План
1. Вступ.
2. Політичні проблеми.
3. Проблеми народонаселення.
4. Екологічні проблеми.
5. Економічні проблеми.
6. Продовольчі проблеми.
7. Соціальні проблеми.
Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі
Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (політологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін.). їх зусиллями наприкінці 60-х-на початку 70-х років XX ст. сформувалася нова міждисциплінарна наука — глобалістика. Проте перші наукові передбачення таких проблем були зроблені значно раніше. "Батьком" гло-балістики можна вважати англійського вченого-монаха Т.Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання народонаселення.
У другій половині XIX ст. з'явилося багато праць учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Всесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище дав американський вчений Д.Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p.). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова назва — "Людина — руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічним проблемам приділяла група європейських вчених, що працювали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокрема, написав 19-томну географію "Земля і люди". Теоретичні основи глобалістики заклали на початку XX ст. французький учений Теяр де Шарден та український учений В.І.Вер-надський, котрі розробили вчення про "ноосферу" — як сферу панування розуму на нашій планеті.
Усі глобальні проблеми можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні. Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: а) війни і миру та гонки озброєнь в глобальному масштабі; б) економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та Африці. На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; збіднення генофонду Землі.
Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розвинених країнах спостерігається постаріння і депопуляція населення. Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів. За останні два десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у вирішенні глобальних економічних проблем — сировинної і енергетичної. Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема — продовольча, є дуже гострими. Зрозуміло що ця проблема не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що більшість проблем мають політичні,соціальні, і економічні корені які тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу розв'язати соціальні, екологічні та інші проблеми. Зменшення матеріале- та єнергомісткості продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.
1. Політичні проблеми
Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції — створення світових імперій та національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагав розвиток світового господарства, йшли шляхом створення велетенських наддержав — імперій. У таких державах можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводила до виникнення спочатку міжплемінних, а потім міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішувались за допомогою воєн.
Насамперед, окремі політичні кола у Росії мріють відродити військово-політичну могутність колишньої імперії з її потужною наступальною ядерною зброєю. По-друге, чимало країн (Ізраїль, Пакистан, Індія, Іран, Ірак, КНДР) прагнуть оволодіти ядерною зброєю. Нарешті, досить небезпечним під час воєн може виявитися і "мирний" атом. Десятки атомних електростанцій, розташованих у густозаселених районах Європи, США, Японії та інших регіонів світу, при застосуванні сучасної звичайної високоточної зброї можуть бути зруйнованими. Важко уявити, до яких наслідків призведе вибух сотень "Чорнобилів" одночасно, адже в атомних реакторах міститься у десятки і сотні разів більше запасів радіоактивних речовин, ніж у найпотужніших атомних бомбах. Велика небезпека нової світової війни весь час підтримується великою кількістю регіональних військово-політичних конфліктів. Регіональні конфлікти вже після Другої світової війни завдали величезних збитків і забрали життя десятків мільйонів осіб у Кореї, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, на Близькому і Середньому Сході, у Центральній, Південній і Східній Африці та інших регіонах світу. Раніше більшість цих конфліктів провокувалися радянською імперією, яка прагнула поширити "завоювання соціалізму" на весь світ. Будь-який режим, який заявляв про перехід на шлях "соціалістичного розвитку", одразу ж отримував масовану військову та економічну допомогу. Таким чином були вишіекані диктаторські режими на Кубі (Ф.Кастро), у Лівії (М.Каддафі), в Іраку (С.Хусейн) та ін. Часто виникають регіональні конфлікти які породжують ще одну важливу сучасну проблему — міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при усуненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.
