81. Базові життєві цінності, їх смисл і співвідношення.
Цінність – це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів. Ц. можуть бути предметними і суб’єктивними. Предметні цінності – це ті сторони будь-яких об’єктів людської діяльності, які викликають суб’єктивне відношення до них людини. Суб’єктивні цінності є сукупністю настанов і оцінок, імператив і заборону, ідеалів і принципів, усталених орієнтирів поведінки людини, її життєдіяльності. Рівні цінностей: загальнолюдські, загально соціальні, соц.- групові, індивідуально-особистісні.Цінність- це значущість чогось для людиниЦінності формуються в процесі людської діяльності і х-ть певні об’єктивні явища чи їх властивості, ознаки, значущі для людей. Її результати об’єктивуються, опредмечуються, набувають здатність стати надбанням не лише своїх творців, але і ін.. людей. Можуть включатись в культуру всього суспільства, що простежується в оволодінні людьми знаряддями праці, засобами зв’язку, побутовими приладами, духовною спадщиною, закріпленою у традиціях, у творах мистецтва, у моральних нормах. Ціннісні орієнтації- це спрямованість всіх проявів життєдіяльності людини на певну систему цінностей, що надає життю сенс і значенняХоча цінності мають індивідуалізований характер, до найголовніших людських цінностей можна віднести:1)найвища цінність- саме людське життя .визнання життя люд. найвищ. Цінністю-принцип сучасного гуманізму2)право людини на вибір життєвого призначення. Це означ. , що перше право розпоряджатися життям належить самій люд.3)Свобода – наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення.
82.Проблема свободи
Перше тлумачення смислу свободи: в людському суспільстві свобода неможлива, вільними можна назвати лише пустельника, затворника Агасфера і подібних до них, з яких суспільство скластися не може взагалі. Друге: свобода можлива лише відносна, поміркована, найчастіше свобода є лише ілюзією. Третє з цих тлумачень: свобода як певний стан людини можлива поряд з соціальною детермінацією, але поза межами її. Міфологічна, точніше міфопоетична свідомість запропонувала своє вирішення проблеми свободи у паралельному світі - світі казки, відкривши універсальний спосіб звільнення - метаморфозу, тобто чудове перетворення героїв цих казок. Власне кажучи, сюди ж відносяться і найбрутальніші магічні форми метаморфоз, що покутували у давнину і дожили до наших днів. Отже, ідеал свободи є глибоко вкоріненим у людську природу. Він спонукає людину на найрішучіші вчинки і стихійно стимулює її уяву. Платон (давногрецька філософія), виходячи з ідеї примату загального над одиничним, сутності над існуванням, у “Державі” та “Законах” вперше змалював утопічну модель суспільства військово-комуністичного гатунку, в якому громадяни в ім’я блага суспільства позбавляються свободи вибору діяльності, свободи інтимного життя, родинних стосунків тощо, але при цьому відчувають себе цілком щасливими, лишаючись силою та величчю суспільства. Інше, більш складне вирішення проблеми свободи знаходило у міркуваннях і вчинках Сократа, якого було приречено до страти, не є вільним, коли відмовляється від порятунку ціною порушення афінських законів. Він продемонстрував повагу до законів, якими б недосконалими вони не були. Здійснюючи моральний подвиг, він є свідомо невільним. Він невільний у смерті, тому що був вільним у житті. Ця його воля - в особливому іронічному ставленні до людей, до тих забобонів, які вони вважають за істину. Оригінально за змістом вирішують проблему свободи філософи - стоїки. Інші міркування грунтуються на безумовному визначенні духовної свободи як функції розуму й волі. Людина може досягнути рівноваги, гармонії між внутрішнім світом і зовнішнім лише зусиллям розуму і волі. У християнському світогляді синонімом свободи є нескінченна метафізична любов до Бога, яка передбачає усвідомлену і цілком конкретну відповідальність перед Богом і людьми; синонімом же несвободи є викорінена гріховність людини перед Богом, невіра й порок. Спінозевське визначення свободи як усвідомлення необхідності логічно витікало з притаманної раціоналістам впевненості у тому “що порядок ідей у розумі” суворо відповідає “порядку речей у природі” і навпаки. Свобода за Кантом, існує як розумоосяжна у світі сутнісному, який є таким же об’єктивним, як і світ емпіричний, але не знає просторово-часових характеристик. Без визнання свободи неможливе визначення особистої відповідальності людини за свої вчинки.
