1.1 Економічна характеристика поняття прибутку підприємства 1.1.1 Економічна суть категорії прибутоку і його функції Однією з головних економічних категорій, пов'язаних із діяльністю виробничого підприємства, є прибуток. Важлива роль цієї категорії визначається тим, що вона характеризує основну мету підприємницької діяльності виробничого підприємства, підсумовує його головний економічний результат. Це положення підкреслюється у працях багатьох економістів[40,c.424]. Термін "прибуток" має різне тлумачення у практиці фінансового та економічного аналізу. Його сутність змінювалась, доповнювалась і оновлювалась відповідно до тенденцій розвитку економічної теорії. Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві[9,c.247]. А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства. У різні часи А.Сміт трактував прибуток як: 1) закономірний результат продуктивності капіталу; 2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик; 3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника[6,c.528]. Прибуток за К. Марксом - це перетворена форма додаткової вартості, результат відношення між необхідним і додатковим робочим часом[6,c.528]. Е.С. Хендріксен та М.В. Ван Бред вказують на те, що прибуток - це надлишок після підтримки матеріального добробуту фірми на досягнутому рівні, визначеному на початок і кінець звітного періоду, до його використання чи розподілу[7,c.178]. Розвиток ринкових відносин потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку, і тому не дивно, що у сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття. С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Але таке розуміння прибутку обмежується тільки кількісним визначенням категорії і не розкриває його економічної природи[8,c.247]. Потрібно зазначити, що передусім прибуток — це частина грошових накопичень, що створюється підприємством будь-якої форми власності. Тому М.Я. Коробов вважає, що прибуток підприємства — це взагалі єдина форма його грошових накопичень[10,c.411]. A.M. Поддєрьогін визначає прибуток як "частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу" [16,c.216]. Таким чином, наголошується на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти. У публікаціях останніх років І.А. Бланк одним із перших в Україні використовує поняття співвідношення ризику і доходу у своєму визначенні прибутку. На думку вченого, прибуток — це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності [17,c.410]. Як бачимо, одні економісти віддають безумовний пріоритет прибутку як цілі функціонування виробничого підприємства, підкреслюючи, що він є "найвищою ціллю підприємницької діяльності", інші вважають, що таким пріоритетом є забезпечення зростання добробуту власників підприємства і прибуток є лише важливою умовою розв'язання цього завдання. Деякі навіть стверджують, що основна мета діяльності підприємства — зробити максимальний внесок, на який воно здатне, в благоустрій суспільства. Притримуючись думки Білик М. Д., між наведеними твердженнями немає суттєвих суперечностей, вони розглядають категорію прибутку як головну мету діяльності підприємств, лише з різним ступенем узагальнення[20,c.298]. Так, забезпечення зростання добробуту власників підприємства може бути реалізоване лише шляхом отримання прибутку від комерційної діяльності. Між цими двома поняттями є прямий зв'язок — чим вища сума отримуваного підприємством прибутку, тим вищими (за інших рівних умов) будуть темпи зростання добробуту його власників. За більш високого ступеня узагальнення прибуток підприємства може розглядатись як результат задоволення потреб суспільства в товарах та послугах. Чим вищий рівень цього задоволення з боку підприємства, тим вищим має бути і прибуток від його діяльності. Цей зв'язок може розглядатись і в іншому ракурсі — чим вищий прибуток підприємства, тим більшим може бути його внесок у розв'язання соціальних, екологічних та інших суспільних проблем[5,c.682]. В літературі розрізняють поняття економічного та бухгалтерського прибутку підприємства. Поняття економічного прибутку визначає прибуток як "чисті грошові потоки та зміни вартості активів компанії". Таке трактування прибутку узагальнює кінцеву віддачу на інвестований капітал в усіх її формах. Поняття бухгалтерського прибутку більш вузьке — воно визначається сумою перевищення отримуваних підприємством доходів над його видатками. Якщо перше поняття прибутку використовується в практиці оцінки ефективності інвестиційної діяльності підприємства, то друге дає змогу оцінити цю ефективність за його операційною діяльністю[19,c.219]. Отже прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового стану [20,c.298]. Роль прибутку полягає в наступному: 1) прибуток підприємства являється головною метою підприємницької діяльності, основним спонукальним мотивом здійснення будь – якого виду діяльності, а відтак - росту благополуччя підприємства; 2) прибуток підприємств створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємств через податкову систему дозволяє „наповнювати” доходну частину бюджетів всіх рівнів, що дає можливість державі виконувати покладені на неї функції. Крім того, реалізація відомого принципу – „добробут держави характеризується рівнем добробуту його громадян” – теж пов’язана з ростом прибутку підприємств, який забезпечує ріст доходів власників і персоналу підприємства; 3) прибуток являється критерієм ефективності конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства, порівняно з галузевим, характеризує рівень вміння (досвіду, ініціативності) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки; 4) прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємств, що забезпечують його розвиток. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємств у процесі його господарської діяльності, тим менша його потреба у залученні фінансових ресурсів із зовнішніх джерел і за інших рівних умов – тим вищий рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації цілей діяльності, підвищення конкурентної позиції на ринку; 5) прибуток підприємств є важливим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства.Соціальна роль прибутку проявляється, перш за все, в тому, що засоби, які перераховуються у бюджети різних рівнів у процесі оподаткування, стають джерелом реалізації різних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, які забезпечують „виживання” окремих соціально не захищених верств населення. Крім цього за рахунок отриманого прибутку підприємств задовольняються соціальні потреби персоналу, а також благодійна діяльність підприємств.Характеристика ролі наведено на рис. 1.1. Рис. 1.1 Характеристика ролі прибутку підприємства в умовах ринкової економіки Характеризуючи роль прибутку в ринковій економіці, слідує відзначити, що, на думку багатьох економістів, ця роль не завжди позитивна, бо окремі вигляди прибутку, служать джерелом лише особистого збагачування окремих категорій громадян, не приносивши користь суспільству в цілому. Це відноситься до таких її видів, як прибуток, отриманий від спекулятивних комерційних операцій, від невиправдано високих цін в зв'язку з монопольним положенням на ринку, від "тіньової" діяльності підприємств і т. п.[11,c.400]. 1.1.2 Функції та види прибутку Прибуток виконує ряд функцій, характеристика яких представлена на рис.1.2.
Рис.1.2 Функції прибутку підприємства [34, с.311] Оціночна функція передбачає використання прибутку підприємства як оцінного показника, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця. Зміст розподільчої функції полягає в тому, що підприємство розподіляє прибуток, отриманий в результаті фінансово-господарської діяльності на дві частини: частина, яка акумулюється в бюджетах у вигляді податку на прибуток; частина, яка залишається в розпорядженні підприємства. Розподільча функція передбачає, що прибуток є джерелом ресурсів державного і місцевого бюджетів для розвитку невиробничої сфери і покриття управлінських витрат, забезпечує державні, інвестиційні, виробничі, науково-технічні і соціальні програми. Стимулююча функція розглядає прибуток як джерело формування різних фондів стимулювання: фонду заохочення; фонду виробничого розвитку; фонду соціального розвитку; фонду виплати дивідендів; пайового фонду; благодійного фонду тощо. Економічний інтерес в прибутках з точки зору підприємства полягає в тій частині, яка залишається в його розпорядженні і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань розвитку. Економічний інтерес робітників підприємства пов'язаний з розміром прибутку, який буде спрямовано на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить розмір прибутку, який направляється на виплату дивідендів і на виробничий розвиток підприємства[42,c.291]. Відтворювальна функція передбачає, що прибуток служить джерелом розширеного відтворення основних і оборотних фондів підприємства. Прибуток відбиває результати діяльності підприємства і зазнає впливу багатьох чинників. На формування прибутку впливають: сфера діяльності підприємства; галузева приналежність; форма власності; конкурентне середовище; фінансово-господарська діяльність підприємства; облік фінансових результатів [43, с.364]. Прибуток займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів управління економікою, оскільки всі вони прямо або опосередковано пов’язані з прибутком розглядаємо види прибутку: за джерелами формування прибутку виділяють: прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - результат господарювання за основного виробничо-збутового діяльністю підприємства; прибуток від реалізації активів - дохід від продажу зношених чи невикористаних видів основних фондів і нематеріальних активів, а також надлишку закуплених раніше запасів сировини, матеріалів та інших видів матеріальних цінностей, зменшених на суму затрат, понесених підприємством у процесі забезпечення їх реалізації; прибуток від позареалізаційних операцій: до складу доходів, що формують даний прибуток , відносяться доходи від участі даного підприємства у діяльності спільних підприємств, доходи від облігацій, акцій, випущених сторонніми емітентами , доходи від депозитних вкладів підприємства у банках, отримані штрафи, пені; за джерелами формування прибутку в розрізі основних видів діяльності підприємства розрізняють: прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності (головні грошові потоки по якій пов’язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування). за складом елементів, які формують прибуток, розрізняють: маржинальний прибуток (характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за