Зміст
Стор.
Вступ ………………………………………………………………………………... 6

Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства
Поняття про виробничі фонди, їх структура………………………….. 7
Поняття ефективності господарської діяльності підприємства ……...12
Ефективність використання виробничих фондів підприємства, показники якими вона вимірюється ………………………………………14
Шляхи та способи підвищення ефективності використання виробничих фондів………………………………………………………….17

Визначення показників стану, руху і ефективності використання виробничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності
Визначення річних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства ……………………………………………………………….20
Визначення показників ефективності виробництва…………………...24
Визначення показників, що характеризують ступінь використання основних виробничих фондів та оборотних коштів підприємства……...25
Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства
Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі 30
Методичні рекомендації по обґрунтуванню прискорення оборотності оборотних коштів підприємства …………………………………………..32
Методичні рекомендації з обґрунтування зниження матеріаломісткості продукції…………………………………………………………………….34
Вплив покращення використання виробничих ресурсів підприємства на результати господарської діяльності…………………………………...34
Висновки ……………………………………………………………… ..…………37
Список використаної літератури………………………………………..……..39
Вступ
Актуальність. Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних фондів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників та інженерно-технічних працівників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних і зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств; широке застосування лізингових операцій
Метою роботи є обґрунтування суті проблеми підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства, їх актуальність. А також, ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання виробничих фондів підприємства.
Завдання:
розглянути поняття виробничих фондів, їх структура ;
розглянути поняття ефективності господарської діяльності підприємства;
розглянути ефективність використання виробничих фондів підприємства, показники якими вона вимірюється;
розглянути механізм впливу використання основних виробничих фондів на ефективність виробництва
розглянути шляхи та способи підвищення ефективності використання виробничих фондів;
практично визначити показники стану, руху і ефективності використання виробничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності;
практично визначити шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства.
Об’єктом дослідження є підприємство – основна господарська ланка народного господарства країни, від результатів господарювання яких залежить економічний розвиток держави в умовах ринкових відносин .
Теоретико - методологічною основою роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно ефективності використання виробничих фондів підприємства.
1.1 Поняття виробничі фонди, їх структура
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1.).
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Рис. 1.1. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).[5;101]
До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:
житлово-комунальні помешкання;
побутові, спортивні приміщення;
будинки та устаткування медичних закладів;
дитячі дошкільні заклади;
багаторічні насадження та ін.
Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства. Їх структура зображена на рис. 1.1.2.




