РОЗДІЛ 1ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ,ЗАВДАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯСТАТИСТИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
1.1. ОБ’ЄКТ СТАТИСТИКИСІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
Сільське господарство є однією з найважливіших і провідних галузей народного господарства України. У 1999 р. його частка становила майже 15 % валового внутрішнього продукту, понад 20 % національного доходу, у ньому працювало понад 20 % населення, зайнятого у народному господарстві, використовувалося майже 25 % основних фондів.
Саме в аграрному секторі виробляються продукти харчування для населення країни, сировина для переробної промисловості, забезпечуються інші потреби суспільства. Від розвитку сільського господарства багато в чому залежить життєвий рівень і добробут населення: розмір і структура харчування, середньодушовий дохід, рівень споживання товарів і послуг, соціальні умови життя. Попит населення на товари народного споживання майже на 75 % покривається за рахунок цієї галузі економіки.
Сільське господарство України являє собою складний і різноманітний об’єкт, що визначається сукупністю природних, технічних і суспільних чинників та вивчається різноманітними науками. Серед суспільних наук важлива роль у вивченні сільського господарства надається статистиці — науці, що вивчає кількісну та якісну сторони масових соціально-економічних явищ і процесів, досліджує кількісне визначення закономірностей їх розвитку, співвідношення і взаємозв’язки між ними в конкретних умовах місця і часу. Оскільки статистична наука вивчає різні сторони соціально-економічного життя суспільства, тому є наукою багатогалузевою, яка залежно від предмета дослідження та поставлених завдань включає чотири самостійні, але тісно пов’язані між собою частини: теорію статистики, економічну статистику, галузеві статистики і соціальну статистику. Стан і розвиток окремих галузей народного господарства — промисловості, сільського господарства, фінансів тощо — вивчається відповідними галузевими статистиками з урахуванням особливостей кожної галузі.
Статистика сільського господарства — одна з основних галузевих статистик, яка розробляє зміст і методи обчислення та аналізу статистичних показників, що характеризують стан і розвиток сільського господарства. Об’єктом її вивчення є сільське господарство як галузь матеріального виробництва, в якій праця людини спрямована на вирощування рослин і тварин, а також на використання життєдіяльності рослин і тварин для одержання продукції. Тому при статистичному вивченні сільського господарства слід чітко визначити його істотні ознаки та характерні риси, що дають змогу виокремити сільськогосподарське виробництво від інших видів економічної діяльності.
У статистиці під об’єктом спостереження розуміють сукупність явищ і процесів, які підлягають обстеженню. Чітке визначення суті та меж об’єкта спостереження має винятково важливе значення, адже від цього значною мірою залежить одержання повних і достовірних статистичних даних про об’єкт спостереження.
Потрібно зазначити, що при загальноприйнятому розумінні сільського господарства як галузі матеріального виробництва в економіко-статистичній літературі по-різному трактується її зміст і визначаються її межі. В одному випадку функцію сільського господарства зводять до вирощування сільськогосподарських культур і розведення тварин для одержання продукції рослинництва і тваринництва та первинної переробки рослинницької і тваринницької продукції; в іншому — до виробництва первинних сирих продуктів рослинного і тваринного походження, використовуваних для харчування населення і промислової переробки. У зарубіжній статистиці типовим є об’єднання сільського господарства, мисливства, лісового і рибного господарств. Основним критерієм такого об’єднання є економічна діяльність по одержанню продовольчих продуктів з поверхні землі.
В Україні на виконання урядової постанови «Про концепцію побудови національної статистики України та Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики» розроблена і з 1 липня 1997 р. впроваджена в дію Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), в основу якої покладено Класифікацію видів економічної діяльності (NASE) Статистичної комісії Європейського Союзу та Міжнародну стандартну галузеву класифікацію видів економічної діяльності (ISIC) Організації Об’єднаних Націй. Слід підкреслити, що впровадження єдиної статистичної термінології і статистичних одиниць, які узгоджені методологічно і кодами з аналогічними міжнародними стандартами, має важливе значення для забезпечення зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною, складання міжгалузевого балансу виробництва та розподілу товарів і послуг відповідно до системи національних рахунків (СНР), яка являє собою комплекс взаємозв’язаних статистичних показників, що характеризують усі сторони економічної діяльності країни.
Відповідно до міжнародних стандартів під економічною діяльністю розуміється цілеспрямована діяльність людини по створенню матеріальних благ і послуг для задоволення потреб суспільства в цілому та окремих його членів. Економічна діяльність охоплює всі види діяльності, що приносять дохід у грошовій або натуральній формі, за винятком безкоштовних послуг, кримінальної діяльності (крадіжки, рекет, хабарі), обслуговування і ремонту житла та предметів тривалого користування силами власників. Розрізняють безкоштовні і ринкові послуги. Якщо виручка від оплати послуги покриває понад 50 % витрат, пов’язаних з її наданням, то така послуга вважається ринковою; якщо виручка менше 50 % витрат, така послуга безкоштовна.
За міжнародними стандартами вид економічної діяльності визначається використанням ресурсів (обладнання, робоча сила), виробничим процесом (технологія, вид сировини, матеріали) і виходом продукції або послуг, а галузь — як сукупність виробничих одиниць з однорідним виробництвом відповідно до класифікації продуктів і послуг.
Зазначимо, що згідно з чинним за часів колишнього Радянського Союзу Загальним класифікатором галузей народного господарства (ЗКГНГ) усі галузі економіки розподілялися на виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належали промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок у частині обслуговування ними підприємств виробничої сфери, торгівля і громадське харчування, заготівля, матеріально-технічне постачання і збут. До речі, такого поняття, як матеріально-технічне постачання і збут, не існує в зарубіжній статистиці. До невиробничої сфери належали освіта, наука, охорона здоров’я, культура, мистецтво та ін. Деякі типи підприємств могли відноситися як до виробничої, так і невиробничої сфери, залежно від того, яке підприємство чи організацію вони обслуговували.
Згідно з міжнародними стандартами всі види економічної діяльності поділяються на добувні, обробні і такі, що надають послуги. До добувних видів належать сільське господарство, мисливство, лісове і рибне господарство та власна добувна промисловість; до обробних — обробна промисловість, виробництво електроенергії, газу та води. Решта видів діяльності, приміром, будівництво, торгівля, наука, охорона здоров’я, державне управління, вважаються такими, які надають послуги.
