1. Витрати вир-ва як ек категорія.
Сукупні витрати живої та уречевленої праці становлять дійсні витр-ти вир-ва. За натур-реч складом вони представляють собою витрати засобів вир-ва і засобів існування працівників вир-ва.
Нац стандарт бух обліку 16 та 1 визн-є витр-ти як зниження ек вигід у вигляді вибуття активів або ^-ня зобов’язань, які призводять до v-ня вл-го капіталу.
Уява про витр-ти базується на таких положеннях:
1)Витр-ти визнач-ся викор-ням ресурсів, відображаючи скільки і яких ресурсів використано при вир-ві та реалізації прод-ї.
2)Обсяг використаних ресурсів може бути представлений в натур. та грош. вимірниках, але в ек розрахунках викор-ть тільки грош вираз.
3)Визначення витрат завжди співвідносять з конкретними цілями та завданнями, тобто обсяг використаних ресурсів у грош вимірі розрах-ся для певної функції підп-ва, або вир підрозділу підп-ва.
Об’єкт витрат - прод-я, роботи, послуги або вид д-ті, які потребують визначення пов’язаних з їх вир-вом або здійсненням витрат.
В-ти в-ва, як предмет вивчення мають такі особливості:
1. динамізм – витрати знах-ся в постійному русі;
2. різноманітність - виявляється в класифікації витрат;
3. складність виміру, обліку та оцінки;
4. складність та протиріччя, неоднозначність впливу витрат на ек результати.
Собівартість (с/в) прод-ї – ек категорія, що насамперед відображає вир відносини і представляє собою грош вираз витрат ресурсів для вир-ва і реалізації продукції.
Згідно стандарту бух.обліку 1. с/в – в-ти підп-ва, пов’зані з в-вом та придбанням певного активу.
До с/в прод-ї включають витрати праці, засоби та предмети праці, які пов’язані з вир-вом та реалізацією прод-ї. Крім того, до с/в прод-ї, робіт та послуг включаються витрати від браку, від простоїв за внутр-вир простоями, нестачі матеріальних цінностей у вир-ві і на складах в межах норм природного убутку.
2. Класифікація витрат за різними ознаками.
Основною в госп д-ті підп-ва є класифікація витрат за ек однорідністю, тобто одночасне групування витрат за ек-однорідними елементами та калькуляційними статтями витрат.
Елементи: матер ресурси; амортизація; витрати на оплату праці; відрах-ня на соц заходи; ін витрати. Така класифікація є обов’язковою для всіх підприємств.
Статті показують місце виникнення витрат. До статей витрат промисл підп-ва відносять: 1)Сировина і матеріали; 2)Куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби; 3)Поворотні відходи; 4)Паливо та енергія на технолог цілі; 5)Осн ЗП вир робітників; 6)Додатк ЗП робітників; 7)Відрахування на соц заходи; 8)Витрати на підготовку і освоєння нового вир-ва; 9)Витр на утримання і експлуатацію обладнання; 10)Цехові витрати (заг-вир); 11)Загальнозаводські (заг-госп) витрати; 12)Втрати від браку у вир-ві; 13)Ін вир витрати; 14)Поза вир витрати.
Витрати рекомендується групувати за такими напрямками:
І. Оц-ка запасів та визначення фін результату.
Для оцінки запасів в-ти поділяються на:
1. вичерпні (спожиті) - в-ти, які вже принесли дохід в даному періоді, і втратили можливість принести дохід в майб-му. В активі балансу та звіті про фін результати – це собівартість прод-ї.
2. невичерпні (неспожиті) - в-ти, які можуть принести дохід в майбутньому. В активі балансу - це запаси.
Залежно від х-ру зв’язку в-т з їх об’єктами виділяють: Прямі в-ти - які можуть бути безпосередньо віднесенні на об’єкт в-т ек можливим шляхом. Непрямі - не можуть бути віднес. на об’єкт в-т ек можливим шляхом.
По відношенню до вир процесу виділяють: основні – пов’язані з безпосереднім перетворенням сировини і матеріалів на гот прод-ю з використ. вир обладнання. Накладні – пов’язані з організацією, упр-ням та обслугов. процесу в-ва та д-ті підп-ва. Вони поділ. на виробничі накладні і інші накладні в-ти.
