ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА. 2.1. Поняття, ознаки та ефективність політичної влади. 2.2. Сутність, структура і функції політичної системи. 2.3. Особливості політичної системи України. 2.1.Поняття, ознаки та ефективність політичної влади. Проблема влади є основним, визначним елементом політики, одним з найдавніших складових політичного знання. Боротьба за владу, її здійснення є сенсом діяльності суб’єктів політичного процесу, вона супроводжує політичне життя людства протягом усієї його історії. Влада існує в будь-якому суспільстві і є результатом існування відмінності інтересів. Влада - це багатогранне, полісистемне суспільне явище. У зв’язку з цим існує багато різноманітних визначень влади. Влада - це, передусім, здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити визначальний вплив на поведінку та діяльність людей за допомогою авторитету, права, насильства. Представники різних філософсько-політичних напрямків при визначенні влади акцентують увагу на тих елементах, які на їх думку, є найважливішими. Наприклад, прихильники біхевіоризму під владою розуміють особливий тип поведінки, при якому одні люди наказують іншим, а ті їм підкорюються. В суспільстві, в якому живемо ми, боротьба за владу служить полем найгостріших битв у всіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, культурі і на всіх рівнях соціальної організації. Базуючись на цьому, виділяють владу економічну, політичну, правову, військову, духовну, сімейну. Засобами здійснення цих різновидів суспільної влади виступають право, авторитет, переконання, традиції, маніпуляції, примус, насильство; формами організації - планування, керівництво, управління, координація, організація, управління, контроль. Влада як суспільне явище виникає при наявності таких елементів: існування не менше двох індивідуальних чи групових суб’єктів, що беруть участь у владних відносинах; волевиявлення володарюючого по відношенню до підвладного через розпорядження або наказ, в якому передбачають певні санкції у випадку непідкорення владі; обов’язковість підкорення наказові; наявність суспільних норм, які закріпляють право володарюючого видавати накази та обов’язковість їх виконання. Постає питання: що може виступати джерелом влади? До джерел влади в будь-якому її прояві прийнято відносити силу, багатство, організацію, положення в суспільстві, інформацію та знання. Характерними ознаками влади виступають такі ознаки: домінування владної волі; наявність особливого апарату управління; можливість застосування примусу по відношенню до суспільства чи особистості; монополія на регламентацію життя суспільства. При здійсненні влади важливим елементом виступають владні ресурси. Ресурси влади - це сукупність засобів, використання яких забезпечує вплив на об’єкти влади у відповідності з цілями суб’єкта. Владні ресурси прийнято поділяти на: економічні - матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання (землі, гроші, корисні копалини і т. д.); соціальні - здатність підвищення соціального статусу або рангу, місця в соціальній структурі; силові - зброя і апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди; демографічні - люди як універсальний ресурс, що створює інші ресурси; політико-правові - конституція, закони, програмні документи політичних партій; інформаційні - знання та інформація, засоби їх отримання та розповсюдження. Одним з основних та найважливіших для політології різновидів суспільної влади є влада політична. Політична влада - це здатність, право або можливість суспільних груп та індивідів, які їх представляють, здійснювати вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства. Суб’єктом політичної влади може бути цілий народ, державний орган, окремий індивід, наділений владою. Безпосередніми суб’єктами політичної влади є політичні інститути та їх органи, які зберігають і здійснюють керівництво різними сферами життя, мають у своєму розпорядженні засоби влади, обирають цілі та способи їх реалізації. Об’єктом політичної влади є все те, на що (чи на кого) спрямовані владні відносини. Це може бути суспільство вцілому, тобто народ, і кожний громадянин зокрема. В демократичному суспільстві народ одночасно виступає і суб’єктом, і об’єктом влади. Вагомість існування політичної влади пояснюється виконанням нею широкого спектра важливих для суспільства функцій. До них відносять: розробку та прийняття рішень з важливих напрямків розвитку суспільства; вироблення стратегії управління суспільством; оперативне управління та регулювання суспільними процесами; контроль за найважливішими параметрами стабільності та спрямованості розвитку суспільства. Характерними рисами