3.2. Податкові важелі стимулювання економічного розвитку промислових підприємств В умовах динамічної ринкової економіки одним з головних важелів впливу держави на розвиток матеріального виробництва є податкова система. Чинна в Україні податкова система має, в основному, фіскальне спрямування, і саме ця функція переважає над функціями регулювання та стимулювання ділової активності на рівні підприємства. Однак навіть фіскальну функцію українська податкова система не виконує належним чином. Так, частка доходів бюджету у ВВП, яка в 1995 році становила 30,27%, у 2000 році знизилась до 25,44%. Причиною цього стало не послаблення податкового тиску (оскільки ставки і порядок нарахувань податків не змінювались), а скорочення податкових надходжень внаслідок звуження податкової бази та зниження рівня збору податків. З існуючим рівнем податкового навантаження в Україні в законослухняних платників податків відсутня можливість не лише для економічної експансії, але й для простого відтворення. Те, що надходження у держбюджет становлять реально не більше 25% від доданої вартості (з існуючим податковим навантаженням вони мали б становити 60%), свідчить про серйозні недоліки діючої податкової системи, яка не вирішує покладених на неї задач ні з формування бюджету, ні з регулювання економічного розвитку країни. Проблема поповнення бюджету не може бути вирішена реструктивними заходами, оскільки величина податкових надходжень визначається не лише сукупною ставкою податкових вилучень, але й розміром податкової бази. Рівень оподаткування, що становить, як було сказано, 60% від доданої вартості, свідчить про те, що пік кривої Лаффера в Україні давно пройдено, і відрахування в бюджет перманентно скорочується внаслідок звуження податкової бази, припинення росту або зменшення обсягу виробництва, переміщення виробників у тіньовий сектор, ухилення від сплати податків тощо. Звідси, одним з головних завдань державної економічної політики є розробка такої податкової стратегії, яка в умовах незначної інфляції сприяла б створенню довготривалих стимулів розвитку матеріального виробництва. На наш погляд, в теперішній ситуації чи не єдиним правильним напрямком реформування вітчизняної податкової системи може стати зниження рівня податкового тиску з посиленням рівномірності оподаткування і нейтральності податкової системи в цілому (зокрема, припинення практики надання адресних пільг конкретним товаровиробникам). Такі кроки дозволять досягнути в перспективі розширення податкової бази шляхом стимулювання ділової та інвестиційної активності на рівні підприємств, що спричинить ріст бюджетних надходжень [46;с.69-75]. На величину та співмірність форм доходів (прибутку, зарплати, відсотків і ренти) як окремого підприємства, так і економіки країни в цілому безпосередньо впливає структура податкової системи, конкретне співвідношення різних видів податків. На сьогодні податкове навантаження на підприємствах включає податки, частина яких входить у собівартість продукції, а частка вилучається з прибутку. Податки, які включаються у собівартість продукції, мають значно меншу здатність регулювати процеси виробництва та відтворення на підприємстві, ніж податки, які відносять на фінансові результати, оскільки перші включаються у собівартість продукції і, таким чином, сплачуються споживачами. Однак збільшення частки таких податків призводить до відносного зменшення прибутку (для продукції, попит на яку еластичний за ціною) і, відповідно, маси податків, які виплачуються з прибутку, а також тієї частки чистого прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства і є необхідним фінансовим потенціалом для його розвитку [43;c.26-32]. Для продукції, попит на яку не є еластичним за ціною, збільшення частки податків, які включаються у собівартість, може сприяти не зниженню частки прибутку підприємства, а росту ціни продукції. Якщо обсяг пропозиції зменшується, то маса прибутку знизиться навіть із незмінною його часткою; якщо обсяг пропозиції залишається попереднім, то маса прибутку, яку отримує підприємство, також не зміниться. Податки, які справляються безпосередньо з прибутку, володіють значно сильнішим регулюючим потенціалом. Так, із збільшенням податку на прибуток у підприємства посилюється бажання приховати реальний обсяг прибутку, щоб знизити податкову базу, перевести прибуток у інші форми (збільшення матеріальних витрат, заробітної плати тощо). Якщо податковий тиск зміщується в бік майнових податків і ресурсно-рентних платежів, то, хоча джерелом цих податків і залишається прибуток підприємств, втрачається сенс його приховування, оскільки для майнових податків базою оподаткування є вартість майна, а для ресурсно-рентних платежів - обсяги видобутку корисних копалин. Раціонально обґрунтовані майнові податки і рентні платежі заохочують надходження інвестицій у капіталомісткі галузі промисловості, сприяють динамічній структурній перебудові економіки. Окрім цього, майнові податки також стимулюють проведення санації нежиттєздатних підприємств. Безумовно, роль плати за ресурси і майнових податків є важливою в умовах функціонування ринкової економіки, а їх вплив на діяльність підприємницьких структур досить вагомий, однак необхідно пам’ятати про межі застосування цих регуляторів. Так, зміщення в бік цих податків призводить до необхідності суттєвої диференціації їх ставок і фактично перетворення їх у сукупність індивідуальних нормативів оподаткування. Встановлення високої єдиної ставки майнового податку зашкодить, насамперед, інтересам капітало- та наукомістких виробництв, які перебувають, як правило, у власності держави, і їх фінансовий стан може різко погіршитись. Додаткові труднощі в застосуванні майнового податку як інструмента інвестиційної політики пов’язані з тим, що основні фонди підприємства є переважно фізично та морально зношеними і фактично повністю амортизованими. А це ускладнює проведення реалістичної оцінки майна підприємства, тобто визначення бази оподаткування. На практиці ринкова вартість основних фондів часто не співпадає з їх залишковою вартістю, тобто ринкова вартість основних фондів підприємства може бути суттєво нижчою від їх відновної вартості. або навпаки - при повністю амортизованому обладнанні та фондах їх ринкова ціна є вищою. У майбутньому, коли внаслідок посилення ринкового характеру економіки і витіснення неконкурентноспроможних підприємств відбудеться поступова заміна основних фондів, спосіб визначення бази оподаткування майновим податком буде точніше відповідати фактичному стану майна господарських суб’єктів [46;c.70-75]. Держава повинна реалізувати глобальну податкову стратегію, частиною якої є заходи з податкового стимулювання розвитку промислових підприємств. Причому, податкова політика в ринковій економіці повинна бути єдиною для усіх форм власності. Державне стимулювання за допомогою податкових важелів здійснюється у двох формах: - зниження податкових ставок; - введення цільових податкових пільг, які зменшують базу оподаткування. Однак, використання цих важелів обмежується потребами країни у внутрішніх ресурсах, тобто необхідною величиною дохідної частини державного бюджету. Поряд із тим, необхідність скорочення податкового навантаження на товаровиробників є, практично, безальтернативним заходом. Беручи до уваги особливості конкретного етапу розвитку національної економіки, реальними методами податкового характеру, здатними тією чи іншою мірою активізувати діяльність вітчизняних промислових підприємств, можуть бути наступні. Оскільки саме виробнича сфера є реальним джерелом економічного росту, то для того, щоб цей ріст був відчутний, необхідно знизити податковий тиск на промислові підприємства, що компенсується зростанням бюджетних надходжень за рахунок пожвавлення економічної активності. Причому, мова йде не лише і не скільки про ставки оподаткування безпосередньо, скільки про способи розрахунку бази оподаткування, оскільки існуючи методи розрахунку бази оподаткування, оскільки існуючі методи справляння податків дозволяють податковим органам завищувати оцінку фінансових результатів діяльності підприємств. Для того, щоб у підприємства сформувались потенційні джерела росту, його діяльність, насамперед повинна бути прибутковою. Якщо підприємство прибуткове, необхідно також, щоб величина сукупних податкових виплат дозволяла залишати в його розпорядженні достатньо коштів для виробничого розвитку, або щоб податковий тиск зменшувався пропорційно до намірів підприємства реінвестувати прибуток, спрямований на капіталовкладення виробничого та невиробничого призначення за умови повного використання на названі цілі амортизаційних відрахувань. Таким чином, можна досягти певних позитивних результатів, зокрема, дещо послабити податкове навантаження на виробників і збільшити надходження інвестицій в реальний сектор економіки. Надання пільг в оподаткуванні реінвестованого прибутку необхідно здійснювати з урахуванням пріоритетності розвитку галузей і ролі конкретних підприємств у структурній перебудові економіки. Це стосується приватних підприємств, а також підприємств, створених за участі іноземного капіталу. Оскільки звичайне звільнення від оподаткування реінвестованого прибутку не дає гарантій ефективності інвестицій, цілком виправданою є участь відповідних державних органів у проведенні оцінки інвестиційних проектів, реалізованих за рахунок таких коштів. Так, доцільно враховувати, в які