Тема 1: Вступ до дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Історія економіки та економічної думки як наука
Історія економіки і економічної думки – наука, яка вивчає господарську
діяльність людей в історичному розвитку, різноманітність форм виявлення та її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях.
Об'єктом дослідження є господарська сфера суспільства як цілісна система, що пізнається через історичні явища та фактори господарського життя.
Нині, більшість дослідників розглядає суспільно-економічні процеси на засадах цивілізаційної парадигми, яка передбачає розгляд людства як цілого, що утворює світові цивілізації.
Історія економіки та економічної думки є нормативною дисципліною. Її основна мета – формування знань про історичний розвиток господарства і економічної думки для розуміння генези та закономірності функціонування економічних систем сучасності та майбутнього.
Завдання науки:
з'ясування того, що, де, коли, як відбувалося в господарській сфері;
узагальнення та аналіз господарського досвіду;
з'ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів і явищ;
показ нерозривного зв’язку історії економіки, економічні теорії та історії економічної думки як єдиної історико - економічної науки;
дослідження змісту провідних теоретичних напрямків, наукових шкіл, течій;
опанування наукових інструментів сучасного теоретико - економічного дослідження і розвиток на її основі ширших економічних здібностей.
Функції науки:
формування і розвиток економічного мислення;
пізнання процесу еволюції господарства і економічної науки;
засвоєння економічних категорій, законів і принципів у їх
історичних змінах;
виявлення теоретичних і практичних приорітетів на осевої вивчення
альтернативних економічних поглядів.
Метод економіки і економічної думки
Складові сучасного методу історії економіки і економічної думки:
історичний – передбачає розгляд ідей, теорій за часом їхнього виникнення та формування;
хронологічний – передбачає розгляд ідей, теорій за часом їхнього виникнення та формування але враховуючи їхню хронологічну послідовність;
системний – вся історія становить певну систему, яка взаємодіє між собою;
принцип єдності позитивного і нормативного спектру економічної науки – поєднується і аналізується те, що відбувається і те, що має відбуватись;
аналітичний (аналіз) – у поглядах та ідеях, які формувались в історичному чи хронологічному методі, проводять їхній аналіз;
статистичний – ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій та теорій, з врахуванням їхніх статистичних даних;
функціональний – економічної історії методи і погляди виконують певні функції і разом взаємодіють в періодизації між собою.
3. Етапи і напрямки розвитку економічної історії та історії економічної думки
Сучасна наука містить чимало моделей щодо періодизації економічної історії:
1) модель Ліста (критерієм поділу є пануюча сфера господарської діяльності);
2) модель Б. Гільденбранта і К. Брюхера (в основі лежить довжина шляху, який проходить продукт від виробника до споживача);
3) марксистська модель (критерієм виділення суспільно-політичної формації на засоби виробництва);
4) інституційно-технологічна модель (критеріями поділу є пануючий технологічний спосіб виробництва та сфера господарства);
5) історико-хронологічна модель (критерієм поділу виступають не стільки економіка, скільки загально-історичні критерії).
Основні періоди в історії економічної думки:
1) Докласична економічна думка (економічна думка Стародавнього Сходу Античності та Середньовіччя, включаючи меркантилізм);
2) Класична політична економіка, включаючи школу фізіократів;
3) Альтернативні класичні напрямки економічної думки (історична школа, марксистська економічна теорія і ґенеза концепцій соціал-демократів);
4) Неокласичний напрям економічної теорії (маржиналізм і його школи);
5) Різноманітні напрямки економічної думки 20 - початку 21 ст. (інституціоналізм, неолібералізм).
Тема 2: Господарство та економічна думка в період формування світових цивілізацій
1. Формування східних цивілізацій в осьовий час. Східне рабство
Осьовий час від 8 до 2 ст. до н. е. – це період, протягом якого відбулись глобальні зміни в соціально-економічній, культурній, суспільно-політичній і техніко-технологічній сферах, а саме:
1) на Сході і Заході зароджується філософія;
2) людина усвідомлює саму себе і буття;
3) виникають нові світові релігії;
4) відбувається перехід до залізного віку;
5) поряд з традиційною державною власністю виникають відносини індивідуальної власності.
Основою суспільно-економічного устрою держав Східної цивілізації була сільська громада.
Основні риси господарства:
1) сувора державна централізація;
2) держава є юридичним власником землі, частина якої здається в оренду;
3) держава є найбільшим рабовласником;
4) рабство має умовний характер;
5) чисельність рабів незначна;
6) праця низькопродуктивна, тому її використання достатньо обмежене.
Основні джерела рабства:
1) війни;
2) боргове рабство;
Фінансово-майновий стан основних верств населення залежав від належності до певного стану касти.
Історичний розвиток Індії в осьовий час безпосередньо пов'язаний зі встановленням буддизму.
Артхашастра висвітлює такі проблеми:
1) економічні ролі держави;
2) державного землеволодіння;
3) розвиток торгівлі (зовнішньої);
4) впорядкування державної ієрархії;
5) обмеження рабства.
Розвиток Китаю в осьовий час пов'язаний з виникненням конфуціанства.
Основні ідеї конфуціанства:
1) непорушність станового поділу суспільства;
2) скорочення розміру податків при одночасному поліпшенні обліку землеробських робіт;
3) забезпечення рівномірного розподілу суспільного багатства;
4) регулювання цін на хліб і створення державних запасів хліба.
2. Формування західних цивілізацій в осьовий час. Античне рабство
Основою суспільно-економічного устрою держав західної цивілізації (Антична Греція і Рим) були міські поселення - поліси.
