Зміст
Вступ …………………………………………………………………………. 2
1. Соціально - економічний зміст поняття ,,капітал" ……………………... 3
2. Види капіталу: основний та оборотний ………………………………… 5
3. Особливості обороту змінного капіталу ………………………………. 8
4. Знос основного капіталу. Поняття й види амортизації ………………… 9
Висновки ……………………………………………………………………. 11
Список використаної літератури …………………………………………… 12
В умовах корінних змін в економіці, зв'язаних з переходом до ринку. підприємство стає найважливішим суб'єктом ринкових відносин. Ринкові перетворення спрямовані на реформування не тільки зовнішнього і внутрішнього середовища, у якій функціонують підприємства, але і методів господарювання, цільових орієнтирів. У рамках цих відносин принципово міняються зміст діяльності підприємств і їхнє економічне поводження. Прибуток і рентабельність при повній самооплатності, економічній самостійності і самоврядуванні стають головними орієнтирами.
На ринку завжди діють продавці і покупці, і обмін результатами їхньої праці відбувається на основі взаємовигідної купівлі-продажу. Це означає, що продавати, купувати і перепродувати потрібні ринку і споживачу товари і послуги треба так, щоб виторг від реалізації був вище витрат на величину, що забезпечує підприємству одержання прибутку. Стратегія і тактика поводження підприємств відповідно до ринкових законів повинна бути орієнтована на таку виробничо-збутову політику, що сприяла б більш повному задоволенню суспільних і індивідуальних потреб, прискоренню оборотності оборотних коштів.
У цьому зв'язку поняття «капітал» та його різноманітні види, форми, елементи є такими ж поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття «гроші», «власність», «заробітна плата», «ціна» тощо. Зокрема вживають поняття індивідуального, акціонерного, державного. міжнародного капіталу, торговельного, грошового, продуктивного. основного, оборотного, постійного, змінного капіталу, людського. інтелектуального, суспільного та інші види й форми капіталу.
З приводу економічного змісту цього поняття між марксистською політичною економією, з одного боку та класичною шкодою політичної економії, а нині західною економічною наукою, представленою «економікc» з другого боку ведеться гостра полеміка, в якій протилежні сторони шукають лише слабкі, «вузькі» місця у своїх опонентів, не намагаються знайти раціональні елементи, шляхи синтезу.
Від правильного розуміння цієї проблеми значної мірою залежить наукова оцінка дальшого розвитку соціально-економічної системи в Україні. напрямів еволюції економічних систем країн Заходу, суті експлуатації та ін. Адже як відомо стратегічна мета економічного розвитку України сформульована як входження у найближче десятиліття у число технологічно розвинутих країн світу. Цього можна досягти тільки за умови докорінного оновлення виробничого апарату на сучасній технологічній основі, широкомасштабного інвестування економіки. Але, як свідчить аналіз, саме інвестиційна сфера, процес відтворення основних фондів і виробничих потужностей зазнали найбільшої руйнації за 1991-1999 рр. - період і трансформації економіки країни.
Соціально - економічний - зміст поняття “капітал”
Первісне значення слова «капітал» походить від латинського слова саpitalis, що означає «головний». Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.
Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Арістотель. Він ввів поняття «хремастика», яке походить від слова «хрема» й означає «майно». «володіння». Під хремастикою Арістотель розумів мистецтво наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий (лихварський) капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження багатства, збільшення до безконечності капіталу.
Класики буржуазної політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей тощо). Правда, А. Сміт до капіталу відносив лише ту частину запасів, яка призначена для дальшого виробництва і приносить доход. А. Сміт та Д. Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем при з'ясуванні суті капіталу.
Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає суть даного поняття. Різниця між класиками буржуазної політекономії та сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці (при з'ясуванні суті капіталу). Сюди включають дороги, мости, комп'ютери. споруди тощо. По-друге, отримання доходу пов'язується не лише с названими речовими факторами виробництва, а й з особистим, людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при цьому назву фізичною капіталу, то другі - ..людського капіталу''. До складу останнього належить, надбані знання, звички, енергія людей, а інвестиціями у людський капітал називають затрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації затрати на виховання дітей тощо. Прихильники теорії ..людського капіталу"
? По-третє окремі західні науковці ототожнюють капітал насамперед з грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, останній при цьому розглядається як окремий фактор виробництва, що створює доход.
Позитивним у наведених поглядах при з'ясуванні суті капіталу є те. що вони всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії, пов'язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. З цього погляду західні науковці впритул наближаються до розуміння суті капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. К. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається із знарядь праці, сировини, життєвих засобів, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як нагромаджену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з особистим фактором виробництва, з часом. Російські та українські економісти лише в останні роки стали на шляхи пошуку такого, скажімо, джерела доходу, як час, але досі не змогли розкрити зміст поняття «людський капітал", дати кількісну оцінку ролі знань, науки, охорони здоров'я у створенні національного доходу.
Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капіталу характеристикою його суспільно-економічної форми, дія того чи іншого фактора не розглядається в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми. Західним науковцям притаманний однобічний. метафізичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу сутності даної категорії. Це певною мірою і поза історичний підхід. Він полягає у тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-економічним формаціям. Зокрема, вони стверджують, ідо лук і стріла у руках мисливця за умовами первісного ладу були капіталом. Даючи таке тлумачення суті капіталу вони також абстрагуються від поняття найманої праці, від суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми виробниками не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, при якому знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці. В єдності двох сторін капіталу його речового змісту і суспільної форми визначальна роль у пізнанні суті даної категорії належить характеристиці суспільної форми, відносинам власності. Саме тому «капітал це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру» .
Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації виступали знаряддям експлуатації. Насамперед таку роль вони не виконували за умови первісного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького ладу, оскільки раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складається і за умов феодалізму. Правда, земля у руках феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, тому що він віддавав певну, як правило, незначну частину селянинові й останній за це змушений був половину або більшу частину робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково і тому, що селянин-кріпак не був юридичне вільним. Отже. капітал як виробниче відношення не був панівною суспільною формою при феодалізмі. Разом з тим за умов даного суспільного ладу розвивається лихварський капітал, коли гроші у руках лихваря виступають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника (ремісників, селян). Певного розвитку при (феодалізмі набув, і торговельний капітал.
Панівним виробничим відношенням, яке пронизує всі пори суспільного способу виробництва, капітал стає за умов і капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва є юридично вільна і продає свою робочу силу власникам засобів виробництва капіталістам .Останні оплачують найманим робітникам лише частину затрачених ними фізичних і розумових сил у процесі праці у формі заробітної плати,
Засоби виробництва (у тому числі земля) виступали знаряддям експлуатації і за умов так званого “соціалізму”. Хоча формально у країнах колишнього СРСР і була проголошена суспільна власність на засоби виробництва, фактично вони були монопольне узурповані бюрократичною верхівкою партійного та державного апарату. Внаслідок цього будувався не гуманний, або демократичний соціалізм, який повинен був базуватися на економічній свободі індивідуумів і трудових колективів, а державне бюрократичний соціалізм. Ступінь експлуатації у ньому був вищим, ніж у розвинутих країнах Заходу.
З погляду соціально-економічних відносин названа чинна суть капітал} (як діалектична єдність речового змісту і суспільної форми) конкретизується в антагоністичній суперечності між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення тієї чи іншої країни Заходу.
Ця антагоністична суперечність у свою чергу знаходить вираження \ різноманітних конкретних формах капіталу: індивідуальному, акціонерному. промисловому, торговельному, грошовому і т. п. Внаслідок цього капітал розгортається у систему капіталістичних відносин, приватнокапіталістичних відносин власності. У сучасних країнах Заходу до цієї системи безпосередньо не належить лише дрібнотоварний сектор економіки. Але він включається в неї опосередковано, оскільки цей сектор через систему цін. контрактів. кредитні відносини тощо підпорядковується різним формам капіталу. В останні два десятиріччя з цієї системи почали виходити тисячі народних підприємств викуплених трудовими колективами. Таких підприємств у США близько 11 тис., а кількість зайнятих в них 9 млн. чол.
