ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………… .…3
РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ ЯК КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ…………………………………………………………… 4
1.1 Первинні прояви тероризму у міжнародній призмі, його сьогодення та майбутнє…………………………………………………………………………… .4
1.2 Сутнісний та змістовний аспект міжнародного тероризму…………….8
РОЗДІЛ 2.ДИВЕРСИФІКАЦІЯ РІЗНОВИДІВ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО ТЕРОРИЗМУ……………………………………………… 12
2.1Типологізаціята інформаційне середовище міжнародного
тероризму…………………………………………………………………….12
2.2 Боротьба з політичним тероризмом в Україні……………………… .17
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…………….21
ВСТУП
Сьогодні політичний тероризм є однією з найпоширеніших форм людського політичного насильства, його наслідковим глобальним вираженням. Велика кількість людей присвятила свої дослідження виявленню причин, логічних послідовностей, типів та форм вираження, методів та засобів здійснення, та наслідкових зв’язків цього феномену з подальшими змінами у суспільстві. Сьогодні можна чітко сказати, що змінився саме поняття політичного тероризму, з’явилися його нові форми та методи здійснення, використання різноманітніших примусів та об’єктивних важелів. В процесі гомогенізації світу політичні терористичні акти набули свого апогею просторовості, де вже використання новітніх досягнень науки та техніки, нанотехнологій, більша доступність зброї, особливо масового знищення, роблять політичний тероризм глобальною проблемою. Також слід зазначити, що не лише фізичний примус є на разі вирішальним, оскільки психологічні, інформаційні, консцієнтальніатаки є не менш актуальними для розгляду та брання до уваги їх потенційної масовості та об’єму впливу на інтернаціональне населення.Продумана кампанія дезінформації, що супроводжує будь-який теракт, здатна продукувати системну кризу всього цивілізованого світу, підриваючи базові ідеологічні ціннісні постулати, що визначають напрямки розвитку особи та суспільства на Заході та у західно-орієнтованих соціальних прошарках у країнах “третього світу”, а також у колишніх соціалістичних державах. Саме ідеологічний аспект політичного тероризму набуває небувалої значимості через його, в більшості випадків, хибні міркування та ідеали, що базуються на релігійних, специфічно конфесійних засадах, та заперечують існування іншого відмінного світобачення, світосприйняття та світовідчуття.
Саме тому розгляд даної теми є актуальним з точки зору повнішого розкриття матеріалу для надання більш чіткого розуміння сутності проблематики соціо-політико-культурного феномену політичного тероризму.
РОЗДІЛ 1.
МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ ЯК КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ
1.1 Первинні прояви тероризму у міжнародній призмі, його сьогодення та майбутнє.
Початок нової епохи на тлі постіндустріального періоду – постмодерну, характеризується бурхливими політичними процесами, наростанням нових загроз світового масштабу; все більше науковців відстоюють позицію пошуку не універсального “описового” визначення міжнародного тероризму, на виокремлення та деталізацію окремих його складових задля побудови цілісної картини ролі та місця політичного тероризму у сучасному світі, висвітлення проблем джерел його походження та основних причин розвитку, а також поширення і домінування певних його видів на сучасному етапі суспільного розвитку. С. Єфіров, один із засновників російської школи терології, стверджує, що міжнародний тероризм, як до речі і корупція, не є складом злочину, а соціальним і політичним явищем, що виявляє себе у конкретних деліктах (захоплення заручників, угони літаків, підпали тощо), норми відповідальності за здійснення яких встановлено в національному законодавстві та чинному міжнародному праві. Відмінністю ж цих злочинів від загальнокримінальних є політична мотивація скоєння деліктів.Аналіз тенденцій міжнародного тероризму показує, що дане явище стає геополітичним викликом всій світовій спільноті і цивілізації. Ескалація дій міжнародного тероризму і транснаціоналістичних кримінальних організацій направлені на створення в регіоні релігіозно-фундаменталістичної держави, що може привести до корінної зміни геополітичної обстановки в світі і непередбачуваним, украй несприятливим політичним і криміногенним наслідкам.Тероризм виявляється там, де політика, на жаль, виявилася безсилою.