83. Філософське тлумачення техніки
ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ - сукупність різних течій, шкіл і концепцій, що розглядають гносеологічні і світоглядні проблеми розвитку техніки і науково-технічний прогрес. Що таке техніка, які соціальні наслідки цього феномена, як складаються відносини між людиною і машиною — таке коло проблем філ. техніки. Народження філ. техніки на Заході пов'язують з появою книги И. Бекмана. В умовах індустріально розвиваючогося капіталізму виникла потреба в ідеологічному осмисленні феномена техніки, її впливу на життя суспільства. На філ. техніки вплинули роботи Хайдеггера 50-60-х рр. з його точки зору, істотне в техніці  не маніпулювання, а виявлення. Техніка - це найважливіший спосіб виявлення глибинних властивостей буття. За допомогою її людина говорить з буттям, чує його заклик. Але імпульс може бути вгаданий невірно, тому що техніка провокує людину на помилкове саморозкриття. Як принципово новий фактор світової історії розглядав техніку Ясперс. Послідовники Хайдеггера і Ясперса - Э. Агасси, Л. Мэмфорд, Ж. Еллюль -додали терміну „техніка" широкий світоглядний зміст. Вона стала трактуватися як сукупність методів, раціонально оброблених і маючих абсолютну ефективність у всіх областях людської діяльності.
 Аналітики звичайно розглядають техніку не саму по собі. Це означає, що техніка розглядається як пряме продовження тієї раціональності, що укладена в науці, логіці, мові.
84. Поняття ноосфери та його сучасне тлумачення
За В.І. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси у земному і навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю. Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).
85.Виникнення релігії.Елементи первісних вірувань
Виникнення та розвиток релігії тісно пов’язані з історією зародження первісних родових общин, формування виробничої практики й суспільних відносин. Причина виникнення – високий рівень розвитку суспільства, здатний до абстрагування, фантазії.
Елементи ранніх релігій в тій чи іншій формі існують у сучасних, в тому числі і світових релігіях.
Потрібно усвідомлювати, що національні релігії виростають із суспільних умов існування будь-якого народу і тому вони не подібні між собою, але всіх їх єднає те, що вони сформувались саме серед одного народу, зрослися з ним.
86.Релігія: сутність, структура та функціїВіровчення або релігія (від лат. religio – зв'язок) - в широкому розумінні віра, світогляд, бачення, сприйняття і відображення сущого людиною або спільнотою людей.У вузькому розумінні релігія - віра в існування надприродних - персоніфікованих чи ні - сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу і т.п.) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноту відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, - до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.Отже, релігія визначає уявлення людини про свою роль в цьому світі, свої можливості та обов'язки по відношенню до цього світу, інших людей та самої себе. Формування цих уявлень здійснюється, як правило, через призму приписів, настанов та роз'яснень, які надаються надприродною силою (Богом або богами, Абсолютом і т.п.) або іншими людьми - вчителями, авторитетними філософами і т.п. Таким чином, релігією також часто називають будь-яку усталену і чітко виражену систему віри, способу поведінки, етичних цінностей, уявлень про сутність людини і світу.Функції релігії:1) світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини в ньому і т.ін.);2) компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного “заповнення” дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді й т.ін.);3) комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);4) регулятивна (релігійні ідеї, виступають як регулятори поведінки людей);5) інтегративна
87.Основні філософські концепції релігії
1) Біологічна (натуралістична) концепція. Серед сучасних концепцій релігії особливе місце посідає біологічна (натуралістична). її прибічники шукають релігійну основу в біологічних або біопсихологічних процесах людини. З їхньої точки зору такою основою може бути «ген релігійності», «релігійний інстинкт», «релігійне почуття». Сама ж релігія є психофізіологічною функцією організму, частиною природи людини, чимось на зразок сексуальності тощо.