Отже, згідно з новою Класифікацією видів економічної діяльності з сільського господарства мають бути вилучені організації і заклади, що надають ветеринарні послуги, здійснюють управління підприємствами сільського господарства, іподроми тощо, оскільки ці організації і заклади не мають відношення до власне сільськогосподарського виробництва — вирощування рослин і тварин. Зазначимо також, що на відміну від чинного за часів Радянського Союзу Загального класифікатора галузей народного господарства, відповідно до якого такий вид економічної діяльності, як рибальство, належав до сільського господарства, згідно з українською Класифікацією видів економічної діяльності воно виділено у самостійний вид діяльності.
Зауважимо, що більшість радянських економістів додержувалася постулату, що визначальним критерієм матеріальних благ і послуг є вкладення людської праці. Отже, якщо людина привласнює виниклі і дозрілі поза її працею результати розвитку флори і фауни в природних умовах (збір дикорослих плодів, ягід, грибів, продуктів мисливства), то цю економічну діяльність не можна відносити до сільського господарства. Проте неспростованим є той факт, що жоден вид природних ресурсів (наприклад, земля, ліси, дикоростучі плоди, ягоди, гриби та інші так звані даровані блага природи) не може бути безпосередньо використаний як будь-який корисний продукт без попередніх витрат праці для того, щоб його виявити, освоїти та підготувати до вживання. Принагідно підкреслимо, що з огляду на цей помилковий постулат вважалося, що коли даровані блага природи не є продуктами праці, то вони не можуть мати і вартісної оцінки.
У новій національній Класифікації видів економічної діяльності виділено як галузь економіки секцію «Сільське господарство, мисливство та лісове господарство», розділ «Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги» і групи «Рослинництво», «Тваринництво», «Вирощування культур у поєднанні з тваринництвом (змішане сільське господарство)» та «Надання послуг у галузях рослинництва і тваринництва». Кожна з цих груп, у свою чергу, поділена на класи і підкласи, зміст яких розглядатиметься далі у відповідних розділах навчального посібника. Тут ми лише в контексті визначення об’єкта статистики сільського господарства зазначимо, що у відповідних класах і підкласах групи «Рослинництво» окремими позиціями виокремлено збирання лісових грибів, збір дикорослих фруктів та ягід, лісових горіхів. Крім того, до сільського господарства, починаючи з 1997 р., належить і такий вид економічної діяльності, як вирощування грибів на промисловій основі (печериці, або шампіньйони, гливи).
Змішане сільське господарство — це багатогалузева діяльність у рослинництві та тваринництві, коли по жодному з них рівень спеціалізації не перевищує 66 % обсягу товарної сільськогосподарської продукції підприємства. Ця група не має характерних видів продукції, тому вона класифікується в інших групах. До послуг у сільському господарстві не належить тіпання льону, ветеринарні послуги, посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, транспортування сільськогосподарської продукції, послуги з організації сільськогосподарських виставок та ярмарків, консультації з питань комерційної діяльності та управління. Детальніший розподіл видів продуктів і послуг, пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом, наведено в Державному класифікаторі продукції та послуг у розділі «Продукція сільського господарства, мисливства та пов’язані з нею послуги» секції «Продукція сільського господарства, мисливства та лісового господарства».
При визначенні об’єкта статистики сільського господарства важливо враховувати і таку особливість, що саме сільськогосподарське виробництво закінчується в той момент, коли у сирому вигляді той або інший продукт отримано в результаті визначеного природного циклу розвитку рослин і тварин, наприклад бульби картоплі, насіння соняшнику, фрукти, молоко, яйця тощо. Промислова ж переробка цих продуктів, навіть якщо вона здійснюється на місці, тобто на самих сільськогосподарських підприємствах (помел зерна, виробництво крохмалю, олії, тваринного масла, сушіння плодів, забій худоби і т. п.), не може вважатися продовженням сільськогосподарського виробництва, а має розглядатися як елемент переробної промисловості.
У системі національних рахунків сільське господарство представлено двома підрозділами: сільськогосподарське виробництво і сільськогосподарське обслуговування. Сільськогосподарське виробництво включає рослинництво і тваринництво, а сільськогосподарське обслуговування — надання сільськогосподарському виробництву послуг за винагороду чи за контрактом. Їх складові у розрізі національної Класифікації видів економічної діяльності будуть розглянуті далі у відповідних розділах навчального посібника.
Слід зазначити, що в практиці обліку і статистики об’єкт статистики сільського господарства виходить за межі власне сільськогосподарського виробництва, оскільки статистика включає до сфери свого вивчення не тільки виробництво сільськогосподарських продуктів, але й їх розподіл, реалізацію та споживання, балансові розрахунки сільськогосподарської продукції, трудові ресурси, продуктивність і оплату праці, матеріально-технічну базу сільського господарства тощо. Об’єктом вивчення статистики сільського господарства є не тільки сільське господарство як галузь народного господарства, але й сільськогосподарські підприємства різних форм власності і господарювання, включаючи особисті підсобні господарства населення. З огляду на особливе значення землі в сільськогосподарському виробництві окремо існує статистика земельного фонду — один з розділів статистики сільського господарства.
Сільське господарство є досить специфічною галуззю матеріального виробництва і йому притаманний ряд особливостей. В економіко-статистичній літературі зустрічаються різні точки зору на це питання. Так, першою особливістю сільського господарства вважають або землю — головний засіб виробництва, або переплетіння економічного процесу відтворення з природним процесом відтворення. Окремі економісти називають тільки ці дві головні особливості, інші — значно більше. За певної умовності всі особливості сільського господарства можна згрупувати в такі три основні групи: природні, економічні і соціально-економічні.
Природні особливості сільського господарства проявляються у тому, що, по-перше, тут засобами виробництва виступають живі організми рослин і тварин, які розвиваються на основі біологічних законів, отже, економічний процес відтворення тісно переплітається з природним відтворенням рослин і тварин; по-друге, в сільському господарстві головним засобом виробництва виступає земля, яка має цілу низку своїх особливостей; по-третє, виробництво сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від природно-кліматичних умов (клімату, рельєфу місцевості, погодних умов, якості ґрунту та ін.).