Повертаючись до витоків, слід зазначити, що слово “тероризм” єпохідним від латинського “terror”, що в перекладі означає “страх”, “жах”. Перший в історії випадок свідомого та систематичного використання терористичної практики було зафіксовано на Близькому Сході, Іудеї, у І ст. н.е., коли групи сікаріїв фізично знищували представників єврейської знаті, які співробітничали з римською адміністрацією. Тоді ж з¢явилася секта мусульман-ісмаїлітів під проводом Хасана-ібн-аль-Сабаха, який перетворив тероризм на головний засіб боротьби із політичною опозицією.І вже на початку ХІХ ст. тероризм набув також своєї політичної форми в період Великої французької революції. Його застосовували радикальні революціонери як засіб репресій проти політичних опонентів. За даними часопису “U.S. NewsandWorldReport”, які були оприлюднені у листопаді 1977 року, за період з 1961 по 1976 роки ЦРУ США було причетне до майже 900 великих таємних операцій проти окремих “небажаних” для США іноземних державних, громадських діячів та урядів. В 1894 році італійський анархіст вбив французького президента СадіКарно. В 1897 році анархісти смертельно поранили імператрицю Єлизавету Австрійську. В 1900 р. жертвою терориста став король Італії Умберто І. А в 1901 р. був вбитий президент США УільямМаккінлі. В Росії в 1902-1907 роках есерівськими та іншими терористами було здійснено бл. 5,5 тисяч терористичних актів.
На сьогоднішній день склалася ситуація, коли терористичні організації довели, що для ефективних дій і досягнення перемоги, яка втілюється в отриманні впливу на владу опонента, не обов’язково мати потужні збройні сили або наймодернішузброю. Відтак збільшення витрат держав виключно на власний військово-оборонний комплекс у більшості випадків набуває неефективного характеру, оскільки вони не можуть гарантувати безпеки власних громадян на власній території. В залежності від політичних цілей терористів, театром терористичної активності стає весь світ, механізмом терористичних дій – насильство відносно цивільних мешканців, одним із головних об’єктів – суспільство та громадська думка, а одним із найефективніших засобів донесення вимог, погроз та підтримки інтересу – засоби масової інформації, хоч, незалежно від засобів та цілей, найголовнішим об’єктом та причиною є влада. А тому розвиток та покращення інформаційних методів та засобів боротьби з консцієнтальними війнами є не менш актуальним, аніж ескалація виключно військового протистояння з ними.
Поняття тероризм має безліч дефініцій, понад сотню. Та все ж варто навести найбільш універсальне та найпоширеніше визначення:
тероризм ? це систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних і політичних цілей; що є тлумаченням американських дослідників В. Маллісона і С. Маллісона. Що можна сказати напевно, так це те, що властивості та якості визначення поняття міжнародного тероризму диференціюються за часовими та просторовими ознаками.
Чинниками активної інтернаціоналізації міжнародного тероризму сьогодні є:
ü Насамперед, процеси інтернаціоналізації капіталу, структурна перебудова економічних систем, країн що розвиваються, зміна їх місця в системі капіталістичного господарювання як наслідок процесу деколонізації, що і призвело до вивільнення нагромадженого потенціалу соціальної енергії у країнах світової периферії з подальшим утворенням національно-визвольних рухів, у тому числі терористичного спрямування.
Далі, глобалізація політичної та економічної діяльності транснаціональних компаній, що зумовлено саме зміною політичних режимів багатьох країн, а відтак появою нових можливих ринків збуту через політичну свободу.
ü Також,нерівномірність розвитку держав світу, яка передбачала поділ їх на “сильних ” та “слабких ”, а з цим – зростання ролі націоналізму та релігійного фундаменталізму у релігійному житті та ін.
Саме безсилля або потурання відповідальних осіб за здійснення політики вирішення нагальних питань та проблем призводить до крайньої з проміжних форм обурення населення, що виявляється у феномені тероризму. Наприклад, протиставляючи його національно-визвольній війні наведемо дані про те, що лідер Організації визволення Палестини (ОВП) Ясір Арафат, відповідаючи на звинувачення ОВП в організації актів міжнародного тероризму, підкреслив різницю між національно-визвольною боротьбою та тероризмом. Як він ствердив, різниця між боротьбою та тероризмом є такою ж, як і різниця між законною збройною самообороною та актом агресії…Ми використовуємо тероризм, бо самі стали жертвами терору. Жодна збройна оборона не може засуджуватися та кваліфікуватися як міжнародний тероризм.Якщо звернутися до нормативних актів, побачимо положення про право на вільне визначення народом свого політичного статусу ( п.2 ст.1 Статуту ООН). Також відомо, що у середовищі юристів-міжнародників поширена думка про те, що саме невикористання міжнародних злочинів як засобів у боротьбі за національне визволення, має стати одним з головних критеріїв віднесення або невіднесення організації до категорії визвольних.
