Зміст
Вступ З
1. Соціальна політика держави 5
Державне регулювання соціальних процесів в Україні 5
Моделі соціальної політики держави 7
2. Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні 8
Модель соціальної політики в Україні 8
Система соціального захисту населення в Україні 13
3. Аналіз соціальної сфери в Україні 16
Огляд соціально-демографічної ситуації в Україні 16
Аналіз стану соціального захисту населення в Україні 18
Висновки 22
Список використаної літератури 24
Вступ
В обставинах трансформації економіки України, тобто переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Актуальність даної теми полягає в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи.
Об'єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.
Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.
Мета та цілі соціальної політики за умов перехідної економіки:
Поточного характеру:
— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексаціїдоходів;
— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;
забезпечення прожиткового мінімуму;
— запобігання соціальній деградації тощо.Стратегічного характеру:
— стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності,становлення середнього класу;наповнення реформ соціальним змістом;
2
створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
формування ефективної системи соціального захисту населення;
забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
— зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.
з
1. Соціальна політика держави. 1.1. Державне регулювання соціальних процесів в Україні
Розв'язання проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.
Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.
Соціальна політика:
¦ це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевихорганів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції,знецінення трудових заощаджень.
¦діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;
¦ система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходівдержави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілямиекономічного зростання.[9,5-60]
> Державне регулювання соціальних процесів — вплив органівдержавної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів таінструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населеннякраїни.






*т«. ¦*'**вЧ:^














$
¥



1
г



1
г

ЦІ
тв. зайнятість


Труд*»*** іінії


Оплата праид та
і ДОХОДІ! Ні» ~«>Л€ Я






















ч
г

І
г

І
г

Сигтрмп соціальнсн-о

1%..*і<»:мгнти і'оціаль*н>ї

ЯК ГПОЖіШїіЧІ

Мал. 1.1 Об'єкти соціальної політики
4
Складовими соціальної політики держави є::
— розподіл і перерозподіл доходів населення;
— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці йнадання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективноїзайнятості;
створення системи соціального захисту населення;
забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);
регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
життєздатності суспільства;
захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:
стабілізації та розвитку суспільства;
— консолідації суспільства. [1,161-166]
'. ' : '".' ' ...'¦: : " '¦ ': '.: ' ' !
Іонго сові (гїє
¦"¦'¦ >€Ж«ВіІ (;.:




ніЧІ ОЗ ЧИН ТОІТ.І -
¦ .¦-¦¦>¦¦'¦:
ПО ВІД
них -ств»
При- тики
\ меті* ги ¦ - ики та ,«цнй*"н» її
реал з .зам і і
".. : ¦ ¦¦.¦¦¦¦-.¦¦¦ ¦:.:¦¦¦ '
¦ :-'¦:¦
а-ік-'іуі членів і гтх

і ' ¦'.¦ ¦. \ '.:.'¦' ¦ ¦"." .... '" ,¦: ' .".

5
Мал. 1.2. Завдання соціальної політики
1.2. Моделі соціальної політики держави
о Американська модель соціальної політики — є одним із найбільш лібералізованих варіантів, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.
о Шведська модель (Швеція, Фінляндія, Норвегія та ін.) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.
о Японська модель соціальної політики має на меті проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.
о Англосаксонська модель (Ірландія, Велика Британія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку
6
держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.
о Німецька модель (Франція, ФРН, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько половини), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.
о Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в "натуральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.
7
2. Соціальна політика та соціальний захист населення в
Україні
2.1. Модель соціальної політики в Україні
В Україні модель соціальної політики держави має представляти собою поєднання лібералізму та соціальної орієнтації. Лібералізм дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення. За умов соціально-ринкової трансформації держава має виступати соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.
Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту. Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:
структурної перебудови;
виходу на новий щабель економічного розвитку;
системної, соціально-економічної трансформації;
переходу до нового рівня цивілізації.
Призначення соціальних амортизаторів
дестабілізуючих
КОІЮЇ
економіки
СОЇ ЮЇ
напруги
Забезпечення м'якоїлдаї суспільних
отрукур
Мал. 2.1. Призначення соціальних амортизаторів
ш та реалізації соціальної політики



