Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика грошово-кредитної політики.
1.1.Суть та цілі грошово-кредитної політики.
1.2.Інструменти грошово-кредитної політики.
Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної політики в Україні та в світі.
2.1.Вплив грошово-кредитної політики НБУ на інфляційні процеси в Україні.
2.2.Проведення грошово-кредитної політики в світі.
Розділ 3. Шляхи покращення грошово-кредитної політики України в умовах світової кризи.
Висновки
Список літератури
Вступ
За роки незалежності в сфері економіці України відбулося багато реформ. Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об’єктивну оцінку. Але все ж існують позитивні результати завдяки вміло впрвадженим грошово-кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під собою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як наслідок, багато шляхів впрвадження.
Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.
В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.
Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.
Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики.
Основною метою грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня виробництва , що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час економічного спаду кредитно-грошова політика полягає у збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під час інфляції, навпаки,- в обмеженні пропозиції грошей для обмеження витрат.
Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики. Посилення контролю держави над грошовою і кредитною системами визначається тим, що їй належить центральний банк країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регулювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість ви-користання кредитно-грошової системи для впливу на банківські операції як підприємців, так і всього населення.
Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше забезпечується так званими операціями на відкритому ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге – обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень банківського проценту регулюється грошова маса.
Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати грошову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном ховаються купівля і продаж державних облігцій на відкритому ринку.
Для збільшення кількості грошей в обігу і стимулювання підприємницької діяльності центральний банк починає скуповувати облігації державної позики у комерційних банків і населення. Коли виникає потреба зменшити грошову масу і тим самим стримати ділову активність, центральний банк починає активно продавати державні цінні папери. Таким чином, через відкритий ринок цінних паперів регулюється кількість грошей в обігу.
Розділ 1. Загальна характеристика грошово-кредитної політики.
1.1. Суть та цілі грошово-кредитної політики.
.Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний банк орієнтується на макроекономічні показники, які визначаються органами законодавчої і виконавчої влади.т Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:
у виборі цілей;
встановленні певної ієрархії цілей;
визначенні параметрів цілей.
Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення поставлених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:
кінцві;
проміжні;
оперативні.
Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків загальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як частина глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими органами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:
економічне зростання;
висока зайнятість населення;
стабільність цін у державі;
рівновага платіжного балансу.
Центральний банк як орган державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової одиниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забезпечення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від узгодженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загальнодержавної економічної політики. Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інструменти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні цілі центральні банки звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу грошової маси МЗ (або окремих її агрегатів), або певних змін у рівні процентної ставки. Ці орієнтири напряму пов'язані із досягненням кінцевої мети. Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної макроекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру розвитку економічного циклу.
В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієнтиру грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи — й засобу платежу. За цих умов держава в особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоекономічну сферу діяльності, але й на внутрішньоекономічні показники. Грошово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.
Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролювати. Головним чином центральні банки орієнтуються на монетарну (грошову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви комерційних банків).
Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Емісія державних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.
Інший приклад. Якщо центральний банк ставить за мету підтримку фіксованого обмінного курсу, то самостійна внутрішня грошова політика стає практично неможливою, тому що девізна політика (купівля або продаж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки обмінного курсу автоматично веде до зміни грошової маси в економіці.
Таким чином, ефективна стабільна грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп інфляції) передбачає необхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з іншими напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з напрямками кон'юнктурної політики.
Місце й роль грошово-кредитної політики у системі державного регулювання економіки по-різному визначають представники різних економічних теорій, зокрема представники найбільш фундаментальних з них — монетаристської і кейнсіанської.
Національний банк України як центральний банк держави щорічно розробляє проект основних напрямків грошово-кредитної політики, які затверджуються Верховною Радою України. Ці напрямки передбачають:
аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;
основні завдання грошово-кредитної політики;
стабільність цін у державі;
рівновага платіжного балансу.
Грошово-кредитна політика Національного банку України на перспективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі сприятливих умов для здійснення позитивних структурних зрушень в економіці, а також для вирішення важливих соціальних проблем.
1.2. Інструменти грошово-кредитної політики.
Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать:обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:
визначення норм обов’язкових резервів;
процентну політику;
рефінансування комерційних банків;
операції з цінними паперами на відкритому ринку;
підтримання курсу національної валюти;
ргулюання імпорту та експорту капіталу.
Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються. Для різних видів залучення коштів можуть установлюватися різні норми обов’язкового резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові. Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожному комерційному банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу. Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.Часті зміни норм обов’язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків. Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу. У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.
Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже і загальну суму грошей в обігу НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставкі. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики. Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу. До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через :
реєтрування імпорту та експорту капіталу;
- установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України. Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні. Отже, грошово-кредитне регулювання економіки - це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.
Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної політики в Україні та в світі.
2.1. Вплив грошово-кредитної політики НБУ на інфляційніи процеси в Україні.
Утримання інфляції в Україні в прийнятних межах виключно монетарними методами в поточних економічних умовах неможливе. Про це йдеться у монетарному огляді Національного банку України за 2007 рік, опублікованому на офіційному сайті НБУ. Наслідком заборони інфляції монетарними методами можуть бути втрати в економічному зростанні без отримання відчутного ефекту щодо зниження цін. З урахуванням цього НБУ готовий максимально погоджувати свої дії з урядом", - наголошується в монетарному огляді НБУ.
- Головною причиною інфляції стала невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці
- Рівень доларизації економіки зменшився, рівень монетизації - виріс
Згідно з оглядом, НБУ, зокрема, готовий погоджувати дії з урядом в питаннях грошово-кредитної і фіскальної політики, розвитку фінансових ринків, нівеляції негативного впливу зовнішніх чинників на фінансову стабільність.
Як відомо, Держбюджет-2008 заснований на прогнозі інфляції на рівні 9,6% за зростання реального ВВП - 6,8%. Проте інфляція в Україні в грудні 2007 року склала 2,1%, а з початку року її значення досягло 16,6%. Нацбанк, здійснюючи регулювання грошово-кредитного ринку, підтримуватиме таку динаміку грошової маси, яка б, з одного боку, задовольняла попит економіки на гроші, а з іншої - не створювала загрози для динаміки цін, - вказується в огляді.
При цьому НБУ нагадує, що за підсумками 2007 року монетарна база зросла на 46% - до 141,9 млрд грн, грошова маса збільшилася на 51,7% - до 396,2 млрд грн, а обсяг готівки поза банками підвищився на 48,2% - до 111,1 млрд грн. При цьому на 2008 рік запланований приріст грошової маси на 30-35%, а монетарної бази на 24-29%. Втім, згідно з оглядом, прогнозні орієнтири темпів зростання цих монетарних агрегатів на 2008 рік можуть бути переглянуті, зокрема, з урахуванням очікуваної зміни державного бюджету. Щодо очікуваної валютної політики, в огляді наголошується, що НБУ має намір забезпечувати прогнозовану динаміку обмінного курсу гривні до долара США в рамках, встановлених основними принципами грошово-кредитної політики на 2008 рік (4,95-5,25 грн/1 долар). У огляді також зазначається, що в 2007 році прямий внесок монетарного чинника в зростання індексу споживчих цін був помірним - лише 3,7 п.п.
Головною причиною інфляції стала невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці
При цьому, за оцінкою НБУ, головними причинами прискорення інфляції в минулому році стало накопичення макроекономічних дисбалансів, обумовлене неефективним управлінням економікою протягом останніх років. Невідповідність темпів зростання зарплати і продуктивності праці впливала на ціни з боку пропозиції унаслідок збільшення вартості трудових ресурсів. А неадекватність співвідношення зростання ВВП і доходів населення - на ціни з боку попиту, - повідомляється в огляді. Крім того, за оцінкою НБУ, прискорене зростання доходів населення в минулому році стало причиною високих темпів нарощування кредитування, але попит на кредити задовольнявся за рахунок активних зовнішніх запозичень: обсяг кредитів фізичним особам в 2007 році зріс на 97,9%, тоді як загальний обсяг кредитних вкладень збільшився на 74,1%. За таких обставин, навіть в умовах негативного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, обсяг інтервенцій Нацбанку з купівлі валюти в 2007 році складав 7,6 млрд доларів, - зазначається в документі. За оцінкою НБУ, вплив збільшеного кредитування населення на інфляцію був обмеженим - переважно отримані кошти спрямовувались українцями на купівлю нерухомості і товарів, ціни на яких мають незначний вплив на загальний індекс споживчих цін (імпортна побутова техніка, автомобілі).
