ВСТУП
Темою даної науково дослідної роботи є Зношеність основних виробничих фондів та її вплив на господарську діяльність підприємства.
Оскільки підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює на умовах господарського розрахунку виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку, то вибрана тема є досить актуальною, тому що ефективне використання основних виробничих фондів веде до збільшення обсягів виробництва продукції, а отже, і до збільшення прибутку.
Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в даний час, коли в Україні спостерігається повсюдний та глобальний занепад виробництва (знос обладнання складає 70-80%) має велике значення. Підприємства, що мають у розпорядженні основні виробничі фонди, що дістались як спадщина від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те, що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів та виробничих інвестицій.
Курсова робота складається з трьох розділів: перший розділ представляє собою теоретичні аспекти теми науково-дослідної роботи; другий розділ – розрахункова частина; третій розділ має вигляд обґрунтованих пропозицій щодо зменшення негативного впливу зношуваності основних виробничих фондів підприємства на господарську діяльність.
Мета курсової роботи – розкрити суть основних виробничих фондів, їх значення для підприємства та економіки в цілому, обґрунтувати шляхи та напрямки поліпшення використання основних виробничих фондів на підприємстві в сучасних умовах.
Ефективність функціонування підприємства залежить не тільки від забезпеченості основними виробничими фондами, але й від якості їх використання в часі. В умовах ринкової економіки основні виробничі фонди визначають виробничі можливості підприємства, а тому, ефективне їх використання веде до економії всіх ресурсів, а також і економії основних виробничих фондів підприємства.
Ефективне використання основних виробничих фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних виробничих фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.
Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є досить значними.
В суспільстві завжди існує попит на той чи інший вид продукції і задоволення цього попиту залежить від обсягів виробництва, тобто від пропозиції. Але обсяги виробництва продукції залежать не тільки від забезпеченості підприємства ресурсами та основними фондами, але й від їх якісного та повного використання. Чим більше буде виробляти підприємство продукції, тим меншою буде вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. Отже, в такому випадку прибуток підприємства буде збільшуватися, оскільки зменшуватиметься собівартість одиниці продукції.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИНИКНЕННЯ ЗНОШУВАНОСТІ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА І ЇЇ ВПЛИВ НА ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:
житлово-комунальні помешкання;
побутові, спортивні приміщення;
будинки та устаткування медичних закладів;
дитячі дошкільні заклади;
багаторічні насадження та ін.
Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства. Їх структура зображена на рис. 1.1.


Рис. 1.1 Структура основних фондів підприємства.
Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФ, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
виробничо-технологічних особливостей підприємства;
науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВФ, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФ. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФ підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.
Структура ОВФ, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні пристрої – 20-25%; силові, робочі машини та устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФ.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.[3;103]
За принципом матеріально-натурального, складу і виробничого призначення основні фонди підрозділяються на:
1) будинки - архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці (виробничі корпуси цехів, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії);
2) спорудження - інженерно-будівельні об'єкти, призначені для виконання тих чи інших технічних функцій, необхідних для процесу виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці (насосні станції, тунелі, мости й очисні спорудження, резервуари і т.д.);
3) передаточні пристрої - пристрої, за допомогою яких передаються енергія різних видів, а також рідкі і газоподібної речовини (нафтопроводи, газопроводи і т.п.);
4) машини й устаткування в т.ч.:
а) силові машини й устаткування, призначені для вироблення і перетворення енергії (генератори, двигуни);
б) робочі машини й устаткування, які використовуються безпосередньо для впливу на предмет праці чи для його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг, тобто для особистої участі в технологічних процесах (верстати, преси, підйомно-транспорні механізми й ін.);
в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування і т.п.;
г) обчислювальна техніка;
д) інші машини й устаткування;
5) транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;
6) інструменти усіх видів і пристосування, що прикріплюються до машин для обробки виробу (затиски, тиски і т.д.,);
7) виробничий інвентар, який використовують для проведення виробничих операцій (робочі столи), збереження рідких і сипучих тіл, охорони праці і т.п.;
8) господарський інвентар.
