Роздаткові матеріали до тренінгу: „Аналіз політики: теорія та практика підготовки аналітичних матеріалів для прийняття рішень” Програма тренінгу День перший (субота, 16 грудня 2006 року) 10.30 – 12.00 – Перша сесія - Поняття аналізу політики Поняття аналізу політики: визначення, сфера використання, наслідки застосування Основні етапи аналізу політики. Навики, необхідні для оволодіння аналізом політики. Чим відрізняється експерт від аналітика? Специфіка політичних рішень Аналітична робота в державному та недержавному секторах. 12.00 – 12.15 – Перерва на каву Специфіка аналізу політики на ресурсі „Ідеальна країна” (Р. Кобець) 13.00 – 14.00 – Обід 14.00 – 15.40 – Друга сесія – Структурування проблеми Визначення проблемної ситуації. Вимоги до формулювання проблеми. Етапи структурування проблеми. Методи структурування. Аналіз позиції зацікавлених груп. Джерела інформації для структурування проблеми. Українська практика структурування проблем політики. 15.40 – 17.10 – Практичний модуль: Структурування проблеми за визначеними проблемними ситуаціями. Три групи учасників тренінгу, кейс із описом проблемної ситуації. Надається пакет інформації (статистика, медіа-аналіз, законодавство). Завдання: підготувати опис проблеми за етапами структурування із застосуванням методів структурування. День другий (неділя, 17 грудня 2006 року) 10.00 – 11.20 – Перша сесія – Розробка політики Визначення цілей та вибір інструментів політики Прогнозування наслідків політики Критерії оцінки політики 11.20 – 11.30 – Перерва на каву 11.30 – 13.00 – Третя сесія – Підготовка рекомендацій та структура аналітичного документу Обґрунтування альтернативи та вплив на порядок денний Імплементація альтернативи Основні елементи аналітичного документу Аналітичний документи на ресурсі „Ідеальна країна”. 13.00 – 14.00 – Обід 14.00 – 16.00 – Практичний модуль (1,5 години). Підготовка аналітичного документу. На базі попередньо сформульованої проблеми трьома групами готується аналітичні документи. Здійснюється їх оцінювання.
Основні характеристики сучасного аналізу політики:
В літературі виділяють два базових методологічних підходи, на основі яких здійснюється аналіз політики: логічний позитивізм та критичний плюралізм; Найбільш поширеним в демократичних країнах є критичний плюралізм, в основі якого лежить методологічний принцип тріангуляції, який вимагає застосування в аналізі множин точок зору зацікавлених сторін (стейкходерів), міждисциплінарних підходів, комплексних та багатосторонніх аналітичних процедур та методів дослідження, комплексних критеріїв оцінки політики, мультимудійних комунікацій тощо; Міждисциплінарна методологія, комплексність, орієнтація методології на проблемну ситуацію та проблему, аналіз стейкхолдерів, використання мультимедійних комунікацій в процесі аналізу – це базові методологічні підходи. Ці підходи відповідають умовам демократичного розвитку, оскільки плюралістичні принципи відповідають вимогам демократичного процесу політики; Формальні методики досить розвинені в аналізі політики, проте на відміну від соціології чітких умов та правил їх застосування не сформовано. Тому аналітик вправі користуватись інтуїцією, здійснюючи ті чи інші аналітичні процедури; Аналітична інформація в аналізі політики не носить характер строго знання, оскільки переважно пов’язане із прогнозуванням та принципово враховує суб’єктивні позиції стейкхолдерів. Тому мова йде про політичне правдоподібне знання;
Аналіз політики завжди проблемно-орієнтований. Проблема в усіх її аспектах є базовим етапом всього комплексу аналізу політики. Інформація про проблему як правило цікавить політиків і володіння методами структурування проблем є принциповим для аналітика; Вплив на політичний процес та на саме політичне рішення є ключовим завданням аналітика, а також одночасно – критерієм ефективності. Вирішення проблеми політики є завданням виробника політики;