Рівень доларизації економіки зменшився, рівень монетизації - виріс
Також, згідно зі звітом НБУ, рівень доларизації економіки України за підсумками 2007 року скоротився до 22,7%, тоді як за підсумками 2006 року він складав 26,97%. Процес зменшення доларизації економіки поки є нестійким. У структурі ресурсної бази банків продовжує збільшуватися частка термінових внесків (депозитів) інших банків і кредитів, які отримані від інших банків у загальному обсязі зобов'язань банків. У 2007 році ця частка збільшилася з 22,8% до 29,4%, - наголошується в огляді НБУ. За даними НБУ, частку міжбанківських зобов'язань банків складають кошти, залучені від нерезидентів. При цьому в 2007 році збереглася тенденція превалювання в структурі кредитних угод у іноземній валюті: об'єм кредитів, наданих в іноземній валюті, виріс на 75,4%, тоді як в гривні - на 72,7%. Валютний ринок України стабільно розширювався і демонстрував стійке домінування пропозиції іноземної валюти над попитом на неї, чому сприяв майже 42%-ий приріст валютних надходжень. Їх основним джерелом була виручка від експорту товарів і послуг, - указується в огляді. У огляді також наголошується, що на наявному сегменті валютного ринку протягом 2007 року домінував попит на іноземну валюту, який перевищив її пропозицію на 4,4 млрд доларів (у 2006-му - на 3,6 млрд). Крім цього, в огляді зазначається, що в 2007 році безготівковий обмінний курс гривні в купівлі клієнтами доларів США змінювався в діапазоні від 5,07 до 5,0 грн/1 долар, а наявний з продажу банками - від 5,08 до 5,01 грн/1доллар.
Щодо фондового ринку країни - в огляді наголошується, що загальний обсяг торгів цінними паперами на торговому майданчику ПФТС в 2007 році виріс на 48,47% в порівнянні з 2006 роком - до 28,21 млрд грн: за рік індекс ПФТС виріс до 1174,02 пункту (на 135,3%). В порівнянні з рівнем доларизації, що впав, рівень монетизації економіки України в 2007 році виріс до 46,5% з 44,44% за підсумками 2006 року. Певним чином розширення грошової пропозиції абсорбувалося за рахунок процесу ремонетизації економіки: у 2007 році розрахунковий рівень монетизації економіки, за оперативними даними, збільшився майже на 10% - до 46,5%", - наголошується в монетарному огляді НБУ. У огляді також вказується, що вартість ресурсів на міжбанківському кредитному ринку протягом більшої частини минулого року коливалася в рамках 1,5-2,5% .
2.2. Проведення грошово-кредитної політики в світі.
Головна сучасна тенденція розвитку світових економічних відносин пов”язана із поширенням інтеграційнних процесів, які охоплюють не лише економічні зв’язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтеграційних процесів на трансформацію національних грошових систем найбільш яскраво проявляється в Європі. Для вирішення валютних проблем створено Європейський центральний банк у Франкфурті-на-Майні, а національні банки держав-членів будуть займатися лише реалізацією валютної політики, а не її визначенням. З січня 1999 р. у безготівковий обіг було введено нову грошову одиницю – євро. Введення євро – безпрецедентне явище у світовій економіці. Вперше йде річ про появу на економічній карті світу цілком нової грошової одиниці, яка має на мети замінити у найближчі роки та поступово витіснити з внутрішнього та зовнішнього обороту національні грошові одиниці. За рахунок запровадження постійних курсових коефіцієнтів та передачі функцій монетарної політики до створеного Європейського центрального банку національні валюти країн-членів єврозони фактично перестали бути самостійними, а стали дублікатами єдиної європейської валюти.