Важливою особливістю сільського господарства також є те, що робочий період не збігається з періодом виробництва, що зумовлено особливостями природного відтворення рослин і тварин. Робочим періодом називається час, протягом якого продукт піддається впливу праці людини, а періодом виробництва — час, продовж якого продукт перебуває у виробництві. У сільському господарстві період виробництва більший, ніж робочий період. Наприклад, при вирощуванні певної сільськогосподарської культури у робочий період входять підготовка ґрунту, посів, догляд за посівами, збір врожаю, а період виробництва, крім цього, включає і період природного росту і дозрівання культури.
Розбіжності між періодом виробництва і робочим періодом зумовлює сезонність сільськогосподарського виробництва. Вона також має істотний вплив на організацію виробництва, зумовлює нерівномірність витрат праці, використання засобів виробництва, одержання продукції у часі.
Економічні особливості сільського господарства полягають у тому, що відтворення у ньому відбувається безпосередньо на власній основі в натуральній формі. Це призводить до того, що більша частина продукції залишається у сільському господарстві і використовується для поновлення процесу виробництва: насіння і садивний матеріал витрачають на сівбу і садіння, молоко — на випоювання телят тощо. Таким чином продукція сільського господарства разом з готовими її формами включає і незавершене виробництво, що зумовлює потребу в розробці і застосуванні методів його обліку і визначення розміру.
Поділ праці, тобто спеціалізація виробництва в сільському господарстві, виявляється інакше, ніж у промисловості та інших галузях народного господарства. Для промислових підприємств характерною є порівняно вузька спеціалізація. Це значною мірою сприяє збільшенню випуску продукції, поліпшенню її якості, підвищенню продуктивності праці і зниженню собівартості промислової продукції. У сільському господарстві з метою правильного і раціонального використання земельних, трудових і матеріальних ресурсів необхідно прагнути оптимального поєднання галузей рослинництва з галузями тваринництва і розвитком підсобних виробництв і промислів, яке по окремих зонах, регіонах і сільськогосподарських підприємствах відзначається різноманітністю.
Специфічні особливості властиві і засобам виробництва сільського господарства, які можуть змінювати характер своєї участі у процесі виробництва. Наприклад, продуктивна тварина після певного віку і через малу продуктивність або з огляду на інші обставини може бути відбракована і поставлена на відгодівлю. Інакше кажучи, одна і та ж тварина може належати як до основних, так і до оборотних фондів.
Крім того, на відміну від промисловості, де функціонуючі засоби виробництва зношуються, поступово зменшуючи свою вартість, у сільському господарстві продуктивна худоба як засіб виробництва дає продукцію і теж амортизується, але внаслідок того, що вона одночасно розвиває свою продуктивність, а за певних умов і нарощує живу вагу, вартість її певною мірою збільшується.
Соціально-економічні особливості сільського господарства виявляються у тому, що продукцію цієї галузі виробляють підприємства, які засновані на різних формах власності: поряд з державними підприємствами (радгоспами та іншими) сільськогосподарську продукцію виробляють сільгосппідприємства, засновані на принципах приватної власності на землю і майно. Це:
сільськогосподарські виробничі кооперативи — підприємства, створені для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарств на основі об’єднання власників землі і майна з обов’язковою трудовою участю в їх діяльності та залученням майна і землі інших громадян в оренду на відповідних договірних умовах;
приватно-орендні підприємства — підприємства, створені на орендних засадах, за яких власник землі і майна орендує землю і майно інших громадян з обов’язковим укладанням договору, в якому зазначаються розмір плати за оренду майна і землі та права і обов’язки сторін;
сільськогосподарські акціонерні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства; при цьому акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкриті, акції яких розповсюджуються для придбання вільно, без обмежень, і закриті, акції яких розповсюджуються тільки між засновниками;
товариства з обмеженою відповідальністю — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами;
командитні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку; таке товариство складається з одного або більше учасників з повною відповідальністю та одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю (вкладників) та інших виробничих сільськогосподарських формувань;
селянські (фермерські) господарства — господарства, які виробляють товарну сільгосппродукцію, займаються її переробкою та реалізацією; при цьому роботи ведуться на землі: власній, довічно успадкованій; придбаній у власність; наданій у постійне користування або орендованій; застосовуються власні і (або) орендовані засоби виробництва та особиста і частково наймана праця;
особисті підсобні господарства населення, які є приватною власністю громадян.
Зазначені особливості сільського господарства впливають на вибір методів статистичного обстеження явищ і процесів, що відбуваються у цій галузі, на побудову системи статистичних показників з метою їх всебічної характеристики.
1.2. ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ СТАТИСТИКИСІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Якщо об’єктом статистики сільського господарства є сільськогосподарське виробництво в цілому як специфічна галузь господарсько-економічної діяльності, то її предметом є явища і процеси, що відбуваються в сільськогосподарському виробництві, у нерозривному зв’язку з їх якістю. Статистика також досліджує кількісний вираз закономірностей розвитку сільськогосподарського виробництва за конкретних умов місця і часу.
У наведеному визначенні предмета статистики сільського господарства слід підкреслити два істотні моменти:
1. Нерозривна єдність кількісної сторони масових явищ і процесів, які відбуваються в сільськогосподарському виробництві, з якісною стороною. Це означає, що одержані в результаті вивчення конкретного масового явища числа самі по собі не є статистичними величинами, або статистичними показниками. Вони стають ними, якщо те чи інше число пов’язане з якісним змістом. Отже, статистичний показник — це єдність якісного і кількісного відображення визначеної властивості того або іншого явища. Якісний зміст показника визначається сутністю явища, місцем і часом його існування та складовими; а кількісна сторона — це його конкретна цифрова характеристика з позначенням одиниць виміру, наприклад чисельність селянських (фермерських) господарств в Україні на 1 січня 2000 р. або виробництво молока в усіх категоріях господарств України за той або інший період.
Отже, кількісне відображення якісної сторони масових явищ і процесів у статистиці сільського господарства досягається цілісною і визначеною системою статистичних показників.