Щодо попередніх критичних прогнозів на майбутнє, слід зазначити, що дедалі більша кількість терористичних та екстремістських угруповань різного політичного спрямування з метою самофінансування,через розрад біполярної системи міжнародних відносин та об’єктивне зменшення глобального конфліктного потенціалу в світі, відмова багатьох країн від політики підтримки тероризму як інструменту зовнішньої політики та інші фактори, щообумовили пошук професіональними терористами своєї “ніші” у мультиполярному світі та можливість їх інтеграції х іншими структурами організованої злочинності, бере безпосередню участь у планомірних контрабандистських злочинних операціях.
Причини цього тривіальні:
ü Зброя стає все більш доступною. Ряд держав вже близько ста років створюють ядерну та бактеріальну зброю, прив’язуючи сюди і нанотехнології, які поступово поширюються у світі.
ü Сектантський фанатизм “реставраційних екологів” посилюється, додаючи до фокусу міжнародного тероризму на новітніх досягнення науки та техніки: обробки, транслювання, злому, виведення з робочого стану носіїв інформації, баз даних та ін. ще більшої загрози та небезпеки, щовибудовуючись на релігійних, специфічно конфесійних засадах, заперечує існування відмінного бачення предметів та явищ об’єктивної реальності.
1.2 Сутнісний та змістовний аспект міжнародного тероризму.
Суть політичного тероризму полягає у застосуванні крайніх заходів насильства або загрози таких, х метою залякування політичних опонентів, примушення владних структур до відповідних дій або ж відмови від них. Політичний тероризм можу виявлятися у шантажі державних діячів, убивствах людей та нанесення їм тілесних ушкоджень, знищенні різноманітних стратегічно важливих та господарських об’єктів (житлових будинків, адміністративних будівель, військових об’єктів тощо), захопленні заручників, злочинному втручанні у роботу транспортної артерії та інших насильницьких діях.
Варто уваги і те, що феномен політичного тероризму набуває наукової зацікавленості серед науковців, зокрема критичне ставлення до його дослідження виявили: М.Я. Лазарєв (тероризм, як тип політичної поведінки), О.О. Половко (соціально-психологічні аспекти політичного тероризму), О.М. Максимова (ресурсна база тероризму в сучасному світовому політичному процесі), О.П. Дзьобань (політичний тероризм і політичний екстремізм) тощо. Але, не зважаючи на плюралізм поглядів, проблема вивчення причин тероризму, його оболонки, завжди буде належати до найбільш актуальних, оскільки феномен тероризму, у тій чи іншій мірі, вічний. Все ж, розкриття особливостей феномена політичного тероризму як суспільно-політичного явища у його сутнісному та змістовному вимірах на рівні соціально-філософської рефлексії є важливим компонентом розуміння усієї онтологічної складності даного поняття.
Чітке визначення дав політичному тероризму дав Г. Вардлоу, що “політичний тероризм – застосування або загроза застосування насильства зі сторони особи або групи осіб, діючих як на підтримку, так і проти існуючої влади, коли подібного роду акція спрямована на створення атмосфери крайнього занепокоєння і/або створення залякую чого впливу на відповідну групу населення (“мішень”), яка чисельно перевищує кількість безпосередніх жертв (тобто осіб, які постраждали в терористичній акції), з метою примушення цієї групи піти на відповідні поступки політичним вимогам, що висуваються терористами. ” [1, 16].
Тероризм – нелегітимна форма насильницьких дій. “Формула терору залишається незмінною: висування вимог(конфлікт) – погрози вдатися до насильства – відмова – здійснення насильницької акції – страх – неадекватні дії – нова хвиля страху ? нові терористичні акції” [2, 89]. Терор і тероризм – нетотожні феномени суспільного буття. Політичний тероризм є багатоаспектовим явищем, у функціонуванні якого суб’єктивно-психологічний чинник відіграє питому вагу. Проте, особливого значення він набуває за наявності передумов, які мають об’єктивний характер (етнічні, територіальні, релігійні суперечності тощо).