Рис. 1.1.2. Структура основних фондів підприємства.
Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
виробничо-технологічних особливостей підприємства;
науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
територіального розміщення підприємства та ін. [5;105]
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВФів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.
Структура ОВФів, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні пристрої – 20-25%; силові, робочі машини та устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФів.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.[5;103]
За принципом матеріально-натурального, складу і виробничого призначення основні фонди підрозділяються на:
1) будинки;
2) спорудження;
3) передаточні пристрої;
4) машини й устаткування в т.ч.:
а) силові машини й устаткування;
б) робочі машини й устаткування);
в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування і т.п.;
г) обчислювальна техніка;
д) інші машини й устаткування;
5) транспортні засоби;
6) інструменти усіх видів і пристосування, що прикріплюються до машин для обробки виробу;
7) виробничий інвентар;
8) господарський інвентар.
По приналежності основні виробничі фонди підрозділяються на власні й орендовані. Власні цілком належать підприємству, а орендовані є власністю інших підприємств і відповідно до, договору оренди використовуються на даному підприємстві.
Основні виробничі фонди з залежності від ступеня їхнього впливу на предмет праці розділяють на активні і пасивні.
До активних відносяться такі основні фонди, що у процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його, прямо впливають на величину виробничої потужності й обсяг продукції. У цілому по підприємствах промисловості (без врахування галузевої специфіки) активна частина, включає силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, інструменти.
Всі інші основні фонди відносяться до пасивних, тому що вони безпосередньо, не впливають на предмет праці, а створюють – необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу.[1;68]
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів – 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
Оборотний капітал на підприємстві представляє майно, призначене для поточного використання в процесі господарської діяльності, або яке знаходиться в обороті підприємства не більше як один рік.
До складу оборотного капіталу підприємства відносяться матеріальні оборотні засоби, кошти у поточних розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти. Названі елементи оборотного капіталу розташовані в порядку зростаючої ліквідності. Найскладніше перетворити на гроші матеріальні ресурси – для цього їх треба продати. Далі йдуть кошти в розрахунках, які необхідно стягнути з дебіторів, щоб повернути свої гроші або адекватні їм цінності. Короткострокові фінансові вкладення раніше від вище наведених елементів оборотного капіталу перетворяться на грошові кошти.
До матеріальних оборотних засобів відносять виробничі запаси, витрати на незавершене виробництво, готову продукцію, товари, тварини на вирощуванні та відгодівлі, малоцінні та швидкозношуючі предмети.
Готова продукція становить фактичні витрати на готові до реалізації вироби, що знаходяться на складах та в інших місцях зберігання. Готова продукція і товари, включаючи товари відвантажені, - частина матеріальних оборотних засобів яка найлегше реалізується, тобто перетворюється в гроші.
Кошти в поточних розрахунках – це заборгованість фізичних та юридичних підприємств.
Короткострокові фінансові вкладення – витрати підприємства на придбання акцій і облігацій на термін до одного року, короткострокові позики, в тому числі під векселі, грошові кошти на строкових депозитних розрахунків банків, інші фінансові вкладення, інвестовані для одержання доходів у вигляді відсотків, дивідендів.
Грошові кошти – це сума грошей у касі, а розрахункових, поточних та інших розрахунках у банках, грошові перекази, інші наявні грошові кошти, готові для подальшого обороту.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технічному циклі виготовлення продукції і повністю переносять свою вартість на вартість цієї продукції.
Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (які мають вартість, меншу, ніж сто одиниць національної валюти або термін служби менше одного року).
Оборотні фонди поділяються на ряд груп:
Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів).
Незавершене виробництво (продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки).
Витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашенні в майбутньому).
Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу, тобто ті, які функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). До них відносяться:
Готова продукція на складах підприємствах.
Готова продукція яка відвантажена і знаходиться в дорозі.
Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках.
Грошові кошти у незавершених розрахунках.
Готівка в касі.
Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні засоби (або оборотні кошти).
Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належить всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства.
Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних засобів – це оборотні фонди, а 1/3 – фонди обігу.
Значна частина оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.[10;65]
1.2 Поняття ефективності господарської діяльності підприємства
Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — від власників приватного підприємства до керівників держави.
Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора.
Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.[4;356]
Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:
F=E\P
де F— ефективність;
Е — ефект (результати);
Р — витрати (ресурси).
При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.
Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що — витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання. Але з усієї їх множини найбільш обґрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:
ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;
витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;
ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).
Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.
Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи.
За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).
2.Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.
3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавчо визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.
Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.
1.Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним.
2.Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування.
3.Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави.
Таблиця 1. Видова класифікація ефективності виробництва за окремими ознаками .[5;451]
Класифікація ознак
Ефективність

Одержаний результат(наслідки)
(Економічна
(Соціальна

Місце одержання ефекту
(Локальна (комерційна)
( Народногосподарська

Метод розрахунку
( Абсолютна
(Порівняльна

Ступінь збільшення ефекту
(Первинна
(Мультиплікаційна
(Синергічна

Структура організації виробництва
( Робочого місця
(Виробничого підрозділу
(Підприємства в цілому

Тип економічного зростання виробництва
( Екстенсивного розвитку
(Інтенсивного розвитку

Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності
(Науки, техніки та технології
(Організаційно-управлінських інновацій
(Інвестиційних проектів і програм

Характер витрат
(Поточних витрат
(Одноразових (капітальних) витрат

Об’єкт оцінки
(Повна (інтегральна)
(Часткова ( окрема)
(Чинникова (багаточинникова)

Масштаб міжнародного співробітництва
(Зовнішньоекономічної діяльності фірми
(Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій


1.3. Ефективність використання виробничих фондів підприємства, показники якими вона вимірюється
У визначенні показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства.
Отже, розглянемо систему показників ефективності. Вона пропонується в розгорнутому вигляді, тобто завдання обґрунтування оптимального набору показників у даному випадку ігнорується, оскільки є необхідність ознайомитися з тим, якими вони бувають у принципі. Але все ж попередньо сформулюємо загальні принципи раціонального вибору системи показників.
Отже, система показників ефективності має:
відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;
створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;
стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;
забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;
виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.
У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників[5;366]:
ефективності використання основних фондів (табл. 2);
ефективності використання оборотних фондів (табл. 3);
ефективності використання праці (трудових ресурсів);
ефективності окремих видів діяльності ;
узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.
Таблиця 2.. Показники ефективності використання основних фондів
Назва
Визначення
Формула

Фондовіддача
Відношення вартості виготовленої продукції(за гуртовими цінами) за рік(ВП) до середньорічної вартості основних фондів()



Фондомісткість
Обернений до фондовіддачі



Рентабельність основних фондів
Відношення прибутку (П) , одержаного за певний період, до середньої вартості основних фондів за той самий період ()



Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання
Відношення обсягу виготовленої продукції за певний період в натуральних або вартісних показниках (ВП) до виробничої потужності обладнання у відповідних показниках ()


