Тема 7. Логічні основи теорії аргументації
Теорія аргументації, її основні поняття і принципи завершують виклад матеріалу даного посібника. Ця тема в значній мірі має узагальнюючий і практичний характер, оскільки в неї входять основні положення попередніх тем і розглядаються вони стосовно типових моментів нашого повсякденного життя; також даються рекомендації, як правильно діяти в тій чи іншій ситуації або чого не слід допускати у полеміці та інтелектуальній діяльності загалом. Знання з логіки в таких випадках є великою допомогою для кожної людини, оскільки вони додають впевненості і сміливості у відстоюванні власної думки, сприяють набуттю звички мислити самостійно і неупереджено, не піддаючись оманам позірного красномовства. Доктор філософії Раймонд Моуді, автор нашумілої книги „Життя після життя”, який захоплювався логікою, відзначає: „Як логік, я не визнаю шляху до істини, що закликає до бездумного поклоніння авторитетам”. Володіючи прийомами доведення і спростування, вміючи аргументувати свою думку, він зумів свої відкриття у новій ділянці психології навколосмертних станів донести до великого кола людей і започаткувати новий напрям наукового дослідження.
Після вивчення матеріалу теми ви зможете
Знати: - основні положення логічної теорії доведення;
головні засади теорії аргументації;
найбільш загальні принципи еристики.
Вміти: - використовувати правила доведення і спростування в інтелектуальній
діяльності.
Розуміти: - доцільність оволодіння основними знаннями в ділянці теорії аргументації;
- в яких ситуаціях слід практично використовувати прийоми доведення і
спростування і як це робити.
Ключові поняття та терміни
*аналогія *”коло у доведенні”
*антитеза *міркування
*аргументації теорія * непряме доведення (спростування)
*аргумент *”не випливає”
*аргумент до жалості *”основна помилка”
*аргумент до людини * підміна тези
*аргумент до публіки *спосіб доведення (спростування)
*аргумент до насилля *спростування
*дедуктивне доведення *пряме доведення (спростування)
*доведення *форма доведення (спростування)
*еристика *теза
*зведення до абсурду *ухиляння від тези
7.1.Доведення, його структура і види.
7.2. Спростування, його структура і види.
7.3. Правила доведення і спростування. Логічні помилки при їх порушенні.
7.3. Застосування теорії аргументації в дискусії і полеміці.

7.1. Доведення, його структура і види
Поняття „аргументація” (лат. argumentatio – наведення аргументів) тлумачиться в двох основних аспектах: *як логічний процес, в якому з істинності аргументів виводиться істинність певного положення і *як сукупність будь-яких аргументів на користь певної позиції. В теорії аргументації відповідно можна виділити дві взаємопов’язані частини: *вчення про доведення і *вчення про обґрунтування. Вихідними засадами теорії аргументації є закон достатньої підстави та інші логічні закони, положення про критерії істинності суджень, вчення про умовиводи.
Основними діями мислення, на яких базується теорія аргументації, є *доведення і *спростування. Поняття „доведення” є неоднозначним. В широкому смислі доведенням є наведення будь-яких доказів на користь якогось положення. Основою доведення є закон достатньої підстави, згідно з яким кожне твердження повинно бути обґрунтоване іншими думками, істинність яких безсумнівна. Аргументами можуть бути речові докази, емпіричні факти, наприклад, „Йде дощ”, „Ми працюємо в бібліотеці” та ін. В таких випадках ми не стільки доводимо щось, скільки засвідчуємо це. Так само немає сенсу спростовувати очевидне. Однак в багатьох інших випадках необхідно логічно доводити або спростовувати певні факти і події, думки і висловлювання, реальність яких викликає сумнів.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Доведенням називається інтелектуальна операція, що полягає у встановленні істинності певного судження через його виведення з інших суджень, істинність яких вважається встановленою до цієї операції і незалежно від неї.
В.І.Свінцов
Доведення складається з трьох елементів: *тези, *аргументів і *демонстрації.