Основні риси господарства:
1) домінуючим було приватне господарство;
2) власність на землю була переважно приватною;
3) господарство мало багатогалузевий замкнутий характер;
3) інтенсивне використання техніки і залізних знарядь праці;
4) рабська праця набула масового характеру і стала ключовою продуктивною силою;
Стародавня Греція утворилася на перетині 3 материків, що сприяло стрімкій колонізації навколишніх земель. Стрімкому піднесенню господарства сприяла низка реформ проведених Солоном:
1) встановлення юридичної рівності усіх громадян перед законом;
2) закріплення за землевласниками права повного громадянства;
3) заборона боргового рабства;
4) скасування боргів під заставу землі.
Важливу роль у встановленні Західної цивілізації відіграли грецькі мислителі: Платон, Арістотель, Ксенофонт.
Основні економічні погляди:
1) захищали натуральне рабовласницьке господарство;
2) головною господарською сферою вважали землеробство;
3) засуджували торгівлю і ремесло за винятком їх здійснення з використанням праці рабів та іноземців.
Платон (428 – 348 рр. до н. е.) – автор праць «Держава», «Закони».
Основні ідеї:
1) обстоював натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства;
2) виступав за справедливий розподіл добробуту, заснованого на індивідуальних здібностях людей;
3) природною основою побудови держави вважав поділ праці на основі станового поділу суспільства;
4) засуджував лихварство, але важливої ролі надавав торгівлі і грошам.
Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) – «Політика», «Нікомахова етика».
Основні ідеї:
1) поділ суспільства на вільних і рабів, а їх працю на розумову і фізичну;
2) провідною галуззю економіки є землеробство (вся земля повинна бути поділена на приватну і державну);
3) існує два види економічної діяльності: 1) економіка – природна господарська діяльність пов’язана з виробництвом продуктів, що забезпечує отримання природного багатства; 2) хримастика – мистецтво набувати багатство (велика торгівля, лихварство);
4) товар має 2 сторони: споживча вартість і мінова вартість;
5) функції засобу обігу і міри вартості є природні форми грошей, натомість використання грошей як засобу нагромадження і збагачення є хримастикою.
Ксенофонд (444 – 354 рр. до н. е.) – афінський аристократ, філософ. Автор трактатів: «Економікс» та «Іропедія».
Основні ідеї:
1) захищав натуральне господарство, засноване на праці рабів;
2) головною господарською сферою вважав землеробство, яке виступає основою добробуту країни;
3) засуджував ремесло і торгівлю, окрім використання праці рабів або заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством.
Господарство Античного Риму: поширення приватної власності на землю призвело до внутрішньої боротьби в результаті якої сформувались два основних типи землеволодіння: вілли і латифундії. В окремих регіонах виникають сальтуси.
3. Господарський розвиток та економічна думка Середньовіччя
Середньовіччя – період з 5 по 16 ст. н. е. В цей час відбувається встановлення двох нових цивілізацій: ісламської і європейської.
В період Середньовіччя економічні відносини зосереджуються навколо земельної власності. Господарське життя набуває феодального характеру. У встановленні феодальних відносин сприяла еволюція форм землеволодіння (алод, бенефіцій, феод).
Феодальне господарство мало багатогалузевий натуральний характер.
Основною формою відносин між землевласниками і залежним населенням стала феодальна рента.
Форми феодальної ренти:
1) відробіткова;
2) продуктова;
3) грошова.
Основною господарською формою була сеньйорія, яка поділялась на: домени і сільські наділи.
Господарський розвиток набуває прискорення в 11 – 12 ст. з відродженням та інтенсивним створенням нових міст. Важливим поштовхом в економічному розвиткові Європи стало формування абсолютиських монархій (починаючи з 15 ст.), що супроводжувалося:
1) уніфікацією митно-податкової системи;
2) уніфікацією грошової системи;
3) уніфікацією адміністративної системи.
Основні пам’ятки економічної думки Середньовіччя:
Салічна правда;
Капітулярій про вілли.
Економічна думка Середньовіччя в цілому може бути узагальнена в поглядах Фоми Аквінського:
існування рабства і кріпосництва є природним і правомірним;
економічні відносини слід підпорядковувати вимогам християнської моралі і божественного порядку;
пріоритетною галуззю господарства є землеробство;
приватна власність є ефективною і пріоритетною перед суспільною власністю;
товари мають продаватись за справедливою ціною;
стягнення плати припустиме лише за користування тих благ, які не знищуються в процесі користування.
Фома Аквінський (1224 – 1274 рр.).
Основні ідеї:
1) економічні відносини необхідно підпорядковувати вимогам божественного порядку і християнської моралі;
2) існування рабства і кріпосництва є природним і правомірним;
3) приватна власність має перевагу над суспільною власністю;
4) пріоритетною галуззю господарства є землеробство, яке схвалюється божественним законом;
5) торги є виправданим лише тоді, коли торговець надав зусиль для надання товару певних якостей додаткових;
6) товари мають продаватися за справедливою ціною;
7) в процесі обміну необхідно керуватися насамперед вимогами вищої справедливості відповідно до божественного закону;
8) стягнення плати відсотку припустиме за користування тими предметами, які не знищуються у процесі використання.
4. Господарство і економічна думка Київської Русі
Київська Русь була ранньофеодальною державою, в якій зростало та зміцнювалося феодальне землеволодіння – вотчина.
У Київській Русі 13 – 15 % населення мешкало у містах і селищах, яких налічувалося близько 240. Київ – одне з найбільших міст Європи )населення становить 35 – 40 тис. чол.).