саме об’єкти в якій сфері економіки передбачається вкладати реінвестований прибуток. Очевидно, однаковий підхід до інвестування в реальний і фінансовий сектори економіки буде неправомірним. Поряд із запровадженням податкових пільг щодо інвестицій, необхідно скасувати усі пільги з податків на прибуток. додану вартість і майно на підприємствах, де працюють інваліди. Названі пільги відкривають широкі можливості для фінансових зловживань та ухиляння від сплати податків, жодним чином не досягаючи своєї соціальної мети - підтримки інвалідів. Податкова система створює тим дієвіше передумови для бажаних структурних змін в економіці країни, чим нейтральний характер в цілому вона має. Тобто наявність значної кількості адресних пільг і суттєва диференціація податкових ставок, як правило, посилюють структурні диспропорції в економіці. Необхідно надати податковій системі активну спрямованість на те, щоб вона сприяла економічному розвитку вітчизняних промислових підприємств, зокрема, підсилити стимулюючу роль податків у збільшенні обсягів інвестицій у розвиток виробництва. У цьому контексті підприємствам повинно надаватись право вибору між податковою знижкою на інвестиції і застосуванням механізму прискореної амортизації. Норми прискореної амортизації мають встановлюватись вищими від звичайних, в середньому, на 30-40%. На сучасному етапі розвитку національної економіки застосування механізму прискореної амортизації видається доцільним, оскільки темпи інфляції знизились наскільки, що, з одного боку, можна говорити про фінансову стабілізацію, а з іншого - про необхідність стимулювання процесу оновлення основних фондів. Під час високої інфляції застосування цього механізму призвело лише б до додаткового росту цін за рахунок збільшення певних статей собівартості; отже, нагромадження, які підприємство могло б зробити , застосовуючи схеми прискореної амортизації, знецінювалися би тим сильніше, чим тривалішим був би виробничий цикл і більш капіталомістким виробничий процес [51;с.31-35]. У перспективі підприємствам необхідно надавати можливість самостійно приймати рішення щодо форми податкового стимулювання (за умови законодавчого закріплення такої ініціативи): або звільнення від податку частини прибутку, скорегованого на інвестиції, або можливість швидкого відшкодування вартості основних виробничих фондів шляхом застосування норм прискореної амортизації [23;c.28]. Необхідно запровадити такий порядок нарахування амортизації, згідно з яким вона буде нараховуватись на групу обладнання, а не окремо щодо кожного конкретного об’єкта основних фондів. У склад груп амортизаційного майна потрібно включати витрати на ремонт, модернізацію основних фондів та інновації. В результаті впровадження названих заходів реальний податковий тиск на окремі підприємства та на економіку в цілому знизиться, оскільки зменшиться сума податку в абсолютному виразі за умови незмінного обсягу виручки від реалізації. Виходячи із загальнодержавних інтересів, кінцеві результати діяльності вітчизняних підприємств повинні бути спрямовані на збільшення випуску нових видів продукції, підвищення її якості і конкурентноздатності на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тому дуже важливо створити такий механізм податкового стимулювання, який дозволить відновити втрачену за роки реформ зацікавленість підприємств у своєчасному освоєнні і найбільш повному використанні введених в дію нових виробничих потужностей. Для тих промислових підприємств, які здійснюють інвестиції, доцільно запровадити пільгу з податку на майно. Окрім цього, з допомогою названого податку можна впливати і на глибші процеси у сфері відтворення основного капіталу з метою вдосконалення його технологічної структури та поліпшення використання вкладених коштів. Пільговий режим інвестування повинен не лише стимулювати виробничо-господарську діяльність підприємств, але й сприяти досягненню ними більшого економічного ефекту. Для цього необхідно законодавчо закріпити наступні заходи податкового стимулювання ділової активності вітчизняних підприємств: 1. Надавати податкові “канікули” тривалістю не більше двох років з моменту повного (в межах нормативного) терміну освоєння введених в дію виробничих потужностей лише новоствореним або перепрофільованим за рахунок приватних інвестицій підприємствам в реальному секторі економіки. Залежно від ступеня орієнтації підприємства на задоволення загальнодержавних або регіональних потреб, доцільно передбачити пропорційне платежів у державний та місцевий бюджети. 2. Встановлювати податкові “канікули” з прибутку, отриманого підприємством в результаті завершення спорудження і введення в експлуатацію об’єктів незавершеного будівництва. 