Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. В Україні, наприклад, за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість . У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки. Вторинні ресурси поділяються па вторинні матеріальні та енергетичні. Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання ( в тому числі побутові), які використовують у господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне використання господарське цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібрана. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вторинну сировину. Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища зумовили найважливішу проблему - використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу - на 76%, а кількість відходів - на 97%і. При виплавленні алюмінію з лому електроенергії витрачається у 23 рази, а палива - в 7,4 раза менше. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні. Впровадження нових технологій і використання вторинної сировини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід зазначити, що вихід паперу з 1 м3 деревини в Україні у 5-7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки. До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші - відходи технологічних процесів, температура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охолодження устаткування, пара, вентиляційне повітря). Їх можна використовувати для теплоподачі в будинки, обігрівання теплиць тощо. За даними Міністерства природних ресурсів і екології, у нашій країні щороку утворюється майже 2 млрд т різних відходів, 2/3 з яких -розкривні, шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогосподарської сировини дає щороку 450 млн т відходів. Зростання населення і масштабів виробництва спричинило виникнення регіональних екологічних проблем. Головними причинами екологічної напруги стали: широкомасштабна розробка надр і видобуток мінеральної сировини (Кривий Ріг, Донбас, Львівсько-Волинський басейн, Прикарпаття); спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, що призвело до замулення його природної екосистеми; катастрофа на Чорнобильській АЕС, необмежене нарощування в минулі десятиріччя потужностей атомної енергетики; необгрунтоване осушення заболочених і перезволожених територійна Поліссі; надмірна концентрація виробництва у містах, особливо великих; відставання темпів лісовідновлення від вирубки лісів на Поліссі і в Карпатах; масове проведення зрошувальних меліорацій у Причорномор'ї,щопризвело до процесів засолення, зменшення родючості грунтів і виснаження водних ресурсів. Висновки При написанні даної роботи автор прийшов до таких висновків: · Нині актуальною є реалізація концепції ресурсозбереження в розвитку господарства країни. Ресурсозбереження полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності матеріальних витрат. Розв’язання регіональних екологічних проблем і забезпечення ефективного природокористування та ресурсозбереження вимагають приведення обсягів видобутку і використання природних ресурсів України до оптимальних. Треба здійснювати трансформацію структури виробництва засобів і предметів праці. Не найскладнішим нині є формування активної інвестиційної діяльності у сфері розробки та освоєння ресурсозберігаючих, мало– та безвідходних технологій використання сировини. · Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною. 11.4. Вторинне ресурсокористування Науково-технологічний прогрес значною мірою реалізується у всединамічнішому розвитку вторинного ресурсокористування. В сучасному світі чим розвинутішою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерел в загальному ресурсоспоживанні. Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини, рекуперації відходів свідчить про закономірність ресурсозаощадливих тенденцій інтенсивного природокористування. Їх науковою основою є ідеї технологічно замкнутого кругообігу використання природної сировини і становлення на цій основі безвідходних територіально-виробничих комплексів. Інтенсивному типові розширеного відтворення виробництва відповідає перехід на повне, повторне і багаторазове використання сировини, яка залучається у господарський обіг. Цим забезпечується відносна стабілізація і наступне скорочення первинного ресурсокористування. Вторинне ресурсокористування, є таким чином, довгостроковою стратегією розвитку всього світового господарства і відповідно окремих країн. З позицій вторинного ресурсокористування також вирішується проблема впровадження безвідходних технологій, про що йшлося вище. Але при цьому питання ставиться ширше. Мова йде не про конкретні технології і відповідні виробничі об’єкти, а про суспільне виробництво в цілому, про окремі територіально-виробничі комплекси. Саме з цих позицій виходять найзагальніші і всеосяжні визначення терміну «безвідходні технології». Зокрема одне з кращих визначень запропоновано ще 1984 року Європейською економічною комісією ООН з маловідходних технологій. Останні визначаються як «такий спосіб здійснення виробництва продукції (процес, підприємство, територіально-виробничий комплекс), за якого найбільш раціонально та комплексно використовується сировина і енергія в циклі «сировинні ресурси-виробництво-споживання-вторинні сировинні ресурси» таким чином, що будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування». Це означає, що відходи, переходячи в категорію нового елемента виробництва, стають знову його початковою ланкою, тобто