Розділ 1. Виробнича потужність та виробнича програма
підприємства
Виробнича потужність підприємства
Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів. Різниця між ними полягає в тому, що одні фактори впливають на збільшення виробничих потужностей, а інші дають змогу оцінити рівень її використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду, що в кожному конкретному випадку визначив вплив на збільшення та використання виробничих потужностей і допоможе встановити існуючі між ними зв'язки й джерела утворення резервів підвищення ефективності виробничих потужностей підприємств.
Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до оновлених елементів процесу виробництва — засобів праці, предметів праці і самої праці. При класифікації вони можуть бути розділені на дві групи:
фактори, які впливають на розширення фронту роботи;
фактори, які позначаються па підвищенні продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.
Розширення фронту роботи залежить насамперед від кількості технологічного устаткування і виробничих площ, оскільки їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устаткування і робочі місця потрібно добирати так, щоб їхня структура відповідала структурі трудомісткості виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здатності різних робочих місць. Певне співвідношення повинно існувати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства. Отже, виробнича потужність не відображує сумарної енергетичної потужності підприємства і не складається із сум потужностей окремих робочих машин. Вона залежить від рівня пропорційності, який визначається відповідністю структури устаткування і робочих місць структурі трудомісткості виробів, що виготовляються.
Отже, однією із найважливіших умов виробництва, яке здійснюється системою машин, є дотримання норм і пропорцій між їх кількістю, розмірами і робочими швидкостями. Порушення принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зменшення масштабу виробництва порівняно з тим, який міг би бути при цій кількості машин і робочих місць, а також до зниження ефективності використання виробничого апарату підприємства. Визначаючи виробничу потужність, систему машин потрібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.
Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки, тим більше зможе підприємство виготовити продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.
Значний вплив на збільшення продуктивності машин має удосконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дає змогу інтенсифікувати виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення виробу. Збільшення продуктивності машин залежить також від рівня досконалості конструкції виробів, які виготовляються. Чим простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів та вища їхня технологічність у виробництві, тим нижча трудомісткість продукції і вища продуктивність машин.
Кваліфікація працівників також впливає на продуктивність машин. Систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навичок працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їхньої кваліфікації створює сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці. Укомплектування підприємств кваліфікованими працівниками прискорює освоєння сучасної техніки, дає змогу максимально використовувати її потенційні можливості, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси і, таким чином, систематично збільшувати виробничі потужності підприємств.
Отже, фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметом праці та самою працею — тільки в якісному.
Зростання виробничих потужностей підприємства, зумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині трудомісткості продукції, яка виготовляється. Знаючи величину і структуру трудомісткості продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому. Особливістю цих факторів є те, що для здійснення заходів, пов'язаних з ними, потрібні капітальні вкладення.
Цілком іншу природу мають фактори, які впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціально-економічні і організаційно-технічні. Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу втрат у плановому періоді. Ці фактори діють у сфері організації функціонування засобів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування.
Втрати часу поділяються на:
регламентовані
нерегламентовані.
Регламентовані втрати часу (підготовчо-завершальні роботи, ремонт устаткування, обідні перерви, неробочі зміни і дні, а також вихідні дні) передбачені діючими нормативами. Нерегламентовані втрати часу — цілозмінні та внутрішньозмінні простої устаткування. Цілозмінні простої, як правило, зумовлюються впливом соціально-економічних факторів (наприклад, відсутність робітників-верстатників різних професій, знижений режим роботи підприємства, недоліки в організації оплати праці верстатників і стимулюванні використання виробничих потужностей, зменшення ринку збуту продукції або народногосподарської потреби в ній). Внутрішньозмінні простої залежать в основному від організаційно-технічних факторів (некомплектність кооперованих поставок, низький рівень матеріально-технічного постачання робочих місць і концентрація виробництва однорідних виробів без урахування технологічних можливостей устаткування, недоліки в організації виробництва, праці й управління).
Аналіз суті й особливостей вияву факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей підприємств, дає змогу функціонально їх класифікувати на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх факторів відносять:
народногосподарська потреба в продукції, яку виробляє підприємство;
матеріально-технічне забезпечення виробництва;
ступінь забезпечення робочою силою;
комплексне введення в дію нових виробничих потужностей;
ступінь забезпечення енергетичними ресурсами;
ступінь відповідності (якості) сировини і матеріалів.