Залежно від рівня розвитку продуктивних сил ступеня усуспільнення виробництва та праці, організованості осіб найманої прані, соціально-економічної політики держави соціальної спрямованості дій капіталу та інших факторів названа антагоністична суперечність може послаблюватись. еволюціонувати від такої фази розвитку суперечності, як конфлікт, до фази тотожності. Виразом цього с значне затухання або навіть відсутність на певному проміжку часу економічних і політичних виступів трудящих проти існуючої системи, значне послаблення страйкової боротьби.
Щодо ситуації в Україні, то ця суперечність між монополізованими бюрократичною верхівкою партійного та державного апарату засобами виробництва і більшістю трудового населення за умов так званої перебудови 1985-1990 рр. не послаблювалась, а ще більше загострювалась. За умов становлення та розвитку державного суверенітету України відбувається не її усунення, а часткове послаблення і здебільшого модифікація. Послаблення здійснюється тією мірою, якою частина державної власності перейде до трудових колективів і безпосередніх працівників. Модифікація даної суперечності означає, що замість бюрократичної верхівки партійного та державного апарату йде процес поступового формування класу підприємців-капіталістів (у тому числі з колишньої верхівки бюрократичного апарату) і перехід немалої частини державної власності до мафіозних структур. недоліків «тіньової» економіки.
Різні складові частини капіталу, які капіталіст витрачає для організації виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Затрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К. Маркс назвав їх постійним капіталом і позначив буквою с (від початкової букви латинського слова constant «постійний»). Постійний капітал бере участь процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей. але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості . Інша частина затрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу («змінюваний»). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад власну вартість. тобто додаткову вартість.
Види капіталу: основний та оборотний
Оборот капіталу це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.
Оборот капіталу відбувається у часі.
В своєму русі він проходить стадію виробництва і дві стадії обігу. Час, на протязі якого авансований капітал проходить стадію виробництва і стадію обігу, становить собою час обороту капіталу.
Час обороту в свою чергу складається з часу виробництва, тобто часу, на протязі якого капітал перебуває в сфері виробництва і з часу обігу, тобто часу, на протязі якого капітал перебуває в сфері обігу.
Час виробництва це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов. Наприклад, хлібокомбінату потрібно лише декілька годин, щоб перетворити певну кількість борошна в хліб, готового до продажу, а на літакобудівному підприємстві випуск кожного літака потребує витрат великої кількості трудових і матеріальних ресурсів упродовж багатьох місяців. Час виробництва звичайно триваліший ніж робочий період. Він включає також перерви в обробці, протягом яких предмет праці підлягає впливу певних природних процесів, як наприклад, бродіння вина. ріст зернових, дублення шкіри, охолодження металу тощо. З розвитком техніки строки багатьох подібних процесів скорочуються. Час виробництва включає в себе також організаційні перерви. Так, більшість підприємств працює лише в одну зміну та п'ять днів на тиждень. Поступово скорочується тривалість і, робочого дня. зростає кількість святкових днів. Багато підприємств значну частину річного фонду часу не працює .
На відміну від часу виробництва час обігу це той час протягом якої капітал перебуває у сфері обігу. Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили (перша стадія кругообігу) та час реалізації вироблених товарів (третя стадія кругообігу). Головні фактори, їло визначають час обігу, такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва. місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорт} і засобів зв'язку.
Важливу частину часу виробництва становить робочий період, тобі о час, на протязі якого предмет праці піддається безпосередній дії праці і створюється готовий продукт.
В робочий період створюється додаткова вартість.
Підприємець зацікавлений, щоб час виробництва відповідав робочому періодові.