Характеристика господарства Київської Русі:
відбувалася диференціація ремесел, посилення обміну товарів і послуг;
розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі;
зростання і зміцнення феодального землеволодіння;
посилення влади місцевих бояр і князів;
створення передумов економічної самостійності і політичної відокремленості давньоруських земель;
розпорошення централізованої влади – розпад Київської русі як цілісної держави;
засобами обігу служили візантійські та арабські монети – дирхеми (грошова одиниця – гривня);
основна форма внутрішньої торгівлі – місцеві ринки, зв'язок між якими слабкий;
зовнішня торгівля розвивається завдяки наявності торговельних шляхів («з варяг у греки»);
основна форма державного податку – данина, яка збиралась через полюддя;
прийняте християнство – з'являється духовенство;
головні галузі економіки були двопільне землеробство (пшениця, жито, просо, овес, ячмінь) та скотарство (велика рогата худоба, коні, свині), поширене мисливство, особливо на хутрових звірів, рибальство, бортництво;
розвитку набуло ремесло (налічувалось 40 спеціальностей), виготовляли зброю, щити, панцирі, замкі, цвяхі, предмети домашнього вжитку, гончарні та ювелірні вироби.
Найвідомішою пам’яткою Київської Русі є «Руська правда» - зведення норм давньоруського законодавства. В ній описуються:
1) суспільне становище різних соціальних груп;
2) права феодалів і механізм їх захисту;
3) майнові права і відшкодування втрат від їх порушення.
Тема 3: Господарство та економічна думка в період встановлення ринкової економіки
1. Передумови індустріалізації та зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи
Передумови індустріалізації господарства в 15 ст.:
1) поступове витіснення натуральної форми господарства товарною;
2) перетворення феодальної земельної власності на об’єкт купівлі – продажу;
3) комутація ренти – перехід до грошової форми від найпростішої;
4) формування великих капіталів;
5) використання найманої робочої сили;
6) поглиблення поділу праці, який набуває якісно нового рівня і проявляється на різних господарських рівнях;
7) посилення майнової і соціальної диференціації;
8) розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі, зростання ролі грошей;
9) встановлення внутрішніх національних ринків;
10) прискорення первісного нагромадження капіталу.
Джерела первісного нагромадження капіталу:
1) звільнення основної маси населення від особистої феодальної залежності станових і цифрових обмежень;
2) відокремлення робітників від засобів виробництва з метою створення для них необхідності пошуку роботи за грошову плату;
3) аграрний переворот, коли під впливом зростаючого попиту на англійську вовну було здійснення конверсією ріллі у пасовища;
4) наявність ринків постійного збуту продукції, що забезпечує доходи від торгівлі;
5) податкова система і система державного боргу;
6) концентрація капіталу, переважно у грошовій формі у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом.
2. Економічні передумови та наслідки великих географічних відкриттів
Економічні чинники великих географічних відкриттів:
1) необхідність пошуку нових торгівельних шляхів внаслідок кризи традиційної левантійської торгівлі;
2) «жага золота» як засоби матеріалізації багатства;
3) розвиток товарності виробництва і ускладнення грошового обігу;
4) зростання потреби монархів у грошах для отримання війська, чиновників, двору.
Економічні наслідки великих географічних відкриттів:
1) переміщення торговельних шляхів з країн Середземного моря на океани, занепад Венеціанської і Генуельської торгівлі;
2) початок формування світового ринку;
3) нечувані раніше стрибки цін («революція цін») передусім на сільськогосподарські продукти на ринках західно-європейських країн;
4) створення колоніальних імперій;
5) розвиток товарного господарства, формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення, що остаточно знищили пережитки феодального господарства.
В Східній Європі, в тому числі на українських землях, великі географічні відкриття не мали позитивного економічного ефекту, натомість набули поширення фільваркові господарства.
3. Форми мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та на українських землях
В 16 ст. з'являється нова форма організації господарства – мануфактура – це капіталістичне товарне виробництво, засноване на найманій праці з використанням внутрішнього поділу праці.
Основні форми мануфактури:
1) розсіяна;
2) централізована;
3) змішана.
Мануфактури на українських землях:
- Кріпосні:
а) вотчині – засновані на примусовій праці і займаються переробкою виробленої у маєтку сировини;
б) посесійні – засновані на праці приписаних робітників.
- Капіталістичні:
а) купецькі – організовані торгівцями (власне виробництво);
б) селянські – засновані заможними селянами з наймом робочої сили.

4. Меркантилізм як теоретична концепція та практична політика західно-європейських держав в період зародження ринкового господарства
Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм, який зародився в 15 ст., але набув великого поширення в 17 ст.
Основні положення меркантилізму:
1) багатство є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується в грошах;
2) джерелом багатства є сфера обігу – зовнішня торгівля;
3) виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, відтак потребує постійного заохочення і розвитку.
Теорія меркантилізму і практична політика пройшла в своєму розвитку 2 етапи:
1) ранній (монетарний) – В. Стафро, Г. Скаруфі.
Основні ідеї:
1) збільшення видобутку золота і срібла та залучення в країну якомога більшої кількості грошей із закордону;
2) збереження грошей в країні шляхом нагромадження грошей, обмеження імпорту і заборона вивезення грошей.
2) мануфактурний – Т. Мен, А. Монкретьєн, А. Сєрра.
Основні ідеї:
1) скасування заборони вивезення грошей;
2) обмеження імпорту іноземних товарів і форсування експорту національної продукції;
3) завоювання ринків в тому числі колоніальних і забезпечення активного торговельного сальдо.
Тема 4: Господарський розвиток європейських цивілізацій та економічна думка в епоху вільної конкуренції

1. Чинники формування і загальна характеристика вільного ринкового господарства
Після великих географічних відкриттів та буржуазних революцій в Європі відбувається низка змін в соціально-економічній, духовно-культурній і політичній сферах. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності і ринкового господарства. Прискоренню економічного розвитку сприяв промисловий переворот, який забезпечив впровадженню у виробництво транспорт, системи робочих машин, створення самостійної галузі машино будівництва.
Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної над аграрною.
Загальні риси економічного розвитку провідних країн під час «промислового перевороту»:
1) зростання обсягів промислового виробництва;
2) розширення транспортної мережі, як морської, так і сухопутної;
3) розширення торгівлі та світового ринку до якого долучились колонії;
4) зростання розмірів вивозу капіталів;
5) формування міжнародного поділу праці.
Взаємодія між господарськими суб’єктами будується на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб’єкта спирається на вільну конкуренцію.
Умови «вільної конкуренції»:
1) велика кількість покупців і продавців, жоден немає ринкової влади;
2) товар однорідний;
3) виробничі фактори абсолютно мобільні;
4) усі учасники ринку однаково поінформовані про ринкову кон'юктуру;
5) ринок є джерелом засобів існування для продавців, тому вони не можуть його залишити без прав.
2. Господарський розвиток Англії. Встановлення класичної школи політичної економії
Передумови для промислового перевороту в Англії створила політика протекціонізму англійського уряду, найвищий рівень розвитку мануфактур і технічний прогрес.
Важливе значення мало географічне положення Британії, яка знаходилась в центрі торгівельних шляхів.
Такі умови спонукали виникнення нової ідеології, здатної пояснити узагальнені існуючі економічні процеси. На зміну меркантилізму прийшла класична політична економія, яка виникла в Англії в 17 ст.
Основні положення:
1) предметом дослідження є виробництво, яке піддається науковому аналізу;
2) суспільно-економічний розвиток підкоряється дії природних законів, що відображає наявність у світі загального порядку і є об’єктивними;
3) дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідом особистих інтересів, зіткнення цих інтересів у процесі ринкової конкуренції веде до вироблення суспільно оптимальних рішень;
4) умовою бездоганної дії ринкового механізму є забезпечення максимуму економічної свободи, найкращою гарантією якої є приватна власність;
5) втручання держави у господарські процеси є недоцільним, її економічна роль зводиться лише до підтримання порядку і обґрунтування економічної свободи.
Основоположником класичної економічної школи в Англії був Вільям Петті.
Основні ідеї:
1) вперше в історії економічної науки почав використовувати математичний і статистичний аналіз;
2) джерелом багатства вважав працю, природу і землю, які дають ресурси для виробництва;
3) ввів в науковий обіг поняття природної і ринкової ціни;
4) основою визначення вартості вважав працю з видобуванням золота і срібла, за допомогою яких можна визначити вартість усіх інших товарів;
5) ототожнював абстрактну працю з конкретною;
6) ототожнював заробітну плату і ціну праці робітника;
7) вважав земельну ренту різницею між вартістю сільськогосподарської продукції і затратами на її виробництво.
Адам Сміт «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.)
Основні ідеї:
1) політичну економію бачив як цілісну систему наукових поглядів, в якій одне положення логічно витікає з іншого;
2) поглибив і розвинув теорію трудової вартості (вважав працю джерелом багатства усіх сфер господарства);
3) відкрив закон вартості: робітник, який продає свою працю, то за свою працю повинен отримувати таку заробітну плату, що дорівнює вартості його праці;
4) вартість товару визначив сумою доходу трьох основних класів суспільства: робітничих, підприємців і землевласників;
5) ключовим рушієм економічної діяльності вважав корисним приватний інтерес суб’єкта, реалізація якої завдяки «невидимій руці» економічних законів задовольняє потреби всього суспільства;
6) завдання держави вбачав лише у тому, щоб створити всі умови для реалізації особистих економічних інтересів;
7) розробив теорію «абсолютних переваг» у зовнішній торгівлі.
Давід Рікардо «Основи політичної економії і оподаткування» (1817 р.).
Основні ідеї:
1) поглибив трудову теорію вартості;
2) розмежовував поняття вартість, споживча вартість і мінова вартість;
3) вважав, що заробітна плата нетотожна ціні праці робітника і кожний даний період є величиною сталою;
4) позичковий відсоток банкіра і земельну ренту землевласника розглядав як форми прибутку підприємців;
5) визначав гроші як товар, ціна якого визначається витратами праці, купівельна спроможність грошей визначається їхньою кількістю в обігу;
6) економічні кризи при капіталізмі вважав неможливими, бо ця система забезпечує повну реалізацію товарів і послуг на сонові суспільного поділу праці;
7) розробив теорію порівняльних переваг у світовій торгівлі.
3. Господарський розвиток Франції. Економічна теорія фізіократів
У Франції в 17 – 18 ст. промисловість була розвинута слабко, натомість домінуючим було сільське господарство, до якого було залучено 90 % населення.
В теорії панували ідеї меркантилізму, які зазнають праху після втрат Францією військових позицій і торгівлі в світовому розвитку.
В країні формується класична школа політекономії як альтернатива меркантилізму – П. Вуагільбер, який піднімає проблеми:
1) ціноутворення;
2) багатства;
3) економічного зростання.
Його ідеї продовжили ідеї Фізіократа. Фізіократія – «влада природи» - вчення про природний порядок суть якого розкривають положення:
1) природний порядок знаходиться в середовищі людини;
2) кожний індивід за допомогою освіти може відшукати найбільш вигідний шлях самореалізації;
3) приватний інтерес однієї особи не може бути відділеним від суспільного інтересу;
4) завданням держави є забезпечення охорони власності і свободи.
Фізіократи вважали багатством країни працю людей в сільському господарстві.
Засновником школи фізіократів вважають Ф. Кене «Економічні таблиці» (1758 р.)