“Необхідність насильства в історії, ? зазначають юристи-міжнародники І. Бліщенко та Н. Жданов, ? детермінується наявністю протиріччя, яке неможливо вирішити шляхом компромісу між носіями цього протиріччя: державами, класами чи окремими особистостями” [3, 39]. Зазначається, що слід розрізняти терор індивідуальний, терор класу, який веде боротьбу за владу,і терор класу, який перебуває при владі; тероризм революційний та контрреволюційний, тобто практично завжди присутня його соціальна та класова спрямованість. Об’єктом політичного тероризму, як вже зазначалось у вступі, є влада. “Можливість одних соціальних груп або індивідів впливати владним чином на інших, ? констатує професор С.П. Шубіна, ? витікає з диференціації усіх людей, які існують у даному суспільстві на дві великі групи, одні з яких володіє політичною владою і внаслідок цього домінує, панує над іншими людьми і групами, а останні, які позбавлені влади, вимушені підпорядковуватися першим і виконувати їх панівну волю. Одні зацікавлені в отриманні влади – інші мріють змінити існуюче становище, досягти перерозподілу влади” [4, 72]. Влада має персоніфікований, конкретно визначений, фізичний характер, влада в особі її носіїв перебуває під загрозою насильства. Звідси, насильство – адекватний спосіб спілкування з владою. Тут виникає необхідність розмежування політичного тероризму з іншими формами політично-мотивованого насильства. Так, екстремізм являє собою сукупність різноманітних крайніх форм політичної боротьби, однією з яких є тероризм. Поняття “тероризм” є меншим за обсягом, відповідно є видовим відносно поняття “екстремізм”. Таким чином, політичний тероризм можна кваліфікувати як систему використання крайнього насильства чи загрози його застосування для досягнення політичних цілей. Хоч такою формою політичного насильства можна дефініціювати і терор. Але терор – це державні насильницькі дії, а політичний тероризм – опозиційні державним структурам акти насильства. В сучасних умовах змінилась структура політичного тероризму, де структура влади і тероризму перетинаються на об’єкті. Боротьба з цим явищем повинна полягати у зменшенні його ресурсів, тобто, тим, що забезпечує вплив суб’єкта на об’єкт. Загалом, ресурси політичного тероризму можна поділити на два типи: матеріальні та нематеріальні, де матеріальні: фінансові, людські, технічні та силові, а нематеріальні: інформаційний, психологічний, ідеологічний. Між цими ресурсами важко провести якусь межу. Так, як терористам життєво-необхідна велика аудиторія – засоби масової інформації є важливим чинником конфронтації терористів та влади, що інформаційнолегітимізує терористичні організації. Ідеологічна платформа терористичної організації може акумулювати різні ідейні настанови воєдино, що виступають теоретичним обґрунтуванням застосування насильства у різній формі на нелегітимний основі для досягнення політичних цілей. Тому можна вважати тероризм, як і фашизм, самостійними формами політичного екстремізму, де тероризм, на відміну від фашизму, постає як сила, що немає просторової, соціальної або національно-державної локалізації.
Також важливе значення для теорії та соціальної практики існування феномену існування політичного тероризму має розгляд політичного екстремізму, допустимість насильницьких способів при вирішенні соціальних проблем. Традиційна для слав’янської ментальності терпимість до насильства, його присутність в усіх формах суспільних взаємозв’язків, особливо в політиці доповнюється правовим нігілізмом, який дозволяє легімітизувати свавілля в потрібному для певних соціальних груп напрямі, доводити його до стації беззаконня під екстремістськими лозунгами.
Деякі вчені ототожнюють тероризм і бандитизм, що є хибним твердженням. Терористична діяльність принципово онтологічно відрізняється від кримінальної злочинності політичним характером, хоч між ними і є певна подібність, зокрема у тому, що: по-перше, терористи свідомо порушують законність; по-друге, низка засобів, що використовуються ними збігаються; по-третє, самі терористі нерідко залучають до своїх операцій кримінальних злочинців.
Найбільш інтенсивна терористична боротьба йде у таких країнах: Ірак (підтримка Народного Фронту звільнення Палестини), Іран (підтримка Хезболлаху, Хамас та ін.), Куба (підтримка ЕТА), Лівія (підтримка ІРА та червоних бригад), Північна Корея (підтримка палестинських терористичних угрупувань), Сирія (підтримка близько 10 терористичних груп), Судан (активна підтримка організації “Аль-Каїда”) та в колишніх радянських республіках Кавказу.
Підсумовуючи висловлене, зазначимо, що вирішення проблем співіснування цивілізації – основа стратегічного протистояння політичному тероризму. І доки людство не сформує світоглядну парадигму розуміння та терпимості, буде існувати постійна передумова виникнення суперечностей між класами та групами населення різних світоглядних засад.