Теза (грец. thesis положення, твердження) – це думка або положення, істинність якого підлягає доведенню. Головною характеристикою тези є істинність, в іншому разі безглуздо вдаватися до її доведення. Теза має відповідати ряду вимог:
не бути чимось очевидним;
не містити в собі логічної суперечності;
бути виразною, коректно сформульованою;
лишатись тією ж самою протягом процесу доведення (не підмінятись іншою);
повинна бути головним стрижнем (основою, метою) доведення .
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Аргументи (лат.argumentum – основа доведення, доказ) – положення, істинність яких відома і які є достатньою підставою для підтвердження істинності тези. Головною вимогою до аргументів є їх істинність. Ми повинні бути впевнені, що зміст аргументів відповідає речам і явищам, про які йдеться. Тому важливою проблемою логіки є умови, які гарантують істинність аргументів. Перш за все, необхідні ґрунтовні знання в тій галузі, якої стосується доведення. Проте їх буває недостатньо, щоб довести істинність тези. Знання з логіки допомагають відібрати ті положення, які за своєю формою можуть служити аргументами. У якості основи доведення можуть виступати: *судження про факти, *аксіоми, *визначення, *норми, положення законодавства, *встановлені наукою закони і принципи, *раніше доведені положення. Ці форми аргументів різною мірою застосовуються в окремих ділянках науки і практики. Зокрема, судження про факти є поширеним доказом в природничих науках, медицині, історії та ін., аксіоми – в точних науках, норми – в юриспуденції, психології тощо.
Демонстрація (лат.demonstratio – показ) - логічне міркування, в процесі якого з аргументів виводиться істинність чи хибність тези. Про демонстрацію, тобто про те, що відбувається доведення, свідчать слова: „отже”, „внаслідок цього” та ін. Демонстрація - це сукупність правил, які забезпечують коректність доведення - те, що теза і аргументи знаходяться у відношенні логічного слідування. По суті, ми будуємо умовиводи, в яких засновки є аргументами, а висновок – тезою, і намагаємося при цьому дотримуватися всіх передбачених в цьому випадку правил.
В залежності від способу зв’язку між тезою і аргументами розрізняють *пряме і *непряме доведення. Прямим є доведення, в якому теза безпосередньо виводиться з аргументів за допомогою умовиводу. Наприклад, нам треба довести тезу: „Золото є провідником електричного струму”. Аргументом може бути відома властивість металів: „Всі метали проводять електричний струм ”. Демонстрацією є наступне міркування: „Якщо всі метали проводять електричний струм, а золото – метал, отже золoто проводить електричний струм”. В даному випадку для доведення тези обрано дедуктивний умовивід. У доведенні можуть використовуватися також інші види умовиводів.
Непряме, або апагогічне (лат.apagogos – такий, що відводить) доведення замість аргументів, які прямо підтверджують істинність якогось судження, тимчасово припускає істинність суперечного судження. В структурі непрямого доведення, крім трьох елементів, які є в прямому доведенні, наявний четвертий – антитеза (положення, яке суперечить тезі). У разі неможливості прямо довести тезу, висувають антитезу; антитеза спростовується і на підставі закону виключеного третього теза приймається у якості істинної. Такий спосіб непрямого доведення називається „від противного” (власне апагогічне).
До непрямих належить також доведення, що проводиться у формі розділового умовиводу (непряме розділове доведення). В таких доведеннях теза (p) включається в диз’юнкцію, наприклад 4-членну (pV q V r V s). Після цього всі члени диз’юнкції (q,r,s), крім p по черзі визнаються хибними. В такий спосіб непрямо доводиться істинність тези (p). Наприклад, якщо у злочині підозрюються четверо людей і відомо, що перший з них був в цей час на роботі, другий – в іншому населеному пункті, третій – на вечірці, то злочинцем буде четвертий, який не має алібі на час вчинення злочину.
Важливим поняттям теорії доведення є також форма доведення, тобто які умовиводи застосовуються для доведення (дедуктивні або індуктивні а також їх різновиди).
