Міністерство оборони України
Національний університет водного
господарства і природокористування
Кафедра військової підготовки
Назва розділу програми „ Затверджую”
військової підготовки Завідувач кафедри військової під-ки „Вогнева підготовка” полковник запасу М. Чопик
Категорія, що навчається: „ „ ____________________ 2006 р.
Студенти ВНЗ
Спеціальність:
ВОС – 021000, 021200
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
з вогневої підготовки
Тема №14 „Управління вогнем відділення та взводу.”
Заняття № 1.
Час: 2 години.
Розробив:
полковник запасу Собчук О.С
Обговорена на засіданні
кафедри військової підготовки
Протокол №
Від „____” __________2006 р.

Рівне – 2006р.
Тема №14. „Управління вогнем відділення та взводу.”
Заняття № 1. „Основи управління вогнем.”
Навчально-виховні цілі:
1. Вивчити зі студентами основи організації та управління вогнем командира.
Ознайомити з роботою командира відділення та взводу по організації та управлінню вогнем у ході бою.
3. Прищеплювати студентам ініціативу та самостійність в управлінні підрозділом.
Час: 2 години.
Місце: клас вогневої підготовки.
Метод: групове заняття.
Матеріальне забезпечення:
Макет місцевості.
Проектор „Альфа”- 1 шт.
Слайди – 1 комплект.
Схеми: - картка вогню відділення;
- схема опорного пункту мсв.
Література:
1. Бойовий статут Сухопутних військ, частина ІІІ, стор. 1-10, 20-23.
2. Посібник „Управління вогнем мотострілецьких і танкових підрозділів”, стор. 3-6.
3. „Підготовка офіцерів запасу Сухопутних військ”,1989 р. стор. 209-219.
Тактика мотострілецької, танкової роти і батальйону, книга ІІ, стор.76-107.
Загальні організаційно-методичні вказівки:
Командир підрозділу повинен досконало знати роботу по організації управління вогнем відділення та взводу до бою і в ході його. На вдосконаленні цього положення повинні основуватись всі заняття, що проводяться по цій темі.
При підготовці до проведення занять по даній темі викладач повинен вивчити весь матеріал, викладений в керівних документах указаних в розділі “Література”. Вихідні дані для проведення заняття викладач отримує:
З розкладу занять (№ аудиторії, № теми та заняття, № взводу, кількість годин);
З “Програми підготовки офіцерів запасу по ВОС–021000” (найменування теми та заняття, загальний зміст теми та кількість годин);
З тематичного плану по вогневій підготовці (№ та найменування теми та заняття, зміст учбових питань, навчально-виховні цілі, час на проведення кожного заняття, вид заняття та місце його проведення, матеріально-технічне забезпечення заняття, задачі студентам на самопідготовку).
З цієї методичної розробки (порядок проведення заняття).
Для матеріального забезпечення кожного заняття даної теми необхідно пред’явити заздалегідь, за 1 день, заявку завідуючому лабораторією вогневої підготовки, згідно переліку матеріального забезпечення кожного заняття. Перед початком кожного заняття по даній темі перевіряють наявність та справність всього необхідного матеріального забезпечення.
Для контролю за знаннями студентів на друге заняття доцільно винести наступні питання:
Що потрібно розуміти під управлінням вогнем.
Що включає в себе організація вогню.
Що включає в себе організація управління вогнем.
Наступні заняття проводяться під час вивчення зі студентами відповідних тем по тактичній підготовці, тому для контролю за знаннями студентів на цих заняттях доцільно винести такі ж питання, як і на другому занятті.
Порядок проведення заняття:
І. Вступна частина – 5 хв.
ІІ. Основна частина
Визначення та сутність управління вогнем – 15 хв.
Робота командира по організації вогню - 25 хв.
Робота командира по управлінню вогнем в ході бою – 25 хв.
Особливості роботи командира по організації вогню
та по управлінню вогнем в обороні та в наступі - 15 хв.
ІІІ. Заключна частина – 5 хв.
Методика проведення заняття:
1. Вступна частина
- прийняти рапорт чергового взводу про готовність до заняття;
- перевірити наявність студентів та їх зовнішній вигляд;
- об’явити тему, навчальні цілі та розкрити актуальність теми.
ІІ. Основна частина.
Починаючи викладення першого питання, викладач повинен спочатку дати визначення, що таке управління вогнем.
Після доведення даного положення викладач більш детально зупиняється на розкритті міроприємств з організації вогню до бою і з управління вогнем в ході бою. Порядок роботи командира студенти записують в зошити.
В другому питанні викладач розкриває роботу командира з організації вогню, окремо по кожному пункту, студенти записують ці положення в зошити.
В третьому питанні викладач розкриває роботу командира з управління вогнем, окремо по кожному пункту, особливу увагу приділяє на правильності подання команд, студенти записують ці положення в зошити.
В четвертому питанні викладач зосереджує увагу студентів на особливостях роботи командира з організації вогню та управління вогнем, як в обороні, так і в наступі.
ІІІ. Заключна частина.
- нагадати тему та мету заняття, ступінь їх досягнення;
- відповісти на питання студентів;
- дати завдання на самопідготовку:
1. Вивчити поданий матеріал.
Визначення та сутність управління вогнем.
Високоманевровий характер сучасних бойових дій, різкі зміни обстановки, наявність на полі бою протитанкових засобів, великої кількості різноманітної зброї викликають потребу твердого, гнучкого і безперервного управління підрозділами і їх вогнем.