політичної влади є легальність, вплив, верховенство, всезагальність, моноцентричність, легітимність, ефективність. Легальність влади - це її законність, юридична правомірність. Верховенство влади - це обов’язковість виконання сформульованих нею владних рішень усіма членами суспільства. Вплив влади - це здатність, вміння суб’єкта політики здійснювати вплив з певною метою на поведінку соціальних груп, організацій чи індивідів. Всезагальність влади визначається її здатністю діяти на основі права від імені всього суспільства. Моноцентричність влади характеризується існуванням загальнодержавного центру прийняття рішень (таким центром є система владних органів). Ефективність (результативність) влади визначається результатами реалізації усіх задумів, платформ, програм, її здатністю ефективно управляти усіма сферами суспільного життя, досягати політичної мети оптимальними засобами. Проте одразу ж виникає проблема встановлення універсального критерія, за яким можна об’єктивно визначити ефективність політичної влади. При винайденні формули ефективності політичної влади необхідно врахувати такі фактори: відображення в діяльності влади інтересів тих суспільних груп, які вона представляє; оптимальність організаційної структури різних гілок влади; високий професійний рівень політичних кадрів; оптимальність прийняття та впровадження політичних рішень; легітимність влади. Легітимність влади ? це стан, при якому спосіб формування і діяльності політичної влади збігається з існуючими в суспільстві нормами та цінностями, а результати діяльності відповідають соціальним очікуванням, які визнає народ. Іншими словами, це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною. Відповідно, легітимація - це процес визнання влади правочинною, утвердження її легітимності. Проте умови, за яких влада визнавалась правочинною, залежали від історичної епохи, подій чи країни. В сучасних демократичних суспільствах влада стає легітимною через визнання її народом за допомогою встановлених законом демократичних процедур ? виборів. Проте в минулому здебільшого влада отримувала статус легітимності через успадкування її главою держави від своїх предків. Макс Вебер виділив три основні типи легітимності влади: Традиційна влада базується на звичаях коритися владі, вірі у незворушність встановленого порядку. Традиційні норми в такому суспільстві розглядаються як непорушні; непідкорення їм призводить до застосування встановлених суспільством санкцій. Проте ці санкції стосуються не лише підлеглих, а й правителів. Легальна влада ґрунтується на законослухняності, визнанні добровільно встановлених норм, які регулюють відносини володарювання і підкорення. Цей тип легітимності характерний для сучасних демократичних країн, де добровільно встановлені норми - це конституція, на якій базується раціональна модель володарювання. Харизматична влада базується на вірі підлеглих у надзвичайні здібності та велич особистості свого політичного лідера (харизма від грецького - Божий дар, винятковий талант). Такий лідер впевнений, що виконує важливу історичну місію і тому вимагає від підлеглих беззаперечної покори. Тому такий тип легітимації влади може призвести до встановлення диктатури. Американський політолог Д.Істон, аналізуючи сучасні політичні системи, також встановив три типи легітимності політичної влади. Перший тип легітимності він назвав ідеологічною легітимністю. Вона базується на переконаності людей у правильності цінностей та принципів, на які посилається влада, а також у тому, що ця влада сама їх дотримується. Структурна легітимність існує у суспільстві, де існує повага людей до механізмів і норм існуючої системи влади. Персоналістська (особистісна) легітимність ґрунтується на моральному схваленні народом осіб, які перебувають при владі. На перший погляд, цей тип легітимності дуже схожий на харизматичний (за М.Вебером). Проте персоналістська легітимність - це не лише психологічне сприйняття чи підтримка політичного лідера, політичної еліти. Це, в першу чергу, раціональне осмислення діяльності політичної влади загалом і політичного лідера зокрема. На практиці діє не один, а два-три чинники легітимації влади, на підставі яких і визнається її правочинність. Найпоширенішим різновидом політичної влади є влада державна. Окрім характерних рис суспільної влади взагалі, державна передбачає ще й інші ознаки: здійснюється особливим, відокремленим від решти суспільства апаратом; є дійсною на території, на яку поширюється державний суверенітет; володіє монополією на видання законів; може, при необхідності, звернутися до засобів організованого законодавчого примусу. Зміст політичної влади розкривається через