його сировинною базою. Причому відповідний рециклінг в принципі не має обмежень за числом обігів і дозволяє поступово витісняти первинну сировину, хоча про стовідсоткове витіснення практично не йдеться. Цифри в цьому відношенні є дуже красномовними. В розвинутих країнах світу, зокрема в США, із вторинної сировини отримують понад 20 % всього виробництва алюмінію, 33 % заліза, 50 % свинцю і цинку, 44 % міді тощо. Маються на увазі насамперед ресурси у вигляді лому цих металів. Але рециклінг стосується і гуми, і пластмас, і мастильних матеріалів, і багатьох інших. Певного досвіду використання вторинних ресурсів набуто і в Україні. Введення в 1981 році загальнодержавного планування використання вторинних ресурсів сприяло збільшенню обсягів залучення їх до виробництва. За розрахунками вторинне ресурсокористування — зі складу відходів — в кінці 80-х років складало 11—12 % загального ресурсокористування. Однак на протязі 90-х років спостерігалась тенденція до спаду обсягів їх використання, які зменшилися в 3 рази. Посилення державного регулювання наприкінці 90-х років сприяло зміні негативних тенденцій щодо використання відходів. Починаючи з 2000 року стали збільшуватись і відносні, і абсолютні показники використання відходів як вторинної сировини, що свідчить про тенденцію до ресурсозбереження в національній економіці (табл. 11.1). Світовий та вітчизняний досвід визначають низку безумовних авторитетів вторинного ресурсокористування. Це пов’язано, перш за все, з високою ефективністю використання залишкових продуктів кінцевого споживання. Мається на увазі вторинний метал, макулатура, вторинні матеріали, скло, гума, дерево, відпрацьовані нафтопродукти, металовмісні та деякі паливовмісні відходи. Таблиця 11.1 ДИНАМІКА ВИКОРИСТАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ВІДХОДІВ ЯК ВТОРИННОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНІ Показник Одиниця виміру 2000 р. 2001 р. 2002 р. Оцінні ресурси
Обсяг утворення відходів млн т 184,2 182,0 185,6 —
Обсяг використання млн т 75,8 106,3 83,4 —
Обсяг виробництва продукції з відходів */ млн грн 1842 2583 2027 —
Рівень використання % 41,2 50,4 44,9 —
Використання окремих видів вторинних ресурсів:
макулатура тис. т 291,2 345 377,0 450—500
сировина полімерна тис. т
вторинна тис. т 5,3 9,0 8,3 80—100
склобій тис. т 63,7 76,0 94,9 200—250
шини зношені тис. т 6,8 7,3 6,3 100—120
*/ Крім металобрухту Макулатура використовується для отримання широкої гами целюлозно-паперової продукції. Використання 1 т вторинного волокна взамін деревної маси дозволяє заощадити від 2,6 до 5 м3 деревини, від 105 до 780 кВт/год електроенергії та ін. Відходи деревини використовуються для виробництва деревостружкових плит, інших композиційних матеріалів, гідролізної продукції. В Україні згідно зі статистичною звітністю за 2002 рік обсяги утилізації найважливіших видів вторинної сировини (за номенклатурою із 51 виду) склали 83,4 млн т, що становить 44,9 % до їх утворення. По відношенню до загального обсягу утворення відходів (близько 800 млн т) частка їх утилізації досягла близько 10 %, що наближає її до показника 80-х років. На теперішній час створилися сприятливі нормативно-правові та економічні умови для розширення збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, передусім залишкових продуктів кінцевого споживання: макулатури, сировини полімерної вторинної, відходів деревини та ін. Це сприяє розширенню їх використання в майбутньому, оскільки їх ресурсний потенціал повністю не задіяний. Поряд з розширенням традиційних напрямів використання цих видів вторинної сировини передбачається розвиток нових технологій композиційних матеріалів на базі відходів деревини, полімерів, зношених шин тощо. Важливого значення набуває розвиток системи збирання та створення потужностей по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки. Відходи знаходять застосування у багатьох галузях для виробництва промислової продукції, будівельних матеріалів, комбікормів, добрив та ін., замінюючи природні ресурси (рудні концентрати, паливо, деревину, природні нерудні матеріали тощо). Одним із пріоритетних напрямів у сфері використання вторинних ресурсів виступає подальша розробка технологій і розширення виробництв з переробки багатотоннажних відходів видобувної, металургійної, хімічної та інших галузей промисловості в будівельні матеріали і конструкції. До таких відходів відносяться відвальні розкривні і супутні породи, шлаки металургійної промисловості, золи і шлаки теплоелектростанцій, фосфогіпс та ін. Найперспективнішими є вже створені чи розроблювані технології використання відходів як домішок в сировинні суміші для виробництва різних будівельних матеріалів і конструкцій, а також розробки, пов’язані з повною чи частковою заміною природної сировини у виробництві цементу, керамічної і силікатної цегли, бетонів, пористих заповнювачів та інших матеріалів. Відповідно до зазначеного в мінерально-сировинному комплексі при визначенні можливостей матеріально-технічного забезпечення приросту виробництва промислової продукції слід враховувати наявність великих обсягів вторинних ресурсів і можливості їх переробки. Пов’язаний з ними ресурсний потенціал характеризує табл. 11.2. Відходи гірничовидобувної промисловості включають розкривні, супутні породи та відходи збагачення корисних копалин. Основна маса розкривних порід використовується для рекультивації земель, будівництва дамб, доріг, планування території, а також для закладки гірничих виробок. Окремі види розкривних і супутніх порід (скельні породи, бентонітові глини, вапняки, талькові сланці, пісок можуть використовуватись для виробництва будівельних матеріалів (щебеню, кераміки, скла, цементу). Відходи збагачення використовуються для виготовлення щебеню і піску як заповнювачі бетонів, для будівництва дамб, доріг та ін. Через складові шлами при повторному збагаченні можуть бути отримані марганцеві і залізорудні концентрати. Вони можуть розглядатися як резервна сировина. Таблиця 11.2 ВИКОРИСТАННЯ ВТОРИННОГО РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВІДХОДІВ МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНІ, ТИС. Т (2002 Р.) Види відходів Обсяги накопичення Обсяги утворення Обсяги використання Рівень використання, %