В силу різних умов виробництва і обігу час обороту ідеальних капіталів різний.
Скажімо, капітал, вкладений у важку промисловість, як правило, обертається повільніше, ніж капітал, вкладений в галузі легкої промисловості. Всередині кожної з цих галузей є істотні відмінності в швидкості обороту капіталу. Для виміру і порівняння швидкості обороту різних індивідуальних капіталів береться рік.
При розгляді процесу виробництва капіталу було встановлено, що різні частини продуктивного капіталу відіграють різну роль в процесі створення додаткової вартості.
Відповідно до цієї різної ролі робився поділ на постійний та змінний капітал. А з точки зору особливостей обороту продуктивний капітал розпадається на основний і оборотний.
Основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в кількох виробничих циклах, свою вартість переносить на створюваний продукт частинами і в процесі виробництва не змінює натуральної форми (будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.).
Оборотний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь лише в одному виробничому циклі, свою вартість переносить на створюваний продукт відразу повністю і в процесі виробництва змінює натуральну форму (сировина, матеріали, паливо і робоча сила). Правда, робоча сила не переносить свою вартість на продукт, вона створює нову вартість.
Розрізняють два види обороту капіталу: реальний і загальний. Реальний оборот капіталу - це заміщення складових частин капіталу у вартісній і в натуральній формах. На практиці оборот капіталу по вартості відбувається швидше, ніж відбувається заміщення складових частин капіталу у натуральній формі. Це стає можливим в результаті різної швидкості обороту основного і оборотного капіталу. Поки основний капітал зробить один оборот, оборотний капітал може зробити кілька оборотів. Більш швидка оборотність оборотного капіталу проводить до того що загальна сума авансованого капіталу може повернутися те до того, як здійснить свій повний оборот основний капітал.
Загальний оборот капіталу - це оборот капіталу за вартістю, виведений як середня величина з оборотів його складових частин. Загальний оборот капіталу, як правило, не співпадає з реальним оборотом капіталу.
Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені.
Поділ капіталу на основний та оборотний властивий лише продуктивному капіталу. Грошовий і товарний капітали функціонують лише в сфері обігу і тому на основний і оборотний не поділяються.
Не слід змішувати поділ продуктивного капіталу на основний і оборотний з його поділом на постійний і змінний.
Поділ капіталу на постійний і змінний обумовлений їх різною роллю у виробничій вартості і додаткової вартості.
Поділ продуктивного капіталу на основний і обороті обумовлюється відмінностями обороту його складових частин.
Змінний капітал - це лише капітал, авансований на купівлю робочої сили. Він вужчий ніж оборотний.
Оборотний капітал - це капітал, авансований на сировину, матеріали паливо і купівлю робочої сили.
Отже, це поняття ширше, ніж поняття змінний капітал.
Постійний капітал - це капітал, авансований на засоби виробити ва. тобто і на засоби праці і на предмети праці. Основний же капітал - це капітал авансований на засоби праці. Тобто це поняття вужче, ніж поняття постійний
капітал. Поділ капталу на основний оборотний приховує джерело зростання
вартості.
У залежності від сфери використання розрізняють промисловий позичковий та земельний капітали.
Будь-який промисловий капітал починає свій руху у вигляді певної суми грошей і проходить три стадії, які охоплюють сферу виробництва і сферу обігу.
Перша стадія, це коли власник грошей купує на ринку товари, необхідні для продуктивного споживання, тобто робочу силу і засоби виробництва. В результаті цього грошовий капітал (Г) перетворюється у продуктивний капітал.
Після цього обіг переривається і починається процес виробництва, тобто друга стадія.
Друга стадія, це коли в процесі виробництва робітники своєю працею переносять на вироблюваний товар вартість спожитих засобів виробництва і створюють нову вартість, яка складається з відтвореної вартості робочої сили та додаткової вартості.