мінусом суми змінних витрат); валовий (характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за вирахуванням всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних); чистий прибуток (відображає суму валового прибутку, зменшеного на суму податкових платежів); за характером оподаткування прибутку виділяють: оподаткований прибуток; прибуток, що не підлягає оподаткуванню. Такий поділ прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства. Склад прибутку, що не підлягає оподаткуванню, регулюється відповідним законодавством; за характером інфляційної “чистки” виділяють: номінальний прибуток; реальний прибуток. Реальний характеризує розмір суми номінального, скоригованого на темп інфляції; за періодом формування виділяють: прибуток попереднього, звітного і планового періодів. Такий поділ використовується з метою аналізу та планування для виявлення динаміки його зміни; за регулярністю формування виділяють прибуток, що формується підприємством регулярно і так званий надзвичайний прибуток. Надзвичайний прибуток характеризує джерело його формування, яке не очікується і не є регулярним, він дорівнює різниці між доходами і витратами від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж); за характером використання виділяють нагромаджений і споживчий прибуток. Нагромаджений прибуток характеризує ту суму, яка направляється на фінансування приросту активів підприємства, а споживчий – та його частина, яка спрямовується на виплати акціонерам, персоналу, на соціальні програми підприємства; за значенням кінцевого результату господарювання розрізняють позитивний прибуток і негативний прибуток (збиток) [22,c.278]. Прибуток є якісним показником, тому що в його розмірі відображена зміна обсягу товарообігу, дохід підприємства, рівень використання ресурсів, величина витрат обігу. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства. Для оцінки величини прибутку в залежності від виконуваних ним функцій слід розглянути різні його види відповідно до класифікаційних ознак, наведених в табл. 1.1. Таблиця 1.1 Класифікація видів прибутку підприємства Класифікаційна ознака Види прибутку підприємства
Вид діяльності прибуток від цільової діяльності прибуток від інших видів діяльності прибуток від реалізації майна прибуток від позареалізаційних операцій
Порядок визначення балансовий прибуток оподатковуваний прибуток чистий прибуток
Методика оцінки номінальний прибуток реальний прибуток
Мета визначення бухгалтерський прибуток економічний прибуток
Розміри мінімальний прибуток цільовий прибуток максимальний прибуток
Залежно від виду діяльності, виділяють: прибуток від цільової діяльності - це прибуток, отриманий в результаті реалізації товарів (надання платних послуг); прибуток від інших видів діяльності - це прибуток від невиробничої діяльності, тобто транспортної, посередницької тощо; прибуток від реалізації майна - це прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів; прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від інвестиційної діяльності, надання майна в оренду, пайової участі в інших підприємствах тощо[45,c.168]. Обсяг прибутку за кожним видом діяльності формується як сальдо доходів та витрат на її проведення. Залежно від порядку визначення розрізняють: балансовий прибуток - це прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності. Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку; оподатковуваний прибуток - це обсяг прибутку, який визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства-платника податку на прибуток; чистий прибуток - це прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов'язкових платежів і зборів, сплачуваних за рахунок прибутку[49,c.256]. Залежно від методики оцінки виділяють: номінальний прибуток - це фактично отримана величина прибутку; реальний прибуток - це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію[50,c.496]. Залежно від мети визначення розрізняють: бухгалтерський прибуток - це прибуток, який відповідає балансовому; економічний прибуток - це прибуток, який є різницею між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витратами втрачених можливостей прийнято вважати витрати на споживання будь-якого ресурсу, визначені з точки зору використання його не найкращим альтернативним способом[44,c.360]. Залежно від розмірів підприємства розрізняють: мінімальний прибуток - це прибуток, розмір якого після сплати податків задовольняє власників підприємства відповідно до встановленого мінімального рівня рентабельності на вкладений капітал, тобто кількісно мінімальний рівень рентабельності відповідає рівню середньої потенційної ставки банків по депозитах; цільовий прибуток - це прибуток, який визначає цільову функцію діяльності підприємства і залежить від обраної стратегії. Він може бути нормальним, тобто відповідати нормі прибутку на вкладений капітал чи необхідним, тобто відповідати потребам підприємства в коштах на виробничий і соціальний розвиток; максимальний прибуток - це прибуток, який підприємство отримує при такому обсязі діяльності, коли граничні доходи дорівнюють граничним витратам, тобто граничні доходи і витрати ростуть відповідно до зростання обсягів виробництва[46,c.554]. У практичній діяльності підприємства з метою аналізу ефективності його роботи виділяють різні показники прибутку залежно від джерел утворення, видів діяльності, переліку складових елементів, порядку формування тощо. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 3 «Звіт про фінансові результати», вся діяльність підприємства поділяється на звичайну та надзвичайну, рис. 1.3.