2. Статистика сільського господарства досліджує кількісний вираз закономірностей розвитку сільськогосподарського виробництва за конкретних умов місця і часу. Це означає, що вона вивчає не взагалі статистику сільського господарства, а статистику сільськогосподарського виробництва у конкретній країні, враховуючи особливості його розвитку на сучасному етапі. Потрібно також мати на увазі, що система показників у статистиці сільського господарства не залишається постійною, їй властиві безперервні зміни: одні показники втрачають своє значення, інші набувають більшої ваги, з’являються нові показники. Особливо це характерно для нинішнього часу, коли у зв’язку з переходом на ринкові умови господарювання, виникненням нових організаційно-правових форм виробництва та реалізації продукції у сільському господарстві відбуваються докорінні зміни.
Предмет і метод статистики становлять єдине ціле. Термін «метод» походить від грецького слова methodas, що буквально означає «шлях до чогось», «шлях пізнання (або дослідження»), «вчення», «теорію». У найзагальнішому філософському значенні мається на увазі засіб пізнання як певна сукупність або система прийомів, способів з метою уявного відтворення предмета, що вивчається.
Метод статистики сільського господарства — це сукупність засобів і прийомів, які використовуються для вивчення стану і розвитку сільського господарства. Загальним для всіх наук і, зокрема, для статистики сільського господарства, є діалектичний метод, який визначає основні принципи наукового підходу до вивчення будь-яких явищ природи і суспільства і вимагає, щоб їх вивчали не ізольовано одне від одного, а виходячи з їх взаємозв’язку і взаємозалежності, в їх розвитку, враховуючи перехід кількісних змін у докорінні якісні, зважаючи, що кожне явище характеризується єдністю та боротьбою протилежностей. Статистика сільського господарства враховує ці закони діалектики, пристосовуючи їх до своєї специфіки. Так, закон переходу кількості в якість є законом діалектики. Однак, якщо діалектика лише формує цей закон у загальних положеннях, то статистика сільського господарства за допомогою системи своїх показників може кількісно його виразити, тобто виміряти перехід кількості в якість. Наприклад, вносять добрива якогось виду під посів певної культури, в результаті чого врожайність цієї культури підвищується. Продовжуємо збільшувати кількість внесених добрив — врожайність зростає, тобто підвищення кількості внесених добрив дає нову якість — прибавку врожайності. При цьому ми можемо кількісно визначити, яку саме прибавку врожайності ми одержуємо при збільшенні визначеної кількості внесених добрив.
Вивчаючи явища і процеси, що відбуваються в сільськогосподарському виробництві, статистика сільського господарства широко застосовує досягнення спеціальних аграрних наук: агрономії, агрохімії, зоотехніки, зоогігієни, спеціальних технологічних наук. Статистика сільського господарства використовує їх матеріали для висвітлення економічної сторони сільськогосподарського виробництва. Без урахування цих знань статистичні спостереження і дослідження безпредметні і поверхові. Крім того, статистика сільського господарства тісно пов’язана з економічними аграрними науками: економікою, маркетингом, менеджментом сільського господарства, організацією підприємництва у сільському господарстві, бухгалтерським обліком тощо, і враховує їх наукові досягнення і методи.
При дослідженні масових явищ і процесів, що відбуваються у сільському виробництві, статистика сільського господарства широко використовує також методи, розроблені теорією статистики: статистичне спостереження; зведення і групування статистичних даних, абсолютних, відносних і середніх величин; побудова та аналіз рядів динаміки; індексний метод; вибірковий метод; кореляційно-регресійний і дисперсійний аналіз; графічний метод та ін.
Водночас статистика сільського господарства має і свої специфічні методи дослідження, які випливають з особливостей сільського господарства і використання яких за конкретних умов даної галузі ґрунтується на відомих загальних основах статистичної науки. Так, у зв’язку зі значною залежністю результатів сільськогосподарського виробництва від метеорологічних умов того чи іншого року виникає потреба у застосуванні особливого способу визначення рівнів сільськогосподарського виробництва та аналізу їх структури. Тобто визначення повинно ґрунтуватися на багаторічних середніх даних, бо лише в цьому випадку нівелюються специфічні особливості метеорологічних умов окремих років і, отже, можна скласти правильні висновки. Це стосується також побудови, обробки та аналізу рядів динаміки різних показників сільськогосподарського виробництва.
Сезонність сільськогосподарського виробництва також своєрідно позначається на методах обчислення продукції сільського господарства і побудові системи статистичних показників для її всебічної характеристики. Зокрема, у зв’язку із сезонністю повний обсяг продукції рослинництва і значна частина продукції тваринництва можуть бути повністю обчислені тільки після завершення річного циклу сільськогосподарського виробництва, тобто за рік. Оскільки для оперативного управління сільським господарством необхідно знати поточний стан виробництва, то вдаються до обчислення непрямих, побічних показників, наприклад затрати праці на посів 1 га тієї чи іншої сільськогосподарської культури, на обслуговування однієї голови худоби певного виду тощо.
Оскільки сільськогосподарські підприємства України мають різні форми власності і господарювання, то виникає потреба визначати обсяг виробництва сільськогосподарської продукції окремо по кожній соціально-економічній категорії господарств. Це має важливе значення для характеристики соціально-економічної та організаційної структури сільського господарства, визначення ролі і місця кожної категорії господарств у виробництві сільгосппродукції, вивчення ефективності їх господарювання. Водночас специфіка організації виробництва і господарювання у різних соціально-економічних категоріях господарств зумовлює потребу у застосуванні різних організаційних форм статистичного спостереження.
По господарствах державного сектора та інших аграрних підприємствах, створених на базі колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, міжгосподарських сільгосппідприємств та інших, які виробляють відповідну продукцію, основним джерелом статистичних даних про сільськогосподарське виробництво є періодична звітність і річні звіти цих господарств, які ґрунтуються на суцільному обліку. Для вивчення аграрного виробництва у господарствах приватного сектора, зокрема особистих підсобних господарствах населення і селянських (фермерських) господарствах, використовують матеріали спеціально організованих статистичних обстежень (переписів, вибіркових бюджетних обстежень домашніх господарств та різного роду одноразових обліків). Останнім часом проводиться велика робота, спрямована на скорочення і спрощення звітності сільськогосподарських підприємств, тому перед фахівцями постає завдання ширше застосовувати спеціальні статистичні обстеження, зокрема вибіркові.