Організоване використання вогню підрозділів, тверде і чітке управління ним в бою дозволять мати вогневу перевагу над противником, швидко уражати живу силу, протитанкові засоби, які раптово з’являються, літаки та вертольоти, танки та іншу бойову техніку противника, максимально використовувати вогневі можливості підрозділів.
Сутність управління вогнем заключається в узгоджених, добре організованих діях всіх вогневих засобів підрозділу по знищенню противника.
Управління вогнем – це сукупність заходів, які проводяться командиром і штабом в період організації бою і в бою, в цілях найбільш повного і ефективного використання всіх вогневих можливостей підрозділу і засобів підсилення для ураження бойової техніки, вогневих засобів і живої сили противника.
Роботу, яку проводить командир по управлінню вогнем в підрозділі можна поділити на дві основні частини: організацію вогню і управління вогнем в бою.
Організація вогню є одним із основних елементів організації бою. Вона являє собою діяльність командира до відкриття вогню по живій силі і вогневих засобах противника і включає в себе: вивчення і оцінку місцевості в інтересах рішення вогневих задач; вибір і призначення орієнтирів і кодування місцевих предметів; організація розвідки цілей спостереженням; вибір вогневих позицій; постановку вогневих задач підрозділам, бойовим машинам, вогневим засобам; підготовку вогневих даних для стрільби; призначення сигналів управління вогнем
Управління вогнем в бою обіймає всю діяльність командира, направлену на забезпечення виконання бойового завдання вогнем і включає: розвідку цілей, їх оцінку і визначення черговості їх поразки; вибір виду зброї і типу боєприпасів; вибір виду і способу ведення вогню для надійного
ураження цілі; цілевказівки; подачу команди на відкриття вогню та постановку вогневих задач; ведення спостереження за результатами вогню і його корегування; здійснення маневру вогнем; ведення контролю за витратою боєприпасів.
Робота командира підрозділу по організації вогню.
Організація вогню включає в себе:
- вибір і призначення орієнтирів і кодування місцевих предметів; - організація розвідки цілей спостереженням;
- вибір вогневих позицій;
- постановку вогневих задач підрозділам, бойовим машинам, вогневим засобам;
- підготовку вогневих даних для стрільби;
- призначення сигналів управління вогнем
Вивчення і оцінка місцевості. При вивченні місцевості визначаються: умови для спостереження і стрільби; місця імовірного розміщення вогневих засобів противника, особливо протитанкових, танконебезпечні напрямки і небезпечні напрямки з яких можуть наносити удари вертольоти; враховуються зміни місцевості після застосування ядерної зброї; наявність мінно-вибухових загороджень і інших перешкод і порядок вогневого забезпечення підрозділів при їх подоланні; на яких направленнях, рубежах, ділянках, які види і способи ведення вогню використовувати для більш ефективного ураження противника; визначаються дальні границі зон відкриття вогню і порядок ведення вогню по танкам противника із танків, БМП, СПГ, РПГ; оцінюються можливості ведення вогню на даній місцевості із танків, бронетранспортерів поверх своїх військ, у проміжках між своїми підрозділами, із-за флангів і в проміжках; ретельно вивчаються підступи до проходів у мінно-вибухових загородженнях і інших перешкодах, порядок вогневого забезпечення підрозділів при їх подоланні.
У всіх випадках, при вивченні місцевості потрібно передбачити можливість ведення бойових дій на ній в умовах сильного задимлення і пожеж, а також в сутінках і вночі, прийняти міри для забезпечення визначених направлень стрільби в цих умовах. Загально прийнятим є порядок вивчення і оцінки місцевості спочатку в розміщенні противника, а потім у районі розміщення своїх підрозділів.
При вивченні місцевості в розміщенні противника командир визначає:
- місця імовірного розміщення елементів бойового порядку противника і його вогневих засобів;
характер імовірних дій противника;
- на яких напрямках, рубежах, по яким ділянкам і районам, які види вогню краще застосовувати;
- орієнтири і рубежі (ділянки), де може бути досягнуто найбільшу поразку противника зосередженим вогнем.
Вибір і призначення орієнтирів. В ході вивчення і оцінки місцевості в усіх видах бою для більш чіткого управління підрозділами старшим командиром вибираються і назначаються єдині орієнтири. В якості орієнтирів обирають добре видимі місцеві предмети, переважно такі, які важко знищити в ході бою: гребні висот, закінчення ярів і лощин, вигини доріг, краї лісових масивів, окремі кам’яні будівлі та інші.
Орієнтири нумеруються справа наліво і по рубежам, від себе в сторону противника. Номери орієнтирів є незмінними для всіх підрозділів батальйону (роти), а також приданих і підтримуючих підрозділів.
Один із призначених орієнтирів визначається основним. В наступі основний орієнтир обирається звичайно на рубежі найбільшого завдання підрозділу, в напрямку середини бойового порядку наступаючих, в обороні – в середині смуги вогню підрозділу на дальньому рубежі.
За глибиною орієнтири призначаються звичайно на рубежах дійсного вогню озброєння свого підрозділу та приданих засобів. Для механізованих підрозділів орієнтири потрібно призначати на рубежах 500 – 600 м і на 800 – 1000 м, а для ПТКР – на 500 і 3000 м. Враховуючи це перед фронтом наступу роти може бути призначено 3 – 4, а в обороні – 4 – 6 орієнтирів на двох-трьох рубежах.
При необхідності командири рот і взводів можуть призначати допоміжні орієнтири, яким призначаються умовні найменування.

Організація спостереження за полем бою. Спостереження – один із основних способів розвідки у відділенні, взводі та роті. Воно має забезпечити безперервне, своєчасне і можливо більш повне виявлення цілей для правильної організації вогню. Досвід навчань, які проводились у військах показують, що при добре організованому спостереженні за 6 – 7 годин світлого часу визначається до 60% цілей на глибині першої позиції оборони противника.