3. Передбачити підвищений (до 50% вартості введеного в дію обладнання) інвестиційний податковий кредит для тих підприємств, які впроваджують прогресивні технології, за умови, що результати проведених заходів сприяють ресурсозбереженню. 4. Сприяти підприємствам, які у спішно завершили програми з технічного переоснащення і модернізації виробництва в погашенні кредитів на названі цілі. Для практичного застосування запропонованих стимулюючих заходів необхідно ввести порядок окремого ведення обліку прибутку підприємств з виділенням прибутку, отриманого в результаті залучення інвестицій. Одним з напрямків реформування вітчизняної податкової системи повинно стати стимулювання інвестицій у розвиток наукової бази. Пільга з оподаткування прибутку, що спрямовується на капіталовкладення, може мати позитивний вплив на інвестиційний клімат у країні та відповідні можливості підприємств і особливо тих, які випускають наукомістку продукцію або продукцію з тривалим виробничим циклом [53;с.23]. Для посилення стимулюючого впливу цієї пільги, яка дозволить зменшувати оподатковуваний прибуток на величину капітальних витрат, необхідно передбачити ряд умов, за яких одночасно буде застосовуватись інвестиційна податкова знижка. Особливістю такої знижки є те, що вона віднімається від суми нарахованого податку, а не від величини оподаткованого прибутку. Інвестиційна податкова знижка повинна вступати в дію за певних умов: стимулювання використання альтернативних видів енергії; розробки нових технологій у сфері енергетики; розвитку наукомісткої бази промислового виробництва; впровадження нових ресурсозберігаючих технологій. Особливої уваги вимагає податкове стимулювання наукових розробок, які самостійно здійснюють підприємства. Для цього необхідно задіяти відповідний механізм стимулювання наукових розробок та ввести його в податкову систему. Особливості такого механізму повинні визначатись, насамперед, класифікацією витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). У світовій практиці допустимим вважається віднесення витрат на НДДКР повністю або до капітальних, або до поточних витрат підприємства. Тобто якщо в загальному обсязі витрат на НДДКР визначальною є частка поточних витрат, то правомірно розглядати ці витрати як поточні й окупити їх вартість протягом одного року (поточного податкового). Згідно з другим варіантом, витрати на НДДКР належать до витрат на інвестиційні цілі з наступною їх окупністю протягом визначеного періоду. Основною податковою пільгою, яка стимулювала б виконання НДДКР на підприємствах, незалежно від їх форм власності, є страхування витрат на НДДКР з суми оподаткованого прибутку в поточному податковому році або частинами протягом кількох років. Цю пільгу можна доповнити наданням податкового кредиту і визначити умови, за яких він буде надаватись, наприклад, у разі перевищення затрат на НДДКР над доходами підприємства в базовому році; під час розробки енерго- та ресурсозберігаючих технологій тощо. В умовах, коли витрати на науку, що фінансується за рахунок бюджету, постійно скорочується, податкове стимулювання НДДКР підприємств дозволить знайти такі схеми діяльності, в межах яких виробник може здійснювати власні розробки або фінансувати їх на договірній основі. Кардинальна реформа податкової системи України є життєво необхідною, і проводити її треба, не зволікаючи в часі. Зменшення податкового тиску на товаровиробників повинно компенсуватися продуманою і збалансованою системою заходів щодо недопущення скорочення доходів держбюджету, частиною яких могли б стати запропоновані вище заходи. Під час подальшого реформування податкової системи варто перекласти основний тягар оподаткування доходів, отриманих від видів діяльності, на оподаткування рентних доходів, зокрема, доходів від експлуатації природних ресурсів, власності та видів діяльності, пов’язаних із негативними екологічними та соціальними наслідками [42; c.76-82]. Балансова модель формування доходної частини бюджету м Рівне Визначимо за допомогою міжгалузевої балансової моделі оптимальну величину виробництва промислової продукції, необхідну для того щоб кожна з галузей промисловості м.Рівне сплатила надходження до місцевого бюджету в сумі 3 мільйона гривень, окрім хімічної, де доходи до бюджету становитимуть 10 млн.грн. Для здійснення процесу оптимізації використаємо міжгалузеву балансову модель, де вихідними даними будуть обсяги випуску продукції (X), доходи бюджету м.Рівне (Y) по видах податків від кожної з галузей промисловості (таблиця 3.1.). Таблиця 3.1. Фактичні надходження до місцевого бюджету м.Рівне від галузей промисловості за 2004р. Галузі Надходження до бюджету, тис. грн. Доходи бюджету Обсяги виробництва в тис.грн.