Вироблений товар відрізняється від товарів, закуплених капіталістом на першій стадії руху капіталу, не тільки за своєю натуральною формою. але і за вартістю: він включає в себе додаткову вартість. В результаті другої стадії руху продуктивний капітал перетворюється в товарний.
Третя стадія, коли капіталіст повертається на ринок, де реалізує вироблені товари, перетворює їх в гроші. Тобто капітал з товарної форми знову переходить в грошову.
Це перетворення здійснюється за формулою Т - Г'
Таким чином, капітал в своєму русі послідовно проходить стадії і приймає три функціональні форми - грошову, продуктивну і товарну.
Грошовий капітал є першою формою капіталу. Гроші тут стають капіталом тому, що вони використовуються для купівлі не будь-яких товарів, а лише таких, які можуть функціонувати як продуктивний капітал, тобто засобів виробництва і робочої сили.
Функція грошового капіталу полягає в тому, що він створює умови для з'єднання робочої сили із засобами виробництва.
Продуктивний капітал є другою формою капіталу. З перетворенням грошового капіталу в продуктивний, процес обігу переривається і починається процес виробництва.
Функція продуктивного капіталу заключається у виробництві додаткової вартості. В цьому ж полягає і мета капіталістичного виробництва. Капітал стає продуктивним лише тому, що виробляється додаткова вартість.
Товарний капітал є третьою формою капіталу. Зрослу капітальну вартість, що міститься у вироблених товарах, необхідно реалізувати. перетворити в грошову форму.
Функція товарного капіталу заключається в реалізації зрослої капітальної вартості.
Послідовне перетворення капіталу із однієї функціональної форми в іншу і повернення його до вихідної форми називається кругооборотом капіталу.
Капітал, який в ході свого повного кругообороту приймає і скидає ті форми і в кожній із них виконує відповідну їй функцію. Називаються промисловим капіталом. Слово "промисловий" вживається тут в тому значенні, в якому воно ведеться капіталістично. Промисловий капітал - це капітал, який не лише привласнює додаткову вартість, але і сам її створює. Звичайно, рух промислового капіталу не обмежується одним кругооборотом.
При безперервному повторенні кругообороту промисловий капітал не тільки послідовно приймає три вказані форми - грошову, продуктивну і товарну - але і в кожний даний момент перебуває в усіх формах.
Одночасне перебування капіталу в трьох формах - необхідна умова безперервності виробництва. Поряд з цим кожна форма капіталу здійснює свій власний рух у вигляді самостійного кругообороту.
Особливості обороту змінного капіталу
Кожний капіталіст зацікавлений в тому, щоб прискорювати обороти авансованого капіталу.
При цьому він повинен відповідно діяти на фактори, від яких залежить швидкість обороту капіталу. А на швидкість обороту впливають, перш за все такі фактори, як склад продуктивного капіталу, час виробництва і час обігу.
Основну частину часу виробництва становить робочий період. Тому капіталіст зацікавлений в скороченні робочого періоду.
Скорочення робочого періоду може досягатися такими шляхами:
1) шляхом подовження робочого дня і підвищення інтенсивності праці найманих робітників;
2) шляхом збільшення кількості одночасно працюючих робітників (будувати залізницю можна відразу в кількох пунктах);
3) шляхом підвищення продуктивності праці; '
4) шляхом прискорення природних процесів у виробництві (швидше сушіння деревини, прискорення бродіння і т.д.).
Прискорити швидкість обороту можна також шляхом скорочення часу обігу. Це можна здійснювати такими шляхами:
1) шляхом наближення виробництва до ринку збуту;
2) шляхом удосконалення і розвитку транспорту і зв'язку.
Фактори, котрі визначають швидкість обороту капіталу, роблять істотний вплив і на виробництва додаткової вартості.
Змінний капітал, як вже говорилося, входить до складу оборотного капіталу, і його оборот здійснюється так само, як здійснюється оборот інших частин оборотного капіталу - вартості сировини, палива, допоміжних матеріалів.