Аналіз політики принципово залежіть від політичного процесу, для окремих етапів якого аналітики постачають інформацію. Аналітик у своїй роботі обумовлений необхідністю формувати знання про проблеми, альтернативи політики (інструменти), дії щодо політики (застосування інструментів політики), імплементацію політики, результати політики; Політичний процес впливає і на методологію аналітичної роботи і для кожного із видів затребуваного знання застосовуються певні аналітичні процедури: структурування проблем, прогнозування, рекомендації, моніторинг, оцінювання; Попит на всі види аналітичного знання як правило не формується. Є попит на окремі види інформації. Ти мне менше, аналітик повинен здійснювати всі аналітичні процедури відповідно до етапів аналізу політики, оскільки не буде змоги забезпечити придатність до використання аналітичної інформації, яка повинна кореспондуватись із інформацією за іншими етапами аналізу; Залежність аналізу політики від політичного процесу зумовлює потребу у забезпеченні придатності використання такого знання в процесі формування політики. Така придатність вимагає особливої та самостійної форми роботи аналітика – підготовка політичного документу. Це вимагає спеціальних навиків, які не варто оцінювати як технологічні. Якість політичного документу забезпечує його вплив на процес прийняття рішення та на саме рішення. Аналітичний матеріал повинен кореспондуватись із вимогами до документів, визначених виробником політики. Крім того, він повинен відповідати критеріям ясності, лаконічності, доступності. Структура аналітичного документа повинна відображати етапи аналізу політики із акцентом на рекомендаціях; Принциповим в аналітичній роботі є презентація політичних документів виробникам політики та стейхолдерам. Презентації відбуваються у формі конференцій, прес-релізів, зустрічей. Сучасний аналіз політики: зміст, структура, методологія
Існуються різні теоретичні підходи до визначення аналізу політики. Як найбільш комплексні, які дають широкий вибір методик для практикуючого аналітика можна виділити підходи західних дослідників В. Данна та Крістін Морс. В. Данн Методологічні принципи: Комплексний характер аналітичних операцій, який передбачає використання декількох критеріїв оцінки політики; Комплексний характер дослідницьких методів, наприклад, поєднання кількісних та якісних методів вивчення проблеми; Комплексний аналітичний синтез; Багатовимірний (ситуаційний) аналіз, який передбачає включення чисельних змінних у модель політики; Комплексний аналіз стейкхолдерів; Багатоперспективний аналіз, який передбачає введення в аналіз різноманітних аспектів світогляду – етичного, економічного, політичного, культурного, психологічного, технологічного тощо; Мультимедійні комунікації, як використання різноманітних форм та методів доведення аналітичної інформації до політиків та громадськості. Застосування всіх зазначених аспектів методології одночасно, як правило не застосовується. В залежності від задач аналізу (вивчення проблеми, розробка рекомендацій) використовується ті чи інші методологічні принципи. Аналіз політики достатньо жорстко прив’язаний до процесу політики і являє собою інтелектуальну діяльність в процесі політики. Ефективність аналізу політики визначається степеню наближеності до тих чи інших етапів політики. В.Данн виділяє такі етапи політики: встановлення порядку денного політики, коли політиками ті чи інші проблеми визначаються як пріоритетні; формулювання політики, яке передбачає формулювання альтернатив політики для розв’язання проблеми; ухвалення політики як вибір однієї із альтернатив відповідним політичним рішенням; впровадження політики як здіснення органами виконавчої влади практичної реалізації політичного рішення; оцінювання політики з боку органів урядового чи парламентського контролю Для кожного з цих етапів окремо чи в комплексі аналітик готує певне знання (аналітичну інформацію), покликану удосконалити процес політики. Виділяється п’ять різновидів такої інформації щодо: проблем політики (характер проблем) майбутності політики (альтернативи розв’язання проблем) дії щодо політики (політичні рішення) наслідки політики; дієвість