Рис.1.3 Класифікація видів діяльності підприємства[39c.546]. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3 «Звіт про фінансові результати» (витяг): Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. Надзвичайна подія - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайна діяльність виникає у підприємства внаслідок настання якоїсь надзвичайної події та необхідності ліквідації її наслідків[47,c.360]. Такими надзвичайними подіями можуть бути стихійні лиха, аварії, пожежі, пограбування тощо. Зрозуміло, що основна частина прибутку підприємства формується за рахунок звичайної діяльності. Надзвичайна ж діяльність підприємства, як правило, пов'язана з необхідністю здійснення непередбачених витрат. Навіть у тому випадку, коли підприємство застраховане від настання таких подій та отримує страхове відшкодування, результати надзвичайної діяльності в більшості формують збиток підприємства. Звичайна діяльність включає операційну діяльність, інвестиційну та фінансову. Інвестиційна діяльність підприємства пов'язана із здійсненням капітальних інвестицій як в інші підприємства, так і у власне. Фінансова діяльність — це діяльність, спрямована на здійснення фінансових інвестицій, зокрема придбання цінних паперів, вкладання коштів у банки з метою отримання доходу тощо. Так, залежно від джерел утворення прибуток поділяється на прибуток від звичайної діяльності підприємства та надзвичайний прибуток[48,c.240]. Прибуток від звичайної діяльності складається з прибутку від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Отже, щоб зробити висновок про результати роботи підприємства за певний період часу, необхідно визначити прибуток від усіх видів діяльності. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3 «Звіт про фінансові результати» (витяг): Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу[21,c.344]. З точки зору джерел формування, при здійсненні внутрішнього аналізу результатів роботи підприємства традиційно виділяють прибуток від реалізації та прибуток від позареалізаційних операцій. В окремих випадках для внутрішніх потреб підприємства для полегшення аналізу розділяють окремо прибуток від реалізації продукції (товарів) та прибуток від реалізації робіт та послуг. Це пов'язано з тим, що продукція промислового підприємства обліковується як у натуральних (умовно-натуральних) одиницях, так і у вартісних. Роботи та послуги, як правило, не мають натурального вираження, а їх облік ведеться тільки у вартісному вигляді. Прибуток від позареалізаційної діяльності формується за рахунок доходу від тих операцій, які не пов'язані з продажем. Насамперед це фінансові та інвестиційні операції. Зокрема, отримання дивідендів по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, якими володіє підприємство; доходи від утримання коштів на рахунках у банках; доходи від дольової участі в діяльності інших підприємств (інвестиційна діяльність); доходи від здачі майна в оренду; штрафи, пеня, неустойки, отримані за вирахуванням сплачених, курсові різниці. Найголовнішим показником, який характеризує результати діяльності підприємства, є чистий прибуток. Він відображає загальний прибуток підприємства за період часу, отриманий від усіх видів діяльності, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування та може бути використаний у відповідності з рішенням його власників[43,c.364]. 1.2 Механізм формування прибутку підприємства Прибуток – це підсумковий показник та результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Через те, що прибуток відбиває її результати і при цьому зазнає впливу багатьох чинників, є особливості у його формуванні. Це залежить насамперед від сфери діяльності підприємств, галузі господарювання та форми власності в умовах розвитку ринкових відносин. Формування прибутку підприємства в Україні обумовлене порядком: визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності [37, с.235]. На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності, сфера діяльності, галузь господарства та установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів сформовано певна методика визначення прибутку підприємства відображено на рис.1.4. Згідно рис. 1.4 різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком). Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат. Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності. Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо). Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства – це чистий прибуток (збиток), який визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період[36,c.327]. Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності. Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо). Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства – це чистий прибуток (збиток), який визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період[36,c.327]. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку[35,c.764]. Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.