До внутрішніх факторів відносять:
структуру парку обладнання і устаткування;
організація обслуговування виробництва;
організація роботи парку машин (час простоювання обладнання в ремонті, коефіцієнт змінності);
організація планування на підприємстві;
організація праці;
система матеріального стимулювання;
стан кооперування з іншими підприємствами у використанні виробничих потужностей.
Аналіз і класифікація факторів дають змогу чітко розмежувати такі поняття, як „випуск продукції”, „використання виробничої потужності”, „розвиток виробничої потужності”. Закономірність вияву і дії факторів, що впливають на величину і рівень використання виробничих потужностей підприємств, не зазнає змін у зв'язку з переходом до роботи в ринкових умовах. Більше того, вони є методологічною передумовою виявлення ефективного використання наявних резервів в обох аспектах (величини і рівня використання), оскільки саме в ринкових умовах мобілізація внутрішніх резервів збільшення і поліпшення використанню виробничих потужностей підприємств виступає важливим фактором підвищення ефективності їх роботи.
Широке розгортання ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації виробництва зумовлюють необхідність більш повного й оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничих потужностей. Це вимагає розробки ефективних заходів і методів їх виявлення на всіх стадіях виробничого процесу з врахуванням використання величини виробничої потужності підприємства і його підрозділів. Це завдання може бути забезпечене шляхом впровадження в практику якісно нових методів обчислення виробничих потужностей із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки. Своєю чергою використання електронно-обчислювальних машин і нових методів обчислення виробничих потужностей зумовлюють необхідність розв'язання комплексу задач, пов'язаних з формуванням вхідної і вихідної інформації, введення в обіг нових понять. Серед них треба виділити такі: потужнісні ресурси підприємства, форми виробничо-технологічної організації потужнісних ресурсів, централізація інформації.
У широкому розумінні основу потужнісних ресурсів становлять робочі місця, на яких виконуються роботи при допомозі машин і механізмів або ручним способом з використанням механізованого інструменту та інших нескладних знарядь праці. У першому випадку потенційна можливість робочого місця визначається пропускною здатністю устаткування, а в другому — обсягом робіт, які виконує робітник. Отже, потужнісні ресурси — це сукупність устаткування і робочих місць, які організовано функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі.
Оцінка рівня використання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реального стану їх використання потрібна система показників.
Як система показників загалом, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. Своєю чергою кожний з показників, який входить до тої чи іншої групи, має строго визначене призначення в системі аналізу і використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного з показників, які входять до тієї чи іншої групи і системи в цілому.
Серед показників першої групи виділяється коефіцієнт використання проектної потужності (ПП), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбачений проектом рівень. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом (у грн.., т, шт.), до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.
На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта відомостей можна оцінювати процес освоєння проектних потужностей, скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто можна врахувати фактор часу при оцінюванні рівня використання нових потужностей.
Коефіцієнт використання виробничої потужності (ВП) характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. Своєю чергою виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування й організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної і фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.
Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшенню випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньорозрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності Кн.:
(1.1),
Де:
МН — розрахункова нормативна величина виробничої потужності.
За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства. Але досягнутий високий рівень коефіцієнта не завжди свідчить про її повне використання. Це пояснюється тим, що при визначенні виробничої потужності підприємство орієнтується на потужність слабких підрозділів. Значить, виробнича потужність занижується і дати правильну оцінку раціональності використання технологічного устаткування, а також наявним резервам підвищення його завантаження неможливо.
Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою показників другої групи які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи та завантаження обладнання, і показник середнього часу роботи одиниці обладнання.
Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання Кзм є ділення планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:
(1.2)
Де:
— сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість
продукції, маш./год.;
— кількість одиниць встановленого обладнання;
Фд — дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год.
Для оцінки використання реального фонду роботи обладнання використовується коефіцієнт завантаження обладнання Кз. Він показує відношення сумарної машиномісткості до дійсного фонду часу роботи встановленого обладнання при заданому режимі роботи підприємства або його підрозділів:
(1.3)
Де: Р — режим роботи заводу, цеху, дільниці.
Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як
(1.4)
Інша група показників (коефіцієнт змінності роботи обладнання, коефіцієнт його завантаження і показник, що характеризує середній час роботи одиниці обладнання) значною мірою відповідає цій вимозі. 3а такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, і досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва; які відображають наявні ресурси і їх використання в часі. Будь-який із показників відображає насамперед використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потужності, а й резерви поліпшення її використання.
Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів і груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання використовується коефіцієнт пропорційності Кнр, який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, яке зайняте у виготовленні продукції, до загальної кількості встановленого обладнання Свст:
(1.5)
Якщо, Спр = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнтові завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.
Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності означає використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження — ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсягу виробництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку машин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній структурі парку машин і структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водночас він показує, на скільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню у певний момент.
Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропорційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.
Визначивши за допомогою Кпр рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.
Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Одним із таких показників є фондовіддача. Він має прямий зв'язок з показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання.
Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за такою формулою:
(1.6)
Де:
Ф — приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання, грн../грн..;
Кз.з, Кз.б — коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах;
Фб, — фондовіддача у базовому періоді, грн../грн.
Ефективність використання активної частини основних фондів характеризує такий вартісний показник, як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі.
Дуже важливим показником є коефіцієнт, що характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.
Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств і його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.
До показників, які характеризують організаційно-технічний рівень виробництва відносять:
рівень автоматизації і механізації виробництва;
фондоозброєність праці, грн./люд;
електроозброєність праці, кВт-год/люд-год;
механоозброєність робітників, грн./люд;
питома вага активної частини в загальній вартості промислово-виробничих фондів.
Основні шляхи поліпшення використання виробничих потужностей полягають у розкритті екстенсивних і інтенсивних резервів, а також в підвищенні загальноосвітнього і технічного рівня робітників.
Екстенсивні резерви полягають у:
збільшенні кількості одиниць встановленого і фактично працюючого обладнання;
вдосконаленні організації ремонту обладнання;
підвищенні змінності роботи цехів і дільниць;
скороченні виробничих циклів складально-монтажних робіт;
поліпшенні складування і раціональному використанні виробничих площ;
зміні технології і передачі частини робіт на менш завантажені групи обладнання в цеху;
розвитку раціонального кооперування заводів, цехів і дільниць.
Екстенсивні резерви поліпшення використання обладнання повинні використовуватися насамперед, оскільки залучення їх у виробництво не вимагає великих капітальних вкладень. Адже ці резерви є конкретним змістом такого чинника підвищення економічної ефективності виробництва, як вдосконалення організації виробництва, праці і управління. Треба скоротити, передусім, кількість недіючого обладнання, впровадити добре продуману систему планово-попереджувального ремонту обладнання, підвищити змінність роботи, особливо високопродуктивного обладнання, підвищити рівень механізації складально-монтажних робіт, удосконалити організацію робіт допоміжних і обслуговуючих цехів і служб заводу, збільшити питому вагу виробничої площі в загальній площі підприємства, підвищити коефіцієнт використання виробничої потужності за рахунок розширення зв'язків як внутрішньогалузевих, так і міжгалузевих. Всі ці заходи можуть привести до зростання фондовіддачі, ефективності виробництва, вони легко реалізовуються у виробничій і економічній діяльності підприємства.
На кожному підприємстві є недіюче обладнання: воно або ще не встановлено, або встановлено, але не діє.
Причинами наявності невстановленого обладнання є:
невиконання планів капітального будівництва і графіків будівельно-монтажних робіт;
придбання обладнання без урахування реальної потреби в ньому;
зміна номенклатури продукції, що випускається.
Причини простою встановленого обладнання визначаються на основі даних обліку його роботи, який звичайно ведеться цеховою механікою. Але цим обліком охоплюються тільки тривалі простої обладнання, що практично перевищують половину робочої зміни (хоч формально в облік повинні попасти простої тривалістю 1 година і більш). Більшість простоїв, що тривають менше за годину, не враховуються, а вони становлять велику частину всіх втрат часу роботи обладнання. Тому, щоб з'ясувати причини і дійсну величину простоїв обладнання, проводять фотографію роботи обладнання.