РОЗДІЛ 2.
ДИВЕРСИФІКАЦІЯ РІЗНОВИДІВ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО ТЕРОРИЗМУ
2.1Типологізація та інформаційне середовище міжнародного тероризму.
Щоб ще краще розкрити усю повноту теоретичного аспекту політичного тероризму, що включає розгляд концептуальних підходів до розуміння сутності політичного тероризму, визначення поняття та характеру цього феномену, вивчення його у зв'язку з владою, з'ясування специфіки політичного тероризму як засобу влади, що було вже досить ґрунтовно висвітлено у попередньому розділі, розглянемо далі результати аналізу критеріїв типологізації політичного тероризму, а також виокремлення різновиду примусу в якості основного критерію поділу типів політичного тероризму на традиційний та нетрадиційний. Тому спочатку висвітлимо традиційні (в сенсі використання фізичного примусу) форми політичного тероризму та їх місце в сучасному світі, також розглянемо політику миротворчостіяк один із можливих засобів їх розв'язання; далі обґрунтуємо феномен нетрадиційного політичного тероризму як надбання епохи постмодерну, що передбачає аналіз символічного тероризму та розгляд інформаційної, психологічної та консцієнтальної війни в системі нетрадиційного політичного тероризму.
Щоб розпочати,коротко розглянемо пострадянський терен, де довгий час проблеми тероризму у політиці вивчалися з точки зору марксизму-ленінізму. У межах цього підходу тероризм пов'язувався з антагоністичними суспільними відносинами, заснованими на приватній власності та експлуатації людини людиною. Відповідно, ліквідація джерел тероризму можлива лише у результаті переходу від капіталізму до соціалізму через соціальну революцію. Таким чином, тероризм поділявся на справедливий та несправедливий залежно від того, які класи його здійснюють і які цілі переслідуються.
Серед українських дослідників проблем політичного тероризму варто назвати В. Остроухова, В. Кременюка, О. Гриба, В. Гречанінова, А. Дорошенка, С. Зелінського та багатьох інших, у чиїх роботах досліджуються причини виникнення та розвитку форм тероризму.
Нетрадиційні види політичного тероризму (зокрема, символічний тероризм) аналізуються у роботах, насамперед, відомих західних науковців П. Бурд'є та О. Тоффлера. Питаннями вивчення сутності інформаційної, психологічної та консцієнтальної війн займалися російські та українські дослідники – Г. Почепцов, В. Крисько, Ю. Громико, В. Лісічкін, Л. Шелепін, С. Кара-Мурза, Г. Грачов, С. Расторгуєв та багато інших.
Узагальнюючи подані вище дефініції політичного тероризму та щойно висвітлену інформацію, дамо визначення, що:
політичний тероризм ? це обмеження чи узурпація волі соціального суб'єкта (групи соціальних суб'єктів), яке здійснюється за допомогою зовнішнього примусу (необов'язково фізичного) і має своїм наслідком нанесення шкоди як матеріального, так і духовного (психологічного, емоційного) характеру.
Розглядаючи феномен владиз точки зору центральної політичної категорії, що вже було фактичного висвітлено вище, в даному контексті слід зазначити, що сутністю влади є здатність соціального суб'єкта здійснювати свою соціальну волю, у разі необхідності вдаючись до нав'язування її об'єктам владного впливу. Політичний тероризм, якраз, й виступає у якості засобу, за допомогою якого відбувається таке нав'язування. Виходячи з вищесказаного, політичний тероризм є засобом влади, який заснований на використанні примусу.Головним об'єктом політичного тероризму все частіше стає не фізичне ушкодження людини (як це було раніше), а свідомість тисяч інших людей, виходячи з цього, безпідставними уявляються спроби деяких дослідників обмежити політичний тероризм межами виключно фізичного примусу. На сьогоднішній день політичний тероризм окрім фізичного примусу вдається також до засобів психологічного, ідеологічного та іншого примусу, тобто всього того, що можна назвати примусом духовним.
За способами впливу на об’єкт, політичний тероризм доцільно поділяти на демонстративний та інструментальний. Суб’єкти інструментального тероризму прагнуть до досягнення винятково реальних змін у владних відносинах, шляхом нанесення фізичної шкоди. Демонстративний тероризм ж має на меті викликати емоційну реакцію в політичних опонентів, які є об’єктами терористичних актів. Оскільки емоційна сфера людської діяльності є найбільш давньою, одним із аспектів маніпуляції індивідуальною та масовою свідомістю можна вважати психологічний тероризм. Необхідно пам’ятати, що феномен символізації політичних процесів виникає в умовах формування глобальної інформаційної цивілізації.