ІІ. Класифікація з метою прийняття рішень:
2.1. для прийняття рішень в-ти под-ть на: релевантні - в-ти, величина яких може бути змінена в наслідок прийняття рішень. Нерелевантні- в-ти, величина яких не залежить від прийняття рішень.
Різницю між в-тами, які виникають при прийняті альтернативних рішень наз-ть диференційними.
Розглядаючи альтернативні рішення необхідно врахувати не лише реальні (дійсні) але і можливі в-ти або втрати.
Дійсні - в-ти, які вимагають сплати грошей або витрачання ін активів, відображаються в реєстрах бух обліку.
Можливі в-ти (втрати) - вигода, яка втрачається коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення. Ці в-ти не відображаються в реєстрах бух обліку.
Маржинальні - в-ти на в-во додаткової одиниці прод-ї. При в-ві певного обсягу прод-ї визн-ть середні та сукупні в-ти.
Для грамотного упр-ня в-тами необхідної поділяти взалежності від х-ру реагування на зміну обсягу (УПВ, УЗВ).
Змінні – в-ти, загал обсяг яких зростає або зменш. пропорційно до зміни обсягу в-ва або д-ті. Постійні – в-ти, загал. величина яких залиш. незмінною при зміні обсягу д-ті.
В-ти номінальної потужності – заплановані накладні в-ти, які могли б бути понесені при нульовому обсязі ділових операцій (обов’язкові в-ти). Обов’язкові в-ти поділ. на: *особливі та *загальні для різних підрозділів п-ва. Вони мають відношення до певного підрозділу п-ва, і зникати з його ліквідацією.
Дискреційні в-ти – в-ти, які виникають протягом визначеного періоду часу в результ. конкретного рішення прийнятого керівником п-ва.
ІІІ. Класифікація з метою контролю і регулювання.
Для контролю д-ті окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють: 1.контрольовані – в-ти, які керівник підрозділу може безпосередньо контролювати або впливати на них. 2.неконтрольовані – в-ти, які керівник не може контролювати.
IV. Класифікація за видами д-ті.
1. Звичайна д-ть – осн д-ть п-ва, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. Вона под-ся на: операційну (основну) і іншу (фін і інвестиційну) д-ть. 2. Надзвичайна д-ть – д-ть, яка відбувається не часто, або нерегулярно.

4. Розподіл в-т обслуговуючих та допоміжних підрозділів.
В між нар практиці розподіл вир непрямих витрат відбувається в декілька етапів: на І етапі – розподіл непрямих витрат відбувається між осн виробничими та обслуговуючими і допоміжними підрозділами. Його мета – вибрати метод, що має найбільш тісний зв'язок із формуванням собівартості прод-ї та послуг. Основним є поділ витрат за статтями, виділення витрат, що відносяться до конкретних підрозділів та розподіл загал витрат між підрозділами.
На ІІ етапі перерозподіляють витрати обслуговуючих та допоміжних підрозділів на виробничі відповідно з питомою вагою послуг, що отримали підрозділи-споживачі від цих підрозділів.
Розподіл в-т обслуговуючих та допоміжних підрозділів здійсн-ся за допомогою таких методів:
1)м. прямого розподілу – в-ти обслуг підрозділів прямо включаються до в-т основних підрозділів пропорційно величині наданих послуг, без врахування наданих послуг іншим обслуговуючим підрозділам;
2)м. послідовного розподілу – в-ти кожного обсл. підрозділу розподіляються послідовно по відношенню до виробничих підрозділів та до їх обсл. підрозділів.
Витрати 1-го обсл. підрозділу послідовно розподіляються і не включають в-ти або послуги інших обсл. підрозділів, навіть якщо це йому вигідно. Розподіл починається з того обсл. підрозділу, якому надано найменше послуг.
3) м. взаємних послуг – передбачає новий розподіл взаємних послуг між обсл. підрозділами через додавання послуг кожного підрозділу, що отримав послуги та вирахуванням в-т кожного підрозділу, що надає послуги певної суми в-т, після цього в-ти обсл. підрозділів розподіляються між основними підрозділами прямим розподілом;
4) м. одночасного розподілу – за суттю дещо повторює попередній, але для розподілу взаємних послуг складається с-ма рівнянь.