Розвідку спостереженням веде кожен командир підрозділу особисто та за допомогою призначених спостерігачів та спостережних постів. У всіх видах бойових дій створюється система спостереження, яка заключається в призначенні командно-спостережних пунктів, спостережних постів і спостерігачів, у розподілі смуг і секторів спостереження для найкращого огляду місцевості та розміщення противника, на максимальну глубину перед фронтом і на флангах підрозділу, а також в постановці завдань спостерігачам.
У батальйоні виставляється, як правило один-два спостережні пости у складі двох-трьох спостерігачів. У роті – один-два спостерігача, у взводі, відділенні, екіпажі, розрахунку – по одному спостерігачу.
Вся смуга місцевості перед фронтом і на флангах підрозділів розподіляється між спостерігачами та спостережними постами. Смуги спостереження сусідніх постів та спостерігачів взаємно перекриваються. Смуги вказуються за орієнтирами та місцевими предметами. Спостережні пости та спостерігачів необхідно розміщати в такому місці, де забезпечується краще спостереження за противником, місцевістю, бойовим порядком підрозділів противника і були добре замасковані.
В завданні спостережному посту (спостерігачу), яке ставить особисто командир підрозділу вказується: орієнтири; відомості про противника (де противник знаходиться, чим він займається, звідки чекати на його появу); місце спостережного поста (спостерігача); смугу (сектор) спостереження, танконебезпечні напрямки та напрямки, з яких можуть нанести удар бойові вертольоти; на що звертати увагу при спостереженні за наземним та повітряним противником: порядок доповіді по результатам спостережень (про що, яким способом і коли доповідати).
Для зручності спостереження місцевість у смузі спостереження розподіляється на три зони: ближню (до 400 м), середню (400-800 м) та дальню (від 800 м і далі). Спостереження ведеться оглядом місцевості по рубежам від себе до противника, справа наліво.
Для спостереження вночі застосовуються прилади нічного бачення, крім того передбачується періодичне освітлення місцевості ракетами та іншими освітлювальними засобами.
Вибір вогневих позицій. Дуже важливою умовою для успішного застосування вогню підрозділів у бою являється вмілий вибір вогневих позицій танків, БТР, БМП і місць для стрільби з кулеметів, протитанкових гранатометів і автоматів.
При виборі вогневих позицій (місць для стрільби) потрібно прагнути, щоб вони забезпечували: достатній огляд і обстріл на максимальній дальності в різних напрямках для ураження противника зосередженим вогнем; поразку противника фланговим вогнем; надійне сховище від різних засобів поразки противника; зоровий зв’язок з командиром і сусідами; прихований зв’язок з тилом і можливість прихованого переміщення на запасну вогневу позицію; добре маскування від спостереження противника; можливість ведення вогню вдень і вночі.
Вогневі позиції за своїм призначенням розподіляються на основні, запасні, тимчасові та хибні. За характером прихованості від спостереження та вогню противника вогневі позиції можуть бути відкриті, напівзакриті та закриті. Всі вогневі позиції мають бути обладнані для ведення вогню як вдень, так і вночі.
При виборі вогневих позицій в обороні може бути передбачено створення так званих вогневих мішків. Вогневий мішок – спеціально організована система дійсного багатошарового вогню, підготовленого з кількох (двох-трьох) напрямків по обмеженій ділянці (району) місцевості, в поєднанні з загородженнями та перешкодами, що забезпечує рішучу поразку противника в найкоротший термін.
Розміри вогневого мішка можуть складати: по фронту – величину подвійної дальності дійсного вогню основних вогневих засобів, що знаходяться в розпорядженні тих, хто обороняється; по глибині – такої величини, щоб не менше половини вогневих засобів могли бути застосовані для знищення цілей в будь-якій точці вогневого мішка.
Постановка вогневих задач. Вогневі задачі в період організації бою включають: призначення смуг вогню, секторів обстрілу, ділянок зосередженого вогню і порядок його ведення, рубежі відкриття вогню підрозділів, а для артилерійських (мінометних) підрозділів – ділянки зосередженого вогню та рубежі нерухомого загороджувального вогню.
Смуга вогню вказується на місцевості (на карті) чотирма орієнтирами (точками). Ширина смуги не повинна бути менша за фронт підрозділу. Глибина - на дальність дійсного вогню підрозділу. Щоб можна було прикрити вогнем стики і проміжки між підрозділами, смуги вогню сусідніх підрозділів повинні перекриватись на дальності 500 – 600 м від переднього краю. Сектори обстрілу вказуються для ведення вогню із танків БМП (БТР), гармат, комплексів ПТКР, гранатометів та кулеметів. Величина сектору обстрілу визначається поставленим завданням і змогою вести спостереження з допомогою оптичних приладів та прицілів. Як правило, вона не є більшою ніж 3-00 (триста тисячних).
Для прикриття вогнем стиків і проміжків між підрозділами, а також для відбиття атак противника з небезпечних напрямків вогневим засобам вказуються додаткові сектори обстрілу.
Смуги вогню і сектори обстрілу, як правило, вказуються: ротам – командиром батальйону; взводам і стрілкам-зенітникам – командиром роти; танкам, БМП, кулеметникам і гранатометникам – командиром взводу, відділення.
Для того, щоб командир підрозділу правильно, у відповідності з бойовими властивостями та призначеннями використовував різноманітні види зброї і вміло ставив їм завдання, йому необхідно знати всі види вогню стрілецької і танкової зброї, а також завдання, які вирішуються артилерією, яка підтримує.