2) Психологічна концепція. Основоположник психоаналізу австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856—1939) також вважав релігію природним феноменом і одночасно людським продуктом. Він пов´язував походження релігії з безпорадністю перед внутрішніми інстинктивними силами, вбачав у ній арсенал уявлень, які коріняться в індивідуальному несвідомому і породжені потребою полегшити здолання людської безпомічності. Боги, зазначав дослідник, виконують триєдине завдання: нейтралізують жах перед природою, примиряють із грізним фатумом, що передусім виступає в образі смерті; винагороджують за страждання і знегоди, які випадають на долю людини. 3) Серед популярних філософсько-соціологічних концепцій релігії виокремлюється теорія засновника соціології релігії, німецького філософа і соціолога Макса Вебера. Він характеризує релігію як спосіб надання сенсу соціальному діянню: як явище культури вона задає і підтримує відповідні сенси, вносячи «раціональність» у пояснення світу і в повсякденну етику. Продукуючи певну картину світу, релігія концентрує сенси, на її основі переживання світу переходить у світоусвідомлення, в якому предметам і явищам надається певний сенс. Світ стає полем діяння демонів, душ, богів, надприродних сил. Неоднорідні елементи дійсності переплітаються у систематизований космос. Формується загальна мета, в основу якої покладається морально-релігійна ідея спасіння, віддачі за біди, негаразди, нещастя, які терпить людина в житті.
4) Марксистський погляд на релігію. Специфічне тлумачення релігії дають німецькі філософи Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1893). Згідно з марксистською філософією релігія має винятково суспільну природу. І зрозуміти релігію, як і будь-яке інше суспільне явище, виходячи лише з природної сутності людини, неможливо. Суспільне ніколи не зводиться до біологічного й не може бути пояснене біологічними законами, властивими організму людини. Тому марксизм шукає джерела релігії не в глибинах внутрішньої природи окремого індивіда, не в конфліктах і проблемах, що одвічно супроводжують його існування, а в економічному житті та відповідних йому відносинах.
88.Національні релігії та їх особливості
В сучасному світі співіснують три світові релігії (християнство, іслам, буддизм) та багато національних релігій та племінних культів (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, синтоїзм, різні форми анімізму тощо).Християнство розподіляється на три головні гілки: католицизм, православ’я, протестантизм.Католицизм (бл. 1 млрд. вірних) переважає в багатьох країнах Європи Латинської та частково Північної Америки, деяких інших країнах Главою католицької церкви є папа римський одночасно він є главою міста-держави Ватікан – абсолютної теократичної монархії.Православ’я поширене в Росії, Україні, Білорусі, Румунії, Болгарії, Сербії, Греції, Грузії (більше 120 млн.). Існує 15 автокефальних православних церков, та ще кілька (в тому числі й українська) намагаються здобути автокефалію.Протестантизм розподіляється на кілька напрямків, що виникли протягом XVІ-XX ст., та переважає в країнах Північної Європи, поширений в Північній Америці (усього бл. 350 тис.), та веде дуже активну проповідницьку діяльність в багатьох інших країнах.Держави, де поширене християнство, будуються на принципах секуляризації, відокремлення церкви від держави, – лише Ватікан є теократичною державою, а в протестантських країнах Скандинавії, Великобританії та католицькій Ірландії пануюча релігія вважається державною. Підставою соціально-політичної діяльності сучасного католицизму (в дусі клерикалізму) є енцикліка папи Лева ХІІІ “Rerum novarum” (“Про нові речі”, 1891 р.) та інші документи Ватікану. З того часу були створені християнські (християнсько-демократичні) партії та християнські профспілки. На кінець 80-х років у Західній Європі в 17 країнах діяли 21 партія загальною чисельністю 3,3 млн., в окремих країнах вони неодноразово приходили до влади (зокрема, в Германії ХДС/ХСС Г.Коля знаходиться при владі з 1982 р.). Останнім часом християнсько-демократичний рух виник і в Україні.Православна церква веде активну суспільну, миротворчу діяльність, спрямовану на поширення злагоди і подолання конфліктів, але не втручається безпосередньо у боротьбу за владу.Іслам налічує бл. 1 млрд. вірних (дві головні гілки – сунніти і шиїти), які складають більше 20% населення Азії і 49% – Африки, в 35 країнах є переважною більшістю. Іслам завжди будувався на концепції злиття та поєднання духовної та світської влади. В ісламських державах чинною є система мусульманського права та судочинства (шаріат). Буддизм є державною релігією в Таїланді, поширений в інших країнах Східної та Південно-Східної Азії; в формі ламаїзму панує в Бутані і Тібеті, Монголії, Калмикії, Бурятії, Туві.