політики. Для одержання такої аналітичної інформації застосовуються політико-аналітичні процедури: Структурування проблем постачає інформацію про умови, що породжують проблему політики; Прогнозування – інформацію про наслідки запровадження альтернатив політики; Рекомендації – інформація про цінність, ціну наслідків обраної альтернати політики; Моніторинг – інформація про поточні наслідки застосування альтернативи; Оцінювання – інформація про цінність наслідків політики у процесі розв’язання проблеми. Залежність аналітичної роботи, знань необхідних для політики та процесу політики виглядає наступним чином: Таблиця 1. Аналітична робота та процес політики Етап політики Необхідна інформація щодо Аналітична процедура
Встановлення порядку денного політики проблем політики Структурування проблем
Формулювання політики майбутності політики Прогнозування
Ухвалення політики дії щодо політики Рекомендації
Впровадження політики наслідки політики Моніторинг
Оцінювання політики дієвість політики Оцінювання
Аналітична інформація для того щоб бути використаною у політиці повинна бути оформлена у політичний документ. Документ містить саме придатні для використання у політичному процесі знання. Різновидами таких документів є політичний меморандум (приблизно 3 сторінки), політико-аналітичний документ (10-20 сторінок), резюме керівництва, додатки, прес-релізи. Найбільш детальним документом для аналізу політики є політико-аналітичний документ, який рідко містить всі п’ять видів інформації для всіх етапів політики. Найчастіше від аналітиків вимагається подання інформації по проблема політики, майбутньої політики. Найбільш популярним політичним документом є політичний меморандум. Підготовка політичних документів вимагає окремих навиків від аналітика, ніж здіснення аналітичних процедур. Данн визначає наступні навики: Синтез масивів даних у коротку і одночасно змістовну інформацію; Організація інформації у зв’язаному, логічно послідовному й лаконічному вигляді; Переклад як вміння трансформувати складні професійні терміни у непрофесійну термінологію, доступну всім групам стейкхолдерів; Спрощення всього масиву альтернатив політики, критеріїв їх оцінки у найважливіші; Наочне відображення інформації у вигляді графіків, діаграм тощо; Резюме, яке повинно стисло відображати зміст політико-аналітичного документу у формі резюме керівництва чи політичного меморандуму. Важливим напрямком аналітичної роботи є презентація пропонованої політики особі, яка приймає рішення. Аналітики повинні вміти презентувати свої документи чи рекомендації у форматі безпосередніх розмов із клієнтом, в ході брифінгів, конференцій, слухань. Данн виділяє наступні структурні елементи політико інформаційного документу. Супровідний лист, що звернення до адресата із визначенням призначення документа та переліку додатків. Резюме керівництва, в якому стисло повинні бути описані всі елементи документу і зроблено особливий акцент на рекомендаціях; Основна частина Основна частина власне і є деталізованим політико-аналітичним документом, який має наступну структуру: Загальна характеристика проблеми (інформація: наслідки політики, процедура: моніторинг) Описання проблемної ситуації; Наслідки попередніх спроб описання проблеми Масштаб і гострота проблеми (дієвість політики, оцінювання) Оцінка дієвості колишньої державної програми; Вагомість проблемної ситуації; Необхідність аналізу Формулювання проблеми (проблеми політики, структурування проблем) Визначення проблеми; Основні стейкхолдери; Цілі і завдання; Параметри результативності; Потенційні варіанти розв’язання проблеми Альтернативи політики (майбутності політики, прогнозування) Описання альтернатив; Порівняння майбутніх наслідків; Ефекти зовнішніх факторів; Обмеження й здійсненність політики Рекомендації щодо політики (дії щодо політики, рекомендації) Критерії рекомендування альтернатив; Описання кращої альтернативи; План стратегії впровадження; Резерви для моніторингу та оцінювання (наявність органів контролю); Обмеження неочікуваних наслідків.