В залежності від характеру цілі, її важливості і умов обстановки стрільба із стрілецької зброї на ураження ведеться з завданням знищити або подавити.
Знищення цілі заключається в нанесенні їй такої поразки, при якій вона повністю втрачає свою боєздатність. Знищення цілі досягається при ураженні її не менш як на 80 %.
Придушення заключається в нанесенні цілі такого ураження, яке тимчасово позбавляє її боєздатності, обмежує маневр і порушує управління. Придушення цілі досягається при вірогідності поразки цілі рівній не менше 50 %.
За тактичними призначеннями розрізняють вогонь по окремим і груповим цілям, зосередження вогню.
Вогонь по окремій цілі, як правило, ведеться одним вогневим засобом.
Вогонь по груповій цілі – вогонь одного чи кількох вогневих засобів по цілі, яка складається з кількох фігур.
Зосередження вогню – вогонь кількох танків, БМП, кулеметів або інших вогневих засобів, а також вогонь одного або кількох підрозділів, направлених по одній цілі або частині бойового порядку. Зосередженим вогнем досягається найбільш швидке знищення чи придушення противника.
Зосереджений вогонь із автоматів і ручних кулеметів по наземним цілям ведеться на відстанях до 800 м , по повітряним – 500 м. Розміри ділянок визначаються вогневими можливостями підрозділів: для гармат БМП механізованого взводу ділянка ЗВ по ширині – до 75 м ( по 25 м на гармату), по глибині – до 50 м; для стрілецької зброї механізованого взводу ділянка ЗВ з щільністю 10 – 12 куль / погонний метр може складати до 100 м.
В цілях збільшення ефективності ураження противника готуються фронтальний, фланговий, перехресний і кинджальний вогонь.
Фронтальний вогонь – вогонь направлений перпендикулярно фронту цілі; більш дієвий по глибоких цілях і менш дієвий по широких цілях.
Фланговий вогонь – вогонь направлений у фланг цілі, цей вид вогню найбільш дієвий по широких цілях.
Перехресний вогонь - вогонь, який ведеться по одній цілі, не менше ніж з двох направлень.
Кинджальний вогонь (тільки для стрілецької зброї) – вогонь, який відкривається раптово з близької відстані в одному певному напрямку. Він готується на відстанях, що не перевищують дальність прямого пострілу по грудній фігурі і ведеться з ретельно замаскованої позиції з граничною напругою до повного знищення противника чи заперечення його спроб просунутися в даному напрямку. Особливо відчутним для противника є кинджальний і перехресний вогонь, тому для їх підготовки необхідно приділяти особливу увагу. Ці види вогню застосовуються , як правило, в обороні, в засадах.
Підготовка вихідних даних для стрільби. При організації вогню в обороні командири взводів, відділень, танків і окремих вогневих засобів повинні до початку бою підготувати вихідні дані по орієнтирах і рубежах, де очікується поява цілей; по ділянках зосередженого вогню своїх підрозділів. При наявності часу цю підготовку потрібно проводити як найточніше, враховуючи поправки на умови стрільби, особливо на боковий вітер для стрілецької зброї, гранатометів і гармат БМП. Відстань до орієнтирів, вказані старшим командиром, уточнюються для кожного вогневого засобу; при цьому по можливості використовуються карти командирів взводів і рот.
Встановлення сигналів управління вогнем. Для здійснення чіткого управління вогнем встановлюються сигнали управління вогнем по радіо (трьохзначні цифри чи умовні слова), а також зорові (ракети, розривні снаряди, трасуючі снаряди і кулі) і звукові (голосом, сиреною і т.п.).
Із досвіду Другої світової війни, а також бойової підготовки військ для підрозділів встановлюються наступні сигнали управління вогнем: сигнали відкриття (виклику) і закінчення вогню артилерії (мінометів), танків і БМП; сигнали переносу вогню; сигнали зосередження вогню підрозділу; сигнали цілевказівки від танків механізованим підрозділам і навпаки, а також між підрозділами; сигнали пізнання і цілевказівки для своїх літаків і вертольотів.
Сигнали повинні бути короткими, які легко запам’ятовуються, на передачу яких використовується мала кількість часу. Тільки управління короткими, завчасно встановленими і завченими сигналами, чіткою дисципліною радіопереговорів може забезпечити змогу передачі інформації (команд, доповідей і цілевказівок) в бою.
У взводі і відділенні управління вогнем при діях особового складу поза машин може здійснюватись голосом чи другим звуковим сигналом.
Цілевказівки трасуючими кулями здійснюється стрільбою в направленні цілей довгими чергами. Сигнали, які подаються ракетами, трасуючими кулями (снарядами), повинні по змозі дублюватися по радіо.
3.Робота командира по управлінню вогнем в ході бою.
Управління вогнем в бою обіймає всю діяльність командира, направлену на забезпечення виконання бойового завдання вогнем і включає:
розвідку цілей, їх оцінку і визначення черговості їх поразки;
вибір виду зброї і типу боєприпасів, виду і способу ведення вогню для надійного ураження цілі;
цілевказівки;
подачу команди на відкриття вогню та постановку вогневих задач;
ведення спостереження за результатами вогню і його корегування;
здійснення маневру вогнем;
- ведення контролю за витратою боєприпасів.
Управління вогнем повинно бути неперервним і забезпечувати надійне виконання вогневих задач з найменшою витратою боєприпасів.