Для боротьби з інфляцією Банк Англії застосовує різні інструменти. Спочатку переважав неокейнсіанський підхід до грошово-кредитного регулювання. Використовувалися три методи : зміна процентної ставки Банку Англії, зміна норм резервування та прямі селективні методи контролю за банківськими позиками приватному сектору. Головним інструментом селективного регулювання були так звані кредитні стелі, тобто встановлення кількісних лімітів на позики приватному сектору. Такі ліміти доповнювалися вказівками Банку Англії, яким категоріям позичальників слід надавати переваги при кредитуванні. Вводилися обмеження на купівлю комерційними банками та дисконтними компаніями комерційних векселів, регулювалися умови споживчого кредитування та інш. Згодом посилився вплив неокласичних та монетаристських концепцій. Банк Англії відмовився від прямих методів контролю за банківськими позиками та розпочав використовувати операції на відкритому ринку з купівлі-продажу цінних паперів. Для поширення продажу державних зобов’язань за межи банківської системи Банк Англії зробив ряд змін у механізм регулювання державного боргу, для того, щоб підвищити його . Важливішою метою грошово-кредитного регулювання стало стабільне зниження темпів зростання грошової маси та співвідношення державних позик до валового внутрішнього продукту. Окрім Казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у Великобританії є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот в сумі, що визначається казначейством та затверджена парламентом.
В Японії національною грошовою одиницею є єна. У післявоєнний період відбуваються зміни в грошовій системі і структурі грошообігу.В перші роки після війни вона почала покращуватись. Це пояснюється відновленням господарства, ростом торгівельного і платіжного обороту. В 1952-1965 рр. питома вага депозитних грошей в грошовій масі складає 78%. Далі спостерігається деяке її зниження. У післявоєнний період Банк Японії проводив політику перекредитування. Банк Японії на пільгових умовах кредитував монополістичні банки, а ті у свою чергу кредитували інші комерційні корпорації у розмірах, що перевищували суму їх депозитів. Така політика звузила можливості маневрування за допомогою грошово-кредитної емісії. У такому ж напрямку здійснювалась політика розміщення державних цінних паперів у Банку Японії до здійснення фінансово-адміністративної реформи. Не дивлячись на відносно сильні позиції єни, в порівнянні з багатьма валютами, в останній час відбувається її девальвація, а роль єни в міжнародній валютній системі залишається досить скромною. Ділові кола і уряд Японії не бажають висувати єну на роль міжнародної резервної і розрахункової валюти, так як валюта в цій ролі знаходиться під негативним впливом зовнішніх факторів. В умовах стійкості резервної валюти і особливо в умовах тенденції росту її курсу невідворотній посилений приплив у країну капіталів. Важливою перевагою національної валюти, використовуваної у якості міжнародного резервного і платіжного засобу є те, що вона виключає можливість валютних ризиків при використанні єни як резервної валюти для японських зовнішньоекономічних угод означає перекладання їх на іноземних контрагентів, які також для запобігання валютних ризиків зацікавлені проводити розрахунки у своїй національній валюті або традиційній широко використовуваній валюті третьої країни, такої як долар. Цю зацікавленість японські ділові кола використовують як важливий інструмент у конкурентній боротьбі на світових товарних ринках, беручи на себе валютні ризики. Ось чому Японія так само віддає перевагу розрахункам з міжнародних угод у національних валютах іноземних покупців і продавців, а також в американських доларах.
До 70-х рр. Х1Х ст. на теріторії сучасної Німеччини знаходилася 21 держава, які користувалися різними грошовими системами. Вони базувалися , як правило, на срібному монометалізмі, лише в Бременській системі основою виступав золотий талер. В обізі також знаходилися банкноти та паперові гроші. З початком першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в цей активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час та особливо після війни у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію у країні.Німеччина опинилася на межі економічної катастрофи. За таких умов США та Великобританія надали позики. Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю – німецьку марку (Дойч Марк). Реформу було проведено таким чином, що монополіі не лише не втратили, а навіть збільшили свої капітали. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що знаходилась на руках у населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.
У країнах Центральної та Східної Європи одним з пріоритетних завдань ринкових реформ стало формування ефективної системи кредитно-грошового регулювання, що дає можливість прискорити вирішення проблем фінансової стабілізації, стимулювання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стабілізації рівня життя населення. Щоб вирішити ці завдання, необхідно здійснити цілеспрямовану реформу фінансової системи.
