ТЕМА 12. ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ
1. Сутність планування діяльності внутрішніх підрозділів підприємства
2. Планування виробничої програми підрозділів. Системи оперативного планування.
3. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах різних типів виробництва.
1. Сутність планування діяльності внутрішніх підрозділів підприємства
Оперативно-календарне планування має забезпечити реалізацію річних планів підприємства. Для цього виробнича програма розподіляється за часом та обсягами виконання робіт із подальшим доведенням сформованих завдань до кожного виробничого підрозділу.
Оперативно-календарне планування вимагає дотримання таких вимог:
принципу гнучкості;
можливості оперативного корегування планових завдань внаслідок зміни загальних планових показників та умов діяльності підприємства;
збалансованості змін для всіх підрозділів підприємства.
Наприклад, якщо внаслідок зміни на ринку структури попиту корегується запланована номенклатура випуску продукції, то це зумовлює необхідність зміни виробничих програм підрозділів підприємства, їх пропускної спроможності (потужності), величини витрат і т.д.
Підрозділи, діяльність яких не виходить за межі підприємства, розробляють лише плани виробництва та витрат. Решта показників планується на рівні підприємства.
Підрозділи, що самостійно діють на ринку, мають більш розвинену структуру планів, розробляють власну маркетингову стратегію і можуть у тій чи іншій мірі впливати на розподіл фінансових ресурсів. Вони розробляють систему планів, що близька до загальних планів підприємств.
Основними завданнями планування діяльності внутрішніх підрозділів на підприємстві є:
забезпечення ритмічності та своєчасності виробництва запланованих обсягів і номенклатури продукції та її постачання споживачам;
забезпечення рівномірності завантаження обладнання, працівників і виробничих площ;
забезпечення безперервності виробництва, мінімальної тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності оборотних коштів.
Вихідними даними, що необхідні для здійснення оперативно-календарного планування є:
виробнича програма підприємства на плановий рік;
технологія та послідовність виробничого процесу;
норми часу для окремих операцій;
технологічний маршрут руху заготовок, деталей, продукції;
режими роботи цехів, виробничих дільниць;
план регламентованих робіт з ремонту та обслуговування обладнання.
Оперативне планування на рівні підприємства здійснюється для окремих цехів; на рівні окремих цехів – для дільниць та робочих місць.
2. Планування виробничої програми підрозділів. Системи оперативного планування.
Виробнича програма основних підрозділів (підрозділів основного виробництва) – це обсяг продукції певної номенклатури та асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді згідно зі спеціалізацією та виробничою потужністю цих підрозділів. Порядок розробки виробничої програми підрозділів підприємства залежить від:
технологічного зв’язку між ними;
ступеня завершеності в підрозділах циклу виготовлення продукції;
подальшого спрямування продукції: на подальшу обробку, внутрішні потреби або на ринок (за межі підприємства).
Оперативно-календарне планування розподіляється на: календарне планування та диспетчерське регулювання,
та передбачає календарне пов’язання у часі виробничих процесів структурних підрозділів підприємства, враховує послідовність виробництва продукції та її основних частин, тривалість циклів обробки.
Календарне планування передбачає розподіл річної виробничої програми підприємства за окремими виробничими підрозділами (цехами) та термінами виконання стосовно кожного виду продукції, а також доведення встановлених завдань до конкретних виконавців. За його допомогою розробляються добові та змінні завдання, узгоджується послідовність виконання робіт окремими виконавцями.
Календарне планування передбачає:
розробку календарно-планових нормативів;
складання планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі під час виробничого процесу;
розрахунок завантаження обладнання та виробничих площ;
доведення виробничих завдань, що формуються на основі планів-графіків, до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць.
Диспетчерське регулювання забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва через: систематичний облік та контроль за виконанням змінно-добових завдань, поточну підготовку виробництва, оперативне усунення можливих недоліків і відхилень, облік випуску продукції та використання ресурсів. Для проведення такої роботи на підприємстві може бути створений спеціальний диспетчерський відділ (служба) як на рівні підприємства так і окремих цехів (підрозділів).
Основними характерними властивостями диспетчерського регулювання є:
централізація, тобто регулювання здійснюється з єдиного центру (диспетчерського відділу), розпорядження якого обов’язкові для виконання на будь-якому рівні підприємства (від начальника підрозділу до робітника);
оперативність, а саме прийняття ефективних рішень та розробка заходів для ліквідації можливих відхилень від запланованого процесу виробництва та наслідків впливу таких відхилень. Це здійснюється на основі контролю за ходом виконання планових завдань.