Правда, оборот змінного капіталу має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу, вартість змінного капіталу в стадії виробництва не відтворюється працею робітників.
Тому в стадії обігу реалізується не авансовий змінний капітал її нова вартість, яка відшкодовує авансований змінний капітал.
Від обороту змінного капіталу і тривалості його функціонування залежить маса і річна норма додаткової вартості. Маса додаткової вартості. що виробляється на протязі одного обороту змінного капіталу, залежить від, норми додаткової вартості і від розміру змінного капіталу.
А маса додаткової вартості, що виробляється на протязі року, залежить крім цього, і від кількості оборотів змінного капіталу.
Швидкість обороту змінного капіталу впливає не тільки на масу додаткової вартості, але і на річну норму додаткової вартості.
Річна норма додаткової вартості - це відношення всієї додаткової вартості, одержаної на протязі року до авансованого змінного капіталу.
Отже, однакові за величиною авансовані змінні капітали при однаковій нормі додаткової вартості але при різній швидкості обороту приносять за рік різні маси додаткової вартості і мають різні річні норми додаткової вартості.
Подібне становище, зауважує К. Маркс викликає враження, що начебто норма додаткової вартості залежить не лише від маси робочої сили. але й. крім цього, від якихось факторів, що відбуваються в процесі обігу.
Таке зовнішнє враження зникає, якщо провести розмежування між розміром авансованого і розміром дійсно застосованого змінного капіталу.
Отже, в даному випадку, величина авансованого на рік змінного капіталу була значно меншою, ніж величина дійсно застосованого протягом року змінного капіталу. Звідси ясна причина, в силу якої один капіталіст при тій же величині авансованого змінного капіталу одержує більше додаткової вартості на рік. ніж інший, лежить не в сфері обігу, а в сфері виробництва.
Слід мати на увазі, що річна норма додаткової вартості яка визначається як відношення річної маси додаткової вартості до авансованого змінною капіталу, не дає правильної уяви про дійсну норму додаткової вартості. Річна норма додаткової вартості може бути значно вищою, ніж дійсна норма додаткової вартості.
Знос основною капіталу. Поняття й види амортизації .
В процесі виробництва засоби праці зазнають фізичного і моральною зношування. Фізичне зношування основного капіталу викликається самим
використанням засобів праці в праці виробництва, а також дією сил природи - повітря, води, спеки і холоду і т.д.
Моральне зношування основного капіталу відбувається в двох випадках:
1) коли в результаті підвищення продуктивності праці машини з даною характеристикою виробляються з меншими затратами праці, в результаті чого їх вартість зменшується; 2) коли створюються машини нової конструкції, більш продуктивні і більш дешеві з розрахунку на одиницю потужності.
Моральне зношування основного капіталу, викликане появою виробництва машин даної конструкції, називають моральним зношуванням першого роду.
Моральне зношування основного капіталу, викликане появою машин більш продуктивних і більш дешевих з розрахунку на одиницю потужності називається моральним зношуванням другого роду. Моральне зношування відбувається незалежно від фізичного. Машина може бути зовсім новою, але морально застарілою. Вартість основного капіталу, яка переноситься па заново створені товари і повертається до підприємця в грошовій формі після реалізації товарів, утворює амортизаційний фонд.
Загроза знецінення основного капіталу в результаті його морального зношування спонукає капіталістів вживати заходів до того, щоб вартість основного капіталу окупилася задовго до його фізичного зносу.
Серед заходів, здійснюваних з цією метою найбільш поширеним с прискорення амортизації основного капіталу. Амортизація основною капіталу
Ї це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги). що виробляються. Відрахування па заміщення вартості зношеної частини основною капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогрес. прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається-політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.
Проте штучне завишення норми амортизації веде до подорожчання продукції і послаблення конкурентноздатності даного підприємства. Тому прискорення амортизації основного капіталу здійснюється, як правило, шляхом відрахування в амортизаційний фонд частини прибутку. Зовні може видатись, що це не вигідно для капіталіста. Насправді це вигідно.