По приналежності основні виробничі фонди підрозділяються на власні й орендовані. Власні цілком належать підприємству, а орендовані є власністю інших підприємств і відповідно до, договору оренди використовуються на даному підприємстві.
Основні виробничі фонди з залежності від ступеня їхнього впливу на предмет праці розділяють на активні і пасивні.
До активних відносяться такі основні фонди, що у процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його, прямо впливають на величину виробничої потужності й обсяг продукції. У цілому по підприємствах промисловості (без врахування галузевої специфіки) активна частина, включає силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, інструменти.
Всі інші основні фонди відносяться до пасивних, тому що вони безпосередньо, не впливають на предмет праці, а створюють – необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу.[1;68]
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФ приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів – 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.[3;105]
1.2 Зношеність основних виробничих фондів як економічна категорія
Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу. В результаті цього вони зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це особливо характерно для такої групи основних засобів, як основні фонди. Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель.
Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних засобів (фізичним зносом) розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей, що призводять до зменшення їх реальної вартості, тобто до економічного спрацювання.
На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів (фондів) піддається корозії, втрачає свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходять з ладу.
Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися в двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначаються швидкість і розміри фізичного спрацювання (зносу) основних засобів.
Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини: одну з них періодично усувають шляхом ремонтів, а другу частину таким способом усунути неможливо. Це означає, що з періодом часу спрацювання поступово накопичується, що в результаті обумовлює такий техніко-технологічний стан засобів праці, при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим, тобто наступає момент повного фізичного спрацювання (зносу), яке обумовлює необхідність заміни цих засобів праці новими, але аналогічного призначення.
Отже, існує два види фізичного спрацювання: те, яке можна усунути, і те, яке усунути неможливо.
Фізичне спрацювання (фізичний знос) основних засобів (фондів) визначається на основі даних про терміни служби основних фондів за такою формулою:
(1.1)
де Тф - фактичний термін (строк) служби основних засобів (фондів), роки;
Тн - нормативний термін, строк служби основних засобів (фондів), роки.
Для більш точного визначення спрацювання основних фондів (зносу) необхідно встановити технічний стан їх складових елементів.
Ступінь фізичного спрацювання основних засобів (фондів) можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта (К) за такою формулою:
, (1.2)
де Вн - вартість чергового капітального ремонту, грн.;Вп - первісна (початкова) вартість основних засобів (фондів), грн.,За допомогою капітального та інших видів ремонту вдається усунути лише тимчасове фізичне спрацювання.
Наявність на підприємстві значної кількості застарілих основних фондів обумовлює значні невиправдані затрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництві нової техніки та її ефективного використання. В результаті цього зменшуються обсяги випуску продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале і застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.
Техніко-економічне старіння (моральний знос) основних засобів (фондів) наступає скоріше за фізичне (матеріальне) спрацювання. Воно проявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання. Характерною особливістю техніко-економічного старіння основних фондів є втрата засобами праці своєї споживчої вартості в результаті удосконалення використовуваних та створення нових, більш досконалих основних засобів виробництва, застосуванням принципово нових технологій, старінням виготовлюваної продукції.
Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків.
Техніко-економічне старіння буває двох видів (форм). Техніко-економічне старіння першого виду проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Отже, цей вид техніко-економічного старіння пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання, а з темпами технічного прогресу, який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів (фондів) не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.
Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії (функціонування), обумовленої не зниженням їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.
Механізм впливу зношеності на господарську діяльність підприємства
Звичайно зношеність негативно вливає на господарську діяльність, оскільки спрацювання основних виробничих фондів призводить до зниження ефективності виробництва: зменшується обсяг виробленої і в свою чергу реалізованої продукції, погіршується якість, підвищуються витрати на ремонт (при фізичному зносі) або навіть і купівлю нового обладнання (при моральному та фізичному зносі). Все це впливає на зниження прибутку підприємства та навіть до залучення додаткових коштів.