її функції. До них належить формування політичної системи, політичних відносин між державою і суспільством, громадськими спільнотами, політичними інститутами, апаратами і органами державного управління, партіями, громадянами і т. д; організація політичного життя суспільства; управління суспільними і державними справами на різних рівнях; керівництво органами влади, політичними і неполітичними процесами; контроль за політичними відносинами, створення певного типу правління, політичного режиму і державного устрою (монархії, республіки), відкритого чи закритого суспільства. Політична влада виконує таким чином організаційні, регулятивні та контрольні функції, які конкретизуються в багатьох видах політичної діяльності (прийняття політичних рішень, формування управлінських кадрів, вдосконалення системи виконавчої влади). Функціонування влади в суспільстві пов’язане з розподілом суспільної праці на управлінську та виконавчу по вертикалі, побудовою владних відносин у формі суспільної піраміди, при якій нижчі верстви піраміди передають на верх якусь частину своєї волі, а владна верхівка повинна враховувати цю волю при прийнятті політичних рішень. Ігнорування владною верхівкою інтересів нижчих верств призводить до відчуження влади від народу, перетворення її в деспотію чи тиранію. Джерелом влади є народ, нація. Ігнорування владою волі та інтересів народу слугує основою для зміни влади. Такі вихідні положення теорії народного суверенітету, які лежать в основі сучасної, представницької демократії. Важливими засобами проти утвердження тиранії і диктатури є: - розмежування та незалежність трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової; - децентралізація влади. Ще старогрецькі філософи Платон та Арістотель у залежності від того, хто знаходився при владі та в чиїх інтересах вона здійснювалася, виділяли три можливі форми політичної влади: монархію, аристократію, політею (або демократію), які за умови їх деградації могли виродитись відповідно у тиранію, олігархію і охлократію. Політолог, економіст, українець за походженням Б.Гаврилишин, аналізуючи сучасні політичні системи, прийшов до висновку про існування трьох типів політичного правління (форми сучасної влади). Влада типу противаги характеризується поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову; наявністю правлячої еліти і опозиції; функціонуванням системи противаг; наявністю періодичних виборів; прийняттям рішень згідно з принципом більшості. Колегіальна влада відзначається наявністю високого ступеня консенсусу у суспільстві, прихильністю до політичних курсів і рішень, відсутністю незгод та конфліктів. Унітарна влада характеризується концентрацією влади, відсутністю офіційної опозиції чи противаги, ідеологічним виправданням будь-яких непопулярних чи малопопулярних рішень влади. Саме через такі характеристики ускладнюється процес приходу до влади нової політичної еліти. 2.2.Сутність, структура і функції політичної системи. Влада в суспільстві функціонує, утворюючи складну систему взаємозв’язків та залежностей. Реалізація політичної влади певними способами, у тих чи інших формах, з використанням різноманітних ресурсів відбувається за допомогою політичної системи суспільства. Система - це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети і володіє інтегративними якостями, що не властиві окремим компонентам, які її утворюють. Однією з найскладніших систем (або полісистемним комплексом) є політична система. Суть політичної системи, різні аспекти її функціонування можна виразити через сукупність визначень. У найширшому розумінні, політична система - це цілісна впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, взаємин, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і функціонування політичної влади, забезпечується соціальна і політична стабільність. Водночас, для досягнення певних дослідницьких цілей можна використовувати і більш вузьке визначення, згідно з яким політична система суспільства є сукупністю політичних інституцій, взаємодія і взаємовідносини між якими забезпечують реалізацію політичної влади. Це той механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільної системи, управління нею. До політичної системи входять: політична (державна) влада; політичні інститути, політичні відносини, політичні ролі і процеси; політико-правові норми; політична культура. Центральний елемент політичної системи - політична влада. Вона є метою виникнення та існування конкретної політичної системи, надає цілеспрямованого, інтегративного характеру прояву інших елементів, їх взаємозв'язкам і взаємодії. Політичні відносини - це взаємодія первинних (нації, соціальні групи, індивідууми) і