щодо обсягів утворення щодо обсягів накопичення
Шлаки доменні 40 000 13 336 7872 58,8 19,6
Шлаки сталеплавильні 92 000 7152 9299 130 10,2
Шлаки феросплавні 17 000 1060 547,3 51,6 3,2
Золи і шлаки теплоелектростанцій 393 000 7929 1620 20,4 0,4
Породи вуглевидобутку і шлами вуглезбагачення 400 000 39 516 3670 9,2 0,9
Найбільш багатотоннажними відходами чорної металургії, що знайшли масове використання, є металургійні шлаки і залізовмісні шлами. Основними видами продукції, що виготовляється із них, є гранульований шлак (що використовується у виробництві цементу), щебінь для будівництва, зворотний продукт для металургії, шлакове борошно (як меліорант), шлакова вага. Крім того, при переробці шлаків вилучається метал, що повертається на переплав у основне виробництво. Залізовмісні відходи металургійних підприємств, що утворюються при очистці газів і стічних вод, використовуються на цих же підприємствах як домішки в агломераційну шихту. Вони також придатні для виробництва цементу. В процесі виробництва глинозему утворюються червоні шлами, що містять оксиди заліза, кальцію та ін. Вони використовуються в цементній промисловості, в чорній металургії, сільському господарстві. Оскільки вони містять такі компоненти, як золото, галій, скандій, ітрій та інші, то можуть розглядатися як техногенне родовище цих корисних копалин. На сьогоднішній день на Миколаївському глиноземному заводі освоєна технологія вилучення галію із алюмінатних розчинів. Золи і шлаки теплових електростанцій знайшли масове застосування в будівництві і виготовленні будівельних матеріалів, зокрема у виробництві бетонів, цементу, пористих заповнювачів та ін. Поруч з виготовленням будматеріалів намічається їх використання для вилучення вуглецю, кольорових та інших металів, які вони містять у відносно підвищених концентраціях. Перспективним є вилучення феросиліцію для чорної металургії. Вартість отриманого матеріалу в 3 рази нижча, ніж на феросплавних заводах. Відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення в масових масштабах використовуються для закладки виробленого простору шахт, виготовлення будівельних матеріалів. Щодо відходів вуглезбагачення, які часто містять до 20 і більше відсотків вуглецю, то найбільш перспективним є їх використання як палива за спеціальними технологіями. Одним з ефективних напрямів їх використання є також виготовлення керамічної цегли, де вони використовуються як паливно-мінеральні домішки. Поряд із заощадженням первинної сировини їх застосування дає значну економію палива (до 80 %). Наявність низки цінних компонентів у складі ресурсного потенціалу відходів визначає інвестиційну привабливість окремих об’єктів. Важливим аспектом реструктуризації металургійної галузі має стати розвиток вторинної металургії. Передумовою для цього є наявний в Україні металофонд. Проведені оцінні роботи на окремих об’єктах накопичення відходів дають підстави очікувати їх віднесення до категорії техногенних родовищ, кольорових, рідкісних, благородних металів та деяких інших видів мінеральної сировини. Наприклад, відходи Микитівського ртутного комбінату містять ртуть, сурму, миш’як, літій, золото, срібло. Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виробничих комплексів із замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем, створення нових підходів до вирішення проблем відходів та засобів їх реалізації. Скороход І. С. Механізм ефективного використання вторинних ресурсів в контексті екобезпечного розвитку регіону.– Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 – економіка природокористування і охорони навколишнього середовища.– Нац. ун-т водного госп. та природокористування МОН України.– Рівне, 2006. Дисертаційна робота присвячена поглибленню теоретико-методологічних засад і методичних підходів щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму ефективного використання вторинних ресурсів у контексті екобезпечного розвитку регіону. У роботі досліджено сучасні механізми державного регулювання у сфері використання вторинних ресурсів; розкрито інноваційну сутність ресурсозбереження та ефективного використання вторинної сировини, а також узагальнено світовий досвід щодо використання вторинних ресурсів. Проаналізовано сучасні еколого-економічні проблеми накопичення вторинних ресурсів, здійснено оцінку наявності й особливості використання вторинної сировини. Наведено рекомендації щодо розробки стратегії активізації екобезпечних інновацій у сфері використання вторинних ресурсів у регіоні, визначено фінансові інструменти запровадження інноваційних рішень у цій сфері, запропоновано регіональну логістичну систему управління потоками вторинних ресурсів.