Значну питому вагу простою складає перебування обладнання в ремонті. Це пов'язано з тим, що більше за половину парку обладнання експлуатується понад 10 років. Основними резервами, пов'язаними зі зниженням простоїв обладнання внаслідок ремонту, є поліпшення організації ремонту на заводі і збільшення міжремонтного періоду роботи обладнання шляхом вдосконалення його експлуатації.
Другим напрямом поліпшення використання виробничих потужностей є інтенсивні резерви. Якщо екстенсивні резерви мають свої природні кордони, то інтенсивні резерви практично невичерпні.
Інтенсивні резерви знаходять своє конкретне вираження в наступному:
вдосконаленні конструкції виробів, що випускаються;
поглибленні спеціалізації заводів, цехів і дільниць з метою збільшення серійності виробництва і впровадження прогресивної технології;
розширенні уніфікації, нормалізації і стандартизацій виробів;
оновленні і модернізації обладнання;
підвищенні технічної оснащеності виробництва;
впровадженні наукової організації праці на робочих місцях.
Практика роботи підприємств показує, що культурно-технічний рівень робітників значною мірою визначає рівень продуктивності праці, якість продукції, що виробляється, ефективне використання обладнання. Високий рівень загальноосвітньої підготовки працівника дозволяє йому більш раціонально використати і робочий час. Більш досвідчений і більш кваліфікований робітник краще знає обладнання, на якому він працює, не допускає його швидкого фізичного зносу, оберігає від аварій, краще використовує потужність станка, швидше освоює передові прийоми робіт.
Підвищення ефективності використання виробничої потужності проблема комплексна. Вона охоплює не тільки питання капітальних вкладень (інвестицій) і використання обладнання, але і тісно пов'язана з питаннями організації, планування, технічної підготовки і управління виробництвом, а також підвищення зацікавленості підприємства в кращому використанні обладнання.
Більш раціональному використанню виробничої потужності сприяє встановлений податок на майно підприємства, куди входить і вартість виробничого обладнання.


Розробка річного плану виробництва на підприємстві
Порядок розробки проектів річних планів, який склався на підприємствах, надає необмежені можливості для виявлений і мобілізації резервів виробництва. Загальний порядок цього процесу такий.
Економічна служба підприємства розробляє варіант плану на наступний рік. Скоригувавши його відповідно до зауважень, економічна служба дає завдання на розробку проекту плану виробничим підрозділам і службам підприємства. Одержавши від них пропозиції, вона вносить відповідні зміни в свій варіант або повертає їх на доопрацювання як такі, що забезпечують досягнення передбачених показників.
3 точки зору розробки планових техніко-економічних показників діяльності підприємства найсуттєвішим є взаємозв'язок економічної служби, виробничих підрозділів, технічної служби і служби матеріально-технічного постачання по розробці проекту плану на наступний рік.
Економічна служба підприємства дає контрольні цифри завдання на наступний рік виробничим підрозділам і технічній службі підприємства.
Традиційно до виробничих підрозділів доводять основні техніко-економічні показники з обсягу виробництва, праці та собівартості. Технічним службам дають завдання, покликані забезпечити досягнення запланованих показників виробничих підрозділів, зниження трудомісткості виготовлення продукції, норм витрачаннч матеріальних ресурсів, нарощування виробничих потужностей .
Об’єм виробництва і реалізації продукції вимірюється як правило з допомогою різних показників:
- валової, товарної, нормативно-чистої, реалізованої, умовно-чистої і чистої продукції;
- валового обороту, нормативної вартості обробки.
Валова продукція характеризує об’єм виробництва завершених і незавершених промислових виробів і робіт, призначених для реалізації. У склад валової продукції входить вся товарна продукція і залишки незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду на підприємствах з циклом виробництва більше двох місяців, а також напівфабрикатів власного виробництва. В машинобудуванні враховуються також залишки інструменту і пристосувань, виготовлених в цехах підприємства.
Товарна продукція включає вартість готових виробів, напівфабрикатів свого виробництва і продукції допоміжних та підсобних виробництв, призначених для реалізації на сторону, вартість робіт промислового характеру, виконуваних на сторону. Товарна продукція планується в гуртових цінах підприємства, діючих на момент складання плану.