У сільському господарстві статистичне спостереження характеризується і такими особливостями, як характер одиниць спостереження (такою одиницею можуть бути господарства різних форм власності — радгоспи, приватні господарства, особисті підсобні господарства населення тощо), своєрідність у строках спостереження (оперативний контроль у критичні періоди і підсумкові, ретельно перевірені дані після закінчення сезонних робіт); специфічність прийомів статистичного спостереження (поєднання документованого спостереження і спеціально організованих обстежень при широкому застосуванні вибіркової перевірки у дійсності тощо).
Особливого значення в статистиці сільського господарства набуває метод статистичних групувань, що зумовлюється в першу чергу використанням у сільському господарстві як головного засобу виробництва землі, яка відрізняється рівнем родючості, значним впливом на врожайність сільськогосподарських культур численних метеорологічних чинників, що змінюються по зонах і роках, комплексним характером сільськогосподарського виробництва при величезній розмаїтості форм поєднання галузей, ступенем спеціалізації, концентрації й інтенсивності виробництва. Все це спричиняє необхідність застосування системи групувань з широким використанням комбінацій групувальних ознак, тобто комбінаційних групувань.
При статистичному вивченні сільського господарства виконується групування одиниць спостереження за різними ознаками.У сучасній статистичній практиці воно насамперед проводиться за формою власності і господарювання, при цьому виділяються такі соціально-економічні категорії господарств:
1. Сільськогосподарські підприємства — підприємства різних форм власності, діяльність яких спрямована на виробництво товарної сільськогосподарської продукції, а саме: державні (радгоспи та ін.) підприємства, кооперативні (сільськогосподарські виробничі кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.), приватні підприємства (крім селянських (фермерських) господарств).
2. Особисті підсобні господарства населення, включаючи господарства орендарів-громадян.
3. Селянські (фермерські) господарства.
У зв’язку з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної власності на землю і майно відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. та створення на їх базі нових агроформувань, розробка статистичних звітів по сільському господарству, починаючи з 2001 р., проводитиметься в розрізі таких категорій господарств:
1. Сільськогосподарські підприємства, з них державні сільськогосподарські підприємства, до яких належать:
радгоспи, інші державні підприємства, скотобази та підсобні господарства Міноборони;
недержавні сільськогосподарські підприємства, в тому числі: господарські товариства; сільськогосподарські кооперативи;
підсобні та інші сільськогосподарські підприємства (колективні, міжгосподарські, підсобні господарства, інші несільськогосподарські підприємства, установи та ін.);
приватні (приватно-орендні) підприємства;
селянські (фермерські) господарства.
2. Господарства населення, включаючи фізичних осіб-орендарів.
В Україні сільське господарство ведеться в різноманітних природно-економічних умовах, організація, рівень і структура сільськогосподарського виробництва в яких істотно відрізняються. Щоб вивчити особливості розвитку аграрного виробництва в окремих зонах і регіонах, у статистиці сільського господарства широко застосовуються групування одиниць спостереження за територіальною ознакою в розрізі економічних районів, природно-економічних зон (Степ, Лісостеп, Полісся) та адміністративно-територіальних і виробничих одиниць.
Крім того, групування одиниць спостереження провадиться і за іншими ознаками, вибір яких визначається метою і змістом дослідження, при цьому поширене комбінування ознак — комбінаційне групування.
Характерною особливістю статистики сільського господарства є значне використання розрахункових показників. Це насамперед стосується визначення обсягу сільськогосподарської продукції особистих підсобних господарств населення. Наприклад, валовий збір урожаю у господарствах населення розраховують на підставі даних про розміри посівної площі та збору продукції з1 га. При цьому використовують матеріали періодичних суцільних і вибіркових бюджетних обстежень.
1.3. ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАВДАННЯСТАТИСТИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВАНА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Статистика сільського господарства — головне джерело економічної інформації про всі явища і процеси, які мають місце в цій важливій галузі народного господарства. Тому її наукове і практичне значення було завжди досить вагомим.
Наукове і практичне значення статистики сільського господарства дедалі зростає сьогодні, коли в сільському господарстві України відбуваються докорінні зміни в економічних відносинах, триває аграрна реформа, з’являються нові організаційно-правові форми виробництва і реалізації продукції. За умов ринкової економіки статистика сільського господарства є не тільки джерелом даних про найважливіші процеси, що відбуваються в сільському господарстві країни, про його стан і розвиток, але й важливим знаряддям успішного та ефективного управління сільськогосподарським виробництвом. Саме цим визначаються основні завдання статистики сільського господарства на сучасному етапі, які зводяться до такого:
а) збирання, розробка і своєчасне доведення до керівних органів повних і вірогідних даних про стан і розвиток сільськогосподарського виробництва для прийняття ними рішень щодо завдань, пов’язаних з формуванням аграрної політики, розробкою різних програм розвитку сільськогосподарського виробництва та заходів з їх реалізації;
б) інформування про основні підсумки і тенденції розвитку сільського господарства населення, науково-дослідних установ, громадсько-політичних організацій і окремих громадян.
Слід зазначити, що при переході до ринкової економіки виникла необхідність реформування статистики, приведення її у відповідність з інститутами і механізмами ринкової економіки. Спричиняється це насамперед тією обставиною, що в колишньому СРСР за умов панування планової економіки одним з основних завдань статистики було здійснення контролю за виконанням державних планів, а також забезпечення органів, відповідальних за складання планів, відповідною вихідною інформацією. Це визначало й зміст статистичних показників, оскільки спостереження за виконанням плану зумовлює методологічну єдність планових і звітних показників. За умов ринкової економіки основним завданням є введення в статистичну практику таких показників і класифікацій, що давали б змогу повно й об’єктивно характеризувати стан і розвиток ринкової економіки. У нових умовах, коли господарські суб’єкти мають велику самостійність у вирішенні виробничих питань, необхідність суворого контролю за виробництвом усіх видів продукції стає зайвою і невиправданою. У країнах з розвинутою ринковою економікою статистичні органи проводять спостереження тільки за виробництвом найважливіших видів продукції, в усякому разі число статистичних позицій значно менше, ніж у плановій економіці.
