Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра правознавства
Реферат на тему:
“Діяльність іноземних інвесторів на території України”
Підготував:
студент групи ЕП-16
ФЕіП
Грищенко Роман Павлович
Перевірила:
Ряба Ольга Вікторівна
Рівне-2005
План:
І.Вступ.
ІІ.Інвестиції.
1. Поняття сутність та класифікація інвестицій.
2. Фактори, шо перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку україни.
3. Зарубіжні інвестиційні інститути.
ІІ. Пріорітетні напрямки залучення іноземних інвестицій.
IV. ВИСНОВКИ
І. Вступ
Проблема інвестування зараз дуже гостро стоїть у більшості країн світу. Україна також серед них. І це не тому, що в неї маленький промисловий потенціал або ж нема кваліфікованих кадрів. Тож чому? І чому взагалі інвестування настільки важливо, що уряд України встановив податкові пільги для іноземних інвесторів. Чи є інвестування корисним чи, навпаки, шкідливим явищем та чому?Інвестиційний клімат в Україні зараз бажає кращого, проте має тенденцію до зростання кількості інвестицій. Найбільш привабливими для інвестування є Києвська та Дніпропетровська області по підсумкам 2001 року. Перше місце у рейтингу серед областей займає саме Дніпропетровська область, друге – Харківська, третє – Донецька. Далі йдуть Запорізька та Одеська області. До п`ятірки ж інвестиційно-непривабливих регіонів у минулому році увійшли Чернівецька, Чернігівська, Рівненська, Тернопільська та Житомирська області.Аналіз темпів росту економіки у регіонах показав, що по динаміці економічного розвитку були лідерами Івано-Франківська, Кіровоградська, Дніпропетровська та Чернівецька області. Більш ніж 40% респондентів, опитаних фахівцями Інституту реформ, очикували у 2002 році поліпшення інвестиційного клімату України, останні експерти мають більш песимістичний настрій. По даним Інституту, прямі іноземні інвестиції в Україну по стану на 01.04.2002 досягли $4,53 млрд. або $93 у розрахунку на душу населення. Найбільші інвестиції за роки незалежності України були здійснені нерезидентами із США (16% загального об`єму), Кіпру (10,7%), Великобританії (9,4%), Нідерландів (8,5%), Російської Федерації (7,0%), та Віргінських островів (6,1%), дані за 2002 рік. За перший квартал 2002 року чистий приріст капіталу склав $115,8 млн, що на 14,3% більше ніж у відповідному періоді 2001 року.Одночасно нерезиденти вилучили капітал об`ємом $116,9 млн., або майже половину усього об`єму торічних вилучень (у тому році було репатрійовано $267,4 млн.).
Що саме призвело до цього та що таке є інвестиції, яке визначення має цей термін? Спробуємо знайти відповідь на ці питання.
1.1 ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
ІНВЕСТИЦІЙ
Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.
Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатись у нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній літературі все ще трактуються по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюється з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність" - з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю та економічним змістом не однозначні.
Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.
За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ — це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.
За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.
Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).
Під ФІНАНСОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.
За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.
Під ПРЯМИМИ інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.
Під НЕПРЯМИМИ інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.).
Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином:
до 2 років;
від 2 до 3 років;
від 3 до 5 років;
понад 5 років.
За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.
За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.
Під ВНУТРІШНІМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.
Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.
Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.
Більш докладно економічну природу інвестицій проясняє класифікація, в основу якої закладені різні ознаки. В якості таких надалі використовуються:
1) види інвестицій;
2) об'єкти вкладення засобів;
3) характер участі в інвестуванні;
4) регіональна ознака:
5) період інвестування;
6) форми власності;
7) форми участі інвестора;
8) ступінь ризику;
9) форми відтворення.
1. Види інвестицій прийнято підрозділяти на:
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
рухоме і нерухоме майно;
майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу -хау"):
права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;
інші цінності.
2. У відношенні об'єктів вкладення засобів інвестиції розуміються як:
реальні інвестиції, або вкладення засобів у матеріальні (будівлі, споруди, устаткування і т.п.) і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково-технічні і проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмного забезпечення і т.п.) активи;
фінансові інвестиції, або вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.
2. По характеру участі в інвестиційному процесі інвестиції розділяються на такі види:
прямі, що припускають особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладенні засобів.
непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії), які акумулюють і розміщують за своїм розсудом найбільш ефективним способом фінансові засоби. Такі посередники беруть участь у керуванні об'єктами інвестування, а одержувані прибутки розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, прийнято також називати портфельними.
4. У регіональному аспекті розглядаються інвестиції:
внутрішні, або вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;
іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій;
закордонні - вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території даної країни (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна й ін.).
5. По періоду інвестування прийнято виділяти інвестиції:
короткострокові, як правило, тривалістю не більше року (короткострокові депозитні внески, ощадні сертифікати);
довгострокові, тривалістю понад один рік.
6. По формах власності інвестиції підрозділяються на: |
приватні засоби громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;
державні, що фінансуються за рахунок бюджетних засобів різних рівнів, державними підприємствами і установами.
7. Форми участі інвестора припускають:
часткова участь у створюваних підприємствах або придбання частини в діючих підприємствах (пайова участь у товаристві з обмеженою відповідальністю);
створення підприємств, що цілком належать інвестору, або придбання у власність чинних підприємств повністю;
придбання рухомого або нерухомого майна шляхом прямого одержання або у формі акцій, облігацій, інших цінних паперів;
придбання концесій на використання природних ресурсів, прав користування землею, інших майнових прав.
8. По ступеню ризику інвестиції діляться на такі види:
без ризикові;
ризикові.
Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:
а) можливість втрати всієї суми розраховує мого прибутку. Допустимий ризик;
б) можливість втрати не тільки прибутку, але і розраховує мого валового прибутку після реалізації проекту. В цьому випадку ризик є критичним;
в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора, або катастрофічний ризик.
9. Відтворення може здійснюватися в одній з таких форм інвестицій:
нове будівництво, або будівництво підприємств, будинків, споруд, здійснюваний на нових площах і по попередньо затвердженому проекту;
розширення діючого підприємства - будівництво других і наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів із метою збільшення виробничої потужності;
реконструкція діючого підприємства - здійснення по єдиному проекті повного або часткового переустаткування і перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного устаткування з метою зміни профілю випуску нової продукції;
технічне переозброєння-комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.
Основними цінностями інвестицій є:
рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;
право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.
За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.
Головними етапами інвестування є:
перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);
перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;
приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.
Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес нагромадження грошових ресурсів, не входячи в інвестиційну діяльність, є його необхідною передумовою. Інвестиційна діяльність є основою індивідуального кругообігу інвестицій на підприємстві. Інвестиційний цикл (період) містить один оборот інвестицій, тобто рух вартості, авансованої у капітальне майно від моменту акумуляції коштів до моменту їх відшкодування. Держава стимулює інвестиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податково-амортизаційних преференцій (пільг з оподаткування прибутку або пільгових норм амортизації).
ФАКТОРИ, ШО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ПРИТОКУ КАПІТАЛУ ТА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ
Інвестори розраховують, що їх необхідно інформувати про стратегію підприємства та його задачи, про тактику керівництва, про результати фінансової діяльності , про фінансову політику та розміри очікуваного прибутку, щоб запобігти неприємних сюрпризів. Особливу увагу необхідно приділяти квартальним та річним звітам. При цьому останні повинні бути детальними, поширюватися серед інвесторів вчасно, а не через вісім місяців, повинні регулярно поновлюватися та не бути єдиною нагодою на потязі року для зустрічі з інвестором. Взагалі інформаційні матеріали повинні видаватися згідно американського та британського стандартам бухгалтерської інформації, а в країнах з високим рівнем інфляції, до яких належить і Україна, необхідно приводити дані, які надають можливість в подальшому проводити порівняльний аналіз поданих результатів. До того ж інформацію необхідно подавати в єдиній формі, написаною грамотно та з якісним перекладом.
Таким чином, на погляд інвесторів, підприємства повинні брати ініціативу у спілкуванні з ними на себе, а не обмежуватися лише відповідними діями на їх запити та виконанням обмеженого кола основних заходів. Підприємство повинно бути у постійному контакті з капиталовкладниками, а найбільш великим з них пропонувати індивідуальні зустрічі з керівництвом. Емітенту корисно мати корпоративний сайт в Інтернеті, але спочатку необхідно налагодити роботу більш простих каналів спілкування з інвесторами, використовуючи які можливо повністю задовольнити основні інформаційні потреби. Велике значення має презентація результатів діяльності підприємства в Лондоні, а також інших фінансових центрів.