Прибут-ковий податок з громадян Плата за землю Місцеві податки Податок з власників транс-портних засобів Інші надход-ження Y X
Хімічна промисловість 6654,3 55,1 595,8 139,9 76,3 7521,4 457655
В-во електричного та електронного устаткуавння 1597 16,8 143 36,9 12,3 1806 121330
Металургія та оброблення металу 665,5 7,2 60 15,4 4,7 752,8 60536
Харчова промисловість 1730,1 18,2 154,8 40,0 12,4 1955,6 128688
Текстильна промисловість 798,5 8,4 71,5 18,5 6,2 903,1 59622
Інші галузі 1863,2 19,6 166,8 43,1 11,8 2104,5 253559
Для розрахунку використаємо спосіб розрахунку з допомогою оберненої матриці за такою схемою: А*Х=Y; А-1*А*Х=А-1*Y; Х=А-1*Y. На основі вихідних даних обчислюємо матрицю доходів до бюджету міста по кожній галузі. Ця матриця має такий вигляд : A= 0,00015 0,018149 0,001678 0,007148 0,013106
0,000626 0,059524 0,006993 0,0271 0,081301
0,001503 0,138889 0,016667 0,064935 0,212766
0,000578 0,054945 0,00646 0,025 0,080645
0,001252 0,119048 0,013986 0,054054 0,16129
0,000537 0,05102 0,005995 0,023202 0,084746
Для розрахунків необхідно розрахувати матрицю виду (1-А), яка буде мати вигляд: 1-A= 0,99985 0,981851 0,998322 0,992852 0,986894
0,999374 0,940476 0,993007 0,9729 0,918699
0,998497 0,861111 0,983333 0,935065 0,787234
0,999422 0,945055 0,99354 0,975 0,919355
0,998748 0,880952 0,986014 0,945946 0,83871
0,999463 0,94898 0,994005 0,976798 0,915254
Визначаємо який дохід на одиницю виробленої валової продукції дає кожна з галузей промисловості : Х1= 21,85052
Х2= 24,72595
Х3= 49,55729
Х4= 23,3122
Х5= 50,317
Х6= 19,71938
Встановлюємо необхідний випуск валової продукції для отримання встановленого доходу. Для цього використаємо формулу : Х=A-1*Y 22,85037 22,83237 22,84884 22,84337 22,83741 * 10 = 1142,124
25,72533 25,66643 25,71896 25,69885 25,64465
3
385,3627
50,55579 50,4184 50,54062 50,49235 50,34452
3
757,055
24,31162 24,25725 24,30574 24,2872 24,23155
3
364,1801
51,31574 51,19795 51,30301 51,26294 51,15571
3
768,7061
12,83103 12,78055 12,82557 12,80836 12,74682
3
391,977
У таблиці 3.2. представлені прогнозні надходження до місцевого бюджету від галузей промисловості Таблиця 3.2. Міжгалузевий баланс Галузі Прогнозні надходження до місцевого бюджету, млн.грн. Доходи бюджету Обсяги виробництва
Прибут-ковий податок з громадян Плата за землю Місцеві податки Податок з власників транс-портних засобів Інші надход-ження
Y X
Хімічна промисловість 0,043763 0,00837 0,028975 0,02354 0,037184 10 1142,124
В-во електричного та електронного устаткуавння 0,038872 0,01596 0,023882 0,018912 0,028994 3 385,362
Металургія та оброблення металу 0,01978 0,00883 0,011786 0,010805 0,014863 3 757,055
Харчова промисловість 0,041133 0,02172 0,01613 0,01174 0,020264 3 364,180
Текстильна промисловість 0,019487 0,00853 0,007492 0,005507 0,014548 3 768,701
Інші галузі 0,027936 0,00682 0,017969 0,0098074 0,018451 3 391,977
В таблиці 3.2. представлена міжгалузева балансова модель. Для отримання доходу в хімічній промисловості в 10 млн. грн., необхідно збільшити обсяги виробництва до 1 мілярда 142 млн.грн., при чому надходження від прибуткового податку з громадян збільшаться на 43,7 тис. грн., плата за землю - на 8,3 тис. грн., місцеві податки збільшаться - на 29 тис. грн., від податку з власників транспортних засобів - на 23,5 тис. грн., інші надходження - на 37,2 тис. грн. Для отримання доходу в 3 млн. грн. у виробництві електричного та електронного устаткування потрібно збільшити обсяг продукції до 385,4 млн. грн., в металургії та обробленнї металу - до 757 млн. грн., в харчовій промисловості - до 364,2 млн. грн., у текстильній промисловісті - до 768,7 млн.грн., в інших галузях промисловості - до 392 млн. грн. Залучення інвестицій в м.