89.Християнство як світова релігіяХристиянство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших прошарків населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможні прошарки населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої. В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього спасіння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству «сильних світу цього» — свідома смиренність і покірність. У залежності від способу життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися способи боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.
90.Буддизм як світова релігія
Буддизм — одна з найдавніших світових релігій, яка існує понад 2500 років. Вона поширена переважно в Центральній, Південній та Швденно-Східній Азії (В'єтнам, Індія, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.). її послідовниками є понад 300 млн осіб. За час існування буддизм глибоко вкоренився в азійських країнах і зараз чинить значний вплив на різноманітні аспекти соціального та державного життя, визначає культурну самобутність народів Азії, став певним способом життя людей.
Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах формування великих рабовласницьких держав, розкладу родоплемінних відносин, посилення соціального гноблення, падіння авторитету жрецької касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Відображаючи інтереси останніх в їхній боротьбі проти касти брахманів, буддизм визначально виступав як противник каст взагалі та прибічник рівності людей. Народні маси буддизм приваблює ілюзорною рівністю людей та обіцянням позбавлення в потойбічному світі від земних страждань.
У III ст. до н. е. цар АІпока, об'єднавши під своєю владою більшу частину Індії, надав буддизмові статусу державної релігії та активно сприяв його поширенню як у країні, так і поза ЇЇ межами. Будучи понад тисячу років найбільш масовою релігією, буддизм у X ст. н. е. дещо втратив свій вплив. Його заступив індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму.
Буддизм поширився в багатьох країнах Азії. У І ст. н. е. він набув популярності в Китаї, де до виникнення конфуціанства відігравав значну роль. До Японії буддизм проник із Китаю та Кореї в VI ст., в VII ст. він закоренився в Тибеті. У Монголії буддизм у формі ламаїзму поширився в XVI— XVII ст., в Бурятії (Росія) — в XVII—XVIII ст. Розповсюдженню буддизму сприяла його здатність пристосовуватися до місцевих умов і вірувань різних країн. Це також обумовило розмаїття його напрямків, течій і сект, які хоч і спиралися на вихідні канонічні постулати, але різнилися пантеоном та обрядністю. У буддизмі існують два напрямки: хінаяна (мала колісниця, або вузький шлях спасіння), що поширений на півдні Азії, та махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спасіння), послідовники якого проживають на півночі. В організаційному відношенні буддійські церкви в кожній країні існують автономно, буддизм не має єднального центру.
91. Основні віросповідні ідеї ісламу та його течії.
Іслам — одне з трьох (нарівні з християнством та буддизмом) світових віросповідань. Людей, що сповідують іслам називають мусульманами. Кожен мусульманин, якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б один раз у житті повинен виконати Хадж - паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Салят або ритуальна молитва, яка повинна виконуватися п'ять разів на день. У багатьох ісламських країнах, нагадування,Азан (дзвонять до молитви), - передача йде публічно від місцевих мечетей у відповідний час. Молитви декламуються і складаються з віршів з Корану на арабській мові. Закят — або милостиня. Зякат вважається релігійним зобов'язанням (в протилежність добродійності добровільної дії), тому що їх багатство вважається як "довіра від щедрості Богів". Саум. Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутенків протягом місяця, і повинні бути уважними від інших гріхів. Саум не обов'язковий для декількох груп для кого це невчасний тягар. Для інших гнучкість дозволяється залежно від обставин. Ритуали Хаджу включають обхід сім разів навколо Кааба, торкаючись Чорного каменя, семиразовий біг між холмами Сафа і Марва , і символічне побиття камінням диявола в Mіні. Паломник, або хаджа, шанується суспільством, хоча ісламські викладачі говорять, що Хадж повинен бути виразом відданості Богу замість засобу, щоб придбати соціальне положення. Течії ісламу: Сунізм, Шиїзм, Суфізм, Ваххабізм, Ісмаїлізм, Друзи, Алавіти.