11 'о Ці іЛМШХ
пріоритеті у

' Її Я і ПО-
НІСШІМ бюджетних татних коштівна фіші псуваннясен. -чїв

Рол* ^ та
соціальних програм

Мал. 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики
8
Мета та цілі соціальної політики за умов перехідної економіки:
Поточного характеру:
— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексаціїдоходів;
— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;
забезпечення прожиткового мінімуму;
— запобігання соціальній деградації тощо.Стратегічного характеру:
стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;наповнення реформ соціальним змістом;
створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
формування ефективної системи соціального захисту населення;
забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
— зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.
Суб'єктами соціальної політки України є уряд, Верховна рада України, Міністерства праці та соціальної політики, охорони здоров'я, освіти та науки,
9
к
культури та мистецтв, інші міністерства, комітети, відомства, органи місцевого самоврядування.
Активну роль у здійсненні соціальної політики відіграють громадські, політичні організації, партії, профспілки, фонди, асоціації громадян.
Способи впливу держави на розвиток соціальної сфери:
— прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансуваннясоціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охоронанавколишнього середовища тощо);
впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;
правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;
встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;
— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
— державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем(боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);
— державний вплив на ціни та цінотворення;
— прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринківпраці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
обов'язкове соціальне страхування в різних формах;
розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;
— підготовка та перепідготовка кадрів;
— організація оплачуваних громадських робіт;
— пенсійне забезпечення;
Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
10
Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.
Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.
Соціальна база ринкового реформування — соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.
У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві. [1, 161-166].
11
2.2. Система соціального захисту населення в Україні
Система соціального захисту в Україні включає :
пенсії (ПФ, ФСС);
допомога по безробіттю (ФЗ);
система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).
Універсальні системи
програма допомоги сім'ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);
державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);
допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);
державна система охорони здоров'я (МБ, ДБ, ЧФ);
державна система освіти(МБ, ДБ).
Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС[11,353-340]
Система соціальних допомог
цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);
соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).
Соціальний захист через недержавні організації
> Соціальна допомога з фондів підприємств [8, 2-3]Система соціального захисту населення складається з :
Соціальної допомоги;
Соціального страхування;
Соціальних гарантій [2,371]
В нашій державі система соціального страхування і пенсійного
забезпечення, включає у себе :
соціальне страхування на випадок безробіття соціальне страхування від нещасних випадків соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою
працездатності
12
пенсійну систему
Згідно з даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.[З, 5]
Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:
соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.
адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану[4,65]
У 2000 році було прийнято Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Державні соціальні гарантії - встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. [5]
Основними соціальним гарантіями в Україні є стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів; установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів; мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсій за віком; мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін; забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки[6, 122-124]
Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31%) населення, за професійною ознакою - 13,8%
13
економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку більше ЗО млрд. гривень.[7,5]
З . Аналіз соціальної сфери в Україні 3.1. Огляд соціально-демографічної ситуації в Україні
У перші роки незалежності України глибока соціально-економічна криза спричинила катастрофічне погіршення демографічної ситуації. Такий висновок ґрунтується на результатах статистичного аналізу динаміки відтворення населення, на дослідженнях характеру та особливостей демореальності з боку генези її чинників, механізму взаємодії її складових.
При аналізі користуємось показниками народжуваності-смертності, кількості шлюбів-розлучень, міського-сільського населення, вікового складу.
З чотирьох можливих одиниць виміру - подушне обчислення, індекс, відсотки, коефіцієнт на 1000 чол. нас. - користуватимемось двома останніми.
Особливості сучасної демографічної ситуації в Україні полягають перш за все в таких змінах показників народжуваності і смертності населення, що призводять до зменшення його чисельності - депопуляції. Так з 1985 року кількісний показник народжуваності падає на 40 %. Водночас в 1990 було досягнуто зменшення смертності дітей до Іроку відносно вказаного року. Але за наступні 6 років цей показник знову зріс. 14,5 померлих немовлят на 1000 новонароджених - це вдвічі більше ніж у розвинутих країнах. Це спричиняється фізичною виснаженістю матерів; відсутність можливостей у породілі заощадити необхідні кошти на набір ліків, перев'язочний матеріал, пелюшки, які необхідно брати в пологовий будинок, призводить до збільшення кількості пологів поза межами медичних закладів, що проходять в антисанітарних умовах (День, №39, 1997, с.8). Проте на протязі останніх років ця ситуація значно покращилася. У відповідності із змінами у законодавстві на початку 2005 року допомога при народженні дитини з 31.03.05 надається у сумі 22,6 розміру прожиткового мінімуму. Екологічна та епідемологічна ситуації в Одеській та Донецькій областях спричиняють до найвищої в Україні смертності немовлят.
В сільській місцевості народжується відносно міста четверта частина дітей, оскільки саме в містах зосереджена більша частина населення, яка спроможна на відтворення.
15
Демографічну кризу не слід пов'язувати з відомими подіями 1985 і 1991 років та розпочатими тоді відповідними процесами. Депопуляція населення почалася ще в 1979 році із сіл України і охопила тепер більше 90% відсотків сільських адміністративних районів. Лише 4 області (Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська та Чернігівська) мають природній приріст населення. В значній мірі цьому сприяє збережений традиційний уклад життя. [14,14]
Кількість померлих почала перевищувати кількість народжених цілому по Україні з 1990 року. Підвищення смертності спостерігається у всіх вікових групах. Зростає важкість хвороб в результаті кризових явищ в економіці та соціальній сфері, шкідливих умов праці, зловживання алкоголем, наркотиками, курінням приводить до зменшення середньої довготи життя, зростання захворюваності, до зниження соціальної активності населення, зокрема його працездатності, трудового потенціалу. Збільшення кількості важкорозв'язуваних проблем призводить до послаблення "волі до життя", що призводить до поширення відмови від самого життя, зафіксованого статистикою самогубств. Ситуація вимагає активної роботи соціальних інституцій.