2)Проблеми народонаселення
Проблеми народонаселення сучасності, до складу яких входять також проблеми війни і миру, зростаючого розриву в рівнях економічного розвитку країн різного типу, забруднення довкілля, забезпечення продовольством населення Землі, водних, сировинних і енергетичних ресурсів, боротьби з міжнародним тероризмом і організованою злочинністю. Кількість населення економічно розвинених регіонів світу знизилося із 33,1% у середині XX ст., до 24,1% в останній чверті століття; за прогнозними розрахунками ООН спад триватиме й далі. Особливо це стосується розвинених країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку — 20% в 1950 р. і 14% наприкінці століття. В той же час відбулося зростання цього показника в країнах Азії, Африки, Латинської Америки — з 66,9%. у 1950 р. до 79,5%, у 2000 р.
Прогнозні розрахунки ООН свідчать, що навіть якщо найбільш бідними в економічному розвитку залишаться лише країни Південної Азі і і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60. В останній чверті XX ст. у розвинених країнах Європи, Північної Америки, в Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зміну вікової структури населення (зменшення частки дітей і молоді, збільшення кількості людей похилого віку, тобто ''постаріння населення"), зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру. У країнах Азії, Африки. Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30%. працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн чол. за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85%. наприкінці століття). Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу може вступити в XXI ст. з 1 млрд безробітних, 1 млрд голодуючих. 1 млрд неграмотних, 2 млрд, що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що знаходяться за "межею бідності". Для вирішення глобальних демографічних проблем слід встановити допустиму межу чисельності населення Землі (від 10 до 20 млрд осіб), визначити строки стабілізації загальної чисельності населення (близько 2110 р. — 10,5 млрд осіб, в тому числі в Азії — 57%, в Африці — 19%населення світу), Амстердамська декларація ЮНФПА (Фонд ООН в галузі народонаселення, заснований в 1967 р.) передбачає застосування заходів, скерованих на зменшення показників народжуваності, підвищення якості населення (освіта, здоров'я), демографічної грамотності, підвищення соціального статусу жінок, планування сім'ї, на що ЮНФПА передбачив витратити до кінця XX ст. 10 млрд американських доларів щорічно. Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, і нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.
3. Екологічні проблеми
В останнє десятеріччя суспільство все більш торбує навколишнє середовища, бо людина як біологічна істота не може існувати без чистого довкілля. Створення штучного середовища для життя людей є або абсолютно неможливим, або надзвичайно дорогим (американські проекти "штучної біосфери"). Тому екологічні проблеми (від грецького ойкос — середовище) зараз розглядаються як одні з найбільш загрозливих для людства. Основною причиною виникнення глобальних екологічних проблем є нераціональне природокористування. Уже на первісних стадіях розвитку людства його діяльність у галузях мисливства і рибальства, а потім землеробства і тваринництва призвела до значного збідніння природних ресурсів .У XX ст. загострилися проблеми мінеральних, енергетичних, земельних ресурсів, які через варварське їх використання вже не можуть забезпечувати потреб людства.
У другій половині XX ст. загострилися проблеми забруднення навколишнього середовища, які можна розглядати у кількох аспектах:
1) як джерела викидів виділяють промисловість (відходи гірничовидо бувної промисловості), сільське господарство (хімічне забруднення ґрунтів); транспорт (насамперед шкідливі викиди автомобілів) та побут (велика кількість побутового сміття); 2) серед забрудників можна виділити механічні (пил, тверді промис лові і побутові відходи); хімічні (різноманітні гази, рідини та аерозолі, які здатні негативно впливати на життєдіяльність організмів); радіоактивні (випромінювання і пил); бактеріальні (пов'язані насамперед з органічними відходами). Існують і такі специфічні види забруднень, як шумове та забруднення електромагнітними хвилями; 3) забруднення навколишнього середовища прийнято розглядати за геосферами: атмосферою, гідросферою та літосферою. У зв'язку з неперервністю повітряного простору та швидким кругообігом речовин в атмосфері тут спостерігається велике розсіювання забрудників. Тому глобальні зміни в цій оболонці можливі вже у найближчі десятиріччя, якщо людство не вживе кардинальних заходів. Для атмосфери найбільш гострими є проблеми ''парникового ефекту", "озонових дір", кислотних дощів, пилового забруднення. "Парниковий ефект", тобто різке потепління клімату на земній кулі, спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (СО.,), що утворюється в результаті згоряння органічного палива. За нормальних умов вміст CO., в атмосфері незначний і складає всього 0,03%. Цей газ виділяється при диханні, а також при розпаді живих організмів і потрібний для живлення рослин. Але природний кругообіг вуглекислого газу в природі порушується.