На ІІІ етапі відбувається вибір методу та розрахунок ставок розподілу непрямих витрат для кожного вир підрозділу. Осн процедурами є: розподіл витрат по замовленнях та видах продукції, що виготовляється в різних підрозділах.

3. Формування витрат за рівнями управління
Витрати, що виникають на будь-якому рівні упр-ня пов’язані з певним місцем виникнення витрат.
Місце виникнення витрат – сфера д-ті підп-ва, в якій виникають витрати.
Витрати можуть виникати на кожному роб місці, але вони не збираються в розрізі роб місць.
Аналітичний облік витрат ведеться по більш укрупненим місцях виникнення витрат – центрах виникнення витрат.
Центри виникнення витрат – окремі структурні підрозділи підп-ва, в яких можна організувати нормування, план-ня та облік витрат вир-ва з метою спостереження, контролю та упр-ня витратами вир ресурсів та оцінка їх викор-ня.
Центр відповідальності – сегмент д-ті підп-ва, в якому встановлену персональну відповідальність керівника за показники д-ті, які він повинен контролювати.
Ці центри поділяють:
1)Основні – організовують контроль за місцями виникнення витрат;
2)Функціональні – забезпечують контроль за витратами, що виникли в багатьох місцях, але під контролем одного працівника.
Центр рентабельності – різновид центрів відповідальності, в яких дохід є грош виразом виготовленої прод-ї, а витрати – грош виразом використаних ресурсів, а Пр – різниця між доходом та витратами.
Виділяється при наявності внутр-госп розрахункових відносин.


5.Розподіл непрямих вир витрат.
Розподіл прямих витрат. До прямих витрат відносять прямі матер витрати та пряму ЗП. Розподіл прямих витрат можна здійснювати пропорційно до нормативних витрат на фактичну к-сть прод-ї, за встановленим коефіцієнтом пропорційно вазі чи ін базі розподілу.1)Розподіл пропорційно до нормативних витрат на фактичний випуск прод-ї – факт витрати на кожен виріб розраховуються виходячи з відношення к-сті або вартості матеріалів, що викор-ся для в-ва кількох видів або сортів прод-ї до витрат по нормах на факт вигот-ну прод-ю.2)Метод коеф-в – за основу беруться коеф-ти витрат матеріалів на кожен виріб, які затверджені на під-ві. Норма витрат по одному з виробів приймається за 1, а по інших розраховуються коеф-ти шляхом множення випуску виробів на відповідні коеф-ти розраховується умовний випуск по кожному виробу, а при додаванні окремих умовних випусків отримуємо загал умовний випуск в крефіціентоодиницях. В результаті ділення загал кі-ті витрачених матеріалів на умовний випуск визначаємо їх витрату на одну коефіцієнтоодиницю випуску. Факт витрачання матеріалів на кожен виріб розраховується як добуток умовного випуску по кожному виробу на величину витрат ресурсу на одну коефіцієнтоодиницю.3)Розподіл пропорційно кі-ті або вазі вигот прод-ї – факт витрати використаних матеріалів/факт випуск прод-ї.
Допоміжні матеріали використані на технолог цілі можуть включатись до собівартості виробів прямим шляхом, але найчастіше вони розподіляються такими способами: *пропорційно до витрат по нормах, *до ваги переробленої прод-ї, *кі-ті вигот прод-ї, *годин обробки ресурсу, *витрат осн матеріалів.
Розподіл витрат на паливо та енергію на технолог цілі. Облік витрат технолог палива на підігрів та плавку металу, сушку деревини, обпалювання буд матеріалів ведеться за місцем його споживання. Ці витрати відносяться на собівартість прод-ї пропорційно до нормативних витрат, ваги переробленої сировини, відпрацьованих маш-год. Енергія на технолог цілі, яка викор-ся для електроплавки, електролізу, зварювання, нагріву, стиснення матеріалів враховується при наявності вимірювальних приладів по агрегатах або безпосередньо за видами прод-ї. При відсутності вимірювальних приладів витрати енергії розподіляються між виробами пропорційно до кі-ті годин роботи обладнання з врахуванням його потужності, нормативних витрат на фактично відпущену прод-ю, ваги переробленої сировини.