Необхідно зазначити, що у багатьох західних інвесторів, відповідно даних проекта, український ринок не викликає оптимізму. Головними перешкодами розвитку інвестиційної діяльності вважаються макроекономічні проблеми. Це насамперед стосується застарілого законодавства, що регулює підприємництво, бюрократизму, постійних переслідувань інвестиційних інспекторів та аудиторів, криміналізації економіки, а також багаточисельних проблем, які виникають під час створення компаній. Звертається увага і на низький рівень володіння англійською та німецькою мовами.
Потенційно Україна може бути однією з провідних країн прикладення прямих та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Проте притоку в інвестиційну сферу приватного національного та іноземного капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення. Взаємопов'язаність цих проблем посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуацію. Особливого значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. Закон про іноземні інвестиції гарантує їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім передбачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інтересах.
Проте механізми реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьовані. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звернення іноземних інвесторів до юрисдикції Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів.
Законодавство України, що присвячене регулюванню інвестиційної діяльності, на жаль, важко назвати стабільним. Проте, відсутність такої стабільності свідчить, скоріш за все, про його розвиток, за винятком поодиноких випадків.
Так все таки, що ж має на увазі український законодавець під терміном “інвестиція”? В ст.1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 г. № 1560-XII визначено, що інвестиціями є усі види майнових та немайнових цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
Такими цінностями можуть виступати:
Грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції, інші цінні папери;
Рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
Майнові права, що виходять з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навиків виробничого досвіду, що необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентовані (ноу-хау);
Право користуватися землею, водою, ресурсами, спорудами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права;
Інші цінності;
Як видно, законодавець не встановив виключний перелік, що дозволяє поширювати його.
Термін “соціальний ефект” має різні ступені конкретизації. У вузькому сенсі це – поліпшення умов праці та побуту людей.
Що до умов праці, то корисний результат у сфері виробництва досягається за допомоги застосування нової техніки, яка відіграє важливу роль у забезпеченні техніки безпеки, використанні системи охорони праці, поліпшенні санітарних, економічних та естетичних умов, зниженні виробничих шумів і т. і.У більш широкому розумінні соціальний ефект, окрім названих сфер та результатів, поширюється практично на всі аспекти життя людини, її матеріальний та духовний достаток. Існують подібні класифікації соціальних результатів, до яких відносяться забезпеченість людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, культурою т. і.Основним документом, який регулює питання щодо іноземного інвестування в Україні, є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від19.03.96 р. № 93/96-ВР. У цьому законі у окремій статті вказані види іноземного інвестування, тобто уточнюється перелік, який був приведен у ст.1 Закону України “Про іноземні інвестиції”. У часному випадку, іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватись у вигляді:
Іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком України;
Валюти України – при реінвестиціях у об`єкти первісного інвестування чи у інші об`єкти інвестування згідно до законодавства України при умові виплати податку на прибуток;
Любого рухомого та нерухомого майна та зв`язаних з ним майнових прав;
Акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на долю (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного згідно до законодавства України або законодавства інших держав), які виражені у конвертуємій валюті;
Грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов`язань, які гарантуються першокласними банками та виражені у конвертуємій валюті, підтвердженої згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;
Любих прав інтелектуальної власності, вартість яких у конверуємій валюті підтверджена згідно законам (процедурам) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв, а також експертної оцінки в Україні, включаючи легалізовані в Україні авторські права, права на винахід, корисні моделі, товарні знаки, “know-how” та ін.;
Права на ведення господарчої діяльності, включаючи права на користання надрами та природними ресурсами, які надаються згідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертуємій валюті підтверджена згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;
Об`єктом нарікань став Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від22.05.97 г. № 283/ 97-ВР. Виказуючи свій погляд щодо використання окремих його положень, Державна податкова адміністрація України видала лист від 30.06.98 р. № 7818/10/22-0417 (“Бізнес”, № 41). Податкова адміністрація стоїть на тому, що заборгованість у іноземній валюті по внескам до статутного фонду підприємства із іноземними інвестиціями підлягає перерахунку. При цьому результат цього перерахунку повинен включатися або до валових доходів, або до валових витрат такого підприємства. Динаміка курсу української валюти не дозволяє навіть і думати про витрат. Отож, навіть не здійснюючи якої-небудь господарчої діяльності, СП мають платити до бюджету податок на прибуток. Проте бажаючих сплачувати такі податки багато не набереться. Доволі зрозумілим у такий ситуації виглядає бажання деяких податкових “оптимізаторів” знайти спосіб звільнення від оподаткування. А якщо такого способу нема, то хоча б зробити його ілюзію, не забуваючи покритикувати фіскальну політику податкових органів.