Найгірша ситуація зі смертністю в Чернігівській, Сумській, Луганській областях. Коефіцієнт довготи життя там в середньому на 7 одиниць менше ніж у Києві. Подібний перепад у світі ніколи не зустрічався в одній країні, хіба що в двох різних.
Тобто існує стійка тенденція до зменшення природного приросту населення. Депопуляція набула стійкого характеру і в близькій перспективі не можна розраховувати на зниження її темпів. Є підстави очікувати посилення цього процесу. [12,4-13]
Оскільки знизився потенціал відтворення населення, то звідси йде тенденція постаріння, особливо в сільській місцевості. Процес постаріння населення має наступні наслідки: працездатні особи мають високе "навантаження" особами непрацездатного віку. Також така тенденція спричиняє до збільшення потреб в послугах сфери охорони здоров'я. Все це разом призводить до збільшення потреби у фінансах, а при їх недостачі в населення - у соціальному захисті.
16
Небажані зміни відбуваються у шлюбно-родинному побуті, де спостерігається слабе бажання увіковічнити себе в потомстві. Водночас спостерігається зменшення кількості укладених шлюбів. Саме економічна ситуація в Україні спонукає молодь не поспішати творити сім'ї.
Внаслідок демократизації суспільства поширюється т.з. "нова мораль", шлюб можна не реєструвати. [10,91-96]
Ще одним важливим фактором, який впливає на демографічну ситуацію, є тенденція збільшення кількості розлучень - 63,3% шлюбів розпадається. Така ситуація є джерелом різноманітних соціальних проблем.
Формування деструктивних процесів у сучасній демореальності України дали підстави твердити, що ми стали сучасникам унікального феномену новітньої демографічної історії України: вперше в мирний час у нас набирають сили явища, які раніше звичайно мали місце тільки у відносно короткочасні періоди війн. Знижується не лише кількість, а й якість суспільства. Вихід країни не приведе автоматично до збільшення народонаселення, оскільки широко розповсюджене планування кількості дітей в сім'ї, а також міняються ціннісні орієнтації щодо сім'ї. Отже, названі в роботі напрямки соціального захисту довгий час ще будуть актуальними. [13,3]
Життя вимагає звернути увагу на демографічну політику, яка виконуватиме функцію регулювання психологічної схильності людей до тієї чи іншої демографічної поведінки, яка водночас потребуватиме соціального захисту і допоможе розв'язати ряд питань соціальної політики.
3.2. Аналіз стану соціального захисту населення в Україні
Система соціального захисту в Україні почала покращуватися з початку 2005 року. Розмір пенсій було підвищено майже до рівня прожиткового мінімуму. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень Щоправда у цьому році було прийнято рішення надати власникам знецінених заощаджень змогу погасити заборгованість за комунальні послуги за рахунок цих вкладів. Працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не могли одержати заробітну плату на
17
протязі останніх років почали отримувати її більш-менш без затримок. Невдоволений уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов'язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції.
Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато штучних білих плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою чергу для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов'язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів. Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.
Формування соціально-орієнтованої ринкової економіки відбулося
успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми
конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні
позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава
перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у
їх розв'язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це
проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під
впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових
систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у
лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе
вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної
законодавчої бази. Практика 60-70-х років в західній Європі характеризувалася
зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній
організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті
Європейської соціальної хартії.[15,120]
Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки
підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно
18
інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюження в країнах. Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв'язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.
Основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.
Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі розуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії.
Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у
ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення.
19
Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв'язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.
Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов'язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об'єднаннями профспілок та об'єднаннями працедавців.
20
Висновки
З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.
Основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо.
Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей (це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом).
Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва.
Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним
21
державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.
22
Висновки
З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.
Основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо.
Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей (це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).
Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва.
Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним
21
Список використаної літератури :
1 в Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки - К.: Знання-Прес, 2002. - 161-166с.
2| Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. - К.: Фелікс, 2000.-371с.
Зі Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах - К.: Міністерство праці та соціальної політики України, пенсійний фонд України, 2002. - 5с.
4Х Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. - К.: Академія, 2003. - 65с.
Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5.10.2000 р , № 2017 - III // \улу^у.гаа!а.ог£.иа
Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. - К.: Знання, 1994.-122-124с.
Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 2.03.2002 р. № 253 // ^V^V^V.^аа!а.о^§.иа
86 В. Дяченко. Соціальний захист - К.: послуги, 2003. - 2-3с.
9Ь Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. - Львів: Світ, 1990-5-бОс.
10. Таран В. Сочетаниє єффективности и социальной справедливости в єкономике.// Зкономист. -1996-№4-91-96с.
11^ Ковальчук В. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). Тернопіль, 1998-340-353с.
12* Єрмошенко М. Визначення загрози національним інтересам держави у фінансово-кредитній сфері. // Економіка України. - 1999-№1-4-13с.
13, Новиков В., Синенко Б., Про соціальний захист населення. // Економика України. 1992-Зс
14* В. Дяченко., Пільги готівкою - вигідніші. // Соц. Захист. 2004-14с.
15* Соловев Л., Социальная защита малообеспеченньїх слоев населення.
1991-120с.
23