Рис.1.4 Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника. На рис.1.5 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.
Рис.1.5 Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків не реалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції). Слід звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції). Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже немає, тому створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництва та реалізації багатьох видів продукції. Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими. Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства[33,c.350]. Узагальнено можна дати таке визначення собівартості. Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість. Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості, однак при цьому необхідно взяти до уваги наступне. По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Протягом 2004 р. Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені „Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт”. На основі „Типових положень” розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг). Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати[24,c.556]. По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат: відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування,соціальне страхування, страхування на випадок безробіття); амортизація основних засобів і нематеріальних активів; витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів; інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби,відрахування в Державний інноваційний фонд, комунальнийподаток). Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування[32,c.266]. У Законі „Про оподаткування прибутку підприємств” 2009 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія собівартість, тому що розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу в його ,є наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону. Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства[3, с.249]. Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання . Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 "Запаси"), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат [6, с.312]. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством[25,c.485].. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на : адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати. Обґрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період передбачає з одного боку, визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування підприємства і вирішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед ним, з другого - розрахунок можливості отримання прибутку при прогнозному обсязі виробництва, доходу і витрат [30, с.352]. Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Як відомо, вона може бути мінімальною, нормальною і необхідною. Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової функції підприємства виходять із прогнозованої величини капіталу підприємства, прогнозу мінімального рівня прибутковості капіталу (прогноз процентної ставки банків) і прогнозу норми прибутку на капітал (середньо-галузева рентабельність капіталу). При прогнозуванні величини капіталу необхідно враховувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск облігацій, продаж акцій абощо), а також впливу на його вартість інфляційних очікувань[31,c.256]. Необхідна величина прибутку підприємства розраховується, виходячи із потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, забезпечення необхідного соціального споживання, утворення фондів ризику і фонду виплати дивідендів власникам підприємства, створення фінансових резервів, а також виплати податкових і інших обов'язкових платежів, що здійснюються з прибутку. Таким чином, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства. Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Основні напрямки розподілу прибутку підприємства Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому[29,c.190]. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг. Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат. Розподіл прибутку підприємства є важливим економічним важелем, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарського суб'єкта ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, форми власності і організаційно-правового статусу підприємства. З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів розподіл і використання прибутку підприємств має наступний вигляд (рис.1.6). Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше. Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.