Ще однією податковою фантазією можна назвати віднесення курсової різниці від погашаємої заборгованості по внескам до статутного фонду СП до емісійного доходу. Поглянемо до п.1.27 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яким дано слідуюче визначення емісійного доходу: “Емісійний доход – сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первісної емісії (випуску) особистих акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав)”.Ніякого перевищення від емісії корпоративних прав над їх номіналом не сталося. Який об`єм валютних коштів повинні були внести, такий і внесли. А курс перерахування вказан у статутних документах та в інформації про емісію (якщо вона є).
Не варто говорити про яку-небудь оригінальність України. Все, що треба зробити інвесторам, - це своєчасно внести свою частку статутного фонду. А якщо вони бажають мінімізувати податкові ризики, то зробити це необхідно у тому кварталі, коли пройшла реєстрація підприємства. При цьому за несвоєчасне виконання своїх обов`язків до інвестора можуть бути залучені фінансові санкції, що передбачено Законом України “Про господарчі громади” (ст.33, 52). Та і зберігати валюту на своєму рахунку довго не варто. Погодьтеся, потрібно бути “справжнім” економістом, щоб тримати гроші мертвим вантажем цілий квартал, а під кінець ще податок на прибуток заплатити. Вже деякий час у засобах масової інформації з`являються свідоцтва про указ президента, що готується, яким перетбачається виключати курсову різницю із об`экта оподаткування. Як з`ясувалося, ініціатива належить банківським закладам. Зрозуміти їх неважко: частка активів (а вона не маленька), що виражена у іноземній валюті, постійно перераховується, тим самим збільшує базу оподаткування. При цьому банки підтримує сама податкова адміністрація (виключне явище). Остання з`явилася набагато розумнішою, ніж того бажали. Проаналізувавши дебіторсько-кредиторську заборгованість у рамках національної економіки, податкова адміністрація легко виявила, що кредиторська заборгованість, виражена у валюті, на ступінь перевищую дебіторську. Це означає, що у минулому податковому періоді платники податків віднесли до складу валових витрат міліардні суми. А це реально недоотримані до бюджету кошти.
Не слід забувати і про можливу відміну валютного коридору, і про “заплановану” емісію, що призведе до падіння курсу гривні, а значить, і до росту втрат по курсових різницях до катастрофічних розмірів. Невинесення їх до валових витрат рівнозначно загибелі підприємства.
Серйозні питання викликає стимулювання притоку іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаючи іноземний капітал, не можна допускати дискримінації стосовно національних інвесторів. Не слід надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але приводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.
Притоку іноземного підприємницького капіталу в Україну заважають і причини здебільшого суб'єктивні. Це - процвітаюче в Україні піратство в галузі інтелектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'язком, офісами, готелями, візами і т. ін.
Ці об'єктивні та суб'єктивні причини впливають на інвестиційну ситуацію, яка оцінюється як не дуже сприятлива.
ЗАРУБІЖНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУТИ
Інвестиційна компанія "Нафтоенергоінвест" - є акціонерним товариством закритого типу. Засновниками цієї компанії є Українські фірми з іноземними капіталами - Фінансова компанія "Інвелл Україна" та компанія "Нафтоенерго", що здійснює і переробку сирої нафти, і торгівлю нафтопродуктами.
На сьогодні ряд міжнародних організацій надають допомогу становленню ринкових структур у нашій країні, здійснюючи технічне сприяння, підготовку кадрів, консультативні послуги, надаючи кредити і т.ін. Серед них - установи ООН, Європейського Союзу, групи Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та інші. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними партнерами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації, про які українська сторона повинна мати уявлення.
Всесвітній банк - міжурядова установа, котра сприяє економічному розвитку країн-членів.
Основними структурними підрозділами Всесвітнього банку є дві самостійні в юридичному та фізичному відношенні організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Окрім МБРР та МАР у групу Всесвітнього банку входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародне інвестиційне гарантійне агентство (МІГА).