Економічна ефективність виробництва – це поняття, яке характеризує результати діяльності трудових колективів по відношенню до виробничих витрат. Механізм керування ефективністю включає множину кількісних і якісних показників (ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення якості продукції) та інших вимірювачів, що визначають розміри результату і витрат живої та уречевленої праці. Керувати ефективністю означає постійно підтримувати ріст об’єму продукції, яка випускається.
Економічна ефективність суспільного виробництва вимірюється шляхом співставлення результатів виробництва з витратами чи застосовуваними ресурсами. ЇЇ рівень оцінюється на основі єдиного народногосподарського критерію – максимізації росту національного доходу (чистої продукції по відношенню до витрат чи до застосованих у виробництві ресурсів при оптимальному співвідношенні росту фондів споживання і накопичення.
Друга проблема полягає в повному використанні накопичених фондів і удосконаленні механізму управління цим процесом. Загальною метою рішення цих проблем є досягнення кінцевих народногосподарських результатів: підвищення споживчої вартості виробничих фондів; забезпечення запланованого росту об’єму виробництва й якості продукції; активна заміна живої праці машинною; покращення умов праці робітників. З народногосподарської точки зору важливо не тільки задоволення потреб суспільства в необхідній продукції, але й забезпечити її виробництво з мінімальними затратами трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.[2;75]
Вплив зношеності, і в свою чергу його впив на господарську діяльність можна розраховувати.
Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) першого виду () можна визначити шляхом співставлення первісної балансової і переоціненої їх вартостей за такою формулою:
, (1.3)
де - балансова вартість основних засобів (фондів), грн.;
Вп - переоцінена вартість основних засобів (фондів), грн.
Техніко-економічне старіння основних фондів другого виду (Іст/2)) передусім слід визначати на основі порівняння продуктивності засобів праці (устаткування):
(1.4)
де Прд - продуктивність діючих основних засобів (фондів), в готових виробах, шг.;
Прн - продуктивність нових основних засобів (фондів), в готових виробах, шт.
Однак, при такому розрахунку не враховується економія сировини і матеріалів, вивільнення працюючих, що можуть мати місце в результаті застосування нових основних засобів (фондів). Тому для більш точного врахування техніко-економічного старіння (зносу) другого виду порівнюють основні фонди і витрати виробництва шляхом використання такої формули:
(1.5)
де Іст(І) - витрати виробництва при діючих основних засобах (фондах), грн.;
Іст(2) - витрати виробництва при використанні нових основних засобів (фондів), грн.
Для оцінки ступеня техніко-економічного старіння окремих видів засобів праці використовують коефіцієнт {Ктес), який розраховують за такою формулою:
(1.6)
де Вз, Вн - первісна вартість застосовуваних і нових основних засобів праці, грн.;
Пз, Пн г відповідно продуктивність тих самих засобів або витрати, пов'язані з їх експлуатацією, грн.
Для оцінки загального техніко-економічного рівня старіння засобів праці використовують показник питомої ваги тих з них, що експлуатуються понад 10,15 та 20 років.
Фізичне спрацювання (фізичний знос) та техніко-економічне старіння (матеріальний знос) основних засобів (фондів) на діючих підприємствах можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння (зносу) основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис.1.2.).
Види спрацювання і старіння основних засобів праці
Фізичне спрацювання Техніко-економічне старіння
Усувне Не усувне Повне Часткове
(тимчасове) (постійно накопичуване)
Ремонт Заміна Модернізація
Форми усунення спрацювання і старіння засобів праці
Рис. 1.2. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння основних засобів (засобів праці) та форми їхнього усунення.
Усунення фізичного спрацювання (зносу), яке є тимчасовим (усувним) здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів, передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи капітальним ремонтом. Доцільність проведення капітального ремонту діючих основних засобів (фондів) повинна бути економічно обґрунтованою.