Коефіцієнт змінності обладнання
Відношення кількості відпрацьованих верстато-змін () до кількості одиниці обладнання (п)



Таблиця 3. Показники ефективності використання оборотних фондів
Назва
Визначення
Формула

Коефіцієнт оборотності
Відношення вартості виготовленої продукції(за гуртовими цінами) за певний період(ВП) до середніх залишків оборотних фондів()


Коефіцієнт завантаження
Обернений до коефіцієнта оборотності


Тривалість обороту
Відношення кількості днів у періоді (Д) до коефіцієнта оборотності за цей період()


Рентабельність оборотних фондів
Відношення прибутку (П) , одержаного за певний період, до середніх залишків оборотних фондів за той самий період ()



1.4. Шляхи поліпшення використання основних виробничих фондів
Шляхи підвищення використання основних фондів різноманітні. Основними з них є збільшення тривалості роботи обладнання, більш повне використання і вдосконалення основних виробничих фондів.
Для збільшення часу роботи обладнання необхідно: ліквідувати надпланові простої обладнання за рахунок його поточного обслуговування, підвищення якості ремонтів, покращення організації та планування виробництва і матеріально-технічного обслуговування виробництва; скоротити тривалість планових ремонтів при одночасному підвищенні їх якості шляхом впровадження передових методів ремонту, широкого використання деталей та вузлів, які виготовляються на спеціалізованих заводах, чіткої організації ремонту; скоротити витрати робочого часу на підготовчо-заключні та допоміжні операції; підвищити змінність роботи, якщо це доцільно по умовам виробництва в даній галузі промисловості; можливо повніше використовувати парк обладнання; підвищити інтенсивність використання обладнання .
Технічне вдосконалення основних виробничих фондів припускає використання прогресивних технологічних процесів, застосування більш заробітну плату, здійснювати оплату постачальникам тощо. Тому підприємство зацікавлене у збереженні, раціональному використанні та прискоренні оборотності оборотних засобів [4;461].
Прискорення оборотності оборотних засобів позначає збільшення кількості обертів оборотних засобів, від чого залежать і інші показники використання.
Основними шляхами прискорення оборотності оборотних засобів є:
Зменшення матеріальних витрат на одиницю продукції;
Поліпшення матеріально-технічного забезпечення підприємства;
Вивчення ринку продукції підприємства, що буде сприяти прискоренню реалізації продукції;
Поліпшення тривалості виробництва продукції, якщо дозволяють технічні умови;
Зменшення дебіторської заборгованості;
Зміцнення платіжної дисципліни тощо.
Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені засоби. До власних належать виділені підприємству при його утворенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватися за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, внесків на соціальне страхування, резервів майбутніх платежів) .
Однією з найбільш важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.
Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.
Підвищення економічної ефективності використання основних фондів знаходить свій вираз у збільшенні обсягів виробництва продукції, підвищенні продуктивності праці і фондовіддачі. Крім того, значна частина витрат, які утворюють собівартість продукції, пов’язана з використанням основних фондів (амортизація, витрати на ремонт, транспортні витрати тощо). Тому підвищення ефективності основних засобів є резервом підвищення ефективності в цілому [5;461].
При збільшенні змінності роботи основних фондів знижується собівартість продукції за рахунок умовно-постійної частини витрат, тобто амортизаційних відрахувань.
Як я вже зазначалось розрізняють такі шляхи підвищення ефективності використання основних фондів:
екстенсивний – передбачає збільшення тривалості роботи основних фондів на протязі року. Здійснюється за рахунок:
а) збільшення змінності роботи
б) зменшення тривалості ремонтів
в) ліквідації сезонності виробництва
г) скорочення часу на перебазування машини з об’єкта на об’єкт
інтенсивний – передбачає підвищення продуктивності основних фондів за одиницю робочого часу. Здійснюється за рахунок:
а) підвищення кваліфікації кадрів
б) впровадження нових технологій
в) впровадження нових форм організації та оплати праці
г) матеріальне стимулювання за ефективне використання основних фондів
Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, що у кілька разів перевищують нові фонди, що вводяться щорічно, і по потужності .
Однією з найважливіших задач підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів введення в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш зроблених основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим сповільнити настання морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому .
Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина — на складі. Своєчасний монтаж невстановленого устаткування, а також запровадження в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно поліпшує використання основних фондів.
Творче і сумлінне відношення працівників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей. Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів. Аналіз техніко-економічних показників промислових підприємств, що працюють у нових умовах планування й економічного стимулювання, свідчить, що новий економічний механізм, у тому числі введення плати за виробничі фонди, перегляд оптових цін, застосування нового показника для визначення рівня рентабельності, створення на підприємствах заохочувальних фондів, сприяють поліпшенню використання основних виробничих фондів.