Розподіл витрат на утримання і експлуатацію обладнання. В складних в-вах, де виготовляється різноманітна продукція та залишки незавершеного в-ва великі і не завжди стабільні витрати на експлуатацію та обладнання розподіляють між видами продукції такими способами: *пропорційно до годин роботи обладнання; *пропорційно до кошторисних ставок, розрахованих на основі коефіцієнто-маш-год на фактичний обсяг прод-ї; *пропорційно до осн ЗП вир робітників без доплати за прогресивно-преміальними системами; *пропорційно до випущеної прод-ї; *пропорційно до витрат по переділах.
Розподіл цехових витрат. Цех витрати по закінченню місяця повністю розподіляються між товарною прод-єю і незав в-вом, а потім між окремими виробами. В залежності від особливостей вир-в викор-ть такі методи розподілу: *пропорційно до осн ЗП та витрати на утримання та експлуатацію машин і обл.-ня; *пропорційно до осн ЗП вир робітників (викор-ся як виключення у в-вах з однаковим ступенем механізації вир-ва різних виробів); *пропорційно до величини осн витрат без врахування вартості сировини і матеріалів, напівфабрикатів; *пропорційно до витрат по переділах; *пропорційно до кі-ті або маси вигот або добутої прод-ї

6. Поняття про калькуляції та калькулювання.
Калькуляція («розрахунок витр або собівартості»)— розрахунок в грош вимірнику результату будь-якого госп процесу. У вузькому знач. калькуляція—визначення Собі/в одиниці прод-ї в цілому та в розрізі окремих статей.
Осн призначенням калькуляції є отримання інф-ї про собі/в прод-ї для орг-ї і упр-ня процесом вир-ва і контролю за рівнем витрат.
Метою калькуляції є отримання інф-ї для упр системи про форм-ня Собі/в прод-ї на всіх етапах вир циклу; для визначення вигідності в-ва; контролю за витратами; вияву резерву економії ресурсів; визначення результатів госпрозрахунку; форм-ням витрат за місцем виникнення.
Калькуляція тісно пов’язана з вир обліком, що проявляється в узгодженні об’єктів обліку з об’єктами калькулювання номенклатури статей в-т та статей калькуляції.
Осн етапи калькуляційних розрахунків:
1. Групування первинних витрат по калькуляційних статтях витрат та по об’єктах обміну витрат.
2. Визначення Собі/в та віднесення на в-ти осн вир-ва в-ти допоміжного та інших вир-цтв.
3. Розподіл непрямих в-т між окремими об’єктами в-т.
4. Оцінка поворотних відходів.
5. Оцінка незав вир-ва.
6. Розподіл в-т між товарною прод-єю і незав в-вом.
7. Розрахунок Собі/в кожного об’єкта калькулювання та калькуляційної одиниці.
Калькуляція дозволяє вирішити такі завдання на підп-ві:
1)На основі витрат на вир-во конкретного виду прод-ї визначити адекватну справедливу та конкурентноспроможну ціну продажу
2)Дані про собі/в прод-ї викор-ть для прогнозування та упр-ня вир-вом та витратами з метою їх мінімізації.
7. Одиниця та об’єкт калькулювання.
Необхідність визначення собі/в прод-ї вимагає виокремлення об’єктів калькулювання та калькуляц одиниць. В системі калькулювання об’єктом калькуляції є різні носії витрат. Під об’єктом калькулювання розуміють вид прод-ї певної споживчої вартості.
Номенклатуру об’єктів калькулювання розробляють на підп-вах із врахуванням типу продукту, типу вир-ва, асортименту прод-ї, її складності, рівня спеціалізації, уніфікації та ін ознак, що характер-ть приналежність витрат.
В залежності від технології і х-ру прод-ї об’єктами калькулювання можуть бути:
1)Комплекс продуктів або 1-н продукту по в-тах в-ва в цілому або по окремих процесах переділах, фазах, стадіях, його складових - використовується на п-вах, де технолог процес перетворення вихідної сировини і матеріалів в гот продукти складають в послідовно виконуваних фаз, стадій, переділів.
2)Виріб, його частина, група однорідних виробів по в-тах п-ва в цілому або по в-тах окремих цехів дільниць, майстерень на п-вах де заготовки проходять обробку в цехах організованих за технологічною або предметними ознаками.