вторинних (політичні інститути, групи тиску, лоббі) суб'єктів політики, держави і громадян з приводу влади, обміну її ресурсами. Основним політичним інститутом є держава - носій суспільної влади, структура, що за своєю природою може приймати і реалізовувати владні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві. Через державу, як її невід'ємний компонент, в політичну систему входить армія. У політичну систему входять (або тісно взаємодіють з нею) ряд інститутів недержавного характеру — політичні партії, громадські організації, товариства, політичні рухи, громадська думка, засоби масової комунікації. Для багатьох із них політична діяльність є лише одним із аспектів їх функціонування. Складовою частиною політичної системи є людина з її політичним статусом. Як учасник політичного процесу людина включена в політичну діяльність, має права і певні політичні обов'язки. Життєдіяльність політичної системи, сила її впливу на розвиток суспільства виражається у функціях. Головні функції політичної системи: нормативно-регулююча: визнання політичних цілей і завдань суспільства, вироблення програм їх реалізації та мобілізація ресурсів на їхнє виконання; репрезентативна: представництво національних, регіональних та соціальних групових інтересів; інтегруюча, що виявляється в об'єднанні всіх суспільних груп, національній консолідації; організація та відтворення політичного життя: зміцнення влади, розвиток і вдосконалення політичних інститутів, забезпечення їх стабільного функціонування; політичного інформування, комунікації та соціалізації, тобто забезпечення орієнтації людей у політичному житті та включення їх у політичне спілкування і політичну діяльність, засвоєння ними існуючих політичних цінностей і норм. Функції політичної системи не є незмінними. Вони розвиваються із врахуванням особливостей політичного простору і часу, конкретно-історичної обстановки, досягнутого рівня розвитку економіки, культури, політичної стабільності. Характер і зміст діяльності політичної системи можна визначити як за сигналами, які надходять до системи, так і за рішеннями, які вона приймає на ці сигнали. Життєдіяльність політичної системи вирішальною мірою залежить від її реагування на зворотній зв’язок. Реакція на вимоги населення залежить від характеру політичної системи. Тоталітарна система придушує ці вимоги, авторитарна - враховує частково, а демократична - прагне врахувати повністю. Якщо влада байдужа до вимог членів суспільства й опікується лише власними потребами, то її рішення й дії ніколи не знайдуть підтримки, а отже така влада не матиме майбутнього. Соціологічна концепція визначає два базових набори функцій політичної системи - функції “вводу” і функції “виводу”. Якщо перші здійснюються переважно неурядовими підсистемами, то другі - прерогатива владних структур. До функцій “вводу” належать: політична соціалізація й залучення громадян до участі у політичному житті; артикуляція інтересів різноманітних груп населення; агрегування інтересів, тобто перетворення вимог на альтернативи державної політики; політична комунікація процес передачі інформації і формування переконань, що сприяє налагодженню доброзичливих взаємовідносин між громадянами й урядом. Функціями “виводу” є створення норм-законів, що визначають поведінку громадян у суспільстві. Процес нормотворчості включає ряд етапів: визначення політики і вибір загальної мети; підготовку рішень і конкретних правил для досягнення цілей; застосування вироблених норм-законів; контроль за їх дотриманням. Цю функцію здійснюють переважно органи судової влади. Відповідно до правової концепції політична система — це сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства та порядок у ньому. Політична система суспільства включає: характеристику соціального змісту влади, її носія, взаємодію з економічною сферою; систему інститутів, організацій, через які здійснюється влада в суспільстві та регулюються політичні відносини; принципи, норми діяльності інститутів політичної влади, спрямованість цієї діяльності. Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, інформаційно-комунікативної і нормативно-регулятивної. Інституціональна підсистема включає такі інститути, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, який зосереджує максимальну політичну владу, є держава. Маючи владу, матеріальні ресурси й апарат примусу, держава організовує політичне, економічне і духовне життя країни; встановлює статус соціальних інститутів, які здійснюють владу, та юридичні рамки їх діяльності; забезпечує баланс інтересів класових, етнічних, професійних та інших соціальних спільнот; захищає інтереси суспільства на міжнародній арені. У демократичному суспільстві значну роль відіграють політичні партії і групи інтересів, які впливають на формування державних структур, політичний розвиток суспільства. Помітне, а в деяких країнах провідне місце в політичному житті суспільства належить релігійним організаціям, церкві. В авторитарному і тоталітарному суспільстві функції цих інститутів деформовані. Інформаційно-комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Це — канали передання інформації владі (звіти підвідомчих установ, консультації із зацікавленими групами), а також засоби масової інформації. Якщо в демократичних суспільствах останні відносно незалежні, то в авторитарних і тоталітарних — повністю залежні від правлячої еліти. Нормативно-регулятивну підсистему створюють різноманітні норми, які визначають поведінку людей у політичному житті, а саме: їх участь у процесах висунення вимог, перетворення цих вимог на рішення, здійснення рішень. Норми можна розділити на норми-закони і норми-звички. І норми-закони, і норми-звички сприяють політичній взаємодії, запобіганню конфліктів чи хаосу в суспільстві. Норми-закони зумовлюють процес законодавства, визначають (або не визначають, залежно від режиму) права: голосу, свободи слова, створення асоціацій та ін. Нормою-звичкою можна назвати участь громадян у політиці через політичні партії і групи. Важливим компонентом політичної системи є її структура. За визначенням американського вченого Г. Алмонда, структура — це доступна для спостереження діяльність, що формує політичну систему. З цією метою створюється механізм функціонування державної влади, яка є базовим елементом політичної системи, її організаційної структури. Цей механізм являє собою складний комплекс спеціальних органів і установ, що виконують як внутрішні, так і зовнішні функції управління справами суспільства. Це - представницькі установи, або законодавча влада; виконавчо-розпорядчі органи; судові інституції; органи громадського порядку та служби безпеки; збройні сили. Підкреслимо: основою діяльності держави є три "гілки" влади: законодавча, виконавча та судова. Поділ влади має відбуватися і по вертикалі: загальнодержавна, регіональна та місцева. Слід зробити одне пояснення. Коли йдеться про поділ влади, то треба мати на увазі: для ефективного функціонування влада не може дрібнитися, а має бути єдиною. Тому точніше говорити про поділ функцій різних гілок влади, їх завдань і повноважень. Типи політичних систем. У сучасній політичній науці існують різні критерії визначення типів політичних систем. Наприклад, за ступенем централізації влади, типом цінностей політичні системи кваліфікуються як тоталітарні, ліберально-демократичні, демократичні, конституційні. Найпоширенішим критерієм класифікації політичних систем є відповідність ідеалів і цінностей суспільства тим формам, в які воно організоване. Виходячи з цього критерію, розрізняють чотири типи політичних систем. Це насамперед англо-американська політична система. Громадяни країн, які мають цю політичну систему (США, Англія, Канада, Австралія), ставлять над усе свободу особи, добробут і безпеку. Для цієї політичної системи характерні чітко структурована багатопартійність, поділ влади і високий ступінь стабільності, До політичних систем континентально-європейського типу можна віднести Францію, Німеччину, Італію. Для них характерні розмаїтість політичної культури, співіснування нових і старих культур. Наприклад, Франції, поряд з прихильністю до представницької влади, властиві плебісцитарна традиція, схильність до популізму. Історії відомі звернення Наполеона Бонапарта, Шарля де Голя до форм прямої демократії. У такій політичній системі, як правило, багато політичних партій з різними ідеологіями і традиціями. Причому вони мають значний вплив у суспільстві. Доіндустріальна, або частково індустріальна, політична система характерна для країн Азії, Африки та Латинської Америки. Тут поєднуються західні цінності, етнічні та релігійні традиції. Дані системи мають невиразний поділ влади. Армія та бюрократичний апарат часто беруть на себе законодавчі функції, владні органи втручаються в судові процедури. Як правило, у таких системах поширені особистий авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства. Політична участь громадян у державних справах обмежена місцевим рівнем. І, нарешті, політична система тоталітарного типу. Прикладом є фашистська Італія, нацистська Німеччина. У такій політичній системі відсутні незалежні групи інтересів. Політична участь суто декоративна. Діяльність засобів масової інформації суворо контролюється владою. Для тоталітарних суспільств характерні надзвичайна централізація влади й високий