але не більше ніж 8% від отриманих страхових платежів по кожному виду страхування. Ці кошти включаються страховиком у собівартість його страхових послуг та мають цільове призначення, не підлягають вилученню, використовуються тільки для надання фінансової допомоги неплатоспроможному страховикові й не включаються до вартості майна страховика, що є власністю або припадає на частку учасників у статутному фонді страховика.
Кошти гарантійного фонду можуть бути спрямовані на надання фінансової допомоги неплатоспроможному страховикові тільки за рішенням Мінфіну на підставі:
— заяви тимчасового керівника страховика, призначеного Мінфіном, або голови ліквідаційної комісії (ліквідатора), створеної органом, що реєструє, про неможливість страховиком самостійно виконати зобов'язання перед страхувальниками. До заяви тимчасового керівника страховика або голови ліквідаційної комісії (ліквідатора) додаються результати проведеної комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика або проміжний ліквідаційний баланс, план відновлення платоспроможності страховика;
— рішення господарського суду про визнання страховика економічно неспроможним (банкрутом).
За результатами розгляду заяви тимчасового керівника страховика, голови ліквідаційної комісії (ліквідатора), рішення господарського суду Мінфін приймає рішення (видає наказ) про надання страховикові фінансової допомоги із коштів фонду.
Кошти гарантійного фонду розміщаються на окремих рахунках, відкритих в одному з банків, що обслуговують державні програми, і приховуються страховиком окремо від інших фондів і резервів у порядку, встановленому Мінфіном. Зокрема, страховик має право інвестувати кошти фонду в розмірі не більше ніж 30% на депозити в банки, що обслуговують державні програми, а решту — в державні цінні папери на умовах диверсифікованості, зворотності, прибутковості та ліквідності. Доходи, отримані від інвестування коштів гарантійного фонду, спрямовуються на його поповнення. Мінфін здійснює контроль за правильністю формування та цільовим використанням коштів фонду страховиками.
На думку О. І. Барановського, проблема гарантування безпеки страхових виплат актуальна й для України. Так, для страхувальники вона також ускладнюється внаслідок того, що, наприклад, після здачі страховою компанією ліцензії (або її анулювання) та її вилучення з єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) Держфінпослуг втрачає право контролю за подальшим виконанням зобов'язань такою компанією, тобто вона вже не є фінансовою установою. А відтак, у разі ліквідації страхової компанії власник страхового поліса втрачає гарантії повернення вкладених коштів.
На фінансову безпеку ринку убезпечення життя впливають:
1. Низький рівень страхової культури й платоспроможності населення (місячний дохід на одну особу менше ніж 400 дол.) та збитій шість підприємств.
2. Висока інфляція — при інфляції понад 7% за місяць убезпечення життя „вмирає". Знецінення в умовах інфляції резервів, які формує страховик, негативно позначається на платоспроможності страхових компаній.
3. Недостатність капіталу та неплатоспроможність страховика, і також відсутність дієвих гарантій у разі його банкрутства чи ліквідації.
4. Недоліки нормативно-правового регулювання, в т. ч. прогалини податкового законодавства, що сприяють поширенню так званого „схемного" страхування.
5. Монополізація ринку, що виникає, як правило, внаслідок неналежного виконання своїх функцій державними органами.
6. Слабкість державного нагляду, що проявляється в тому числі у низькій кваліфікації працівників компаній з убезпечення життя та страхових посередників.
7. Залучення „зайвого" іноземного капіталу, що проявляється у погіршенні контролю над страховими резервами та інвестиційними коштами та труднощах при здійсненні державного нагляду щодо відповідальності філії страховика-нерезидента перед споживачами.
8. Залежність від світових лідерів перестрахування.
9. Страхове шахрайство.
10. Легалізація доходів у сфері убезпечення життя, отриманих злочинним шляхом.
11. Некваліфіковані актуарні розрахунки або неадекватні статистичні данні.
12. Неадекватна конкуренція на ринках кредитування та пенсійного забезпечення.
Висновок
Отож, фінансова безпека — це фундаментальна основа економічно ефективного страховика. У найбільш загальному вигляді під економічно ефективною страховою компанією розуміються та, яка відстоює інтереси як засновників, так і страхувальників і забезпечує свою фінансову безпеку в певний час і за даних обставин в умовах необмеженої агресивної конкуренції. Сутність проблеми фінансової безпеки страховика полягає у здатності останнього забезпечити стійкість економічного розвитку страхової компанії, платіжно-розрахункових відносин (зобов'язань) і основних фінансово-економічних і триметрів; нейтралізувати вплив зовнішніх кризових ситуацій і навмисних дій агресивних акторів (держав, компаній, угрупувань тощо), тіньових структур на фінансову стійкість страхової компанії; запобігати виходу капіталів за межі впливу страховика (з-під контролю) та конфліктам між засновниками (учасниками) різних рівнів з приводу розподілу й використання ресурсів страхової компанії; найбільш оптимально залучати і використовувати кошти іноземних і вітчизняних партнерів; запобігати злочинам і адміністративним правопорушенням у фінансових правовідносинах.
Таким чином, фінансова безпека ринку убезпечення життя, будучи складовою частиною фінансової безпеки одночасно інвестиційного та кредитного ринків, а також недержавного пенсійного забезпечення, потребує значної уваги не тільки з боку самої держави, але й саморегулівних організацій. Це пов'язано з особливою важливістю захисту прав убезпечених (вигодонабувачів, страхувальників), страховиків, перестраховиків, страхових посередників, акціонерів, кредиторів, позичальників.
Тому обов'язок інститутів влади полягає у створенні механізмів захисту національних економічних інтересів і протистоянні впливу внутрішніх і зовнішніх загроз економічному розвитку, що має бути закріплено законодавчо. Тільки тоді за допомогою системи фінансової безпеки законними шляхами будуть забезпечені фінансові інтереси країни на міжнародній арені (у глобальній економіці) і життєво важливі інтереси її громадян (зниження рівня бідності в країні).
Список використаної літератури:
1. Гребенщиков 3. С. Мировая индустрия страхования: грозньїе испьітания и вьізовьі. // Бюллетень Комитєта по международньїм делам Всероссииского союза страховщиков. — 2003. — № 6. — С. 12.
2. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення): Монографія. — К.: КНТЕУ, 2004. — С. 11-558.
3. Карло Жан, Паоло Савона. Геозкономика. — М., 1997. — С.208.
4. Осипов Ю. М. Финансовая зкономика как вьісшая форма бытья зкономики. / Материалы к докладу на международной научной конференции «Финансовая зкономика: концепция, структури, менеджмент». — М.: МТУ, 2000.- С.35.
5. Налогообложение страховой деятельности в странах Европейского Сообщества. // Налоги и страхование жизни. Публикации немецкого союза страховщиков. — Минск: Учебно-методический центр по страхованию при Белорусском страховом союзе, 2000. — С. 83.
6. Павленков Ф. Знциклопедический словарь. — СПб.: Типография Санкт-петербург-ского товарищества печати и издательского дела «Труд», 1913. — С. 2446.
7. Юлдашев Р. Т. Страховой бизнес: Словарь-справочник. — М.: Анкил, 2005. — С.803.