92. Розкрийте сутність філософських підходів до проблеми буття Бога.
До основоположних проблем філософії релігії, зокрема філософської теології (як конфесійної, так і позаконфесійної) належить також ідея Абсолюту, ідея Бога. Філософське обґрунтування існування Бога полягає в наданні філософських аргументів на користь реальності буття Бога. Засобами такого обґрунтування є логіка зв'язку раціонально-філософських суджень, що мають у своїй основі природно-космічні, соціально-історичні та індивідуально-життєві явища, втілені в людському досвіді. Для теоретичного обґрунтування існування Бога філософія релігії найчастіше використовує поняття «доказ» і «аргумент», які в цьому разі не слід розуміти ні у співвідношенні з класичною філософською теорією, ні за аналогією з природничо-науковим або математичним доведенням. Застереження, з якими вживаються ці поняття, покликані засвідчити певну проблематичність теоретичного обґрунтування Бога. Серед доказів, що демонструють історичну стійкість, чіткість аргументації та широке визнання, виокремлюються «онтологічний доказ», «космологічний доказ», «телеологічний доказ», які відповідають трьом традиційним теїстичним доказам — онтологічному, космологічному й телеологічному Бог – творець, моральний абсолют, Бог – істина, і Бог – краса – 4 виміри, в яких розгляд. буття Бога. Боже буття розглядається: - онтологічне чи космічне, тобто якщо існує світ, то існує причина світу, якщо причина світу в русі, то початок світу і початок руху – Бог (Арістотель, Лейбніц). - телеологічне: якщо існує цілісообразність (ціль) в світі, це свідчить про буття розумного творця (Платон, Цицерон, Сократ).
93. Католицизм та православ’я як різновиди християнства.
Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Вчення про «чистилище» полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» - місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробувань. Пишність і урочистість притаманні католицькому культу, богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами. Богослужіння в католицькому культі ведеться латинською мовою, незрозумілою більшості віруючих. Значного поширення в католицизмі поряд із вшануванням Богородиці набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. Православ’я.Своїми витоками православ'я сягає перших автокефальних християнських церков — Константинопольської, Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської, що виникли у IV ст. на територіях східної частини Римської імперії і суміжних з нею держав. Аналогічно немає потреби у формальному проголошенні нових догматів. Православ'я не має єдиного світового адміністративного центру. Хоча у православних немає єдиного адміністративного центру на зразок Ватикану, у них є центр православного життя ченців. Він розташований на півострові Афон, що належить Греції Афону не допускаються жінки, діти, євнухи і безбороді чоловіки. Православне хрещення здійснюється потрійним зануренням у воду, а не простим нанесенням на лоб кількох крапель води, як це роблять католики. До духовного сану у православ'ї допускаються одружені чоловіки.Після того, як чоловік став священиком, його позбавляють права на шлюб.
94. Протестантизм.