Другою спонукальною причиною реформування статистики є перехід до застосування у національній статистиці міжнародних стандартів, під якими на практиці розуміються рекомендації міжнародних економічних організацій. Необхідність такого переходу спричинено тією обставиною, що статистичні органи в усьому світі мають представляти інформацію про стан і розвиток економіки до міжнародних економічних організацій, що випливає із зобов’язань, прийнятих країнами при вступі до цих організацій. З іншого боку, перехід до міжнародних стандартів дозволить застосовувати у статистиці показники, призначені для опису та аналізу ринкової економіки й апробовані у світовій практиці, що забезпечить міжнародну порівнянність даних. Наприклад, міжнародним стандартом у галузі національного рахівництва є система національних рахунків (СНР), схвалена Статистичною комісією ООН.
За умов ринкової економіки важливим елементом статистичної інформації являються систематизовані дані про суб’єктів, що господарюють (підприємства, заклади, організації, домашні господарства і т. д.), та їх найважливіші характеристики. Для одержання таких даних статистичні органи в усьому світі складають і періодично поновляють регістри господарюючих суб’єктів.
Для вирішення згаданих актуальних завдань, пов’язаних з реформуванням статистики і приведенням її у відповідність з основними концепціями ринкової економіки, у травні 1993 р. урядом України була прийнята постанова «Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу України на міжнародну систему обліку і статистики». Завдяки реалізації передбачених у цьому документі заходів протягом 1993—1997 рр. було створено основні елементи системи національних рахунків та платіжного балансу, значно вдосконалено галузеві статистики, створено Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), розроблено основні положення Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, розпочато роботу зі створення банку статистичних даних та комп’ютерної мережі органів державної статистики тощо. Отже, в цілому були створені основи національної статистики, які значною мірою відповідають перехідному періоду розвитку економіки України. Таким чином, завершено перший етап реформування національної статистики, тобто проведена відповідна робота з удосконалення форм державної статистичної звітності з метою її уніфікації, спрощення, підвищення інформативності та уникнення дублювання показників, розробки і впровадження нових методів спостереження, насамперед вибіркових обстежень, і розрахунків статистичних показників (наприклад, щомісячних розрахунків наявності поголів’я худоби та виробництва продукції тваринництва в усіх категоріях господарств, у тому числі в приватному секторі, в розрізі районів тощо).
Сучасні завдання статистики сільського господарства визначені Програмою реформування державної статистики на період до 2002 р., яка була розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1998 р. № 971 на виконання Указу Президента України від 22 листопада 1997 р. № 1299 «Про заходи щодо розвитку державної статистики». У цій Програмі записано: «Головна мета Програми — завершення системного реформування статистики для найбільш повного задоволення потреб органів державної влади та інших користувачів в об’єктивній статистичній інформації щодо соціально-економічного розвитку країни, її регіонів, галузей, секторів економіки та господарюючих суб’єктів». У Програмі, зокрема, передбачено:
1. Реформування системи статистичних показників з метою забезпечення об’єктивного відображення змін у суспільстві та економіці і створення на цій основі статистичної інформаційної бази, яка дає змогу характеризувати, по-перше, стан реформування господарського механізму; по-друге, — процеси функціонування національної економіки, її розвиток та ефективність; по-третє, — соціальне становище країни.
2. Перехід до нових форм державного статистичного спостереження, зокрема, від суцільних методів спостереження (звітності) до вибіркових обстежень, які дають змогу отримувати детальнішу та якіснішу інформацію у коротші терміни та за менші кошти, а також до широкого застосування економічних переписів, які дозволяють отримувати повну і достовірну інформацію про об’єкти дослідження і, що дуже важливо, здійснювати різноманітні дорахунки показників у період між окремими переписами і до так званих комбінованих методів спостереження, в основу яких покладено формування статистичної інформації з використанням усіх можливих джерел як державної, так і відомчої звітності. Планується також удосконалення існуючих і запровадження нових моніторингів та уніфікація статистичної звітності незалежно від галузей економіки і видів економічної діяльності, форм власності та господарювання.
3. Удосконалення методології комплексного аналізу соціально-економічного розвитку України, основними напрямами якої є:
розробка методологічних основ макроекономічного аналізу економіки в цілому та її інституціональних секторів;
розробка єдиної методологічної основи аналізу галузевих систем статистичної інформації відповідно до вимог і особливостей розвитку галузей на ринкових засадах;
створення методології аналізу кон’юнктури товарних ринків, первинних і вторинних фондових ринків з урахуванням прийнятих у світовій практиці принципів системного аналізу.
4. Розробка та впровадження державних класифікацій і реєстрів, що є однією з основних передумов гармонізації державних інформаційних потоків, підвищення рівня розв’язання завдань з проведення аналізу стану та прогнозування розвитку національної економіки, вивчення багатьох міжгалузевих і міжвідомчих проблем. Система статистичних реєстрів повинна охопити весь обсяг статистичної інформації щодо різноманітних об’єктів дослідження, стати інформаційною базою для організації й планування несуцільних статистичних обстежень, у тому числі вибіркових.
5. Удосконалення системи розповсюдження статистичної інформації, необхідність якої диктується переходом національної статистики на міжнародні стандарти. Слід зазначити, що Міжнародний валютний фонд у 1996 р. розробив міжнародний стандарт у галузі поширення інформації, в якому розглянуті такі питання, як зміст, періодичність і своєчасність подання статистичної інформації, її якість, ступінь довіри до неї і доступ до неї громадськості та інших користувачів. Застосування цього стандарту дозволить підвищити ефективність функціонування національної системи розповсюдження статистичної інформації.
За вказаними напрямами здійснюватиметься і реформування статистики сільського господарства. Серед першочергових та основних завдань відзначимо: вдосконалення системи показників діяльності селянських (фермерських) господарств, приватно-орендних сільськогосподарських підприємств; створення комплексної системи показників процесу виробництва сільськогосподарської продукції та його ефективності; створення системи показників земельних ресурсів; розробка методології і впровадження у практику вибіркових обстежень домашніх господарств відповідно до міжнародних вимог з питань вивчення сімейних бюджетів і сільськогосподарської діяльності; розробка і здійснення перепису відповідно до Програми всесвітнього сільськогосподарського перепису 2000 р., яка проводиться за рекомендаціями ФАО (Організації з продовольства та сільського господарства ООН); розробка і вдосконалення методології комплексного аналізу розвитку сільського господарства, методологічних підходів до прогнозування врожаю з використанням методів дистанційного зондування площ посівів сільськогосподарських культур, методики оцінки обсягів «тіньової» та «неформальної» економіки у сільському господарстві, методики перерахунку динамічних рядів основних показників сільського господарства за видами діяльності згідно із Державною класифікацією видів економічної діяльності.