Пріоритетними напрямками інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв'язку.
Майже 90% виділених позик та кредитів передбачають надання технічної допомоги, що фінансується Всесвітнім банком.
Технічна допомога, що фінансується з коштів Всесвітнього банку, включає дві категорії послуг:
а) інженерно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу технічної реальності проекту, проектування та керівництво будівельними роботами;
б) адміністративно-організаційна допомога, включаючи оцінку визначеної політики та аналіз організаційної структури, сприяння в керівництві, технічну підготовку.
Важливим елементом технічної допомоги Всесвітнього банку є техніко-економічні обґрунтування, що виконуються при підтримці програми розвитку ООН. Ці роботи нерідко завершуються затвердженням проектів, що фінансуються з коштів МБРР та МАР.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) бувстворений одночасно з Міжнародним валютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції ООН, що відбулась у м. Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 р. На даний момент його членами є 152 країни. Згідно з його Статутом основним завданням МБРР є стимулювання економічного розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик (як правило, на 15-20 років).
Позики надаються тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення країною-боржником та, як правило, під державні гарантії (надання позик не супроводжується умовою використання кредитного капіталу на закупки у певних країнах-членах). Відсоткова ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов'язана з вартістю одержання коштів на ринках капіталу та змінюється кожних шість місяців.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена у 1960 р. для вирішення тих самих завдань, що й МБРР, але стосовно найменш розвинених країн світу. Членами МАР можуть бути всі країни, що є членами МБРР. Зараз МАР нараховує 138 країн-членів. Основним джерелом, за рахунок якого формується її бюджет, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяжливих для економік країн, що розвиваються, в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів безпроцентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з річним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - міжнародна фінансова установа, що входить до структури Всесвітнього Банку, але юридичне та фінансове незалежна від нього. Корпорація була створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в економіці. Зараз вона являє собою фінансовий інститут з внесками 147 країн. Окрім власних коштів, МФК для реалізації програм та проектів залучає міжнародний банківський капітал.
Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.
На даний момент МФК - найбільший інвестор у Центральній та Східній Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму понад 1,5 млрд. доларів.
Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвестувати із власних коштів, - 70 млн. доларів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.
Найменший розмір кредиту, що надається МФК, - 1-2 млн. доларів. Це означає, що повна вартість заходів щодо реалізації проекту повинна становити не менше 4-8 млн. доларів. Проте МФК розглядає й дрібніші проекти.
Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізується, сприятливо вплине на економічне становище країни, а не тільки фірми, що одержує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугувати доказом високої якості майбутніх виробів.
При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допомогу.
Фірми, що кредитуються, зобов'язані подавати щоквартальні звіти та річний фінансовий баланс. В окремих випадках представники МФК входять до складу правління об'єкта, що кредитується.
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.
Банк має два оперативні департаменти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів приватних та тих, що приватизуються, підприємств. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.
Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов'язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи: Болгарії, Чехії та Словакії, Угорщині, Польщі, Румунії, СНД та Югославії.
Не менше 60% коштів, що надаються Банком цим країнам, адресується підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств. Значна увага приділяється Банком вирішенню екологічних проблем.
Спектр послуг, що надаються Банком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для комерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кредитах та зобов'язань по страховій діяльності. Обсяг коштів, що надаються Банком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартості.
Банк надає прямі позики або інвестиції на суму не менше 5 млн. екю; переведення таких сум банк може здійснювати через фінансових посередників. Виплати по них розраховуються на базі ринкової вартості кредитних ресурсів. Звичайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.
При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядових гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.
В окремих випадках Банк може запропонувати фінансові консультації, навчання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультантами та фінансовими радниками, які працюють у країнах Центральної та Східної Європи.
Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:
розвиток приватного сектора;
практичну приватизацію державних підприємств;
підтримку прямих іноземних інвестицій;
створення та зміцнення фінансових інститутів;
реконструкцію індустріального сектора;
створення сучасної інфраструктури приватного сектора та ринкової економіки;
сприяння малим та середнім за розмірами підприємствам;
вирішення питань екології.