Суть такого обґрунтування полягає в проведенні відповідних техніко-економічних розрахунків, які мають визначити про те, наскільки наданий момент часу вигіднішим для підприємства є проведення капітального ремонту засобів праці, тобто основних складових основних засобів в порівнянні з придбанням нових, аналогічного призначення. Для того, щоб прийняти рішення, який із варіантів є доцільніший, визначають показник економічної ефективності капітального ремонту (Ек.р.), який обчислюється як відношення витрат за першим варіантом до витрат за другим варіантом за такою формулою:
Ек.р.=1- (1.7)
де Ек.р. - коефіцієнт ефективності капітального ремонту; Рі- вартість очікуваного капітального ремонту машини, грн.; Сс - різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю нової машини. Вона розраховується таким способом:
(1.8)
де - залишкова вартість капітально відремонтованої машини, грн.
- залишкова вартість нової машини, грн. (у даному випадку зносу в неї немає, тому залишкова вартість дорівнює її первісній вартості), грн.;
Цн - ціна придбання нового засобу праці (машини), грн.;
Са - неамортизована частина капітально відремонтованого засобу праці (машини), грн.
- коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючого (Пд) і нового (Пн) засобів праці (машин) і розраховується за такою формулою:
(1.9)
- коефіцієнт, який враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно діючого і нового засобу праці (машини);
(1.10)
де Тд, Тн - тривалість ремонтного циклу (або нормативні строки експлуатації до здійснення капітального ремонту), роки, дні.
Після капітального ремонту для засобів праці встановлюються нові терміни проведення наступного капітального ремонту, які враховуються в наведеній формулі.
У випадках неусувного фізичного спрацювання засобів праці (зносу)та повного техніко-економічного старіння єдиною формою такогоусунення є заміна їх новими, більш досконалими засобами праці.Збільшення питомої ваги таких засобів праці на підприємствах дає змогупідвищити продуктивність праці робітників, домогтися зниження витрат,пов'язаних з експлуатацією засобів праці, зниження собівартості виготовлюваної продукції.
Найбільш поширене часткове техніко-економічне старіння (моральний знос) засобів праці діючих підприємств. Ефективною формою його усунення є їх модернізація. Модернізація може проводитись окремо і в поєднанні з проведенням капітального ремонту.
У процесі модернізації є можливість конструктивно удосконалити діючі засоби праці, підвищити їх технічний рівень порівняно при незначному зростанні їх вартості. У багатьох випадках модернізовані засоби праці за своїми експлуатаційними характеристиками інколи не поступаються навіть найбільш досконалим, аналогічного призначення, новим засобам праці.
Фактори, що зумовлюють зношеність основних виробничих фондів підприємства
Знос основних виробничих фондів є не простим явищем і на теперішній період є досить актуальною проблемою, оскільки зношення досить часто спостерігається на виробництві і необхідно розробляти і впроваджувати різноманітні фактори по боротьбі з негативним процесом, який шкодить повноцінному виробничому процесу. Для того щоб розробити заходи боротьби в першу чергу необхідно вивчити фактори, які спричиняють той чи інший вид зносу основних виробничих фондів підприємства.
Фізичний знос залежить від:
тривалості використання основних виробничих фондів. Ця причина є очевидною, оскільки чим більше працюють основні фонди тим більше вони зношуються, бо до них прикладається велика кількість праці, виготовляється велика кількість продукції ;
кваліфікації обслуговуючого персоналу. Звичайно від кваліфікації персоналу залежить чимало, оскільки внаслідок неправильної та не професіональної поведінки настає фізичний знос. Тому необхідно підбирати добре кваліфікований персонал і навіть надавати певне навчання в разі необхідності;
умов і рівня експлуатації та надійності вузлів та агрегатів, з яких виготовлені основні виробничі фонди. Неправильна та недбала експлуатація та зберігання в невідповідних умовах часто призводить до поломок та виходу з робочого стану основних виробничих фондів. До такого ж призводить придбання неякісних основних виробничих фондів з метою економії коштів.
На моральний знос спричиняє:
винайдення більш нових машин, які є дешевшими і тому при купівлі нових машин виникає економія витрат виробництва;
при розвитку науково-технічного прогресу на ринку з’являється більш продуктивне обладнання, що призводить до зменшення витрат.