У ринковій економіці фінансовий сектор перебуває в центрі мобілізації та розподілу ресурсів, ціноутворення й оцінки ризику. У плановій економіці функції мобілізації коштів виконує податкова система, а фінансова — примітивна і пасивна — ігнорує чинники ризику і пристосовується до планових запитів кредитів. Тож реформа і розвиток фінансового сектору життєво важливі для системних реформ. Країни Центральної та Східної Європи реформі фінансової системи приділяють основну увагу.
Важливим напрямком формування національної ринкової політики у країнах СНД стало створення самостійних грошових систем. Національні валюти запроваджено в Росії, у Вірменії, Білорусії, Казахстані, Киргиз стані, Молдові,Туркменістані,в Азербайджані, Узбекистані, у Грузії, Таджикистані, в Україні. У переважній більшості держав СНД спостерігається тенденція до зниження курсу національних валют стосовно долара США. Невід”ємними елементами нових кредитних систем у країнах СНД є комерційні банки. В умовах зниження обсягів прямого державного фінансування вони покликані вирішувати питання кредитування економіки. Проте фінансова криза дуже обмежує їх можливості.
Щоб забезпечити ефективний розподіл ресурсів у ринковій економіці, потрібні механізми визначення реальної вартості капіталу та переливання капіталів між сферами економіки. Формування таких механізмів передбачає розвиток фінансового ринку.
У країнах Центральної та Східної Європи одним з пріоритетних завдань ринкових реформ стало формування ефективної системи кредитно-грошового регулювання, що дає можливість прискорити вирішення проблем фінансової стабілізації, стимулювання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стабілізації рівня життя населення. Щоб вирішити ці завдання, необхідно здійснити цілеспрямовану реформу фінансової системи.
У ринковій економіці фінансовий сектор перебуває в центрі мобілізації та розподілу ресурсів, ціно утворювання й ризику. У плановій економіці функції мобілізації коштів виконує податкова система, а фінансова – примітивна і пасивна – ігнорує чинники ризику і пристосовується до планових запитів кредитів. Тож реформа і розвиток фінансового сектору життєво важливі для системних реформ.

Розділ 3. Шляхи покращення грошово-кредитної політики в Україні в умовах світової кризи.
Причиною світової фінансової кризи є надмірно ризиковані операції комерційних банків і відсутність належного ефективного контролю за ними з боку центральних банків та урядів різних країн, передусім США. На жаль, у тому числі й України. Зростання проблемних кредитів на іпотечному ринку США зумовило зростання вартості запозичень і обмеження доступу до зовнішніх кредитних ресурсів багатьом країнам, включаючи Україну. У зв’язку з цим українські позичальники потребують підтримки держави, оскільки вони зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов’язань на зовнішніх ринках.
Є підстави вважати, що фінансова криза — це насамперед криза влади, це наслідок неадекватності та неефективності державного управління. Слід відзначити, що в Україні кризові явища розвиваються не так за рахунок зовнішніх, як внутрішніх причин. Таких як:
1. Значне зростання обсягів зовнішньої заборгованості приватного сектору (до 100 млрд. доларів) внаслідок високих темпів кредитування за рахунок залучення кредитних ресурсів за межами країни, що є серйозною загрозою дестабілізації курсу гривні у зв’язку з необхідністю погашення великих обсягів короткострокового боргу (29 млрд. гривень) та у зв’язку із значним дефіцитом рахунку поточних операцій.
2. Невиправдано високий рівень доларизації та значні зобов’язання банків в іноземній валюті.
3. Виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти на міжбанківському ринку зумовило зниження курсу гривні.
4. Неадекватна й неефективна валютно-курсова політика, що спирається винятково на жорсткі монетарні антиінфляційні заходи, наслідком чого стало обмеження інвестиційних можливостей українських підприємств і втрата частини своїх коштів громадянами.
5. Неконтрольоване зростання імпорту в Україну, у зв’язку з чим негативне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 12,5 млрд. доларів.
6. Розгортання кризи ліквідності в банківській системі України, зокрема, пов’язаного з рейдерською атакою на Промінвестбанк і наростанням паніки вкладників.
7. Зростання недовіри інвесторів до фінансової системи України, що зумовило вивезення капіталу і згортання інвестицій в Україну, відсутність сприятливих умов для зростання ділової активності і розвитку підприємництва.