На промислових підприємствах вартісний об’єм продукції визначається по заводському методу, тобто в цей об’єм не включається вартість готових виробів і напівфабрикатів, виготовлених підприємством для власних промислово-виробничих потреб.
Валовий оборот характеризує загальний об’єм робіт, здійснених підприємством, і визначається як сума продукції всіх цехів: основних, допоміжних, підсобних, побічних.У валовий оборот включаються всі готові вироби, напівфабрикати і роботи незалежно від їх призначення - для реалізації на сторону чи використання у своєму виробництві.
Реалізована продукція включає вартість призначених до відправки і підлягаючих оплаті в плановому періоді готових виробів і напівфабрикатів власного виробництва, а також робіт промислового на сторону. В об’єм реалізованої продукції включається тільки продукція виробничих об’єднань і підприємств, перебуваючи на самостійному балансі.
Зв’язок планів по товарній та реалізованій продукції ведеться за формулою:
Vтов+Зп=Р+Зк, (1.7)
Де:
Vтов - товарна продукція в гуртових цінах підприємства;
Зп - залишок на початок періоду;
Р - реалізація в тих же цінах;
Зк - залишки товарів на складі і у відвантаженні на кінець періоду.
Залишки товарів на початок та кінець періоду в бухгалтерському балансі вказуються по собівартості. Тому для розрахунку об’єму реалізації їх необхідно оцінити в гуртових цінах підприємства прямим рахунком чи з допомогою коефіцієнта переводу собівартості в гуртові ціни. Цей коефіцієнт розраховується як відношення товарної продукції за рік чи квартал, розрахованої в гуртових цінах до тої ж товарної продукції по її собівартості.
Виключивши з об’єму валової продукції вартість матеріальних затрат на її виготовлення, отримаємо об’єм умовно-чистої продукції, а після відрахування суми нарахованої амортизації - об’єм чистої продукції підприємства. Чиста продукція характеризує величину новоствореної вартості в гуртових цінах (без податку з обороту) за мінусом матеріальних затрат.
Показник нормативно-чистої продукції використовується для оцінки виробничих результатів на основі трудових затрат колективу кожного підприємства; при цьому вплив матеріалоємності виключається. Нормативно-чиста продукція розраховується з допомогою додаткової оцінки створеної продукції по затвердженим на кожен виріб нормативам. Нормативи по чистій продукції включаються до прейскурантів разом з гуртовими цінами підприємства і виступають в якості стабільних вимірників загального об’єму виробництва, ріст якого зумовлений перш за все підвищенням продуктивності праці. При цьому формула визначення нормативно-чистої продукції має наступний вигляд:
Vнчп=Зпр+Зпр · Кз+Дн, (1.8)
Де:
Зпр - заробітна плата (основна і додаткова) виробничих робітників з
відрахуваннями на соціальне страхування в плановій калькуляції
собівартості виробу;
Кз - коефіцієнт, що характеризує відношення заробітної плати робітників по
обслуговуванню управління виробництвом до заробітної плати
виробничих робітників;
Дн - прибуток, встановлений на основі галузевого нормативу рентабельності д собівартості виробу (за вирахуванням прямих матеріальних затрат).
Нормативи чистої продукції на новоосвоєні вироби визначаються на основі їх собівартості, яка береться при визначенні гуртової ціни, тобто без врахування підвищених затрат на освоєння, компенсованих за рахунок фонду розвитку науки і техніки, за виключенням продукції, по якій у відповідності з діючим порядком затрати на освоєння включаються в її собівартість і гуртову ціну.
Нормативи чистої продукції в надбавках, доплатах до прейскурантних гуртових цін і знижках на них за конструктивні зміни, експортне виконання і в інших доплатах і знижках, пов’язаних з додатковими затратами праці і врахованих у прейскурантах, разраховуються прямим шляхом виходячи з присутніх в них елементів чистої продукції.
В окремих галузях може застосовуватись показник нормативної вартості обробки, що визначається в стабільних для ряду років нормативах вартості обробки одиниці готової продукції чи напівфабрикатів по стадіям виробничого процесу. Нормативна вартість обробки виражає нормативні затрати на виріб, деталь, операцію. Порядок і методи оцінки по нормативній вартості обробки аналогічні оцінці по нормативно-чистій продукції .