1.4. СУЧАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ СТАТИСТИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ
В Україні статистика організована відповідно до державного та адміністративно-територіального поділу. У країні функціонує єдина розгалужена мережа державних статистичних органів, що здійснюють свою роботу за єдиним планом, єдиною методологією та єдиним керівництвом на чолі з Державним комітетом статистики України (Держкомстат України).
Роботами із статистики сільського господарства безпосередньо керує Управління статистики сільського господарства і навколишнього середовища Держкомстату України. Воно здійснює планування статистичних робіт із сільського господарства в країні, розробляє, вдосконалює і впроваджує методологію розрахунків статистичних показників для висвітлення стану і розвитку сільського господарства, методики, програми та інструкції державних статистичних спостережень і типові форми первинної облікової документації, необхідні для їх проведення, розробляє табель (перелік) форм державної звітності із сільського господарства, організує проведення статистичних робіт та отримання статистичних даних від підлеглих органів, здійснює їх зведення, розробку та аналіз і забезпечує у встановленому порядку статистичною та аналітичною інформацією з сільського господарства відповідні органи державної влади, випускає статистичний щорічник «Сільське господарство України», бюлетені та інші статистичні матеріали.
У складі Управління статистики сільського господарства та навколишнього середовища — 6 відділів: статистики землеробства, статистики тваринництва, статистики заготівель, статистики сільськогосподарських підприємств, статистики природних ресурсів та навколишнього середовища і зведених робіт.
В областях та Автономній Республіці Крим органами державної статистики є обласні статистичні управління, в складі яких виокремлені відділи статистики сільського господарства та навколишнього середовища.
Первинною ланкою органів державної статистики України є районні відділи статистики, які виконують різноманітні статистичні роботи, у тому числі роботи зі статистики сільського господарства. Вони здійснюють збір статистичної звітності з сільського господарства, систематичну перевірку повноти і правильності звітних даних, проводять роботу по забезпеченню своєчасної і доброякісної звітності, систематизації статистичних даних та їх аналізу. Отримані в результаті зведення, розробки та аналізу дані направляються до відповідного відділу статистичного управління області. Ці відомості використовують державні і сільськогосподарські органи району.
Крім органів державної статистики, статистикою сільського господарства займаються Міністерство аграрної політики України, Міністерство фінансів України і Державний комітет України по земельних ресурсах та їх місцеві органи по областях і районах. Вони розробляють форми бухгалтерської і статистичної звітності, узгоджуючи їх з Держкомстатом України, здійснюють їх збирання, зведення і розробку.
Джерелами статистичних даних про сільське господарство є статистична звітність і спеціально організовані спостереження.
Звітність — це така форма збору статистичних даних, за якої кожний суб’єкт діяльності регулярно подає відомості до державних органів статистики у вигляді документів (звітів) спеціально затвердженої форми. Звіти складаються на підставі даних оперативного та бухгалтерського обліку.
Система звітності в сільському господарстві визначається табелем звітності (списком діючих форм звітності, що затверджується Держкомстатом України), в якому зазначаються номер форми звіту, найменування звіту, періодичність і термін подання, кому і ким подається звіт, спосіб його подання. За термінами подання розрізняють звітність поточну, що подається протягом року, і річну, що подається за підсумками року. Терміни подання звітності та її періодичність визначаються відповідно до особливостей конкретних сільськогосподарських явищ і процесів. Так, звітність про хід сівби і збирання врожаю надається тільки в періоди виконання цих робіт, тобто навесні і восени, а звітність про стан тваринництва — протягом усього року. Поточна звітність може бути також тижневою, двотижневою, місячною, квартальною і піврічною. Розрізняють такі способи подання звітності: поштою, телеграфом, телетайпом, електронною поштою.
З метою вдосконалення статистичного спостереження за сільськогосподарським виробництвом, починаючи з 2001 р., поточну звітність подаватимуть усі сільськогосподарські підприємства з чисельністю працюючих понад 50 осіб. Зазначимо також, що для відображення ходу і результатів реформування сільського господарства на засадах приватної власності на землю і майно в статистичну звітність будуть внесені зміни, зокрема вона доповниться показниками, які характеризують орендні відносини: розміри площ орендованих земель, кількість орендодавців, розмір оплати, в тому числі продукцією за оренду землі, та ін.
Проте не всі явища і процеси, що відбуваються в сільському господарстві, можна вивчити за допомогою звітності. Наприклад, не можна таким шляхом дістати дані про обсяги виробленої продукції сільського господарства в особистих підсобних господарствах населення. З метою одержання відомостей про такі та інші явища і процеси, що мають місце в сільському господарстві, застосовуються спеціально організовані спостереження, які проводяться також з метою доповнення і перевірки даних поточної звітності. Розрізняють такі основні види спеціально організованих спостережень, як переписи, одноразові обліки, спеціальні обстеження.
Перепис — це суцільне або вибіркове спостереження масових явищ з метою їх вивчення на певну дату. Особливістю переписів є те, що вони проводяться одночасно по всій території країни за єдиною програмою. Як правило, перепис здійснюється періодично. Прикладом суцільного перепису в сільському господарстві може бути проведений в Україні в липні 1998 р. перепис багаторічних насаджень у сільськогосподарських підприємствах, підсобних господарствах населення, садівницьких товариствах та селянських (фермерських) господарствах, а прикладом вибіркового перепису — проведений в Україні в кінці 1997 р. вибірковий перепис селянських (фермерських) господарств. Принагідно зазначимо, що в країнах з розвинутою ринковою економікою звичайною практикою є проведення різних суцільних економічних переписів один раз за кілька років з доповненням їх вибірковими обстеженнями між переписами.