ступінь насильства. Звідси — функціональна нестабільність, засилля бюрократії. Партії, армії, службі безпеки доводиться часто виконувати нехарактерні для них завдання. Отже, у політичній науці немає універсального поняття політичної системи. І все ж виокремимо загальне для всіх визначень: політична система асоціюється із застосуванням узаконеного фізичного примусу. Політична система, як і будь-яка інша, має свою історію, свій початок і кінець, переживає етапи зародження і становлення, розвитку і піднесення. В цьому полягає історичний аспект політичної системи. Політична система України на сучасному етапі знаходиться в стадії розвитку всіх її компонентів, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної самостійної держави. Становлення і розвиток політичної системи України відбувається в період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства еволюційним шляхом. Суперечливий характер її розвитку виявляється в повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності і партійних систем, прагненнях використати політичні цінності минулого без врахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі. Новий етап у розвитку політичної системи України настав з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Основний Закон держави визначив засади формування і розвитку політичної системи, закріпив функції її окремих елементів, розкрив зміст та особливості діяльності державну політичній системі. 2.3. Особливості політичної системи України. Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг. Політична система України характеризується такими ознаками: перехід від неправового до правового типу; легітимна для більшості населення; миролюбна, неагресивна; позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів; система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи “соціальної держави”; світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної); етатизована (одержавлена); система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики; система з політичним домінуванням певних соціальних верств “реформованої традиційної номенклатури”, нової “номенклатури”, “нуворишів” та ін. Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України на сучасному етапі є: побудова демократичної соціально правової держави; утвердження громадянського суспільства; подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм; зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи; вдосконалення діяльності засобів масової інформації. Таблиця 2.1. Влада як явище Характерні ознаки Джерела
домінування владної волі наявність особливого апарату управління можливість застосування примусу по відношенню до суспільства та особистості монополія на регламентацію життя суспільства сила багатство організація знання, інформація положення в суспільстві
Таблиця 2.2. Влада як явище Основні види Засоби здійснення Форми організації
економічна політична правова військова духовна сімейна право авторитет переконання традиції маніпуляції примус насильство планування керівництво управління координація організація контроль
Таблиця 2.3. Ресурси влади Економічні Силові Демографічні Соціальні Інформаційні Політико-правові
Матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання: гроші, землі, корисні копалини Зброя і апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди Люди як універсальний ресурс, що створює інші ресурси Здатність підвищення соціального статусу або рангу, місця у соціальній структурі Знання та інформація; засоби їх отримання та розповсюдження Конституція, закони, програмні документи політичних партій
Таблиця 2.4. Ресурси влади Основні принципи Функції
легітимність дієвість реальність передбачливість колегіальність самокритичність твердість терпимість вироблення стратегії управління суспільством розробка та прийняття докладних рішень з основних напрямків розвитку суспільства оперативне управління та регулювання суспільними процесами контроль за найважливішими параметрами стабільності та спрямованості розвитку суспільства
Таблиця 2.5. Структура політичної системи
Політична (державн) влада Політичні інститути Політичний процес (політична) діяльність Політичні відносини Політико-правові норми Політична культура та ідеологія Людина як основний носій усіх видів політичної діяльності
Таблиця 2.6. Класифікація політичної системи Критерії класифікації Зміст
За джерелом влади демократична (конституційна) автократична
За відношенням до дійсності консервативна, реформаторська прогресивна, реакційна
За станом політичної структури і рівнем політичної культури англо-американська континентально-європейська доіндустріальна (частково-індустріальна) тоталітарна