Для оцінки якості аналітичних документів та самоконтролю аналітика пропонується використовувати контрольний перелік запитань, на які має бути дана відповідь у аналітичному документі відповідно до зазначеної структури документу. Кожен елемент документу оцінюється за наступною шкалою оцінок: 1 – абсолютно адекватно відображено; 2 – адекватно; 3 – неадекватно; 4 – абсолютно неадекватно; 0 – неможливо застосувати. Крістін Морс В роботі Крістін Морс та Раймонда Струіка (далі – К. Морс) важливими є висновки та рекомендації щодо практичного аналізу політики за західною традицією, яка застосовувалась до політики у Східній Європі та на пострадянському просторі (переважно Російська Федерація). Враховуючи потужний практичний аспект аналізу політики варто звертати увагу на методи за кожним етапом аналізу політики. Структура (етапи) аналізу політики та підготовки аналітичних документів подібна до визначених В.Данном з деякими відмінностями. Визначаються такі базові кроки аналізу політики: Визначення та деталізація проблеми (включаючи позиції зацікавлених груп) Встановлення критеріїв оцінки Встановлення альтернатив політики Оцінка та порівняння альтернатив Відбір кращої політики з альтернатив Моніторинг та оцінка пропонованої політики (очікувані результати) На відміну від В.Данна питання визначення проблеми істотно спрощене. Як метод пропонується збір даних, які дозволять відповісти на наступні запитання: кого стосується проблема? Чи загострюється проблема? Що зараз робиться для того, щоб вирішити проблему? Чи те що робиться дає результат? Чи має проблема місцевий характер, регіональний, державний? Варто звернути увагу на те, що вирізняється окремо такий базовий етап аналізу, як виявлення критеріїв оцінки політики. В. Данн пропонує це питання на етапі розробки рекомендацій, де визначаються критерії оцінки пропонованої до впровадження альтернативи. К.Морс навпаки наполягає на тому, щоб критерії оцінки політики визначались на початку дослідження, для того щоб критерії оцінки не були відірвані від сформульованої проблеми і щоб вибрана альтернатива оцінювалась за тими ж критеріями, що і відкинуті альтернативи. Крім того, критерії оцінки часто визначаються політиком, який приймає рішення. Наприклад, політик може вимагати щоб йому порекомендували способи вирішення проблеми за три місяці не збільшуючи витрати із бюджету. Проте часто критерії не визначаються політиком і в такому випадку аналітик повинен вибирати традиційно найбільш вживані критерії. Відносно практики аналізу політики на пострадянському просторі подається зразок наступних критерії: Вартість пропонованих заходів політики для вирішення проблеми (Скільки коштуватиме бюджету імплементація рішень?); Чиста вигода для бенефіціаріїв. Наприклад, чистою вигодою є кількість робочих місць, створених в результаті програми кредитування роботодавців для створення нових робочих місць. Видатки на утримання безробітних є більшими порівняно із видатками на програми кредитування роботодавців. Ефективність програми. Програма ефективна, коли за найменші кошти вона приносить необхідний результат (соціальні послуги НУО дешеві і охоплюють всіх споживачів). Рівність. Рішення скорочує бідність і зменшує розрив між багатими та бідними, забезпечуючи вирівнювання у соціальних благах. Спрощення адміністрування. Програма спрощує адміністрування і не потребує створення нових адміністративних органів. Або програма потребує створення окремого органу, що дозволить ефективніше управляти соціальною допомогою і скоротить надмірні витрати з бюджету. Правові питання. Чи потрібні для реалізації програми нові закони чи підтвердження правомірності рішення від інших владних структур. Чи має відомство законні повноваження здійснювати програму чи пропоновану аналітиком політику? Політична прийнятність. Чи будуть пропоновані політичні зміни прийняті політичними лідерами чи лідерами громадської думки? Обсяг невизначеності. Як багато невизначеності та ризиків при реалізації нової програми. Щодо аналізу альтернатив політики чи альтернатив дій уряду, пропонується досить зручна класифікація таких дій в умовах перехідних економік. Альтернативи політики можна також визначати поняттям „інструменти політики”. Пропонується наступна (досить універсальна) класифікація інструментів: Прямі/грошові інструменти. Прямі дії уряду, які передбачають використання бюджетних коштів