Обліки — суцільні або вибіркові спостереження масових явищ, які ґрунтуються на даних огляду, опитування та документальних записах. Вони можуть бути періодичними або одноразовими. Прикладом суцільного одноразового обліку є облік поголів’я худоби, який щорічно проводиться державними органами статистики по всіх категоріях господарств України, а вибіркового — проведений у 1997 р. вибірковий облік розмірів посівних площ сільськогосподарських культур, що знаходяться в користуванні та власності особистих підсобних господарств населення у сільській місцевості, містах, міських і робітничих селищах.
Спеціальні обстеження — несуцільне спостереження окремих масових явищ певної тематики, що виходить за межі звітності. Вони можуть бути періодичними або одноразовими. Наприклад, бюджетні обстеження сімей, домашніх господарств у сільській місцевості, маркетингові обстеження тощо. Зауважимо, що у статистиці сільського господарства особливе значення мають вибіркові бюджетні обстеження домашніх господарств (за часів існування Радянського Союзу проводились вибіркові бюджетні обстеження сімей, а починаючи з 1999 р. в Україні започатковано вибіркові бюджетні обстеження домашніх господарств). Відзначимо, що матеріали вибіркових бюджетних обстежень широко застосовуються при складанні балансів виробництва та використання сільськогосподарської продукції. Особливого значення вони набули при розрахунках валової і чистої продукції сільського господарства, оскільки в останні роки 50 % її обсягу формується за рахунок особистих підсобних господарств населення.
Опитування — несуцільне спостереження думок, мотивів, оцінок, що реєструються зі слів респондентів. Винятком є суцільне опитування всього населення — референдум, тобто масове волевиявлення щодо принципових соціально-політичних та економічних питань.
Останнім часом органи державної статистики України почали запроваджувати таку форму спостереження, як статистичний реєстр — список або перелік одиниць певного об’єкта спостереження із зазначенням необхідних ознак, який складається та оновлюється під час постійного відстежування. Реєстри є важливим джерелом статистичних даних. Крім того, вони необхідні для організації та планування вибіркових обстежень. На даний час створено Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) — перелік суб’єктів усіх видів економічної діяльності із зазначенням їх реквізитів та основних показників, реєстр селянських (фермерських) господарств. Програмою реформування державної статистики на період до 2002 р. передбачено складання єдиних державних реєстрів: домашніх господарств, посад службовців центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 1999 р. № 2103 затверджено Положення про введення у 1999—2000 рр. Реєстра суб’єктів підприємницької діяльності — автоматизованої системи збирання, накопичення та обробки даних про юридичні та фізичні особи, зареєстровані в установленому законодавством України порядку як суб’єкти підприємницької діяльності. Щодо статистики сільського господарства, то нині розпочата робота по створенню статистичного реєстру виробників сільськогосподарської продукції «АГРО», який складатиметься з двох субреєстрів «Сільськогосподарські підприємства» та «Селянські (фермерські) господарства». У перспективі планується створення субреєстру «Особисті підсобні господарства населення».
Новою формою отримання даних про сільськогосподарське виробництво є також кон’юнктурні обстеження сільськогосподарських підприємств, проведення яких за методикою Комісії ЄС з урахуванням досвіду країн Західної Європи і постсоціалістичних країн розпочато наприкінці 1995 р. Науково-дослідним інститутом статистики Держкомстату України.
Важливим джерелом статистичних даних про сільськогосподарське виробництво є бухгалтерські річні звіти сільськогосподарських підприємств. Ці звіти складають радгоспи та інші державні господарства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, орендні, приватно-орендні, приватні та інші підприємства, створені на базі колективних сільгосппідприємств, радгоспів, міжгосподарські аграрні підприємства та ін., що виробляють відповідну продукцію. У цих звітах містяться відомості про фактори виробництва (землі, посівні площі, поголів’я тварин, трудові ресурси, засоби виробництва тощо), їх використання, результати виробництва (виробництво продукції, продуктивність праці, собівартість продукції та ін.) і реалізації продукції та інші показники.
Слід зазначити, що в останні роки у зв’язку з економічними змінами в сільському господарстві зазнали реорганізації і методи отримання статистичної інформації: статистична звітність значно спростилася за формою, скоротилася за обсягом, ступенем охоплення, переліком показників, ширше почали використовуватися вибіркові обстеження, оцінка і розрахунки показників. Проведена робота по вдосконаленню методики обчислення існуючих показників згідно з міжнародними стандартами, розробляється система нових показників, адаптованих до ринкової економіки.
Статистика сільського господарства постійно розвивається і у зв’язку з активізацією ринкових відносин, а також новими завданнями, які стоять перед сільським господарством. Реалізація комплексу заходів, спрямованих на відновлення сільськогосподарського виробництва на якісно новій основі — розбудови високорозвинутої конкурентоспроможної галузі, здатної задовольнити як внутрішні, так і експортні потреби країни, висуває нові підвищені вимоги до статистики сільського господарства, вимагає подальшого вдосконалення її методології.
Контрольні запитання
Дайте визначення об’єкта статистики сільського господарства і вкажіть, які існують погляди щодо цього поняття.
Визначте терміни «економічна діяльність», «вид економічної діяльності» і дайте характеристику основних груп, на які згідно з міжнародними стандартами поділяються всі види економічної діяльності.
Назвіть секції, розділи, групи щодо сільського господарства за українською Класифікацією видів економічної діяльності, а також СНР.
Дайте характеристику природним особливостям сільського господарства як об’єкта статистичного дослідження.
У чому полягають економічні особливості сільського господарства як об’єкта статистичного дослідження?
У чому полягають соціально-економічні особливості сільського господарства як об’єкта статистичного дослідження? Дайте характеристику основним типам аграрних формувань.
Визначте предмет статистики сільського господарства і назвіть характерні особливості, які відрізняють предмет статистики сільського господарства від предмета інших економічних наук.
У чому полягає суть методу статистики сільського господарства? Поясніть особливості її методів.
Які організаційні форми статистичного спостереження застосовуються при обстеженні сільського господарства? Назвіть їх особливості.
Назвіть основні джерела статистичної інформації про сільське господарство.
Назвіть основні завдання статистики сільського господарства на сучасному етапі.
Як організована сучасна статистика сільського господарства в Україні?