Звертання приватних та тих, що приватизуються, підприємств у Банк з проханням про фінансування повинні відповідати таким вимогам:
містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані листи про наміри сторін-учасників та експертний висновок спонсора, у якому він повинен продемонструвати добрі знання та досвід у даній галузі;
фірма-спонсор проекту повинна мати в розпорядженні і власні кошти для його фінансування;
сума запиту повинна перевищувати 5 млн. екю;
предмет і цілі інвестування повинні відповідати пріоритетам банку, описаним вище.
Основними критеріями, що використовуються Банком при прийнятті рішень про надання позик, є наявність у претендентів сильних партнерів (спонсорів) та добре обгрунтованого бізнес-плану. Останній повинен містити опис основних характеристик проекту:
продукції чи послуг з оцінкою їх перспектив на ринку;
базових зобов'язань спонсорів проекту;
технології;
оцінку строків окупності інвестицій;
дані про фінансовий стан підприємства та ін.
Зараз Європейським банком реконструкції та розвитку в Україні фінансуються проекти реконструкції аеропорту "Бориспіль" та створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділені кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств.
ДКЦПФР разом із проектом ТАСIS має за ціль різко змінити ситуацію. На даному етапі у рамках проекту в Україні іде робота із 23 вітчизняними підприємствами, яки працюють в енергетичному секторі, електротехнічній галузі, хімічній промисловості, виробництві продуктів харчування, машинобудування та металургії. Фактично до пілотного проекту увійшли підприємства найбільш інвестиційно-привабливих галузей, що вже само по собі повинно привабити капіталовкладників.
Під час роботи з ціма підприємствами були зроблені важливі висновки, які керівники проекту поділили на дві групи. До першої увійшли корисні результати, а саме: підприємства мають великий об`єм доступної інформації, їх керівники мають бажання отримувати знання ведення звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, підприємства мають можливість для проведення інвестиційних проектів.
Разом з тим, були і від`ємні висновки. До них перш за все слід віднести небажання надати інформацію про діяльність підприємства. Фахівці проекту вважають, що керівництво не мають за потрібне відкривати які-небудь промислові таємниці, проте це не іде їм на користь. До того ж, стандарти української звітності дуже складні, хоча й не говорять інвесторові нічого конкретного про діяльність підприємства. Багато уваги приділяється подробицям, через що губиться головна думка.
Проте можна констатувати, що перший крок у напрямку налагодження зв`язків між українськими емітентами та західними інвесторами вже зроблен. Головним висновком роботи на сьогодні стала підготовка річних звітів усіх 23 підприємств за 1998 рік. Згідно з цим 10 з них – “Запоріжтрансформатор”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Каравай”, “Хімволокно”, “Одесакабель”, “Океан”, “Центренерго”, “Донецькобленерго” та “Росава” у червні поточного року були презентовані у Франкфурті та Лондоні, де їх звіти були запропоновані до уваги закордонних інвесторів.
3. Пріорітетні напрямки залучення іноземних інвестицій.
Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важилвої продукції.
У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України,- від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити витрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість в агропромисловій сфері економіки щорічно втрачається мільйони тонн м`яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає 40% овочів і фруктів. У величезних кількостях витрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.
Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведені агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.
У великомаштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу паливно-енергетичні галузі що впродовж багатьх років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже уже корисним при розв`язанні ряду вузлових питань. Серед них:
-активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, зокрема нафти і газу, родовища яких відкрито в українській частині шельфу Чорного моря та в Карпатах. Відомо що чорноморськими родовищами цікавляться британська транснаціональна компанія "SHEEL" та російський "ГАЗПРОМ".І саме в даному питанні держава повинна взяти на себе роль посредника і вибрати найкращий із запропонованих варіантів.
Також держава має вирішити питання із закриттям частини вугільних шахт і реконструкції решти;
-різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;
-комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та базпеки виробництва, а також поліпшення умов праці;
-зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортування та сферах споживання енергоресурсів.
1.2. Інвестування приватного сектору
Добре відомо, що істотна відмінність між цілями приватного і державного секторів дійсно існую. У приватному секторі, особливо при умовах конкуренції, вcі цілі підприємства зрештою пов'язані з одержанням прибутків. Є відомим, що першочергова мета керівництва фірми визначається як максимальне збільшення власності акціонерів – власників фірми, а це те саме, що максимальне зростання ринкової вартості акціонерного капіталу (або ринкової ціни акцій) фірми.