для виконання програм, або закупівлю товарів та послуг за державні кошти Прямі /не грошові. Прямі дії без використання бюджетних коштів через дію законів чи регуляторних актів. Наприклад, заборона керувати авто після вживання алкоголю, ліцензування певних видів господарської діяльності Непрямі /грошові. Використання бюджетних коштів для заохочення інших суб’єктів господарства чи суспільства у необхідному напрямку. Обкладання податком доходів корпорацій від алкоголю, тютюну та субсидіювання клінік для сприяння охороні здоров’я. Непрямі /не грошові. Використання інформації для заохочення інших діяти у необхідному напрямку. Інформування малого бізнесу про послуги, які запроваджуються для його потреб, організація публічних компаній для обмеження споживання тютюну. Такі альтернативи політики не є вичерпними і не охоплюють вирішення всіх проблем. Аналіз стейкхолдерів (уряд, приватний сектор, громадські організації) визначається як принципова методологічна складова аналізу політики і вона повинна застосовуватись при формулюванні проблеми. Корисним таким аналіз стає при розробці плану імплементації обраної альтернативи політики в частині рекомендацій. Загалом аналіз стейкхолдерів повинен здійснюватись в чотири етапи: Ідентифікація ключових стейкхолдерів; Оцінка інтересів стейкхолдерів і потенційний вплив політичного рішення на ці інтереси; Оцінка впливу стейкхолдерів та їх важливість для здіснення політики; Окреслення стратегії участі стейкхолдерів в політиці (заходи залучення та форми участі у політиці). Аналіз стейкхолдерів може бути виражений у табличному форматі і оцінюватись за бальною шкалою. Основи інформаційно-аналітичної роботи
В цьому матеріалі викладанні принципи інформаційно-аналітичної роботи, які не обов’язково стосуються аналізу політики і переважно застосовуються в роботі військової розвідки. Користь цих матеріалів полягає у формуванні навиків логічної побудови та організації аналітичної роботи, характерної для пострадянської аналітичної традиції. Кузнєцов І.Н. Учебник по информационно-аналитической работе. – М.: ООО Изд-во Яуза, 2001. В підручнику достатньо чітко визначені поняття, які описують аналітичну роботу. Наведемо деякі найбільш принципові: Аналітична робота передбачена для оцінки інформації і підготовки прийняття рішення. Є повсякденною роботою керівника. Аналітична робота як процес пізнання реальності здійснюється по законам діалектики, формальної логіки із застосуванням загальнонаукових методів дослідження. Зміст аналітичної роботи – приведення різноманітних відомостей в логічно обґрунтовану систему залежностей (причинно-наслідкових, просторово-часових тощо). Система залежностей дозволяє дати правильну оцінку сукупності фактів та окремих фактів. Аналітичні дослідження у повсякденній роботі проводяться по мірі накопичення проблем. Досліджується актуальність, об’єктивність, важливість, перспективність. Предметом дослідження стають події і процеси, розвиток яких впливає на форми і методи діяльності. Засоби аналітичної роботи – закони та методи мисленої діяльності, технічні засоби з допомогою яких здійснюється обробка фактичних даних. Форми аналітичної роботи – організаційні особливості здіснення аналітичної роботи, обумовлені цілями, засобами та результатами її проведення. Ці організаційні особливості утворюють систему аналітичного відстеження за станом та розвитком обстановки. Технологія аналітичної роботи –отримання нового знання (вивідної інформації), який має певну логічну послідовність. Проведення аналітичної роботи – система робочих операцій, які утворюють технологічний цикл відбору, групування фактів про події, явища, процеси, таким чином, що кожен факт набуває своє місце і пов’язаний із попередніми чи наступними обставинами в просторово-часовій та причинно-наслідковій залежності. Постановка проблеми і її попереднє опрацювання – початковий етап процесу аналітичної роботи, на якому остаточно визначаються цілі, завдання, предмет, об’єкт та інформаційна база дослідження, прогнозуються результати, способи та форми реалізації. Проблема дослідження – різновид питання, відповідь на яке не має місця в накопиченому знанні. Пошук відповіді вимагає аналітичних дій, які відрізняються від інформаційного пошуку. Умови постановки проблем: Коли результати оперативної діяльності не відповідають бажаним цілям Коли раніше перевірені способи вирішення задач не можуть бути використані або не дають потрібного ефекту в нових умовах; Коли віднайдені факти, не вкладаються в рамки існуючих теоретичних уявлень; Коли одна з часткових теорій аналітичної діяльності суперечить більш загальній більш загальній теорії цієї діяльності. Прояснення проблеми дослідження – виявлення умов та передумов успішного проведення дослідження. До таких умов належать: ґрунтовність постановки проблеми; актуальність та здійсненність її розробки; можливість впровадження результатів у практику; визначеність в цілях, завданнях, проб меті, об’єкті і межах дослідження. Інформаційна база дослідження – частина етапу попереднього опрацювання проблеми, на якому достатність інформаційних матеріалів, складається бібліографія по джерелам. Аналіз зібраних матеріалів у відповідності із цілями і завданнями дослідження – основний етап аналітичної роботи, на якому здійснюється осмислення матеріалів, виведення нової та вивідної інформації, вироблення пропозицій по практичному застосуванню в ході дослідження. Аналіз інформації – сукупність методів формування фактичних даних, що забезпечує їх спів ставність, об’єктивну оцінку і вироблення нової вивідної інформації. Вироблення нової інформації – вичленення змісту із всього масиву вихідних даних, пошук причинно наслідкових та просторово-часових взаємозв’язків між спів ставними даними. Документування результатів дослідження – фіксація результатів дослідження з допомогою системи позначень, що надають опису строгої форми, логічність, ясність. Апробація результатів дослідження - процедура вияснення якісних характеристик результатів, можливість запровадження їх у практику. Утвердження результатів дослідження – узгоджувальна процедура, з допомогою якої документ набуває якостей вигідності та обов’язковості для використання у всіх зацікавлених сферах. Реалізація результатів дослідження – передача результатів дослідження у зручній для запровадження формі в практику роботи зацікавлених осіб для забезпечення ефективності їх діяльності. Перевірка, ствердження та впровадження результатів дослідження – завершальний етап дослідження, на якому виявляються недоліки аналітичної роботи, здійснюється їх подолання і дається оцінка якості. Основні етапи аналітичної роботи: Загальне знайомство із проблемою, за результатами якого за результатами якого складається загальний план роботи; Визначення термінів та понять для ясності та однозначності представлення результатів; Збір фактів Тлумачення фактів – максимальне визначення їх значення. Етап включає оцінку, класифікацію, аналіз та прояснення фактів. Побудова гіпотези. Гіпотезу можна розглядати як положення, яке полегшує прояснення проблеми, розкриває зв’язок між фактами. Гіпотеза – науковий термін, який у розвідників еквівалентний терміну „інтеграція”. Висновки. На цьому етапі приводяться докази або заперечення робочих гіпотез, які висуваються на попередньому етапі і робляться відповідні висновки. Викладення. Складення документу в ясній, наочній та доступній формі. Вказується ступінь достовірності кожного твердження, готуються таблиці, діаграми тощо. Серед методів інформаційно-аналітичної роботи автор виділяє два базових методи. Метод статистичного аналізу дозволяє охопити більшу кількість об’єктів. Метод вивчення окремих випадків, доповнює статистичний аналіз, описуючи окремий об’єкт цілісно та в розвитку. При підготовці тексту аналітичного матеріалу автор підкреслює значення дотримання законів логіки, що є рекомендацією подібною до побажань для написання кваліфікаційних робіт у ВНЗ. Серед таких законів закон тотожності, необхідний для подолання двозначності понять, закон протиріччя для усунення протиріч у судженнях, закон виключення третього для дотримання послідовності у викладенні фактів, закон достатньої підстави для доведення правильності висновків. Визначені наступні вимоги до аргументів, які підтверджують тези висновків: Вимога істинності аргументу. Сумнівність одного аргументу може нівелювати всю систему доказів. Частіше сумність аргументу призводить до помилки „неправдивого аргументу” (використання для доказу неіснуючих фактів) та помилки „випередження підстави” (істинність аргументу передбачається, а не доводиться, відбувається посилка на „поширену думку”); Вимога автономності аргументу. Аргументи повинні бути доведені незалежно від тези; Вимога несуперечності аргументів один одному; Вимога достатності. З усіх аргументів витікає теза, що доводиться. Вимоги до аналізу політики за регламентом українського уряду