Розвідка цілей, їх оцінка і визначення черговості поразки. Розвідка спостереженням, організована до початку бою, безперервно продовжується і в ході бойових дій. З початком бою виявлення цілей значно затрудняється, особливо із танків, БМП і бронетранспортерів. Для виявлення цілей на полі бою необхідно добре знати демаскуючі признаки, які вказуються відповідно у правилах стрільб.
Виявлені цілі командир повинен оцінити по ступені важності і небезпечності і прийняти рішення про послідовність їх знищення.
Важливими вважаються такі цілі, які по своїх вогневих можливостях здатні нанести суттєві втрати нашим підрозділам, бо поразка яких в даних умовах можуть полегшити або прискорити виконання бойового завдання.
Важливими цілями, як правило, є вогневі засоби противника – танки, самохідно-артлерійські установки, бронетранспортери, БМП, протитанкові керовані ракети, безвідкатні гармати, протитанкові гармати, кулемети, а також спостережні пункти, радіолокаційні станції і т.п. Якщо важливі цілі знаходяться в межах дійсного вогню зброї підрозділу, то такі ціліє небезпечними.
Особливо небезпечними у всіх випадках є засоби ядерного нападу противника – пускові установки та гармати, що мають ядерні боєприпаси.
Засоби ядерного нападу знищуються відразу ж після їх виявлення.
Вибір виду зброї і типу боєприпасів, виду і способу ведення вогню. Визначивши запитання про черговість поразки цілей, командир вибирає зброю, якою в залежності від дальності стрільби, характеру ураженості та важливості цілі вогнева задача може бути виконана найбільш ефективно ( з найменшими витратами боєприпасів і в найкоротший час). Швидкість ураження цілі може досягатись зосередженим вогнем кількох вогневих засобів або залучення більш потужнішого виду зброї для вирішення даної задачі.
Командири підрозділів мають чітко знати вогневі можливості своїх підрозділів, а також приданої артилерії – у першу чергу граничні дальності стрільби, дальності найбільш дійсного вогню та прямого пострілу, бойову швидкострільність і середні витрати боєприпасів і часу на поразку типових цілей. Ці знання дозволяють командирові грамотно визначити вид зброї і боєприпасів для поразки тих чи інших цілей.
Цілевказівки. Однією з важливих умов своєчасного управління вогнем у бою є вміла цілевказівка. Щоб швидко і точно вказати іншій особі, навіть у випадку розміщення того, хто дає цілевказівку і приймаючого в одному пункті, необхідні тверді навики та знання визначених прийомів цілевказівки. Ще більші навички цілевказівок потрібно мати командирові, який знаходиться на значному віддаленні від того, хто дає цілевказівки. А так як цілевказівка входить обов’язковим пунктом у постановку вогневих задач і в команду для відкриття вогню, то управління вогнем не може бути здійснено без умілої цілевказівки.
Завдання цілевказівки при керуванні вогнем – швидко та коротко вказувати місцеположення цілі вогневим засобам чи підрозділам для їх поразки.
В механізованих і танкових підрозділах можуть застосовуватись різні способи цілевказівки. Основними з них є такі: від орієнтирів (місцевих предметів); від напрямку руху; трасуючими кулями та снарядами; за картою; сигнальними засобами; наведенням зброї (приладу в ціль).
При цілевказівці, як правило, дотримуються такої послідовності: вказується положення цілі, дається назва цілі, її характерні признаки чи місцевість безпосередньо біля неї; ставиться задача – уточнити дії цілі, спостерігати та т.п. Наприклад: „ Орієнтир третій, вліво 40, кулемет в окопі, спостерігати.”
Той хто приймає цілевказівки повинен повідомити того, хто дає: “Ціль бачу”, а якщо не виявив ціль – “Ціль не бачу”.
Момент відкриття вогню. Момент відкриття вогню визначає командир підрозділу чи вогневого засобу командою “Вогонь”, виходячи з обстановки. Якщо командир не вказав моменту відкриття вогню, то його визначає сам стріляючий.
Найбільш вигідним для відкриття вогню є моменти, коли противник сконцентрувався, підставив свій фланг, піднявся в повний ріст; коли ціль добре видна та в неї зручно прицілюватися. Важливо прагнути відкривати вогонь раптово для противника, особливо у фланг і з близької відстані.
В обороні командири підрозділів встановлюють момент відкриття вогню для кожного виду зброї у відповідності з поставленою задачею.
У всіх видах бойової діяльності необхідно прагнути до раптового відкриття вогню в такий момент, який забезпечує максимальне ураження противника
Подача команд на відкриття вогню та постановка вогневих задач. У результаті проведеної роботи по вивченні та оцінці місцевості, розвідки та оцінки цілей, визначення черговості їх поразки, після вибору виду зброї і типу боєприпасів, способу ведення та виду вогню, а також визначення моменту відкриття вогню командир підрозділу дає команду на відкриття вогню чи ставить вогневу задачу. Це один із вирішальних елементів управління вогнем в бою.
Від уміння командира навіть у важких умовах бою дати чітко і впевнено команду на відкриття вогню, так, щоб підлеглі відчували в його голосі твердість і спокій – залежить успіх ведення вогню.
Послідовність відкриття вогню зі стрілецької зброї, може бути такою:
Кому відкривати вогонь. Наприклад: „Другому взводу”, „Відділенню ротних кулеметів”, „Автоматникам першого відділення”, „Гранатометнику”.
Цілевказівка – один із розглянутих раніше способів. Наприклад: „Орієнтир третій, вліво 40, кулемет в окопі”.
Установка прицілу, наприклад: „Постійний”, „П’ять”, „Сім”.
Установка цілика чи величина виносу точки прицілювання в фігурах цілі. Наприклад: „Цілик вліво два”, „Вліво дві фігури”.