3)Вид робіт, послуг, по окремих структурних підрозділах.
4)Вид робіт на підприємствах що спеціалізуються на виконанні окремих видів робіт. 5) Напівфабрикати. 6) Окремі деталі та вузли.
З об’єктом калькулювання тісно пов’язана калькуляційна одиниця, яка є вимірником калькуляційного об’єкта.
Кальк одиниця – служить засобом виміру споживч вартості продукту та пов’язана з його фіз. Та ін властивостями.
Кальк одиниця - відображає кількісну одиницю прод-ї певної якості та відповідної споживчої вартості.
На практиці використовують такі види кальк одиниць: 1. натуральна одиниця (шт., т., км.). 2. умовно-натуральні. 3. умовні або приведенні одиниці (розрахункові одиниці – вміст соди, спирту). 4. вартісні одиниці. 5. одиниці робіт. 6. одиниці часу. 7. експлуатаційні одиниці (потужність, продуктивність). 8. Продуктивності (на параметри прод-ї).
Вибір калькуляц одиниці повинен визначатися конкретними цілями калькулювання собі/в прод-ї. ідеальною є та кальк одиниця , яка співпадає з одиницею виміру про-ї.
8. Методи калькулювання.
Метод кал-ня – наук-обгрунтована система прийомів обчислення собі/в прод-ї підп-ва, підрозділів та процесів.
Виділ. такі методи калькулювання:
1) позамовний м. – всі прямі осн витрати калькулюють в розрізі встановлених статей за окремими вир замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кі-ть даного виду прод-ї, ін витрати обліковують за місцями їх виникнення і включають до собі/в окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.
До повного виконання замовлення, які відносяться на нього вважаються незав вир-вом. Факт собі/в окремих видів прод-ї (замовлення) як правило, визначають після виконання замовлення.
2) попередільний м. – використовується на підп-вах з однорідною вих. Сировиною і характером технології масовою прод-єю, яка виготляється в результаті здійснення послідовних процесів, кожен з яких складає окремий самостійний переділ. Особливістю є те, що витрати узагальнюються по переділах, а це дозволяє калькулювати собі/в прод-ї кожного переділу, яка виступає в якості напівфабрикату в наступних переділах. При чому частина напівфабрикатів подається на подальшу роботу, а частина реалізовується на сторону. Цей метод поділяється на: *напівфабрикат ний; *безнапівфабрикатний.
3) нормативний – х-ною особливістю є зведення обліку в-т по підрозділах, видах або однорідних групах виробів із виділенням в-т по нормах, по змінах норм та по відхиленнях від норм.
4) попроцесний (простий) -використ. в тих в-вах, де технолог процес нескладний, відсутнє незав в-во або його обсяги незначні, обмежена номенклатура випуску прод-ї з єдиною одиницею виміру та одиницею калькулюв. Статті калькуляції в основному однорідні та близькі до елементів в-т. Метод передб. диференційований облік в-т по кожному технолог процесу по цехах, дільницях. Метод має 2 варіанти: однопроцесний, багатопроцесний.
5) повиробний- оснований на узагальненні в-т по конкретних видах прод-ї на вузькоспеціалізованих п-вах з крупносерійним та масовим типом в-ва.
6)по детальний – різновид повиробного і забезпечує деталізацію Сб в розрізі окремих деталей, він є необхідним при напівфабрикатному калькулюванні. Має 2 варіанти: подетальнопартійний, подетальноопераційний.


9. Способи калькулювання:
Спосіб калькулювання – техн. прийоми розрахунку собі/в прод-ї за допомогою певних процедур:
1. спосіб нагромадження або сумування в-т -полягає в тому що Собі/в калькуляційного об’єкту та його 1-ці визначається сумуванням в-т за частинами прод-ї або прод-ї вцілому по процесах та переділах.
2. Спосіб розподілу в-т – викор-ся у в-ві, коли неможливий облік в-т по кожному калькуляційному об’єкту, а також при організації калькуляції обліку за групами однорідних виробів. Зведений облік організації по групі однорідних виробів, а в-ти в середині групи розпод-ся на окремі об’єкти пропорційно економ-но обґрунтованій базі.