Відомо, що може існувати асиметрія в інформації, що породжує так звану проблему власника-агента, коли права власників щодо прийняття рішень передаються менеджерам, які, можливо, не мають належних стимулів для того, щоб діяти якнайкраще в інтересах акціонерів. Це лише підкреслює важливість ефективного контролю за керуванням з боку рад директорів (які мають захищати інтереси акціонерів/власників фірми), а також належного стимулювання менеджерів фірм, але не зменшує важливості максимального підвищення добробуту акціонера, як першочергової мети фірми. Максимальне збільшення власності акціонерів має бути головним у довгостроковому стратегічному бізнес-плані, що враховує декілька чинників, таких, як термін надходження прибутків, урахування ризику, організація одержання прибутку, фінансова структура і політика виплати дивідендів, а також темпи зростання фірми внаслідок її інвестицій.
1.3. Інвестування державного сектору
На відміну від приватного сектора, загальновизнаною першочерговою задачею демократичного уряду, а відповідно i урядового інституту, або державного підприємства є максимальне зростання суспільного добробуту (добробуту громадян). Проте практичне вираження й остаточне досягнення цієї мети є дискусійним питанням, і знаходиться в центрі ідеологічних дебатів про роль уряду, природи і цілей державного втручання в економічну діяльність і величини державного сектора в сучасній ринковій економічній системі.
Економіка суспільного добробуту є розділом економічної теорії, який займається оцінкою економічної діяльності на основі двох фундаментальних критеріїв: ефективностi і справедливості розподілу. Концепція ефективності, яка є центральним поняттям в економіці суспільного добробуту, називається Парето-ефективністью, яку можна визначити як створення таких умов, за яких досягається і може підтримуватися відповідною системою відносних цін на чинники виробництва і продукцію одночасно ефективність виробництва і споживання, і загальне узгодження через механізм ринкових цін між ефективними структурами пропозиції товарів та попиту на споживання товарів виробництва. Гіпотетично за існування Парето-ефективності в економічній системі, коли всі ці умови виконуються, неможливим було б зробити когось більш багатим без матеріальних втрат для іншого або інших.
У економіці через недосконалість ринкової системи можуть скластися можливості для втручання уряду і державного постачання товарів і послуг у деяких секторах економіки, що призведе до вирівнювання добробуту визначених груп населення в суспільстві без матеріальних втрат для будь-яких інших груп. Такий тип наближення до Парето-ефективності називається Парето-покращанням і (при відсутності значного негативного впливу на розподіл) може вважатись загальним поліпшенням економічного і соціального добробуту згідно з першочерговою задачею уряду.
Отже, виправлення ринкових скривлень через державну політику, у тому числі і через впровадження державних інвестиційних проектів, що створює Парето-покращення, визначається як таке, що узгоджується з цілями уряду. Проте відомо, що в демократичній системі політичний консенсус міг би існувати для політики, що виходить за межі Парето-покращення і потребує політики перерозподілу. Таким чином, перерозподіл через систему прогресивного оподатковування, урядові трансферті виплати (прибуткові субсидії), або державне постачання товарів і послуг у деяких областях економіки може бути важливою метою уряду.
Багато державних інвестиційних проектів потребують також більш широких заходів, чим ті, що входять у схему Парето-покращення, оскільки в такому випадку можуть з'явитися не лише ті прошарки, що сталі більш багатими, а і ті, що пережили випробування з матеріальними втратами, i при прийнятті рішень потрібно враховувати як критерій ефективності, так i задачі уряду щодо розподілу.
Всі інвестиційні складові формують, таким чином, структуру засобів, що безпосередньо впливають на ефективність інвестиційних процесів і темпи розширеного відтворення.
ВИСНОВКИ.
Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричинять вплив тих чи інакших факторів ризику на їхні майбутні прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків порівняно з можливими або навіть збитками. Тому при прийнятті рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво фірм, банків або інвестфондів має обов’язково враховувати вплив інвестиційних ризиків.
Досить легко можна зробити висновок , що найбільш доходними і стабільними є інвестиції в цінні папери з фіксованим процентом , які випускає уряд і місцеві органи влади . В Україні ж до останнього часу переважали банківські депозити, зі зменшенням банківського відсотку акценти змістились в бік державних цінних паперів . Вцілому за деякіх умов ( завершення приватизації , стабілізація грошової одиниці ) перспективними напрямками інвестицій стануть інвестиції у акції піприємств . Для компаній які здійснють довготермінове страхування виходом зі становища моглоб бути інвестування вільних коштів в будівництво , зокрема житла , це надало б можливість захистити зібрані кошти від інфляції на довгому періоді. Саме це ми й спостерігаємо, як зводяться одна за лдною багатоповерхівка і в Кмєві, і в Рівному, в цілому по Україні.