7.2. Спростування, його структура і види
Спростуванням називають логічну дію, внаслідок якої встановлюється хибність тези або некоректність доведення загалом.
У структуру спростування входять *теза, *антитеза, *аргументи, *демонстрація.
За способом бувають *прямі і *непрямі спростування. Виділяють також такі різновиди: *спростування тези, *спростування аргументів, *спростування демонстрації.
Спростування тези відбувається в такий спосіб: *спочатку доводять істинність антитези, а потім *встановлюється хибність наслідків, що випливають з вихідного положення. Наприклад, візьмемо вихідне положення: „Жодна людина не була на Місяці”. Теза є невірною. Щоб здійснити спростування, треба висунути антитезу: „Деякі люди були на Місяці” (суперечність E-O за „логічним квадратом”). Аргументом буде: „Американські космонавти побували на Місяці”. Демонстрація: „Якщо американські космонавти були на Місяці і вони є людьми”, то істинною буде антитеза: „Деякі люди були на Місяці”. Отже, антитеза суперечить тезі, остання є невірною.
З метою спростування аргументів з’ясовують їх характер, потім встановлюють їх хибність чи непереконливість (недостатність). Проте спростування аргументів не означає спростування тези. Для даної тези можуть бути віднайдені більш надійні аргументи. Тому слід спростовувати і тезу.
Спростування демонстрації передбачає доведення того, що між тезою і аргументами немає логічного зв’язку. Якщо для доведення використовувалися положення, в яких йдеться про предмети з різних галузей, така демонстрація вважається спростованою.
Між доведенням і спростування немає різкої межі, оскільки спростовуючи хибну думку, тим самим ми доводимо істинну, а доведення істинного положення можна вести шляхом спростування протилежного йому хибного положення.
7.3. Правила доведення і спростування. Логічні помилки при їх порушенні
Правила, яких необхідно дотримуватися при доведенні і спростуванні, можна поділити на три групи: *правила для тези, *правила для аргументів, *правила для демонстрації. Послідовно розглянемо ці правила, а також помилки, що виникають внаслідок їх недотримання.
Правила для тези і помилки при їх порушенні.
Теза повинна бути виразно сформульованою, не містити внутрішньої суперечності.
Теза повинна бути однаковою протягом всього доведення. Це випливає з вимог закону достатньої підстави. Якщо фактично доводиться щось інше, ніж ця теза, виникає помилка „підміна тези” або „ухиляння від тези” (лат.ignoratio elenchi). Наприклад, якщо доводити, що моральна поведінка сприяє життєвим успіхам, а насправді говорити про необхідність дотримуватися правових норм як основу життєвих успіхів, означає допускати відхилення від тези. Відверта „підміна тези” зустрічається не дуже часто. Зазвичай ця помилка робиться через неоднозначність у тлумаченні понять, що містяться в тезі, або відбувається лише частковий відхід від тези (зокрема, те, що стосується лише частини речей переноситься на всі речі). Наприклад, часто можна почути висловлювання, що всі політики – нечесні люди (теза), аргументами зазвичай виступають тут конкретні випадки аморальні вчинків в сфері політичної діяльності. Такі аргументи стосуються лише частини предметів даного класу, а не всіх, тобто насправді доводиться дещо інша теза, ніж спочатку заявлена.
Варіантом підміни тези є недостатність доказів, внаслідок чого теза лишається частково не доведеною. Коли наводиться забагато доказів, виникає класична помилка „хто багато доводить, той нічого не доводить”(лат. qui nimium probat, nihil probat). За такої ситуації з наведених аргументів слідує не тільки дана теза, але й якесь інше твердження. Наприклад, якщо для доведення тези, що поліцейський іноді вимушений застосовувати зброю, навести аргумент, що застосування зброї - найбільш ефективний метод боротьби зі злочинцями, то з цього аргументу слідує не тільки вказана теза, але й припущення, що застосування зброї може бути неефективним у боротьбі із злочинцями, оскільки злочинність виникає в більшості через соціальні причини тощо.
Зустрічається також і помилка, яку прийнято називати „аргумент до людини” (лат. argumentum ad homenium). Замість доведення чи спростування тези звертають увагу на особистість людини, яка висловила цю тезу. Наприклад, якщо політик висуває положення про необхідність політичної реформи, його опоненти не спростовують цю тезу, наводячи аргументи, що заперечують необхідність проведення реформи, а вказують на аморальні вчинки цього політика, негативні риси його характеру, висловлюють сумнів в його інтелектуальних здібностях тощо. „Аргумент до людини” використовують і в тих випадках, коли бажають спростувати обвинувачення і для цього намагаються всіляко підкреслити позитивні якості обвинуваченого, наприклад, що він – добрий сім’янин, християнин, веде благодійну діяльність та ін.
Якщо теза, яка має бути доведена (спростована), підміняється тезою, що діє на почуття, припускаються помилки „аргумент до публіки”(лат argumentum ad populam). Логічний процес підміняється психологічним впливом. У суперечці людина звертається не до свого опонента, а до інших людей і навіть випадкових свідків, щоби привернути їх на свій бік, діючи не на їх розум, а на їх настрої і емоції. Такий прийом зазвичай використовується нечесними політиками, які прагнуть підкорити натовп своїй волі. Варіантом зазначеної помилки є аргумент до авторитету, тобто прийняття тези по суті відбувається не через доведення або спростування антитези, а через те, що ця теза належить авторитетній особі.
У разі, якщо замість доведення або спростування тези намагаються викликати співчуття, припускаються помилки, відомої як „аргумент до жалості”(лат argumentum ad misericordiam) . Дуже часто люди, що просять допомоги у якійсь справі, вдаються до прохань, прибирають вбогого вигляду, щоб викликати співчуття у того, до кого звертаються.
Те, що у назвах зазначених помилок використовується слово „аргумент”, не означає в даному випадку, що йдеться про недотримання правил для аргументів, оскільки про істинність чи хибність аргументів в даній ситуації не йдеться.
Правила для аргументів і помилки при їх порушенні.
1.Аргументи повинні бути істинними. При недотриманні цього правила виникає так звана основна помилка (лат.error fundamentalis) - обґрунтування тези заздалегідь хибними аргументами. Ця помилка виникає внаслідок порушення закону достатньої підстави. Наприклад, основною помилкою твердження, що деякі люди - егоїсти, є хибний аргумент, що кожна людина прагне за будь-яку ціну вдовольнити своє бажання.
2. Істинність аргументу повинна бути встановлена незалежно від тези. Аргументи також повинні бути одне від одного незалежні.
Коли ми прагнемо переконати тих, хто опирається, ніщо так не діє, як накопичення аргументів, кожен з яких незалежно від інших підтримує нашу тезу.
Т.Котарбіньський
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Порушення цього правила веде до таких помилок.
Випередження основи (лат. petition pricipii) - помилка, що зустрічається тоді, коли для доведення тези ми беремо аргументи, істинність яких може бути доведена через припущення істинності тези.
„Коло у доведенні” („порочне коло” – лат. idem per idem) - це порушення, внаслідок якого істинність тези обґрунтовується посиланням на аргументи, а істинність аргументів виводиться з тези. Наприклад, положення про те, що людина грішить, доводять аргументом, що вона є від народження грішною.
„Від сказаного у відносному смислі до сказаного безвідносно” ( лат. a dicto secundum quid ad dictum simpliciter) - це помилка, в основі якої є порушення закону достатньої підстави. Для доведення (спростування) використовується положення, лише відносно істинне, а потім воно приймається як безумовно істинне. Наприклад, якщо ми скажемо, що слід приймати холодний душ, тому що він корисний для здоров’я, то стверджуємо як абсолютну істину те, що є відносною істиною. Холодний душ корисний не для всіх, а деякі люди після нього можуть застудитися, якщо їх організм ослаблений і вони не призвичаєні до цієї процедури.
3.Аргументи мають бути такими, щоб з них необхідно виводилася теза. Порушення цього правила призводить до помилок такого характеру.
„Не випливає” (лат. non secuitor) помилка, в якій аргументи є обґрунтуванням не цієї, а якоїсь іншої тези. Так, бажаючи довести, що вправи з логіки розвивають розум, наводять аргументи, що вправи з логіки привчають ставитися до справ відповідально, виховують дисциплінованість тощо. Різновидом цієї помилки є аргумент до сили (лат. argumentum ad baculinum). Якщо хтось не згідний із тезою, слідують погрози, намагання залякати, обіцяння помститися).
Аргументів є замало або забагато для доведення або спростування тези - про ці помилки йшлося вище при розгляді правил для тези; ці помилки стосуються і тези, і аргументів.
Правила демонстрації і можливі помилки.
Якщо аргументи істинні і логічно по’язані з тезою відношенням логічного слідування, то теза істинна, і демонстрація є коректною.
Правила демонстрації по суті співпадають з правилами умовиводів, які застосовуються при доведенні чи спростуванні. Відповідно помилки, що допускаються при побудові умовиводів, є також помилками демонстрації.
7.4. Застосування теорії аргументації в дискусії і полеміці.
Теорія аргументації є важливою складовою еристики (грец. eristikos - той, хто сперечається), тобто мистецтва дискутувати, користуючись при цьому всіма прийомами, розрахованими на те, щоб перемогти опонента. Еристика виникла в Стародавній Греції, її застосовували в діалогах і публічних диспутах. В цій галузі використовуються способи доведення і спростування в широкому розумінні слова. Спільними в еристиці і доведенні є складові елементи міркувань: теза (антитеза), аргументи, демонстрація. Проте аргументи в суперечці щодо однієї і тієї ж тези можуть бути дуже різні. Ці аргументи бувають слабкими, з порушенням правил, однак, як зазначає А.Уйомов, у полеміці „аргументацію з помилками все ж таки можна вважати аргументацією, хоч і поганою”, а „доведення з помилками – зовсім не доведення”. Демонстрація в суперечці може містити (і зазвичай містить) некоректні, а також вірогідні умовиводи.
Застосування теорії аргументації в ситуації полеміки дозволяє встановити певний порядок обговорення важливих проблем, запобігати вибухам пристрастей і в такий спосіб спрямовувати спілкування у конструктивне русло.
...На початку диспуту звичайно панує безладдя, бо наперед висуваються хибні аргументи й відповіді та не у належному порядку, але водночас численні і різноманітні, або не по’язані між собою, або навіть такі, що не мають відношення до справи і перериваються відступами...
Феофан Прокопович
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------
У дискусії розрізняють *стратегію і *тактику. Під стратегією дискусії розуміють загальні принципи аргументації, а під тактикою – пошук і відбір найбільш переконливих аргументів, а також контраргументів для відповідей на закиди протилежної сторони.
В дискусії слід дотримуватися вимог закону тотожності, тобто тема повинна бути виразно сформульованою, зрозумілою для учасників.
Не слід підходити до дискусії з упередженістю. Наприклад, говорити із самого початку диспуту про хибність положень супротивника некоректно. Ні в якому разі не можна починати з негативних оцінок, адже дуже часто це приводить до зворотного ефекту.
Аргументатор не повинен звинувачувати іншого у неправильності, перш ніж з наведених переконливих доказів не випливе, що це є неправильність.
Феофан Прокопович
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Метою диспуту, яку ставить кожна сторона, є перемога. Проте цієї мети не слід досягати будь-якими засобами. Тому прийоми, що допомагають перемогти у суперечці, повинні бути коректними. До коректних прийомів належать такі:
надати супротивнику першість у доведенні, зазначивши, що наша теза випливає із загальновідомого аргументу; якщо його теза із цього положення не випливає, нехай доводить, чому це так;
із аргументів супротивника виводити положення, які є обґрунтуванням нашої тези;
найбільш важливі і переконливі аргументи подати у кінці диспуту;
взяти слово у кінці дискусії, знаючи всі аргументи супротивника і позбавляючи його можливості дати докладну відповідь та ін.