Політичний тероризм, як вже зазначалось у першому розділі, як засіб влади має певну специфіку. Він, насамперед, полягає у використанні примусу для реалізації владної волі чи опору їй. З іншого боку, те, який саме різновид примусу використовується, так само впливає на характер та прояви політичного тероризму.
Політичний тероризм, що використовує такий традиційний засіб як фізичний примус, можна назвати традиційним. Політичний тероризм, який не передбачає застосування фізичного примусу, натомість апелює до підсвідомого, чуттєвого, ірраціонального у людині, є нетрадиційним. Поява його характеризується та прослідковується низкою чинників, головними з яких є процес трансформації влади, всеохоплююча інформатизація світу, "віртуалізація" сучасного життя. За цих умов влада відмовляється від фізичного примусу як свого головного аргументу, натомість вдається до маскованих, прихованих форм впливу. А тому основним формами нетрадиційного політичного тероризму стають символічнийтероризм та інформаційні, психологічні й консцієнтальні війни, як форми прояву цього феномену.
Результатами ретроспективного аналізу політичного тероризму ж те, що політичний тероризм, будучи засобом влади, змінюється разом із її зміною, а отже (як і влада) має певні прояви та виступає у різних формах протягом різних етапів історії людства. Відтак політичний тероризм є конкретно-історичним феноменом. Саме тому сучасний тероризм відрізняється й своїми цілями: діяльність терористичних організацій спрямована не просто на загострення та дестабілізацію обстановки у конкретному районі, як це було раніше, а має на меті все більш серйозні завдання – захоплення або переділ влади, насильницьку зміну державного устрою, нав'язування власних порядків, моралі та правил співжиття.Головною його метою є не вбивство конкретних особистостей, а саме вплив на почуття широкого кола людей, тобто непрямий дестабілізуючий вплив. Деморалізовані та залякані люди роблять самі, вимагають від влади або хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні, а вигідні або безпосереднім виконавцям терористичного акту, або його замовникам.Тероризм тим і відрізняється від інших форм насилля, які породжують страх, що тут страх виникає не сам по собі, а у результаті дій, що отримали суспільний резонанс, і створюється суб'єктами терористичної діяльності не заради самого страху, а заради інших цілей, та служить своєрідним об'єктивним важелем цілеспрямованого впливу, при якому створення обстановки страху виступає не в якості мети, а в якості засобу досягнення мети.Отже, за допомогою психологічного впливу, основою якого є створення невротичного страху, суб'єкти тероризму досягають своїх політичних цілей. По-друге, публічний характер здійснення та широкий суспільний розголос є наступною характерною рисою сучасного тероризму тому, що інші форми політичного насилля та екстремізму звичайно здійснюються без претензії на розголос, а при інформуванні лише тих осіб, в діях яких зацікавлені суб'єкти насилля. Тероризм же без широкого розголосу, без відкритого пред'явлення вимог не існує. Саме тероризм найбільш вдало та ефективно використовує так званий "чинник CNN" – донесення до кожного будинку, до кожної людини на Землі, незалежно від територіальних, національних та інших меж, подій, які відбуваються лише у окремому регіоні світу.Далі розглянемо його типологію нетрадиційного політичного тероризму.
Символічна війна розглядається як здатність здійснення у явному вигляді, оприлюднення, надання публічності, видимості, тобто офіційності, тому, що залишалося на індивідуальному, суб'єктивному рівні. Такий тероризм нерозривно пов'язаний із нав'язуванням в якості єдино легітимного певного світогляду, світобачення, цінностей, уявлень про соціальну та політичну реальність через вироблення їхніх номінацій.
Інформаційний війна – це всеохоплююча, цілісна стратегія, зумовлена зростанням значимості та цінністю інформації у питаннях командування, управління, політики, економіки та суспільного життя, де інформація розглядається, як окремий об'єкт, потенційна зброя чи вигідна мета та ведення бойових дій передбачається без фізичної участі людини.
У найзагальнішому вигляді психологічна війна – це спеціально організований та професійно здійснюваний вплив на свідомість, почуття та волю супротивника для досягнення політичних цілей.
Специфічною формою політичного тероризму єконсцієнтальна війна. Консцієнтальність походить від латинського слова conscientia – "свідомість" та пов'язана зі свідомістю. Відповідно, консцієнтальна війна – це війна на ураження свідомості.