Точка прицілювання. Наприклад: „Під ціль”, „У пояс”, „У голову”.
Довжини черг. Наприклад: „Короткими”, „Довгими”, „Безперервними”.
Момент відкриття вогню – вказується словом „Вогонь”.
Команда повинна подаватися з такими інтервалами, що б ті хто стріляє, могли зрозуміти і виконати кожну її частину. У бою команди на відкриття вогню звичайно дають командири відділень, танків, взводів. Командири рот і батальйонів керують вогнем штатних, приданих і підтримуючих підрозділів головним чином шляхом постановки вогневих задач.
Послідовність постановки вогневих задач в бою прийнята наступна:
Якому підрозділу (кому) ставиться вогнева задача.
Цілевказівка.
Вид вогню і спосіб стрільби.
Норма витрати боєприпасів ( при необхідності).
Задача на ураження цілі (“Знищити”. “Подавити” та т. п).
Постановка вогневих задач виконується поза машинами голосом і через зв’язкових, в танках, БМП(БТР) – по радіо відкритим текстом, а в обороні – також і по телефону.
Спостереження за результатами вогню та його корегування. Неминучість помилок у підготовці вихідних даних часто приводить до необхідності корегування вогню, тобто внесення поправок у вихідні установки для забезпечення ефективної стрільби на ураження цілей. Через це ті, хто стріляє, командири та розрахунки вогневих засобів (екіпажі танків, БМП) мають вести спостереження за результатами стрільби для корегування вогню та визначення ступеня ураження цілі. Спостереження за результатами стрільби ведеться в цілях своєчасного здійснення маневру вогнем і його корегування. Спостереження за результатами стрільби ведеться стріляючими, командирами підрозділів, а також всіма членами екіпажу (розрахунку). Ураження цілі оцінюється за видимими результатами: ціль запалена, припинила рух або вогонь; ДЗОС зруйнована; гармата знищена .
Корегування вогню звичайно проводиться згідно з правилами стрільби кожного виду зброї. Командир підрозділу приймає участь в корегуванні вогню всіх вогневих засобів підрозділу, в тому числі і вогню свого командирського танка (БМП). При затрудненні ведення спостереження за результатами вогню із-за сильного запилення, диму після пострілу організується спостереження із сусіднього танка (БМП).
В цілях покращення умов спостереження за результатами стрільби і його корегування використовуються трасуючі кулі і снаряди. Для стрільби із стрілецької зброї кожний третій патрон в магазин (стрічку) споряджається з трасуючою кулею.
Маневр вогнем. Маневр вогнем є одна з основних складових частин управління вогнем. В результаті швидкого і вмілого здійснення його досягається вогнева перевага над противником.
Розрізняють три форми маневру вогнем: зосередження, розділення та перенесення вогню.
Зосередженням вогню називається вогонь кількох вогневих засобів або підрозділів, що ведеться по одній цілі чи групі цілей, розміщених на обмеженій ділянці місцевості. Зосередження вогню застосовують по важливих чи небезпечних цілях для ефективного ураження їх в найкоротший проміжок часу. Часто зосередження вогню використовують в тих випадках, коли ціль знаходиться на відстані, більшій дальності дійсного вогню одиночних вогневих засобів. Зосереджений вогонь може готуватися по ділянкам місцевості на маршрутах вірогідного руху і скупчення противника.
Розділення вогню використовується підрозділами для одночасного ураження декількох окремих цілей чи різних ділянок однієї групової цілі. Розділення вогню застосовується по командам командирів механізованих і танкових підрозділів в усіх видах бою.
Перенесення вогню застосовується в тих випадках, коли ціль уражена та необхідно уразити іншу ціль; коли ціль по якій ведеться вогонь не уражена, але в цей час з’явилася нова ціль, більш важлива чи небезпечна, яку необхідно якнайшвидше знищити. Перенесення вогню може також здійснюватись по рішенню старшого командира для зосередження вогню всіх вогневих засобів по більш важливій цілі.
Вмілим використанням маневру вогнем, нанесенням одночасних або почергових вогневих ударів можна забезпечити виконання бойових завдань навіть при відсутності загальної переваги над противником. В цьому мета, зміст та сила маневру вогнем.
Контроль за витратою боєприпасів. Командири всіх підрозділів повинні постійно в ході бою вести контроль за витратою боєприпасів.
Про витрату половини і трьох четвертин носимого (возимого) боєкомплекту доповідається своєму командирові; недоторканий запас боєприпасів витрачається лише з дозволу командира батальйону чи для самооборони.
Командири повинні приймати всі міри для поповнення боєприпасів до норми, при відсутності такої змоги – перерозподіляти їх між підрозділами (бойовими машинами).
4. Особливості роботи командира по організації вогню
та по управлінню вогнем в обороні та в наступі.
а). в наступі:
Основи організації вогню в наступі закладаються при оцінці командиром підрозділу обстановки і в ході прийняття рішення. При оцінці противника командир підрозділу в інтересах управління вогнем уточнює розміщення вогневих засобів, проводить оцінку цілей, визначає танконебезпечні напрямки і напрямки, звідки можуть бути нанесені удари вертольотів. Із цієї оцінки робиться висновок про те, які цілі і в якій черзі потрібно їх уражати в період атаки, в ході наступу, після подолання переднього краю оборони; які необхідно дати вказівки підлеглим, приданим (підтримуючим) підрозділам по організації вогню.
При наступі з ходу враховується вірогідність нападу диверсійних груп, гелікоптерів та літаків противника під час висунення із вихідного району і ставляться задачі вогневим засобам для їх відбиття.