Дослідження сутності, змісту і характеристик запровадження сучасних екобезпечних інновацій із метою ефективного використання вторинних ресурсів, визначення методів державного регулювання у сфері використання вторинних ресурсів, обґрунтування та дослідження питань щодо формування і впровадження логістичної системи управління потоками вторинних ресурсів у регіоні визначили мету, завдання і зміст цієї дисертаційної роботи. Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дисертації полягають у такому: 1. Теоретична основа процесів забезпечення ефективного використання вторинних ресурсів в Україні перебуває лише на стадії становлення. Тому основними пріоритетними завданнями у цій сфері є: установлення конкретних критеріїв та порядку віднесення відходів до вторинних ресурсів, вимог і правил поводження з такими видами відходів; визначення пріоритетних видів вторинних ресурсів, створення умов для використання яких є першочерговим завданням (регіональні цільові програми); розробка і впровадження економічних та адміністративних механізмів з метою спонукання до придбання продукції, випущеної з використанням вторинних ресурсів; упровадження механізму заставних цін на подальшу утилізацію відходів, що утворюються в результаті споживання товарів. 2. Подальший екобезпечний розвиток регіонів неможливий без науково обґрунтованого механізму ефективного використання вторинних ресурсів, який повинен базуватися на застосуванні екобезпечних інновацій. Залежно від особливостей запровадження проектних рішень, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, екобезпечні інновації можна поділити на три групи: техніко-технологічні, організаційні та соціальні. 3. Передумовою забезпечення ефективного використання вторинних ресурсів у регіонах України та поліпшення якості довкілля є інтеграція управління економічними й екологічними процесами. Механізм управління процесами використання вторинних ресурсів передбачає, передусім, здійснення державного регулювання, що визначається необхідною умовою реалізації стратегії активізації цих процесів у регіонах. Проблеми державної системи управління вторинними ресурсами пов’язані з недосконалістю нормативно-правової бази щодо відходів, яка існує в Україні. 4. Важливим напрямом забезпечення екобезпечного розвитку територій виступає формування ефективної системи управління вторинними ресурсами, усі елементи якої повинні бути пов’язані між собою та передбачати створення системи державного моніторингу і державної інформаційно-аналітичної системи, комплексне програмування, здійснення державної екологічної експертизи. Основними напрямами формування системи управління вторинними ресурсами в регіоні є: розробка та реалізація інноваційних проектів у сфері використання вторинних ресурсів; вдосконалення механізму фінансування у сфері управління вторинними ресурсами через залучення внутрішніх засобів підприємств та інших інвестиційних ресурсів; заохочувальна податкова і кредитна політика, пільгові тарифи на транспортування вторинних ресурсів, штрафи, заставні платежі за вторинні ресурси, які утворюються; створення ретельного екологічного моніторингу утворення, розміщення і утилізації вторинних ресурсів; вдосконалення законодавчої бази у сфері використання вторинних ресурсів; обов’язкове включення в систему управління вторинними ресурсами екологічного виховання та громадської ініціативи з попередження забруднення навколишнього середовища твердими побутовими відходами і поступового переходу до роздільного збору та використання таких відходів. 5. На основі вивчення світового досвіду щодо використання вторинних ресурсів обґрунтовано необхідність застосування логістичних підходів у системі ресурсозбереження, які спрямовуються на підвищення техніко-технологічного рівня виробництва та підсилення взаємодії господарського механізму на ефективність використання вторинних ресурсів. 6. Дослідження стану функціонування суб’єктів, діяльність яких спеціалізується на використанні вторинної сировини у Волинській області, вказує на незначне запровадження екобезпечних інновацій у виробництво та нерозвиненість ринку вторинних ресурсів у регіоні. Подолати виявлені негативні моменти можна на основі розробки та послідовної реалізації стратегії активізації екобезпечних інновацій в регіоні як засобу підвищення ефективності використання вторинних ресурсів. 7. Фінансове забезпечення проектів упровадження екобезпечних інновацій в сфері використання вторинних ресурсів може здійснюватися за рахунок таких джерел як бюджетне фінансування, субсидії, екологічні фонди, кредити, іноземні інвестиції, цільові гранти, власні засоби підприємств, добровільні внески. 8. Важливою складовою організації екобезпечного розвитку регіону є створення регіональної логістичної системи управління потоками вторинних ресурсів. Це дозволить здійснити широкомасштабне використання вторинних ресурсів та сприятиме досягненню соціально-економічної та екологічної ефективності.