Для стабілізації вмісту вуглекислого газу, насамперед, рекомендується змінити світовий паливний баланс за рахунок збільшення частки природного газу (СН4), який містить дуже мало вуглецю. Проблема "парникового ефекту" сприяє розвиткові атомної енергетики, яка не дає викидів CO2,. I тому після невеликого спаду в будівництві атомних електростанцій після Чорнобильської катастрофи, їх спорудження у багатьох країнах світу продовжується, правда, із більш жорсткими заходами екологічної безпеки. Антропогенне забруднення повітря пилом значно поступається природному надходженню пилу в атмосферу і має переважно локальний характер. До того ж, в останні десятиріччя, у зв'язку з розвитком систем газо-пилоочищення, кількість пилу і аерозолів, що викидаються різними джерелами забруднення, практично не зростає. Тому глобальне похолодання клімату внаслідок зменшення сонячної радіації через велику кількість пилу в атмосфері Землі є малоймовірним. Але на окремих промислових територіях щільність пилу у повітрі настільки значна, що впливає на зміну мікроклімату і, що особливо небезпечно, сприяє формуванню смогів. З пилом в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких металів — свинцю, кадмію, миш'яку, цинку та ін. Так, якщо загальна кількість пилу, що потрапляє в атмосферу із штучних джерел уп'ятеро менша від тоі, що утворюється природним шляхом, то важких металів в результаті людської діяльності виділяється у кілька разів більше це доведено вченими. Наприклад у Світовий океан шкідливі речовини потрапляють із багатьох джерел. Основну масу забрудників приносять річкові води, але багато їх також надходить разом із атмосферними опадами, а також в результаті господарської діяльності людини в акваторіях океанів і морів. Найбільш забрудненими районами Світового океану вважаються внутрішні моря Європи (Балтійське, Чорне, Азовське, Північне, Середземне) та Азії (внутрішнє Японське, Жовте, Яванське), а також Перська та Мексиканська затоки. Зараз надходить нова інформація про сильне забруднення морів відходами діяльності військово-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу, а тепер Росії. Так, в Японському і Баренцовому морях постійно захоронюється значна кількість радіоактивних відходів, а в Білому морі почалася масова загибель багатьох видів морських організмів, причини якої ще не з'ясовані.Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами, яких викидалося до 10 млн т в рік. Раніше всі води після промивання танкерів і інших суден зливалися прямо в океан, але тепер міжнародні організації змушують власників суден здавати ці води екологічним службам портів. Іншим великим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Особливо "урожайними" на аварії великих танкерів були 70—80-ті роки, коли виливалися десятки або й сотні тисяч тонн нафти біля узбереж Європи і Північної Америки*. Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може займати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення цієї плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою і гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій. Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластмас і синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені-дослідники А.Бомбар, Ж.-І.Кусто, Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів, пластикові вироби часто стають причиною їх загибелі. На щастя, людство вже має достатньо позитивних зразків боротьби із забрудненням річкових, озерних і морських вод. За останні десятиріччя очищені річки в басейнах Рейну, Міссісіпі, Великі Американські озера, поліпшився екологічний стан Середземного моря. Правда, існують і негативні приклади вирішення водогосподарських проблем. Найяскравішим із них є майже повна деградація геоекосистем Аральського моря. Трагічна доля Аралу повинна служити повчальним уроком для багатьох країн, що розвиваються, які мають обмежені водні запаси.
Чи загрожує нам глобальна екологічна катастрофа? Різке погіршення стану довкілля у XX ст. поставило проблему глобального виживання людства. Особливо небезпечні тенденції хижацького використання природних ресурсів і наростання маси шкідливих викидів спостерігалися у 50— 70-ті роки. Проте широкий "алярмістський" (від англ. тривога, страх) рух учених, а потім ще більш масові громадські рухи "зелених", змусили виробників перейти до більш раціонального природокористування. Зараз вже можна говорити про те, що спільними зусиллями вчених, виробників, урядів країн і громадськості можна відвернути екологічну катастрофу. Основними шляхами розв'язання екологічних проблем є такі:
1) перехід до матеріало - і енергозберігаючих технологій, а в перспек тиві — до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва;
2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем використання ресурсів в залежності від природних економічних та соціаль них особливостей території;
3) розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не можна закрити;
4) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі екваторі альні ліси);
5) екологічна освіта і виховання населення.
Пам'ятною і успішною була конференція ООН по довкіллю і розвитку у Ріо-де-Жанейро ь 1992 р. У її роботі взяв участь і перший президент України Л.М.Кравчук. П'ять основних документів ("Декларація по довкіллю та розвитку", "Порядок дня на XXI ст.", "Заява про принципи ставлення до лісів", "Конвенція про біологічне розмаїття" і "Конвенція ООН про зміни клімату"), прийняті конференцією, базувались на концепції сталого розвитку. Згідно з оцінками вчених, для забезпечення всіх екологічних програм необхідно приблизно 600 млрд доларів у рік, з яких 125 млрд промислове розвинені країни повинні дотувати країнам, що розвиваються. На жаль, саме фінансові питання стали причиною суперечок між різними країнами, і наступна конференція ООН з проблем довкілля, що відбулася у 1997 р. у Нью-Йорку, закінчилася безрезультатно. Багаті країни не завжди хочуть ділитися своїми ресурсами для розв'язання екологічних проблем в інших регіонах. Це добре видно на прикладі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, з якими Україна змушена справлятися практично самостійно. Величезні відрахування з бюджету на ліквідацію цієї аварії стримують економічний розвиток України, а всі розвинені країни світу ніяк не можуть зібрати 750 млн доларів, які необхідні на будівництво нового саркофагу Чорнобильської АЕС.Незважаючи на певні суперечки між країнами, на невирішеність багатьох регіональних екологічних проблем, людство поступово переходить до нової ідеології еколого-економічного розвитку, пов'язуючи свій добробут не лише із зростаючою кількістю матеріальних благ, а насамперед із здоровим довкіллям.
4. Економічні проблеми
До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу. З одного боку, економічні проблеми стосуються безпосередньо кожного жителя, як споживача продукції. Адже дефіцит сировини, енергії, продуктів харчування призводить до зростання цін на готову продукцію, а отже — до зниження життєвого рівня населення, особливо в найбідніших країнах. З іншого боку, в глобальних масштабах, економічні проблеми втрачають гостроту у зв'язку з тим, що людство почало їх ефективно вирішувати. Зараз, наприклад, вже не стоїть питання про те, чи ресурсний потенціал нашої планети дасть змогу прогодувати шість чи навіть десять млрд жителів. Тієї сільськогосподарської продукції, яка виробляється в останні роки, цілком достатньо для повноцінного харчування всіх жителів Землі. Проблема полягає в тому, що вона дуже нерівномірно розподіляється між різними регіонами і країнами.Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони насамперед недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. У 60-70-ті роки найбільш песимістично настроєні вчені передбачали, що вже до 2000 р. будуть вичерпані родовища срібла, золота та інших кольорових металів, а до 2025 р. — більшість запасів корисних копалин. Активізація пошукових робіт дала змогу наприкінці 80-х-на початку 90-х років досягти позитивного балансу між кількістю новорозвіданих запасів корисних копалин і розмірами їх видобутку. Проте доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це призводить до подорожчання сировини і енергії, а значить, і всієї продукції різних галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинної та енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і безвідходного виробництва.
5. Продовольчі проблеми
Серед глобальних проблем, які безпосередньо впливають на долю людства, виділяють продовольчу. Вона визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, що харчування є фізіологічною потребою людини.
Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн осіб, а ще 1 млрд осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. У сучасному світі продовольча проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами: демографічною, енергетичною, екологічною. Недостачу в продуктах харчування людство відчувало завжди. Так, зі священних книг індіанців Центральної Америки довідуємося, що в їх ритуалах та релігійній символіці чільне місце займала головна продовольча культура цієї території — кукурудза. У щоденній християнській молитві, звертаючись до Бога, ми просимо " .хліб наш насущний дай нам днесь .". А на державному прапорі України хіба не впізнаємо блакить неба в погожу днину та золотистий колір українського хлібного степу?
Із середини XIV ст., коли розвинулася торгівля, вдосконалилося транспортування і зберігання зерна, забезпечення продуктами поліпшилося. Та глобальна продовольча проблема залишилася. Уперше про неї заговорили у 30-х роках XX ст. після штучного голодомору в Україні (1932-1933 pp.), організованого комуністичним режимом, коли вмерло до 6-7 млн українців. Після Другої світової війни (1945 р.) створена перша спеціалізована організація ООН-ФАО, у назві якої вживається слово "продовольча". Цим була підкреслена роль світового співтовариства і місце сільського господарства у боротьбі за ліквідацію бідності. До цієї справи приєдналися Світовий Банк Реконструкції і Розвитку, регіональні банки, спеціальний фонд ОПЕК — країн-експортерів нафти.Вважають, що деяка відсутність продуктів харчування стимулює людську думку на пошук засобів виробництва, кращих сортів сільськогосподарських культур тощо. Англійський учений В.Бехерман у 1975 р. висловився, що недостача продовольства залишається серйознішою проблемою, ніж, наприклад, порівняно молода проблема забруднення довкілля. Однак більшість дослідників розглядають продовольчу проблему як багатопланове явище, яке має вплив на всі сторони суспільства і тому не може не розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання та вирощування сільськогосподарських культур.
Тривалий час дискусія про шляхи вирішення продовольчої проблеми зводилася до ідеологічної боротьби. Представники планової економіки доказували, що проблему голоду загострюють розвинені країни світу і що її можна вирішити шляхом "справедливого розподілу продуктів харчування". Досвід господарювання у колишньому СРСР та в інших країнах соціалістичної орієнтації показав, що таким шляхом можна хіба підтримувати мінімальний рівень фізіологічних потреб людини.
Серед природних чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, визначальною є земля. Однак не вся земля придатна для вирощування сільськогосподарських культур. Структура її використання в державах і районах світу дуже різна. В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці і в Латинській Америці становить усього 6,0, 6,7 та 8,9% відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому вагу в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці — ліси (48,1%). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які не придатні для землеробства. Крім цього, додаткові дослідження ФАО показали, що 78% земної поверхні мають серйозні природні обмеження для розвитку землеробства; 13,5% площі характеризуються низькою продуктивністю; 6% — середньою і лише 3% — високою. Як уже зазначалося, 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн га (12% поверхні суші) можуть бути освоєні під орні землі та багаторічні насадження. 71 % резервних земель розміщений у країнах, що розвиваються. При цьому дев'ять десятих їх припадає на тропічні ліси, савани Африки і Південної Америки.
Зрозуміло, що в таких межах розширити площу сільськогосподарських угідь практично неможливо, так як людству, крім ріллі, потрібні ще ліси ("легені землі") і території, відведені під сільськогосподарські цілі. Тому встановлено, що вирішити продовольчу проблему молоді суверенні держави "третього світу" можуть двома шляхами. Цо-перше, екстенсивним шляхом, за рахунок освоєння нових земель і, по-друге, інтенсивним, тобто шляхом підвищення продуктивності використовуваних земель, що приведе до збільшення виробництва продовольства з одиниці площі. Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20% харчових білків тваринного походження.
Оскільки можливості розширення сільськогосподарського виробництва в більшості країн світу обмежені, а інтенсифікація виробництва продовольства вимагає значних затрат, що викликає ріст цін, то особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі. Таким чином, продовольча проблема має всі підстави для її вирішення. Ця проблема повинна зводитися не до зменшення кількості населення, а до впровадження економічних реформ, перш за все в країнах, що розвиваються.
6. Соціальні проблеми
Численні глобальні проблеми існують в галузі взаємовідносин між людиною і суспільством. Це проблеми охорони зборое'л, освіти, культури, злочинності та ін. Можливості розв'язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу. Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, найбільш загрозливою серед яких стала "чума" XX ст. — СНІД. Уже зараз на СНІД хворіють близько 5 млн осіб, а на початку XXI ст. ця цифра може подвоїтись і досягти 10 млн осіб. У кілька разів більшою є кількість
ВІЛ*-інфікованих, яка досягає майже 20 млн осіб. Проте вчені вважають, що значна кількість вірусоносіїв СНІДу не фіксується, і фактично їх може бути значно більше.
Найбільшого поширення епідемія СНІДу набула в Центральній і Східній Африці. За окремими прогнозами в багатьох країнах Африки на початку XXI ст. СНІД призведе не лише до зниження темпів природного приросту, а й до абсолютного зменшення населення. Значна кількість ВІЛ-інфікованих виявлена в країнах Латинської Америки, а в останні роки почалось поширення цієї хвороби і в багатьох регіонах Азії. У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислове розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.
Умовами вирішення проблем охорони здоров'я є перехід до здорового способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологічних умов проживання і, звичайно, дальший розвиток медицини. У багатьох розвинених країнах, особливо у США, ведеться активна пропаганда здорового способу життя, боротьба з курінням і алкоголізмом. Дуже популярними стали заняття спортом і відпочинок в екологічно чистих районах. З'явились і нові тенденції у розвитку медицини. Поряд із орієнтацією на подальший розвиток медичної науки і техніки, які вимагають величезних коштів, спостерігається повернення до засобів народної медицини, що є дешевшими, а часто й ефективнішими.
Глобальна проблема освіти часто ототожнюється з великою кількістю неписьменного населення у слаборозвинених країнах. І справді, незважаючи на зростання рівня грамотності із 60% у 50-х роках до 80% у 90-х, абсолютна кількість неписьменних людей зростає і зараз їх понад 900 млн. У більшості найменш розвинених країн рівень грамотності населення не перевищує 50%,
а в таких країнах, як Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гвінея. Непал, Нігер, Сомалі, Чад та ін., — менше 30%. Це стримує економічний і соціальний розвиток цих країн. Проте поряд із кількісними, дуже важливими є якісні показники розвитку освіти. Простого вміння читати, писати і рахувати вже замало, щоб оволодіти спеціальностями високої кваліфікації. При відсутності власної системи професійної і особливо вищої освіти країни, що розвиваються, змушені витрачати великі кошти на підготовку національних кадрів за кордоном. При цьому чимало випускників вузів із слаборозвинених країн, зва-блених кращими умовами роботи і оплати праці, залишаються у США і Західній Європі, що збіднює інтелектуальний потенціал "третього світу". На порозі XXI ст. постала проблема комп'ютерної грамотності. Вважається, що переважна більшість професій вже у наступні десятиріччя вимагатиме вміння працювати з комп'ютером. Це ставить докорінно нові завдання перед системою освіти багатьох країн, бо недооцінка комп'ютерної освіти з часом призведе до їх технологічної і економічної відсталості. Швидкий розвиток у XX ст. засобів масової інформації, особливо радіо і телебачення, став причиною ряду кризових явищ у галузі культури. Мистецтво кіно і музики, які зайняли провідне місце в сфері культури, почали орієнтуватися на найбільш примітивні почуття людей. Розтиражовані в мільйонах екземплярів такі зразки масової культури призвели до її вульгаризації, відриву від національних традицій. Таке явище отримало назву "американізації" культури, оскільки саме у США виробляється основна маса продукції так званої індустрії розваг. Кіностудії Голлівуду щорічно випускають десятки і сотні бойовиків, еротичних і відверто порнографічних фільмів. Низької якості музичні записи тиражуються тисячами студій звукозапису США і Європи. Стає очевидним, що така уніфікація культури може призвести до втрати її багатоманітності, до зникнення ""гп-гптнпгп надбання багатьох невеликих націй і народів. Тому все більше прогресивних учених і діячів закликають до збереження унікальних національних культур. Глобальність, інтернаціоналізм духовної культури повинен проявлятися насамперед у її гуманізмі і високій моральності. А це неможливо без того, щоб всі культурні надбання базувалися на вироблених тисячоліттями моральних принципах, які лежать в основі світових релігій, Зокрема, європейська культура повинна знову повернутись до моральних постулатів християнства, звичайно, із врахуванням пізніших надбань гуманізму.
Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу, всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого негативного явища, як злочинність, у проблему глобального масштабу. Інтернаціоналізація злочинності у багатьох випадках значно випереджує темпи світової інтеграції в економічній, соціальній і культурній сферах. Особливо небезпечним стало явище злочинності після того, як вона набрала організованих форм, сформувала і постійно розширює світовий ринок наркотиків.Наркоманія у глобальному масштабі породжена злочинністю, але, з іншого боку, вона і сама постійно спричинює злочинність. Повна фізична і моральна залежність від наркотиків, постійна потреба коштів для їх придбання штовхає наркоманів на найтяжчі злочини, дає змогу легко вербувати їх на службу злочинним синдикатам.
Сіцілійська "мафія", американська "коза-ностра", колумбійські наркокартелі, десятки інших мафіозних кланів, тісно співпрацюючи між собою, заробляють десятки і сотні мільярдів доларів. Зараз створюються нові великі ринки збуту наркотиків у Центрально-Східній Європі, в країнах, що раніше були відділені від.вільного світу "залізною завісою". Після вве­дення дуже жорстких.законів проти виробників і розповсюджувачів наркотиків та припинення воєн у країнах Індокитаю вдалося значно зменшити виробництво наркотиків у так званому "Золотому трикутнику" (територія на межі Таїланду, Камбоджі і Лаосу). Провідним виробником наркосировини стали країни Південної Америки (Колумбія, Перу, Еквадор та ін.), де для знищення плантацій наркосировини проводяться великомасштабні армійські операції при фінансовій і організаційній підтримці США. Новий великий район виробництва наркотиків формується у Центральній Азії, насамперед на півночі Афганістану. Існує небезпека широкомасштабного вирощування наркосировини у Таджикистані, Киргизії та інших сусідніх державах. Цьому сприяє політична нестабільність та громадянські війни, що тут відбуваються. Іншим дуже небезпечним проявом глобальної злочинності є тероризм. Часто банди терористів перебувають на утриманні спецслужб або певних політичних організацій (такий тероризм отримав назву державного). Міжнародний тероризм раніше широко підтримувався спецслужбами Радянського Союзу, а після його розпаду перейшов на утримання тоталітарних режимів, насамперед ісламських країн (Лівія, Ірак, Іран та ін.). Міжнародне співтовариство змушене витрачати величезні кошти, матеріальні і людські ресурси для боротьби зі злочинністю. Для виявлення зброї, вибухівки, наркотиків створюються складні технічні системи, сучасні комп'ютерні мережі (особливо у банківській сфері) обладнуються дуже дорогими засобами захисту. Для координації зусиль, спрямованих на розшук міжнародних злочинців, створена міжнародна поліційна служба "Інтерпол". Але всі ці заходи поки що не можуть стримати росту злочинів, кількість яких щороку зростає на 5 %. Тому дуже важливо боротися не з наслідками злочинності, а насамперед з її причинами.