Поява протестантизму пов'язана з Реформацією. В епоху Відродження католицька церква зіткнулась із багатьма проблемами: розпустою священиків, компромісами деяких єпископів із політичною владою, торгівлею індульгенціями, що стала джерелом фінансових махінацій. Більшість церков і сект у протестантизмі поділяє спільні для всіх християн фундаментальні віросповідні принципи. Протестантизм заперечує частину католицьких догматів. Із таїнств більшість протестантів визнають лише хрещення і євхаристію (причастя). Оздоблення церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов, співу. Принципи віровчення сформульовано М. Лютером. Лютерани дотримуються трьох таїнств: хрещення, євхаристії, сповіді. Вони відкидають чернецтво, поклоніння мощам, святим (збереглося лише поклоніння хресту з Розп'яттям), заперечується католицька ієрархія, авторитет папських декретів, послань, рішень святих соборів. Кожний віруючий, за Лютером, має право сам тлумачити Святе Письмо. Баптизм. Виникає на початку XVII ст., відколовшись від кальвінізму. Визнаючи загальнохристиянські догмати, зокрема Символ віри, баптисти заперечують роль церкви як посередника між Богом і людьми й проповідують принцип «Спасіння особистою вірою». Членами церкви вважаються «заново народжені» дорослі, які свідомо прийняли водне хрещення. Адвентизм Його засновник Вільям Міллер провіщав друге пришестя Ісуса Христа в 1844 р. Ця течія успадкувала від баптизму водне хрещення дорослих і омовіння ніг. Її прихильники заперечують рай і пекло, безсмертя душі. Вони вважають, що після смерті душа людини поринає в сон, аби пробудитися в Судний день, щоб отримати вічне блаженство або бути знищеною.
95. Розкрийте взаємозв’язок моральних і релігійних цінностей.
Одним з основних факторів, які спонукають людину до певних видів діяльності, виступають цінності. Це пояснюється тим, що вони у житті соціуму постають соціально значимими орієнтирами для індивіда, певною системою координат його життєдіяльності. Протягом значного періоду в історії людства вони ототожнювалися із загальнолюдськими цінностями або поставали структуроутворюючим чинником означеної системи. Сутність релігійних цінностей, механізм їх взаємодії з нерелігійними, вплив на суспільство і особистість вивчалися російськими науковцями: В. Гараджею, Ю. Левадою, М. Пісманіком. Значний внесок у розвиток цього питання зробили українські релігієзнавці: В. Бондаренко, М. Закович, В. Зоц та ін. Релігієзнавчі дослідження показують, що із сакральним явищем віруюча людина вже зіткнулась у первісних віруваннях. «Про священне люди почали розмірковувати, – зазначає Р. Белла, – вірогідно, з того самого часу, коли вони взагалі навчилися тільки мислити». Існує воно і в сучасних монотеїстичних релігіях, в яких Бог визнається як найвища цінність і має статус основоположного принципу буття. Однак при цьому потрібно не забувати, що священне має здатність бути прихованим, на крайній випадок замаскованим. Оскільки те, з чим ми зустрічаємося в реальному житті, має зовнішній, профанний характер, то тільки релігійна віра через символи, аналогії може виявити в них глибинне, сутнісне – священне. Слова мораль, етика сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «морально-трудове виховання», «моральна стійкість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій природі моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного.
96. Новітні релігійні течії та їх різновиди.
Нові релігійні течії й рухи умовно поділяють на такі групи: неоорієнтальні; нехристиянські (притаманна критика ортодоксального християнства, оголошення своєї церкви виключно істинною у спасінні Христової віри.);синтетичні (догматиці та культовій практиці ці релігії спираються на поєднанні різних традиційних релігій, створюючи свої власні вчення, систему обрядових дійств, сильну церковну організацію, претендуючи при цьому на статус надрелігій); езотеричні (езотеричні об’єднання, як правило, поза віросповідні містичні течії, що виникли на межі ХІХ – ХХ ст.. Всі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від „непосвячених”.);саєнтологічні; неоязичницькі (в Україні представлено течіями Рідної віри, Ягновіри, орантійців, Собору Рідної української віри та ін. Для всіх них притаманна ідея відродження праслов’янських вірувань. Неоязичницькі громади діють в інших країнах де компактно проживають українці. Неоязичників можна поділити на дві категорії: ті, які зберегли вірність пантеїзму, і ті, які сповідують монотеїзм на основі модернізації витокового українського язичництва.); демоністичні. Новітні релігійні спільноти виконують такі функції: комунікативну, гносеологічну, соціалізуючу, компенсаторну тощо. Відмітними рисами неорелігій є: толерантний підхід до світоглядних позицій інших релігій; ігнорування етнічної належності; універсалізм; прагнення жити тим, у що вірять.