При оцінці своїх сил і засобів для рішення питань організації вогню командир підрозділу уточнює їх склад, стан озброєння і його вогневі можливості по ураженню виявлених і очікуємих цілей противника (ПТКР, танків, РПГ, безвідкатних гармат та т.п.) та наявність боєприпасів. Уточнивши можливості вогневих засобів, які є в його розпорядженні, командир робить висновок про найбільш правильне їх використання по періодам бою, виділяє необхідні засоби для прикриття флангів і взаємної вогневої підтримки з сусідами, для ведення вогню прямою наводкою в період вогневої підготовки.
В ході оцінки сусідів уточнюються можливості взаємної вогневої підтримки при оволодінні опорними пунктами, відбитті контратаки, нападу повітряного противника, вогневого забезпечення флангів.
В ході оцінки місцевості в розміщенні противника вивчаються можливості розміщення його вогневих засобів і в першу чергу протитанкових (танків і ПТКР), командних пунктів, розміри і обриси опорних пунктів, можливості розміщення вогневих позицій мінометів і резервів, можливі напрямки контратак; визначаються також напрямки і рубежі з яких можливе появлення вертольотів противника (вертольотонебезпечні напрямки).
При вивченні місцевості в своєму розміщенні оцінюються умови для спостереження, можливості використання масок і складок для прихованого пересування, ведення вогню із БМП (БТР) і при веденні наступу в пішому порядку, а також стрільби із-за флангів і поверх своїх військ. Крім того уточнюються рубежі для переходу в атаку, відкриття вогню і відбиття контратак. Вогневим засобам, які виділяються для стрільби прямою наводкою в період вогневої підготовки, вказуються вогневі позиції.
При наступі з ходу встановлюється порядок використання укриттів та масок в місцях спішування і для ведення вогню із БМП (БТР).
В ході організації взаємодії командирам підрозділів уточняються наступні питання управління вогнем: термін вогневої підготовки; порядок ведення вогню із танків (БМП, БТР), стрілецької зброї при русі в атаку і подоланні мінно-вибухових загороджень; обговорюються дії підрозділів (танків, БМП) по знищенню виявлених цілей в атакуємих опорних пунктах; порядок взаємної вогневої підтримки при маневрі, відбитті контратак і повітряного противника; порядок переміщення БМП в ході бою і використання їх вогню для підтримки наступаючих підрозділів; порядок переміщення стрільців-зенітників; об’являються сигнали цілевказівок і управління вогнем між підрозділами (виклик, перенесення і закінчення вогню); встановлюється порядок поповнення боєприпасів в ході бою.
В ході наступу підрозділи і вогневі засоби повинні в першу чергу уражати вогнем цілі, розміщені перед фронтом свого підрозділу, у відповідності з отриманим бойовим завданням. Кожен навідник (навідник-оператор), автоматник, кулеметник, стрілок-зенітник повинен швидко виявляти цілі і самостійно, не очікуючи команди, уражати найбільш небезпечні і важні із них, а також обстрілювати місця вірогідного розміщення цілей, особливо протитанкових засобів противника.
Малорозмірні броньовані та не броньовані небезпечні цілі повинні уражатися зосередженим вогнем відділень і взводів танків і БМП(БТР). При підході до переднього краю оборони противника на дальність дійсного вогню його протитанкових засобів ближнього бою вогонь із автоматичної зброї доводиться до максимальної напруги.
БМП (БТР) в ході наступу можуть вести вогонь в проміжках, із-за флангів своїх підрозділів, роблячи зупинки за укриттями, а при сприятливих умовах місцевості – і поверх своїх військ.
В ході наступу командири підрозділів ставлять вогневі завдання приданим і підтримуючим вогневим засобам, контролюють зміну вогневих позицій приданих артилерійських, мінометних і зенітних підрозділів.
При бої в глибині оборони противника командири повинні проводити маневр вогнем з маневром бойових порядків, своєчасно підтримувати підрозділи, які мають найбільший успіх, вогнем всіх засобів.
б). В обороні:
Головним засобом ураження противника і забезпечення стійкості оборони підрозділів є добре організований вогонь із всіх видів зброї – система вогню.
Система вогню в обороні включає в себе: зосереджений і загороджувальний вогонь артилерії перед фронтом і на флангах; протитанковий вогонь ПТКР, танків, БМП, протитанкових гранатометів та гармат; вогонь засобів ППО і організований вогонь стрілецької зброї.
Вогневі позиції артилерійських і мінометних батарей розміщуються на віддалі до 3 км від переднього краю.
Танки та БМП, протитанкові гармати розміщуються в опорних пунктах взводів та рот по фронту і в глибину на віддалі до 200 м одне від одного.
Бронетранспортери розміщуються, як правило, в глибині опорних пунктів, в складках місцевості і на протилежних схилах висот так, щоб вони могли вести вогонь із кулеметів в сторони флангів і в проміжки.
Для забезпечення кругової оборони вогневим засобам назначаються додаткові сектори обстрілу, підготовлюються окопи і запасні позиції з розрахунком ведення вогню в сторони флангів і в тил Проміжки між опорними пунктами повинні прострілюватись вогнем, спеціально виділених засобів, в тому числі і протитанкових.
Для знищення живої сили противника на підступах до переднього краю механізованим взводам і ротам назначають ділянки для зосередження вогню.
Для знищення противника перед переднім краєм готується зона суцільного вогню. Звичайно, глибина зони суцільного вогню автоматичної зброї складає 500 – 600 м, на цій дальності вогонь повинен бути максимального напруження і найбільшої щільності.