В практиці дискусій спостерігаються порушення правил, застосування некоректних прийомів. Найбільш грубими прийомами в полеміці є *аргумент до сили, *аргумент до людини, *коло у доведенні, *підміна тези. Більш м’якими, хоч і заснованими на допущенні логічних помилок, є *аргумент до публіки”, *аргумент до жалості, *аргумент до авторитету та інші, про які йшлося вище.
Некоректним прийомом у дискусії є також використання софізмів, які вносять в обговорення елемент підступності. Треба бути готовим до того, щоб провести логічний аналіз застосованого софізму і в такий спосіб надати дискусії більш прозорого характеру.
Багато прийомів в своїй основі мають відхід від тези. В таких ситуаціях полеміка відхиляється від основного завдання і втрачає визначеність. Не є виключенням навмисне використання хибних, недоведених, неперевірених аргументів. При цьому говорять: „загальновідомо”, „всім ясно”, „ніхто не сумнівається”. В даному випадку не слід вірити таким запевненням і протиставити подібним загальним судженням часткові, які заперечують проголошене або стверджують протилежне тотальному запереченню.
В еристиці з давніх часів застосовуються так звані витівки, частина яких заснована на навмисному порушенні правил і законів логіки. Логічні виверти (хитрощі) – певний прийом, що полегшує власну перемогу у полеміці або утруднює шлях до перемоги опонентові. Можна назвати кілька таких витівок.
1. Відбір для диспуту найбільш виграшних для себе аргументів і доведення протилежної точки зору (тези опонента) до абсурду (лат. reduction ad absurdum).
2. Якщо неможливо одразу спростувати тезу, робиться узагальнення чи індуктивний висновок через використання суперечних один одному прикладів (лат.еxemplum in contrarium).
3. Замість логічного доведення застосовують наочне доведення (лат. demonstratio ad oculos).
4. Не дають опонентові оговтатися, говорять складно, застосовують багато термінів, дуже швидко робилять висновки.
5. Вказування на недостатню виразність тези опонента, сумнів у її обґрунтованості.
6. Концентрація уваги на невдалому формулюванні чи слабкому аргументі опонента.
7.Серйозні твердження опонента зустрічаються жартом, а жартівливі – підкреслено серйозно.
8. Підміна предмету дискусії або окремих термінів на нетотожні синоніми або віддалені аналогії, щоб заплутати обговорення в своїх інтересах. Це виверт античного мислителя Антісфена, який запропонував афінянам вважати віслюків кіньми. Коли вони вказали на абсурдність цього, він відповів: „Але ж ви простим голосуванням робите із невігласів полководців”.
9. Неточні, вигадані посилання на авторитет, наведення хибного аргументу у якості істинного, спростування хибної тези заздалегідь помилковим аргументом.
10. Посилання на приклади, стародавні тексти, вислови мудреців, ними заміняють аргументи.
11. Наводяться аргументи із зовсім іншої ділянки знань, тобто застосування аргументу, що не має прямого стосунку до предмету дискусії (лат.argumentum ad externum).
12. Виведення різних, недостатньо обґрунтованих чи хибних висновків, які начебто випливають з міркувань опонента, перебільшення його тверджень.
13. Тлумачення індукції чи аналогії як загальновідомої істини; представлення тези опонента в більш загальному смислі, а потім виявлення суперечності і в такий спосіб спростування тези (наприклад: „цей чоловік чесний, але члени його сім’ї помічені в корупції, отже його не можна вважати чесним”).
13. Приховування своєї думки, намір начебто відстоювати тезу, що суперечить власному твердженню, щоб опонент його спростовував – спрямування його на хибний слід.
14. Вказівка на небезпечність думки свого опонента для суспільства, громадського порядку („аргумент до городового”) та ін.