За характером і спрямованістю політичного процесу командна змагальна соціопримиренська
Словник найбільш уживаних термінів Аристократія (грец. - кращий від влади) ? форма державного правління, за якої уся повнота влади належить найбільш привілейованому стану або рядовій знаті; узагальнююча назва еліти панівних верств суспільства. Виконавча влада ? одна з трьох гілок державної влади, яка забезпечує реалізацію прийнятих законів і політичних рішень на всій території країни, регулює розвиток різних сфер суспільних відносин на основі вироблених політичних курсів, забезпечує здійснення прав і свобод людини і громадянства. Влада ? здатність і можливість брати участь у прийнятті і реалізації рішень, здійснювати свою волю, вирішальний вплив на поведінку, діяльність людей за допомогою різних засобів - авторитету, права, насильства. Демократія (від грец. демос - народ, кратос - влада) ? народовладдя, народоправство, влада народу, державний устрій, при якому джерелом і носієм влади виступає народ, забезпечуються права і свободи людини і громадянина, меншин, рівноправності при розв'язанні проблем суспільного врядування. Диктатура (від лат. диктатура) ? необмежена влада особи, класу, соціальної групи в державі, що спирається на насильство, а також відповідний політичний режим. Законодавча влада - система державних інститутів, які мають право приймати закони, що обов'язкові для всіх громадян та їх об'єднань, а також для інших органів державної влади. Легітимність ? прийнятність, законність «узаконення» влади, здатність політичного режиму досягти суспільного визнання, та оправдання прийнятих політичних курсів, політичних рішень. Олігархія (грец. - влада небагатьох) ? політична влада, правління невеликої вузької групи людей (аристократів, багатіїв, військових), а також сама правляча група. Охлократія (грец. - натовп, влада) ? один із способів здійснення політичної влади, на основі тимчасового або більш-менш тривалого переживання у політичному житті суспільства натовпу, юрби, «тиранія натовпу», викривлений прояв демократії. Плутократія (грец. багатство і влада) ? державний лад, за якого політична влада належить найбагатшій верхівці суспільства (плутократам); влада багатіїв. Поділ влади ? система функціонування державної влади, при якій законодавча, виконавча і судова влада здійснюються різними людьми та різними державними органами, які є незалежними один від одного у своїй діяльності і діють у межах повноважень, визначених конституцією та іншими законами держави. Політична влада ? здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на політичну поведінку і політичну діяльність людей та політичних інститутів з допомогою різних засобів - волі, авторитету, права, насильства. Політична система суспільства ? цілісна впорядкована сукупність політичної влади, політичних інститутів, політичних ролей, стосунків, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких здійснюється утвердження і функціонування політичної влади. Політична система України ? інтегрована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, правових і політичних норм, політичної культури, пов'язаних із формуванням та здійсненням політичної влади в Україні. Судова влада ? одна з трьох гілок державної влади, основними функціями якої є конституція, адміністративне, цивільне, кримінальне та інше судочинство, запобігання можливості протистояння чи змови інших гілок влади - законодавчої і виконавчої. Тиранія ? форма державної влади, що встановлюється насильницьким шляхом, основана на деспотизмі та одноособовому правлінні Питання для самоконтролю: Що таке політична влада? Які основні ознаки політичної влади? Які основні функції політичної влади? Що розуміють під ефективністю політичної влади та які її основні фактори? Які основні способи легітимації політичної влади? Що називається політичною системою суспільства? Які її основні компоненти? Які функції політичної системи? Які особливості формування політичної системи України? Література Політичний енциклопедичний словник – К., 1997. Політологія /За ред. Бабкіної О. - К., 1998. Політологія /За ред. Катеренчука Б., Гетьманчука М. – Львів 2000. Політологія /За ред. Колодій А. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. Політологія /За ред. Ф.М. Рудич. – К., 2000. Політологія у таблицях схемах визначеннях: навчальний посібник для курсантів та студентів вищих військових навчальних закладів / За ред. Гетьманчука М.П. – Львів: Військовий інститут, 2003. Словник-довідник політологічних термінів / за ред. Гетьманчука М.П. – Львів: Військовий інститут, 2003. Жак Зіллер Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. – К.: Основи, 1996.