3. Спосіб прямого розрахунку - полягає в тому, що зібрані в-ти в розрізі калькуляційних об’єктів діляться на число одиниць кожного об’єкту в розрізі статей або ел-в в-т.
4. Спосіб виключення в-т – застос-ть при розмежуванні в-т і визначенні Собі/в осн. і побічної прод-ї. Побічні продукти та відходи оц-ся за ринковими цінами і вирах-ся із заг. в-т.
11. Калькулювання обмеженої Собі/в, стандарт-кост.
Метод обмеження стандартної Собі/в 1-ці прод-ї на під-вах США та ВелБрит наз-ть стандарт-кост, - це заздалегідь визначенні або передбачені кошториси в-т на вир-во 1-го виробу або декількох виробів 1-го виду протягом певного звіт періоду, з якими порівнюють факт собівартість.
Британський інститут присяжних бухгалтерів розглядає стандарт-кост як підготовку і викор-ня системи обліку стандартних в-т, їх порівняння з факт витратами, аналіз відхилень факт величини витрат від стандартних за причинами та місцями виникнення.
Зміст стандарт-косту полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутися, а не те, що відбулося враховуючи не реальне, а належне і обґрунтовано відображає відхилення, що виникли. В основі лежить чітке запровадження норм в-т матеріалів, енергії, роб часу, праці, ЗП, та інших в-т пов’язаних з виготовленням прод-ї. Встановлені норми не можна недовиконати, перевищення норми за факт означає, що вона була встановлена помилково.
Переваги стандар-косту перед іншими методами калькулваня:
1. на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних в-т на в-во, обчислити собі/в 1-ці прод-ї, визначити ціну, а також скласти звіти про доходи. Керівництво забезпеч-ся інф-єю про величину відхилень від нормативів та по причини їх виникнення і викор-ся для прийняття операт рішень.
2. менш складна техніка ведення обліку вир в-т і калькулювання вир собівартості.
3. система стандарт-косту може використ-тись для оцінки виконання встановленого замовлення. Особливо корисна вона при прийняті рішень, якщо стандарти окремо розроблені по змінних і постійних в-тах.
4. при правильній постановці стандарт-косту необхідний менший штат ек працівників, оскільки при цій системі облік ведеться за принципом виключення. Тобто обраховується лише відхилення від стандарту.
Недоліки стандарт-косту:
1. важко скласти стандарти згідно технолог карти в-ва.
2. Не на всі вир в-ти можна встановити стандарти.
3. при виконанні п-вом вел кі-ті найменувань виробів та типів замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення недоцільно, в таких випадках замість встановлених стандартів на кожен виріб застосовують середню вартість, яка є базою для визначення цін на виріб.
***Якщо порівнювати між собою нормативний метод укр варіанту та метод стандарт-косту, то існують певні відміності: Метод стандарт-кост: поточний облік зміни норм не ведеться; відхилення документуються і відносяться на винних осіб та на фін результати; непрямі в-ти відносяться на Собі/в в межах норм відхилення виявлених з врахуванням обсягу в-ва і відносяться на результат фін д-сті; немає єдиної методики встановлення стандартів; облік в-т випущеної прод-ї та незав в-ва ведеться за стандартизованою Собі/в; в-ти на в-во прод-ї обліковуються за факт в-тами; випуск прод-ї за нормативними, а залишок незав в-ва за стандартами з урахуванням відхилень.
Нормативний метод: облік змін норм ведеться в розрізі причин та ініціаторів; відхилення документуються і відносяться на в-ти в-ва; непрямі в-ти включаються в Собі/в прод-ї в розмірі фактичних в-т, відхилення відносяться на с/в прод-ї; розроблені загальні та галузеві стандарти та норми; незав в-во та випуск прод-ї оцінюється за нормами на поч року, а в поточному обліку виділяються відхилення від норми, всі в-ти обліковують за поточними нормами.
На під-ві, що викор-ть метод стандарт-костингу заповнюється картка стандартної С/в по кожному виробу, яка показує кі-ть витрачених матеріалів, роб сили та накладних в-т. Вона заповнюється до початку вир процесу.
12. Калькулювання за д-тю.
