ЗМІСТ
Структура державного боргу та механізм його формування……………..ст.3-8
Особливості управління державним боргом……………………………...ст.9-19
Розміри державного боргу України та механізм його функціонування..ст.20-23
Вплив державного боргу на фінансове становище держави………...….ст.24-25.
ВСТУП
Існування такого явища як державний кредит призводить до появи державного боргу. Державний борг на сьогодні є об’єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. У період трансформації економіки питання державного боргу є актуальними і для України. Кожна держава, бажаючи найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси – зростання державного боргу. Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як постачальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що певного часу є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського простору.
Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу, який поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішні запозичення завжди пов'язані з досягненням задоволення інтересів держави через відповідну стратегію і тактику її уряду. Однак існування зовнішнього (та й внутрішнього) державного боргу створює реальні й потенційні проблеми, вирішення яких - надзвичайно важливий кроком для держави. Це потребує ведення поміркованої і далекоглядної політики в питаннях розмірів державного боргу з боку держави.

Розділ 1.Структура державного боргу та механізм його формування
Як відомо, державний борг за своєю економічною сутністю являє собою саме те, що визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
Державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Бюджетним кодексом визначається граничний розмір державного боргу. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до Закону про Державний бюджет України на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.
Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.
У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Кодексу.
Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями та за запозиченнями до місцевих бюджетів.
Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.
Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.
Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.
Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом. У ст. 12 Кодексу передбачена класифікація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.
Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім. громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).
Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.
Внутрішній державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди. Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, протягом яких він повинен бути погашений.
Поточний борг – це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) у поточному році.
Згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України", до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Внутрішня заборгованість включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною.
Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені (імпліцитні борги). Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.
До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:
заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;
заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;
зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;
грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавством обов'язкових виплат громадянам;
зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;
компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.
Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Зовнішній державний борг класифікують за такими ознаками:
за видами кредитів (банківські і фірмові) ;
за формами представлення (валютні та товарні);
за цільовим використанням (інвестиційні та неінвестиційні);
за умовами надання (пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі);
за термінами повернення заборгованості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);
за умовами повернення боргу (одноразові, рівними частинами, нерівними частинами).
Державний зовнішній борг складається з:
позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
позик на підтримку національної валюти;
позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.
Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.
Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління відносно простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, включати проведення його реструктуризації. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язаннями є вкладами в національну економіку, а не відволікають капітал закордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучити додаткові фінансові ресурси з метою фінансування тих програм, які неможливо забезпечити внутрішніми джерелами.
Відповідно до Бюджетної класифікації України державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання.
За формою залучення коштів державний борг поділяється на держанні запозичення та гарантії.
Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.
Розрізняють:
а) державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;
б) державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.
Державне запозичення може здійснюватись лише з метою фінансування дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів, на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.
Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.
Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути випуск (емісія) державних цінних паперів, укладення угод про позику та гарантійних угод, інші способи, передбачені законодавством України. При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.
За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті. Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.
Залежно від терміну залучення коштів розрізняють:
короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року),
середньостроковий (від одного до п'яти років),
довгостроковий (від п'яти років і більше).
Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.
Розділ 2. Особливості управління державним боргом
Існування державного боргу, його значний вплив на економіку та фінансове становище держави зумовлюють потребу чіткої системи управління ним. Управління державним боргом - це комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.
Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, як державне запозичення, що сприяє економічному зростанню; з іншого - як борг, що збільшує навантаження на державний бюджет. А тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави та пошуку реальних джерел його погашення.
У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:
пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;
недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
забезпечення своєчасної та повної сплати «суми основного боргу та нарахованих відсотків»;
визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови зберігання фінансової рівноваги в країні;
забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.
Правовою основою управління Державним боргом є Конституція України, в якій передбачено, що виключно законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.
Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і уповноважена затверджувати:
Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині зовнішнього та
внутрішнього боргів;
рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.
Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України. Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державній бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.
Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.
Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.
Що стосується зовнішнього боргу, то він повинен використовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.
Існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного боргу. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.
Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів у другій половині XX століття, які змогли контролювати дефіцит своїх бюджетів.
Слід зазначити, що використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на обслуговування державного боргу є найменш ефективним шляхом. Водночас країни, що розвиваються, значну частку запозичень використовують якраз на обслуговування передусім зовнішнього боргу. Це характерно майже для всіх постсоціалістичних країн Європи, що призводить до постійного зростання зовнішньої заборгованості.