Суми, що віднесені на амортизаційний фонд, не обкладаються податком. Якщо ж вартість основного капіталу окупиться до його фізичного зносу, то він продовжує діяти як даремна сила природи. Проте і надалі його вартість переноситься частинами на заново створювані товари відповідно до середньої норми амортизації. Це додатковий прибуток для капіталіста. Крім того, держава може встановити нові, більш високі норми амортизації.
Нормою амортизації називається відношення щорічної суми амортизаційних відрахувань до величини основних виробничих фондів. Раніше норми амортизації обчислювалися, виходячи із строків фізичного зношування техніки. Якщо, наприклад, машина розрахована на 10 років, то щорічна норма амортизації становить 10 % величини основних фондів. Тепер у ряді галузей з метою прискорення технічного прогресу нерідко встановлюються вищі норми амортизації до 20 % і більше. Так у США в 1981 р. були запроваджені нові строки амортизації машин і устаткування (для транспортних засобів 3 роки устаткування 5 років, виробничих будівель і споруд 1 5 років).
Суть прискореної амортизації полягає в тому, що підприємцю дозволяється списувати вартість устаткування за такими ставками, які перевищують норму рівномірних відрахувань. Так якщо строк функціонування устаткування становить 10 років, то підприємець може списувати не 10 % а, наприклад, 20 % залишкової вартості.
Слід розрізняти просте й розширене відтворення основних фондів. Просте відтворення, тобто відтворення у натурі засобів праці, забезпечується за рахунок амортизаційного фонду підприємства. Розширене відтворення збільшення основних фондів як у натурі, так і за вартістю забезпечується за рахунок капіталовкладень, чистого доходу підприємства.
Проте амортизація може бути фактором розширеного відтворення. По-перше, засоби праці, що вибули з ладу, замінюються новими, більш продуктивними, по-друге, амортизація відбувається безперервно, а заміна засобів праці у натурі періодично, через певні відрізки часу. Протягом цього часу амортизаційні суми можуть бути використані для купівлі додаткових засобів праці, тобто використовуються як фонд нагромадження. розширеного відтворення.
За сучасних умов в економіці України порушений нормальний процес відтворення основних виробничих фондів. Нове капітальне будівниці по майже припинено, а застаріла техніка не замінюється новою. Як фонд нагромадження, так і фонд амортизації перетворюється у фонд споживання. використовується на невиправдане підвищення заробітної плати й суспільних фондів споживання .
Швидкість обороту різних частин основних фондів неоднакова. Адже до складу основних фондів належать засоби праці з різною довговічністю обчислити оборот основних виробничих фондів у цілому, слід підрахувати середню величину обертів його складових частин.
У практиці господарювання необхідно обчислювати загальний оборот усіх виробничих фондів - і основних і оборотних, їх загальний оборот є середній оборот різних його складових.
З технічним прогресом питома вага основних виробничих фондів зростає, що продовжує тенденцію до уповільнення їх обороту і збільшення втрат від морального зношування. Щоб запобігти ним цим негативним явищам необхідно інтенсифікувати використання техніки, запроваджувати багатозмінну роботу і т. д.
Сучасні інтереси економічного зростання України полягають не стільки в примусовому збільшенні амортизаційних відрахувань, скільки і в максимальній лібералізації амортизаційної системи, розширенні прав і власників основних фондів щодо обрання найбільш прийнятного режиму амортизаційних списань у межах встановленого регламенту.
Для забезпечення можливості управління процесами відтворення основних фондів на державному рівні необхідно:
1. Статті щодо амортизації основних фондів виключити із Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", розробити і затвердити окремий закон "Про знос і амортизацію основних фондів".
2. Розмежування основних фондів здійснювати по п'яти функціональних групах: 1) будівлі і споруди, 2) передавальні пристрої, 3) машини і обладнання, 4) транспортні засоби, інструмент, інвентар. конторське обладнання, 5) інші основні засоби. У складі групи "машини і обладнання" виділити підгрупи: силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання (технологічне), вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої. засоби автоматизації і лабораторне устаткування.