Отже, знання правил коректного мислення, дотримання вимог логічних законів, володіння навичками логічного аналізу і обізнаність щодо найбільш типових помилок і вивертів у полеміці є надійними засобами для інтелектуальних змагань, з’ясування важливих проблем в процесі дискусії. Ці вміння в умовах демократичного суспільства набувають неабиякої ваги, стають прагматичними в позитивному розумінні цього слова.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт.
Логічні основи доведення.
Логічні основи спростування.
Правила коректного доведення і спростування.
Логічні помилки у доведенні і спростуванні.
Роль знання основ теорії аргументації у проведенні дискусій.
Еристика і логічна теорія аргументації.
Правила ведення дискусії.
Типові виверти у диспутах, дискусіях, полемічних зібраннях загалом.
Запитання для самоперевірки та повторення
Якими є основні складові теорії аргументації?
2. Що таке доведення?
Якою є різниця між доведенням і обґрунтуванням?
Як будується доведення?
Вкажіть головні способи доведення.
Назвіть основні правила доведення тези.
Які помилки допускають, доводячи тезу?
Вкажіть основні правила аргументів.
Основні помилки аргументів.
Що таке правила демонстрації і які порушення в них є типовими?
Що таке спростування?
Назвіть способи спростувань.
Що таке спростування тези?
Як відбувається спростування аргументів?
В який спосіб спростовується демонстрація?
Назвіть типові помилки у спростуванні.
Що таке еристика?
Які аспекти теорії доведення застосовуються в еристиці?
В чому різниця між теорією доведення і еристикою?
Які складові частини дискусії Ви можете вказати?
Які прийоми є дозволеними у дискусії?
Назвіть прийоми, що вважаються грубим порушенням правил ведення дискусії.
Назвіть основні виверти, що на практиці застосовуються у диспутах, дискусіях, полемічних зустрічах?
В чому Ви вбачаєте корисність знань з теорії аргументації?

ПІСЛЯМОВА
Викладаючи курс логіки в вузах протягом більше двох десятиліть, маючи лінгвістичну і філософську освіту, водночас працюючи як редактор над текстами з гуманітарних дисциплін, автор не могла не помітити, що багато гуманітаріїв не мають елементарних навичок правильного мислення і тому допускають чимало логічних помилок. Такий стан логічної культури і необізнаність багатьох спеціалістів з основами логіки пояснюються тим, що логіка не викладалася в школах і дуже обмежено включалася у вузівські програми.
На відміну від іншої літератури з гуманітарних дисциплін спеціалісти з філософії, соціології, релігієзнавства, етики, естетики, політології, психології тощо зрідка звертаються до підручників і посібників з логіки і тим більше наукових логічних праць. Таке ставлення до логіки пояснюється двома факторами. По-перше, сучасна логіка є значною мірою формалізованою і математизованою, по суті вузькоспеціальною дисципліною. В цьому сенсі вона далеко відійшла від своїх гуманітарних витоків і майже не виконує завдання бути керівництвом у формуванні правильного мислення. По-друге, намагаючись врахувати досягнення сучасної логіки, автори підручників і посібників без міри насичують свій виклад спеціальною термінологією і формулами. Разом з тим прагненню до все більшої формалізації логіки як науки було покладено межу теоремами Геделя, який переконливо довів, що будь-яка аксіоматична система є неповною, і суцільна формалізація аксіоматичної системи неможлива засобами цієї ж системи. Цей факт вплинув і на розвиток логіки в системі освіти. Відбувається певне розмежування логіки як спеціальної науки і як освітньої дисципліни. Деякі напрями логіки, зокрема логіка предикатів, занадто громіздкі доведення реляційної логіки, як зауважив відомий український логік А.І.Уйомов, дають „для аналізу повсякденного мислення досить мало” і є в більшості непридатними для не математика, що прагне вдосконалювати своє мислення.
У дусі солідарності з цією думкою автор даного посібника намагалася зробити основні положення логіки зрозумілими не тільки для представників точних наук, але й більш широкого кола майбутніх фахівців, сподіваючись, що ця праця допоможе їм у розвитку інтелектуальних здібностей і набутті навичок коректного мислення.