Основними параметрами, на які орієнтуються виробники при визначення номенклатури продукції і об’єму її виробництва є реальні умови її виготовлення.
Ці умови визначаються наступними факторами:
склад і кількість обладнання і виробничих площ підприємства;
співвідношення трудомісткості продукції і якісного та кількісного складу кадрів;
співвідношення матеріалоємності, енергоємності продукції, якісного і кількісного складу матеріальних і енергетичних ресурсів;
забезпечення виробництва нових виробів проектними розробками, інструментом, пристроями та іншим оснащенням.
В умовах діючого господарчого механізму велике значення при формуванні виробничої програми має визначення впливу намічених номенклатур продукції і об’єму її виробництва на розмір прибутку.
Виробнича програма є базою для розробки ряду інших розділів плану і в той же час розробка виробничої програми може рахуватися завершеною тільки після її забезпечення ресурсами, передбаченими в інших розділах плану.

План організаційно-технічних заходів на підприємстві.
Головною задачею будь-якого виробничого підприємства є забезпечення виготовлення суспільно-необхідної продукції у відповідності до встановлених планів по обсягах, термінах, по використанню ресурсів. В сучасних умовах кожне підприємство, поряд з виготовленням продукції, зобов’язане оперативно впроваджувати досягнення науки і техніки, тобто здійснювати науково-технічний прогрес.
Плани технічного і організаційного розвитку направлені на забезпечення виготовлення високоефективних видів продукції, на вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва, зниження витрат і економію всіх видів матеріально-технічних ресурсів, а також на покращення умов праці та техніки безпеки.
У відповідності до цих завдань план організаційно-технічних заходів по їх цільових напрямках групується за наступними підрозділами:
створення, освоєння нової і підвищення якості продукції, що виготовляється;
впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробничих процесів;
удосконалення управління, планування та організації виробництва;
наукові методи організації праці;
капітальний ремонт і модернізація основних фондів;
заходи по економії матеріалів, сировини, палива та енергії;
науково-дослідні та конструкторські роботи;
техніко-економічні рівні виробництва продукції, що випускається;
техніко-економічні результати від впровадження заходів.
Для планування техніко-організаційного розвитку важливе значення має оцінка досягнутого організаційного і технічного рівня виробництва.
Аналіз розвитку технічної бази і організації виробництва показує, що комплексна оцінка рівня виробництва включає систему показників, що характеризують продукцію, технології, устаткування, технічне забезпечення праці, організацію і управління виробничим процесом. Результати аналізу являються основою для вибору першочергових об’єктів та напрямків технічного та організаційного розвитку.
Таким чином, план організаційно-технічних заходів виробництва є комплексним. На його основі розробляються та уточнюються нормативи та норми, які поряд із виробничою програмою складають базу для визначення інших розділів як перспективного, так і річного плану підприємства, його цехів та підрозділів.
Від правильності розробки, обґрунтування та організації виконання плану організаційно-технічних заходів значною мірою залежить рівень виробничо-господарської діяльності підприємства.
Планування технічного розвитку підприємства характеризується системним підходом, що забезпечує неперервність, комплексність і послідовність удосконалення технічної бази.
На першому етапі розробки плану визначаються головні задачі підприємства на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного і організаційного рівня виробництва та економічних показників, уточнюються технічні паспорти.
На другому етапі розраховують можливість розширення впровадження основних напрямків науково-технічного прогресу, удосконалення технології і продукції, що виготовляється, залучення нових технологічних процесів і прогресивних матеріалів, механізація та автоматизація виробництва, заміна устаткування та його модернізація. На цьому етапі розподіляють також кількісні завдання по підрозділам.
Третій етап характеризується здійсненням економічних розрахунків, проведенням конкурсів пропозицій робітників підприємства, визначенням техніко-економічної оцінки заходів, формуванням їх картотеки. Для їх створення рекомендується використовувати типову форму карти організаційно-технічних заходів, яка відображає їх назву, область застосування, трудові та матеріальні витрати і економічний ефект при впровадженні.