Зазначимо, що така війна можлива у ситуації нового типу панування та новітніх технологій, що сформувався – поневолення свідомості. Воно полягає у тому, що у людини руйнують саму здатність здійсняти вибір та самовизначатися. У результаті консцієнтальної війни певні типи свідомості мають бути знищені, перестати існувати як такі. А носії цих типів навпаки можуть бути збережені, якщо вони відмовляться від форм свідомості.
Отже, сучасний тероризм найтіснішим чином пов'язаний із сучасними засобамиінформації. Тому він не знає ніяких меж у просторовому сенсі, а має лише політико-психологічні межі. Засоби масової інформації, з одного боку, підсилюють непрямий вплив терористичних акцій, а, з іншого, створюють тероризмові "віртуальний простір", у якому можна домогтися реальних політико-психологічних впливів.
Також нагальною є проблема глобалізації, універсалізації,які реально відбуваються, та однією зі своїх сторін мають своєрідне культурне "вирівнювання" світу (культурну гомогенізацію світу) шляхом скасування національних держав та національних інтересів у їхній політиці, економіці та культурі. Проте людські суспільства прагнуть, наскільки їм це вдається, зберегти власну ідентичність, що і досить часто проявляється саме у виразі політичних терористичних актів ? геополітичних проявівекзистенційного насилля.
В якості можливого способу розв'язання проблеми політичного тероризму можна розглянути політику миротворчості. У найзагальнішому вигляді миротворчість являє собою систему заходів, спрямованих на попередження, деескалацію та врегулювання регіональних, локальних та внутрішніх конфліктів, а також створення умов для успішного постконфліктногомиробудівництва. Інакше кажучи, миротворчість розглядається як комплекс заходів, спрямованих на припинення конфлікту та створення умов для його мирного розв'язання.
Миротворчість як практика врегулювання конфліктів безпосередньо полягає у зусиллях, до яких вдається міжнародне співтовариство, спрямованих на примирення конфліктуючих сторін. Це може бути миротворча місія, операція з підтримання миру (за участі військових контингентів чи без них), посередництво на переговорах, заходи з надання економічної чи гуманітарної допомоги та інші форми.
2.2Боротьба з політичним тероризмом в Україні.
Головним принципом попередження та боротьби має стати постійне удосконалення відповідної вітчизняної законодавчої бази.першим кроком тут може стати прийняття ВРУ проекту закону “Про боротьбу з тероризмом”. У статті 1 цього закону тероризм визначено як “погрозу застосування насильства, а також його застосування, які породжують почуття страху як у окремих громадян, так і у багатьох людей, і розраховані на їх залякування та породження недовіри до органів державної влади у спроможності протидіяти цим злочинним проявам”.
У проекті добре було б врахувати позитивний досвід Італії у боротьбі з цим явищем, а саме: визнати тероризм державним злочином, встановити за нього максимальний строк покарання, передбачити можливість використання положень цього закону разом з нормами Кримінального кодексу України з автоматичним збільшенням міри покарання у разі доведення терористичного характеру акту порівняно з загальнокримінальним злочином; запровадити обов’язкову кримінальну відповідальність за дії, пов’язані з пропагандою тероризму; дозволити правоохоронним органам та спецслужбам отримувати у випадках, пов’язаних із діяльністю терористичних організацій, відповідні санкції прокурора по телефону.
Непоганим було б впровадження державних програм винагород за надання цінної розвідувальної або попереджувальної інформації щодо міжнародного тероризму. Наприклад, в США існує можливість запропонувати інформаторові винагороду до 4 мільйонів доларів. Інформанти можуть контактувати зі співробітниками програми через поліційні канали, для чого існує вільна цілодобова міжнародна лінія; зв’язок відбувається й через комп’ютерну мережу ІНТЕРНЕТ, канали ФБР та Держдепартаменту США.
На думку фахівців ІНТЕРПОЛУ “отримана інформація не може бути надбанням лише однієї держави”. Іншими словами, одним з головних методів боротьби залишається співробітництво країн у цій сфері.
Не можна також забувати про інститут видачі злочинців. Відповідні міжнародно-правові угоди Україна вже уклала з державами СНД, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, ФРН та іншими членами міжнародного співтовариства. Проте багато проблем, що ускладнюють цей процес:
а) існуючі угоди не охоплюють усіх питань антитерору;
б) вибірковість існуючих норм;
в) невідповідність норм законодавства один одному;
г) відсутність ув’язки між міжнародним регулюванням та міжнародним комплексом заходів;
д) розрізненість зусиль країн.