Центральний диспетчерський відділ (на рівні підприємства) виконує наступні функції:
перевіряє виконання плану випуску продукції за номенклатурою та асортиментом;
контролює процес поповнення запасів міжцехових складів заготовками, деталями, покупними виробами для забезпечення безперебійності виробничого процесу;
наглядає за підготовкою до виробництва та ходом ремонту обладнання.
Диспетчерська служба на рівні цеху (підрозділу) здійснює:
контроль за виконанням змінних та добових завдань;
облік та аналіз незапланованих простоїв обладнання;
контроль за ходом ремонту обладнання та профілактичними роботами.
Об’єкти диспетчерського контролю є різними у залежності від типу виробництва.
Для серійного виробництва такими об’єктами є:
терміни запуску-випуску партії одиниць продукції (деталей);
стан запасів матеріалів та готової продукції на складах;
ступінь комплектної забезпеченості робіт, які пов’язані зі зборкою.
Для одиничного виробництва об’єктами диспетчерського контролю є:
своєчасна підготовка виробництва;
терміни випуску продукції;
стан матеріально-технічного забезпечення.
Для масового виробництва об’єктами контролю є:
дотримання ритму потокових ліній;
виконання профілактичного обслуговування обладнання:
стан та наявність лінійних заготовок.
Планування діяльності підрозділів здійснюється на основі координації та інтеграції. Координація передбачає взаємоузгоджене планування діяльності підрозділів одного ієрархічного рівня (цехів, дільниць у межах цеху тощо). На основі інтеграції здійснюється взаємозв’язок планових заходів і показників за вертикаллю, тобто план кожного підрозділу с логічною частиною плану підрозділу вищого рівня (план бригади > план виробничої дільниці > план цеху > план підприємства).
Оперативно-календарне планування у залежності від рівня планування розрізняють: міжцехове та внутрішньоцехове.
Міжцехове планування передбачає встановлення цехам взаємопов’язаних виробничих завдань згідно виробничої програми підприємства та забезпечення узгодженості в їх роботі. На його основі підтримується ритмічна робота основних виробничих підрозділів, забезпечується безперебійність їх обслуговування допоміжними цехами і службами (своєчасність поставки матеріалів та запчастин, оперативність ремонтних робіт і т.п.). Для цехів планове завдання складається на квартал із розподілом за місяцями.
Внутрішньоцехове планування – це розподіл цехового планового завдання між дільницями, доведення його завдань до всіх виробничих дільниць і робочих місць. У ході планування розробляються поточні графіки роботи дільниць з урахуванням річного плану випуску та річного плану реалізації продукції основних цехів.
Виробничі завдання цехам у натуральному вимірі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від випускових цехів до заготівельних.
У плановому завданні кожного цеху враховуються:
поставки продукції цехам-споживачам (заготовок, деталей, комплектів тощо);
поставки на склад готової продукції;
можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні.
У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення продукції, завдання встановлюються з випуску і запуску виробів окремо. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного виробництва.
Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями згідно їх спеціалізації. Для дільниць з предметною спеціалізацією – це завдання з виготовлення деталей і складальних одиниць. Для дільниць з технологічною спеціалізацією – це завдання з виготовлення комплектів деталей на основі плану цеху і технології їх обробки.
Структура і показники виробничих завдань залежать від діючої на підприємстві системи оперативно-календарного планування.
Система оперативно-календарного планування – це сукупність методів та способів розрахунку основних планових показників для регулювання процесу виробництва, ефективного використання робочого часу та інших ресурсів підприємства.
Основні характеристики таких систем планування:
планово-облікова одиниця:
тривалість планового періоду;
способи і прийоми розрахунків планових показників.
Планово-облікова одиниця – це вид продукції або комплекс робіт підрозділу, що розглядаються як кінцевий результат його роботи при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва.
Планово-обліковий період – це період часу (зміна, доба, місяць, декада тощо) для якого розробляються планові завдання при оперативно-календарному плануванні.
Вид планово-облікових одиниць різний для різних цехів і типів виробництва:
для випускних цехів – це найменування та обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства;
для заготівельних та обробних цехів – це комплекти деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (при одиничному та серійному виробництвах), а також окремі найменування заготовок та деталей (при масовому виробництві).
Розглянемо найбільш розповсюджені системи оперативно-календарного планування, серед яких:
(А) позамовна,
(Б) покомплектна,
(В) подетальна,
(Г) за тактом випуску виробів,
(Д) на склад або ринок.
Позамовна система. Основна планово-облікова одиниця за цієї системи – це окреме виробниче замовлення, яке містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Термін виконання замовлення визначається на основі розрахунків тривалості виробничих циклів та нормативів випереджень, що встановлюються замовником або ринком. Основа позамовної системи планування – цикловий наскрізний графік, де вказується черговість робіт над виробом, терміни їх виконання та виконавці. Найчастіше ця система застосовується в одиничному та дрібносерійному виробництві.
Пакомплектна система. Планово-облікова одиниця в цій системі – це деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. Календарні завдання розробляються не за деталями окремого найменування, а за групами, комплектами деталей на вузол, машину, замовлення або обсяг робіт (послуг). Завдання цехам видаються у вигляді переліку виробів (можливо за номерами), де вказується час їх комплектування деталями та складальними одиницями даного цеху. Ця система характерна для серійного та масового виробництва.
Подетальна система. Дана система найбільш ефективна в умовах масового і крупносерійного виробництва. При цьому, планово-обліковою одиницею виступає кожна деталь, складальна одиниця, кожне робоче місце. Календарно-оперативні плани містять показники обсягу випуску та маршрут руху деталей кожного найменування за всіма виробничими стадіями і технологічними операціями на певний плановий період.
Планування за тактом випуску виробів. При плануванні за цією системою обирається розрахункова одиниця часу (організаційний такт), за яку мають бути виконані взаємопов’язані роботи виробничого процесу. Наприклад, за 1 годину обпалювання 200 фарфорових чашок, має бути зроблено 100 заготовок чашок, сформовано 150 ручок для чашок. Ця система передбачає вирівнювання у відповідності з одиничним розрахунковим часовим інтервалом тривалості технологічних операцій взаємопов’язаних робіт на всіх стадіях загального виробничого процесу. За допомогою такту визначається кількісні та календарні показники щодо періоду випуску продукції.
Планування на склад або ринок. За цієї системи визначається необхідна кількість готових виробів, яка має постійно знаходитися на проміжних, кінцевих етапах виробництва та на складі для забезпечення безперервності виробництва та збуту продукції. При зниженні необхідного запасу продукції до певного рівня («точки замовлення»), він має бути поповнений до запланованої величини. Така система, крім «точки замовлення» передбачає також розрахунок мінімального і максимального запасів, тому має назву системи «мінімум-максимум».
Крім планування випуску продукції у натуральному вимірі в межах певного підрозділу, визначається її загальний обсяг у вартісному вимірі. Цей показник використовується:
для визначення частки продукції підрозділу в загальному обсязі продукції підприємства:
для визначення динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці, оцінки діяльності підрозділу;
для обчислення обсягу продажу і прибутку в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок.
Основний показник обсягу продукції підрозділу – його кінцева (готова) продукція. До її складу входять вироби, складальні одиниці, комплекти деталей (роботи, послуги), які пройшли повний виробничий процес у даному підрозділі та переміщуються в інші підрозділи або на склад готової продукції:

У підрозділах з тривалим виробничим циклом показником обсягу продукції підрозділу є обсяг валової продукції:

Обсяг незавершеного виробництва обчислюється за ступенем готовності продукції на кінець планового періоду. На середніх і великих підприємствах разом з розробкою виробничих програм підрозділів основного виробництва складають плани виробництва для допоміжних підрозділів (інструментального та ремонтного цехів, енергетичного господарства). Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного виробництва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами останнього.
Оперативно-календарного планування передбачає застосування сукупності календарно-планових норм, що дозволяють не тільки здійснити сам процес планування, а й підвищити ефективність діяльності підприємства завдяки реалізації встановлених на їх основі планових завдань.
В серійному виробництві до таких календарно-планових норм відносяться:
розмір партії в натуральних одиницях;
періодичність повторного виготовлення продукції в днях;
тривалість виробничого циклу в днях;
терміни випередження запуску-випуску продукції;
величина залишків незавершеного виробництва.
Для дрібносерійного та одиничного виробництва більш характерні наступні календарно-планові норми:
тривалість виробничого циклу в днях;
терміни випередження запуску-випуску продукції;
величина залишків незавершеного виробництва.
В масовому виробництві такими нормами є: такт поточної лінії; величина залишків незавершеного виробництва.
Детальніше розглянемо календарно-планову норму – розмір партії. Партія – це кількість деталей одного найменування, що обробляються на взаємопов’язаних робочих місцях з однократною витратою підготовчо-заключного часу. тобто без переналагодження обладнання.
Розміри партії відіграють значну роль в організації виробничого процесу та всій діяльності підрозділу, підприємства в цілому. Збільшення партії деталей веде до зменшення кількості переналадок обладнання, внаслідок чого поліпшується його використання і знижуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (одержання завдання, ознайомлення з технічною документацією, зміна інструменту, пристосувань, налагодження обладнання, здача партії деталей). У результаті підвищується продуктивність праці.
Але через занадто великі партії продукції збільшується тривалість виробничого циклу, що сприяє зростанню запасів продукції (деталей) у незавершеному виробництві, тобто збільшується потреба в оборотному капіталі. Надмірне збільшення розміру партій призводить до зростання витрат на зберігання деталей на складі, виникають проблеми у забезпеченні комплектності при їх поданні на наступні стадії обробки та складання у відповідні періоди часу.
Важливим є визначення такого розміру партії, який забезпечить мінімальні витрати і збитки, тобто розмір, що відповідає оптимальній партії. Здебільшого він визначається за формулою:

На підприємствах також визначають мінімальний розмір партії:
Розмір партії визначається за основною операцією або найбільш завантаженим обладнанням. Мінімальне значення партії може збільшуватися з урахуванням забезпечення необхідного завантаження робочих місць, обсягу та термінів поставок продукції покупцям, пропускної спроможності виробничої дільниці тощо.
Розмір партії є важливим календарно-плановим нормативом, що визначає решту оперативно-виробничих показників підприємства:
періодичність та ритмічність виробництва,
тривалість виробничого циклу,
терміни поставок продукції на ринок.
Величина залишків незавершеного виробництва є однією з календарно-планових норм.
Незавершене виробництво – це вироби, що почали виготовлятися, але не пройшли повну обробку. Вони знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та на складах.
Незавершене виробництво поділяється на внутрішньоцехове та міжцехове (на складах).
Внутрішньоцехове – це залишки незавершеного виробництва, що знаходяться у процесі обробки, транспортування, на робочих місцях, у цехових складах в очікуванні обробки.
Міжцехове – це залишки незавершеного виробництва, що повністю пройшли одну зі стадій обробки та знаходяться на складах в очікуванні проходження наступних її стадій в інших цехах (підрозділах).
Розрахунок обсягу незавершеного виробництва може бути представлений таким чином:

де, – середньоденний випуск продукції;
– тривалість циклу виготовлення в днях;
– коефіцієнт наростання витрат (0,5 - 0,75).
Рівень незавершеного виробництва може вимірюватися в натуральних одиницях (характеризує ритмічність та рівномірність виробництва), в одиницях часу (характеристика зміни тривалості виробничого циклу виробів); у вартісних одиницях (характеризує використання підприємством оборотних коштів).
Випередження – період часу, на який кожна попередня частина чи стадія (етап) виробничого процесу має випереджати наступну. Випередження планується з метою забезпечення завершення виробничого процесу в заплановані терміни.
Для визначення термінів випередження випуску окремих деталей та етапів виробництва розробляють взаємоузгодженні циклові графіки з урахуванням закінчення робіт за кожною із них, а також за відношенням до терміну випуску готової продукції.
Тривалість виробничого циклу – це проміжок часу від моменту запуску сировини і матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції. Даний показник є основою для оперативно-календарного планування. Від його величини залежить оборотність оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу тісно пов’язана з розміром партії деталей. Його загальну тривалість за умови послідовної передачі партії для обробки визначають за формулою:

3. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах різних типів виробництва.
Одиничне виробництво. Даний тип виробництва базується на замовленні. При цьому використовуються такі системи оперативно-календарного планування:
позамовна – за короткого циклу складання виробу (до одного місяця);
комплектно-вузлова і комплектно-групова – за тривалого циклу складання виробу (більше одного місяця).
Календарно-планові розрахунки містять:
розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробу;
визначення календарних випереджень у роботі окремих виробничих підрозділів;
складання плану-графіка виконання замовлення;
складання зведеного графіка виконання замовлень згідно виробничої програми на плановий період;
розрахунки завантаження обладнання і виробничих площ за календарними періодами (об’ємно-календарні розрахунки), корегування зведеного графіку з метою вирівнювання завантаження за окремими плановими періодами.
Розрахунки виконуються на основі тривалості виробничого циклу виготовлення виробу. При побудові циклового графіку слід враховувати міжцехові перерви, які мають страховий характер і становлять 3-5 днів. Виробнича програма цеху на місяць є основою для розробки завдань для кожної дільниці та робочого місця.
Вихідними даними при цьому є:
конструкторсько-технологічні специфікації:
карти технологічних процесів;
карти розшифровки комплектів;
терміни початку та закінчення робіт.
Після складання планів для дільниць проводяться календарні розрахунки стосовно обладнання та виробничих площ, встановлюється змінність роботи дільниць та окремих груп обладнання, уточнюється потреба в робітниках.
При складанні зведеного графіку здійснюються розрахунки завантаження обладнання і площ всіма видами робіт з виготовлення продукції в усіх підрозділах підприємства.
Серійне виробництво. Основним завданням календарного планування за серійного виробництва є забезпечення періодичності виробництва відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні обладнання, площ, робітників.
Оперативне планування серійного виробництва продукції передбачає вибір величини партії деталей. Якщо деталі виготовляються для малих серій виробів, то величина партії дорівнює їх потребі. Якщо деталі потрібні періодично або постійно, але їх обробкою обладнання повністю не завантажене, то розмір партії визначається з урахуванням конкретних виробничих умов.
В умовах серійного виробництва можуть застосовуватися покомплектна та подетальна системи планування.
Масове виробництво. Об’єктами планування при масовому виробництві є окремі деталі, складальні одиниці, окремі вироби. Для планування потокового виробництва та розробки календарно-планових нормативів розраховується кількість робочих місць на лінії, яке забезпечує виконання змінного і годинного завдання щодо кожної операції. При даному типі виробництва використовуються наступні системи оперативно-календарного планування: за тактом випуску виробів; планування на склад.
Планування діяльності підрозділів передбачає також вибір методу виготовлення виробничої програми, тобто як буде організований виробничий процес у просторі та часі. Розрізняють потоковий, партійний та одиничний способи виготовлення виробів.
Потоковий метод. Його сутність полягає в наступному:
на окремих робочих місцях спеціалізуються на виконанні конкретної операції з постійним закріпленням одного або обмеженого переліку найменувань виробів:
робочі місця розташовані по ходу технологічного процесу виготовлення виробів;
процес виготовлення організований за принципом потоку з односпрямованим рухом предметів праці від одного робочого місця до іншого і застосуванням безупинно діючого або пульсуючого транспорту;
операції на всіх робочих місцях виконуються паралельно.
Об’єктом планування при потоковому виробництві є потокова лінія. Вона являє собою сукупність робочих місць, розташованих у послідовності технологічного процесу і призначених для виконання синхронізованих операцій. Незважаючи на свою ефективність, потокові методи мають обмежене застосування.
Партійний метод застосовується в умовах серійного і дрібносерійного виробництва, для яких характерне:
виробництво продукції і запуск деталей в обробку партіями відповідно до розроблених графіків;
за кожним робочим місцем закріплюються кілька деталей і операцій;
для виконання операцій певного виду робіт застосовується універсальне обладнання, інструменти і пристосування, а для партій, що виготовляються повторно – спеціалізоване обладнання;
обладнання в дрібносерійному виробництві розташовується по ходу технологічного процесу або групами.
Одиничний метод організації виробництва має такі особливості:
велика номенклатура виготовленої продукції, що не повторюється:
значна питома вага нестандартних, оригінальних деталей і вузлів;
велика трудомісткість і тривалість циклу виготовлення виробів;
відсутність типізованих технологічних процесів.
В одиничному виробництві переважно використовується універсальне обладнання й інструменти. Обладнання в одиничному виробництві розташовується групами.
Планування, облік та контроль за виконанням планів у підрозділах підприємства сприяє забезпеченню ритмічної роботи всього підприємства, скороченню перерв у ході руху предметів праці за технологічними операціями. Це також дозволяє скоротити тривалість виробничого циклу та прискорити доставку продукції до споживача.
Одним з показників ефективності системи оперативно-календарного планування є коефіцієнт безперервності виробничого процесу, що визначається за даними поточного обліку фактичних циклів обробки партії деталей. Безперервність може бути забезпечена завдяки своєчасній підготовці та доставці матеріальних ресурсів, інших предметів праці, необхідної технічної документації на кожне робоче місце згідно календарних планів-графіків.
Ступінь використання робочого часу в процесі виробництва характеризує коефіцієнт ритмічності. Він розраховується за формулою:
Чим вищим є значення даного коефіцієнту, тим менше виникає перерв протягом руху продукції до покупця та більш ефективно використовуються ресурси підприємства, насамперед, робочий час, який є одним з основних нормативів оперативно-календарного планування.