Список опубликованных работ по теме диссертации: У наукових фахових виданнях: Скороход І. С. Інноваційні засади використання вторинних ресурсів в контексті екобезпечного розвитку регіонів // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. пр.– Рівне: НУВГП, 2005.– Вип. ХI, № 4.– С. 129135.– (Сер. Природокористування та ресурсозбереження). Скороход І. С. Формування системи управління відходами як умова забезпечення сталого розвитку регіону // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Природно-ресурсний потенціал в системі просторового розвитку: Зб. наук. пр. / НАН України Інститут регіональних досліджень; Редкол.: відп. ред. академік НАН України М. І. Долішній.– Л., 2004.– Вип. 2.– С. 329334. Скороход І. С. Логістична концепція управління екобезпечним інноваційним розвитком регіону: Зарубіжний досвід // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. пр.– Луцьк: Надстир’я, 2004.– Вип. Х, № 34.– С. 298305.– (Сер. Екологія, рекреація та інфраструктура). Павліха Н. В., Скороход І. С. Особливості організації логістичної системи управління потоками відходів у регіоні // Регіональна економіка.– 2003.– № 3.– С. 208216. – [Особистий внесок – обґрунтування необхідності формування логістичної системи управління потоками відходів у регіоні]. Скороход І. С. Активізація екологічних інновацій на промислових підприємствах регіону // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Інноваційний розвиток економіки: Зб. наук. пр.: В 4-х ч. / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. академік НАН України М. І. Долішній.– Л., 2003.– Вип. 6., Ч. 1.– С. 219228. Павліха Н. В., Скороход І. С. Стратегічні аспекти активізації інноваційних рішень в умовах екобезпечного розвитку регіону // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. пр.– Луцьк: Надстир’я, 2003.– Вип. IХ, № 4.– С. 3951.– (Сер. Природокористування та ресурсозбереження).– [Особистий внесок – визначення стратегічних заходів у сфері вторинного використання відходів у регіоні]. Скороход І. С. Особливості системи управління у сфері використання вторинної сировини в регіоні // Вісн. Укр. держ. ун-ту водного госп. та природокористування: Зб. наук. пр.– Рівне, 2003.– Вип. 1.– С. 602–606.– (Сер. Економіка. Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком). Павлов В. І., Скороход І. С. Особливості формування логістичної системи ресурсозбереження // Вісн. Нац. ун-ту “Львівська політехніка”: Зб. наук. пр.– Л.: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2003.– № 469.– C. 95100.– (Сер. Логістика).– [Особистий внесок – обґрунтування необхідності побудови логістичної схеми ресурсозбереження на підприємствах регіону]. Скороход І. С. Про необхідність вдосконалення організаційно-економічного механізму ресурсозбереження в регіоні // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації: Зб. наук. пр. / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. академік НАН України М. І. Долішній.– Л., 2002.– Вип. 5.– С. 452457. Скороход І. С. Рециклінг як один із напрямів ресурсозбереження в регіоні // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. пр.– Луцьк: Надстир’я , 2002.– Вип. VІІI, № 4.– С. 4047.– (Сер. Природокористування, екологія та ресурсозбереження). Павліха Н. В., Скороход І. С. Основні аспекти реалізації екобезпечних технологій переробки відходів у Волинській області // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. пр.– Луцьк: Надстир’я, 2001.– Вип. VII, № 4.– С. 47–57.– (Сер. Природокористування та ресурсозбереження).– [Особистий внесок – обґрунтування можливостей запровадження екобезпечних технологій переробки вторинної сировини у регіоні]. Матеріали і тези конференцій: Скороход І. С. Проблеми функціонування підприємств корпоративного типу в сфері використання вторинних ресурсів регіону // Корпоративне управління в Україні: Менеджмент, фінанси, аудит: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.: Рівне, 45 трав. 2006 р.: У 2 ч. / Нац. ун-т водного госп. та природокористуваня. Ред.: відп. ред. В. І. Павлов.– Рівне: НУВГП, 2006.– С. 281283. Скороход І. С. Інвестиційне забезпечення інноваційних рішень з ресурсозбереження // Творча спадщина Йозефа А. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.: Чернівці, 23 квіт. 2003 р.– Чернівці: Рута, 2003.– С. 242248. Скороход І. С. Запровадження екобезпечних технологій з метою зміцнення економічного потенціалу регіону // Наук. вісн. Чернів. торг.-екон. ін-ту КТНЕУ: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.: 1516 квіт. 2003 р.– Чернівці: АНТ Лтд., 2003.– Вип. І.– С. 314–316. Скороход І. С. Мотиваційний механізм реалізації екобезпечних інновацій на вітчизняних підприємствах // Стратегія розвитку вітчизняних підприємств: Матеріали наук.-практ. конф.– Т., 2003.– С. 123133. Скороход І. С. Логістичні підходи до організації використання відходів // Сучасні технології виробництва в розвитку економічної інтеграції та підприємництва: Матеріали І Українсько-польської наук. конф.– Хмельницький: Технол. ун-т Поділля, 2003.– С. 216217. Скороход І. С Еколого-економічні проблеми використання вторинної сировини і відходів виробництва в регіоні // Современные проблемы социально-экономического развития регионов Украины.: Материалы Всеукр. науч.-практ. конф.: 910 сент. 2002 г.– Т. 2.– Донецк; Львов, 2002.– С. 361366. Скороход І. С. Регіональні аспекти запровадження екобезпечних технологій // Екологічний менеджмент у загальній системі управління: Перша щорічна всеукр. наук. конф.– Суми: Вид-во СумДУ, 2001.– С. 69–74. Інші видання: Павліха Н. В., Скороход І. С. Екологізація туристичної сфери: інноваційний підхід // Вісн. Донец. ін-ту туристичного бізнесу: Зб. наук. пр.– 2005.– № 9.– С. 185189.– (Сер. Економіка, організація і управління підприємствами (в туристичній сфері)).– [Особистий внесок – визначення видової характеристики екобезпечних інновацій]. Скороход І. С. Необхідність використання відходів як умова забезпечення екологічної безпеки регіону // Вісн. Рівнен. держ. техн. ун-ту: Зб. наук. пр.– Рівне, 2002.– Вип. 2.– С. 366–372.– (Сер. Економіка. Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління). Скороход І. С. Проблеми запровадження екобезпечних технологій в період трансформації національної економіки // Сучасна економічна теорія та проблеми її застосування: Зб. наук.-техн. пр.– Л.: УкрДЛТУ, 2002.– Вип. 12.6.– С. 162165. Скороход І. С. Необхідність реалізації екологічних інновацій в сфері переробки вторинної сировини в умовах глобалізації економіки // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Зб. наук. пр. Чернівці, “Рута”, 2002.– Вип. 141142.– С. 132–133.– (Сер. Економіка). Скороход І. С. Джерела фінансування запровадження екологічно безпечних технологій на промислових підприємствах // Вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки.– 2002.– № 4.– C. 460.– (Сер. Економічні науки). Павліха Н. В., Напханюк (Скороход) І. С. Проблеми природокористування на Волині та пріоритетні напрямки екологізації регіону // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. пр.– Луцьк: Надстир’я, 2000.– Вип. VI, № 4.– С. 38–49.– (Сер. Природокористування та ресурсозбереження).– [Особистий внесок – визначення основних напрямів екологічної політики в регіоні].
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ Дрозд І. П., Коломієць В. І., Інститут проблем національної безпеки, Київ, Україна Методологічні принципи еколого-економічного підходу до розвитку економіки ґрунтуються на критеріях раціонального природокористування. Пріоритетність еколого-економічного підходу в стратегії керування суспільним виробництвом уже починає впроваджуватися в життя. Проте на заваді стоять такі перешкоди, як вузьковідомчий підхід, галузеві економічні інтереси, відсутність у господарському механізмі ефективних важелів реалізації природоохоронних принципів тощо.Вторинне ресурсокористування стає довгостроковою стратегією розвитку національного господарства, яке скеровується як на розширення його ресурсних можливостей, так і на підвищення інтегральної еколого-економічної ефективності. Як система ресурсозберігаючих і природоохоронних заходів, що здійснюються на основі науково-технічного прогресу, вторинне ресурсокористування потребує розробки науково обґрунтованої програми і державного регулювання в цілому.Основним напрямом державної політики України у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки є мінімізація накопичення відходів і повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів.Однак сьогодні розрив між обсягами накопичення відходів, їх утилізацією та знешкодженням поглиблює екологічну кризу. Водночас відбувається невпинне зростання витрат на одержання первинної сировини для промислового виробництва. Останнім часом до цих факторів додається проблема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинного ресурсокористування. Виникає потреба розглядати проблему відходів у рамках єдиного підходу до її соціально-екологічних та ресурсно-технологічних аспектів. З огляду на наявні ресурсні можливості та високу еколого-економічну ефективність використання відходів виробництва і споживання, вони можуть стати важливим джерелом задоволення потреб економіки в сировині. Підвищення рівня їх використання пов'язується у найближчі роки з продовженням формування ринкового механізму ціноутворення на відповідну продукцію, з розробкою адміністративно-правової регламентації у цій сфері діяльності (важливо поєднати жорсткі обмеження щодо розміщення відходів з фінансовими та іншими пільгами при розширенні їх утилізації), а також з цілеспрямованою інвестиційною діяльністю і залученням іноземного капіталу.Досягнення цілей ресурсного аспекту у напрямах державної політики щодо вирішення проблеми відходів має здійснюватися шляхом вирішення таких питань:— визначення обсягів, розташування і темпів утворення відходів;— визначення складу та властивостей відходів;— аналіз умов і закономірностей використання первинної і вторинної сировини, стану сировинного ринку, економічна оцінка доцільності утилізації відходів;— обґрунтування концепції пріоритетних напрямів і масштабів розвитку вторинного ресурсокористування, цільових програм;— розроблення проблемно орієнтованої класифікації відходів (за ресурсними ознаками);— розроблення нових і удосконалення діючих технологій та виробничих схем утилізації відходів;— забезпечення селективного складування відходів за їх властивостями та консервації цінних ресурсних відходів (створення техногенних родовищ);— розроблення конкретних рекомендацій і обґрунтувань щодо утилізації відходів, проектування технологічних ланцюгів комплексної переробки сировини.Законом України «Про відходи» визначено відповідальність власників відходів щодо їх розміщення, знешкодження, утилізації та екологічно безпечного видалення. При цьому на власників покладено правову відповідальність за безпечне поводження з відходами, а також обов'язки по визначенню складу відходів та можливостей їх утилізації з метою збереження ресурсних цінностей, пошуку технологій їх залучення у повторне виробництво. Однак реалізація положень цього закону наразі фінансово не забезпечена, оскільки утилізація відходів потребує значних капіталовкладень. Така невизначеність ситуації може призвести до низки негативних наслідків, а саме: гальмування з боку підприємств фінансування і проведення робіт з встановлення ресурсної цінності відходів, оскільки це пов'язано з ризиком втрати права розпорядження ними; опір проведенню цих робіт з боку інших суб'єктів підприємництва; збереження за підприємством відповідальності за відходи (в тому числі платежів за розміщення), незалежно від втрати власності на них.Актуальним завданням є розробка і прийняття закону про вторинні матеріальні ресурси, норми якого в тих чи інших формах діють у більшості країн світу. Він має визначити загальні правові, економічні та соціальні регламенти у сфері утворення, зберігання, раціонального використання відходів як вторинних ресурсів. Формування відповідної законодавчої бази дозволить посилити відповідальність органів управління за утилізацію відходів, розробити заходи економічного стимулювання, організувати повноцінний державний облік у цій сфері тощо.Важливим завданням державних органів залишається наукове і науково-технічне забезпечення розширення вторинного ресурсокористування як генерального напряму політики ресурсозбереження. З цією метою необхідно забезпечити фінансування відповідних науково-дослідних робіт, створити ресурсно-технологічний банк даних «Вторинні ресурси України», посилити організаційну та координаційну роботу уповноважених органів.У сфері поводження з твердими побутовими відходами існує також чимало складних питань. Ще в 90-х роках минулого століття у більшості розвинутих країн світу зрозуміли, що звалища та сміттєспалювальні заводи не розв'язують проблеми твердих побутових відходів. Необхідно було принципово змінити технологію: вилучати з відходів корисні компоненти і після переробки використовувати їх повторно.І перший етап тут — сортування відходів, яке зручно здійснювати безпосередньо у місцях їх утворення: частково у житлових будинках з подальшою обробкою на відповідних підприємствах. У розвинених країнах розробляють концепції комплексного управління побутовими відходами, причому провідна роль у їх реалізації належить населенню. Для цього слід вести цілеспрямовану роз'яснювальну роботу в освітніх закладах і серед широкої громадськості, використовувати всі важелі виконавчої влади, засоби масової інформації.Отже, конче потрібно змінити загальнодержавну політику стосовно поводження з відходами, ключовим елементом якої має стати створення єдиної системи управління усіма видами відходів з відповідним законодавчим урегулюванням.Насамперед необхідно акцентувати увагу на розв'язанні таких питань: Зосередження всіх функцій управління у сфері поводження з відходами виробництва та споживання в єдиному, уповноваженому Урядом України органі й формування жорсткої виконавчої вертикалі. Заснування, з відповідним законодавчим урегулюванням, спеціальних фондів з акумулюванням коштів за рахунок виробників відходів. Створення на базі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів системи підготовки кадрів для роботи у сфері поводження з відходами.Централізований орган управління у галузі комплексного поводження з відходами має розв'язати такі першочергові завдання:— детальна інвентаризація відходів в Україні, комплексна перевірка організованих та неорганізованих місць вилучення відходів з метою оцінки їх технічного стану, наявності та якості природозахисних бар'єрів, проектної, дозвільної, експлуатаційної та облікової документації, структури відходів та їх обсягів за групами токсичності;— формування єдиної державної системи обліку відходів, до якої входитимуть державні реєстри відходів, державні кадастри об'єктів утворення відходів, об'єктів обробки та утилізації від ходів і об'єктів зберігання та захоронення відходів;— розвиток на основі новітніх технологій індустрії обробки й утилізації відходів виробництва та споживання з їх максимально можливим використанням як джерела вторинних ресурсів.Реалізація перелічених заходів сприятиме впровадженню такої системи господарювання, за якої економічне зростання не супроводжуватиметься деградацією природи. 3.3 Вторинне ресурсокористування Науково-технологічний прогрес значною мірою реалізується у всі більш динамічному розвитку вторинного ресурсокористування. В сучасному світі чим більш розвинутою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерел в загальному ресурсоспоживанні. Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини, рекуперації відходів свідчить про закономірність ресурсозберігаючих тенденцій інтенсивного природокористування. Їх науковою основою є ідеї технологічно замкнутого кругообороту використання природної сировини і становлення на цій основі безвідходних територіально-виробничих комплексів. (Таблиця №4 «Використання вторинної сировини ») [1 с.33] В розвинутих країнах світу, зокрема в США, із вторинної сировини отримують понад 20% всього виробництва алюмінію, 33% заліза, 50% свинцю і цинку, 44% міді тощо. Маються на увазі насамперед ресурси у вигляді лому цих металів. Але рециклінг стосується і гуми, і пластмас, і мастильних матеріалів, і багатьох інших. Певного досвіду використання вторинних ресурсів набуто і в Україні. Введення в 1981 році загальнодержавного планування використання вторинних ресурсів сприяло збільшенню обсягів залучення їх до виробництва. За розрахунками вторинне ресурсокористування – зі складу відходів – в кінці 80-х років складало 11-12% загального ресурсокористування. Однак на протязі 90-х років спостерігалась тенденція до спаду обсягів їх використання, які зменшилися в 3 рази. Посилення державного регулювання наприкінці 90-х років сприяло зміні негативних тенденцій щодо використання відходів. Починаючи з 2000 року стали збільшуватись і відносні і абсолютні показники використання відходів як вторинної сировини, що свідчить про тенденцію до ресурсозбереження в національній економіці. [5, с.235] Світовий та вітчизняний досвід визначають ряд безумовних авторитетів вторинного ресурсокористування. Це пов’язано, перш за все, з високою ефективністю використання залишкових продуктів кінцевого споживання. Мається на увазі вторинний метал, макулатура, вторинні матеріали, скло, гума, дерево, відпрацьовані нафтопродукти, металовмісні та деякі паливовмісні відходи. Макулатура використовується для отримання широкої гами целюлозно-паперової продукції. Використання 1 т. вторинного волокна взамін деревної маси дозволяє заощадити від 2,6 до 5 м3 деревини, від 105 до 780 кВт. год електроенергії та ін. [5, с.236] Відходи деревини використовуються для виробництва деревостружкових плит, інших композиційних матеріалів, гідролізної продукції. На теперішній час створилися сприятливі нормативно-правові та економічні умови для розширення збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, передусім залишкових продуктів кінцевого споживання: макулатури, сировини полімерної вторинної, відходів деревини та ін. Відходи знаходять застосування у багатьох галузях для виробництва промислової продукції, будівельних матеріалів, комбікормів, добрив та ін., замінюючи природні ресурси (рудні концентрати, паливо, деревину, природні нерудні матеріали тощо). Одним із пріоритетних напрямів у сфері використання вторинних ресурсів виступає подальша розробка технологій і розширення виробництв по переробці багатотоннажних відходів видобувної, металургійної, хімічної та інших галузей промисловості в будівельні матеріали і конструкції. До таких відходів відносяться відвальні розкривні і супутні породи, шлаки металургійної промисловості, золи і шлаки теплоелектростанцій, фосфогіпс та ін. Найбільш перспективними є вже створені чи розроблювані технології по використанню відходів як домішок в сировинні суміші для виробництва різних будівельних матеріалів і конструкцій, а також розробки, пов’язані з повною чи частковою заміною природної сировини у виробництві цементу, керамічної і силікатної цегли, бетонів, пористих заповнювачів та інших матеріалів. В мінерально-сировинному комплексі при визначенні можливостей матеріально-технічного забезпечення приросту виробництва промислової продукції слід враховувати наявність великих обсягів вторинних ресурсів і можливості їх переробки. Відходи гірничо видобувної промисловості включають розкривні, супутні породи та відходи збагачення корисних копалин. Основна маса розкривних порід використовується для рекультивації земель, будівництва дамб, доріг, планування території, а також для закладки гірничих виробок. Окремі види розкривних і супутніх порід (скельні породи, бентонітові глини, вапняки, талькові сланці, пісок можуть використовуватись для виробництва будівельних матеріалів (щебеню, кераміки, скла, цементу). Найбільш багатотоннажними відходами чорної металургії, що знайшли масове використання, є металургійні шлаки і залізовмісні шлами. Основними видами продукції, що виготовляється із них, є гранульований шлак (що використовується у виробництві цементу), щебінь для будівництва, зворотній продукт для металургії, шлакове борошно (як меліорант), шлакова вага. Крім того, при переробці шлаків вилучається метал, що повертається на переплав у основне виробництво. Залізовмісні відходи металургійних підприємств, що утворюються при очистці газів і стічних вод, використовуються на цих же підприємствах як домішки в агломераційну шихту. Вони також придатні для виробництва цементу. В процесі виробництва глинозему утворюються червоні шлами, що містять оксиди заліза, кальцію та ін. Вони використовуються в цементній промисловості, в чорній металургії, сільському господарстві. Оскільки вони містять такі компоненти як золото, галій, скандій, ітрій та інші, то можуть розглядатися як техногенне родовище цих корисних копалин. На сьогоднішній день на Миколаївському глиноземному заводі освоєна технологія вилучення галію із алюмінат них розчинів. Золи і шлаки теплових електростанцій знайшли масове застосування в будівництві і виготовленні будівельних матеріалів, зокрема у виробництві бетонів, цементу, пористих заповнювачів та ін. Поруч з виготовленням будматеріалів намічається їх використання для вилучення вуглецю, кольорових та інших металів, які вони містять у відносно підвищених концентраціях. Перспективним є вилучення феросиліцію для чорної металургії. Вартість отриманого матеріалу в 3 рази нижча, ніж на феросплавних заводах. Відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення в масових масштабах використовуються для закладки виробленого простору шахт, виготовлення будівельних матеріалів. Щодо відходів вуглезбагачення, які часто містять до 20 і більше відсотків вуглецю, то найбільш перспективним є їх використання як палива за спеціальними технологіями. Одним з ефективних напрямів їх використання є також виготовлення керамічної цегли, де вони використовуються як паливно – мінеральні домішки. Поряд із заощадженням первинної сировини їх застосування дає значну економію палива (до 80%). Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно – технологічних передумов територіально – виробничих комплексів з замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем, створення нових підходів до вирішення проблем відходів та засобів їх реалізації. (Таблиця №5 «Використання вторинної сировини і відходів виробництва») [1 с.34]