Регламентація аналітичної роботи у центральних виконавчих органах влади відбувається на основі Постанови КМУ №915 від 5 червня 2000 року „Про затвердження тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України” . Пропозиції щодо прийняття КМУ політичного рішення подаються у формі доповідної записки. У записці подається характеристика пропонованого рішення, детальний аналіз його основних положень, а також питання організаційного забезпечення виконання. Доповідна записка супроводжується експертним висновком. Тільки у разі потреби додаються довідково-аналітичні матеріали. Вимоги до доповідної записки визначені досить чітко:
Суть питання. Формулюється проблема (стратегія дій, підхід) та викладається суть політичного рішення, що рекомендується для її розв'язання, із зазначенням заходів, яких пропонується вжити, джерел та обсягів їх фінансування. Обґрунтування вибору політичного рішення. Зазначаються можливі варіанти розв'язання проблеми (стратегії дій, підходу), наводяться аргументи на підтримку рекомендованого політичного рішення, очікувані результати його реалізації. Застереження. Описуються можливі ризики, критичні зауваження, які може викликати реалізація рекомендованого політичного рішення, та спосіб їх уникнення. Консультації. Зазначається інформація про вивчення думки громадськості, заінтересованих груп населення до рекомендованого політичного рішення, проведені з цією метою консультації, ініціативи, які виникли під час цих консультацій, обґрунтовується можливість врахування поданих пропозицій. Позиція міністерств. Викладається позиція заінтересованих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо рекомендованого політичного рішення у частині, що стосується їх компетенції. В аналітичній частині повинні міститись наступні відомості: Довідкова інформація. Наводиться довідково-аналітична інформація, необхідна для всебічного висвітлення проблеми (стратегії дій, підходу), для розв'язання якої необхідно прийняти політичне рішення, заходи з її розв'язання, що вживалися раніше, перелік рішень та актів законодавства з цього питання; аналіз їх впливу на стан справ у відповідній сфері. Результати реалізації політичного рішення. Викладається прогноз очікуваних результатів реалізації рекомендованого політичного рішення, його відповідність інтересам різних груп населення, вплив на тенденції розвитку суспільно-політичного життя. Фінансування. Наводиться детальний фінансовий аналіз заходів з реалізації рекомендованого політичного рішення, зокрема оцінюється реальність та достатність джерел їх фінансування, достовірність (точність) розрахунків обсягу необхідних коштів та прогноз інших фінансових наслідків. В частині „Організаційні питання” повинно визначатись наступне Моніторинг. Наводяться конкретні показники, за якими буде оцінюватися результат реалізації рекомендованого політичного рішення, його вплив на показники суспільно-економічного життя (зміна бюджетних призначень, кількості робочих місць, обсягу реальних доходів певних груп населення тощо). Для оцінювання використовуються звітно-статистичні дані в абсолютних показниках - грошова одиниця, кількість продукції тощо. Пояснюється, як організовуватиметься моніторинг реалізації рекомендованого політичного рішення та досягнення кінцевого результату. Зазначається періодичність проведення аналізу ефективності передбачених заходів та спосіб використання його результатів під час планування подальших дій. Інформаційне забезпечення. Зазначаються пропозиції щодо організації інформування громадськості з питань, пов'язаних з прийняттям та реалізацією рекомендованого політичного рішення. Проект рішення. Формулюється суть рішення, що пропонується прийняти на засіданні Кабінету Міністрів за результатами розгляду доповідної записки (для включення до протоколу засідання). Проекти постанов КМУ повинні відповідати нормам права ЄС, Конвенції про захист прав людини та основних свобод, практиці Європейського суду. Такі вимоги варто визначати як обов’язкові критерії оцінки пропонованих політичних рішень. Щодо порядку прийняття урядових установ зазначається, що у разі потреби до розробки проекту постанов можуть залучатись науковці, фахівці та представники громадських організацій.