Система вогню будується на тісній взаємодії вогню всіх видів зброї з інженерними загородженнями і наявними перешкодами. Система вогню повинна передбачати змогу ведення флангового, перехресного і кинджального вогню перед переднім краєм, на флангах і в проміжках між опорними пунктами, забезпечувати вогневу допомогу сусідам, кругову оборону, боротьбу з низьколітаючими літаками та вертольотами, відбиття повітряних десантів.
Основу оборони підрозділу складає протитанкова оборона, тому організація системи протитанкового вогню є одним з найважливіших обов’язків всіх командирів.
Готовність системи вогню визначається заняттям вогневими засобами позицій, підготовкою даних для стрільби і наявністю боєприпасів
Робота командирів підрозділів по організації системи вогню проводиться в ході організації оборони.
При оцінці противника в інтересах організації системи вогню командир уточнює вогневі засоби, виявлені перед переднім краєм оборони, визначає, якими вогневими засобами і коли вони знищуються; якими засобами і в якому порядку знищується розвідка противника і основні сили на підступах до оборони і у випадку вклинення його в глибину оборони підрозділу; де необхідно підготовити зосереджений і загороджувальний вогонь артилерії; намічує рубежі для стрільби на великі дальності для танкових рот і взводів; дальні кордони зон відкриття вогню із різних видів зброї.
При оцінці своїх сил, приданих і підтримуючих підрозділів командир визначає їх можливості по ураженню противника, які вогневі засоби мати в першому ешелоні, кому що придати, залишити в резерві, в засаді і т.д.
При оцінці сусідів уточнюються питання взаємної вогневої підтримки, визначається, які вогневі засоби потрібно виділити для забезпечення флангів і проміжків, встановлюється порядок ураження противника у випадку його вклинення між опорними пунктами чи виходу у фланг та в тил підрозділу.
При оцінці місцевості в розміщенні противника визначаються можливості його прихованого висування і розгортання, можливий рубіж переходу противника в атаку, можливе зосередження (напрямок) головних сил, можливі місця командних і спостережних пунктів, наявність мертвого простору перед переднім краєм, танконебезпечеі та вертольотонебезпечні напрямки.
При оцінці місцевості в своєму розміщенні вивчаються можливості використання рельєфу для найбільш вигідної побудови оборони і системи вогню, для розміщення вогневих засобів і в першу чергу, протитанкових, можливість побудови зон суцільного вогню, вогневих мішків, ведення флангового, перехресного і кинджального вогню, маневру вогневими засобами.
На основі вивчення противника, своїх військ і оцінки місцевості командир визначає: де зосередити основні зусилля оборони; границі опорних пунктів рот (взводів), де розмістити резерв, вогневі позиції (основні і запасні) танків, БМП (БТР), сектори обстрілу і смуги вогню, ділянки зосередження вогню і необхідні роботи по розчистці секторів обстрілу. Визначаються також сили і засоби для боротьби з вертольотами, літаками і десантами противника, порядок використання і поповнення боєприпасів.
В ході організації оборони командир підрозділу перевіряє в опорному пункті, як організована система вогню, знання підлеглими бойових і вогневих завдань, сигналів і порядок дії по ним, підготовку вихідних даних для стрільби, наявність боєприпасів, готовність системи вогню. В батальйоні складається схема оборони батальйону (на окремому листкові чи карті). В роті і взводі складається схема опорного пункту. Командир відділення (танка, розрахунку) складає карточку вогню.
До початку наступу противника в підрозділах встановлюється безперервне спостереження за противником, виділяються чергові засоби на тимчасових вогневих позиціях. Всі засоби протиповітряної оборони і чергові підрозділи знаходяться в постійній бойовій готовності до відбиття повітряного противника. В нічний час організуються пости підслуховування, періодично місцевість освітлюється ракетами, ведеться спостереження з допомогою приладів нічного бачення.
Ураження окремих груп розвідки противника здійснюється по командам (сигналам) командирів підрозділів черговими вогневими засобами з подальшою зміною вогневих позицій.
В період вогневої підготовки противника командир підрозділу ставить завдання підтримуючій артилерії, зенітним засобам, мінометам і танкам на знищення виявлених цілей, подавлення артилерії противника і ураження танків, піхоти і повітряного противника, які висуваються для атаки. Важливим обов’язком командира в цей період є своєчасне перерозподілення вогневих задач з врахуванням своїх втрат тим засобам, які залишилися боєздатними. В цих умовах висока виучка і психологічна стійкість особового складу повинні забезпечити також знищення цілей вогнем, який самостійно відкривають навідники, кулеметники, гранатометники згідно з обстановкою і отриманим завданням при організації вогню.
В ході відбиття атак противника командири підрозділів розподіляють вогонь підлеглих вогневих засобів по цілям, вибирають для ураження найбільш небезпечні і важні цілі для знищення їх зосередженим вогнем, ставлять додаткові вогневі завдання з урахуванням своїх вогневих засобів, які вийшли зі строю.
У випадку вклинення противника в проміжки між опорними пунктами чи при виході у фланг і в тил командири підрозділів, утримуючи позиції, які вони займають, здійснюють маневр вогнем і частиною вогневих засобів для ураження противника, який прорвався.
Зміна вогневих позицій в ході бою проводиться тільки по наказу старшого командира.
Найбільш ефективними засобами для маневру є танки, БМП (БТР). Вони по раніше розвіданим маршрутам приховано і швидко виходять в заданий район на рубіж і раптово відкривають вогонь по противнику, який прорвався.
В перервах між атаками приймаються заходи по відновленню системи вогню і поповненню боєприпасів.
Старший викладач кафедри військової підготовки
полковник запасу Собчук О.С.