На четвертому етапі планування формується власне проект плану технічного та організаційного розвитку по підрозділам і по підприємству в цілому, а також проводиться його оптимізація. На цьому етапі здійснюється взаємозв’язок якісних та кількісних показників запланованих заходів з іншими показниками і розділами плану підприємства, а також уточнюють норми та нормативи.
На заключному етапі плани підприємства і його підрозділів взаємопов’язуються, документально оформляються, затверджуються та доводяться до виконавців.
Систематизація матеріалів і розробка організаційно-технічних заходів здійснюється неперервно протягом всього планового періоду. Підготовка та впровадження заходів повинні контролюватися, оскільки будь-яка затримка впровадження плану негативно впливає на показники роботи підприємства, знижує ефективність, що повинна була отриматися в плановому періоді.
Здійснюється такий контроль безпосередньо головним інженером, а також функціональні служби.
Усі організаційно-технічні заходи плану можна умовно розділити на дві групи:
заходи, що безпосередньо впливають на показники по виготовленню виробів;
заходи, що побічно впливають на показники виробів.
Це пов’язано з різними методами розрахунків по цих групах заходів.
До заходів, які безпосередньо впливають на показники виробу, що виготовляються, відносять:
впровадження передової техніки;
впровадження нових технологічних процесів;
механізація й автоматизація виробничих процесів;
заходи щодо нарощування потужностей;
удосконалення конструкції виробів;
застосування нових автоматичних ліній;
використання відходів для виготовлення продукції;
зміна асортименту, розкрою матеріалів і рецептур.
До заходів, які непрямо впливають на показники виробу, що виготовляється, належать:
наукова організація праці і підвищення культури виробництва;
заходи щодо охорони праці і техніки безпеки;
суміщення професій і багатоверстатництво;
удосконалення ремонту обладнання.
Всі запропоновані до впровадження організаційно-технічні заходи повинні економічно обґрунтовуватися. Центральне місце в цьому займає визначення їх економічної ефективності. Вона необхідна для визначення найбільш ефективних заходів, визначення їх впливу на показники роботи підприємства в плановому періоді, а також для розрахунку премій і винагород авторам пропозицій.
Економічна ефективність організаційно-технічних заходів розраховується у відповідності з методикою визначення економічної ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, тобто встановлюється річний економічний ефект, який являє собою загальну економію всіх виробничих ресурсів.
Показники економічної ефективності організаційно0технічних заходів в планах підприємства повинні враховуватися протягом всього періоду, в якому вони забезпечують підвищення техніко-економічних показників виробництва чи вирішення інших задач – соціальних, природоохоронних та інших.
Впровадження ряду організаційно-технічних заходів дозволяє вивільнити частину діючого обладнання, яке в залежності від ступеня його придатності реалізується на сторону чи підлягає ліквідації. Результати такого вивільнення повинні знайти відображення в розрахунку ефективності заходів через коригування додаткових капітальних витрат.
Ефект, що досягається в результаті впровадження заходів організаційно-технічного характеру, в синтезованому вигляді виражається у прирості прибутку підприємства. Більшість заходів по вдосконаленню техніки, технології і організації виробництва впливають тільки на собівартість продукції. В цьому випадку приріст продукції по цим заходам обмежується величиною економії поточних витрат. Економія від зниження собівартості продукції розраховується тільки по змінних витратах і окремо по змінних та умовно-постійних. При цьому варто розрізняти абсолютну і відносну економію умовно-постійних витрат. Абсолютна економія являється безпосереднім результатом впровадження відповідного заходу, а відносна забезпечується за рахунок росту обсягу виробництва.
Поряд із основними показниками економічної ефективності (приросту прибутку, капітальні витрати, коефіцієнт ефективності) приймаються до уваги додаткові показники, як вартісні, так і натуральні. До них відносяться зниження трудомісткості продукції, ріст продуктивності праці, покращення використання обладнання, умов праці, підвищення техніки безпеки. Не дивлячись на те, що ці показники мають непряме відображення в основних, вони наділені самостійним значенням і можуть впливати на прийняття рішення про доцільність впровадження заходів.
Результати розрахунку економічної ефективності організаційно-технічних заходів відображаються у зведених нормах та нормативах використання виробничих ресурсів. Через нормативну базу економічна ефективність заходів відображається у всіх розділах планів підприємства та підрозділів.