По мірі розвитку продуктивних сил в розвинених країнах світу спостерігається відхилення від традиц методів визнач-ня контролю в-т та пошук більш ефект-х засобів, ^-ня якості прод-ї та зниження їх Собі/в. Традиц методи калькулювання мають певні недоліки, які обмежують їх застосування в суч умовах. Калькулювання на основі д-ті було обґрунтовано професорами гарвардського університету Купером і Капланом. Цей спосіб калькулювання орієнтований на скорочення тривалості вир циклу.
Калькулювання на основі д-ті - метод кальк-ня, що передбачає спочатку групування накладних в-т за осн видами д-ті, а потім розподіл їх між осн видами прод-ї виходячи з того, які види д-ті потрібні для вигот-ня цього виду прод-ї.
На відміну від традиц системи кальк-ня, побудованої за принципом, що для в-ва прод-ї викор-ть ресурси, калькульовані на основі д-ті передбачає, що прод-я вигот-ся в ході вир процесів, а процеси потребують викор-ня вир ресурсів.
Для здійсн-ня калькуляції спочатку всі операції поділяють на 4 групи:
1. операції на рівні 1 – го виробу;
2. оп-ї на рівні партії в-т;
3. оп-ї на рівні певного виду прод-ї;
4. оп-ї на рівні п-ва.
Потім визначається взаємозв’язок між певними видом в-т та їх фактором. Накладні в-ти, що мають спільний фактор в-т об’єднують в однорідні сукупності. При цьому накладні в-ти, які вв-ся постійними розглядаються як довгострок постійні в-ти, змінна величина яких пов’язана зі змінною відповідних факторів. Накладні в-ти розпад-ся між виробами диференційовано, тобто для кожної сукупності в-т вибирають базу розподілу, а потім розраховують величину всіх в-т на одиницю фактора, а потім на 1-цю прод-ї.
13. Упр-ня собівартістю за допомогою бюджетування витрат
Для забезпечененя досягнення мети п-ва здійснюється стратег план-ня. Страт план-ня – це процес визначення дій необхідних для досягнення стратег мети. Результатом страт план-ня є довгострок план фірми розрахоьваний на 10-15 років. Деталізація довгострок плану здійснюється через бюджетування, яке визначає короткостр завдання в межах заг стратегії; продуктом бюджетування є бюджет. Бюджет – це план майб операцій виражених у кількісних (грош) вимірниках.
Метою бюждетування є: здійснення періодичного план-ня; забезпечення координації, кооперації та комунікації; створення основи для оцінки і контролю викон завдань; мотивація працівників шляхом орієнтації на досягнення мети орг-ї. Бюджетування здійс у 2 напрямках: *підгот функціональних бюдетів, тобто бюджетів підрозділів п-ва; *складання бюджетів.
Зведений бюждет – сукупність бюджетів, що узагальнюють майб операції підрозділів п-ва. Вкл 2 групи бюджетів: 1)операційні (сукупність бюджетів витрат і доходів, які забезпечують складання бюдж звіту про Пр); 2) фін (сукупнісчть бюджетів, що відображають заплановані грош потоки і фін стан п-ва).
Підходи до складання бюджетів:
*згори вниз; вище керів-во здійснює процес бюджетування з мін залученням менеджерів підрозділів нижчого рівня. Цей підхід дає змогу врахувати стратег зміни компанії, зменшити витрати часу і уникнути проблеми з узгодженням окремих бюджетів.
*знизу вгору; спочатку керівники підрозділів складають бюджети; далі бюджети послідовно узагальнюються і координуються на вищому рівні управління. Перевагою цього методу є мотивація керівників вищої та сер ланки.
*поєднання 2 попередніх методів; в процесі складання здійснюється обговорення та узагальнення різних бюджетів. Узгодження бюджетів координує і аналізує аналітик.
Процес бюджетування охоплює такі стадії:
*доведення осн напрямків політики компанії до осіб, які відповідають за підготовку бюджетів; *визначення обмежувальних чинників; *підготовка бюджету продажу; *попереднє складання бюджетів за видами та напрямками; *обговорення бюджетів з вищим керів-вом; *координація і аналіз бюджетів; *затвердження бюджетів.
Методи складання бюджетів
1.бюджетування через прирощення – складання бюджетів на підставі факт результатів досягнутих в попередньому періоді. За такого підходу факт пок-ки попереднього періоду корегують з урахуванням цінової та под політики держави та ін чинників;
2,бюджет з нуля - метод, за якого управлінці щоразу мають обґрунтовувати в-ти ніби д-ть здійсн вперше. Метод вимагає від кожного бюджетного центру детального аналізу д-ті для виявлення та вибору найвигідніших напрямків викор-ня ресурсів.