3. Встановити диференційовані норми зносу і амортизації для груп і підгруп у залежності від походження, основного галузевого призначення і
фактичної галузевої приналежності, з урахуванням галузевих особливостей експлуатації.
4. Установити норми амортизації по відношенню до повної вартості об'єктів (елементів) основних фондів, за якою вони обліковуються на балансі (залишкова вартість плюс знос). Визначати перелік видів машин. обладнання, устаткування, до яких можуть бути застосовані норми (схеми) прискореної амортизації.
5. Дозволити за вибором власника застосовувати норми амортизації які визначені для повної вартості, для залишкової вартості, а також звичайну чи прискорену амортизацію або комбіновану схему.
6. Періодично (раз на три або п'ять років) дозволяють разове списання об'єктів, які ще мають залишкову вартість, але не потрібні, або експлуатація яких технічно і економічно недоцільна і вони не можуть бути реалізовані з обов'язковою здачею у металобрухт (у вторинні ресурси) і відповідним зменшенням статутного фонду.
7. Організувати вторинний ринок техніки, яка була у користуванні, і невикористаних запасів, залучивши до цього малий бізнес.
8. Заборонити використання амортизаційних відрахувань на повне відновлення з метою поновлення оборотних коштів, ремонту чи іншою метою, крім фінансування капітальних вкладень або купівлі об'єктів основних виробничих фондів для свого підприємства, або частки основних фондів інших підприємств своєї та інших галузей. При цьому встановити, що амортизаційні відрахування не підлягають вилученню.
10. Ввести періодичний перепис машин і обладнання по всіх галузях економіки і промисловості: за кількістю, повною та залишковою вартістю.
11. Провести переоцінку основних фондів і визначити їх відновлювальну вартість.
12. Створити Державний інвестиційний банк, виключно на рахунках якого всі суб'єкти економічної діяльності повинні накопичувати і зберігати амортизаційні відрахування та інші кошти, призначені на капітальні вкладення, і лише через цей банк здійснювати фінансування витрат на створення та удосконалення основних фондів.
13. Для поліпшення інвестиційної діяльності розробити заходи щодо обмеження відсоткових ставок комерційних банків, які зараз у кілька разів перевищують рівень рентабельності промислової продукції.
1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. М.: Юрист, 1997. 568 с.
2.Економіка підприємства: Підруч. / Ред. С. Ф. Покропивний . 2-е вид. , перероб. та доп.
К.: КНЕУ, 2001. 526 с.
3. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика / Пер. з англ. Львів: Просвіта, 1999. 845 с.
4. Маршалл А. Принципи экономической науки: Пер. с англ. М.:Прогресс, 1993. 645 с.
5. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посіб. К.: Вид. центр Академія, 2002. 653 с.
6.Политическая экономия: Учеб. для вузов В.А.Медведев, Л.И.Абаткин О.Н.Ожерельев .
М.: Политиздат, 1990. - 735 с.
7. Політична економія: Ч.1: Загальна економ. теорія; Ч.2: Спеціальна економ. теорія: Підруч. для вузів. / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазар, В. С. Медведєв. К.: Ніка-Центр; Ельга, 2000. 527 с.
8.Політична економія: Навч. посіб. / За ред. К.Т.Кривенка. К.: КНЕУ, 2003. 353 с.
9.СамуэльсонП. Экономика: Вводньїй курс : Пер. с .англ. М.:Прогресс, 1964. 817с.
10.Стан основних фондів і тенденцій відтворювальних процесів в економіці України / Під ред. Б.М.Данилишина. К., 2001. 251 с.
11.Цигилик І. І., Бибик Я. Р., Ємбрик М. Я., Паращич В.Ф. Економіка підприємства ( в питаннях і відповідях ). Івано-Франківськ.: Вид-во Полумя, 2003. 212 с.