Проблеми зовнішнього боргу добре відомі у світі. Зростання зовнішніх боргів спричинило світову кризу неплатежів, яка сягла свого апогею наприкінці 70-х — початку 80-х років. Відповідно був набутий певний досвід в управлінні борговим тягарем, який має інтернаціональний характер.
Йдеться про можливі варіанти реструктуризації зовнішньої заборгованості. Сьогодні їх використовується декілька, і вони відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів. Суть цих методів полягає в тому, що на певних умовах проводиться відстрочка виплати частки боргу терміном до трьох років. Існують також варіанти конверсії боргів на акції для вкладення їх у національну економіку.
У 90-х роках став застосовуватися метод реструктуризації боргів комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним банки реструктуризують борг лише в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму структурних перетворень. За формулою Брейді спочатку провадиться зменшення боргу на 50 відсотків. Інша частка боргу обмінюється на спеціальні облігації Брейді.
Уся сутність зазначених методів зводиться до того, щоб дати можливість країні-боржникові самостійно розвивати свою економіку, не допускати її банкрутства, яке може спричинити більш, ніж втрату частки кредитних вкладень позикодавцями.
Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.
Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.
При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.
Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.
Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться годі, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують і щодо внутрішнього боргу.
Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.
Управління державним внутрішнім боргом держави здійсняється міністерством фінансів у порядку, погодженому з національним банком. Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу з держави.
Ефективне управління державним боргом передбачає дотримання таких принципів:
а) безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;
б) зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
в) оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;
г) зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;
д) прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.
У процесі управління державним боргом необхідно враховувати:
економічну та політичну ситуацію в країні;
рівень інфляції;
ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності;
ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.
Управління державним боргом складається з трьох стадій:
залучення державних запозичень;
використання коштів;
погашення та обслуговування боргу.
Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних паперів та отримання позик. Кошти від державних запозичень можуть використовуватися на:
підтримку інвестиційних програм та розвиток матеріального виробництва (фінансове розміщення);
задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту, у т. ч. обслуговування та погашення державного боргу (бюджетне використання);
покриття дефіциту платіжного балансу.
У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.
Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.
Погашення боргу - виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.
Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашених позик, виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашених позик.
Проценти - це дохід, що сплачується на користькредитора за умовами угоди про позику або про випускдержавних цінних паперів.
Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України.
Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути:
> кошти, отримані державою в процесі приватизації;
державні запозичення;
кошти бюджету;
золотовалютні резерви.
Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом.
З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні припини забезпечити погашення позик і виплат за ними відсотків, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.
Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.
Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.
Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.
Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.
Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. Відстрочення погашення позик-провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик
Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.
Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом - принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків.
Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви держави, так і кредити міжнародних фінансових організацій.
На сьогодні невідкладним завданням для України є зменшення боргового навантаження та вдосконалення системи управління державним боргом. Необхідно вжити заходів щодо вдосконалення управління борговими ризиками, поліпшення прогнозування боргової політики та її координації з бюджетною, податковою та грошово-кредитною політикою. Реалізація цих завдань передбачає:
вдосконалення законодавчого забезпечення формування і обслуговування державного боргу, зокрема прийняття Закону України "Про державний борг України ";
розробка обґрунтованої стратегії залучення позик, як внутрішніх, так і зовнішніх;
проведення інвентаризації державного боргу;
зміни структури державного боргу і переведення його на довгостроковіше обслуговування;
зменшення вартості позикових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу;
розвиток повноцінного сектора муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів вкладення капіталу на боргових ринках;
продовження практики заборони надання державних гарантій при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності, заборони реструктуризації або списання заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії;
моніторинг і прогноз стану, підготовка проектів політичних рішень щодо обсягу, структури, вартості та інших параметрів державного боргу.
Світовий досвід рішення проблеми зовнішньої заборгованості припускає три можливих сценарії:
1.Оптимістичний. Країна-боржник поступово виплачує не тільки відсотки,але й суму основного боргу. Для цього необхідним є профіцит бюджету, за рахунок якого й відбувається погашення боргів. Повний розрахунок по боргах є кардинальним варіантом вирішення проблеми боргів, однак це забезпечується не тільки збалансованістю бюджету, але й досягненням стійкого позитивного сальдо, що може генерувати тільки здорова економіка.