Отже, капітал має велике значення як для кожного підприємця окремо, так і для всієї економіки загалом. І на кожний даний момент для капіталу зайнятого в певній сфері виробництва характерне певне співвідношення між функціональними його формами. Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед оптимальним розміром підприємства даної сфери, а значить величиною виробничого капіталу. Так, для роздрібної торгівлі або побутових послуг великого капіталу не потрібно, тоді, як, наприклад, машинобудування потребує великих капіталів, бо оптимальний розмір підприємства тут значно більший. Чим довший процес виробництва, тим більше повинен бути виробничий капітал.
Хоча є й чимало перешкод, які український уряд та президент Віктор Ющенко намагаються вирішити. В кожній своїй закордоній поїздці керівництво нашої держави закликає іноземних інвесторів вкладатити свої кошти в економіку України.
Але що так лякає іноземних інвесторів :

У 1999 році німецька консультативна група спеціально для українського уряду провела опитування 20 іноземних компаній, що працюють в Україні. Ціль — визначити найбільше істотні перешкоди для інвестування в Україну. Інвестори назвали наступні фактори (розташовані починаючи з більш важливих), що заважають їм працювати:
нестабільність правового режиму;
невиконання урядом своїх обіцянок;
сильний державний контроль над економікою;
відсутність підтримки з боку влади;
корупція;
занадто довгі процедури одержання необхідних дозволів.
У 1999 році ЄБРР запропонував керівникам трьох тисяч підприємств Центральної і Східної Європи і СНД оцінити інвестиційний клімат у своїх країнах. З 20 країн, що ввійшли в дослідження, Україна була на передостанньому місці (перед Молдавією) по забезпеченню безпеки власності та захисту прав інвестора.
У 2000 році Український міжнародний центр політичних досліджень запропонував 65 найбільшим іноземним компаніям, що мають в Україні свої представництва, визначити головні перешкоди для інвестування в нашу економіку. Опитані компанії направили в Україну більш $2,0 млрд. прямих іноземних інвестицій.На думку представників цих компаній, в Україні основними перешкодами для залучення іноземних інвестицій стали (починаючи з більш важливих) наступні:
нестабільність і величезний обсяг державного регулювання;
невизначеність економічного середовища;
корупція;
сильний податковий тиск;
труднощі у визначенні чітких умов одержання права власності;
занижені можливі рівні прибутку;
труднощі в переговорах з урядовими структурами;
нестабільність політичного середовища;
обмеженість матеріальної інфраструктури.
У 2002 році Адміністрація Президента України, Американська торговельна палата, компанія “Ернст енд Янг“, Бюро делегата німецької економіки, Європейська бізнес-асоціація провели анкетне опитування 122 найбільших іноземних інвесторів щодо інвестиційного клімату в Україні. На думку іноземців, основними перешкодами на шляху поліпшення інвестиційної діяльності в Україні є:
бюрократизм і корупція в місцевих і центральних органах влади;
повільне просування податкової реформи і посилення податкового тиску. Складні податкові процедури і проблеми зі своєчасним поверненням ПДВ;
складні і незрозумілі ліцензійні, сертифікаційні і митні процедури;
відсутність застави землі і простих процедур викупу землі;
недостатня прозорість процесу приватизації;
недостатній захист прав інтелектуальної власності;
відсутність незалежної судової влади.


Використана література:
“Иностранное инвестирование в Украине”. – Бізнес №47 від 19.11.2001
“Чего хочет инвестор”. – Директор №12 від 04.08.1999
“Ну где они, эти толстые инвесторы?”. – Бізнес №4 від 25.01.1999
“Искусство привлекательности”. – Бізнес№37 від 09.09.2002
“Киев, Днепр... Далее - хуже”. – Бізнес№29 від 15.07.2002
Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997. – 384 с.
Мережа Інтернет. (www.nfsa.kiev.ua , www.bank.gov.ua , www.xyz.com.ua , тощо)
Закон України «Про режим іноземного інвестування».
Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні».