17.5. Статистика страхової діяльності
Страхування — це система економічних відносин, яка включає утворення за рахунок підприємств, організацій та населення спеціального фонду коштів і використання його для відшкодування втрат, які сталися в результаті стихійного лиха і інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання допомоги громадянам при настанні в їхньому житті різних кризових ситуацій (досягнення певного віку, втрати працездатності, смерті тощо). У процесі страхування беруть участь організація-страхувальник (страховик) та страховані — юридичні і фізичні особи, які вносять до страхової організації встановлені платежі. Крім того, учасником страхових відносин може бути особа, призначена для одержання страхової суми.
Страхування відіграє дуже важливу роль у процесі переходу країни до конкурентного вільного ринку. Не виключаючи повністю ринкову невизначеність, страхування може певною мірою задовольнити потреби щодо фінансової безпеки як з боку приватних комерційних і промислових підприємств, так і з боку сімей. Страхування може також сприяти виникненню і розвитку ринку довгострокового позикового капіталу, необхідного для фінансування процесу створення нових високопродуктивних підприємств і економічного розвитку в цілому.
Страхування в діловому секторі дає змогу зменшити ймовірність банкрутств компаній у разі несприятливих подій, пом’якшуючи завдяки цьому наслідки економічної нестабільності.
Особисте страхування дозволяє громадянам брати на себе значну частку відповідальності за власний добробут, а якщо станеться страховий випадок, — мати доступ до додаткових фондів.
Про розвиток країни на Заході часто судять на підставі того, як у ній організовано страхову справу. Ця справа за дохідністю в багатьох країнах посідає друге місце після туризму, випереджуючи промисловість та банки. Розвинена система страхування є певним гарантом залучення іноземних інвестицій.
Головне завдання статистики страхування — вивчення тенденцій розвитку страхових продуктів і попиту на них, складу страхованих, оцінювання диференційованих ризиків і пов’язаних з ними збитків, дослідження ефективності інвестицій і діяльності страхових компаній у цілому.
У ході аналізу страхування застосовуються класифікації та групування за такими ознаками.
1. За функціями:
а) функція нагромадження — учасники страхового процесу створюють резерв коштів для покриття можливих збитків;
б) перерозподільна функція — страхування є засобом перекласти збитки одних учасників на інших;
в) функція відшкодування, або ризикова, — надається допомога тим, хто постраждав від страхового випадку;
г) попереджувальна функція — фінансуються заходи, спрямовані на зниження втрат від страхових подій.
2. За формами страхування:
а) добровільне на підставі договорів між страхованими та страхувальниками;
б) обов’язкове — згідно із законодавчими актами.
3. За видами:
а) особисте — страхування життя, від нещасних випадків, медичне страхування;
б) майнове страхування — страхування транспорту, вантажів, інших видів майна, фінансових ризиків;
в) страхування відповідальності, предметом якого служать можливі зобов’язання страхованого щодо відшкодування втрат третім особам;
г) перестрахування, в результаті якого страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності по них передає іншим страховикам для створення збалансованого портфелю страхувань і забезпечення стабільності страхових операцій.
4. За формами власності страхових компаній:
а) страхові компанії, створені на капіталі фізичних осіб;
б) страхові компанії, створені на капіталі юридичних осіб;
в) страхові компанії, створені на основі капіталів фізичних та юридичних осіб;
г) страхові компанії, створені на основі приватного і державного капіталу;
д) страхові компанії, створені на основі капіталу держави.
Для характеристики страхової діяльності застосовується така система показників:
N — загальна чисельність застрахованих об’єктів;
n — чисельність об’єктів, які постраждали в результаті страхових випадків, випадків які відбулися і ризик за якими був застрахований;
S — страхова сума всіх застрахованих об’єктів або страхова відповідальність, тобто сума грошових коштів, у межах якої страхувальник згідно з умовами страхування має зробити виплату в разі страхового випадку;
— страхова сума об’єктів, що постраждали;
Р — страховий платіж (страховий внесок, страхова премія), тобто плата за страхування, яка передбачена угодою страхування і розмір якої залежить від страхової суми і страхового тарифу;
W — сума виплат страхового відшкодування;
m — кількість страхових випадків.
Застосовуючи перелічені абсолютні величини, визначають такі відносні показники інтенсивності:
 середню страхову суму застрахованих об’єктів ;
 середню страхову суму об’єктів, що постраждали ;
 середній розмір виплаченого страхового відшкодування ;
 частку об’єктів, які постраждали (n : N).
 показник виплат страхового відшкодування в розрахунку на страхові платежі (W : P);
 страхові платежі в розрахунку на страхову суму застрахованих об’єктів (P : S);
 показник збитковості страхової суми (q = W : S);
Одним з найважливіших показників статистики страхової справи є страхові тарифи, або ставки страхових платежів. Вони мають бути розраховані так, щоб забезпечити виплату страхувальником відшкодування, відшкодувати витрати страхувача і забезпечити прибутковість діяльності.
Страховий тариф, або брутто-ставка Сб складається з двох частин: нетто-ставки Сн, тобто тієї частини страхового тарифу, яка забезпечує виплату страхового відшкодування; навантаження Н, або частини страхового тарифу, яка забезпечує відшкодування витрат страхувальника і прибуток від його діяльності.
Основою розрахунку тарифів є визначення нетто-ставки Сн. Це по суті планова збитковість страхової суми. Вона характеризує розмір відповідальності страхувальника. Чим менший цей показник, тим ефективніша його діяльність. Показник збитковості залежить від частки об’єктів, які постраждали, тобто вірогідності страхового випадку , середнього розміру страхового відшкодування і середньої суми застрахованих об’єктів .
Звідси показник збитковості:
.
Для визначення планового розміру нетто-ставки використовується динамічний ряд показників збитковості.
Техніку розрахунку варіації збитковості страхової суми ілюструє таблиця.
Квартал
Страхова сума
Страхове відшкодування
Коефіцієнт збитковості на 100 гр. од. страхової суми q

(-)

(-)


млрд ум. гр. од.





1
2
3
4
5

І
63,0
1,0
1,59
–0,30
0,09

ІІ
125,0
1,9
1,52
–0,37
0,1369

ІІІ
148,0
2,5
1,69
–0,20
0,04

ІV
162,0
3,0
1,85
–0,04
0,0016

V
141,0
2,6
1,85
–0,04
0,0016

VI
181,0
3,8
2,10
0,21
0,0441

VII
155,0
3,4
2,19
0,30
0,090

VIII
124,0
2,9
2,33
0,444
0,1936

Разом
1098,0
21,1
15,12

0,5978


Середня фактична збитковість страхової суми = 1,89;
середнє квадратичне відхилення ( = = = 0,2733.
Планова нетто-ставка N:
N = q + t ( ,
де t — коефіцієнт кратності відхилення, залежний від заданої ймовірності Р
при Р = 0,683 t = 1;
при Р = 0,954 t = 2;
при Р = 0,997 t = 3.
У даному разі q = 1,89, ( = 0,2733.
З імовірністю Р = 0,954 можна очікувати, що рівень збитковості буде в межах або дорівнюватиме 1,89 +2 ( 0,273 = 2,436.
Нетто-ставка дорівнює коефіцієнту збитковості, помноженому на ризикову надбавку, яка в умовах стабільного страхування становить 5 %, а за нестабільних умов — 10 % і більше.
Нетто-ставка така: Сн = 2,436 ( 1,10 = 2,68.
Брутто-ставка обчислюється за формулою:

де Н — частка навантаження в обсязі брутто-ставки, яка визначається за даними про витрати страхової організації та її прибуток.
Для повнішого обгрунтування нетто-ставки застосовуються методи аналізу залежності її від головних факторів згідно з рівняннями множинної регресії.
Якщо в розглядуваному випадку частку навантаження взято в розмірі 25 %, то брутто-ставка буде така:

Отже, брутто-ставка становить 3,57 гр. од. на 100 гр. од. страхової суми, з яких 0,89 гр. од. припадає на потреби страхувальника.
На практиці застосовуються тарифи, що диференціюються залежно від параметрів ризику. Крім того, страхувальник може варіювати і за рахунок зниження базової ставки, обмежуючи свій прибуток, а також залучати більшу кількість клієнтів і завдяки цьому збільшувати обсяг доходів.
Тут наведено загальний принцип розрахунку нетто-ставки. За окремими видами страхування він має свою специфіку. Розглянемо приклад розрахунку з порівняно нового для нас виду страхування — медичного страхування. Нині в Україні вирішується питання про обов’язкове медичне страхування за рахунок різних джерел фінансування. Розробляється перелік найбільш ризикових професій. Це потребує обгрунтованої системи актуарних розрахунків.
Нехай, статистичним спостереженням установлено, що певний вид захворювання виникає в середньому в 183 осіб за рік в розрахунку на 100 тис. населення, тобто ймовірність захворіти дорівнює 0,00183. Якщо страхова компанія охопила страхуванням 100 тис. осіб, то щороку їй доведеться виплачувати допомогу 183 рази, а якщо 10 тис. осіб, то 18 раз.
Страхові платежі (страховий фонд, з якого страхувальник роз-плачуватиметься з медичними закладами) обчислюють так. Припустимо, що кожна особа застрахована на 1 тис. гр. од. Тоді страхувальник повинен мати фонд 183 ( 1000 = 183000 гр. од. Тарифна ставка з 1 тис. гр. од. становитиме:
(183 особи ( 1000 гр. од.) : 100 000 осіб = 1,83 гр. од.
Це і є тарифна ставка з 1 тис. гр. од. страхової суми.
Друга частина тарифної ставки — ризикова надбавка. Припустимо протягом п’яти років захворюваність коливалася так: 185, 180, 183, 181, 186. Ризикова надбавка обчислюється за допомогою середнього квадратичного відхилення.
( = ,
де — число страхових випадків кожного року; — середнє число страхових випадків; n — тарифний період, або число років, за які є дані про страхові випадки.
У даному разі = ;
( = 2,28 .
Далі оцінюється стабільність ряду динаміки, яка використовується для розрахунку ризикової надбавки. Якщо медіана ряду близька до середньої, то за ризикову надбавку можна взяти однократне значення.
Тоді внесок, або тариф, на 1 тис. гр. од. становитиме:
1,83 + 0,023 = 1,853 гр. од.
Якщо динамічний ряд нестабільний, то ризикова надбавка буде 2, 3 і т. д.
У випадку, коли варіація динамічного ряду занадто висока або висока вартість лікування, доцільно використовувати інститут перестрахування.
Для того щоб страхувальники мали достатньо ресурсів для виплат за поточними і майбутніми зобов’язаннями перед застрахованими, вони повинні підтримувати мінімальну межу своєї платоспроможності у вигляді резервного фонду. Він слугує для захисту страхувальників від ризиків, пов’язаних зі страховою діяльністю, зокрема з випадковими коливаннями претензій, негативними результатами інвестиційної діяльності, недоліками програм перестрахування, великими збитками і т. ін.
В економічній літературі «платоспроможність» розглядається як здатність виконати свої фінансові зобов’язання в обсягах та на умовах визначених попередніми домовленостями.
Платоспроможність засвідчує можливості суб’єкта ринку (страховика) виконати свої страхові зобов’язання згідно з умовами страхового договору. Саме наявність відповідної страхової суми у визначений термін часу і характеризує рівень платоспроможності страховика. Платоспроможність є однією із найважливіших ознак страхового бізнесу, виступає передумовою виконання страховиками своїх функцій у ринковій економіці. Неспроможність страховика покрити страховий ризик призводить до порушення неперервності процесу відтворення, спричиняє банкрутство страховика і в кінцевому підсумку дестабілізує діяльність ринкової економіки та руйнує її механізм саморегуляції.
При аналізі платоспроможності страховика слід врахувати, що її рівень залежить не лише від розмірів страхових резервів суто самого страховика, а і від інвестиційної політики, яку проводить страхова компанія, кон’юнктури фінансового ринку, ступеня ризиковості страхових операцій на ринку страхових послуг в цілому.
Платоспроможність страхової компанії формується як за рахунок надання страхових послуг і акумуляції відповідних страхових премій, так і за рахунок прибутків страховика від інвестиційної діяльності. Таким чином, в окремих випадках недостатній обсяг страхових премій для виконання зобов’язань страховиків покривають за рахунок прибутків від інвестиційної діяльності. І якщо розміри прибутків від нестрахованої діяльності зменшуються, або є недостатніми — страхові компанії стають неплатоспроможними і страховий бізнес стає збитковим.
В страховому бізнесі виділяють три рівні аналізу платоспроможності: 1) аналіз зобов’язань страховика; 2) аналіз ресурсів страховика; 3) співвідношення зобов’язань та ресурсів.
У свою чергу зобов’язання страховика поділяються на внутрішні і зовнішні. Саме зовнішні зобов’язання перед страхувальниками визначають рівень платоспроможності, обумовлюють масштаби та структуру ресурсів, якими повинен володіти страховик. До внутрішніх зобов’язань відносять виплати дивідендів акціонерам, заробітну плату співробітникам, інші види виплат, обумовлені діяльністю страхової організації у ринковому середовищі.
До зовнішніх факторів впливу на платоспроможність страховика належать: інфляція; зміна податкового законодавства; кон’юнктура ринку; природні аномальні явища; соціальні потрясіння і т.ін. До внутрішніх факторів можна віднести стратегію страхової компанії і механізми її реалізації; масштаби страхової діяльності та її диверсифікацію; ефективність інвестиційної діяльності та структуру інвестиційного портфеля.
Фінансова діяльність страхових компаній передбачає не лише можливість створення фінансових ресурсів для відшкодування збитків, але, як і усякий суб’єкт ринкової економіки, страховик прагне отримати прибуток.Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування, порядок та умови здійснення яких визначено актами чинного законодавства) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг.
До доходів від страхової діяльності належать:
зароблені страхові платежі (страхові внески, страхові премії) за договорами страхування і перестрахування;
комісійні винагороди за перестрахування;
частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;
повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів;
повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства.
До витрат страховика належить:
виплати страхових сум та страхових відшкодувань;
відрахування у централізовані страхові резервні фонди;
відрахування у технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;
втрати на проведення страхування;
інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.
Оцінка економічної ефективності страхової діяльності використовує слідуючу систему статистичних показників:
Коєфіцієнт фінансової стабільності Кф.с страхової компанії:
.
Детальніше оцінити фінансовий стан, а звідси й стабільність страхової компанії можна за допомогою такої системи показників (коефіцієнтів):
;
;
;
;
;
;
;
.
За наведеними коефіцієнтами можна розрахувати їх динаміки та ефекту (наприклад прибутку) за рахунок окремих складових. Оцінку впливу результатів діяльності по окремих видах страхування та регіональних установах страхової компанії на ефективність всієї страхової компанії можна оцінити за допомогою системи індексів змінною, фіксованого складу та структурних зрушень.
Для забезпечення своїх контрактних зобов’язань страхові компанії мають нагромаджувати і підтримувати свої фонди в розмірі, який необхідний для покриття очікуваних зобов’язань, забезпечення необхідного рівня платоспроможності та прибутковості акціонерного капіталу. З цією метою здійснюється інвестування фондів компанії для одержання необхідного доходу з мінімальним ризиком. Для статистичного забезпечення управління процесом інвестування коштів страхової компанії необхідно в статиці та динаміці висвітлити розглянуті далі процеси.
І. Формування коштів компанії за рахунок різних джерел (страхування, операції з цінними паперами, кредити, валютні операції, власна виробнича діяльність тощо).
ІІ. Використання коштів на виплату зобов’язань, дивідендів акціонерам, зобов’язань за кредитами, тощо.
ІІІ. Використання коштів на поточні витрати.
IV. З урахуванням наведеного вище формування фонду коштів для капіталізації.
Зв’язок між розділами такий : І – ІІ – ІІІ = IV.
Процес капіталізації коштів страхової компанії аналізують, використовуючи таку систему показників.
1.
Коефіцієнт капіталізації всіх коштів

=
Обсяг коштів для капіталізації
Загальний обсяг надходження коштів

.

2.
Коефіцієнт капіталізації залучених коштів

=
Обсяг коштів для капіталізації
Обсяг залучених коштів

.

3.
Коефіцієнт капіталізації власних коштів

=
Обсяг коштів для капіталізації
Обсяг власних коштів

.

4.
Коефіцієнт фактичної капіталізації

=
Фактичне використання коштів
для капіталізації
Загальний обсяг надходження коштів

.

5.
Коефіцієнт забезпечення потреби в коштах для капіталізації

=
Обсяг коштів для капіталізації
Потреба в коштах для капіталізації

.

6.
Ступінь захищеності потреб щодо капіталізації страхової компанії

=
Власні кошти компанії
Потреба в коштах для капіталізації

.


Для оцінювання ефективності нарощування коштів страхової компанії мають бути оцінені такі показники:
нарощування активів компанії як фактору зміни ціни акцій компанії;
ефективність вкладення коштів у акції порівняно з банківськими депозитами;
вплив на ціну акцій компанії різних напрямків інвестування;
ефективність з погляду прибутковості та інших показників ефективності діяльності компанії різних напрямків інвестування.
В процесі аналізу кількісних та якісних показників діяльності страхових компаній, що діють на страховому ринку України, необхідно досліджувати окрім інших параметрів і пропорційність розподілу економічних показників страхової діяльності страховиків у взаємозв’язку з відповідними факторами внутрішнього і зовнішнього середовища.
При аналізі пропорцій внутрігалузевої діяльності страховиків, що утворюються на макрорівні економічно виправданим є дослідження взаємозв’язків між доходами і прибутками які отримують страхові компанії, та їх витратами (фінансові витрати, матеріальні витрати, затрати праці тощо).
Для кращого розуміння економічних процесів, що відбуваються на страховому ринку країни необхідно всебічно вивчати пропорції, що формуються між результатами страхової діяльності та факторами зовнішнього середовища (макроекономічна стабільність, тенденції та результативність інвестиційної діяльності, розвиток грошово-кредитної та банківської системи і т.ін.).
З цією метою застосовуються статистичні методи аналізу пропорційності по базі коефіцієнтів локалізації концентрації та кривих Лоренца.
Розширення так і оновлення статистичної бази звітних даних щодо функціонування страхового ринку України є необхідною умовою науково-обгрунтованої маркетингової діяльності страхових компаній на основі дослідження кон’юнктури ринку страхових послуг, аналізу стану відповідної ринкової ситуації, яка поєднує в собі співвідношення і збалансованість сукупного попиту та пропозиції на страхові послуги та відповідно доходи і витрати страховиків; виявляє домінуючі тенденції, що проявляються на національному страховому ринку; показує ступінь ділової активності як страховиків так і страхувальників та посередників; характеризує стан конкурентного середовища на страховому ринку та ступінь його монополізованості і т.ін.
Вдосконалення інформаційної бази як на макро, так і на мікрорівні є вагомою запорукою науково-обгрунтованого прогнозування економічних параметрів страхової діяльності та напрямів розвитку страхового ринку в цілому.
Основні категорії та поняття
Страхування
Завдання статистики страхування
Класифікації та групування страхової діяльності
Система показників страхування
Страхова відповідальність
Страхові внески
Виплати страхового відшкодування
Страховий тариф
Збитковість страхової суми
Брутто-ставка
Навантаження
Нетто-ставка
Система показників фінансового стану страхової компанії
Система показників оцінювання страхового портфеля
Система показників інвестування коштів страхової компанії
Статистичні методи аналізу показників страхової діяльності