Рівне Питання інвестування належать до одних із найважливіших, від яких залежить функціонування і розвиток промисловості. Завдяки інвестиціям розширюються і удосконалюються виробничі потужності та основні фонди підприємств. Враховуючи результати аналізу, проведеного в другому розділі, незначну питому вагу (12%) в загальному обсязі надходжень до бюджету м.Рівне є саме податки і збори , які відраховують підприємства промисловості. Тому розвиток промисловості для міста має стратегічне значення. Але разом з тим потенційні можливості підприємств промисловості використовуються не в повному обсязі. Основною причиною є обмеженість внутрішніх інвестиційних ресурсів. Недостатнє інвестиційне забезпечення економіки м.Рівне зумовило старіння основних фондів. В цілому по місту ступінь зносу основних фондів складає 60%. Також одним із негативних моментів є наявність проблем заборгованості між підприємствами міста. Значні обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості негативно впливають на інвестиційний процес, оскільки при цьому вільні позичкові кошти, які доцільно використовувати для інвестування, використовуються на поповнення обігових коштів підприємств. Тривалий та довгостроковий процес залучення інвестицій у наше місто не є реальним без створення та введення в дію інвестиційних програм. Отож, така програма була розроблена та на даний час вводиться у своє виконання. Так, інвестиційна програма (надалі – Програма) розроблена з метою забезпечення сприятливого інвестиційного середовища, залучення інвестицій та розвитку соціальної і ринкової інфраструктури м. Рівного в 2005 – 2010 роках. Для досягнення мети програми слід реалізувати такі завдання: створення позитивного іміджу міста Рівного; поліпшення інвестиційної привабливості та нарощення експортного потенціалу міста; створення умов для активізації інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів господарювання; залучення вітчизняних і зарубіжних інвесторів до вирішення соціально-економічних проблем міста, зокрема: розвитку комунального господарства, інфраструктури міста, будівництва, природоохоронної діяльності і туристичних послуг; створення передумов для розвитку співробітництва з організаціями інших міст України та з-за кордону; формування сприятливих умов для розвитку підприємництва; розширення взаємодії органів місцевого самоврядування і суб’єктів підприємництва. Інвестиційна політика виконавчого комітету Рівненської міської ради реалізуватиметься на двох рівнях управління: поліпшення інвестиційної привабливості та іміджу міста Рівного; стимулювання розробки і реалізації проектів, спрямованих на активізацію підприємницької діяльності та вирішення соціально-економічних проблем міста. Реалізація Програми є необхідною передумовою активізації інвестиційної діяльності в місті, а її реалізація дасть змогу суттєво збільшити обсяги валової продукції, доходну частину бюджету, створити додаткові робочі місця та вирішити актуальні соціально-економічні проблеми міста Рівного. Інвестиційна Програма міста Рівне на 2005–2010 роки має статус міжгалузевого довгострокового плану місцевого значення з юрисдикцією поширення на території міста Рівного. Програма діє на підставі Указу Президента України від 13 грудня 2003 року № 1433/2003 “Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки”, Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, статті VI постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1801 “Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 – 2010 роки”, Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державні цільові програми”, “Про інвестиційну діяльність” [8,12]. Документ є базовою розробкою рекомендаційного характеру (стосовно