Насамкінець зупинимося на аналізі системи органів України, що ведуть боротьбу з тероризмом та його міжнародними формами. Законодавчим забезпеченням займаються два парламентські комітети: з питань оборони та державної безпеки та з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Спеціальний Антитерористичний центр ще й досі відсутній. Між тим формування централізованого підрозділу є конче потрібною справою. На практиці лише Управління захисту конституційного ладу (Управління “Т”) СБУ веде попереджувальну, оперативно-розшукову та слідчу роботу у справах , пов’язаних із діяльністю ю терористичних організацій. Підрозділи МВС, Державного митного комітету, прикордонні війська, МЗС України займаються цією проблематикою лише в окремих випадках. В результаті ще досі не сформовано міжвідомчий банк даних з тероризму, відсутня цілісна картина по терактах, скоєних не лише проти іноземних громадян в Україні, а й проти українських громадян та власності України за кордоном, відчувається брак наукових розробок з проблематики сучасного міжнародного тероризму.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи, слід наголосити, що на основі детального розгляду існуючих концептуальних підходів до розуміння сутності політичного наведено декілька найточніших визначень, що, інтегруючись, якнайкраще відображають усю повноту та специфічні особливості поняття політичного тероризму.
Висвітлено, що специфіка політичного тероризму як засобу влади полягає, насамперед, у використанні примусу для реалізації владної волі чи опору їй. З іншого боку, те, який саме різновид примусу використовується, так само впливає на характер та прояви політичного тероризму. З огляду на це характер примусу, що використовується, розглядається як критерій типологізації видів політичного тероризму. Політичний тероризм, що використовує такий традиційний засіб як фізичний примус, можна назвати традиційним. Політичний тероризм, який не передбачає застосування фізичного примусу, натомість апелює до підсвідомого, ірраціонального, чуттєвого у людині, є нетрадиційним.
Політичний тероризм є конкретно-історичним феноменом, а отже у різні часи має різні форми та прояви, домінування яких зумовлюється певними чинниками політичного, соціального, культурного тощо характеру. Сучасний суспільний розвиток позначений розпадом біполярної картини світу, всеохоплюючою глобалізацією, гомогенізацією та інформатизацією, а також процесами "зміщення" влади та "віртуалізації" суспільного життя. Все це визначає домінування у сучасному світі політичного тероризму як форми традиційного політичного насилля, а також символічного насилля та інформаційних, психологічних й консцієнтальних війн як форм нетрадиційного політичного насилля. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Wardlaw G. Political Terroris:Theory, tactics, and counter measures / G. Wardlaw. – N.Y.: Press Sindicate of the University of Cambridge, 1986. –P. 16.
2. Бардін О.М. Насильство, війна, тероризм як способи розв’язання конфліктної ситуації: політологічний аналіз сутності понять ? О.М. Бардін ?? Людина і політика, 2003. – (29). – С.89.
3. Blishehenko I. Terrorism and International Law / I. Blishehenko, N. Zdanov. – M.: Progres Publishers, 1984. – 287 p. – P.39.
4. Шубін С.П. Психологічні чинники сучасного політичного конфлікту ? С. П. Шубін ?? Наукові праці. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім П. Могили, 2002. – Вип. 12. – Т. 25. – 172 с. – С.72.
5. Насилля як засіб влади [http://revolution.allbest.ru/political/00080869_0.html], 2009. – 20 с.
6. Бабієва А. Політичне насилля: теоретичний аспект // Політичний менеджмент, 2005. ? № 5 (14). ? С. 161-168.
7. Канцір В. С.Сутнісний та змістовний аспекти політичного тероризму [www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Chkup/2010_2/266.pdf] ?В. С.Канцір ?? Часовис Київського університету права, 2010. ? с. 266 – 270.
8. Дорошенко А. Проблема тероризму у сучасному політичному процесі [http://ua.textreferat.com/referat-11478.html] ? А. Дорошенко. – 19 с.
9. Кучинська О. Л. Політичні проблеми глобального тероризму [http://otherreferats.allbest.ru/political/00038296_0.html] ? О.Л. Кучинська. – К., 2009. – 37 с.
10. Коршунов В. О. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби [автореферат][http://librar.org.ua/sections_load.php?s=policy&id=428&start=1] ? В. О. Коршунов. – Дніпропетровськ, 2008. – 11 с.