Рис.1.6 Структурно-логічна схема розподілу й використання прибутку підприємства [28, с.454]. Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація продукції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообігу коштів підприємства. Планування розподілу прибутку здійснюється в такому порядку: 1.Визначення потреби в прибутку за напрямками його використання. 2.Формування цільової структури розподілу прибутку. 3.Визначення пріоритетності в використанні прибутку за окремими напрямками використання. 4.3балансування потреби в прибутку по напрямках його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства[26,c.680]. Розрахунок потреби в прибутку за напрямками його використання здійснюється за окремими елементами його складових: фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства; (авансування основного капіталу); фінансування приросту власних оборотних коштів (авансування власного оборотного капіталу); фінансовий резерв (фонд ризику чи фонд регулювання цін); погашення довгострокових і середньострокових кредитів банків; погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплата процентів з них; придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств; фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, концернів і інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство; здійснення соціального розвитку і заохочення трудового колективу; виплата дивідендів власникам підприємства; сплата податків, інших обов'язкових платежів і внесків, передбачених законодавством. Сумарна потреба в прибуткові - за всіма напрямками його використання може бути прийнята як один з варіантів величини цільового чистого прибутку підприємства. Після визначення потреби в прибутку за окремими напрямками його використання здійснюють формування цільової структури розподілу прибутку. При проведенні цієї роботи необхідно враховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є: стадія життєвого циклу підприємства та стратегічні цілі його розвитку; темпи зростання обсягів виробництва, передбачені стратегічним планом розвитку підприємства; наявна структура капіталу підприємства та ступінь її оптимальності, можливість залучення капіталу з альтернативних джерел; необхідність здійснення реального інвестування з метою раціональної диверсифікації, впровадження нових технологій, розширення, оновлення та модернізація основних фондів тощо; необхідність здійснення проектів фінансових інвестицій з метою отримання додаткових, в тому числі спекулятивних доходів, переливу капіталу в більш ефективні та прибуткові сфери бізнесу тощо; прийнята на підприємстві система матеріального заохочення персоналу, потреба у використанні різних форм участі персоналу в капіталі підприємства; фінансуванні та подальшому розвитку; економічні інтереси власників підприємства на короткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивідентних виплат. Оцінка впливу перелічених факторів дозволяє здійснити ранжування потреб у використанні прибутку при формуванні його нижчим за цільову величину. Остаточне рішення про плановий розподіл прибутку приймається після затвердження плану формування прибутку підприємства [27, с.680]. 1.4 Шляхи і резерви збільшення прибутку В умовах ринкової економіки важливішим завданням підприємства є збільшення величини прибутку. Вирішення цього завдання пов'язане із поліпшенням використання засобів виробництва (матеріалів, сировини, основних виробничих фондів тощо), удосконаленням технології та організації виробництва і праці. В кінцевому підсумку знижується собівартість продукції і збільшується прибуток підприємства. На величину прибутку підприємства впливає такий ринковий фактор як коливання цін навколо вартості продукції. Якщо на ринку попит споживачів дорівнює пропозиції продавців, то ціна встановлюється на рівні вартості продукції і підприємець одержить прибуток, котрий дорівнює величині створеної додаткової вартості. Якщо попит на продукцію буде більшим за пропозицію, то ціни на продукцію будуть вищими за її вартість і відповідно прибуток перевищує величину додаткової вартості. У випадку, коли ціна на ринку встановлюється нижче вартості продукції, то прибуток буде меншим ніж додаткова вартість [33, с.129]. За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків [5, с.84]. Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку [30, с.115]. Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів. Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать: поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів; раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості; зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу; скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту; зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат; економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством. У зниженні собівартості суспільство зацікавлене не менш, ніж виробник. Адже низька собівартість означає, по-перше, що виробництво функціонує ефективно і завжди обмежені ресурси суспільства використовуються раціонально, по-друге, вивільнені завдяки раціональному їх використанню ресурси підуть на створення нової продукції, по-третє, зниження індивідуальної собівартості продукції більшістю виробників створює передумови для зниження цін на товари. Забезпечення зниження собівартості продукції на підприємстві вимагає підвищення вимог щодо управління витратами виробництва, що передбачає впровадження комплексу заходів щодо зниження собівартості продукції. Підприємство самостійно виходячи із конкретних умов господарювання, необхідності забезпечення прибутковості підприємства визначає заходи щодо зниження собівартості