комерційних проектів) і орієнтовним планом (стосовно соціально-комунальних проектів) для структурних підрозділів виконавчого комітету Рівненської міської ради; інвестиційною пропозицією для вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Програма розроблена управлінням зовнішньоекономічної інвестиційної діяльності та підприємництва у співпраці з РММГО “МЦ “Менеджер”. Розглянемо інвестиційну привабливість міста Рівного. Вдале географічне розташування міста Рівного підтверджує велика кількість автомагістралей, що проходять через нього. У структурі експортно-імпортних операцій переважає торговельний оборот з Росією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Італією, Нідерландами. Основою експорту є деревина, добрива, органічні хімічні сполуки, електричні машини. У місті добре розвиненими є хімічна промисловість, машинобудування, деревообробка, легка, харчова і переробна галузі промисловості. Основою економічної політики міської влади є підтримка малого і середнього бізнесу, сприяння розвитку міжрегіонального співробітництва, налагодження взаємовигідної співпраці рівненських товаровиробників з іноземними партнерами, залучення інвестицій в економіку міста. Якщо говорити про соціально-економічний потенціал міста, то місто Рівне потенційно є інвестиційно привабливим містом, про що свідчить така інформація: значне переважання сумарних доходів населення над обсягами продукції, виробленої в місті; достатній розвиток фінансової і комерційної інфраструктури; значний кадровий та інноваційний потенціал; позитивна динаміка розвитку малого підприємництва і промислового виробництва; збільшення кількості суб’єктів господарювання і ефективність їх діяльності; активізація зовнішньоекономічної діяльності підприємств м. Рівного. Місто має інноваційний потенціал, що створює передумови для динамічного розвитку провідного сектору економіки міста - промисловості(табл. 3.3). Таблиця 3.3. Інноваційний потенціал м. Рівного Показники Значення за роками
1998 1999 2000 2001 2002 2003
Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації. 19 20 17 16 13 12
Впровадження прогресивних технологічних процесів / освоєння виробництва нових видів продукції в промисловості. 8/176 3/147 7/179 5/273 1/120 3/162
Наявність персональних комп’ютерів (всього) на початок року, одиниць. 4 893 5 712 6 289 7 889 8 681 10 774
Щорічно в середньому 16 промислових підприємств впроваджували технологічні інновації та інноваційну продукцію. Позитивним фактором, який свідчить про реалізацію потужного науково-технічного потенціалу міста, є те, що кожного року в середньому розробляється і проваджується у виробництво 176 нових видів продукції. Рівне неодноразово займало призові місця на національних конкурсах з благоустрою міст України. Порівняно розвиненим є промислове виробництво міста. Це засвідчують дані, наведені в таблиці 3.4. Таблиця 3.4. Головні показники діяльності промислових підприємств Рівного Показники по місту Значення за роками
1998 1999 2000 2001 2002 2003
Обсяги промислового виробництва (всього), млн. грн., у тому числі: 397,7 464,1 672,7 677,2 735,6 839,2
Кількість промислових підприємств в т.ч малих підприємств 265 271 371 360 396 404
Витрати на одиницю виробленої продукції, коп./грн. 99,3 102,2 96,3 109,7 106,3 102,9
Індекси продукції промисловості (1990 = 100) 32,9 30,1 28,5 25,6 26,6 30,6
За даними табл. 3.4 можна зробити висновок про динамічний розвиток промислового виробництва, яке за період з 1998 до 2003 року зросло в 2,11 рази, що можна пояснити загальним збільшенням кількості промислових підприємств. Причому одне з провідних місць в обсягах виробництва промисловості належить машинобудуванню, де приріст обсягів становив 2,81 рази.