Основні загрози на поточний момент такі:
переростання банківської кризи у промислову;
дефолт не лише по зовнішніх боргах держави, а й по зовнішніх боргах приватного сектору;
масові банкрутства і зростання безробіття.
З метою недопущення наростання кризових явищ в банківській сфері та економіці загалом необхідно:
1. Створити національний стабілізаційний фонд (як мінімум 25 млрд. гривень) за рахунок надходження коштів від перевиконання доходної частини державного бюджету України, надходження коштів від приватизації, коштів Єдиного казначейського рахунку, нерозподілених залишків Резервного фонду Кабінету Міністрів України.
Кошти стабілізаційного фонду повинні використовуватись для надання кредитів для погашення й обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та суб’єктами господарювання в іноземних кредиторів, фінансування інвестиційних та інфраструктурних проектів загальнодержавного значення, кредитування проектів малого та середнього бізнесу, пов’язаних із створенням нових робочих місць.
2. Ту частину активів ризикових банків, яку нині рятує держава, необхідно націоналізувати. Комерційні банки, які прагнуть нагріти руки на кризі, мають бути покарані.
3. Розмір гарантування відшкодування коштів вкладників, включаючи відсотки, збільшити до 150 тис. гривень, у зв’язку з чим внести відповідні зміни до Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».
4. Припинити дію Закону України «Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України», який було прийнято 20 квітня 2000 року під жорстким тиском МВФ, як одну із ключових умов отримання кредиту «стенд-бай».
5. Скасувати п. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу України: «Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України».
6. Скасувати ст. 54 Закону України «Про Національний банк України»: «Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України».
7. Сформувати державний бюджет на 2009 рік з оптимальним дефіцитом, але обов’язково задіявши власні фінансові ресурси для його покриття.
Комплекс вироблених учасниками «круглого столу» рекомендацій спрямований на економіко-правове забезпечення антикризових заходів, підтримку сталого економічного розвитку, а також гарантування державою соціальних стандартів населенню України.
Практична реалізація запропонованих рекомендацій дасть можливість здійснити масштабні фінансові вливання в банківський та реальний сектори економіки, як це робиться в усіх розвинених країнах, дасть змогу використовувати грошову емісію, виходячи з гострих потреб національної економіки і в такий спосіб відчутно зменшити потребу в зовнішніх запозиченнях.
Виновки
Грошово-кредитна політика є основною складовою системи загальнодержавної економічної політики, її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива. Грошово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіскальній політиці. На підставі прогнозних макроекономічних показників, Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний період Національний банк України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики на відповідний рік.
Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної реформ. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямовувалася на забезпечення стабільності національної валюти.
Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково -  адміністративних).
Побудова майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базуватися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвинутості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід також враховувати чинне законодавство і не намагатися його змінити лише з метою ефективного запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України законодавчі зміни - це дуже складний, занадто політизований, довготривалий процес, наслідки якого можуть суттєво відрізнятися від початкових намірів. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов'язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому у майбутньому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів.
Враховуючи специфіку України щодо розподілу повноважень у сфері грошової влади,  в процесі розроблення грошово кредитних стратегій  необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України, а якщо точніше - взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.
Формулювання цілі підтримання стабільності грошової одиниці як умови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі віддзеркалює особливості макроекономічних умов 2007-2009 років. Завдання забезпечення фінансової рівноваги значно актуалізується в цей час у зв'язку з підвищенням цін на енергоносії, погіршенням стану поточного рахунку платіжного балансу, появою в Україні іноземних банків та їх філій, зростанням приватних запозичень іноземної валюти, високим рівнем соціальних виплат із бюджету за недостатнього розширення бази надходжень до нього та іншими ризиками.
Таким чином прийняття монетарної політики в наступні роки потребуватиме формування окремого блоку монетарного аналізу з метою управління перебудовою емісійного і трансмісійного механізмів монетарної політики. Це і можна назвати першою опорою прийняття монетарних рішень у 2007-2009роках. Другою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.
Проте не слід забувати, що реальним  підґрунтям  для  економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку є  не лише правильна грошово-кредитна політика, а й створення конкурентоспроможної економіки і пошук суб'єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту економки на гроші, тобто для розширення товарообороту.