Основні ідеї:
1) прирівнював економічні закони до природних;
2) поділяв усе суспільство на 3 класи: виробниче, землевласників, непродуктивне;
3) здійснив першу спробу розглянути суспільне відтворення і виявлення взаємозв’язків на різних його етапах;
4) одним з перших використав поняття «ситий продукт» як різницю між повною вартістю сільськогосподарської продукції і витратами на її виробництво;
5) поділив власний капітал на основний та оборотний.
Тема 5: Встановлення індустріального суспільства та його економічні концепції
1. Диспропорцій індустріального розвитку та їх відображення в економічній концепції Томаса Мальтуса
Поряд з утвердженням машинного способу виробництва і різким зростанням продуктивності праці, помислів переворот зумовив низку негативних економічних ефектів, зокрема:
1) перші кризи перевиробництва;
2) поява надлишкової армії, найманої праці;
3) поступовий занепад дрібного виробництва;
4) зубожіння частини населення.
Вони засвідчили про наявність суттєвих диспропорцій індустріального розвитку у, здавалось би ідеальному ринковому конкурентному середовищі.
Томас Мальтус «Дослід про закон народонаселення» (1798 р.), «Принципи політичної економії» (1820 р.)
Основні ідеї:
1) одним з перших, після Кене звернувся до проблем макроекономічної рівноваги;
2) досліджував не причини багатства, а причини бідності;
3) на відміну від Рікардо, стверджував, що земля не безкоштовний дар, її ресурси обмежені, і вона має спадну віддачу;
4) відкрив «закон народонаселення». Випереджувальний темп зростання приросту населення перевищує темп приросту життєвих благ, це прирікає надлишкове населення на голод і вимирання;
5) суспільство, знаючи наслідки процесу зростання населення мусить втручатися і регулювати цей процес через застосування економічних і примітивних засобів;
6) сформулював «залізний закон заробітної плати». Підвищення заробітної плати у довгостроковий період викликає надлишкове пропонування праці з боку зростання населення, що призводить до зниження заробітної плати яка тяжіє до мінімальних засобів існування;
7) вважав, що прибуток є результатом продажу товарів, вище його вартості. Це зумовлює проблему реалізації;
8) антикризовий фактор вбачав у збільшенні споживання третіх осіб (земельна аристократія, військові, священнослужителі).
2. Завершення класичної традиції. Економічні погляди Сея і Мілля
Жан Батист Сей «Трактат політичної економії» (1803 р.), «Катахізіс політичної економії» (1817 р.), «Повний курс практичної політичної економії» (1828 р.).
Основні ідеї:
1) розробив теорію з факторів виробництва - вартість визначається корисністю речі у створенні якої беруть участь 3 фактори виробництва, які рівноправно беруть участь у виробництві і створюють відповідні доходи – (заробітна плата, доход і рента);
2) розробив власну теорію реалізації «закон ринків Сея». Виробництво товарів і послуг породжує доходи, достатні для реалізації виробленого суспільного продукту;
3) запровадив поняття «підприємливість» як талант організовувати виробництво і управляти ним;
4) застосував системний аналіз в дослідженні процесу суспільного відтворення;
5) вважав, що вартість є мірилом корисності і виявляється лише на ринку. До обміну вона є невизначеною.
Джон Стюард Мілль «Принципи політичної економії» (1848 р.)
Основні ідеї:
1) намагався синтезувати всі економічні теорії, відомі на той час та узгодити їх підходи;
2) удосконалив методологію аналізу. Будь-які теоретичні висновки справедливі лише за певних умов і не мають універсального характеру;
3) вважав, що економічні змінні зазнають впливу багатьох чинників, тобто будь-яка функція не є одно факторною;
4) розмежовував позитивний і нормативний аналіз;
5) намагався розмежувати статику і динаміку;
6) більшу увагу приділяв категорії цінності ніж вартості;
7) розвинув теорію міжнародного обміну Рікардо;
8) усвідомлював, що існування сфери неспроможності ринку, тому потрібна актуальна державна політика. Виступав за знищення найманої праці шляхом утворення кооперативних виробничих асоціацій, соціалізація земельної ренти на основі земельного податку, корегування майнової нерівності за рахунок обмеження права успадкування.
Таким чином, провідні економісти 19 ст. намагались утриматись на платформі класичної школи, проте нерідко виходили за її межі.
3. Ліберальна економічна теорія Ч. Керрі. Її вплив на господарський розвиток США
Генрі Чарльз Керрі «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції» (1850 р.), «Основи соціальної науки» (1857 р.).
Основні ідеї:
1) запропонував власне трактування вартості, як оцінки людським розумом опору, який потрібно будувати для отримання бажаної речі;
2) відкрив своєрідний закон «зростання частки робітників у національному продукті». Зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, а нові – асоційовують зусилля і посилюють свій вплив;
3) розробив теорію «гармонії інтересів». Суспільний поділ праці потребує єднання усіх членів суспільства, відтак, визначальним стає суспільний інтерес;
4) не поділяв песимізму Мальтуса щодо перспектив соціально-економічного розвитку, протиставляючи цілком безхмарний розвиток економічно вільної конкуренції;
5) тривалий час підтримував політику вільної торгівлі, проте згодом став поборником політики протекціонізму, який дає змогу зберегти для виробників внутрішній ринок.
Основні риси господарського розвитку США в другій половині 19 ст.:
1) скасування рабства, що дало дешеву робочу силу;
2) створення великої кількості фермерських господарств;
3) розвиток міжнародної торгівлі;
4) активне впровадження у промисловість найновіших досягнень науки, техніки, менеджменту;
5) іміграція в країну кваліфікованих спеціалістів з Європи;
6) прискорене залізничне будівництво, що стимулює розвиток низки галузей.
4. Виникнення альтернативних напрямків політичної економії
Поряд з розвитком класичної школи у 19 ст. з'являються альтернативні напрями і школи, представники яких не просто зауважують на окремих недоліках, а в цілому гостро критикують доктрину вільного підприємництва, намагаються поєднати принципи економічної свободи з державним регулюванням економіки, заперечують наявність загальноекономічних закономірностей і акцентують увагу на національних особливостях господарського розвитку.
Критичний напрям політичної економії
Об'єднує вчених, які виступили з критикою теоретичних засад і практики капіталістичного ринкового господарства з точки зору інтересів дрібних виробників, заклали основи дрібнобуржуазного соціалізму.
Основним представником є Сімонд Сіамонді (1773 – 1842 рр.) – франко-швейцарський історик, економіст. Основна праця: «Нові засади політичної економії» (1819 р).
Основні ідеї:
1) започаткував критичне ставлення до економічного лібералізму;
2) метою виробництва вважав споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядав як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів і кризах;
3) поглибив «теорію реалізації» через зменшення доходів робітників, які заміщуються у виробництві машинами і скорочення споживання капіталісті, які спрямовують частку доходу на нагромадження, країні відбувається звуження внутрішнього ринку, що загрожує кризою надвиробництва;
4) для уникнення криз вважав за необхідне припинення розвитку капіталізму, відновити дрібне виробництво і сприяти загальному добробуту.
Історична школа стала пануючи напрямом економічної думки Німеччини другої третини 19 ст. Її представники заперечують існування загальної економічної закономірності, а відтак і необхідність абстрактних теоретичних досліджень. Свої завдання вбачали у формуванні на базі історичного методу національної політики економії. Вчення «Про народне господарство, про складові державної політики» досліджували історичні школи і заклали основу нової науки економічної історії.
Фрідріх Ліст (1789 – 1846 рр.) – німецький економіст, засновник історичної школи. Основна праця «Національна система політичної економії» (1841 р.)
Основні ідеї:
1) виклав основні положення «національної економії»;
2) заклав основи історичного методу економічного аналізу;
3) класичну політекономію вважав непридатною для Німеччини, визнавав науку про політику, якої повинна дотримуватися нація щоб стати освітченою і багатою;
4) економіку розглядав похідну від державної політики;
5) до продуктивних сил суспільства відносив різні суспільні інститути (уряд, преса та інші);
6) стверджував, що господарство кожної країни повинно розвиватись за власними законами залежно від її історії, традиції і правопорядку;
7) виступив проти концепції економічного лібералізму.
Бруно Гільденбрант (1812 – 1878 рр.) – німецький економіст, один із основоположників історичної школи. Основна праця «Політична економія сьогодення і майбутнього» (1840 р.)
Основні ідеї:
1) різко критикував класичну теорію, заперечував об’єкт економічних законів та універсальність теоретичних принципів і узагальнень;
2) вважав, що політична економія повинна бути «наукою про закони економічного розвитку нації», які можна виявити лише на основі вивчення історії та узагальнення фактичного матеріалу;
3) виділив 3 стадії економічної історії: натуральна, грошова і кредитна;
4) ефективною вважав кредитну економіку, що будується на справедливому обміні і розподілі для якого потрібні гроші;
5) роль держави вбачав в управлінні соціально-економічним процесом.
Нова історична школа зосереджувала дослідження на проблемі соціальної рівноваги, яка розглядалась як необхідна умова економічного розвитку. Головна відмінність школи полягала у періодизації критики з класичної теорії на економічну теорію марксизму.
Найбільший внесок у концепцію німецької нової історичної школи зробили: Густаф Шмоллер (1838 – 1917 рр.), Луйо Брентано (1844 – 1931 рр.), Карл Бюкер (1847 – 1930 рр.).
Шмоллер очолив консервативне крило нової історичної школи. Розглядав державу як основну рушійну силу суспільного розвитку.
Соціально-економічні концепції Брентано були спрямовані на подолання суперечностей між працею і капіталами. Він пропагував ідею «соціального миру і соціальної рівноваги». Був прихильником організації профспілок, кооперацій і фабричного законодавства.
Послідовниками нової історичної школи стали: Вернер Зомбарт (1863 – 1941 рр.) і Макс Вебер (1864 – 1920 рр.). Вони продовжують пошук удосконалення суспільства. Умовою поступального розвитку вважали створення державою сприятливого соціального середовища складовими якого є право, традиції, мораль, рівень освіти і суспільна ідеологія. Праці Зомбарта присвячені проблемам соціальної психології нації, дослідженні її впливу на економічну поведінку суб’єктів.
Вебер досліджував морально-етичну природу суспільно-історичних процесів, стверджував, що економічні відносини головним чином визначаються менталітетом нації, суспільної моралі.
Тема 6: Протиріччя західних цивілізацій, види соціалістичної концепції
1. Соціально-утопічні вчення
Уде в першій половині 19 ст., поряд з еволюцією класичної доктрини капіталізму в західній Європі починається еволюційний рух до соціалізму. Формувались економічні вчення соціалісті – утопісті. Це напрям, представники якого об’єднує не лише критика капіталізму, а спроби окреслити риси нового суспільно-економічного устрою. Ключова проблема – проблема власності.
Попередниками європейських соціалісті – утопістів були автори доби «первинного нагромадження капіталу».
Томас Мор «»Утопія». Зобразив ідеальне суспільство загальної рівності без приватної власності, грошей та експлуатації.
Томазо Кампанелла «Місто сонця».
Основні ідеї:
1) найкращим суспільним устроєм вважав республіку вільних і рівноправних людей;
2) виступав за скасування приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку;
3) регулятором економічних відносин має бути виключно держава, яка забезпечує зрівняльний розподіл благ, загальну трудову повинність і жорстку регламентацію суспільного і приватного життя.
Анрі Сен Сімон «Про промислову систему», «Катахізіс промисловців».
Основні ідеї:
основною виробничою силою і рушієм прогресу є промисловий клас;
для планомірного розвитку економіки необхідне централізоване планове управління;
конкуренцію має замінити асоціація як форма колективізму, де розподіл здійснюється за потребами;
шлях від капіталізму д нового суспільно-економічного устрою має бути еволюційним через трансформацію власності.
Шарль Куйє «Трактат про домашню і землеробську асоціації», «Новий промисловий і суспільний світ» (1828 р.).
Основні ідеї:
1) розробив проект переходу від цивілізації (капіталізму) до гармонії (комунізму) шляхом утворення асоціації трудящих і підприємців;
2) первинною господарською ланкою вважав фаланди – добровільні об'єднання індивідів на основі приватної власності;
3) справедливим вважав розподіл виробленого продукту у співвідношенні 5:4:3 між працею, капіталами і знаннями;
4) основою гармонії вважав сільське господарство.
Роберт Оуен «Доповідь графству Ленарк» (1920 р.), «Виклад раціональної системи суспільства» (1830 р.).
Основні ідеї:
1) обґрунтував необхідність створення у майбутньому раціонального суспільства на основі кооперативної общини, в якій усі працюють;
2) сформулював основний принцип соціалістичного розподілу («від кожного за здібностями – кожному за працею»);
3) свої ідеї намагався реалізувати практично під час експериментів, які намагався поширити на всю економіку.
2. Економічна теорія Карла Маркса
Марксизм – напрям економічної теорії, започаткований Карлом Марксом і Пітером Енгельсом в середині 19 ст.
Методологічно, марксистська теорія стала синтезом двох протилежних підходів: історичного та абстрактного. Домінуючим був діалектичний метод, причинно-наслідковий аналіз економічних процесів. В межах історичного методу був розроблений формаційний підхід, заснований на основі власності.
Карл Генріх Маркс «Капітал».
Основні ідеї:
1) здійснив синтез економічних, філософських, соціально-політичних підходів до аналізу суспільства, що стало основою створення нового напряму економічної теорії, заснованої на класовому підході;
2) завершив класичну теорію трудової вартості, на основі якої розробив теорію трудової додаткової вартості;
3) на основі діалектичного методу відкрив теорію споживчої вартості і вартості, в основі якої лежить двоїстий характер праці;
4) пояснив природу походження грошей та умову їх перетворення на капітал;
5) запровадив повний принцип поділу капіталу на постійний і змінний;
6) розкрив таємницю капіталістичної експлуатації;
7) обґрунтував капітальний закон нагромадження;
8) сформулював загальний закон капіталістичного нагромадження: природне прагнення капіталістів до збільшення багатства веде до збільшення норми експлуатації, при цьому зростає також кількість безробіття революційним шляхом;
9) розвинув теорію відтворення, сформулював умови розширення відтворення.
3. Соціально-демократичні економічні концепції
Соціально-демократичний напрям економічної теорії зародився в 60-х роках 19 ст. Це було пов’язане з еволюційними процесами самого капіталізму:
1) зростання диференціації господарського життя та систем господарських суб’єктів;
2) поліпшення становища робочого класу та посилення його диференціації;
3) розвиток інститутів політичної демократії та посилення його диференціації;
4) посилення робочого і профспілкового руху.
Е. Берштейн. Основна праця «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократів».
Основні ідеї:
1) здійснив фундаментальну ревізію теорії марксизму, спростував числення її положення;
2) наголошував на значенні численних неекономічних чинників та можливостей еволюційного розвитку людства;
3) важливого значення надавав акціонерному капіталу;
4) висунув власні теорії демократизації капіталу та мирного переростання капіталізму в соціалізм;
5) трактував соціалізм як природну господарську кооперацію, сформовану на основі приватної власності і доповнено комунальною власністю.
К. Каутський
Основні ідеї:
1) розробив теорію імперіалізму;
2) обґрунтував теорію мирного вростання капіталізму в соціалізм;
3) критикував концепцію державного соціалізму, вважаючи, що одержання засобів виробництва та розширення державного контролю ще не є запорукою соціалізму;
4) заперечував диктатуру пролетаріату та революційний шлях переходу до соціалізму.
Р. Гільфердіир. Основна праці: «Фінансовий капітал» (1910 р.).
Основні ідеї:
1) трактував новітню фразу розвитку капіталізму, як епоху фінансового капіталу»;
2) започаткував теорію організованого капіталізму: свідоме і планомірне регулювання суспільного виробництва фінансовим капіталом;
3) обґрунтував необхідність державного регулювання сфери грошово-кредитного обігу з метою забезпечення суспільного контролю виробничого і соціального середовища;
4) протиставив марксистські концепції революцистської перебудови капіталізму концепції свідомого формування економічної демократії та переходу до соціалізм.
Тема 7: Нова парадигма у вивченні проблем господарського розвитку. Становлення неокласичної традиції
1. Передумови виникнення і сутність маржиналізму
Поява маржиналізму була об’єктивно зумовлена глибокими, якісними змінами на рівнях мікро- і макроекономічних, які відбулись у країнах Заходу в останній третині 19 ст., зокрема:
1) монополізація економіки;
2) концентрація банківського і промислового капіталу, їх злиття;
3) формування складніших форм господарювання та взаємовідносини між виробником і споживачем.
Основна ідея маржиналізму: дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі та національної економіки.
Основні положення маржиналізму:
1) предметом дослідження є проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів;
2) ідеологічна нейтральність аналізу;
3) методологічний індивідуалізм;
4) економічна раціональність;
5) широке використання математичних методів та граничного аналізу.
Маржинальна революція підготовлена німецькими і французькими вченими середина 19 ст., які започаткували граничний аналіз.
Йоган Тюнен. Основна праця: «Ізольована держава» (1826 р.).
Основні ідеї:
1) ввів поняття виробничої функції, яка при застосуванні часткової похідної дозволяла визначити граничну продуктивність праці та капіталу;
2) сформулював правило максимізації прибутку, коли гранична доходність кожного з факторів виробництва дорівнює граничним витратам на нього.
Антуан Курно. Основна праця: «Математичні основи теорії багатства» (1838 р.).
Основні ідеї:
1) відкрив закон попиту та побудував складну функцію попиту;
2) ввів поняття еластичності попиту;
3) сформулював поняття економічної рівноваги;
4) першим сформулював умову максимізації прибутку (MR=MC).
Ж. Дюпюї. Основна праця: «Про виміри корисності громадських робіт» (1844 р.).
Основні ідеї:
1) розглядав функцію попиту як функцію граничних корисностей;
2) ввів поняття цінового надлишку споживача.
Герман Госсен. Основна праця: «Еволюція законів суспільного життя та правил людської діяльності» (1854 р.).
Основні ідеї:
1) сформулював фундаментальні принципи поведінки споживача;
2) сформулював закон єдиної ринкової ціни.
2. Австрійська школа граничної корисності
Австрійська школа протиставляє теоріям вартості класиків власну суб’єктивно-психологічну теорію, яка пояснювала цінність благ їхньою корисністю.
Основні представники:
а) Карл Менгер – основні праці: «Основи політичної економії» (1871 р.), «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1833 р.).
Основні ідеї:
1) розробив теорію суб’єктивної цінності благ на основі атомістичного підходу;
2) визначив ієрархію благ в залежності від здатності задовольняти потреби людини;
3) дав визначення економічних благ, попит на які перевищує їх пропонування;
4) сформулював принцип спадної граничної корисності.
б) Фрідріх Візер – основні праці: «Походження і основні закони господарської діяльності» (1884 р.), «Природна цінність» (1889 р.), «Закон влади» (1926 р.).
Основні ідеї:
1) запровадив термін маржиналізму;
2) розробив теорію альтернативних витрат виробництва;
3) розробив концепцію вміненної цінності.
3. Теоретичні концепції кембриджської школи
Засновником кембриджської школи є А. Марлоош – «Принципи економікс» (1890 р.).
Основні ідеї:
1) запропонував змінити назву наук з політичної економії на економікс;
2) досліджував економічну діяльність макрорівнів з позиції чистої теорії та ідеальної модулі ринкового моделювання;
3) ключового значення в економічній теорії надавав проблемі цінності;
4) вперше ґрунтовно проаналізував закономірності ціноутворення;
5) одним з перших поєднав теорію граничної корисності та витрат виробництва і встановив, що ринкова ціна є результатом взаємодіє двох чинників: виробничого і суб’єктивного.
6) запровадив поняття еластичності попиту, розглянув випадки ціноутворення і здійснив аналіз фактору часу в ціноутворенні;
7) сформулював закони зростаючої і постійної віддачі.
Артур Пігу. Основна праця: «Економічна теорія добробуту».
Основні ідеї:
1) розробив теорію добробуту;
2) одним з перших звернув увагу на проблему урахування поза ринкової діяльності;
3) описав явища ефекту реальних касових залишків;
4) на основі закону спадної граничної корисності обґрунтував необхідність перерозподілу доходів;
5) розробив теорію оподаткування і дотацій, в яких основним принципом оподаткування є принцип найменшої сукупної жертви;
6) дослідив ситуації, за яких виникають зовнішні ефекти.
4. Американська школа неокласиків
Американську школу сформував в 19 ст. У США Дж. Б. Кларсон. Основні праці: «Філософія багатства» (1886 р.), «Розподіл багатства» (1989 р.), «Проблеми монополії» (1901 р.), «Сутність економічної теорії» (1907 р.).
Основні ідеї:
1) розробив концепцію розподілу доходів на основі принципу результативності виробничих факторів;
2) ввів категорії: гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу;
3) сформулював закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва;
4) вдосконалив теорію факторів виробництва, ввів 4 фактор: підприємницька діяльність.
5. Неокласичні теорії маржиналістської школи
Математична школа виникла у 80-х роках 20 ст.
Основними представниками є:
а) Ю. Дживонс. Основна праця: «Теорія політичної економії» (1871 р.).
Основні ідеї:
1) розробив власну версію теорії граничної корисності;
2) сформулював умову рівноваги споживача;
3) був автором нової назви науки, саме «економікс».
б) Ф. Еджворт. Основні праці: «Математична психологія» (1981 р.), «Метричність або метод вимірювання ймовірностей і корисності» (1888 р.).
Основні ідеї:
1) зробив розмежування двох підходів до аналізу корисності;
2) створив математичний інструментарій функціонального аналізу;
3) відкрив криву байдужості;
4) ввів узагальнену функцію корисності;
5) розвинув теорію загальної рівноваги.
в) Лео Вальрас. Основна праця: «Елементи чистої політичної економії» (1874 р.)
Основні ідеї:
1) створив економіко-математичну модель загальної економічної рівноваги;
2) обґрунтував принцип взаємозалежності і взаємозв’язку основних елементів ринкової економіки.
г) В. Парето. Основні праці: «Курс політичної економії» (1898 р.), «Вчення політичної економії» (1906 р.), «Трактат із загальної соціології» (1916 р.).
Основні ідеї:
1) намагався чисту політичну теорію позбавити понять цінності та корисності;
2) предметом економічної теорії вважав механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їх задоволення;
3) досліджував споживчий вибір використовуючи криві байдужості;
4) сформулював поняття ефективності розподілу ресурсів;
5) аналізував не лише ситуацію чистої конкуренції, але й різні види монополістичних утворень.