2.Песимістичний. Погашення основного боргу і процентних платежів рефінансується за рахунок нових іноземних кредитів. Зовнішній борг набуває форми фінансової піраміди, яка у перспективі неминуче розвалиться, що й призведе в кінцевому випадку до відмови повертати борги.
Відмова від сплати боргу має тільки одну перевагу-відсутність необхідності його обслуговувати і повертати. Однак, країна-боржник має, як правило, більш істотні втрати: зменшення прибутків від міжнародної торгівлі, вилучення з міжнародного ринку позик, арешт активів та ін.
3. Нульовий. Країна-боржник вчасно виплачує відсотки по кредитах, сума нових іноземних позик не перевищує суми, виплаченої в рахунок погашення боргу. У результаті, зовнішній борг надовго заморожується.
Необхідною умовою успішної виплати зовнішньої заборгованості є вирішення так званої «проблеми трасферту». Вона має три головних аспекти:
Бюджетний: забезпечення перевищення прибутків над витратами, що вимагає реалізації системи заходів для збільшення бюджетних надходжень (шляхом створення Податкового кодексу, що стимулює приватні інвестиції) і зменшення бюджетних витрат (за рахунок обмежень державних інвестицій із широким залученням до інвестування комерційних банків, пенсійних фондів, страхових компаній; із проведенням реформ у соціальній та житлово-комунальній сферах, щоб пільги одержували тільки ті, кому вони реально потрібні; з погашенням боргів перед бюджетом підприємствами-монополістами, скороченням бюрократичного апарату та ін.).
Ресурсний: виплата зовнішньої заборгованості за рахунок експортних надходжень або активного сальдо торговельного балансу.
Системний: нарощування фізичного обсягу експорту при адекватному збільшенні його вартісного обсягу.
Універсальні правила кредитно-валютної політики в умовах наявності великої зовнішньої заборгованості:
а)збільшення привабливості внесків у національній валюті;
б)стимулювання резидентів щодо кредитних операцій у національній валюті;
в)залучення середньо- та довгострокових фінансових коштів;
г)здійснення ефективного валютного контролю.
Управлінням державного боргу України займається Міністерство фінансів України в порядку, погодженому з Національним банком України.
Таким чином, категорія «державного боргу» справляє дуже значний вплив на загальноекономічний стан країни й обумовлює фінансову політику держави у зв’язку з необхідністю його обслуговування та погашенням.

Розділ 3. Державний борг України та механізм його функціонування
Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній. Кількісна оцінка зовнішнього боргу проводиться в іноземній валюті, як правило, в доларах США, внутрішнього - в національній валюті.
На 1 січня 2004 року державний зовнішній борг України становив 11,5 млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД — 2,4 млрд. доларів США (20,9 %), міжнародним фінансовим організаціям — 4,5 млрд. доларів США (39,1 %), іншим некомерційним кредиторам (Європейському союзу, Японії) — 0,5 млрд. доларів США (4,3 %), за іноземними кредитними лініями — 1,0 млрд. доларів США (8,7%), за комерційними та деякими іншими кредитами — 3,1 млрд. доларів США (27 %).
Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, але слід враховувати й те, що ця заборгованість сформувалася протягом останніх семи років.
Внутрішній борг на 1 січня 2004 року становив 13,5 млрд. гривень, із них 11,2 млрд. гривень або 83 відсотки становила заборгованість за облігаціями внутрішніх державних позик (ОВДП). Слід зазначити, що до внутрішнього державного боргу належать залишки вкладів населення в колишньому Ощадбанку СРСР, які становлять понад 136 млрд. гривень. Щоправда, за минулий рік ця сума значно скоротилася.
В Україні в 1992 р. прийнято Закон «Про державний внутрішній борг України», яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім майном загальнодержавної власності.
До складу державного внутрішнього боргу України належать позики уряду України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов'язаннями уряду України. До боргових зобов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.
Боргові зобов'язання уряду України можуть бути коротко- (до 1 року), середньо- (1—5 років) і довгостроковими (5 і більше років).
У деяких випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер й умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає уряд України за погодженням із НБУ. Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу визначаються відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».
Розміщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантій від його імені провадиться за його дорученням Міністерством фінансів. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела й строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.
До 1996 року внутрішній борг України формувався переважно внаслідок отримання прямих позик Національного банку для фінансування дефіциту державного бюджету. Заборгованість за такими кредитами, включаючи нараховані за ними відсотки, на 1 січня 1996 року становила 7,7 млрд. гривень або 96,3 відсотка від суми державного внутрішнього боргу. Ця заборгованість була списана 23 січня 1997 року.
ІЗ 1996 року основний вплив на динаміку державного внутрішнього боргу мав випуск облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), які відповідно до законів України про державний бюджет України на 1996, 1997 та 1998 роки поступово заміщували прямі кредити Національного банку як джерело фінансування дефіциту державного бюджету України.
Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, складна ситуація з надходженням податків та обмеження Національним банком своєї участі на ринку облігацій спричинили у червні 1998 р. різке підвищення дохідності з ОВДП до 75 % річних, незважаючи на те, що приріст боргу в державних облігаціях за перше півріччя 1998 року становив лише 11,3 відсотка.
Стан ринку державних облігацій ускладнився необхідністю залучення з внутрішніх джерел ресурсів для забезпечення пікових виплат за зовнішнім боргом. Як результат — внутрішній ринок урядових цінних паперів виявився надто перенасиченим державними облігаціями, що створило негативний кумулятивний ефект. Він полягає у тому, що подальші спроби збільшення обсягу залучень із внутрішнього ринку призводять до неадекватного порівняно з динамікою ВВП і податковими надходженнями зростання відсоткових виплат із бюджету.
Для зменшення тиску на видаткову частину державного бюджету та пом'якшення впливу кризових явищ на економіку України була проведена конверсія наявного портфеля ОВДП, яка дала змогу завдяки заміні облігацій внутрішньої державної позики подовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск щодо виплат за ОВДП у 1998 році на 1,21 млрд. гривень і в 1999 році на 0,7 млрд. гривень. Завершення ж процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою такої політики є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення. За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс взаємопов'язаних завдань:
- скорочення темпів зростання заборгованості за внутрішнім боргом;
- зменшення видатків з обслуговування державного боргу;
- подовження середнього строку погашення державних боргових зобов'язань;
- зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезидентів.
Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює державне казначейство.
Обслуговування державного внутрішнього боргу країни здійснюється Міністерством фінансів України за допомогою банківської системи України проведенням операцій із розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення та виплати доходу за ними у вигляді процентів тощо.Розділ 4. Вплив державного боргу на фінансове становище держави
Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом податки, тобто антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.
Існують стандартні показники щодо виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі вищий рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.
Для прогнозу перспективи розвитку, потреби в зовнішніх запозиченнях і оцінки здатності здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено "Мінімальну стандартну модель". За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти. Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу краще відчути розмах коливань.
До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%.
Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни.
Проте державні видатки також мають різний характер. Якщо приріст витрат відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного.
Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень.
ВИСНОВОК
На основі реферату можемо відзначити, що державний борг представляє собою загальну суму заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Борг класифікується за типом кредитора і боржника та за типом боргового зобов’язання. Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, борг поділяється на внутрішній і зовнішній. В свою чергу і внутрішній, і зовнішній борг мають власну чітку класифікацію.
Існування державного боргу, його значний вплив на економіку та фінансове становище держави зумовлюють потребу чіткої системи управління ним. Управління державним боргом - це комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць, умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів. Система управління державним боргом включає в себе сукупність завдань, які вона дозволяє вирішити, принципів, на основі яких вона базується та стадій, на які поділяється.
Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій. Невідкладним завданням для України є зменшення боргового навантаження та вдосконалення системи управління державним боргом. Необхідно вжити заходів щодо вдосконалення управління борговими ризиками, поліпшення прогнозування боргової політики та її координації з бюджетною, податковою та грошово-кредитною політикою.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси.- К., «Атіка», 2002.
Василик О.Д. Теорія фінансів: підручник.- К., НІОС.-2000-416с.
Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси: навч. посібник.- Львів: «Новий світ-2000», 2006.-568с.
Опарин В.М. Фінанси (загальна теорія).- К., КНЕУ, 2001.
Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси: навч. посібник.- К.:ЦУЛ.-2002.-300с.