продукції, які можуть дати відповідну віддачу за умови раціонального використання природних, матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів тощо. Тому в процесі техніко-економічних розрахунків повинна бути обґрунтована величина витрат для виробництва і реалізації продукції. Зниження собівартості виробництва продукції передбачає скорочення витрат з кожного елементу її структури. Наприклад: зниження витрат, пов’язаних з використанням предметів праці (сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо); зниження витрат, пов'язаних з використанням засобів праці; зменшення витрат на заробітну плату за умови, коли більш високими темпами зростає продуктивність праці; зменшення витрат, джерелом покриття яких виступає вартість додаткового продукту; поліпшення організації виробництва й праці; оптимізація обсягу виробництва продукції на підприємстві. Світовий досвід показує, що всякі відхилення від нормативних витрат на виробництво продукції відносяться не на собівартість продукції, а на кінцеві результати роботи підприємства, збільшуючи при цьому, або зменшуючи величину прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, але при цьому не змінюється нормативна (планова) собівартість продукції. З точки зору економіки таке відхилення можна вважати правильним, оскільки всі відхилення до собівартості продукції виникають внаслідок відступу від нормативних умов при здійсненні технологічного процесу. Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства, кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торгівельних послуг, пов'язаних із реалізацією товарів, здійснення ефективних рекламних заходів. Зростання доходів від позареалізаційних операцій підприємства може бути забезпечено за рахунок вкладення вільних грошових коштів у різноманітні цінні папери, продажу їх на фінансовому ринку; придбання депозитних сертифікатів банків або відкриття в них депозитних рахунків; здачі в оренду основних фондів, які не використовуються в теперішній час; віднесення певної суми збитку на винних осіб і своєчасне її стягнення; стягнення штрафних санкцій,що пред'являються до контрагентів; урахування суми втрат від інфляції і втраченої недоотриманої вигоди. Прибуток від позареалізаційних операцій буде більший, якщо не допускати непродуктивних витрат і збитків. [1, с.129]. Прибутковість підприємства, а відповідно величина сформованого прибутку, тісно пов'язана з ефективністю виробництва, з раціональним використанням основних виробничих фондів, матеріальних та трудових ресурсів, з рівнем техніки, технології та організації виробництва і праці, ступенем прогресивності технологічних і організаційних рішень і управління виробництвом [11, с.236]. Отже, можливими шляхами збільшення величини прибутку є ріст виручки і зменшення затрат, тобто зниження собівартості продукції. Для цього слід досконало володіти ринковою ситуацією, своєчасно реагувати на зміни кон'юнктури ринку,проводити організаційно-управлінські реорганізації тощо. Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень закупівельних цін на сировинні ресурси, які повинні бути найнижчими. Цього можна досягти шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі сировини, застосування цінових знижок. Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то зниженню закупівельних цін сприяє придбання товарів в іноземних партнерів (при сприятливому співвідношенні курсів національної та іноземної валюти) або здійснення прямих товарообмінних (бартерних) операцій (при сприятливому співвідношенні рівня цін на обмінювані товари). Зростання розмірів прибутку пов'язане зі збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої кон'юнктури в окремі періоди року. Збільшення ціни реалізації товарів сприяє розширенню продажу сезонних товарів перед початком сезону (коли ціни найвищі). Розмір прибутку також залежить від обсягів діяльності підприємства, кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової діяльності шляхом включення до асортименту підприємства взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, пов'язаних з реалізацією товарів, здійснення ефективних рекламних заходів[43,c.360]. При однаковій величині доходів в різні періоди підприємство може мати різний розмір прибутку, що пояснюється неоднаковими витратами обігу, які, в свою чергу, формуються під впливом таких факторів, як: обсяг товарообігу; номенклатура та асортимент товарів; джерела надходження товарів; рівень продуктивності праці на підприємстві; ступінь використання ресурсів; структура капіталу. На прибуток від реалізації товарної продукції впливають різні фактор, основними з яких є: зміни в обсягах реалізації; зміни в структурі й асортименті продукції; зміни відпускних цін на продукцію; зміни цін на сировинно-матеріальні ресурси; зміни в рівні витрат матеріальних і трудових ресурсів. Основними шляхами підвищення прибутку підприємства складається з: 1. Планування. Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку діяльності, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці. 2. Якість продукції (товарів, робіт, послуг). Величина прибутку в основному залежить від попиту. 3. Резерви зростання. Постійний пошук невикористаних можливостей збільшення прибутку, що забезпечуватиме його зростання. 4. Ділова репутація. Одержувати додатковий прибуток і підвищити рентабельність підприємству дозволяє висока ділова репутація. Вчасне розрахування з постачальниками, якість та швидкість наданих товарів і послуг, прийнятна ціна – основні її показники. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства і виступає як кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючих суб'єктів.