Завдання бюджету:
1.бюджет продажу є результатом обговорення планів орг-ї прод-ї, керівниками аналітиками і працівниками персоналу відділу збуту; прогноз продажу – це передбачення майб обсягів продажу прод-ї або послуг;
2.бюджет в-ва – вир програма, що визначає заплановані номенклатури та обсяг в-ва прод-ї в бюдж періоді. Випливає з бюджету продажу з урахуванням запланованих залишків гот прод-ї. Обсяг в-ва в натур одиницях розраховується: бюджет в-ва = бюджет продажу+прогнозний запас гот прод-ї на кін року – запас гот прод-ї на кін року.


16. Управління в-тами.
Управління в-тами на підприємстві – це взаємозв’язаних комплекс робіт, які формують коригуючи впливи на процес здійснення в-т під час госп д-ті і спрямовані на досягнення оптимального рівня в-т в усіх підсистемах п-ва при виконанні в них будь-яких робіт.
Метою упр-ня в-тами є їх оптимізація з точки зору мінімізації в-т. Всі в-ти п-ва можуть бути ідентифіковані за їх видом, місцем виникнення та носієм. Ці 3 параметри відображають об’єктивні властивості процесу в-ти виробничих ресурсів, відповідно до цього цілеспрямування в-т на п-ві відбувається за їх видами , місцями та носіями.
Управління в-тами передбачає виконання всіх дій, які реалізуються під час управління будь-яким об’єктом, тобто розроблення і реалізація рішень та контроль за їх виконанням. Такі дії реалізуються через елементи упр циклу: прогнозування, план-ня, організація, мотивація, облік, аналіз , контроль.
Система упр-ня в-тами, як і будь-яка система упр-ня складається з 2 підсистем: 1. та яка управляє; 2. та, якою управляють. Упр-ня в-тами здійснюється свідомо суб’єктами упр-ня, якими є керівники, фахівці п-ва та його структурні підрозділи.
Об’єктом упр-ня є процеси, операції, явища, які виникають на п-ві під час його госп/д-ті і розгляд-ся на п-ві з точки зору здійснення в-т, тобто витрачання ресурсів.
Серед осн класифікацій витрат система упр-ня витратами на підп-вівиділяють такі:
1)Підхід до структури плану облікових рахунків – їх автономність або інтегрованість;
2)особливості групування витрат для потреб калькулювання;
3)Повнота охоплення витрат під час калькулювання;
4)Наявність (відсутність) нормативних витрат.
17. Зниження Собівартості – важлива умова інтенсифікації в-ва.
С/в прод-ї є одним з найважливіших пок-ків, який комплексно характер-є якісні зміни в техніці, технології, організації праці та в-ва, що відбувається на в-ві. Зниження витрат вир-ва та с/в прод-ї є однією з осн умов зростання Пр підп-ва, ^ рентабельності та ефект-ті його роботи.
v с/в прод-ї підп-ва може здійснюватися внаслідок скорочення: 1) витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням викор-ня засобів та предметів праці; 2) затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови ^ ПП; 3) адмін-упр витрат, зниження яких досягається розумною економікою.
Осн шляхом зниження рівня с/в прод-ї підп-ва є скорочення тих витрат, які мають найбільшу частку в її структурі. Зменшення цих витрат може відбуватися під впливом низки таких факторів.
*підвищення техн рівня виробництва;
*вдосконалення організаії вир-ва і праці;
*зміни структури та обсягу продукції;
*галузевих та інших чинників.
Підвищення техн рівня вир-ва може спричинити економію витрат внаслідок дії таких 2 факторів:
1) зниження норм витрат матеріалів;
2) ^ ПП, тобто v трудомісткості продукції:
Вдосконалення організації вир-ва і праці на підп-ві зумовлює економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування, яка визначається так:
Есп = (С псп – (Цопт сп +Вт.з.в.))*Qсп,
Зміна структури і обсягу прод-ї зумовлює відносне зниження умовно-пост витрат підп-ва.